🔥 Полум’яне пророцтво 🔥
Старець входив тихо в передмістя,
Шепотів нечутно та пророчив,
Що іде жахливе потойбіччя –
Полум’я червленого відтінка.
Шепотів, що скоро всі загинуть,
Що не стане зранку сонцесвітла,
Зорепромінь згасне, чорний місяць
Буде сяйву неба на заваді.
Віщував той старець тільки голод,
Білий голод, кістяне страждання,
Говорив, що тільки покаяння
Принесе спасіння та надію.
Та ходили люди і сміялись,
Не шукали знаки та прикмети,
Не хотіли чути грім старечий,
Ніби вівці, що паслися в полі.
На світанку зник старезний вісник,
Зникла з ним луна його прокльонів,
Зникли з ним жахи та довгі тіні,
Піднялося сонце, як раніше.
Люди посміхалися, як вчора,
Не боялись геть пророкування,
До посух та повеней готові,
Не готові лиш себе змінити.
Тільки плакав хлопчик невимовно,
Тільки пси за містом гучно вили,
Тільки вівці бекали тужливо
Та пилюка небом клуботала.
Тільки донька волопаса знала,
Вірила у чорне передвістя,
Бігла з міста вниз до очерету,
Говорила всім, що треба грати,
Говорила танцювати швидко,
Говорила йти з долини пішки,
Говорила кинути будинки,
Говорила вірити та жити.
Дівчинку не слухали містяни,
Йшла вона босоніж до загати,
Там плела з трави та очерету
Довгий човен і спускала в річку.
Підіймались в небо злі сузір’я,
Розгоралось небо чорним виром,
Наповнялись ріки сірим брудом,
Замість трав здіймались гострі жала,
Зуби лез іржавіли без крові,
Трави жовкли, падала пшениця,
Люди завмирали, ніби мертві.
Так запізно стало звідти бігти.
Тільки хлопчик більше не боявся,
Брав долоню доньки волопаса,
Йшов із нею в жовті очерети,
Човен витягав у довгу воду.
Прокляті за спинами кричали
Та молитви правили до неба,
Тільки пусто стало у молитвах,
Їх не чуло спорожніле небо.
Боги прогнівилися чи духи,
Демони наслали ті видіння,
Чи навала ворога чекала,
Чи хвороби чатували хижі?
Всі жінки, всі хлопці та всі чада,
Всі старі та юні, та собаки,
Всі тварини, вівці та корови
Згинути могли у тій заграві.
Вниз рікою плив маленький човен,
Глечик з медом, ламанець та сливи,
Льон та вовна, довга опачина,
От і все, що мали брат з сестрою,
Що пливли в човні по чорній річці,
По кривавій та бурхливій річці.
Обіймались міцно брат з сестрою,
Промовляли пісню ледве чутно.
На долонях річки – дві дитини,
Розгорталась полум’ям заграва
Та лунала невимовна пісня
Про забутий рай і про надію.
***
Загата – гребля, запруда;
Ламанець – прісний круглий хліб;
Опачина – правило, весло;
***
Вірш для конкурсу Собору поезії, ліро-епос за мотивами назв книг Мартіна. Його я не читала, але спиралася на назву «Пісня льоду і полум'я».
Вийшла епіко-розповідна балада з шумерським вайбом.
***
#збірка_Казки_тисячі_світів
***
