UnRealpolitik
06.05.202510:01
🇮🇱🇵🇸Остаточне вирішення палестинського питання...
Військово-політичний кабінет Ізраїлю одноголосно сказав «так» оперативному плану Генштабу: максимум військової сили + повернення заручників = повна зачистка Гази від ХАМАСу
Що сталося?
Під час засідання прем'єр Нетаньяху прямо заявив:
«Це реалістичний і ефективний план, який дозволить не лише розгромити ХАМАС, а й повернути заручників»
Звучить жорстко. Але водночас Кабінет не виключає впорядкованого гуманітарного розподілу міжнародної допомоги, якщо це буде необхідно — і за однієї ключової умови:
«Ми на шляху до ліквідації ХАМАСу. Це допоможе і з поверненням заручників» — глава Генштабу Ейяль Замір
Що передбачає план?
🟠Повне захоплення й утримання територій у Газі
🟠Переміщення цивільного населення на південь — формально заради безпеки
🟠Блокування доступу ХАМАСу до гуманітарної допомоги
🟠Масовані удари по всій військово-командній інфраструктурі
«Це не точкові рейди, як було раніше, а повне захоплення територій з утвердженням контролю» — Нетаньяху
Що це означає?
Ізраїль переходить до фази максимальної ескалації. І водночас намагається утримати картинку «гуманізму» перед зовнішнім світом: «гуманітарка буде, але без ХАМАСу»
В той же час Тель-Авів встиг розпочати нову хвилю мобілізації, тож чекаємо на нову фазу активного наземного просування в Газі — з усіма витікаючими...
🍷 UnRealpolitik
Військово-політичний кабінет Ізраїлю одноголосно сказав «так» оперативному плану Генштабу: максимум військової сили + повернення заручників = повна зачистка Гази від ХАМАСу
Що сталося?
Під час засідання прем'єр Нетаньяху прямо заявив:
«Це реалістичний і ефективний план, який дозволить не лише розгромити ХАМАС, а й повернути заручників»
Звучить жорстко. Але водночас Кабінет не виключає впорядкованого гуманітарного розподілу міжнародної допомоги, якщо це буде необхідно — і за однієї ключової умови:
ніякого доступу до неї з боку ХАМАСу (хіба щось нове?)
«Ми на шляху до ліквідації ХАМАСу. Це допоможе і з поверненням заручників» — глава Генштабу Ейяль Замір
Що передбачає план?
🟠Повне захоплення й утримання територій у Газі
🟠Переміщення цивільного населення на південь — формально заради безпеки
🟠Блокування доступу ХАМАСу до гуманітарної допомоги
🟠Масовані удари по всій військово-командній інфраструктурі
«Це не точкові рейди, як було раніше, а повне захоплення територій з утвердженням контролю» — Нетаньяху
Що це означає?
Ізраїль переходить до фази максимальної ескалації. І водночас намагається утримати картинку «гуманізму» перед зовнішнім світом: «гуманітарка буде, але без ХАМАСу»
В той же час Тель-Авів встиг розпочати нову хвилю мобілізації, тож чекаємо на нову фазу активного наземного просування в Газі — з усіма витікаючими...
🍷 UnRealpolitik
04.05.202509:15
🇵🇰🇮🇳 Частина ІІ. У фокусі — позиція Ісламабада щодо теракту в Пахалґамі, реакція на жорсткі дії Індії та спроби уникнути повномасштабного конфлікту
Пакистан із перших днів після теракту зайняв доволі передбачувану, але показову позицію: «ми тут ні до чого»
І це не просто заяви для преси, а ціла кампанія виправдань та дипломатичних маневрів. Міністр оборони Пакистану Хаваджа Асіф, не надто обтяжуючи себе делікатністю, 23 квітня заявив, що звинуватити Пакистан у нападі — це, мовляв, «занадто зручно». А от доказів — жодних. За його словами, це внутрішній виступ проти індійської влади, до якого Ісламабад, звісно ж, не має жодного стосунку. МЗС Пакистану в особі Шафката Алі Хана навіть висловило «глибокі співчуття» та побажання одужання постраждалим. Стандартна дипломатична процедура? Безумовно. Але виглядає це, м’яко кажучи, не надто переконливо
Натомість Індія діє жорстко
Після теракту — повний розрив дипломатичних контактів, закриття кордонів і (увага!) припинення дії Договору про води Інду від 1960 року. А це вже дуже серйозно, бо ~80% пакистанського агросектору зав’язано на водах цієї річки. І тут стало по-справжньому тривожно
У відповідь Пакистан обмежив дипвідносини з Нью-Делі та зупинив двосторонню торгівлю. А міністр інформації Аттаулла Тарар відзначився фразами на кшталт: дії Індії — це «авантюра» і взагалі «дитячий садок»
Паралельно Пакистан закликає до незалежного міжнародного розслідування
Мовляв, якщо Індія дійсно має «незаперечні докази» причетності Ісламабада (а Моді це стверджував під час наради зі своїм військовим керівництвом) — нехай оприлюднить їх. Але… здогадайтесь, чи були якісь докази опубліковані? Правильно. Тиша
І тут виникає логічне запитання: Пакистан справді не очікував такої жорсткої реакції чи просто зробив ставку на «авось пронесе»?
Можливо, теракт — це самодіяльність бойовиків? Але згадуємо першу частину серії: угруповання «Фронт Опору» має більш ніж щільні зв’язки з пакистанською військовою розвідкою. Тож, версія про «нічого не знали» — звучить, м’яко кажучи, дивно
Одне можна сказати точно: в Ісламабаді чудово розуміють, що ситуація критична
Саме тому лунають щоденні гучні заяви про «неминуче вторгнення Індії». Так, на перший погляд, це схоже на паніку. Але насправді — спроба перевести увагу світу на конфлікт і зупинити індійську машину, яка вже набирає обертів
А як реагує світ? Спроба Пакистану привернути увагу міжнародної спільноти виглядає… Ну, так собі
🇨🇳 Китай, як і очікувалось, підтримав ідею незалежного розслідування. Не з великої любові, а з геополітичного інтересу — Ісламабад для Пекіна важливий партнер
🇷🇺 Росія закликала обидві сторони до стриманості, зберігши дипломатичний нейтралітет
🇺🇸 США зробили вигляд, що все зрозуміли, висловили «глибокі співчуття» і закликали до миру. А трохи згодом Трамп видав фразу: «Індія з Пакистаном самі якось розберуться»
Підсумок? Світ не купився
Пакистан залишився наодинці з проблемою — а Індія тим часом продовжує стягувати війська до кордону. Всі чекають наступного кроку
🍷 UnRealpolitik
Пакистан із перших днів після теракту зайняв доволі передбачувану, але показову позицію: «ми тут ні до чого»
І це не просто заяви для преси, а ціла кампанія виправдань та дипломатичних маневрів. Міністр оборони Пакистану Хаваджа Асіф, не надто обтяжуючи себе делікатністю, 23 квітня заявив, що звинуватити Пакистан у нападі — це, мовляв, «занадто зручно». А от доказів — жодних. За його словами, це внутрішній виступ проти індійської влади, до якого Ісламабад, звісно ж, не має жодного стосунку. МЗС Пакистану в особі Шафката Алі Хана навіть висловило «глибокі співчуття» та побажання одужання постраждалим. Стандартна дипломатична процедура? Безумовно. Але виглядає це, м’яко кажучи, не надто переконливо
Натомість Індія діє жорстко
Після теракту — повний розрив дипломатичних контактів, закриття кордонів і (увага!) припинення дії Договору про води Інду від 1960 року. А це вже дуже серйозно, бо ~80% пакистанського агросектору зав’язано на водах цієї річки. І тут стало по-справжньому тривожно
У відповідь Пакистан обмежив дипвідносини з Нью-Делі та зупинив двосторонню торгівлю. А міністр інформації Аттаулла Тарар відзначився фразами на кшталт: дії Індії — це «авантюра» і взагалі «дитячий садок»
Паралельно Пакистан закликає до незалежного міжнародного розслідування
Мовляв, якщо Індія дійсно має «незаперечні докази» причетності Ісламабада (а Моді це стверджував під час наради зі своїм військовим керівництвом) — нехай оприлюднить їх. Але… здогадайтесь, чи були якісь докази опубліковані? Правильно. Тиша
І тут виникає логічне запитання: Пакистан справді не очікував такої жорсткої реакції чи просто зробив ставку на «авось пронесе»?
Можливо, теракт — це самодіяльність бойовиків? Але згадуємо першу частину серії: угруповання «Фронт Опору» має більш ніж щільні зв’язки з пакистанською військовою розвідкою. Тож, версія про «нічого не знали» — звучить, м’яко кажучи, дивно
Одне можна сказати точно: в Ісламабаді чудово розуміють, що ситуація критична
Саме тому лунають щоденні гучні заяви про «неминуче вторгнення Індії». Так, на перший погляд, це схоже на паніку. Але насправді — спроба перевести увагу світу на конфлікт і зупинити індійську машину, яка вже набирає обертів
А як реагує світ? Спроба Пакистану привернути увагу міжнародної спільноти виглядає… Ну, так собі
🇨🇳 Китай, як і очікувалось, підтримав ідею незалежного розслідування. Не з великої любові, а з геополітичного інтересу — Ісламабад для Пекіна важливий партнер
🇷🇺 Росія закликала обидві сторони до стриманості, зберігши дипломатичний нейтралітет
🇺🇸 США зробили вигляд, що все зрозуміли, висловили «глибокі співчуття» і закликали до миру. А трохи згодом Трамп видав фразу: «Індія з Пакистаном самі якось розберуться»
Підсумок? Світ не купився
Пакистан залишився наодинці з проблемою — а Індія тим часом продовжує стягувати війська до кордону. Всі чекають наступного кроку
🍷 UnRealpolitik
03.05.202511:00
🇮🇳🇵🇰 26 загиблих і шанс на велику війну
Останніми тижнями пакистанські високопосадовці з особливою завзятістю почали нагнітати інформаційне тло: мовляв, вторгнення Індії — лише питання часу. Проте щоразу, коли «дати X» зміщуються, у ЗМІ й соцмережах усе голосніше звучить знайоме: «Міноборони Пакистану вгадує, як синоптики в лютому»
Втім, чи справді це лише дешева пропаганда? Чи є підстави думати про реальне загострення? І головне — чому саме зараз?
