Собор поезії
зв'язок @jessihalliwell
чат t.me/uapoets1
натхнення t.me/ola_poetry_ua
радіо t.me/virshoplitkarka
поетка t.me/buryanpoetry
метрополія t.me/uapoets
радіо t.me/uapoets_music
творчість t.me/jessi_halliwell
підтримка send.monobank.ua/jar/ALscxq9ov5
чат t.me/uapoets1
натхнення t.me/ola_poetry_ua
радіо t.me/virshoplitkarka
поетка t.me/buryanpoetry
метрополія t.me/uapoets
радіо t.me/uapoets_music
творчість t.me/jessi_halliwell
підтримка send.monobank.ua/jar/ALscxq9ov5
TGlist rating
0
0
TypePublic
Verification
Not verifiedTrust
Not trustedLocation
LanguageOther
Channel creation dateJan 12, 2023
Added to TGlist
Sep 18, 2023Linked chat
Ua Poets
20
Records
20.04.202523:59
155Subscribers03.03.202523:59
0Citation index16.04.202517:24
109Average views per post22.04.202514:01
109Average views per ad post10.03.202523:59
57.14%ER15.04.202522:26
75.69%ERRReposted from:
Віршопліткарка FM
Could not access
the media content
the media content
24.04.202517:27
Випадковості
Виявляється, випадкову заяву
про звільнення з життя
радянського бомбардувальника
можна підписати українською.
Бульбашково-сиропним розчерком.
А в кінці поставити жирну вирву.
Дата — 26 серпня 1969 року —
день народження ями Лемурії*.
20 років потому 26 серпня підпишу
заяву про здобуття життя і я —
людина, яка не поринала в невагомість
солонощів випадкової ями Лемурії.
Але ми разом святкуватимемо
спільний день народження.
Несподівано разом —
освітлені свічками на торті горизонту.
Бажатиму звільнення від зграї
москворотих купальників,
від купи окупантів —
тих радянських творців смерті,
які випадково створили життя,
схоже на Мертве море.
Може, якогось літа приїду до тебе,
привітаюся, ляжу в слізні обійми
бегемотоподібною пір’їною.
А якщо пощастить, то ніжкою зачеплю
Анрі Матісса — французького художника,
який так само випадково переродився
у водорість і живе у твоїй солоній ванні.
Анрі виділятиме бета-каротин,
щоб писати на воді картини
відтінками рожевого:
від лілового до мадженти.
Випадковості й далі падатимуть з неба,
мов папірчики
із заявами на руйнування та створення.
© Олена Галунець ⌨️
* Ідеться про Лемурійське озеро в Каховському районі Херсонської області, яке утворилося внаслідок падіння військового літака. Рожевий колір водойми зумовлений дією водоростей, які виробляють бета-каротин.
@virshoplitkarka #олена_галунець
Виявляється, випадкову заяву
про звільнення з життя
радянського бомбардувальника
можна підписати українською.
Бульбашково-сиропним розчерком.
А в кінці поставити жирну вирву.
Дата — 26 серпня 1969 року —
день народження ями Лемурії*.
20 років потому 26 серпня підпишу
заяву про здобуття життя і я —
людина, яка не поринала в невагомість
солонощів випадкової ями Лемурії.
Але ми разом святкуватимемо
спільний день народження.
Несподівано разом —
освітлені свічками на торті горизонту.
Бажатиму звільнення від зграї
москворотих купальників,
від купи окупантів —
тих радянських творців смерті,
які випадково створили життя,
схоже на Мертве море.
Може, якогось літа приїду до тебе,
привітаюся, ляжу в слізні обійми
бегемотоподібною пір’їною.
А якщо пощастить, то ніжкою зачеплю
Анрі Матісса — французького художника,
який так само випадково переродився
у водорість і живе у твоїй солоній ванні.
Анрі виділятиме бета-каротин,
щоб писати на воді картини
відтінками рожевого:
від лілового до мадженти.
Випадковості й далі падатимуть з неба,
мов папірчики
із заявами на руйнування та створення.
© Олена Галунець ⌨️
* Ідеться про Лемурійське озеро в Каховському районі Херсонської області, яке утворилося внаслідок падіння військового літака. Рожевий колір водойми зумовлений дією водоростей, які виробляють бета-каротин.
