Собор поезії
Reposted from:
Рими в ритмі серця❤️🔥 (Олеся Репа)
03.05.202507:18
"На початку було Слово,
і Слово було з Богом,
і Слово було Бог".
Євангеліє від Іоана 1:1
Коли світ божеволіє й самовбивається,
Розлітається крихтами скла і сердець,
У безгрішних жбурляють чорти камінець,
А в диявола – кнопка на ядерку...
Коли сонце сідає за обрій окрайчиком
Свіжоспечених бід і розжарених втрат,
На новий ешафот побудовано трап,
Стали зради і вбивства за правила...
Коли зелень Едему зотліє в солому, бо
Не полито, не прибрано, яблук нема,
А на сході буття Сенаару туман
Спільнословом у спогадах ойкає...
Надпочаток в потопі чи стежка блукатиме?
Спершу Слово, що з Богом і Слово є Бог.
Ми в петлі сьогочасся згубили зв'язок,
Ставши космокультурою-звалищем.
21.04.2025
@olesya13r
Написано на 2 тур Ліги Поетів, тема "Надпочаток"
і Слово було з Богом,
і Слово було Бог".
Євангеліє від Іоана 1:1
Коли світ божеволіє й самовбивається,
Розлітається крихтами скла і сердець,
У безгрішних жбурляють чорти камінець,
А в диявола – кнопка на ядерку...
Коли сонце сідає за обрій окрайчиком
Свіжоспечених бід і розжарених втрат,
На новий ешафот побудовано трап,
Стали зради і вбивства за правила...
Коли зелень Едему зотліє в солому, бо
Не полито, не прибрано, яблук нема,
А на сході буття Сенаару туман
Спільнословом у спогадах ойкає...
Надпочаток в потопі чи стежка блукатиме?
Спершу Слово, що з Богом і Слово є Бог.
Ми в петлі сьогочасся згубили зв'язок,
Ставши космокультурою-звалищем.
21.04.2025
@olesya13r
Написано на 2 тур Ліги Поетів, тема "Надпочаток"
Reposted from:
Літеросплетіння
28.04.202514:48
Спадень та Бузок
Справа прадавня — розкидує Спадень пелюсточки й небо уквітчує.
Трохи трояндових — висі у спалахах. Більше б додати експресії!
Ось у форзиції ним запозичена пригорща златопромінчиків.
Вітер-музика із листям базікає, сутінкам радісно плескає.
"Чи вистачає відтінків для чарів?" — і Спадень понуро замислився.
Як же нещадно руйнується щастя у вогнищі створених сумнівів.
Дрібка непевності — фора супернику, власних амбіцій закислення.
Cонце попленталось вітами кленів. І темрява барви посунула.
Вранішня тиша. І світло пришвидшилось. Що тут у тіні загорнуте?
Промені нишпорять кронами пишними. Може, скарби є приховані?
Хащі бузкові. От саме цей колір потрібен вечірньому обрію!
Тільки суцвіття не зовсім привітні. І сяйво принишкло від гонору.
Спадень до Вітру звернувся у квітні. Бо був тим Бузком зачарований:
"Друже, стокрилий, ти квітів прихильник, хоч купку поцуп несподівано!"
"Спадню, строкатий, а що як спитати? Можливо, простіше домовитись?
Хай не тривожиться, зиск буде кожному. Нащо бруднитись крадіжкою?"
В місячну повню ішли перемовини, зірка устигла скотитися.
Фразами-петлями зустрічі сплетені в казці так само, як в дійсності.
В будь-яку пору пливе видноколо надвечір в омріяних китицях.
Погляд приковує сяйво бузкове. Мене це чомусь обнадіює.
#owl_teams
Справа прадавня — розкидує Спадень пелюсточки й небо уквітчує.
Трохи трояндових — висі у спалахах. Більше б додати експресії!
Ось у форзиції ним запозичена пригорща златопромінчиків.
Вітер-музика із листям базікає, сутінкам радісно плескає.
"Чи вистачає відтінків для чарів?" — і Спадень понуро замислився.
Як же нещадно руйнується щастя у вогнищі створених сумнівів.
Дрібка непевності — фора супернику, власних амбіцій закислення.
Cонце попленталось вітами кленів. І темрява барви посунула.
Вранішня тиша. І світло пришвидшилось. Що тут у тіні загорнуте?
Промені нишпорять кронами пишними. Може, скарби є приховані?
Хащі бузкові. От саме цей колір потрібен вечірньому обрію!
Тільки суцвіття не зовсім привітні. І сяйво принишкло від гонору.
Спадень до Вітру звернувся у квітні. Бо був тим Бузком зачарований:
"Друже, стокрилий, ти квітів прихильник, хоч купку поцуп несподівано!"
"Спадню, строкатий, а що як спитати? Можливо, простіше домовитись?
Хай не тривожиться, зиск буде кожному. Нащо бруднитись крадіжкою?"
В місячну повню ішли перемовини, зірка устигла скотитися.
Фразами-петлями зустрічі сплетені в казці так само, як в дійсності.
В будь-яку пору пливе видноколо надвечір в омріяних китицях.
Погляд приковує сяйво бузкове. Мене це чомусь обнадіює.
#owl_teams
Reposted from:
kvazartsevam
23.04.202511:19
чорна пʼятниця — червоний день. можна купити майбутнє.
достатньо посереднього, щоб все як у людей.
аби не переклеїли цінники як завжди,
буцім,
новеньке,
з нескінченним терміном придатності,
однак…
*штрих-код не сканується*
щось нечисто, не працює захист прав споживачів,
відстояти чергу легше, ніж себе.
хотілося гнути свою лінію, а не
підкови кульгавій блосі.
але це дано не всім…
дано:
задачка із зірочкою.
немає підказки, не ласує “ad astra”.
шукачі свого місця одвічно у мареві танули, бо землі обітованій —
ні власника,
ані кадастру,
тільки криво дописана маркером епітафія.
нічим крити, писк терміналу глушить
вічного критика.
*оплата не пройшла*
коли радили виходити за власні ліміти,
не мали на увазі кредитні.
шукай рятунку, землю носом рий, та скарб стирається із поля
зору
тінню ластику.
царина розступиться лиш перед цвітом папороті,
та ти знаходиш
тільки пластиковий.
мтб-1, липень 2024
достатньо посереднього, щоб все як у людей.
аби не переклеїли цінники як завжди,
буцім,
новеньке,
з нескінченним терміном придатності,
однак…
*штрих-код не сканується*
щось нечисто, не працює захист прав споживачів,
відстояти чергу легше, ніж себе.
хотілося гнути свою лінію, а не
підкови кульгавій блосі.
але це дано не всім…
дано:
задачка із зірочкою.
немає підказки, не ласує “ad astra”.
