Мур Каметов
Головний котик київської богеми
TGlist rating
0
0
TypePublic
Verification
Not verifiedTrust
Not trustedLocation
LanguageOther
Channel creation dateApr 10, 2020
Added to TGlist
Sep 14, 2023Linked chat
Latest posts in group "Мур Каметов"
23.04.202522:10
Гучно.
Бережіть себе
Бережіть себе
23.04.202507:35
Останні кілька тижнів були важкими.
Нє, звісно, а коли було легко? Але цього разу прям особливо.
Справа в тому, що моя шановна психіатриня Анна Михайлівна, коли прописували мені АД, забула/або не забула, але я не почув попередити, що "робити паузу" - не дуже вдала ідея.
Ну, кртш, вирішив я трохи "відпочити" від зовнішніх стимуляторів.
Це була помилка.
Перші пару днів ще по інерції якось норм було, але далі - все.
На мене накинулася така порожнеча, що я буквально три дні не вставав з ліжка, просто лежав і відчував себе камушком.
Я не міг змусити себе ввімкнутися, жив ніби на 10-15%. Коли я валявся з 39,4 і те був функціональніше.
Далі потроху став оговтуватися і потроху повертався до життя. Якось провів літературник, якось почав знову ходити на пари та закривати хвости. Якось відвідав пісенний фестиваль, де якось намагався згадати, що таке співати в хорі...
І от коли вже мені здалося, що я майже ок, новина - мою бабусю забрали в лікарню. Онко. Все обнуляється, я знову камушок. В мене вже немає емоційного ресурсу на бурхливі реакції, за останні 1,5-2 роки я вже втратив 5 родичів та 3 друзів.
Лікарі запевняли, що там нічого страшного, що вчасно зреагували, але як можна не хвилюватися, коли заходить про цю хворобу, а жінці вже під 80?
Я на голках весь день, мій дядько та його родина теж, конкретики майже немає, крім слів "завтра зранку операція" та "все буде добре"
Сьогодні її зробили. Вдало. Зараз бабуся спить.
Я знову потроху повертаюся до життя.
Нє, звісно, а коли було легко? Але цього разу прям особливо.
Справа в тому, що моя шановна психіатриня Анна Михайлівна, коли прописували мені АД, забула/або не забула, але я не почув попередити, що "робити паузу" - не дуже вдала ідея.
Ну, кртш, вирішив я трохи "відпочити" від зовнішніх стимуляторів.
Це була помилка.
Перші пару днів ще по інерції якось норм було, але далі - все.
На мене накинулася така порожнеча, що я буквально три дні не вставав з ліжка, просто лежав і відчував себе камушком.
Я не міг змусити себе ввімкнутися, жив ніби на 10-15%. Коли я валявся з 39,4 і те був функціональніше.
Далі потроху став оговтуватися і потроху повертався до життя. Якось провів літературник, якось почав знову ходити на пари та закривати хвости. Якось відвідав пісенний фестиваль, де якось намагався згадати, що таке співати в хорі...
І от коли вже мені здалося, що я майже ок, новина - мою бабусю забрали в лікарню. Онко. Все обнуляється, я знову камушок. В мене вже немає емоційного ресурсу на бурхливі реакції, за останні 1,5-2 роки я вже втратив 5 родичів та 3 друзів.
Лікарі запевняли, що там нічого страшного, що вчасно зреагували, але як можна не хвилюватися, коли заходить про цю хворобу, а жінці вже під 80?
Я на голках весь день, мій дядько та його родина теж, конкретики майже немає, крім слів "завтра зранку операція" та "все буде добре"
Сьогодні її зробили. Вдало. Зараз бабуся спить.
Я знову потроху повертаюся до життя.
Reposted from:
PLAIDPOETRYEVENT
21.04.202518:30
‼️УВАГА УВАГА УВАГА УВАГА ‼️
Цей пост - офіційне запрошення на літературно-музичний івент від PLAIDPOETRY
🤔Що варто знати?
Готуйся до гарно проведеного вечора)
Обов'язково дізнайся більше про людей, що будуть ділитися з вами своєю творчістю)
👀Як потрапити?
Дата: 27.04.25
Місце: Art Village
Адреса: вул. Набережно-Хрещатицька 39
Час: 17:30
Вхід: донат від 150 грн
Записуватися тут: @plaidpoetrik
Приходьте, вечір буде моцний!
Цей пост - офіційне запрошення на літературно-музичний івент від PLAIDPOETRY
🤔Що варто знати?
