Мир сегодня с "Юрий Подоляка"
Мир сегодня с "Юрий Подоляка"
Труха⚡️Україна
Труха⚡️Україна
Николаевский Ванёк
Николаевский Ванёк
Мир сегодня с "Юрий Подоляка"
Мир сегодня с "Юрий Подоляка"
Труха⚡️Україна
Труха⚡️Україна
Николаевский Ванёк
Николаевский Ванёк
UnRealpolitik avatar

UnRealpolitik

Про геополітику простими словами.
Огляд новин з точки зору політології.
Подкасти про міжнародні відносини
Наші інші ресурси: https://linktr.ee/unrealpolitik
Співпраця: https://t.me/UNRPolitik
TGlist reytingi
0
0
TuriOmmaviy
Tekshirish
Tekshirilmagan
Ishonchnoma
Shubhali
Joylashuv
TilBoshqa
Kanal yaratilgan sanaJan 22, 2023
TGlist-ga qo'shildi
May 21, 2024
Muxrlangan guruh

Rekordlar

07.04.202523:59
1.5KObunachilar
28.02.202515:38
1000Iqtiboslar indeksi
19.03.202520:35
8.6KBitta post qamrovi
08.02.202503:01
3.1KReklama posti qamrovi
13.11.202423:59
22.41%ER
12.11.202423:59
660.47%ERR

Rivojlanish

Obunachilar
Iqtibos indeksi
1 ta post qamrovi
Reklama posti qamrovi
ER
ERR
JUL '24OCT '24JAN '25APR '25

UnRealpolitik mashhur postlari

Repost qilingan:
POLITpedia avatar
POLITpedia
14.03.202516:39
Оці всі розмови по типу: нема НАТО - значить треба ядерка - дурня повна, яка мала сенс лиш як аргумент торгу на вищому рівні, яким ми могли шантажувати Захід, погрожуючи тим, що їх система "нерозповсюдження ядерної зброї" у будь-який момент може бути нами зруйнована, якщо ті нас не візьмуть у альянс.

Тепер, коли ми по суті отримали офіційну відмову у НАТО і можемо себе не тішити ілюзіями, цей інструмент торгу теж можна відкидати, бо, по правді, яка багатьом може здатись неприємною, ядерна зброя - це абсолютно ніяка не панацея, яка захистить від будь-яких війн, крім того це ще й величезна стаття витрат, які могли б піти у куди більш приземлені та необхідні військові потреби (ті ж безпілотники).

Найкращим прикладом того, що наявність ядерної зброї не захищає від війни, є усіма так улюблений приклад Ізраїлю, який хоч і не офіційно, але її точно має, при цьому по суті перманентно перебуваючи у стані війни зі своїми сусідами, ведучи її цілком традиційною зброєю.

Та й сама ефективність "ядерного стримування" залежить не тільки від наявності такої зброї, а від того, в якій кількості у вас знаходяться заряди, утримання яких коштує надзвичайно великих грошей, яку вони мають потужність, скільки для них у вас є носіїв та засобів доставки (і як складно їх перехопити), якого вона у вас типу (стратегічна чи тактична), наскільки ефективна ваша система управління та зв'язку та ще купа інших більш-менш важливих факторів.

Крім того, хто сказав, що навіть якщо у нас з'явиться план таки зробити власну бімбу, наші як вороги, так і друзі банально дадуть це зробити? Чи ви думаєте, що москва чи вашингтон просто так на це дивитимуться?

І навіть у разі таки вдалої розробки, які у нас є носії та засоби її доставки? В яку ціну обійдеться створення власної ядерної тріади, яка передбачає розробку та створення наземних ракет, підводних човнів та стратегічної авіації?

Це все про теорію стримування і про це, до слова, колись у колег з UnRealpolitik виходило повноцінне відео на ютубі (раджу переглянути!)

Так, можемо наробити "брудних бомб" з ядерних відходів і начіпляти на дрони, але це абсолютна інша історія.

Тому повторю ще раз свою давню тезу - ні НАТО, ні ядерна зброя, які є стримуючими факторами переважно тільки тоді, коли у їх дієвість вірять, не зможуть гарантувати нам безпеку настільки, наскільки це зможе зробити сильна армія, розвинуті та нарешті таки сформовані державні інститути, сильна й ефективна економіка та найголовніше - суспільство, яке готове цю країну захищати. От це єдині цілком реальні гарантії, які можуть забезпечити наше подальше існування.
05.04.202510:03
Чому Рубіо не стане «новим Кіссінджером»?