шукачі свого місця одвічно у мареві танули, бо землі обітованій —
ні власника,
ані кадастру,
тільки криво дописана маркером епітафія.
нічим крити, писк терміналу глушить
вічного критика.
*оплата не пройшла*
коли радили виходити за власні ліміти,
не мали на увазі кредитні.
шукай рятунку, землю носом рий, та скарб стирається із поля
зору
тінню ластику.
царина розступиться лиш перед цвітом папороті,
та ти знаходиш
тільки пластиковий.
мтб-1, липень 2024
15.04.202522:13
маленький топ каналів сучасної української поезії ч.2:
Валерія Домрачова
Євгеній Морі
Владислав Малишев
Поліна Шишлевська
Стас Гриненчук
Євген Остапчук
Ната Фандоріна
Mitchy
Карпатський ніндзя
Ася Ейрена
Катерина Харченко
Вдома
Ада
Дар'я Лісіч
Юлія Кірюхіна
Іванна Волошина
ЗаВІРшована
Ярослав Ґадзінський
Сашко Середа
Безмежна надмірність
Роніка Пожарська
Андріана Кіндратович
Ольга Рубнікович
Сергій Рубнікович
Ростислав Кузик
Катерина Рубан
Євгенія Громова
Марина Пономаренко
Той легінь з Чернівців
Вікторія Васьківська-Либідь
Ольга Духота
Марія Косян
Чай (ка)
Тетяна Хоронжук
Ельф
Сіль
Ксенія Нестеренко
Та, що говорить з тишею
Каріна Антоненко
Аліса Шампанська
Соломія Мардарович
Олена Левченко
Ольга Дубрівук
Лелі Покотиполе
Вікторія Фещук
Кшися Федорович
Марина Горбатюк
Юліана Лесняк
Ольга Гонтар
Джессі Галлівелл
Валерія Домрачова
Євгеній Морі
Владислав Малишев
Поліна Шишлевська
Стас Гриненчук
Євген Остапчук
Ната Фандоріна
Mitchy
Карпатський ніндзя
Ася Ейрена
Катерина Харченко
Вдома
Ада
Дар'я Лісіч
Юлія Кірюхіна
Іванна Волошина
ЗаВІРшована
Ярослав Ґадзінський
Сашко Середа
Безмежна надмірність
Роніка Пожарська
Андріана Кіндратович
Ольга Рубнікович
Сергій Рубнікович
Ростислав Кузик
Катерина Рубан
Євгенія Громова
Марина Пономаренко
Той легінь з Чернівців
Вікторія Васьківська-Либідь
Ольга Духота
Марія Косян
Чай (ка)
Тетяна Хоронжук
Ельф
Сіль
Ксенія Нестеренко
Та, що говорить з тишею
Каріна Антоненко
Аліса Шампанська
Соломія Мардарович
Олена Левченко
Ольга Дубрівук
Лелі Покотиполе
Вікторія Фещук
Кшися Федорович
Марина Горбатюк
Юліана Лесняк
Ольга Гонтар
Джессі Галлівелл
Reposted from:
Джессі Галлівел
06.04.202519:06
сутінки у містах на порозі у вічність.
напівпорожні майданчики, площі, провулки, діти заховані у домівках,
коли сонце падає обрієм.
фарби зотліють і - це час шукати себе.
поки віряни стирають коліна у вечірніх молитвах.
все що я знаю про вічність,
я знаю про літо.
падають сутінки, падає ніч на розтерзане місто.
чорний міцелій ріс тут за цими кварталами,
ще за юності наших праматерів.
спори залишені для нащадків.
поки ще юність зоріє, серце палає драконом та б'ється, наче живе,
будь собі Магелланом, Колумбом, Васком да Гамою чи Френсісом Дрейком.
щоби кордони твої не мали межі,
а чайки портові співали пісень.
поки світ не згорів в годину Судного дня.
платівка одна і по колу ніжка пластинки, гра в Уроборос, мир і війна, старість і юність.
поки ще літо пливе ранковими росами,
це ще коли горобці не втекли від Оленки в далекі Карпати,
поки світ не розірваний кабами.
коли втома правічна скроні здавила і не рятують чужі поцілунки.
віддай своє кожне серцебиття нашій праведній юності, хлопче.
Джессі Галлівел
#вм
напівпорожні майданчики, площі, провулки, діти заховані у домівках,
коли сонце падає обрієм.
фарби зотліють і - це час шукати себе.
поки віряни стирають коліна у вечірніх молитвах.
все що я знаю про вічність,
я знаю про літо.
падають сутінки, падає ніч на розтерзане місто.
чорний міцелій ріс тут за цими кварталами,
ще за юності наших праматерів.
спори залишені для нащадків.
поки ще юність зоріє, серце палає драконом та б'ється, наче живе,
будь собі Магелланом, Колумбом, Васком да Гамою чи Френсісом Дрейком.
щоби кордони твої не мали межі,
а чайки портові співали пісень.
поки світ не згорів в годину Судного дня.
платівка одна і по колу ніжка пластинки, гра в Уроборос, мир і війна, старість і юність.
поки ще літо пливе ранковими росами,
це ще коли горобці не втекли від Оленки в далекі Карпати,
поки світ не розірваний кабами.
коли втома правічна скроні здавила і не рятують чужі поцілунки.
віддай своє кожне серцебиття нашій праведній юності, хлопче.
Джессі Галлівел
#вм
Reposted from:Рими в ритмі серця❤️🔥 (Олеся Репа)
06.04.202509:03
Не помирай!
Ніч дощова і холодна.
Вже не маєш земель чи фортець,
але в серці – твій кодекс.
Ти в літописах лишиш свій слід,
ти історію твориш,
захищаючи світу основи,
бо ти – Лицар Семи Королівств.
На міцному щиті намалюй новий герб – лише твій.
Ти служитимеш вірно найближчому з лордів,
І кордони його володінь боронитимеш гордо –
Бо сіктимеш у бурі мечів крижаних ходоків,
Та на полі турнірному станеш над мертвим Драконом.
Ти поспи. Довга Ніч не повториться, маємо дні,
Доки Землі Тіней розтягаються сходом,
Де ховається сонце гаряче в Нефритове море,
А примарна трава поглинає світ сяйвом блідим –
Коле темряву списами стебел молочних.
Крук Триокий навчить древовидців крізь Вітер Зими,
Що пройде через Стіну на довгу епоху,
Віднайти Ясну Діву, а в іграх богів і престолів
Зможеш вижити у боротьбі, хоч міцними крильми
Ящір в танці кремсатиме небо, а полум'ям – простір.
На Драконячий Камінь клади обладунки стальні,
Перші люди й андали в поваги поклоні
Пригощатимуть повними кубками вин тебе з Гавані й Дорну.
Семикутна зоря рани зцілить і благословить
Твою відданість Лорду Залізного Трону.