Готуйся до гарно проведеного вечора)
Обов'язково дізнайся більше про людей, що будуть ділитися з вами своєю творчістю)
👀Як потрапити?
Дата: 27.04.25
Місце: Art Village
Адреса: вул. Набережно-Хрещатицька 39
Час: 17:30
Вхід: донат від 150 грн
Записуватися тут: @plaidpoetrik
Приходьте, вечір буде моцний!
21.04.202518:30
Люди, я за вами дуже сильно скучив. Цей вечір буде дуже і дуже крутим.
Записуйтеся і приходьте!
Записуйтеся і приходьте!
19.04.202517:10
Я ненавиджу вдягати костюми.
Не знаю чому. Можливо, справа в тому, що я був вдягений саме в костюм того дня, коли мене вперше побили в школі. Можливо в тому, що після закінчення школи в мене ніколи не було можливості придбати бодай скільки-небудь пристойний костюмчик і це моя захисна реакція. Ну типу "та не дуже й хотілося вдягати те, що я не можу собі дозволити". А може це просто мої комплекси щодо зовнішності, не знаю.
Але кожного разу, коли я волею випадку вдягаю навіть просто білу сорочку ,без піджака чи краватки, з джинсами, я все одно відчуваю дикий дискомфорт. Як би пояснити... це схоже на якусь невідповідність зовнішнього та внутрішнього, ніби цей чєл в сорочці - це взагалі не я, а хтось інший. І цього "Хтося" я не знаю.
А коли справа доходить до прямо офіційного стилю, то все. Торба. Мені ніяково, незручно, я відчуваю себе зайвим і хочу не показуватися нікому на очі.
Це ж не тільки в мене таке, посони?
Не знаю чому. Можливо, справа в тому, що я був вдягений саме в костюм того дня, коли мене вперше побили в школі. Можливо в тому, що після закінчення школи в мене ніколи не було можливості придбати бодай скільки-небудь пристойний костюмчик і це моя захисна реакція. Ну типу "та не дуже й хотілося вдягати те, що я не можу собі дозволити". А може це просто мої комплекси щодо зовнішності, не знаю.
Але кожного разу, коли я волею випадку вдягаю навіть просто білу сорочку ,без піджака чи краватки, з джинсами, я все одно відчуваю дикий дискомфорт. Як би пояснити... це схоже на якусь невідповідність зовнішнього та внутрішнього, ніби цей чєл в сорочці - це взагалі не я, а хтось інший. І цього "Хтося" я не знаю.
А коли справа доходить до прямо офіційного стилю, то все. Торба. Мені ніяково, незручно, я відчуваю себе зайвим і хочу не показуватися нікому на очі.
Це ж не тільки в мене таке, посони?
16.04.202517:03
А вірші мої лайкають менше((
То от що вам треба?
То от що вам треба?
16.04.202515:41
Я захоплююся жіночим футболом.
Абсолютно щиро.
Вчора/сьогодні вночі лежу такий, дивлюся тіктоки, і бачу кілька відео поспіль, в якому буквально прослідковується думка, що жіночий футбол - максимальний кринж, якого не має існувати. Жіночий футбол висміюється, зневажається та ставиться на рівень чогось ганебного. Доводилося це тим, що порівнювалися кадри неймовірно крутої гри чоловіків (рівня Нойєра, Роналдіньйо, Хаві, Мессі) та жінок (судячи зі стадіонів - якихось напівпрофесіоналок). Про коментарі я взагалі мовчу, там "на кухню" це найприємніший напрямок по відношенню до футболісток.
І мене це трохи вибісило
так, мене може вибісити відео в тіктоці.
Відкинемо очевидно сексистьский наратив цих відео, а також маніпуляцію з виборкою кадрів. Я не можу зрозуміти самої причини цієї ненависті від людей, які скоріш за все не бачили жодного матчу повністю, не розуміються ні в футболі, ні в тому, що його оточує.
Давайте хвилинку бази
- жіночий футбол в принципі молодший за чоловічий. І вимагати, щоб жінки за умовні 50 років став конкурувати з чоловіками, в яких на це пішло понад 100 років - безглуздо та лицемірно.
- в розвиток жіночого футболу не вкладається приблизно нічого, в порівнянні з чоловічим. (мається на увазі тренери, тренувальні бази, медичний персонал, медіа. та блін, форми жіночих команд часто робляться з дешевших тканин)
- стигматизованість, стереотипи та хейт. кожна дівчина, яка хоче займатися футболом точно розуміє, що навіть найближчі люди, друзі та родичі, скоріш за все її не підтримають.