Пропонуємо розібратися — це перша частина серії постів про ескалацію в Південній Азії
Почалося все з атаки
22 квітня. Туристичний регіон Пахалгам у Кашмірі
Озброєні бойовики у військовій формі відкривають вогонь по автобусу
Загинули 25 індійців та один громадянин Непалу
Відповідальність взяло на себе угруповання «Фронт Опору»
І тут важливо зробити відступ
Подібні напади — не новина для регіону
Починаючи з 2019-го, це угруповання вже здійснило щонайменше 23 теракти
І хоча формально «Фронт Опору» позиціонує себе як локальний антиіндійський рух, за ним стоять більш ніж знайомі гравці: «Лашкар-є-Тайба», «Джаїш-е-Мухаммад» і «Харакат уль-Муджахідін» — усі вони мають тісні зв’язки з пакистанською територією, фінансуванням та інфраструктурою
Саме тому в Індії не надто переймаються, чи санкціонував атаку Ісламабад офіційно
В очах Делі — це елемент гібридної війни, за яку Пакистан несе відповідальність
Але є нюанс:
Починаючи з 80-х років, ситуація повторюється майже як за годинником: теракт → звинувачення Пакистану → дипломатичні заяви → (іноді) обмежена військова відповідь
Проте 2016 рік став поворотним: Індія офіційно перейшла до практики «surgical strikes» — точкових ударів по таборах бойовиків. У 2019 році ця стратегія вийшла на новий рівень — тоді Делі завдав авіаудару по цілі в Пакистані, що спричинило наймасштабнішу на той момент ескалацію між країнами за останнє десятиліття
І все ж: тодішні конфлікти лишалися контрольованими
Мішенню були переважно сили безпеки, жертви серед цивільного населення — не ціль, а супутній ефект. Цього ж разу ситуація кардинально інша
Чому ця атака — виняток?
26 загиблих. Із них 25 — індійці
Масштаб — найбільший з часів нападів у Мумбаї (2008)
У самому Кашмірі схожа за жорстокістю атака була лише у 2000-му, напередодні візиту Білла Клінтона
Прямий удар по цивільним, а не силовим структурам
Символізм часу: політична ситуація в Індії не найстабільніша
Правляча БДП та прем’єр Моді все частіше опиняються під тиском Індійського національного конгресу
А що краще для мобілізації електорату, ніж риторика про «зовнішню загрозу» і «необхідність жорсткої відповіді»
Отже, перед нами — не просто черговий теракт, а момент, що цілком може стати поворотним у політиці Делі
🍷 UnRealpolitik
Останніми тижнями пакистанські високопосадовці з особливою завзятістю почали нагнітати інформаційне тло: мовляв, вторгнення Індії — лише питання часу. Проте щоразу, коли «дати X» зміщуються, у ЗМІ й соцмережах усе голосніше звучить знайоме: «Міноборони Пакистану вгадує, як синоптики в лютому»
Втім, чи справді це лише дешева пропаганда? Чи є підстави думати про реальне загострення? І головне — чому саме зараз?
Пропонуємо розібратися — це перша частина серії постів про ескалацію в Південній Азії
Почалося все з атаки
22 квітня. Туристичний регіон Пахалгам у Кашмірі
Озброєні бойовики у військовій формі відкривають вогонь по автобусу
Загинули 25 індійців та один громадянин Непалу
Відповідальність взяло на себе угруповання «Фронт Опору»
І тут важливо зробити відступ
Подібні напади — не новина для регіону
Починаючи з 2019-го, це угруповання вже здійснило щонайменше 23 теракти
І хоча формально «Фронт Опору» позиціонує себе як локальний антиіндійський рух, за ним стоять більш ніж знайомі гравці: «Лашкар-є-Тайба», «Джаїш-е-Мухаммад» і «Харакат уль-Муджахідін» — усі вони мають тісні зв’язки з пакистанською територією, фінансуванням та інфраструктурою
Саме тому в Індії не надто переймаються, чи санкціонував атаку Ісламабад офіційно
В очах Делі — це елемент гібридної війни, за яку Пакистан несе відповідальність
Але є нюанс:
Починаючи з 80-х років, ситуація повторюється майже як за годинником: теракт → звинувачення Пакистану → дипломатичні заяви → (іноді) обмежена військова відповідь
Проте 2016 рік став поворотним: Індія офіційно перейшла до практики «surgical strikes» — точкових ударів по таборах бойовиків. У 2019 році ця стратегія вийшла на новий рівень — тоді Делі завдав авіаудару по цілі в Пакистані, що спричинило наймасштабнішу на той момент ескалацію між країнами за останнє десятиліття
І все ж: тодішні конфлікти лишалися контрольованими
Мішенню були переважно сили безпеки, жертви серед цивільного населення — не ціль, а супутній ефект. Цього ж разу ситуація кардинально інша
Чому ця атака — виняток?
26 загиблих. Із них 25 — індійці
Масштаб — найбільший з часів нападів у Мумбаї (2008)
У самому Кашмірі схожа за жорстокістю атака була лише у 2000-му, напередодні візиту Білла Клінтона
Прямий удар по цивільним, а не силовим структурам
Символізм часу: політична ситуація в Індії не найстабільніша
Правляча БДП та прем’єр Моді все частіше опиняються під тиском Індійського національного конгресу
А що краще для мобілізації електорату, ніж риторика про «зовнішню загрозу» і «необхідність жорсткої відповіді»
Отже, перед нами — не просто черговий теракт, а момент, що цілком може стати поворотним у політиці Делі
🍷 UnRealpolitik
29.04.202517:34
Наступний логічний крок США — це збільшити ціну війни для Росії
Ми згадували «теорію дозрілості конфлікту». За нею сторони домовляються, якщо обидві знаходяться в тупіку, який стає дедалі дорожчим. Посереднику, щоб досягти такої ситуації, часто варто посилити слабшу сторону та послабити сильнішу, але те, що роблять американці останні місяці — це тиснуть де можуть на Україну та чекають відповіді від Путіна. Вже довго чекають
Вірогідно, Вашингтон не хоче йти на конфронтацію із Москвою, бо в Трампа на неї великі плани. Ширша картинка на світову політику — це протистояння із Китаєм, де Москва займає чільне місце. Виходить, що США самі загнали себе в пастку: для ефективного закінчення війни треба мати свободу дій у тиску на обидві сторони, але Штати самі обмежують себе у цьому, хвилюючись про свої стратегічні цілі
Залишається або пожертвувати Україною заради візії чи пожертвувати візією Трампа заради миру в Україні. Зі слів Дональда Білий Дім ще сам не вирішив, що саме вони будуть робити
🍷 UnRealpolitik
Ми згадували «теорію дозрілості конфлікту». За нею сторони домовляються, якщо обидві знаходяться в тупіку, який стає дедалі дорожчим. Посереднику, щоб досягти такої ситуації, часто варто посилити слабшу сторону та послабити сильнішу, але те, що роблять американці останні місяці — це тиснуть де можуть на Україну та чекають відповіді від Путіна. Вже довго чекають
Вірогідно, Вашингтон не хоче йти на конфронтацію із Москвою, бо в Трампа на неї великі плани. Ширша картинка на світову політику — це протистояння із Китаєм, де Москва займає чільне місце. Виходить, що США самі загнали себе в пастку: для ефективного закінчення війни треба мати свободу дій у тиску на обидві сторони, але Штати самі обмежують себе у цьому, хвилюючись про свої стратегічні цілі
Залишається або пожертвувати Україною заради візії чи пожертвувати візією Трампа заради миру в Україні. Зі слів Дональда Білий Дім ще сам не вирішив, що саме вони будуть робити
🍷 UnRealpolitik
08.05.202517:07
Джозеф Най — науковець свого часу
Можна знайти закономірність у тому, які ідеї ставали популярними в якийсь період
Най запропонував концепцію «м'якої сили» — того, що держави можуть впливати одне на одну не тільки шляхом конфлікту, а ще й через культуру, релігію, цінності — і все це чудово вкладалося в логіку епохи
Як було інакше пояснити те, що після холодної війни країни минулого соцтабору тяжіли до Заходу і переймали його цінності за власною волею, без примусу та шантажу?
Чи могла б концепція «м'якої сили» стати популярною чотириста років тому, за часів тридцятилітньої війни і епохи колонізації?
Напевно, ні. Через це в науці міжнародних відносин ніколи не буде свого Ейнштейна чи Ньютона, на яких спирається сучасна фізика. Закони природи не змінюються від того, що їх досліджують, а поведінка держав рідко коли буває сталою. Її від цього важко досліджувати, але не менш цікаво
Дякуємо Пану Джозефу за його внесок!