Епітафій не буде, сьогодні лишайся живим:
Варті епосу витримка, мужність, покора,
Ти пройшов усі землі у Ессосі та Вестеросі.
Ця Зима проповзе крізь пустелі й великі степи,
Але мрій про весну ти землях усіх не соромся.
Провесіння настане, хоч близько Зима боротьби.
Хай в цю ніч тобі сняться турніри й походи,
Де ти знов молодий та у "битві сімох" за суд божий
Переможцем виходиш... Ти – Лицар Семи Королівств.
Ці холодні дощі подарують тобі вічний спокій.
11.03.2025
@olesya13r
Вірш-переможець у конкурсі "Зима близько", завдання: написати ліро-епос за назвами книг Дж.Мартіна
Ніч дощова і холодна.
Вже не маєш земель чи фортець,
але в серці – твій кодекс.
Ти в літописах лишиш свій слід,
ти історію твориш,
захищаючи світу основи,
бо ти – Лицар Семи Королівств.
На міцному щиті намалюй новий герб – лише твій.
Ти служитимеш вірно найближчому з лордів,
І кордони його володінь боронитимеш гордо –
Бо сіктимеш у бурі мечів крижаних ходоків,
Та на полі турнірному станеш над мертвим Драконом.
Ти поспи. Довга Ніч не повториться, маємо дні,
Доки Землі Тіней розтягаються сходом,
Де ховається сонце гаряче в Нефритове море,
А примарна трава поглинає світ сяйвом блідим –
Коле темряву списами стебел молочних.
Крук Триокий навчить древовидців крізь Вітер Зими,
Що пройде через Стіну на довгу епоху,
Віднайти Ясну Діву, а в іграх богів і престолів
Зможеш вижити у боротьбі, хоч міцними крильми
Ящір в танці кремсатиме небо, а полум'ям – простір.
На Драконячий Камінь клади обладунки стальні,
Перші люди й андали в поваги поклоні
Пригощатимуть повними кубками вин тебе з Гавані й Дорну.
Семикутна зоря рани зцілить і благословить
Твою відданість Лорду Залізного Трону.
Епітафій не буде, сьогодні лишайся живим:
Варті епосу витримка, мужність, покора,
Ти пройшов усі землі у Ессосі та Вестеросі.
Ця Зима проповзе крізь пустелі й великі степи,
Але мрій про весну ти землях усіх не соромся.
Провесіння настане, хоч близько Зима боротьби.
Хай в цю ніч тобі сняться турніри й походи,
Де ти знов молодий та у "битві сімох" за суд божий
Переможцем виходиш... Ти – Лицар Семи Королівств.
Ці холодні дощі подарують тобі вічний спокій.
11.03.2025
@olesya13r
Вірш-переможець у конкурсі "Зима близько", завдання: написати ліро-епос за назвами книг Дж.Мартіна
Reposted from:
In vino veritas🍷
02.05.202509:56
Нова лотерея на сторінці https://www.instagram.com/inspiration_style_ua?igsh=cnlweGt4M3FmZ2Jj&utm_source=qr
Reposted from:Літеросплетіння
26.04.202512:07
Рахую тільки до п'яти,
Блукає сон поміж хатин.
Піду його шукати.
День сховався, мов миша у нірку.
Та у думках і далі
нишпорять справи,
бажають пришвидшення.
Ширма сутінків їх не зупинила,
як і місяць, що залишився на чатах
і кришиться крізь сито гілок шипшини.
Падають світло-крихти
у чашку з ромашковим чаєм.
Перша, друга, а ось вже і п'ята.
У напої навряд чи сон,
скоріше, серпневі чари
розпечених полонин,
де з літом так не охоче, здавалось,
на віки вічні прощались.
А час приєднався до парубків у аркан —
рухався все хутчіше і хутчіше.
От і січень.
Один...
Шукаю сон.
А чи себе,
нарешті серед тиші?
Під звичну шарманку буднів
так легко загубити власний ритм,
а натомість кружляти у чужому чардаші,
відбиваючи п'яти собі
та не для себе.
Шукаю.
Проявляю принишклий малюнок
особистогого танцю.
Один, два, три ...
Шшшш
#фолькслібр, #СТ_contest
Блукає сон поміж хатин.
Піду його шукати.
День сховався, мов миша у нірку.
Та у думках і далі
нишпорять справи,
бажають пришвидшення.
Ширма сутінків їх не зупинила,
як і місяць, що залишився на чатах
і кришиться крізь сито гілок шипшини.
Падають світло-крихти
у чашку з ромашковим чаєм.
Перша, друга, а ось вже і п'ята.
У напої навряд чи сон,
скоріше, серпневі чари
розпечених полонин,
де з літом так не охоче, здавалось,
на віки вічні прощались.
А час приєднався до парубків у аркан —
рухався все хутчіше і хутчіше.
От і січень.
Один...
Шукаю сон.
А чи себе,
нарешті серед тиші?
Під звичну шарманку буднів
так легко загубити власний ритм,
а натомість кружляти у чужому чардаші,
відбиваючи п'яти собі
та не для себе.
Шукаю.
Проявляю принишклий малюнок
особистогого танцю.
Один, два, три ...
Шшшш
#фолькслібр, #СТ_contest
22.04.202509:38
Дихай!
Бо прірва — не лише провалля, а й простір без краю.
Плити
Не тільки на цвинтарі стелять, а й площами міст.
Схили,
Щоб ріс виноград, навіть в ковдрах густого туману.
Скрині —
Складай до них спогади, віру, любов, а не гнів.
Криком
Лети у степи, де світанки імлисті зникають.
Битви
Закінчаться всі, буде час на побачення й флірт.
Сила
Не в тім, щоб розбити ущент, а у тім, щоб зібрати
Листя,
Каміння,
врожай,
вірних друзів
й розгублені дні.
Книги
Читати,
шукати натхнення
і пити по краплі
Вина,
Щоб тік аромат через осінь у злежаний сніг.
Снилось,
Як стежкою бродить забуте і зламане щастя,
Димом
Приспане колись від пожеж і зруйнованих стін.
Зимно
Буває від вітру й байдужості — допомагає
Спину
Тримати рівніше тепло тих, хто поруч і твій.
Хвилі
Бувають спокійні й цілющі, не лише цунамі.
Дихай!
Бо прірва - не тільки провалля, а й простір ясний.
18.10.2023
© @olesya13r
Вірш у підтримку марафону #винонадихає
Бо прірва — не лише провалля, а й простір без краю.
Плити
Не тільки на цвинтарі стелять, а й площами міст.
Схили,
Щоб ріс виноград, навіть в ковдрах густого туману.
Скрині —
Складай до них спогади, віру, любов, а не гнів.
Криком
Лети у степи, де світанки імлисті зникають.