- якщо ти не живеш в найліберальніших країнах, де в жіночий футбол вкладають бодай щось, то, скоріш за все заробляти багато ти не зможеш. Середня зарплата гравчинь професійних клубів в Україні 20-30 тисяч гривень. Ще раз, це професійні клуби, тобто максимум. Якщо хтось думає, що бути футболістом просто - той ніколи не був на справжньому тренуванні... Ще раз: постійний та суворий режим дня, обмеження, важкі тренування (2 на день), травми, нестабільність, хейт і осуд - все це за максимум зарплату непоганої офіціантки в ненайпрестижнішому ресторані. А, ще не забуваємо що в цих дівчат часто є паралельне навчання, родина і все загальнолюдське.
Я не закликаю полюбити жіночий футбол чи перестати хейтити (мені не 10 років). Просто захотів сказати, що захоплююсь цими дівчатами. Вони заслуговують на повагу, хай і грають, дійсно, не дуже.
Хоча... кожна з них грає краще, ніж грав Пеле (подивіться нарізки хоча б, там така жесть)
#thoughts
Абсолютно щиро.
Вчора/сьогодні вночі лежу такий, дивлюся тіктоки, і бачу кілька відео поспіль, в якому буквально прослідковується думка, що жіночий футбол - максимальний кринж, якого не має існувати. Жіночий футбол висміюється, зневажається та ставиться на рівень чогось ганебного. Доводилося це тим, що порівнювалися кадри неймовірно крутої гри чоловіків (рівня Нойєра, Роналдіньйо, Хаві, Мессі) та жінок (судячи зі стадіонів - якихось напівпрофесіоналок). Про коментарі я взагалі мовчу, там "на кухню" це найприємніший напрямок по відношенню до футболісток.
І мене це трохи вибісило
так, мене може вибісити відео в тіктоці.
Відкинемо очевидно сексистьский наратив цих відео, а також маніпуляцію з виборкою кадрів. Я не можу зрозуміти самої причини цієї ненависті від людей, які скоріш за все не бачили жодного матчу повністю, не розуміються ні в футболі, ні в тому, що його оточує.
Давайте хвилинку бази
- жіночий футбол в принципі молодший за чоловічий. І вимагати, щоб жінки за умовні 50 років став конкурувати з чоловіками, в яких на це пішло понад 100 років - безглуздо та лицемірно.
- в розвиток жіночого футболу не вкладається приблизно нічого, в порівнянні з чоловічим. (мається на увазі тренери, тренувальні бази, медичний персонал, медіа. та блін, форми жіночих команд часто робляться з дешевших тканин)
- стигматизованість, стереотипи та хейт. кожна дівчина, яка хоче займатися футболом точно розуміє, що навіть найближчі люди, друзі та родичі, скоріш за все її не підтримають.
- якщо ти не живеш в найліберальніших країнах, де в жіночий футбол вкладають бодай щось, то, скоріш за все заробляти багато ти не зможеш. Середня зарплата гравчинь професійних клубів в Україні 20-30 тисяч гривень. Ще раз, це професійні клуби, тобто максимум. Якщо хтось думає, що бути футболістом просто - той ніколи не був на справжньому тренуванні... Ще раз: постійний та суворий режим дня, обмеження, важкі тренування (2 на день), травми, нестабільність, хейт і осуд - все це за максимум зарплату непоганої офіціантки в ненайпрестижнішому ресторані. А, ще не забуваємо що в цих дівчат часто є паралельне навчання, родина і все загальнолюдське.
Я не закликаю полюбити жіночий футбол чи перестати хейтити (мені не 10 років). Просто захотів сказати, що захоплююсь цими дівчатами. Вони заслуговують на повагу, хай і грають, дійсно, не дуже.
Хоча... кожна з них грає краще, ніж грав Пеле (подивіться нарізки хоча б, там така жесть)
#thoughts
15.04.202516:07
https://us05web.zoom.us/j/85702515474?pwd=e0d2bBSi2951rhEtc94WVqFGEiDd5g.1
Стримурка! Читаємо фентезі!
Стримурка! Читаємо фентезі!
15.04.202515:55
Ща, мікро налаштовую
15.04.202506:11
Але ну його те життя! Сьогодні давайте віршики читати в зумі
Фентезійні, Д'аркові
Крч, стримурка на 19:00. Не запізнюйтеся)
Посилання кину о 18:45
Фентезійні, Д'аркові
Крч, стримурка на 19:00. Не запізнюйтеся)
Посилання кину о 18:45
14.04.202517:34
я тут звернув увагу...