У 70-х держсекретарю Кіссінджеру вдалося втілити дипломатичний маневр, що змінив хід Холодної війни: зближення США та КНР, яке посилило тиск на Радянський Союз. Зараз американці шукають схожий підхід

Але Кіссінджер не створив дива — він просто вдало скористався ситуацією. Китай у 70-х лежав у руїнах після комуністичних експериментів Мао Цзедуна, на кордоні тривав конфлікт із Радянським Союзом. Сам Пекін не марив світовим лідерством, а намагався просто втриматися як держава

США прийшли «на все готове». Коли Китай відкрив свою економіку для світу в 1980-х, американський бізнес і споживачі отримали вигоду від зростання китайського виробничого сектору. Пекін не потрібно було підбурювати до конфлікту із СРСР — зіткнення вже тривали, і КНР була в асиметричному протистоянні

Що ж зараз?

Росія та КНР пов’язані спільною стратегічною метою — покласти край гегемонії Заходу. Китай швидко нарощує експорт товарів до Росії, заповнюючи прогалину, залишену західними виробниками

За даними дослідницької компанії Rhodium Group, лише в автомобільному секторі частка Китаю на російському ринку зросла з 9% у 2021 році до 61% у 2023

Це дає Пекіну серйозний важіль впливу на Москву

Навіть якщо вдасться «відтягнути» Росію від Китаю — скільки це коштуватиме?
Це зашкодить відносинам із союзниками по НАТО, Вашингтон буде змушений поступитися інтересами в Європі й піти на економічні компроміси. І заради чого?

У кращому випадку Росія залишатиметься нейтральною, нарощуватиме силу і підкидатиме дров у конфлікт між КНР і США. А в Штатів не буде важелів, щоб запобігти майбутньому зближенню Москви та Пекіна

Намагання завоювати прихильність Росії означало б обміняти сильних і надійних союзників на слабкого, бідного і непостійного партнера. На такий крок Кіссінджер, переконаний реаліст, ніколи б не пішов

🍷 UnRealpolitik
02.04.202510:42
Трикутник Марка Рубіо

«Океанія воює з Остазією. Океанія завжди воювала з Остазією» ("1984")


Трикутна структура в природі є досить стійкою. Проте в міжнародній політиці система з трьох полюсів — одна з найбільш нестабільних

Не секрет, що США намагаються розірвати російсько-китайський альянс, використовуючи традиційну тактику розділяй і володарюй: запропонувати Москві «пряник» і використати її для стримування Китаю. Однак така стратегія суперечить усталеним теоретичним підходам

Історія показує, що у триполярній системі дві слабші держави майже завжди об'єднуються проти найсильнішої, а не навпаки. Цю закономірність досліджує науковець Сеульського університету Dylan Motin:

Уявімо систему з трьох країн: «А», «Б» та «В»
Перша має дев'ять очок сили, друга — шість, третя — три

Якщо країни «А» і «В» спробують поділити державу «Б», то баланс сил зміниться: «А» матиме тринадцять очок, а «В» — лише п'ять


У результаті система трансформується з триполярної в однополярну, де держава «А» матиме домінуючу перевагу. Тому для слабшого гравця об'єднання з найсильнішим — ірраціональна стратегія. Логічніше, що «Б» (Китай) і «В» (Росія) об'єднаються проти «А» (США), аби не допустити встановлення гегемонії

Для Росії змова з Вашингтоном не має сенсу, оскільки у разі послаблення Китаю головним вигодоотримувачем стануть США, а не Москва

🍷 UnRealpolitik
Улюблена гра Генрі Кіссінджера та Джона Кеннеді

Коли? 22–23 березня, 11:00-16:00
Де? Місце повідомимо Вам після реєстрації ;)

Запрошуємо вас на перший офлайн-захід у Києві, присвячений легендарній грі «Дипломатія»!