Битви
Закінчаться всі, буде час на побачення й флірт.
Сила
Не в тім, щоб розбити ущент, а у тім, щоб зібрати
Листя,
Каміння,
врожай,
вірних друзів
й розгублені дні.
Книги
Читати,
шукати натхнення
і пити по краплі
Вина,
Щоб тік аромат через осінь у злежаний сніг.
Снилось,
Як стежкою бродить забуте і зламане щастя,
Димом
Приспане колись від пожеж і зруйнованих стін.
Зимно
Буває від вітру й байдужості — допомагає
Спину
Тримати рівніше тепло тих, хто поруч і твій.
Хвилі
Бувають спокійні й цілющі, не лише цунамі.
Дихай!
Бо прірва - не тільки провалля, а й простір ясний.
18.10.2023
© @olesya13r
Вірш у підтримку марафону #винонадихає
12.04.202507:10
Привіт!
триває набір на поетичний конкурс Мрія про весну
тут умови конкурсу
триває набір на поетичний конкурс Мрія про весну
тут умови конкурсу
Reposted from:Літеросплетіння
06.04.202517:17
Зорі для Агати
В давні часи, що легендами обрані,
Зорі гасились Вітрами під ранок.
Жили брати десь далеко за обрієм.
Звістки то тихо, то шумно збирали,
Ширили простором рідного краю.
Якось блукаючи сонними схилами,
Бора з цікавості скочив у хату.
Тіні прокинулись та полохливими
Крильцями, наче, не дали доспати
Доньці хазяїв, маленькій Агаті.
Небо у зоряній хустці іскрилося.
Дівчинка вгору дивилася сумно:
"Як же бракує удень миготливості,
Крихітні кулі так висям пасують.
Може, позичить їх дню ніч-красуня?"
"Як же блакиті небес засріблитися?"—
Вітру здійснити схотілось бажання.
Раз навесні черемшинові китиці
Він натрусив, побілів ураз ґанок.
"Блиску ж немає. Невже безталанний?"
Бора з братами не раз уже радився.
Сіверко ставнями в розпачі грюкав.
"Дітям важливі нагоди для радості!
Чув, за долиною, йде річка крюком,
Гори блищать у міхах Завірюхи."
Ринулись Бора та Грего покликати
Пані, що горне смереки у шалі.
Часом заводили пісню проникливу.
Хвилі у водах здіймали безжально.
Втілити задум чимдуж поспішали.
"Срібна майстрине, до нас щиро просимо!
Сніжні зірки так потрібні Агаті.
Встигне дівчатко ще стати дорослою.
Щоби печалі уміти стрічати,
Справдженням мрій запасатися варто."
Так і приносяться нам Завірюхою
Зоряні розсипи ранком зимовим.
Щоб ощасливити, часто слід рухатись
Та спонукати до див та оновлень.
Доля за це добре слово замовить.
P.S. Вірш — Срібний призер
#зимаблизько, #фінал, #ліроепос
В давні часи, що легендами обрані,
Зорі гасились Вітрами під ранок.
Жили брати десь далеко за обрієм.
Звістки то тихо, то шумно збирали,
Ширили простором рідного краю.
Якось блукаючи сонними схилами,
Бора з цікавості скочив у хату.
Тіні прокинулись та полохливими
Крильцями, наче, не дали доспати
Доньці хазяїв, маленькій Агаті.
Небо у зоряній хустці іскрилося.
Дівчинка вгору дивилася сумно:
"Як же бракує удень миготливості,
Крихітні кулі так висям пасують.
Може, позичить їх дню ніч-красуня?"
"Як же блакиті небес засріблитися?"—
Вітру здійснити схотілось бажання.
Раз навесні черемшинові китиці
Він натрусив, побілів ураз ґанок.
"Блиску ж немає. Невже безталанний?"
Бора з братами не раз уже радився.
Сіверко ставнями в розпачі грюкав.
"Дітям важливі нагоди для радості!
Чув, за долиною, йде річка крюком,
Гори блищать у міхах Завірюхи."
Ринулись Бора та Грего покликати
Пані, що горне смереки у шалі.
Часом заводили пісню проникливу.
Хвилі у водах здіймали безжально.
Втілити задум чимдуж поспішали.
"Срібна майстрине, до нас щиро просимо!
Сніжні зірки так потрібні Агаті.
Встигне дівчатко ще стати дорослою.
Щоби печалі уміти стрічати,
Справдженням мрій запасатися варто."
Так і приносяться нам Завірюхою
Зоряні розсипи ранком зимовим.
Щоб ощасливити, часто слід рухатись
Та спонукати до див та оновлень.
Доля за це добре слово замовить.
P.S. Вірш — Срібний призер
#зимаблизько, #фінал, #ліроепос
06.04.202505:53
Є результати ліро-епосу, за годину викладу допис, роботи вже можна публікувати на каналах
Reposted from:
Хвилястий нотатник Оксани Лихогляд🌊Poetry
01.05.202516:42
*
Торкнувшись босими ногами землі, я відчуваю силу.
Притуливши руки до дерева, я відчуваю кисень.
Я кохаю тебе замріяно й так сильно,
що у грудях моїх метелики крильцями тиснуть.
Я кохаю тебе.
Затишно в наметі під зливою.
Карі очі звабливо запалюють зорі.
Дощ стих.
Я сьогодні заснула такою щасливою!
Ти позбавив мене всіх нещасть і всіх лих.
Я тепер не приколюю ґрафки до одягу,
не в’яжу на зап’ясток червоної ниточки,
не боюся лихого ні слова, ні погляду.
Я сама, мов чарівна червона квіточка.
© Оксана Лихогляд
26.04.2023
Торкнувшись босими ногами землі, я відчуваю силу.
Притуливши руки до дерева, я відчуваю кисень.
Я кохаю тебе замріяно й так сильно,
що у грудях моїх метелики крильцями тиснуть.
Я кохаю тебе.
Затишно в наметі під зливою.
Карі очі звабливо запалюють зорі.
Дощ стих.
Я сьогодні заснула такою щасливою!
Ти позбавив мене всіх нещасть і всіх лих.
Я тепер не приколюю ґрафки до одягу,
не в’яжу на зап’ясток червоної ниточки,
не боюся лихого ні слова, ні погляду.
Я сама, мов чарівна червона квіточка.
© Оксана Лихогляд
26.04.2023
25.04.202504:05
Діду, прийом. Я виросла, дістаю до педалей
і легко орієнтуюсь по моху в хащах нічного саду.
Їжджу на автоматі – нашим зрадила ідеалам.
Мені вже не так цікаво, що же там далі,
тим більше, що стільки із того “далі” тепер позаду.
В шахи не граю. Все ще не вивчила поіменно
всіх бородатих гуру твого наукового комунізму.