в мене за останній рік немає жодної фотки не з літературників.
це добре чи погано?
в мене за останній рік немає жодної фотки не з літературників.
це добре чи погано?
13.04.202509:03
я сьогодні прокинувся
в поті чола.
бачу сон — про людей без облич.
замість них пари крихітних блюдець
ем...
блищать?
ні,
не таке дієслово
гмм...
там інше якесь, недоконаний вид...
а ще рід, особистість і плем'я
===========================
природа не любить свою геніальність —
тому геніальних в природі все менше.
кому рай, кому пекло, добро або зло,
а кому — палички та пробірки
ніби міра дозволеного і забороненого
в морі текучої підлогою
ртуті кімнатної температури,
що обернулася залізною
кліткою
для невігластва нашого.
я, мабуть, взагалі сліпий
коли берег не бачу
і не знаю напевне, що краще.
усе життя — це гра
і весь геймплей в ній —
обирати,
з яким із лозунгів програти.
перемога чи смерть
або смерть = перемога?
ех, друже, навряд.
бо смерть ні за що
і за щось — однакові.
та й когось поховати це зараз недешево,
не те, що життя.
справедливо?
та якщо ти вже думав,
що впав на самісіньке дно
і нижче вже просто нікуди —
візьми себе в руки,
у руки — лопату
і рий собі яму
глибшу, ніж в інших
стань кращим хоч в чомусь!
моя от зламалася вчора
сьогодні іду в епіцентр.
рано чи пізно таке з усіма трапляється.
хочеться виправдати
очікування і
(як там треба казати?)
збудувати будинок із видом на дерево
і у вільні години боротися із бажанням
повіситись на ледве зелених
танатових пальцях.
ну,
з рабами проблем, ніби, бути не має.
в найгіршому випадку — можу і всиновити.
і з якого це я — поганець?
може вже хтось докопався до істини?
і правда,
куди нам до них?
одні виховують песиків,
інші дресують дітей.
справа — затерта червона кнопка "нє нажимать"
зліва кричить "яжемать".
із відділу в відділ
дивакуватою якоюсь ходою
чимчикує мушкетер із небритими вусами
даю зуб, його друзі це
Атос, Портос та Передоз.
що сказати, мсьє, капелюх вам не личить
але смак у вас, певно що є
тихенько всміхнувшись,
лінивими кроками,
просто тому, що треба,
дошкандибав до кінцевої зупинки
муніципального транспорту
"обережно, двері..."
"...совиє котлєти і компот, будь ласка"
- не встиг подумки пожартувати,
як крісло підірвалося з петель
а маса, що вважала себе мною,
чолом забила перед цим створінням
машинобудівельного заводу.
бабуся із сусіднього сидіння
протягнула мені, сидячому на підлозі, лопату
і драматично похитала головою,
намагаючись вичавити зі свого
пожухлого від сліз та років погляду
хоч краплю співчуття
і вже за мить я згадував свій сон.
і усвідомив, що доволі рідко
дивлюся іншим в очі.
напевне це єдиний спосіб
не заблукати
в лабіринтах із кривих дзеркал душі.
що ж,
насправді
не все так погано.
я прокинувся в поті чола.
отже
в мене є чоло
а там і обличчя знайдеться.
13.04.2025
в поті чола.
бачу сон — про людей без облич.
замість них пари крихітних блюдець
ем...
блищать?
ні,
не таке дієслово
гмм...
там інше якесь, недоконаний вид...
а ще рід, особистість і плем'я
===========================
природа не любить свою геніальність —
тому геніальних в природі все менше.
кому рай, кому пекло, добро або зло,
а кому — палички та пробірки
ніби міра дозволеного і забороненого
в морі текучої підлогою
ртуті кімнатної температури,
що обернулася залізною
кліткою
для невігластва нашого.
я, мабуть, взагалі сліпий
коли берег не бачу
і не знаю напевне, що краще.
усе життя — це гра
і весь геймплей в ній —
обирати,
з яким із лозунгів програти.
перемога чи смерть
або смерть = перемога?
ех, друже, навряд.
бо смерть ні за що
і за щось — однакові.
та й когось поховати це зараз недешево,
не те, що життя.
справедливо?