@virshoplitkarka #олена_галунець
Reposted from:
Літеросплетіння
27.03.202517:50
Невже цей вечір догорів?
І попіл віється думками.
Зазнав поразки серцекамінь,
Та мостяться шляхи до мрій.
Нове впускаю за поріг.
І ллються почуття-каскади.
Невже цей вечір догорів?
І попіл віється думками.
Такий же місяць, як торік,
Та зрозуміла, у дзеркалах
Для себе пару він шукає.
Блукаємо у схожій грі.
Невже цей вечір догорів?
#рондель
І попіл віється думками.
Зазнав поразки серцекамінь,
Та мостяться шляхи до мрій.
Нове впускаю за поріг.
І ллються почуття-каскади.
Невже цей вечір догорів?
І попіл віється думками.
Такий же місяць, як торік,
Та зрозуміла, у дзеркалах
Для себе пару він шукає.
Блукаємо у схожій грі.
Невже цей вечір догорів?
#рондель
Reposted from:
kvazartsevam
23.04.202511:19
чорна пʼятниця — червоний день. можна купити майбутнє.
достатньо посереднього, щоб все як у людей.
аби не переклеїли цінники як завжди,
буцім,
новеньке,
з нескінченним терміном придатності,
однак…
*штрих-код не сканується*
щось нечисто, не працює захист прав споживачів,
відстояти чергу легше, ніж себе.
хотілося гнути свою лінію, а не
підкови кульгавій блосі.
але це дано не всім…
дано:
задачка із зірочкою.
немає підказки, не ласує “ad astra”.
шукачі свого місця одвічно у мареві танули, бо землі обітованій —
ні власника,
ані кадастру,
тільки криво дописана маркером епітафія.
нічим крити, писк терміналу глушить
вічного критика.
*оплата не пройшла*
коли радили виходити за власні ліміти,
не мали на увазі кредитні.
шукай рятунку, землю носом рий, та скарб стирається із поля
зору
тінню ластику.
царина розступиться лиш перед цвітом папороті,
та ти знаходиш
тільки пластиковий.
мтб-1, липень 2024
достатньо посереднього, щоб все як у людей.
аби не переклеїли цінники як завжди,
буцім,
новеньке,
з нескінченним терміном придатності,
однак…
*штрих-код не сканується*
щось нечисто, не працює захист прав споживачів,
відстояти чергу легше, ніж себе.
хотілося гнути свою лінію, а не
підкови кульгавій блосі.
але це дано не всім…
дано:
задачка із зірочкою.
немає підказки, не ласує “ad astra”.
шукачі свого місця одвічно у мареві танули, бо землі обітованій —
ні власника,
ані кадастру,
тільки криво дописана маркером епітафія.
нічим крити, писк терміналу глушить
вічного критика.
*оплата не пройшла*
коли радили виходити за власні ліміти,
не мали на увазі кредитні.
шукай рятунку, землю носом рий, та скарб стирається із поля
зору
тінню ластику.
царина розступиться лиш перед цвітом папороті,
та ти знаходиш
тільки пластиковий.
мтб-1, липень 2024
Reposted from:
Ju Li Ya
20.04.202502:50
Хованка
Я ще змалечку гарно навчилася грати у хованки:
Хто б мене не шукав, усе марно, бо я вмотивована
Кривдами, криками, галасом світу бентежного
Бігти, ховатись, лише крізь шпариночку стежити.
Я могла бути наче прозорою і дуже тихою,
Вміла завмерти надовго і майже не дихати,
Вірила - силою думки я мов розчиняюся,
Аби постати у світі без мороку й хаосу.
То була лише гра, та здавалось - життя на кону.
Я лишалась живою. Мене залишали одну
І у тишу та спокій я вже догравала сама…
Самота переконлива - в хованці болю нема.
Там безкрайо і синьо, на спинах колишуть кити
Власний світ, який вабить постійно, завжди прихистить -
Світ ілюзій, що й досі тримає мене на плаву,
Божевільну, мабуть, але всупереч всьому живу.
Я не можу спинитись, проте, мене можна знайти!
Варто тільки хотіти. Лічити лише до пʼяти.
Помічати підказки: вони в чорно-білому світі
Проростають моїми слідами, римуються, квітнуть.