🍷 UnRealpolik
Можна знайти закономірність у тому, які ідеї ставали популярними в якийсь період
Най запропонував концепцію «м'якої сили» — того, що держави можуть впливати одне на одну не тільки шляхом конфлікту, а ще й через культуру, релігію, цінності — і все це чудово вкладалося в логіку епохи
Як було інакше пояснити те, що після холодної війни країни минулого соцтабору тяжіли до Заходу і переймали його цінності за власною волею, без примусу та шантажу?
Чи могла б концепція «м'якої сили» стати популярною чотириста років тому, за часів тридцятилітньої війни і епохи колонізації?
Напевно, ні. Через це в науці міжнародних відносин ніколи не буде свого Ейнштейна чи Ньютона, на яких спирається сучасна фізика. Закони природи не змінюються від того, що їх досліджують, а поведінка держав рідко коли буває сталою. Її від цього важко досліджувати, але не менш цікаво
Дякуємо Пану Джозефу за його внесок!
🍷 UnRealpolik
06.05.202514:45
🇵🇰🇮🇳Частина IV. Хто «заробляє» на індо-пакистанському конфлікті?
Класика жанру: війна — горе для одних і золота жила для інших...
Не при справах, але при Кашмірі
Зазвичай, коли йдеться про конфлікт Індії з Пакистаном, усі згадують лінію контролю, теракти й ядерне стримування. Але є один гравець, який мовчить, але тримає добрий шмат пирога — Китай. Майже третина Кашміру (а це понад 30 тис. км²) — під його контролем. І це не просто так
Територія під назвою Аксаї Чін давно вже живе за китайськими законами. І це тільки початок: Пекін має апетити ще на весь Ладакх, частини Непалу, Бутану, Сіккім та Аруначал-Прадеш. Чому саме ці регіони? Бо всі вони межують із Тибетом, а для Китаю контроль над «дахом світу» — питання не просто безпеки, а стабільності режиму
Підтримка Пакистану в питанні Кашміру — постійна лінія китайської політики з 60-х років. Пакистан у цій системі для Китаю, як і фактор Північної Кореї в контексті протистояння із Південною Кореєю та Японією — інструмент тиску на сусідів, у цьому випадку на Індію
Пакистан — китайське проксі?
Поки Нью-Делі стримує Ісламабад, його погляд відволікається від Пекіна. Хитро? Дуже. Навіть попри електрифікований і укріплений індійсько-пакистанський кордон, Індія тримає там значно більше військ, ніж на гірських рубежах із Китаєм, де інфраструктура мінімальна
А тепер уявіть: мир із Пакистаном — і вся ця потуга переміщується до Тибету. Пекін цього допустити не може...
А як же Росія?
Росія в цій історії грає одразу кілька партій. З одного боку, постачає озброєння Індії, з іншого, торгує з Пакистаном. Поки що лише в енергетичній сфері. Але: чим ближчий Кремль до Пекіна, тим менше він буде зважати на застереження Нью-Делі
Нагадуємо: після розриву між СРСР і КНР у 60-х Індія зробила ставку саме на Москву задля балансування Китаю. І хоча сьогодні Росія — не глобальний гравець 20-го століття, але її підтримка для Індії — це стратегічна гарантія проти «великого дракона»
Тому Індія досі скуповує російську зброю, бере участь у БРІКС, ШОС і навіть намагається зберегти «теплий градус» через імпорт енергоресурсів
Але є нюанс: якщо Росія почне продавати Пакистану серйозну зброю, баланс хитнеться. І тут питання не до Ісламабада, а до того, наскільки глибоко Москва загрузла в китайських обіймах
Яка позиція в США?
Держдеп США традиційно “стурбований”. Телефонний дзвінок держсекретаря Рубіо до міністрів закордонних справ Індії та Пакистану — це, звісно, крок. Але питання в іншому: чи готові США підкріпити підтримку Нью-Делі не тільки словами, а й поставками озброєння? На тлі трампівського ізоляціонізму це виглядає сумнівно. Адже Вашингтон хоче одночасно стримувати Китай і при цьому менше втручатися у світові справи
Endgame?
Обмежений удар з боку Індії — більш ніж логічний та виправданий розвиток подій....
Конфлікт досі тліє, але поки що не вибухає. Бо кожен великий гравець має свої інтереси. Треба пам'ятати, що третина Кашміру перебуває в Китаю, третина в Індії та третина в Пакистану. І, якщо Індія і Пакистан прожили 77 років без контролю над усією територією Кашміру, вони цілком можуть прожити ще 100 років без нього.
Отже, Кашмір як для них, так і для інших гравців — не проблема, а лише черговий інструмент...
🍷 UnRealpolitik
Класика жанру: війна — горе для одних і золота жила для інших...
Не при справах, але при Кашмірі
Зазвичай, коли йдеться про конфлікт Індії з Пакистаном, усі згадують лінію контролю, теракти й ядерне стримування. Але є один гравець, який мовчить, але тримає добрий шмат пирога — Китай. Майже третина Кашміру (а це понад 30 тис. км²) — під його контролем. І це не просто так
Територія під назвою Аксаї Чін давно вже живе за китайськими законами. І це тільки початок: Пекін має апетити ще на весь Ладакх, частини Непалу, Бутану, Сіккім та Аруначал-Прадеш. Чому саме ці регіони? Бо всі вони межують із Тибетом, а для Китаю контроль над «дахом світу» — питання не просто безпеки, а стабільності режиму
Підтримка Пакистану в питанні Кашміру — постійна лінія китайської політики з 60-х років. Пакистан у цій системі для Китаю, як і фактор Північної Кореї в контексті протистояння із Південною Кореєю та Японією — інструмент тиску на сусідів, у цьому випадку на Індію
Пакистан — китайське проксі?
Поки Нью-Делі стримує Ісламабад, його погляд відволікається від Пекіна. Хитро? Дуже. Навіть попри електрифікований і укріплений індійсько-пакистанський кордон, Індія тримає там значно більше військ, ніж на гірських рубежах із Китаєм, де інфраструктура мінімальна
А тепер уявіть: мир із Пакистаном — і вся ця потуга переміщується до Тибету. Пекін цього допустити не може...
А як же Росія?
Росія в цій історії грає одразу кілька партій. З одного боку, постачає озброєння Індії, з іншого, торгує з Пакистаном. Поки що лише в енергетичній сфері. Але: чим ближчий Кремль до Пекіна, тим менше він буде зважати на застереження Нью-Делі
Нагадуємо: після розриву між СРСР і КНР у 60-х Індія зробила ставку саме на Москву задля балансування Китаю. І хоча сьогодні Росія — не глобальний гравець 20-го століття, але її підтримка для Індії — це стратегічна гарантія проти «великого дракона»
Тому Індія досі скуповує російську зброю, бере участь у БРІКС, ШОС і навіть намагається зберегти «теплий градус» через імпорт енергоресурсів
Але є нюанс: якщо Росія почне продавати Пакистану серйозну зброю, баланс хитнеться. І тут питання не до Ісламабада, а до того, наскільки глибоко Москва загрузла в китайських обіймах
Яка позиція в США?
Держдеп США традиційно “стурбований”. Телефонний дзвінок держсекретаря Рубіо до міністрів закордонних справ Індії та Пакистану — це, звісно, крок. Але питання в іншому: чи готові США підкріпити підтримку Нью-Делі не тільки словами, а й поставками озброєння? На тлі трампівського ізоляціонізму це виглядає сумнівно. Адже Вашингтон хоче одночасно стримувати Китай і при цьому менше втручатися у світові справи
Endgame?
Обмежений удар з боку Індії — більш ніж логічний та виправданий розвиток подій....
Конфлікт досі тліє, але поки що не вибухає. Бо кожен великий гравець має свої інтереси. Треба пам'ятати, що третина Кашміру перебуває в Китаю, третина в Індії та третина в Пакистану. І, якщо Індія і Пакистан прожили 77 років без контролю над усією територією Кашміру, вони цілком можуть прожити ще 100 років без нього.
Отже, Кашмір як для них, так і для інших гравців — не проблема, а лише черговий інструмент...
🍷 UnRealpolitik
Reposted from:
Міжнародне Аняме (国際アニャメ)
05.05.202517:36
🇧🇳🇯🇵🇨🇳🇰🇷 АСЕАН плюс Японія, Китай, Південна Корея підтверджують прихильність до вільної багатосторонньої торгівлі
⏺ Японія, Китай і Південна Корея, а також Асоціація держав Південно-Східної Азії, що складається з 10 членів, підтвердили свою "повну відданість" вільній багатосторонній торгівлі. Це відбувається на тлі занепокоєння, що тарифні заходи США можуть завдати удару по економіці їхнього регіону.
🏦 Міністри фінансів та голови центральних банків країн АСЕАН+3 склали спільну заяву під час зустрічі в Італії в неділю.
🗣 У документі стверджується, що економічні перспективи їхнього регіону "схильні до підвищеної невизначеності".
🤷♂️ У заяві також йдеться про те, що офіційні особи "сприятимуть збільшенню внутрішньорегіональної торгівлі та інвестиційних потоків".
⛩ Міністр фінансів Японії Като Кацунобу заявив журналістам після зустрічі, що Японія буде наполегливо закликати США переглянути свої тарифні домовленості.