та якщо ти вже думав,
що впав на самісіньке дно
і нижче вже просто нікуди —
візьми себе в руки,
у руки — лопату
і рий собі яму
глибшу, ніж в інших
стань кращим хоч в чомусь!
моя от зламалася вчора
сьогодні іду в епіцентр.
рано чи пізно таке з усіма трапляється.
хочеться виправдати
очікування і
(як там треба казати?)
збудувати будинок із видом на дерево
і у вільні години боротися із бажанням
повіситись на ледве зелених
танатових пальцях.
ну,
з рабами проблем, ніби, бути не має.
в найгіршому випадку — можу і всиновити.
і з якого це я — поганець?
може вже хтось докопався до істини?
і правда,
куди нам до них?
одні виховують песиків,
інші дресують дітей.
справа — затерта червона кнопка "нє нажимать"
зліва кричить "яжемать".
із відділу в відділ
дивакуватою якоюсь ходою
чимчикує мушкетер із небритими вусами
даю зуб, його друзі це
Атос, Портос та Передоз.
що сказати, мсьє, капелюх вам не личить
але смак у вас, певно що є
тихенько всміхнувшись,
лінивими кроками,
просто тому, що треба,
дошкандибав до кінцевої зупинки
муніципального транспорту
"обережно, двері..."
"...совиє котлєти і компот, будь ласка"
- не встиг подумки пожартувати,
як крісло підірвалося з петель
а маса, що вважала себе мною,
чолом забила перед цим створінням
машинобудівельного заводу.
бабуся із сусіднього сидіння
протягнула мені, сидячому на підлозі, лопату
і драматично похитала головою,
намагаючись вичавити зі свого
пожухлого від сліз та років погляду
хоч краплю співчуття
і вже за мить я згадував свій сон.
і усвідомив, що доволі рідко
дивлюся іншим в очі.
напевне це єдиний спосіб
не заблукати
в лабіринтах із кривих дзеркал душі.
що ж,
насправді
не все так погано.
я прокинувся в поті чола.
отже
в мене є чоло
а там і обличчя знайдеться.
13.04.2025
12.04.202521:33
12.04.202518:57
Ну, карочє цейво
Мало хто знає, але я іноді етерю в зумі та читаю віршики чужі, на конкурси написані
От.
І карочє у вівторок буду стримити та коментувати роботи на конкурс Лани Д'арк (які я мав відсудити ще бозна-коли)
Ось
Кароч, якщо вечір вільний матимете - підключайтесь, поговоримо.
Лінк тут потім буде якось
Мало хто знає, але я іноді етерю в зумі та читаю віршики чужі, на конкурси написані
От.
І карочє у вівторок буду стримити та коментувати роботи на конкурс Лани Д'арк (які я мав відсудити ще бозна-коли)
Ось
Кароч, якщо вечір вільний матимете - підключайтесь, поговоримо.
Лінк тут потім буде якось
Reposted from:PLAIDPOETRYEVENT
11.04.202515:55
А давайте отак всі разом поспішімо/поквапимось
і запишемося на наш крутий і топовий літературничок в неділю отут: @plaidpoetrik
Ріл, іще кілька людей дуже і дуже не завадять...
і запишемося на наш крутий і топовий літературничок в неділю отут: @plaidpoetrik
Ріл, іще кілька людей дуже і дуже не завадять...
Records
07.04.202523:59
302Subscribers26.05.202423:59
200Citation index31.07.202423:59
193Average views per post19.04.202523:59
120Average views per ad post11.03.202504:15
31.71%ER22.02.202523:59
39.53%ERRDeleted07.04.202522:16
Reposted from:
OWL HUB channel
05.04.202520:03
Вітаємо!
Завершуємо публікацію дуелей #OWL_teams!
Довгоочікувана дуель 2 на 2 на тему "Контакт планет" між Муркою Х Алеф, та Кілдунчиком Х kvazartsevam
Робота 1
Робота 2
У кого з них вийшло краще вирішуєте саме ви:
Проголосуйте за свою фаворитку в коментарях під цим дописом!
Важливо! Кілдунчик та Kvazartsevam мають -5 балів на цій дуелі, за затримування здачі вірша.
#вірші #дуель
Завершуємо публікацію дуелей #OWL_teams!
Довгоочікувана дуель 2 на 2 на тему "Контакт планет" між Муркою Х Алеф, та Кілдунчиком Х kvazartsevam
Робота 1
Робота 2
У кого з них вийшло краще вирішуєте саме ви:
Проголосуйте за свою фаворитку в коментарях під цим дописом!
