Актуалізована політичними подіями, історія заселення Ґренландії і Північної Америки (або, як казали самі учасники подій — Вінланду) скандинавськими мореплавцями постає в новому світлі.
Що спонукало Ейріка Рудого і Торфінна Сподіваного полишити рідну Ісландію і пуститися на пошуки нових земель? Чому Ґренландію назвали Зеленим краєм? Як велося новоприбулим із місцевим населенням? І до чого тут живі мерці?
Хитросплетіння історії і містики знову й знову нагадує нам про одвічну непосидючість європейської людини. Ці твори є водночас і літописом подій, і захоплюючою пригодницькою картиною на тлі виноградних лоз і Ґуннбйорнових шхер. З півночі європейської до півночі американської — ось який шлях прокладено в цій книзі.
Доба вікінґів ще ніколи не була настільки близькою до нашого сьогодення.
«Для Заходу “я” є об’єктом турботи, тоді як для буддизму воно є самою хворобою»
«Вони були неприборкані, нескорені, випхнуті зі світу бюргерських норм, вони ставали вибухівкою, коли збиралися у маленькі групи, шукаючи для себе вже новий фронт. Було чимало знамен, навколо яких вони могли зібратися, — яке ж із них найбільш гордо майоріло на вітрі? Залишалося ще багато фортець, аби взяти їх штурмом, ще багато ворожих орд таборилися в полі. Вони були ландскнехтами, служаками — де був той край, якому вони могли послужити? Вони спізнали великий обман цього мирного договору, їм не хотілося брати у ньому участь».
Ми не довіряємо ідеям, тому що вони змушують нас робити радикальний вибір. Ідеї вимагають ясності та сміливості.
«Мир повинен народитись не з банальної втоми від війни, а з проявів найвищої духовної роботи. На цьому шляху необхідно відкинути толерування будь-яких напівмір, які, на перший погляд, можуть наблизити припинення конфлікту. Як тільки вогонь війни почав розповсюджуватись територією Європи та світу, він отримав священну місію – випалити дотла усі ниці та збочені прояви людської природи, а мир повинен увінчати завершення цього очисного обряду. В іншому разі – він буде марним, тож краще, вважає Юнґер, змиритись із кількома зайвими роками війни, аніж дозволити світові відкотитись до моделі старих часів».
Наука (популярна й академічна) – це нова релігія, нове мистецтво, нова філософія й очевидно головна призма сучасності.
Ми переживаємо подвійну демографічну кризу: Нас одночасно занадто багато на планеті в цілому; тим часом деякі народи втягнуті в динаміку зниження народжуваності – ці фактори породжують певний дисбаланс. Хоча це правда, що людство досягло 87% свого демографічного зростання менш ніж за три століття, також вірно і те, що зниження народжуваності на Заході сьогодні це неабияка криза.
«Міоритичний простір» - невіддільна частина його сутності. Він причетний до цього простору, як до самого себе своєю кров'ю і своєю смертю. Коли він співає, це побратимство стає очевидним, як, наприклад у той великій пісні, що передавалася зі століття в століття і в якій смерть на плаю поєднується у своїй трагічній красі з екстазом весілля.
«Мир повинен народитись не з банальної втоми від війни, а з проявів найвищої духовної роботи. На цьому шляху необхідно відкинути толерування будь-яких напівмір, які, на перший погляд, можуть наблизити припинення конфлікту. Як тільки вогонь війни почав розповсюджуватись територією Європи та світу, він отримав священну місію – випалити дотла усі ниці та збочені прояви людської природи, а мир повинен увінчати завершення цього очисного обряду. В іншому разі – він буде марним, тож краще, вважає Юнґер, змиритись із кількома зайвими роками війни, аніж дозволити світові відкотитись до моделі старих часів».