P.S.
Я така вже, як є… Певно, гірша з можливих ілюзій…
Тож, рахуй до пʼяти, мій О.Е.
Я люблю тебе.
Сьюзі
Я ще змалечку гарно навчилася грати у хованки:
Хто б мене не шукав, усе марно, бо я вмотивована
Кривдами, криками, галасом світу бентежного
Бігти, ховатись, лише крізь шпариночку стежити.
Я могла бути наче прозорою і дуже тихою,
Вміла завмерти надовго і майже не дихати,
Вірила - силою думки я мов розчиняюся,
Аби постати у світі без мороку й хаосу.
То була лише гра, та здавалось - життя на кону.
Я лишалась живою. Мене залишали одну
І у тишу та спокій я вже догравала сама…
Самота переконлива - в хованці болю нема.
Там безкрайо і синьо, на спинах колишуть кити
Власний світ, який вабить постійно, завжди прихистить -
Світ ілюзій, що й досі тримає мене на плаву,
Божевільну, мабуть, але всупереч всьому живу.
Я не можу спинитись, проте, мене можна знайти!
Варто тільки хотіти. Лічити лише до пʼяти.
Помічати підказки: вони в чорно-білому світі
Проростають моїми слідами, римуються, квітнуть.
P.S.
Я така вже, як є… Певно, гірша з можливих ілюзій…
Тож, рахуй до пʼяти, мій О.Е.
Я люблю тебе.
Сьюзі
Reposted from:
Sarah Watson rhy(th)m(e)s
05.04.202506:53
Крафтовий чай обліпихою змащує губи,
Треба знайти зарядний пристрій, бо світ тебе загубить.
Спочатку чекатиме, потім загуглить,
Не знайде локації, буде волати у труби,
А потім, як зниклу субстанцію, зовсім розлюбить.
Дві тисячі двісті сімнадцять ночей від початку,
О скільки хлопчиків народилось, скільки дівчаток!
Перші хотіли війн, мирні жителі чахли,
Другі хотіли кохання, як завжди, невчасно.
Всі залишили в глобальній системі печатки.
Як тепер розібратися, де люди, де клони?
Кажуть, перші на шиї носять дорогоцінні кулони,
Але другі так гостро заточили свої долоні,
Що можуть робити підробки вже в материнському лоні –
Справжні прогресивні сини і доні.
Один до одного копії, не відрізнити,
На них документи є, подані необхідні звіти,
То ж цей процес клонування ніяк не спинити.
Навіщо робити це? Твій клон завжди ситий.
Він ідеальний, якщо налаштування не збиті.
Можуть бути збиті коліна, лікті, носи – не питання.
Питання: що робити, коли збиті налаштування?
Коли переповнена пам'ять дві тисячі двісті сімнадцяти осередків,
Коли збиті у гонці онлайн навіть куплені кеди,
Коли будні ввібрали у себе дозвілля вікендів,
Коли клони виходять вперед і забарвлюють рейтинг.
Не знайду я зарядного. Пошук: шукай мене, де ти?
Оксана Мовчан
«Кіберпанк».
Треба знайти зарядний пристрій, бо світ тебе загубить.
Спочатку чекатиме, потім загуглить,
Не знайде локації, буде волати у труби,
А потім, як зниклу субстанцію, зовсім розлюбить.
Дві тисячі двісті сімнадцять ночей від початку,
О скільки хлопчиків народилось, скільки дівчаток!
Перші хотіли війн, мирні жителі чахли,
Другі хотіли кохання, як завжди, невчасно.
Всі залишили в глобальній системі печатки.
Як тепер розібратися, де люди, де клони?
Кажуть, перші на шиї носять дорогоцінні кулони,
Але другі так гостро заточили свої долоні,
Що можуть робити підробки вже в материнському лоні –
Справжні прогресивні сини і доні.
Один до одного копії, не відрізнити,
На них документи є, подані необхідні звіти,
То ж цей процес клонування ніяк не спинити.
Навіщо робити це? Твій клон завжди ситий.
Він ідеальний, якщо налаштування не збиті.
Можуть бути збиті коліна, лікті, носи – не питання.
Питання: що робити, коли збиті налаштування?