Ви станете лідером однієї з великих держав напередодні Першої світової війни. Тут немає кубиків чи випадковостей — тільки переговори, хитрість і стратегія. Ви укладатимете союзи, порушуватимете обіцянки, будуватимете коаліції — і врешті-решт залишиться лише одна могутня імперія

🔸 Не знаєте правил? Ми все пояснимо на місці

🔸 Не маєте команди? Ми підберемо команду

🔸 Шукаєте гру про справжню геополітику? Це саме те, що потрібно!

Реєстрація обов’язкова

ПОСИЛАННЯ НА РЕЄСТРАЦІЮ

Хто готовий до великої гри?
28.03.202511:25
Мир лежить на столі і чекає поки його піднімуть!

Цю фразу промовив посол Німеччини в США. Перша Світова тоді була в розпалі, війська кайзера повільно наступали вглиб Франції, але частина німецьких еліт вже здогадувалися, що Райх приречений і шукала як вийти із пастки затяжної війни. Але тоді це не вдалося

За теорією є декілька причин, через які сторони не бажають завершити війну

Першою із них є так звана "sunk cost fallacy". Договір про закінчення тривалої війни із великою кількістю жертв важко продати власному населенню. Це — так звана «дилема запойного гравця». Чим більше втрачено, тим більше хочеться це відіграти, це заганяє країну в пастку постійних втрат без видимого результату

Ну, не може Кайзер вийти до народу і сказати, що після двох років м'ясорубки ми зрозуміли, що план Шліфена провалився і ми повертаємося до кордонів 1914 року

Другою, не менш частою причиною є очікування переломного моменту. Вибори в США, слабкість російської економіки, страйк поляків на кордоні із Україною — ось-ось і Росія/Україна дрогне, уряд паде, а армія розвалиться. Війни рідко коли нагадують поступову перемогу однієї зі сторін, частіше вони схожі на маятник: етапи коли хтось слабший, а хтось сильніший. І все може радикально змінитися із новим «чорним лебедем»

Ну і навіщо завершувати війну поступками, якщо у вас є ядерна бомба чи ще мільйон потенційних призовників? Поки є засоби змінити ситуацію, сторони не підписуватимуть мир. Навіщо покладатися на папірець із компромісами та поступками, якщо можна дотиснути? Нерідко ця логіка призводить до катастрофічних результатів: виснаження держави та революції

Тепер про те, як ці перепони подолати

Потрібно помістити сторони в те, що називається "mutually hurting stalemate" — тупікову для сторін ситуацію, що лише погіршує положення обох гравців у перспективі. Американці мають у цьому чималий досвід і вони вже практикували цю стратегію посередництва за часів війн у Югославії

Реалізація тут проста: підсилювати слабкого та послаблювати сильного. А коли силові потенціали вирівняються, потрібно позбавити обидві сторони надії на те, що вони переможуть, і впевнити, що далі обом буде тільки гірше. Так свого часу держсекретар Генрі Кіссінджер зробив за часів війни Судного дня, коли допоміг ізраїльтянам відкинути арабів, а потім перекрив їм допомогу, змусивши обидві сторони йти на компроміси

Схожа ідея стоїть за діями американців сьогодні. Адміністрація Трампа намагається переконати обидві сторони в тому, що подальший конфлікт марний і ні до чого не призведе. Для цього всі ці історії про завищення втрат. Проблема в тому, наскільки тверезо зараз американські урядовці оцінюють ситуацію

Україна, очевидно, вважає, що перемовини мають вестися із позиції сили, і конфлікт ще не дозрів. США ж навпаки, дотримуються думки, що сторони мають відносно рівні потенціали і підсилювати чи послабляти когось для переговорів не потрібно, та можна одразу переходити до процесу човникової дипломатії

🍷 UnRealpolitik
by Adam Zyglis

🍷 UnRealpolitik
22.03.202513:08
Перша гра «Дипломатії» у розпалі

Реєструйтеся, декілька вільних місць ще залишилося!