Важливо! Кілдунчик та Kvazartsevam мають -5 балів на цій дуелі, за затримування здачі вірша.
#вірші #дуель
30.03.202511:19
Ну всьо, хана тобі, Ксерксе!
07.04.202513:09
Алеф х Мур Каметов
🦋🦋🦋🦋🦋🦋🦋🦋🦋🦋🦋
і нехай увесь рік маяки горять —
нам до січня ще знятися в катастрофі.
електричним струмком крізь сталевий профіль
протекти до останнього ліхтаря.
маяки гаснуть всюди, де ми — німі,
хороводимо біля сонця, немов метелики.
прокладаємо стежку від гелію аж до "геліків".
і в тумані знаходим руїни забутих міст.
там метелики вірять, що світло лише наснилося.
там метелики поселяються в животах.
і ніякого світла. ніяких пустих питань —
головне — не розбитися десь на порожніх вилицях.
ми — ліхтар у пітьмі. ми — герої страшних історій,
що розкажуть крилатії мешканці чорних дір
від сріблястих ножів.
а всередині нас крематорій
дожиратиме рештки відірваних лап і крил
і ми щеримо щелепи, лікті гриземо,
впиваючись в тіло, немов уробороси.
та, сидячи поруч, плюємо до космосу
лушпиння солоних зіркових зерен.
от скажи мені,
діво, ми ж бо залишились останніми
серед всіх, хто запалював зорі в пітьмі та холоді.
пам'ятаєш іще, як одна за одною розтанули
твої мрії, надії, ілюзії, щастя, молодість?
твоя шкіра із кремнію – зернами по світах,
там, де повітря розжарене і розріджене,
впала у землю промерзлу — і крові рідкий метал
тік по ріллі замість рік, розпадаючись ніжністю.
скільки віддала і виплекала життів,
стільки змінила геномів, планет і спогадів.
тільки твоя справжня сутність – у частоті
як у зорі, що із кожним наступним обертом
ближче до стану квазару або кінця,
далі від серця галактики / центру всесвіту.
ти свою душу на синьо-зелений цвях
якось повісила, щоб не пропасти без вісті,
стала людиною, тільки тепер дарма.
час бумерангом закручений, і без гордості
ти повернулась до зачину. шах і мат.
вперше за вічність ти стала моєю гостею.
в маяку так спокійно, тому що тут тільки ми.
чорний чай у склянках, чорна вічність тепер попереду.
хай за вікнами б'ється ще зграя сліпих метеликів —
доки темно — живуть.
подаруймо їм зайву мить.
зверху сиплеться попіл, пилок і сніг.
парафінова свічка підморгує надто часто.
запалю ще одну - і вже час наступати весні
знаєш, може, нам краще би не стрічатись.
мій ліхтарик тримає в долоні казковий світ.
він стискає кулак — і метелик злетить крізь пальці.
маяки затухають усюди, де ми горим.
і метелики гинуть, коли вони не бояться
і нехай увесь рік маяки...
нам сліпим, божевільним голумом
в темінь падати — на орбіту.
нам летіти з вогню й на полум'я,
кожен змах — то навколо світу.
проводи ось тримай, оголені,
люди ж кажуть, що правда — світло.
але ми залишились в коконі
скам'янілими хризалідами.
вічний поклик в невсипнім голоді
там, в середині тіла, прірва.
горизонт маяками зораний
ніби пальцями, щоб не вирватись.
б'є у вилиці, ніби молотом
мірний шурхіт пробитих крилець
тих, хто мчав на ліхтарне золото
й чиї очі навік закрились.
і нехай увесь рік маяки горять —
нам до січня ще знятися в катастрофі,
електричним струмком крізь сталевий профіль...
нам, метеликам, світло до ліхтаря...
#OWL_HUB
🦋🦋🦋🦋🦋🦋🦋🦋🦋🦋🦋
і нехай увесь рік маяки горять —
нам до січня ще знятися в катастрофі.
електричним струмком крізь сталевий профіль
протекти до останнього ліхтаря.
маяки гаснуть всюди, де ми — німі,
хороводимо біля сонця, немов метелики.
прокладаємо стежку від гелію аж до "геліків".
і в тумані знаходим руїни забутих міст.
там метелики вірять, що світло лише наснилося.
там метелики поселяються в животах.
і ніякого світла. ніяких пустих питань —
головне — не розбитися десь на порожніх вилицях.
ми — ліхтар у пітьмі. ми — герої страшних історій,
що розкажуть крилатії мешканці чорних дір
від сріблястих ножів.