💬 Він додав, що чиновники країн АСЕАН+3 повинні обмінюватися думками та співпрацювати зі своїми колегами з регіону та за його межами.
⏺ Японія, Китай і Південна Корея, а також Асоціація держав Південно-Східної Азії, що складається з 10 членів, підтвердили свою "повну відданість" вільній багатосторонній торгівлі. Це відбувається на тлі занепокоєння, що тарифні заходи США можуть завдати удару по економіці їхнього регіону.
🏦 Міністри фінансів та голови центральних банків країн АСЕАН+3 склали спільну заяву під час зустрічі в Італії в неділю.
🗣 У документі стверджується, що економічні перспективи їхнього регіону "схильні до підвищеної невизначеності".
У ньому йдеться: "Ескалація торгового протекціонізму тисне на світову торгівлю, призводить до економічної фрагментації, впливає на торгівлю, інвестиції та потоки капіталу в регіоні".
У заяві йдеться про те, що посадовці підтверджують свою "повну відданість багатосторонності та заснованій на правилах, недискримінаційній, вільній, справедливій, відкритій, інклюзивній, рівноправній та прозорій багатосторонній торговельній системі, ядром якої є Світова організація торгівлі".
🤷♂️ У заяві також йдеться про те, що офіційні особи "сприятимуть збільшенню внутрішньорегіональної торгівлі та інвестиційних потоків".
⛩ Міністр фінансів Японії Като Кацунобу заявив журналістам після зустрічі, що Японія буде наполегливо закликати США переглянути свої тарифні домовленості.
💬 Він додав, що чиновники країн АСЕАН+3 повинні обмінюватися думками та співпрацювати зі своїми колегами з регіону та за його межами.
Reposted from:
Пхеньянська Правда🇺🇦
03.05.202519:41
🚀🇵🇰 Пакистан сьогодні успішно провів навчальний пуск системи озброєння Hatf-II Abdali, балістичної ракети класу "земля-земля" з дальністю 450 кілометрів у рамках навчань INDUS.
Reposted from:Міжнародне Аняме (国際アニャメ)
02.05.202516:23
🇺🇸🇨🇳 Державний секретар США Рубіо заявив, що Сполучені Штати незабаром розпочнуть тарифні переговори з Китаєм
🗣 Рубіо виступив на телеканалі Fox News і прокоментував торговельну напруженість із Китаєм.
🤷♂️ Він заявив, що тарифні заходи США «завдають серйозної шкоди китайській економіці», і що Китай хоче «якогось короткострокового компромісу». За його словами, Китай «виходить на контакт» і «хоче говорити».
💵 Рубіо додав, що «міністр фінансів Скотт Бессент бере участь у цих зусиллях, і переговори незабаром розпочнуться».
💼 Також сьогодні речник міністерства комерції Китаю заявив у комюніке, що США передали Китаю повідомлення через відповідні канали та висловили сподівання на участь у тарифних переговорах. У заяві йдеться, що Китай наразі оцінює ситуацію.
💬 Речник зазначив, що позиція Китаю не змінилася. У заяві наголошується: якщо США хочуть говорити — двері відчинені, якщо ж хочуть боротися — Китай продовжить опір до кінця.
🗣 Рубіо виступив на телеканалі Fox News і прокоментував торговельну напруженість із Китаєм.
🤷♂️ Він заявив, що тарифні заходи США «завдають серйозної шкоди китайській економіці», і що Китай хоче «якогось короткострокового компромісу». За його словами, Китай «виходить на контакт» і «хоче говорити».
💵 Рубіо додав, що «міністр фінансів Скотт Бессент бере участь у цих зусиллях, і переговори незабаром розпочнуться».
💼 Також сьогодні речник міністерства комерції Китаю заявив у комюніке, що США передали Китаю повідомлення через відповідні канали та висловили сподівання на участь у тарифних переговорах. У заяві йдеться, що Китай наразі оцінює ситуацію.
💬 Речник зазначив, що позиція Китаю не змінилася. У заяві наголошується: якщо США хочуть говорити — двері відчинені, якщо ж хочуть боротися — Китай продовжить опір до кінця.
29.04.202505:58
Уже декілька днів поспіль спостерігаю, як на перших шпальтах світових видань про міжнародні відносини оминається тема загострення індо-пакистанського конфлікту. У топі сто днів Трампа, наслідки тарифів і російсько-українська війна
Можливо, це непоганий показник світової напруги? Сталося б таке до повномасштабного вторгнення, ця новина б точно привернула більше уваги, але зараз це все сприймається як один із череди світових конфліктів, що вкладаються в логіку сучасної турбулентності
Звикаємо до нових реалій
🍷 UnRealpolitik
Можливо, це непоганий показник світової напруги? Сталося б таке до повномасштабного вторгнення, ця новина б точно привернула більше уваги, але зараз це все сприймається як один із череди світових конфліктів, що вкладаються в логіку сучасної турбулентності
Звикаємо до нових реалій
🍷 UnRealpolitik
Reposted from:
Бабель
08.05.202508:48
Помер політолог Джозеф Най — автор терміна «мʼяка сила» й архітектор сучасних міжнародних відносин.
Його найважливішим науковим внеском вважають теорію «м’якої сили» — здатності держави досягати цілей за рахунок привабливості своєї культури.
Також його вважають одним з основоположників неолібералізму.
@babel
Його найважливішим науковим внеском вважають теорію «м’якої сили» — здатності держави досягати цілей за рахунок привабливості своєї культури.
Також його вважають одним з основоположників неолібералізму.
@babel
Reposted from:Пхеньянська Правда🇺🇦
06.05.202512:39
🇮🇱🇵🇸 Ізраїль розпочав операцію з повної окупації Сектору Гази
🇮🇱Тель-Авів ініціював реалізацію плану "Колісниці Гідеона", яка передбачає окупацію значної території анклаву та витіснення палестинського населення в так звану "гуманітарну зону".
🇵🇸Далі планується "заохочувати" населення Гази до добровільної еміграції у треті країни, насамперед Єгипет і Йорданію.Також, ізраїльтяни ввели жорстку блокаду гуманітарної допомоги в Газу, що має прискорити еміграцію палестинців.
👷Таким чином, Ізраїль та США обрали найбільш жорсткий варіант вирішення проблеми ХАМАС.
👍 Фактично йде реалізація плану Трампа по повній окупації анклаву та виселення всього населення.
🇮🇱Питання заручників згідно аналізу заяв прем'єр-міністра та вищого військового командування Ізраїлю вже не в пріоритеті, поступившись меті повної перемоги над ХАМАС.
😒 Дипломатичні спроби адміністрації Трампа досягти перемир'я і звільнення заручників передбачувано провалилися, і війна продовжується.
🧐Варто визнати, що наміри Ізраїлю несуть всі ознаки "геноцидної політики" по відношенню до палестинців, проте відповідальність за це має нести і ХАМАС.
🇵🇸Палестинське терористичне угруповання свідомо не пішло на компроміси та безпрецедентні поступки з боку Трампа, ставлячи ставку на продовженні бойових дій і утримуванню заручників.
💬Ситуація в Газі підкреслює безперспективність досягнення врегулювання палестино-ізраїльського конфлікту, відкриває новий етап конфронтації на Близькому Сході та доводить провал зовнішньої політики Дональда Трампа.
🇮🇱Тель-Авів ініціював реалізацію плану "Колісниці Гідеона", яка передбачає окупацію значної території анклаву та витіснення палестинського населення в так звану "гуманітарну зону".
🇵🇸Далі планується "заохочувати" населення Гази до добровільної еміграції у треті країни, насамперед Єгипет і Йорданію.Також, ізраїльтяни ввели жорстку блокаду гуманітарної допомоги в Газу, що має прискорити еміграцію палестинців.
👷Таким чином, Ізраїль та США обрали найбільш жорсткий варіант вирішення проблеми ХАМАС.
👍 Фактично йде реалізація плану Трампа по повній окупації анклаву та виселення всього населення.
🇮🇱Питання заручників згідно аналізу заяв прем'єр-міністра та вищого військового командування Ізраїлю вже не в пріоритеті, поступившись меті повної перемоги над ХАМАС.
😒 Дипломатичні спроби адміністрації Трампа досягти перемир'я і звільнення заручників передбачувано провалилися, і війна продовжується.
🧐Варто визнати, що наміри Ізраїлю несуть всі ознаки "геноцидної політики" по відношенню до палестинців, проте відповідальність за це має нести і ХАМАС.
🇵🇸Палестинське терористичне угруповання свідомо не пішло на компроміси та безпрецедентні поступки з боку Трампа, ставлячи ставку на продовженні бойових дій і утримуванню заручників.
💬Ситуація в Газі підкреслює безперспективність досягнення врегулювання палестино-ізраїльського конфлікту, відкриває новий етап конфронтації на Близькому Сході та доводить провал зовнішньої політики Дональда Трампа.
05.05.202514:36
🇵🇰🇮🇳Частина III. Як Індія та Пакистан готуються до війни?
Одразу після теракту 22 квітня, світові ЗМІ синхронно заграли стару плівку — мовляв, ось-ось почнеться ядерна війна. Аргумент залізобетонний: обидві сторони — і Індія (з 1974), і Пакистан (з 1998) — мають ядерний арсенал. Але чи дійсно все настільки погано?
Не зовсім. Спочатку — трохи теорії. Наявність ядерної зброї автоматично активує класичну гру у «взаємно гарантоване знищення». Це коли всі тримають пальці на кнопці, але натискати не поспішають, бо знають: відповідь буде — і буде жорсткою...
