Показуй усе, що не соромишся показати,
Оголюй страхи, потаємні бажання, оголюй заздрість,
Все, що беріг на особистому звалищі,
Все, що крутилось на думці, як неслухняний заєць.
Ніби злетів, тільки упав одразу
Сірник під ногами,
Тонкий, догорілий і згаслий,
Гарно б у небо, аби не боятись впасти,
Гарно б у панцир, аби від усіх сховатися.
Ось твоє середовище, твоє довкілля,
Стіни твоєї кімнати, укриті цвіллю,
Дверні ручки, яких давно не торкалися,
Дерев'яна палиця
Образи і злості,
Аби відганяти близьких
Від твого острова.
Тільки скажи, руку поклавши на серце надщерблене,
Де ти бачив у цьому житті цілковиту чесність?
В музиці, що звучить по п'ятницях у Копальні?
У книжках, що розказують, як це бути нормальним?
У кіно про любов, якого вона не любить,
У поезії, яку присвячував іншим людям?
Ну а може, як говорилось у давній казці,
Істина в голці, голка в яйці, а яйце у зайці,
Заєць на думці, зайцю, наздоганяйся,
Дай лиш торкнутись тебе обережно, пальцями,
Дай хоча б ненадовго відчути щастя.
Панцир потрісканий, зламана шкаралупа,
Острів поміж глибоких морів загублений,
Пташка вистукує в грудях неспішним звуком.
Стукай, тихенько стукай.
08.01.24