а всередині нас крематорій
дожиратиме рештки відірваних лап і крил
і ми щеримо щелепи, лікті гриземо,
впиваючись в тіло, немов уробороси.
та, сидячи поруч, плюємо до космосу
лушпиння солоних зіркових зерен.
от скажи мені,
діво, ми ж бо залишились останніми
серед всіх, хто запалював зорі в пітьмі та холоді.
пам'ятаєш іще, як одна за одною розтанули
твої мрії, надії, ілюзії, щастя, молодість?
твоя шкіра із кремнію – зернами по світах,
там, де повітря розжарене і розріджене,
впала у землю промерзлу — і крові рідкий метал
тік по ріллі замість рік, розпадаючись ніжністю.
скільки віддала і виплекала життів,
стільки змінила геномів, планет і спогадів.
тільки твоя справжня сутність – у частоті
як у зорі, що із кожним наступним обертом
ближче до стану квазару або кінця,
далі від серця галактики / центру всесвіту.
ти свою душу на синьо-зелений цвях
якось повісила, щоб не пропасти без вісті,
стала людиною, тільки тепер дарма.
час бумерангом закручений, і без гордості
ти повернулась до зачину. шах і мат.
вперше за вічність ти стала моєю гостею.
в маяку так спокійно, тому що тут тільки ми.
чорний чай у склянках, чорна вічність тепер попереду.
хай за вікнами б'ється ще зграя сліпих метеликів —
доки темно — живуть.
подаруймо їм зайву мить.
зверху сиплеться попіл, пилок і сніг.
парафінова свічка підморгує надто часто.
запалю ще одну - і вже час наступати весні
знаєш, може, нам краще би не стрічатись.
мій ліхтарик тримає в долоні казковий світ.
він стискає кулак — і метелик злетить крізь пальці.
маяки затухають усюди, де ми горим.
і метелики гинуть, коли вони не бояться
і нехай увесь рік маяки...
нам сліпим, божевільним голумом
в темінь падати — на орбіту.
нам летіти з вогню й на полум'я,
кожен змах — то навколо світу.
проводи ось тримай, оголені,
люди ж кажуть, що правда — світло.
але ми залишились в коконі
скам'янілими хризалідами.
вічний поклик в невсипнім голоді
там, в середині тіла, прірва.
горизонт маяками зораний
ніби пальцями, щоб не вирватись.
б'є у вилиці, ніби молотом
мірний шурхіт пробитих крилець
тих, хто мчав на ліхтарне золото
й чиї очі навік закрились.
і нехай увесь рік маяки горять —
нам до січня ще знятися в катастрофі,
електричним струмком крізь сталевий профіль...
нам, метеликам, світло до ліхтаря...
#OWL_HUB
13.04.202509:03
я сьогодні прокинувся
в поті чола.
бачу сон — про людей без облич.
замість них пари крихітних блюдець
ем...
блищать?
ні,
не таке дієслово
гмм...
там інше якесь, недоконаний вид...
а ще рід, особистість і плем'я
===========================
природа не любить свою геніальність —
тому геніальних в природі все менше.
кому рай, кому пекло, добро або зло,
а кому — палички та пробірки
ніби міра дозволеного і забороненого
в морі текучої підлогою
ртуті кімнатної температури,
що обернулася залізною
кліткою
для невігластва нашого.
я, мабуть, взагалі сліпий
коли берег не бачу
і не знаю напевне, що краще.
усе життя — це гра
і весь геймплей в ній —
обирати,
з яким із лозунгів програти.
перемога чи смерть
або смерть = перемога?
ех, друже, навряд.
бо смерть ні за що
і за щось — однакові.
та й когось поховати це зараз недешево,
не те, що життя.
справедливо?
та якщо ти вже думав,
що впав на самісіньке дно
і нижче вже просто нікуди —
візьми себе в руки,
у руки — лопату
і рий собі яму
глибшу, ніж в інших
стань кращим хоч в чомусь!
моя от зламалася вчора
сьогодні іду в епіцентр.
рано чи пізно таке з усіма трапляється.
хочеться виправдати
очікування і
(як там треба казати?)
збудувати будинок із видом на дерево
і у вільні години боротися із бажанням
повіситись на ледве зелених
танатових пальцях.
ну,
з рабами проблем, ніби, бути не має.
в найгіршому випадку — можу і всиновити.
і з якого це я — поганець?
може вже хтось докопався до істини?