Пакистан і його особливий погляд на стримування
Пакистанська доктрина в цьому плані — окрема історія. На відміну від Індії, Ісламабад відкрито дозволяє собі перший ядерний удар навіть на власній території — якщо там раптом опиняться індійські війська. Посил зрозумілий: «не лізьте, бо вб'є»
І хоча це звучить майже як суїцидальна політика, саме вона додає ядерному стримуванню дуже відчутного психологічного виміру. Іншими словами, Пакистан грає на підвищення ставок — навмисно й демонстративно
Але хто кого переграв?
Пакистанські генерали щиро вважають Індію екзистенційною загрозою — мовляв, вона так і не змирилася з розділом 1947 року й мріє все повернути. Проблема в тому, що воювати з Індією на рівних Ісламабад не здатен — ні за досвідом, ні за результатами. З 1947-го Пакистан не виграв жодної війни
Перші дві індо-пакистанські кампанії (1947–49 і 1965) — в кращому разі нічиї, в гіршому — технічна перемога Індії. А от 1971 — безапеляційна поразка Ісламабаду: народження Бангладеш (до цього це був Східний Пакистан) і новий регіональний порядок
Висновки та зміна тактики
Після серії фіаско Ісламабад вирішив діяти хитріше. Ставка — на субконвенційну війну: створення проксі-груп, атаки руками «третіх сил», офіційне заперечення своєї причетності. Це створює зручну «сіру зону» — з одного боку, дія, з іншого — відсутність прямих доказів
Армія Пакистану: музей модернізації
Пакистанська армія — це своєрідний конструктор різних епох і виробників: китайські Al-Khalid, Type 85, радянські Т-80УД (пам’ятаєте український слід?), американські Cobra, MaxxPro та М113, російські Мі-35М, французькі й італійські екземпляри — і це ще далеко не все
Координація? Хаос? Хаос!
Ще одна проблема — спроба інтегрувати абсолютно різну техніку в єдиний контур управління. Уявіть: в повітрі — F-16, JF-17 і французькі Mirage; на землі — китайські, американські, радянські платформи. І все це має працювати одночасно — без збоїв. Це вам не відеогра
Але Україна ж змогла?
Так, змогла. Але не за один день — і не без болю. Був сучасний гібридний конфлікт з 2014-го, інше геополітичне становище і західна логістика. Пакистан таких умов не має — отже, поки що лишаються лише амбіції
Чи справді Індія — це такий страшний гігант?
Не зовсім. Річ не в абсолютній перевазі Індії, а в власних проблемах Пакистану: кадрових, технічних, управлінських. Ще трохи корупції — й отримуємо не дуже ефективну армію, навіть попри наявність ядерного меча
Так, Індія має колосальні мобілізаційні ресурси — понад 500 млн придатних до служби. Але кількість — ще не якість. Багатомовність, регіональні ідентичності й внутрішні суперечності цілком здатні ускладнити координацію
Чи може націоналізм об’єднати Індію? Наразі ні
Політика індуїстського націоналізму мала б згуртувати країну, але поки не схоже, що це дало ефект. Армія Австро-Угорщини під час Першої світової вже проходила цей квест — і ми знаємо, чим все закінчилося
Модернізація є — війни нема
Так, обидві країни активно модернізуються: Індія закуповує Rafale, Пакистан — китайські ОБТ. Але строки довгі, досвіду бойового застосування мало, і дронів як системної зброї поки обмаль. Схоже, обидві сторони готові хіба до обмежених локальних операцій — не більше
Світ вже інший
До 2022-го роль міжнародної спільноти ще мала значення. Але після краху архітектури безпеки в Європі, все більше рішень ухвалюється не з оглядкою на ООН, а з оглядкою на власні «червоні лінії».
Питання — наскільки далеко готові зайти сторони, граючи на межі...
🍷 UnRealpolitik
Одразу після теракту 22 квітня, світові ЗМІ синхронно заграли стару плівку — мовляв, ось-ось почнеться ядерна війна. Аргумент залізобетонний: обидві сторони — і Індія (з 1974), і Пакистан (з 1998) — мають ядерний арсенал. Але чи дійсно все настільки погано?
Не зовсім. Спочатку — трохи теорії. Наявність ядерної зброї автоматично активує класичну гру у «взаємно гарантоване знищення». Це коли всі тримають пальці на кнопці, але натискати не поспішають, бо знають: відповідь буде — і буде жорсткою...
Пакистан і його особливий погляд на стримування
Пакистанська доктрина в цьому плані — окрема історія. На відміну від Індії, Ісламабад відкрито дозволяє собі перший ядерний удар навіть на власній території — якщо там раптом опиняться індійські війська. Посил зрозумілий: «не лізьте, бо вб'є»
І хоча це звучить майже як суїцидальна політика, саме вона додає ядерному стримуванню дуже відчутного психологічного виміру. Іншими словами, Пакистан грає на підвищення ставок — навмисно й демонстративно
Але хто кого переграв?
Пакистанські генерали щиро вважають Індію екзистенційною загрозою — мовляв, вона так і не змирилася з розділом 1947 року й мріє все повернути. Проблема в тому, що воювати з Індією на рівних Ісламабад не здатен — ні за досвідом, ні за результатами. З 1947-го Пакистан не виграв жодної війни
Перші дві індо-пакистанські кампанії (1947–49 і 1965) — в кращому разі нічиї, в гіршому — технічна перемога Індії. А от 1971 — безапеляційна поразка Ісламабаду: народження Бангладеш (до цього це був Східний Пакистан) і новий регіональний порядок
Висновки та зміна тактики
Після серії фіаско Ісламабад вирішив діяти хитріше. Ставка — на субконвенційну війну: створення проксі-груп, атаки руками «третіх сил», офіційне заперечення своєї причетності. Це створює зручну «сіру зону» — з одного боку, дія, з іншого — відсутність прямих доказів
Армія Пакистану: музей модернізації
Пакистанська армія — це своєрідний конструктор різних епох і виробників: китайські Al-Khalid, Type 85, радянські Т-80УД (пам’ятаєте український слід?), американські Cobra, MaxxPro та М113, російські Мі-35М, французькі й італійські екземпляри — і це ще далеко не все
Координація? Хаос? Хаос!
Ще одна проблема — спроба інтегрувати абсолютно різну техніку в єдиний контур управління. Уявіть: в повітрі — F-16, JF-17 і французькі Mirage; на землі — китайські, американські, радянські платформи. І все це має працювати одночасно — без збоїв. Це вам не відеогра
Але Україна ж змогла?
Так, змогла. Але не за один день — і не без болю. Був сучасний гібридний конфлікт з 2014-го, інше геополітичне становище і західна логістика. Пакистан таких умов не має — отже, поки що лишаються лише амбіції
Чи справді Індія — це такий страшний гігант?
Не зовсім. Річ не в абсолютній перевазі Індії, а в власних проблемах Пакистану: кадрових, технічних, управлінських. Ще трохи корупції — й отримуємо не дуже ефективну армію, навіть попри наявність ядерного меча
Так, Індія має колосальні мобілізаційні ресурси — понад 500 млн придатних до служби. Але кількість — ще не якість. Багатомовність, регіональні ідентичності й внутрішні суперечності цілком здатні ускладнити координацію
Чи може націоналізм об’єднати Індію? Наразі ні
Політика індуїстського націоналізму мала б згуртувати країну, але поки не схоже, що це дало ефект. Армія Австро-Угорщини під час Першої світової вже проходила цей квест — і ми знаємо, чим все закінчилося
Модернізація є — війни нема
Так, обидві країни активно модернізуються: Індія закуповує Rafale, Пакистан — китайські ОБТ. Але строки довгі, досвіду бойового застосування мало, і дронів як системної зброї поки обмаль. Схоже, обидві сторони готові хіба до обмежених локальних операцій — не більше
Світ вже інший
До 2022-го роль міжнародної спільноти ще мала значення. Але після краху архітектури безпеки в Європі, все більше рішень ухвалюється не з оглядкою на ООН, а з оглядкою на власні «червоні лінії».
Питання — наскільки далеко готові зайти сторони, граючи на межі...
🍷 UnRealpolitik
03.05.202518:13
...Із урахуванням інфляції оборонні витрати Китаю зросли майже в п'ять разів за останні два десятиліття, підскочивши з $66 млрд у 2003 році до $309 млрд у 2023 році. Це суттєво вплинуло на співвідношення збройних сил у світі, але перш за все на сусідні з Китаєм країни. У 2000 році Китай був другим за обсягом витрат на оборону в Індо-Тихоокеанському регіоні після Японії. У 2023 році Китай витрачав на оборону більше, ніж наступні 22 економіки Індо-Тихоокеанського регіону разом узяті.