Не народила, не зустріла справжнього мена,
стріляла в публічному місці, падала п’яна в Сену –
нічим пишатись, все радше із списку “різне”.
Ти би розслабився - всі навколо дорослі, анітрохи не діти.
Нікому нічого не винні, все робимо швидко і не навзаєм.
Постійно не вистачає на щось, без чого ніяк не можна радіти,
втім, там, де ти зараз є, ти значно краще знаєш,
що таке “немає часу”, і що часу взагалі немає.
Мама не вийшла заміж, в мене все та ж освіта,
курим удвох на балконі і їздимо часом за місто.
Я засинаю без казок і платівок, але на початку літа
прокидаюся часто і захлинаюся від повітря, світла і світу,
цього прекрасного світу, який не ясно з чим їсти.
Катерина Бабкіна
#бабкіна
і легко орієнтуюсь по моху в хащах нічного саду.
Їжджу на автоматі – нашим зрадила ідеалам.
Мені вже не так цікаво, що же там далі,
тим більше, що стільки із того “далі” тепер позаду.
В шахи не граю. Все ще не вивчила поіменно
всіх бородатих гуру твого наукового комунізму.
Не народила, не зустріла справжнього мена,
стріляла в публічному місці, падала п’яна в Сену –
нічим пишатись, все радше із списку “різне”.
Ти би розслабився - всі навколо дорослі, анітрохи не діти.
Нікому нічого не винні, все робимо швидко і не навзаєм.
Постійно не вистачає на щось, без чого ніяк не можна радіти,
втім, там, де ти зараз є, ти значно краще знаєш,
що таке “немає часу”, і що часу взагалі немає.
Мама не вийшла заміж, в мене все та ж освіта,
курим удвох на балконі і їздимо часом за місто.
Я засинаю без казок і платівок, але на початку літа
прокидаюся часто і захлинаюся від повітря, світла і світу,
цього прекрасного світу, який не ясно з чим їсти.
Катерина Бабкіна
#бабкіна
Reposted from:
Ju Li Ya
20.04.202502:50
Хованка
Я ще змалечку гарно навчилася грати у хованки:
Хто б мене не шукав, усе марно, бо я вмотивована
Кривдами, криками, галасом світу бентежного
Бігти, ховатись, лише крізь шпариночку стежити.
Я могла бути наче прозорою і дуже тихою,
Вміла завмерти надовго і майже не дихати,
Вірила - силою думки я мов розчиняюся,
Аби постати у світі без мороку й хаосу.
То була лише гра, та здавалось - життя на кону.
Я лишалась живою. Мене залишали одну
І у тишу та спокій я вже догравала сама…
Самота переконлива - в хованці болю нема.
Там безкрайо і синьо, на спинах колишуть кити
Власний світ, який вабить постійно, завжди прихистить -
Світ ілюзій, що й досі тримає мене на плаву,
Божевільну, мабуть, але всупереч всьому живу.
Я не можу спинитись, проте, мене можна знайти!
Варто тільки хотіти. Лічити лише до пʼяти.
Помічати підказки: вони в чорно-білому світі
Проростають моїми слідами, римуються, квітнуть.
P.S.
Я така вже, як є… Певно, гірша з можливих ілюзій…
Тож, рахуй до пʼяти, мій О.Е.
Я люблю тебе.
Сьюзі
Я ще змалечку гарно навчилася грати у хованки:
Хто б мене не шукав, усе марно, бо я вмотивована
Кривдами, криками, галасом світу бентежного
Бігти, ховатись, лише крізь шпариночку стежити.
Я могла бути наче прозорою і дуже тихою,
Вміла завмерти надовго і майже не дихати,
Вірила - силою думки я мов розчиняюся,
Аби постати у світі без мороку й хаосу.
То була лише гра, та здавалось - життя на кону.
Я лишалась живою. Мене залишали одну
І у тишу та спокій я вже догравала сама…
Самота переконлива - в хованці болю нема.
Там безкрайо і синьо, на спинах колишуть кити
Власний світ, який вабить постійно, завжди прихистить -
Світ ілюзій, що й досі тримає мене на плаву,
Божевільну, мабуть, але всупереч всьому живу.
Я не можу спинитись, проте, мене можна знайти!
Варто тільки хотіти. Лічити лише до пʼяти.
Помічати підказки: вони в чорно-білому світі
Проростають моїми слідами, римуються, квітнуть.
P.S.
Я така вже, як є… Певно, гірша з можливих ілюзій…
Тож, рахуй до пʼяти, мій О.Е.
Я люблю тебе.
Сьюзі
07.04.202516:19
відкритий набір на поетичний конкурс Перо фенікса
наші призи:
1 місце — отримає видання власної збірки (дизайн, редакція, верстка, друк)
2 місце — 1000 грн
3 місце — 1000 грн.
також частина коштів з призового фонду надійде на актуальний збір ЗСУ
Умови:
1. Мати можливість сплатити мінімальний донат на суму у 30 грн. Далі на ваш розсуд. Якщо є бажання підтримати сучасну українську поезію та фонд конкурсу.
2. Надіслати 1 вірш українською мовою. Приймаються як нові так й старі роботи.
3. Тема для 1 туру — вільна. Ліміт символів — це стандартний допис для інстаграму. Подавати саме текст, без візуального доповнення у форматі відео чи картинки.
Дедлайн: включно до 4 травня
Конкурс має 3 етапи:
1 — відбірковий
роботи учасників публікується на сторінці @poetry_in_community під номерами. Далі вже члени журі оцінюватимуть роботи конкурсантів на оцінку. Третина робіт проходить у наступний етап
2 — півфінал, учасники отримають творче завдання, написати вірш за відповідною темою та критеріями, з цього етапу вже діє анонімність. 10 конкурсантів проходить у фінал
3 — фінал, учасники отримають творче завдання, написати вірш за відповідною темою та критеріями. Тут судді визначать трійку переможців
Внесок за номером карти — 4441111039661313
Всім бажаючим писати в особисті.
Чекаємо на вас ❤️
#поезія
#вірші
наші призи:
1 місце — отримає видання власної збірки (дизайн, редакція, верстка, друк)
2 місце — 1000 грн
3 місце — 1000 грн.
також частина коштів з призового фонду надійде на актуальний збір ЗСУ
Умови:
1. Мати можливість сплатити мінімальний донат на суму у 30 грн. Далі на ваш розсуд. Якщо є бажання підтримати сучасну українську поезію та фонд конкурсу.
2. Надіслати 1 вірш українською мовою. Приймаються як нові так й старі роботи.
3. Тема для 1 туру — вільна. Ліміт символів — це стандартний допис для інстаграму. Подавати саме текст, без візуального доповнення у форматі відео чи картинки.