🍷 UnRealpolitik
Кількість кораблів у військово-морському флоті США та флоту народно-визвольної армії Китаю

Джерело: CSIS

🍷 UnRealpolitik
14.03.202518:45
Комунізм — комунізмом, а територіальні претензії — за розкладом

Питання Південно-Китайського моря є точкою напруженості у відносинах Китаю та В’єтнаму. Дев’ятипунктирна лінія, яку Китай використовує для позначення своїх територіальних претензій, не має юридичної сили з точки зору міжнародного права, проте продовжує визначати стратегію Пекіна в регіоні. Для В’єтнаму це питання носить екзистенційний характер: мова йде не лише про доступ до морських ресурсів, а й про суверенітет

Попри рішення Гаазького арбітражу 2016 року, яке відкинуло обґрунтованість китайських претензій, Пекін продовжує реалізовувати стратегію фактичного контролю над спірними територіями. Намивання штучних островів, будівництво військової інфраструктури, розгортання флоту та берегової охорони — усе це формує реальність, у якій Китай стає домінуючою силою в регіоні


Ця політика супроводжується дипломатичним та економічним тиском на сусідні країни, зокрема на В’єтнам. Проте надмірна агресивність також створює ризики для самого Китаю, посилюючи антикитайські настрої та сприяючи формуванню тісніших оборонних зв’язків між країнами Південно-Східної Азії та зовнішніми гравцями

Також В’єтнам, на відміну від Китаю, робить ставку на міжнародне право та багатосторонню дипломатію. Ханой активно привертає увагу міжнародної спільноти до проблематики Південно-Китайського моря, формуючи коаліції зі США, Японією, Індією та європейськими країнами

Проте такий підхід має свої обмеження. По-перше, попри зміцнення військових контактів із зовнішніми державами, В’єтнам уникає вступу в офіційні альянси, намагаючись зберегти стратегічну автономію. По-друге, економічна залежність від Китаю обмежує жорсткість можливих відповідних заходів

На внутрішньому рівні В’єтнам також зміцнює оборонний потенціал, модернізуючи ВМС і нарощуючи свою присутність у зоні конфлікту. Проте, враховуючи неспівставність військових можливостей із Китаєм, основний акцент робиться як раз на стримуванні за допомогою інших інструментів

У найближчій перспективі суттєві зміни в цьому протистоянні малоймовірні.
Ключовим фактором, який може змінити динаміку конфлікту, залишається реакція інших держав. Якщо США та їхні союзники вирішать активніше втручатися в ситуацію, це призведе до зростання напруженості, але не обов’язково до відкритого зіткнення. Навпаки, якщо Китай зможе збалансувати тиск із дипломатичним зближенням, можливий сценарій відносної стабілізації

Однак фундаментальне протиріччя залишається: Пекін не готовий відмовитися від своїх територіальних претензій, а В’єтнам не може їх визнати. Це означає, що питання дев’ятипунктирної лінії залишатиметься одним із ключових викликів для регіональної безпеки у довгостроковій перспективі

🍷 UnRealpolitik
23.03.202518:21
Ми сприймаємо Світ як просту модель

Жодна теорія ніколи не пояснить, як справді все працює. Інколи легше думати, що вся політика США це бзікі та бажання Дональда Трампа, але від цього не стає простіше

І сприймати Світ як модель означає грати за правилами, які ми самі себе і вибудовуємо. Якщо для нас міжнародні відносини це конфлікти, гра із нульовою сумою, анархія та правовий нігілізм, то ми будемо будувати армію, переводити економіку на військові рейки та нападати першими

Якщо Світ про міжнародне право, економіку, торгівлю та комерційні інтереси, то нам час зводити мости та будувати порти — але реальність набагато складніша. Часто міжнародні відносини — це і про перше і про друге одночасно. І часто наше сприйняття об'єкта змінює його поведінку

Думаєте фізика та математика складні науки?

Це правда. Але фізика тіл не змінилася, коли Ейнштейн зробив своє відкриття. Але варто вам вийти із новою теорією про "failed states", як ті ж самі failed states почнуть її досліджувати і спростовувати власним прикладом

Часто військові навчання на кордоні — це просто навчання, але варто відповісти на них симетрично. І ось сусідський Генштаб вже нервово розробляє плани превентивної війни із вашою держави, бо сприйняв цей крок як підготовку до конфлікту. Ви ж знайшли зайве підтвердження своїй теорії про те, що Світ — це гра із нульовою сумою і сусіди тільки і хочуть Вас зрадити, і стали ще впевненіші у власних далеких від реальності переконаннях

Сприймаючи реальність крізь прості моделі, легко потрапити в пастку власних переконань. Але політика складніша. Вона змінюється щомиті — і наші уявлення про неї здатні змінити її ще сильніше

🍷 UnRealpolitik
By Chappatte

🍷 UnRealpolitik
Іран виведуть із «Великої гри»?