Джерело: CSIS
🍷 UnRealpolitik
02.05.202514:47
Кінець стратегічної слабкості? Як Китай бачить новий етап відносин зі США
У 2021 році колишній міністр закордонних справ КНР Ян Цзечі на зустрічі з представниками адміністрації Байдена заявив:
Тоді це звучало зухвало, тепер — це кредо нової стратегії Пекіна
Китайські стратеги переконані: епоха однополярності завершилась. Військове нарощування, технологічні прориви, розширення впливу — все це дає Пекіну відчуття рівноваги із США
Другий термін Трампа не змінив цієї впевненості. Навпаки — його рішення лише підтверджують думку Пекіну, що Америка стрімко втрачає глобальні позиції. Торговельна війна сприймається як ще один приклад тактики Трампа: тиск → поступки → угода. У КНР переконані: з часом Вашингтон сам скасує частину тарифів, аби показати хоч якийсь результат
Попри загострення конкуренції, Китай демонструє стратегічне терпіння. Але це не слабкість. Під цим «терпінням» — системна мілітаризація: від звичайних озброєнь до ядерних сил. Пекін більше не бачить сенсу в контролі над озброєннями — він інвестує в свій оборонно-промисловий комплекс, поки США витрачають ресурси на масштабні проєкти типу «золотого купола» ПРО
Китай змінює поведінку щодо регіональних країн: проводить навчання поблизу Австралії та Японії, водночас вибудовуючи мережу економічної кооперації та впливу. Це не агресія — це поведінка держави, що впевнена у своїх силах
Та найважливіше питання — Тайвань. Після інавгурації президента Лая у 2024 році Пекін не радикалізував позицію, але й не приховує: стратегія «м’якої інтеграції» змінилася. Тепер КНР не лише блокує незалежність острова — вона працює над його поступовим підпорядкуванням. Ми слідкуємо за цим треком, і нещодавні дослідження центру CSIS показують, що Пекін може застосовувати ряд різних стратегій, проти яких у США наразі немає чіткої відповіді (фото прикріплені)
Взагалі наразі важко сказати, що у нового Президента США є якась доктрина щодо острова. Один із ключових стратегів Пентагону заявляє, що «американці виживуть і без Тайваню». Сам Трамп демонструє невиразну позицію, що лише підсилює переконання Пекіна у його готовності «закрити очі» на повзучу анексію
Паралельно відбувається ще одна трансформація: Пекін консолідує внутрішній фронт. Навіть ті, хто раніше виступав за лібералізацію, тепер підтримують жорсткий курс, називаючи Вашингтон «агресором». У США ж триває боротьба за контроль над зовнішньою політикою — все більше залежну від особистої лояльності до президента, а не стратегічного бачення
🍷 UnRealpolitik
У 2021 році колишній міністр закордонних справ КНР Ян Цзечі на зустрічі з представниками адміністрації Байдена заявив:
«США більше не можуть говорити з Китаєм з позиції сили»
Тоді це звучало зухвало, тепер — це кредо нової стратегії Пекіна
Китайські стратеги переконані: епоха однополярності завершилась. Військове нарощування, технологічні прориви, розширення впливу — все це дає Пекіну відчуття рівноваги із США
Другий термін Трампа не змінив цієї впевненості. Навпаки — його рішення лише підтверджують думку Пекіну, що Америка стрімко втрачає глобальні позиції. Торговельна війна сприймається як ще один приклад тактики Трампа: тиск → поступки → угода. У КНР переконані: з часом Вашингтон сам скасує частину тарифів, аби показати хоч якийсь результат
Попри загострення конкуренції, Китай демонструє стратегічне терпіння. Але це не слабкість. Під цим «терпінням» — системна мілітаризація: від звичайних озброєнь до ядерних сил. Пекін більше не бачить сенсу в контролі над озброєннями — він інвестує в свій оборонно-промисловий комплекс, поки США витрачають ресурси на масштабні проєкти типу «золотого купола» ПРО
Китай змінює поведінку щодо регіональних країн: проводить навчання поблизу Австралії та Японії, водночас вибудовуючи мережу економічної кооперації та впливу. Це не агресія — це поведінка держави, що впевнена у своїх силах
Та найважливіше питання — Тайвань. Після інавгурації президента Лая у 2024 році Пекін не радикалізував позицію, але й не приховує: стратегія «м’якої інтеграції» змінилася. Тепер КНР не лише блокує незалежність острова — вона працює над його поступовим підпорядкуванням. Ми слідкуємо за цим треком, і нещодавні дослідження центру CSIS показують, що Пекін може застосовувати ряд різних стратегій, проти яких у США наразі немає чіткої відповіді (фото прикріплені)
Взагалі наразі важко сказати, що у нового Президента США є якась доктрина щодо острова. Один із ключових стратегів Пентагону заявляє, що «американці виживуть і без Тайваню». Сам Трамп демонструє невиразну позицію, що лише підсилює переконання Пекіна у його готовності «закрити очі» на повзучу анексію
Паралельно відбувається ще одна трансформація: Пекін консолідує внутрішній фронт. Навіть ті, хто раніше виступав за лібералізацію, тепер підтримують жорсткий курс, називаючи Вашингтон «агресором». У США ж триває боротьба за контроль над зовнішньою політикою — все більше залежну від особистої лояльності до президента, а не стратегічного бачення
🍷 UnRealpolitik
28.04.202518:15
100 днів Трампа
Після більш ніж 3 місяців перебування Трампа на чолі США окреслюються основні лінії його доктрини. Особиста екстравагантність нового Президента привертає увагу ЗМІ, а ще допомагає виправдати різкі зовнішньополітичні маневри. Однак вже очевидно, що американській політиці наразі притаманні певні особливі риси
Якщо Байден ділив країни на демократії та автократії, то для Трампа світ — це "America FIRST" та решта — і це не від гарного життя
Америка вже не гегемон, а радше перша серед рівних у колі великих держав. За таких умов займатися альтруїзмом та опікуватися безпекою Європи все одно що рити собі яму. Тим паче, що деякі європейські країни користувалися американською щедрістю, не віддаючи нічого взамін (так звана "Free-rider problem"). Тепер Вашингтон прагне трансформувати це з найменшою кількістю збитків
Трампу це не завжди вдається. Він використовує свою улюблену тактику — гру на нервах, так зване «залякування погрозами». Американський Президент сам зізнається у своїй книзі "The Art of the Deal", що використовує страх як інструмент перемовин
Тепер же тактика «залякування» вийшла з-під контролю. Загострюється основна системна лінія протистояння між Штатами й Китаєм. КНР була готова до ескалації, подібний тиск був очікуваним, тому це не становить проблему для держави. Маневрування з тарифами, які були тільки інструментом для переговорів, а не реальним методом стимулювання економіки, зайшло надто далеко. Китай розширює ринки збуту та зменшує ризики, пов'язані з іноземними санкціями
Подібний наступ як на ворогів, так і на союзників — ходіння по лезу. США вбивають довіру своїх партнерів, спонукаючи їх до ведення більш обережної політики. Навіть ультраправі прихильники Трампа в Європі висловлюють невдоволення, не кажучи вже про інші політсили в ЄС. Через настільки радикальні економічні заходи авторитет Вашингтону падає, а сприйняття в міжнародних відносинах — не менш важлива складова, ніж справжня сила
Це натомість іде на користь Китаю. Його основна слабкість — відсутність надійних союзів, а наразі Штати власноруч позбавляють себе переваги перед супротивником. Зокрема тарифи штовхають країни Латинської Америки до зближення з КНР та Європою, яким також необхідна диверсифікація зв'язків
«America First», відмова від ролі «світового шерифа» і груба політика тиску — за хаосом перших ста днів проглядаються нові стовпи американської політики
🍷 UnRealpolitik
And if it can’t be fun, what’s the point?”
― Donald Trump: The Art of the Deal
Після більш ніж 3 місяців перебування Трампа на чолі США окреслюються основні лінії його доктрини. Особиста екстравагантність нового Президента привертає увагу ЗМІ, а ще допомагає виправдати різкі зовнішньополітичні маневри. Однак вже очевидно, що американській політиці наразі притаманні певні особливі риси
Якщо Байден ділив країни на демократії та автократії, то для Трампа світ — це "America FIRST" та решта — і це не від гарного життя
Америка вже не гегемон, а радше перша серед рівних у колі великих держав. За таких умов займатися альтруїзмом та опікуватися безпекою Європи все одно що рити собі яму. Тим паче, що деякі європейські країни користувалися американською щедрістю, не віддаючи нічого взамін (так звана "Free-rider problem"). Тепер Вашингтон прагне трансформувати це з найменшою кількістю збитків
Трампу це не завжди вдається. Він використовує свою улюблену тактику — гру на нервах, так зване «залякування погрозами». Американський Президент сам зізнається у своїй книзі "The Art of the Deal", що використовує страх як інструмент перемовин
Тепер же тактика «залякування» вийшла з-під контролю. Загострюється основна системна лінія протистояння між Штатами й Китаєм. КНР була готова до ескалації, подібний тиск був очікуваним, тому це не становить проблему для держави. Маневрування з тарифами, які були тільки інструментом для переговорів, а не реальним методом стимулювання економіки, зайшло надто далеко. Китай розширює ринки збуту та зменшує ризики, пов'язані з іноземними санкціями
Подібний наступ як на ворогів, так і на союзників — ходіння по лезу. США вбивають довіру своїх партнерів, спонукаючи їх до ведення більш обережної політики. Навіть ультраправі прихильники Трампа в Європі висловлюють невдоволення, не кажучи вже про інші політсили в ЄС. Через настільки радикальні економічні заходи авторитет Вашингтону падає, а сприйняття в міжнародних відносинах — не менш важлива складова, ніж справжня сила
Це натомість іде на користь Китаю. Його основна слабкість — відсутність надійних союзів, а наразі Штати власноруч позбавляють себе переваги перед супротивником. Зокрема тарифи штовхають країни Латинської Америки до зближення з КНР та Європою, яким також необхідна диверсифікація зв'язків
«America First», відмова від ролі «світового шерифа» і груба політика тиску — за хаосом перших ста днів проглядаються нові стовпи американської політики
🍷 UnRealpolitik
Reposted from:
Сігай
07.05.202518:57
Ґабріелюс Ландсберґіс, міністр закордонних справ Литви (2020-2024) про виступ Венса:
Я мав місце в першому ряду на виступі віцепрезидента США Джей Ді Венса сьогодні вранці у Вашингтоні. Як і більшість присутніх у залі, я був готовий почути чергову лекцію, побачити, як тріщини в трансатлантичних відносинах поглиблюються на моїх очах. Але ми були приємно здивовані.