Дедлайн: включно до 4 травня
Конкурс має 3 етапи:
1 — відбірковий
роботи учасників публікується на сторінці @poetry_in_community під номерами. Далі вже члени журі оцінюватимуть роботи конкурсантів на оцінку. Третина робіт проходить у наступний етап
2 — півфінал, учасники отримають творче завдання, написати вірш за відповідною темою та критеріями, з цього етапу вже діє анонімність. 10 конкурсантів проходить у фінал
3 — фінал, учасники отримають творче завдання, написати вірш за відповідною темою та критеріями. Тут судді визначать трійку переможців
Внесок за номером карти — 4441111039661313
Всім бажаючим писати в особисті.
Чекаємо на вас ❤️
#поезія
#вірші
Reposted from:Рядками Добруцького
РД
06.04.202512:18
Храм поезії
У Храмі поезій стіна без ікон й гобеленів,
Лиш крафтові вірші святині розмаюють плоть.
І полум'я свіч, мов очей від натхнення червлених.
Зладнав амфібрахій, метафор набрався - заходь.
Розплутують пута життя лиш поети розкуті,
Їм пера з папером - найбільші з усіх нагород.
Як зàйдеш - твій погляд стрічатиме вівтар. Забути
Не вийде обличчя Шевченка, Франка, Семенка.
В кутку видно мощі. Там череп, труна прямокутна
Якогось митця, що пожертвував долю рядкам.
Прислужник маленький, мов гоблін, бентежить мотузку,
Спускає додолу портрет Кузьми Скрябіна нам.
Аж потом споїло чоло все побачене. Мусиш
У ритми сердечні тепер огортати рядки,
Щоб пам'ять про тебе не згасла. Хай щур і укусить
Колись твою плоть, та душа буде в текстах віки.
І в Храмі поезій твоє вже обличчя хтось спустить,
Аби графоманам ти двері натхнення відкрив.
© Іван Добруцький
02.06.2023
#вірш
У Храмі поезій стіна без ікон й гобеленів,
Лиш крафтові вірші святині розмаюють плоть.
І полум'я свіч, мов очей від натхнення червлених.
Зладнав амфібрахій, метафор набрався - заходь.
Розплутують пута життя лиш поети розкуті,
Їм пера з папером - найбільші з усіх нагород.
Як зàйдеш - твій погляд стрічатиме вівтар. Забути
Не вийде обличчя Шевченка, Франка, Семенка.
В кутку видно мощі. Там череп, труна прямокутна
Якогось митця, що пожертвував долю рядкам.
Прислужник маленький, мов гоблін, бентежить мотузку,
Спускає додолу портрет Кузьми Скрябіна нам.
Аж потом споїло чоло все побачене. Мусиш
У ритми сердечні тепер огортати рядки,
Щоб пам'ять про тебе не згасла. Хай щур і укусить
Колись твою плоть, та душа буде в текстах віки.
І в Храмі поезій твоє вже обличчя хтось спустить,
Аби графоманам ти двері натхнення відкрив.
© Іван Добруцький
02.06.2023
#вірш
Reposted from:
Sarah Watson rhy(th)m(e)s
05.04.202506:53
Крафтовий чай обліпихою змащує губи,
Треба знайти зарядний пристрій, бо світ тебе загубить.
Спочатку чекатиме, потім загуглить,
Не знайде локації, буде волати у труби,
А потім, як зниклу субстанцію, зовсім розлюбить.
Дві тисячі двісті сімнадцять ночей від початку,
О скільки хлопчиків народилось, скільки дівчаток!
Перші хотіли війн, мирні жителі чахли,
Другі хотіли кохання, як завжди, невчасно.
Всі залишили в глобальній системі печатки.
Як тепер розібратися, де люди, де клони?
Кажуть, перші на шиї носять дорогоцінні кулони,
Але другі так гостро заточили свої долоні,
Що можуть робити підробки вже в материнському лоні –
Справжні прогресивні сини і доні.
Один до одного копії, не відрізнити,
На них документи є, подані необхідні звіти,
То ж цей процес клонування ніяк не спинити.
Навіщо робити це? Твій клон завжди ситий.
Він ідеальний, якщо налаштування не збиті.
Можуть бути збиті коліна, лікті, носи – не питання.
Питання: що робити, коли збиті налаштування?
Коли переповнена пам'ять дві тисячі двісті сімнадцяти осередків,
Коли збиті у гонці онлайн навіть куплені кеди,
Коли будні ввібрали у себе дозвілля вікендів,
Коли клони виходять вперед і забарвлюють рейтинг.
Не знайду я зарядного. Пошук: шукай мене, де ти?
Оксана Мовчан
«Кіберпанк».
Треба знайти зарядний пристрій, бо світ тебе загубить.
Спочатку чекатиме, потім загуглить,
Не знайде локації, буде волати у труби,
А потім, як зниклу субстанцію, зовсім розлюбить.
Дві тисячі двісті сімнадцять ночей від початку,
О скільки хлопчиків народилось, скільки дівчаток!
Перші хотіли війн, мирні жителі чахли,
Другі хотіли кохання, як завжди, невчасно.
Всі залишили в глобальній системі печатки.
Як тепер розібратися, де люди, де клони?
Кажуть, перші на шиї носять дорогоцінні кулони,
Але другі так гостро заточили свої долоні,
Що можуть робити підробки вже в материнському лоні –
Справжні прогресивні сини і доні.
Один до одного копії, не відрізнити,
На них документи є, подані необхідні звіти,
То ж цей процес клонування ніяк не спинити.
Навіщо робити це? Твій клон завжди ситий.
Він ідеальний, якщо налаштування не збиті.
Можуть бути збиті коліна, лікті, носи – не питання.
Питання: що робити, коли збиті налаштування?
Коли переповнена пам'ять дві тисячі двісті сімнадцяти осередків,
Коли збиті у гонці онлайн навіть куплені кеди,
Коли будні ввібрали у себе дозвілля вікендів,
Коли клони виходять вперед і забарвлюють рейтинг.
Не знайду я зарядного. Пошук: шукай мене, де ти?
Оксана Мовчан
«Кіберпанк».
Reposted from:
пожарська.вірші
01.05.202507:12
***
її звати Лєра,
вона молода жінка —
16.
сьогодні лишалася цноти,
він старший за неї,
каже, що любить маленьких дівчаток.
у білих трусиках,
білих маєчках.
Лєра відчуває себе інакше...
та тільки потім зрозуміє, що сталось.
вона — молода жінка,
17.
закохалась,
перші серйозні стосунки.
він зірвався на неї після першої ночі
Лєрочка навчена стримувати емоції,
та вихована розуміючою
бо…
вона — молода жінка,
18.
він кричить на неї майже щодня,
сьогодні зранку за те, що підійшла позаду, обійняла,
по обіді, бо спитала, чому не робить їй компліменти,
на вечір, бо засмутилась і захотіла близькості.
вона — молода жінка,
19.