Паралельно заявам про можливість перемовин із Тегераном, Вашингтон точить ножа на Близькому Сході

Станом на жовтень 2024 року представники американського оборонного відомства заявили, що на Близькому Сході перебуває близько сорока тисяч військовослужбовців. Загалом Сполучені Штати мають військові об'єкти щонайменше на дев'ятнадцяти ділянках — у таких країнах, як Бахрейн, Єгипет, Ірак, Ізраїль, Йорданія, Катар, Кувейт, Об'єднані Арабські Емірати, Саудівська Аравія, Сирія


Із березня 2025 року, дві авіаносні ударні групи ведуть спільне патрулювання в регіоні: перебування авіаносця «Гаррі Трумен» продовжено ще на місяць, а авіаносець «Карл Вінсон» має прибути найближчими тижнями в зону відповідальності Центрального командування США. Рішення про розгортання двох авіаносців було прийнято після того, як на початку місяця поновилися бої між силами Штатів і повстанцями-хуситами в Ємені

Домовлятися завжди краще під аккомпанемент реактивних двигунів та морських маневрів, особливо коли шукати спільну мову доводиться із Іраном. Але чи є американський флот просто козирем на перемовинах чи він тут заради грандіозніших планів — передбачити важко

🍷 UnRealpolitik
By Adam Zyglis

🍷 UnRealpolitik
30.03.202514:04
Чому Росії потрібна війна?

Той, хто знає ворога й себе, ніколи не програє війни; Хто не знає ворога, але знає себе, інколи виграє, а інколи програє; Той, хто не знає ні себе, ні ворога, програє кожну баталію - Сунь Дзи


Таке питання часто чуємо звідусіль, однак для пошуку відповіді з точки зору зовнішньої політики, варто звернутися до стратегічної культури Російської Федерації

Росія намагається утримати великий простір. Вона поєднує у собі території двох континентів, через що позиціонує себе як євразійську "державу-цивілізацію". Це нелегка справа, яку вдається зробити хіба що зі встановленням авторитарного режиму. Державність будується на образі царя або великого керівника, так званого «старшого брата» за Орвеллом

Від часів Монгольської імперії до СРСР територія сучасної Росії була зібрана в імперію. Такому типу властиве розширення, яке штовхає на ведення війни. Після розпаду СРСР, не змирившись з долею існування у ролі чергової колишньої радянської республіки, Росія знову повернулась до звичайної імперської форми

Щоб мати спроможність проводити агресивну зовнішню політику та претендувати на власну сферу впливу, треба мати силу. У 90-х Росія була слабка, тому її основним завданням стало накопичення ресурсів зі збереженням діалогу із Заходом

Вже у 2000-х стали помітні суттєві зміни. Структурна сила США значно послабилась внаслідок вторгнення в Ірак, а Росія навпаки ставала сильнішою — вона отримала великі прибутки він продажу енергоресурсів. На Бухарестському саміті 2008 року Захід надав їй «зелене світло» на розширення в пострадянському просторі, не ставши приєднувати до НАТО Україну і Грузію, за чим поступово слідувала військова агресія щодо цих держав

Наразі Росія претендує на власне місце в багатополярному світі, указуючи на свою силу — ядерний потенціал та членство в Раді Безпеки. У її зовнішньополітичній концепції 2023 чітко простежується бажання повернути втрачений статус великої держави шляхом застосуванням прагматичних заходів, передусім відносно пострадянського простору

🍷 UnRealpolitik
20.03.202509:34
Кропивницький і Енгельс сьогодні.

Миру в небі швидкого не треба було очікувати, бо обіцявся він Трампу, а не один одному. Жодних зобов'язань не було між Росією та Україною.

Взаємна недовіра сторін настільки глибока, що просто зупинка вогню в усіх вимірах - неможлива. Це глибокий і старий конфлікт, який загоється поступово, крок за кроком. А зробивши перший крок - буде легше зробити і наступні.

Поки що, як ми бачимо, навіть цей перший крок зробити не вдається, усі діють за логікою взаємної недовіри і війни на виснаження. Як і що буде робити Трамп з цим усім - питання без відповіді.
Ko'proq funksiyalarni ochish uchun tizimga kiring.