Тон змінився. Джей Ді Венс тепер розглядає Європу та США як важливих партнерів. То що ж саме змінилося і чому?
Моє найкраще припущення: те, що сталося останніми місяцями, можна описати як «перенасичення деструктивною зовнішньою політикою США». По суті, уявлення про те, що Америка, наслідуючи дух «деструкторів» із Силіконової долини, може запропонувати нове і загальноприйняте бачення світу, ґрунтується на тому, що США є незамінними для інших держав.
Але щойно відбулося усвідомлення: так, США — це все ще надзвичайно важливий західний союзник, але… світогляд, який Вашингтон хоче нав’язати своїм союзникам, просто неприйнятний для більшості з них.
Джей Ді Венс озвучив кілька тез, які, на мою думку, демонструють головні вразливості США:
1 — Закупівлі зброї ЄС у США.
США хочуть отримати частку з трильйонів євро, які буде витрачено на оборону. І адміністрацію дратує, що Європа, схоже, вирішила замінити американську продукцію, виробляючи власне обладнання, замість того щоб залишатися слабкою й вразливою, купуючи у менш якісних постачальників.
Усі сигнали, які надходили останніми місяцями, змусили Європу засумніватися в надійності США як партнера у боротьбі з головною загрозою безпеці — Росією.
А якщо Європа сумнівається в партнерстві — вона не витрачатиме кошти на американське обладнання, принаймні не в тих обсягах, які планувалися раніше. Не можна одночасно і мати торт, і з’їсти його. Або США готові разом із Європою захищати її від Росії (і це включає Україну), або Європа, повільно й неідеально, але неминуче почне вибудовувати власну силу — і разом із цим здобуде автономію та важелі впливу.
2 — Регулювання в ЄС.
Джей Ді Венс згадав, що Брюссель несправедливо ставиться до американських технологічних компаній.
Моє внутрішнє відчуття таке: саме це й є сутністю нападок адміністрації США на Брюссель. Можна сміятися з Брюсселя, зневажати його чи критикувати, але він має величезну регуляторну владу на надзвичайно густонаселеному та багатому ринку. І якщо ви хочете на цей ринок потрапити — дорога проходить через Брюссель.
І що ще більш лякає Вашингтон — більшість європейців фактично підтримують це регулювання. Багато хто відчуває, що воно робить їхнє життя безпечнішим, а отже — кращим. Тож напади на Брюссель через нібито недемократичну природу — це просто ще одна атака на будь-яке обмеження влади Вашингтона.
Можна піднятися до найвищих щаблів американської влади, пройшовши через клуби олігархів, але це не дає змоги змінити правила в Європі.
Я визнаю, можливо, це — бажане за дійсне. Але в мене є відчуття, що, коли Трамп спалив усі ці мости, це не налякало Європу й не паралізувало її до покори.
І, можливо, ціну за цей «деструктивний підхід» американський народ заплатив вищу, ніж очікувалося.
Якщо це все справді так — висновок очевидний:
стій на своєму, залишайся твердим, тримай двері відкритими, нагадуй про спільні цінності й інтереси — і продовжуй робити правильні речі.
А раптом люди здатні змінити думку? А отже — і країни також можуть.
Я вийшов із зали з надією, що моє внутрішнє відчуття виявиться правдивим. Принаймні цього разу воно не було песимістичним.
Але все ж, першою жертвою трампівської політики дестабілізації стала довіра. Це дуже дорога річ, яку будували десятиліттями наполегливої праці — і яку буде надзвичайно важко відновити.
Довіра має стати основою кожної розмови між Брюсселем і Вашингтоном — чи то щодо торгівлі, чи регулювання, чи безпеки.
І якби в мене була можливість звернутися до віцепрезидента, я би сказав йому прямо:
Росія — агресор.
Україна — жертва.
Ми підтримуємо жертву.
Є межі, які Європа не може і не буде переходити.
Я мав місце в першому ряду на виступі віцепрезидента США Джей Ді Венса сьогодні вранці у Вашингтоні. Як і більшість присутніх у залі, я був готовий почути чергову лекцію, побачити, як тріщини в трансатлантичних відносинах поглиблюються на моїх очах. Але ми були приємно здивовані.
Тон змінився. Джей Ді Венс тепер розглядає Європу та США як важливих партнерів. То що ж саме змінилося і чому?
Моє найкраще припущення: те, що сталося останніми місяцями, можна описати як «перенасичення деструктивною зовнішньою політикою США». По суті, уявлення про те, що Америка, наслідуючи дух «деструкторів» із Силіконової долини, може запропонувати нове і загальноприйняте бачення світу, ґрунтується на тому, що США є незамінними для інших держав.
Але щойно відбулося усвідомлення: так, США — це все ще надзвичайно важливий західний союзник, але… світогляд, який Вашингтон хоче нав’язати своїм союзникам, просто неприйнятний для більшості з них.
Джей Ді Венс озвучив кілька тез, які, на мою думку, демонструють головні вразливості США:
1 — Закупівлі зброї ЄС у США.
США хочуть отримати частку з трильйонів євро, які буде витрачено на оборону. І адміністрацію дратує, що Європа, схоже, вирішила замінити американську продукцію, виробляючи власне обладнання, замість того щоб залишатися слабкою й вразливою, купуючи у менш якісних постачальників.
Усі сигнали, які надходили останніми місяцями, змусили Європу засумніватися в надійності США як партнера у боротьбі з головною загрозою безпеці — Росією.
А якщо Європа сумнівається в партнерстві — вона не витрачатиме кошти на американське обладнання, принаймні не в тих обсягах, які планувалися раніше. Не можна одночасно і мати торт, і з’їсти його. Або США готові разом із Європою захищати її від Росії (і це включає Україну), або Європа, повільно й неідеально, але неминуче почне вибудовувати власну силу — і разом із цим здобуде автономію та важелі впливу.
2 — Регулювання в ЄС.
Джей Ді Венс згадав, що Брюссель несправедливо ставиться до американських технологічних компаній.
Моє внутрішнє відчуття таке: саме це й є сутністю нападок адміністрації США на Брюссель. Можна сміятися з Брюсселя, зневажати його чи критикувати, але він має величезну регуляторну владу на надзвичайно густонаселеному та багатому ринку. І якщо ви хочете на цей ринок потрапити — дорога проходить через Брюссель.
І що ще більш лякає Вашингтон — більшість європейців фактично підтримують це регулювання. Багато хто відчуває, що воно робить їхнє життя безпечнішим, а отже — кращим. Тож напади на Брюссель через нібито недемократичну природу — це просто ще одна атака на будь-яке обмеження влади Вашингтона.
Можна піднятися до найвищих щаблів американської влади, пройшовши через клуби олігархів, але це не дає змоги змінити правила в Європі.
Я визнаю, можливо, це — бажане за дійсне. Але в мене є відчуття, що, коли Трамп спалив усі ці мости, це не налякало Європу й не паралізувало її до покори.
І, можливо, ціну за цей «деструктивний підхід» американський народ заплатив вищу, ніж очікувалося.
Якщо це все справді так — висновок очевидний:
стій на своєму, залишайся твердим, тримай двері відкритими, нагадуй про спільні цінності й інтереси — і продовжуй робити правильні речі.
А раптом люди здатні змінити думку? А отже — і країни також можуть.
Я вийшов із зали з надією, що моє внутрішнє відчуття виявиться правдивим. Принаймні цього разу воно не було песимістичним.
Але все ж, першою жертвою трампівської політики дестабілізації стала довіра. Це дуже дорога річ, яку будували десятиліттями наполегливої праці — і яку буде надзвичайно важко відновити.
Довіра має стати основою кожної розмови між Брюсселем і Вашингтоном — чи то щодо торгівлі, чи регулювання, чи безпеки.
І якби в мене була можливість звернутися до віцепрезидента, я би сказав йому прямо:
Росія — агресор.
Україна — жертва.
Ми підтримуємо жертву.
Є межі, які Європа не може і не буде переходити.
06.05.202510:56
Яка мила побутова сцена 🤩
Лідер Сирії Ахмада аш-Шараа та голова МЗС не стрималися, побачивши перед собою баскетбольний майданчик ⛹🏽♂️ і, знявши піджаки, вирішили покидати в кільце 🏀. Прямо як справжні звичайні політики З НАРОДУ! За несподіваним збігом обставин це сталося як раз перед першим закордонним візитом нових очільників Сирії до Франції 😱
Як добре, що репортери АльДжазіри виявилися якраз поблизу, щоб зняти про це сюжет 🥰, а то ця історія небаченої відкритості канула б у небуття 😓
Побажаємо новим демократичним політикам удачі на зустрічі з Емануелем Макроном, що відбудеться завтра 🤝
🍷 UnRealpolitik
Лідер Сирії Ахмада аш-Шараа та голова МЗС не стрималися, побачивши перед собою баскетбольний майданчик ⛹🏽♂️ і, знявши піджаки, вирішили покидати в кільце 🏀. Прямо як справжні звичайні політики З НАРОДУ! За несподіваним збігом обставин це сталося як раз перед першим закордонним візитом нових очільників Сирії до Франції 😱
Як добре, що репортери АльДжазіри виявилися якраз поблизу, щоб зняти про це сюжет 🥰, а то ця історія небаченої відкритості канула б у небуття 😓
Побажаємо новим демократичним політикам удачі на зустрічі з Емануелем Макроном, що відбудеться завтра 🤝
🍷 UnRealpolitik
Reposted from:
Гамбіт Саллівана
03.05.202512:51
Путін дратує Трампа?