крики змушують рвати волосся на своїй голові,
вона сидить біля чавунної батареї.
а він — звинувачує її у тому,
що просто хоче від нього іншого,
відчути себе коханою...
вона — молода жінка,
20.
їй зрадили (все тепер зрозуміло),
той, хто тебе не кохає — трахає всіх не розбираючись
і буде злитись на бажання
бути ближче ментально,
фізично,
та й якось інакше.
вона — молода жінка,
21.
Лєра пережила у дитинстві сексуальне насилля,
емоційне у юності,
та, навіть, домагання на робочому місці.
вона — молода жінка,
їй було майже 6 років,
коли чоловічі руки опинились в білизні,
намагалися зґвалтувати.
а раптовий дзвінок племінниці,
яка хотіла розповісти імена своїх ляльок
врятував від примусу до орального сексу...
вона — молода жінка,
їй було 16, коли вона навіть не усвідомила,
що її сексуалізували, як цнотливу дівчинку
і вона стала нецікавою через місяць,
вже, начебто, подорослішала.
вона — молода жінка,
що пережила абʼюз зі спробою суїциду,
і це безпрецедентно жахливо!
коли не хочеш бачити світла улюбленої весни,
ніщо вже не складається в одну картину,
все одно!
тебе немає кому захистити,
крім тебе самої.
вона — молода жінка,
що тільки от-от знайшла того,
хто не змусить її відчувати весь той біль
знову
скільки-скільки їй... 22?
непоганий початок життя.
і скільки таких Лєр,
як їх там, скажуть —
"тисамавинних"
у чому, га?
що народилась із піхвою поміж ніг?
що груди і дупа виступають більше, ніж «треба»?
що не мала досвіду?
що потрапила під руку емоційно-незрілого бабія?
у чому винна кожна така?
а кожна така підніме руку,
бо, насправді, себе впізнала
тож... нахуй патріархат.
що насправді не винен у кожному із гріхів.
та приклав руку зокрема й до написання цього вірша.
сьогодні — її звати Лєра,
а завтра...
як тебе звати?
березень, 2025
#поезія_Роніки
її звати Лєра,
вона молода жінка —
16.
сьогодні лишалася цноти,
він старший за неї,
каже, що любить маленьких дівчаток.
у білих трусиках,
білих маєчках.
Лєра відчуває себе інакше...
та тільки потім зрозуміє, що сталось.
вона — молода жінка,
17.
закохалась,
перші серйозні стосунки.
він зірвався на неї після першої ночі
Лєрочка навчена стримувати емоції,
та вихована розуміючою
бо…
вона — молода жінка,
18.
він кричить на неї майже щодня,
сьогодні зранку за те, що підійшла позаду, обійняла,
по обіді, бо спитала, чому не робить їй компліменти,
на вечір, бо засмутилась і захотіла близькості.
вона — молода жінка,
19.
крики змушують рвати волосся на своїй голові,
вона сидить біля чавунної батареї.
а він — звинувачує її у тому,
що просто хоче від нього іншого,
відчути себе коханою...
вона — молода жінка,
20.
їй зрадили (все тепер зрозуміло),
той, хто тебе не кохає — трахає всіх не розбираючись
і буде злитись на бажання
бути ближче ментально,
фізично,
та й якось інакше.
вона — молода жінка,
21.
Лєра пережила у дитинстві сексуальне насилля,
емоційне у юності,
та, навіть, домагання на робочому місці.
вона — молода жінка,
їй було майже 6 років,
коли чоловічі руки опинились в білизні,
намагалися зґвалтувати.
а раптовий дзвінок племінниці,
яка хотіла розповісти імена своїх ляльок
врятував від примусу до орального сексу...
вона — молода жінка,
їй було 16, коли вона навіть не усвідомила,
що її сексуалізували, як цнотливу дівчинку
і вона стала нецікавою через місяць,
вже, начебто, подорослішала.
вона — молода жінка,
що пережила абʼюз зі спробою суїциду,
і це безпрецедентно жахливо!
коли не хочеш бачити світла улюбленої весни,
ніщо вже не складається в одну картину,
все одно!
тебе немає кому захистити,
крім тебе самої.
вона — молода жінка,
що тільки от-от знайшла того,
хто не змусить її відчувати весь той біль
знову
скільки-скільки їй... 22?
непоганий початок життя.
і скільки таких Лєр,
як їх там, скажуть —
"тисамавинних"
у чому, га?
що народилась із піхвою поміж ніг?
що груди і дупа виступають більше, ніж «треба»?
що не мала досвіду?
що потрапила під руку емоційно-незрілого бабія?
у чому винна кожна така?
а кожна така підніме руку,
бо, насправді, себе впізнала
тож... нахуй патріархат.
що насправді не винен у кожному із гріхів.
та приклав руку зокрема й до написання цього вірша.
сьогодні — її звати Лєра,
а завтра...
як тебе звати?
березень, 2025
#поезія_Роніки
Reposted from:
Віршопліткарка FM
24.04.202517:27
Випадковості
Виявляється, випадкову заяву
про звільнення з життя
радянського бомбардувальника
можна підписати українською.
Бульбашково-сиропним розчерком.
А в кінці поставити жирну вирву.
Дата — 26 серпня 1969 року —
день народження ями Лемурії*.
20 років потому 26 серпня підпишу
заяву про здобуття життя і я —
людина, яка не поринала в невагомість
солонощів випадкової ями Лемурії.
Але ми разом святкуватимемо
спільний день народження.
Несподівано разом —
освітлені свічками на торті горизонту.
Бажатиму звільнення від зграї
москворотих купальників,
від купи окупантів —
тих радянських творців смерті,
які випадково створили життя,
схоже на Мертве море.
Може, якогось літа приїду до тебе,
привітаюся, ляжу в слізні обійми
бегемотоподібною пір’їною.
А якщо пощастить, то ніжкою зачеплю
Анрі Матісса — французького художника,
який так само випадково переродився
у водорість і живе у твоїй солоній ванні.
Анрі виділятиме бета-каротин,
щоб писати на воді картини
відтінками рожевого:
від лілового до мадженти.
Випадковості й далі падатимуть з неба,
мов папірчики
із заявами на руйнування та створення.
© Олена Галунець ⌨️
* Ідеться про Лемурійське озеро в Каховському районі Херсонської області, яке утворилося внаслідок падіння військового літака. Рожевий колір водойми зумовлений дією водоростей, які виробляють бета-каротин.
@virshoplitkarka #олена_галунець
Виявляється, випадкову заяву
про звільнення з життя
радянського бомбардувальника
можна підписати українською.
Бульбашково-сиропним розчерком.
А в кінці поставити жирну вирву.
Дата — 26 серпня 1969 року —
день народження ями Лемурії*.