Коли переповнена пам'ять дві тисячі двісті сімнадцяти осередків,
Коли збиті у гонці онлайн навіть куплені кеди,
Коли будні ввібрали у себе дозвілля вікендів,
Коли клони виходять вперед і забарвлюють рейтинг.
Не знайду я зарядного. Пошук: шукай мене, де ти?
Оксана Мовчан
«Кіберпанк».
07.04.202516:19
відкритий набір на поетичний конкурс Перо фенікса
наші призи:
1 місце — отримає видання власної збірки (дизайн, редакція, верстка, друк)
2 місце — 1000 грн
3 місце — 1000 грн.
також частина коштів з призового фонду надійде на актуальний збір ЗСУ
Умови:
1. Мати можливість сплатити мінімальний донат на суму у 30 грн. Далі на ваш розсуд. Якщо є бажання підтримати сучасну українську поезію та фонд конкурсу.
2. Надіслати 1 вірш українською мовою. Приймаються як нові так й старі роботи.
3. Тема для 1 туру — вільна. Ліміт символів — це стандартний допис для інстаграму. Подавати саме текст, без візуального доповнення у форматі відео чи картинки.
Дедлайн: включно до 4 травня
Конкурс має 3 етапи:
1 — відбірковий
роботи учасників публікується на сторінці @poetry_in_community під номерами. Далі вже члени журі оцінюватимуть роботи конкурсантів на оцінку. Третина робіт проходить у наступний етап
2 — півфінал, учасники отримають творче завдання, написати вірш за відповідною темою та критеріями, з цього етапу вже діє анонімність. 10 конкурсантів проходить у фінал
3 — фінал, учасники отримають творче завдання, написати вірш за відповідною темою та критеріями. Тут судді визначать трійку переможців
Внесок за номером карти — 4441111039661313
Всім бажаючим писати в особисті.
Чекаємо на вас ❤️
#поезія
#вірші
наші призи:
1 місце — отримає видання власної збірки (дизайн, редакція, верстка, друк)
2 місце — 1000 грн
3 місце — 1000 грн.
також частина коштів з призового фонду надійде на актуальний збір ЗСУ
Умови:
1. Мати можливість сплатити мінімальний донат на суму у 30 грн. Далі на ваш розсуд. Якщо є бажання підтримати сучасну українську поезію та фонд конкурсу.
2. Надіслати 1 вірш українською мовою. Приймаються як нові так й старі роботи.
3. Тема для 1 туру — вільна. Ліміт символів — це стандартний допис для інстаграму. Подавати саме текст, без візуального доповнення у форматі відео чи картинки.
Дедлайн: включно до 4 травня
Конкурс має 3 етапи:
1 — відбірковий
роботи учасників публікується на сторінці @poetry_in_community під номерами. Далі вже члени журі оцінюватимуть роботи конкурсантів на оцінку. Третина робіт проходить у наступний етап
2 — півфінал, учасники отримають творче завдання, написати вірш за відповідною темою та критеріями, з цього етапу вже діє анонімність. 10 конкурсантів проходить у фінал
3 — фінал, учасники отримають творче завдання, написати вірш за відповідною темою та критеріями. Тут судді визначать трійку переможців
Внесок за номером карти — 4441111039661313
Всім бажаючим писати в особисті.
Чекаємо на вас ❤️
#поезія
#вірші
Reposted from:Ju Li Ya
04.04.202510:13
Хованка
Я ще змалечку гарно навчилася грати у хованки:
Хто б мене не шукав, усе марно, бо я вмотивована
Кривдами, криками, галасом світу бентежного
Бігти, ховатись, лише крізь шпариночку стежити.
Я могла бути наче прозорою і дуже тихою,
Вміла завмерти надовго і майже не дихати,
Вірила - силою думки я мов розчиняюся,
Аби постати у світі без мороку й хаосу.
То була лише гра, та здавалось - життя на кону.
Я лишалась живою. Мене залишали одну
І у тишу та спокій я вже догравала сама…
Самота переконлива - в хованці болю нема.
Там безкрайо і синьо, на спинах колишуть кити
Власний світ, який вабить постійно, завжди прихистить -
Світ ілюзій, що й досі тримає мене на плаву,
Божевільну, мабуть, але всупереч всьому живу.
Я не можу спинитись, проте, мене можна знайти!