Вчора деякі колеги почали радісно поширювати матеріал The New York Times, де нібито йдеться про те, що Трамп «бачить у Путіні радше васала Китаю, ніж геніального лідера».
Однак у матеріалі і близько немає такого формулювання. У статті є коментар Вільяма Тейлора, який обіймав посаду посла США в Україні з 2006 до 2009 року, який каже, що «Трамп, можливо, не так зациклений на Путіні, як під час свого першого терміну, і тому більш готовий кинути йому виклик».
Так, Тейлор називає Росію «молодшим партнером китайців» і відзначає слабку позицію Путіна. Але потрібно розуміти, що це не інсайд, а особиста думка пана Тейлора.
Однак у матеріалі йдеться про те, що після підписання угоди щодо корисних копалин «розчарування Трампа змістилося із Зеленського на Путіна».
Очевидно, що Трамп на роздоріжжі. Україна виконала ключові вимоги (згода на повний cease-fire і підписання угоди), а Росія саботує переговорний процес. Трамп має використати увесь доступний інструментарій тиску на Росію, або вийти з переговорів, що виглядало б дивним після підписання угоди щодо копалин.
Попри всі погрози, американці продовжують натякати, що переговори не згортаються: Венс заявляє, що США «будуть зближувати Україну і Росію в наступні 100 днів», а міністр Бессент каже, що угода з Києвом дає Трампу «можливість вести переговори з Росією на більш міцній основі».
Отже, щонайменше два топ-посадовці сигналізують, що питання виходу США з переговорів тимчасово знято з порядку денного.
Не радіємо, не панікуємо, але стоїчно спостеріагємо за критсалізацією наступних кроків цієї чудо-адміністарції.
🇺🇸 Гамбіт Саллівана
Вчора деякі колеги почали радісно поширювати матеріал The New York Times, де нібито йдеться про те, що Трамп «бачить у Путіні радше васала Китаю, ніж геніального лідера».
Однак у матеріалі і близько немає такого формулювання. У статті є коментар Вільяма Тейлора, який обіймав посаду посла США в Україні з 2006 до 2009 року, який каже, що «Трамп, можливо, не так зациклений на Путіні, як під час свого першого терміну, і тому більш готовий кинути йому виклик».
Так, Тейлор називає Росію «молодшим партнером китайців» і відзначає слабку позицію Путіна. Але потрібно розуміти, що це не інсайд, а особиста думка пана Тейлора.
Однак у матеріалі йдеться про те, що після підписання угоди щодо корисних копалин «розчарування Трампа змістилося із Зеленського на Путіна».
Очевидно, що Трамп на роздоріжжі. Україна виконала ключові вимоги (згода на повний cease-fire і підписання угоди), а Росія саботує переговорний процес. Трамп має використати увесь доступний інструментарій тиску на Росію, або вийти з переговорів, що виглядало б дивним після підписання угоди щодо копалин.
Попри всі погрози, американці продовжують натякати, що переговори не згортаються: Венс заявляє, що США «будуть зближувати Україну і Росію в наступні 100 днів», а міністр Бессент каже, що угода з Києвом дає Трампу «можливість вести переговори з Росією на більш міцній основі».
Отже, щонайменше два топ-посадовці сигналізують, що питання виходу США з переговорів тимчасово знято з порядку денного.
Не радіємо, не панікуємо, але стоїчно спостеріагємо за критсалізацією наступних кроків цієї чудо-адміністарції.
🇺🇸 Гамбіт Саллівана
30.04.202508:17
Аналітик CSIS Сет Г. Джонс та редакція WSJ вже натякають Дональду Фредовичу:
🍷 UnRealpolitik
Переговорна стратегія Москви в Україні схожа на стратегію, яку вона застосувала під час війни в Сирії: затягнути мирні переговори, дочекатися, поки інша сторона розчарується в дипломатії і посилити військовий тиск
«…»
Збільшення санкцій проти енергетичного сектору Росії, ймовірно, завдасть значної шкоди Москві. Енергетичні санкції можуть бути поєднані з санкціями проти інших видів російського експорту, таких як мінерали, метали, сільськогосподарські товари та добрива
«…»
Америка тримає козирі на руках і варто почати їх розігрувати
🍷 UnRealpolitik
27.04.202514:58
Створювати контент — лише пів справи
Справжня цінність — у створенні простору для дискусій
Ідеї не живуть у вакуумі: їх потрібно адаптувати, уточнювати, спростовувати. Саме тому цей список — не просто реклама. Це автори, з якими ми разом формуємо частину українського погляду на світову політику
Ми не завжди однаково бачимо події — але в політиці це радше плюс, ніж мінус
🟠POLITpedia — політична ситуація у світі, аналіз, новини та термінологія, і все це простими словами
🟠Гамбіт Саллівана — переклади західних медіа та розшифровка шизи Трампа для української аудиторії
🟠The Voicer — середовище аналітики та здорового глузду. Авторські аналітичні статті з різних тем від геополітики до економіки
🟠Новосилецький на дивані — зрада, від якої ви станете залежні
🟠Міжнародне Аняме (国際アニャメ) — відкриваю світ міжнародних відносин (і не тільки) в Індо-Тихоокеанському регіоні
🟠Пхеньянська Правда🇺🇦 — канал про велику геополітику країн Азії та Близького Сходу
🟠PolitКраїна — канал, який пише про те, чого не помічає більшість!
🟠Сігай — автор YouTube-каналу про міжнародну політику та падіння комунізму в Європі (а ще про Трампа без зайвого алармізму)
🟠dechat — головні події, політика та суспільні процеси в Німеччині, Австрії та Швейцарії. Аналітика, меми та упереджені погляди будуть також присутні
🟠Кваси — підпільний народно-капіталістичний канал. Де актуальні події пишуться під кваском
🟠Young Diplomat — Простими словами про велику політику від студента МВ
🟠Будда в Конгресі — виважена та спокійна аналітика про обидва береги Атлантики з фльором місцевого гумору
🟠ADASTRA — досліджуємо міжнародне, щоб творити національне
🟠Спілка "УкрінСерв" — Важливі новини з періодичними авторськими коментарями
Щоб вам було зручніше, ми зібрали їх у одну папку, і тепер ви можете підписуватись на найкращі ресурси одним кліком: https://t.me/addlist/kpNfjdfc7ihjNGRi
Бути причетним до Великого — завжди приємно, тому наполегливо Вас закликаємо підписуватися, ділитися з друзями та підтримувати український контент! Разом формуємо національну інтелектуальну спільноту!
Справжня цінність — у створенні простору для дискусій
Ідеї не живуть у вакуумі: їх потрібно адаптувати, уточнювати, спростовувати. Саме тому цей список — не просто реклама. Це автори, з якими ми разом формуємо частину українського погляду на світову політику
Ми не завжди однаково бачимо події — але в політиці це радше плюс, ніж мінус
🟠POLITpedia — політична ситуація у світі, аналіз, новини та термінологія, і все це простими словами
🟠Гамбіт Саллівана — переклади західних медіа та розшифровка шизи Трампа для української аудиторії
🟠The Voicer — середовище аналітики та здорового глузду. Авторські аналітичні статті з різних тем від геополітики до економіки
🟠Новосилецький на дивані — зрада, від якої ви станете залежні
🟠Міжнародне Аняме (国際アニャメ) — відкриваю світ міжнародних відносин (і не тільки) в Індо-Тихоокеанському регіоні
🟠Пхеньянська Правда🇺🇦 — канал про велику геополітику країн Азії та Близького Сходу
🟠PolitКраїна — канал, який пише про те, чого не помічає більшість!
🟠Сігай — автор YouTube-каналу про міжнародну політику та падіння комунізму в Європі (а ще про Трампа без зайвого алармізму)
🟠dechat — головні події, політика та суспільні процеси в Німеччині, Австрії та Швейцарії. Аналітика, меми та упереджені погляди будуть також присутні
🟠Кваси — підпільний народно-капіталістичний канал. Де актуальні події пишуться під кваском
🟠Young Diplomat — Простими словами про велику політику від студента МВ
🟠Будда в Конгресі — виважена та спокійна аналітика про обидва береги Атлантики з фльором місцевого гумору
🟠ADASTRA — досліджуємо міжнародне, щоб творити національне
🟠Спілка "УкрінСерв" — Важливі новини з періодичними авторськими коментарями
Щоб вам було зручніше, ми зібрали їх у одну папку, і тепер ви можете підписуватись на найкращі ресурси одним кліком: https://t.me/addlist/kpNfjdfc7ihjNGRi
Бути причетним до Великого — завжди приємно, тому наполегливо Вас закликаємо підписуватися, ділитися з друзями та підтримувати український контент! Разом формуємо національну інтелектуальну спільноту!
Shown 1 - 24 of 259
Log in to unlock more functionality.