20 років потому 26 серпня підпишу
заяву про здобуття життя і я —
людина, яка не поринала в невагомість
солонощів випадкової ями Лемурії.
Але ми разом святкуватимемо
спільний день народження.
Несподівано разом —
освітлені свічками на торті горизонту.
Бажатиму звільнення від зграї
москворотих купальників,
від купи окупантів —
тих радянських творців смерті,
які випадково створили життя,
схоже на Мертве море.
Може, якогось літа приїду до тебе,
привітаюся, ляжу в слізні обійми
бегемотоподібною пір’їною.
А якщо пощастить, то ніжкою зачеплю
Анрі Матісса — французького художника,
який так само випадково переродився
у водорість і живе у твоїй солоній ванні.
Анрі виділятиме бета-каротин,
щоб писати на воді картини
відтінками рожевого:
від лілового до мадженти.
Випадковості й далі падатимуть з неба,
мов папірчики
із заявами на руйнування та створення.
© Олена Галунець ⌨️
* Ідеться про Лемурійське озеро в Каховському районі Херсонської області, яке утворилося внаслідок падіння військового літака. Рожевий колір водойми зумовлений дією водоростей, які виробляють бета-каротин.
@virshoplitkarka #олена_галунець
Reposted from:
Собор поезії
18.04.202504:08
Привіт!
триває набір на поетичний конкурс Мрія про весну
тут умови конкурсу
триває набір на поетичний конкурс Мрія про весну
тут умови конкурсу
07.04.202504:22
Привіт, вітер стих, як мої сподівання.
У мороці пальці застрягли так липко,
так сліпо, що хочу знайти зорі Брайля,
читати майбутнє чи вірші Калитко.
Хрестами папіруси скотчу на вікнах
приємно б зірвати безслідно й навіки.
Шляхи не до Риму ведуть — у вітальню,
засіяну фразами з культових фільмів,
освячену спогадом — першим, останнім —
і вірою в те, що думки — світловільні.
Вони нас дістануть з холодного льоху
побитих емоцій, повільно, потроху.
«Химерні двадцяті», — колись про нас скажуть
нові світлоносці в цій самій вітальні.
Привіт, ми розтали, як масло у каші,
та в пам’яті вашій ми наче зі сталі.
Минуле читайте за зорями Брайля:
ми дім збудували — ви стіни тримайте.
© Олена Галунець
@virshoplitkarka 🌃 #олена_галунець
У мороці пальці застрягли так липко,
так сліпо, що хочу знайти зорі Брайля,
читати майбутнє чи вірші Калитко.
Хрестами папіруси скотчу на вікнах
приємно б зірвати безслідно й навіки.
Шляхи не до Риму ведуть — у вітальню,
засіяну фразами з культових фільмів,
освячену спогадом — першим, останнім —
і вірою в те, що думки — світловільні.
Вони нас дістануть з холодного льоху
побитих емоцій, повільно, потроху.
«Химерні двадцяті», — колись про нас скажуть
нові світлоносці в цій самій вітальні.
Привіт, ми розтали, як масло у каші,
та в пам’яті вашій ми наче зі сталі.
Минуле читайте за зорями Брайля:
ми дім збудували — ви стіни тримайте.
© Олена Галунець
@virshoplitkarka 🌃 #олена_галунець
06.04.202512:04
ніжність
ніжності все одно, що за пора, чи темінь, чи сонця схід -
вона притулиться крадькома, як рудий муркотливий кіт,
вона притулиться й там, де страшно, і там, де наче й не можна -
як відважна сонце-комашка, як лікуючий подорожник.
пригріти б її, на щодень приручити. з усіх суперсил на світі -
мати б її як свого вчителя. в обидві руки помістити.
і там, де до цього було неладно - внести, щоб стало спокійно.
ніжність піддатлива, безоплатна - кожному по аж стільки!
Олена Левченко
ніжності все одно, що за пора, чи темінь, чи сонця схід -
вона притулиться крадькома, як рудий муркотливий кіт,
вона притулиться й там, де страшно, і там, де наче й не можна -
як відважна сонце-комашка, як лікуючий подорожник.
пригріти б її, на щодень приручити. з усіх суперсил на світі -
мати б її як свого вчителя. в обидві руки помістити.
і там, де до цього було неладно - внести, щоб стало спокійно.
ніжність піддатлива, безоплатна - кожному по аж стільки!
Олена Левченко
05.04.202505:52
За порогом серця
Чорні круки над містом ночами летять,
Кривий Ріг узуває берці.
Ти дозволь, я влаштую собі укриття
За порогом твойого серця.
Стануть груди твої — ніби ті дві стіни,
За якими не буде горя,
І не чутно, як вітер розлякує сни,
Хвіртку шарпаючи надворі.
Я проклею травневим теплом всі шибки,
Щоб не зранила щастя скалка,
У печі буде полум'я завжди, щоб ти
Обійняти мене міг жарко.
Скрізь наводити лад я візьмусь щоєсил,
Наче твій Домовик таємний.
В рамці рідне обличчя поставлю на стіл —
Наше фото, на призьбі де ми.
Розкладу біля нього свої скарби:
Мій блокнот, олівець і ручку.
Чай смородиновий заварю тобі,
Заспокійливий і цілющий.
Як з мечем у руках ти покинеш цей дім,
Захищу, що моє по праву,
Щоб бурштин у очах твоїх палахкотів
В поцілунків моїх оправі.
І не смій навіть думати, що я не та,
Вір, зі мною ти у безпеці.
Лиш дозволь. Я влаштую для нас укриття
За порогом твойого серця.
@talankavirshuje
Чорні круки над містом ночами летять,
Кривий Ріг узуває берці.
Ти дозволь, я влаштую собі укриття
За порогом твойого серця.
Стануть груди твої — ніби ті дві стіни,
За якими не буде горя,
І не чутно, як вітер розлякує сни,
Хвіртку шарпаючи надворі.
Я проклею травневим теплом всі шибки,
Щоб не зранила щастя скалка,
У печі буде полум'я завжди, щоб ти
Обійняти мене міг жарко.
Скрізь наводити лад я візьмусь щоєсил,
Наче твій Домовик таємний.
В рамці рідне обличчя поставлю на стіл —
Наше фото, на призьбі де ми.
Розкладу біля нього свої скарби:
Мій блокнот, олівець і ручку.
Чай смородиновий заварю тобі,
Заспокійливий і цілющий.
Як з мечем у руках ти покинеш цей дім,
Захищу, що моє по праву,
Щоб бурштин у очах твоїх палахкотів
В поцілунків моїх оправі.
І не смій навіть думати, що я не та,
Вір, зі мною ти у безпеці.
Лиш дозволь. Я влаштую для нас укриття
За порогом твойого серця.
@talankavirshuje
Shown 1 - 24 of 51
Log in to unlock more functionality.