Варто тільки хотіти. Лічити лише до пʼяти.
Помічати підказки: вони в чорно-білому світі
Проростають моїми слідами, римуються, квітнуть.
P.S.
Я така вже, як є… Певно, гірша з можливих ілюзій…
Тож, рахуй до пʼяти, мій О.Е.
Я люблю тебе.
Сьюзі
Я ще змалечку гарно навчилася грати у хованки:
Хто б мене не шукав, усе марно, бо я вмотивована
Кривдами, криками, галасом світу бентежного
Бігти, ховатись, лише крізь шпариночку стежити.
Я могла бути наче прозорою і дуже тихою,
Вміла завмерти надовго і майже не дихати,
Вірила - силою думки я мов розчиняюся,
Аби постати у світі без мороку й хаосу.
То була лише гра, та здавалось - життя на кону.
Я лишалась живою. Мене залишали одну
І у тишу та спокій я вже догравала сама…
Самота переконлива - в хованці болю нема.
Там безкрайо і синьо, на спинах колишуть кити
Власний світ, який вабить постійно, завжди прихистить -
Світ ілюзій, що й досі тримає мене на плаву,
Божевільну, мабуть, але всупереч всьому живу.
Я не можу спинитись, проте, мене можна знайти!
Варто тільки хотіти. Лічити лише до пʼяти.
Помічати підказки: вони в чорно-білому світі
Проростають моїми слідами, римуються, квітнуть.
P.S.
Я така вже, як є… Певно, гірша з можливих ілюзій…
Тож, рахуй до пʼяти, мій О.Е.
Я люблю тебе.
Сьюзі
Reposted from:
In vino veritas🍷
29.03.202507:44
Назва вірша: «По́діл»
Тема: «Ти вже більше себе не бачиш»
Пісня, альбом: «Хіба це життя», «Справжній бедрум панк» The Unsleeping
остання доза дофаміну
вийшла з мене, витікла чи втекла
впала десь у весняну траву краплею
поту чи крові, або ж стекла сльозою по щоці і всохла
чи теж впала
в дзеркалі навпроти вже не я – це якась невідома мені сумна і втомлена людина, яка звечора ще будує плани на
наступний день та щоранку помирає
від неспроможності щось змінити
наче декілька особистостей, які прагнуть різного, дивляться в різні боки та сходяться разом в одному тілі, в яке вдивляєшся але більше себе не бачиш
не чуєш
не відчуваєш
не любиш
ненавидиш
з минулого живого і гарного в ньому
лише зелені зіниці, але з часом і вони
теж зникнуть, втратять свою гамму і блиск,
в кращому випадку зіллються з цією яскравою свіжою травою, в яку впала
остання крапля мого,
колись щасливого,
життя
© ольга ритик
#вірш #текст #думки
написано в підтримку конкурсу «Плейлист» @virshoplitkarka
Тема: «Ти вже більше себе не бачиш»
Пісня, альбом: «Хіба це життя», «Справжній бедрум панк» The Unsleeping
остання доза дофаміну
вийшла з мене, витікла чи втекла
впала десь у весняну траву краплею
поту чи крові, або ж стекла сльозою по щоці і всохла
чи теж впала
в дзеркалі навпроти вже не я – це якась невідома мені сумна і втомлена людина, яка звечора ще будує плани на
наступний день та щоранку помирає
від неспроможності щось змінити
наче декілька особистостей, які прагнуть різного, дивляться в різні боки та сходяться разом в одному тілі, в яке вдивляєшся але більше себе не бачиш
не чуєш
не відчуваєш
не любиш
ненавидиш
з минулого живого і гарного в ньому
лише зелені зіниці, але з часом і вони
теж зникнуть, втратять свою гамму і блиск,
в кращому випадку зіллються з цією яскравою свіжою травою, в яку впала
остання крапля мого,
колись щасливого,
життя
© ольга ритик
#вірш #текст #думки
написано в підтримку конкурсу «Плейлист» @virshoplitkarka
Reposted from:
Собор поезії
18.04.202504:08
Привіт!
триває набір на поетичний конкурс Мрія про весну
тут умови конкурсу
триває набір на поетичний конкурс Мрія про весну
тут умови конкурсу
Log in to unlock more functionality.