і правда,
куди нам до них?
одні виховують песиків,
інші дресують дітей.
справа — затерта червона кнопка "нє нажимать"
зліва кричить "яжемать".
із відділу в відділ
дивакуватою якоюсь ходою
чимчикує мушкетер із небритими вусами
даю зуб, його друзі це
Атос, Портос та Передоз.
що сказати, мсьє, капелюх вам не личить
але смак у вас, певно що є
тихенько всміхнувшись,
лінивими кроками,
просто тому, що треба,
дошкандибав до кінцевої зупинки
муніципального транспорту
"обережно, двері..."
"...совиє котлєти і компот, будь ласка"
- не встиг подумки пожартувати,
як крісло підірвалося з петель
а маса, що вважала себе мною,
чолом забила перед цим створінням
машинобудівельного заводу.
бабуся із сусіднього сидіння
протягнула мені, сидячому на підлозі, лопату
і драматично похитала головою,
намагаючись вичавити зі свого
пожухлого від сліз та років погляду
хоч краплю співчуття
і вже за мить я згадував свій сон.
і усвідомив, що доволі рідко
дивлюся іншим в очі.
напевне це єдиний спосіб
не заблукати
в лабіринтах із кривих дзеркал душі.
що ж,
насправді
не все так погано.
я прокинувся в поті чола.
отже
в мене є чоло
а там і обличчя знайдеться.
13.04.2025
в поті чола.
бачу сон — про людей без облич.
замість них пари крихітних блюдець
ем...
блищать?
ні,
не таке дієслово
гмм...
там інше якесь, недоконаний вид...
а ще рід, особистість і плем'я
===========================
природа не любить свою геніальність —
тому геніальних в природі все менше.
кому рай, кому пекло, добро або зло,
а кому — палички та пробірки
ніби міра дозволеного і забороненого
в морі текучої підлогою
ртуті кімнатної температури,
що обернулася залізною
кліткою
для невігластва нашого.
я, мабуть, взагалі сліпий
коли берег не бачу
і не знаю напевне, що краще.
усе життя — це гра
і весь геймплей в ній —
обирати,
з яким із лозунгів програти.
перемога чи смерть
або смерть = перемога?
ех, друже, навряд.
бо смерть ні за що
і за щось — однакові.
та й когось поховати це зараз недешево,
не те, що життя.
справедливо?
та якщо ти вже думав,
що впав на самісіньке дно
і нижче вже просто нікуди —
візьми себе в руки,
у руки — лопату
і рий собі яму
глибшу, ніж в інших
стань кращим хоч в чомусь!
моя от зламалася вчора
сьогодні іду в епіцентр.
рано чи пізно таке з усіма трапляється.
хочеться виправдати
очікування і
(як там треба казати?)
збудувати будинок із видом на дерево
і у вільні години боротися із бажанням
повіситись на ледве зелених
танатових пальцях.
ну,
з рабами проблем, ніби, бути не має.
в найгіршому випадку — можу і всиновити.
і з якого це я — поганець?
може вже хтось докопався до істини?
і правда,
куди нам до них?
одні виховують песиків,
інші дресують дітей.
справа — затерта червона кнопка "нє нажимать"
зліва кричить "яжемать".
із відділу в відділ
дивакуватою якоюсь ходою
чимчикує мушкетер із небритими вусами
даю зуб, його друзі це
Атос, Портос та Передоз.
що сказати, мсьє, капелюх вам не личить
але смак у вас, певно що є
тихенько всміхнувшись,
лінивими кроками,
просто тому, що треба,
дошкандибав до кінцевої зупинки
муніципального транспорту
"обережно, двері..."
"...совиє котлєти і компот, будь ласка"
- не встиг подумки пожартувати,
як крісло підірвалося з петель
а маса, що вважала себе мною,
чолом забила перед цим створінням
машинобудівельного заводу.
бабуся із сусіднього сидіння
протягнула мені, сидячому на підлозі, лопату
і драматично похитала головою,
намагаючись вичавити зі свого
пожухлого від сліз та років погляду
хоч краплю співчуття
і вже за мить я згадував свій сон.
і усвідомив, що доволі рідко
дивлюся іншим в очі.
напевне це єдиний спосіб
не заблукати
в лабіринтах із кривих дзеркал душі.
що ж,
насправді
не все так погано.
я прокинувся в поті чола.
отже
в мене є чоло
а там і обличчя знайдеться.
13.04.2025
History of channel changes
Log in to unlock more functionality.