书籍
⚔️ Сучасна Українська Поезія (СУП)
书籍
26.02.202500:31
Та коли є творчий запал, то злетить і черепахал! 😁
25.02.202515:36
Після того, як виклав афішу поетичних читань в спільноті "Куди Піти? Київ". Це все, що ви маєте знати про ставлення звичайних українців до поетичних вечорів. Вони їх не просто не люблять – вони їх бісять. 😕
转发自:
Іляна Лисиця
24.02.202519:18
тік так ток
цок-цок
Годинник чи стукіт кісток?
цок-цок
З кожним цоком секундної стрілки
смерть робить крок на зустріч.
тік так ток
цок-цок
Як ти її зустрінеш?
Хлібом-сіллю озброєний
чи з транспарантом
кам'яних принципів?
Голий, поїдений, в дірах
чи з полем едельвейсів за ребрами?
Коли на годиннику
близько третьої
вона підходить з-за спини,
закриває раптово очі
своїми твердими руками
і каже «Куку! Не чекали?»
цок-цок
тік так ток
Стрілка вже заплила
за шостий буйок.
Розпочнімо куртуазне листування
з заграваннями
і скиданнями хтиживок
«Дивися, який я живий!»
Смерть, як сіль.
Без неї не так смачно.
цок-цок
А коли коло крейдою
майже докреслено,
повиснеш на її кістяних ключицях
майже з полегшенням,
як при зустрічі з близьким
на вокзалі.
І навіть квіти будуть.
Як при зустрічі на вокзалі.
тік так ток
цок-цок
Від півночі до півночі.
цок-цок
За уроком урок.
цок
Кажуть «memento mori»
і десь гірко плаче Агасфер.
***
Безсмертні ті, хто не живе
з Дамокловим мечем у серці.
Не чутно кроків смерті, поки я співаю,
броньована тканиною мелодій.
Коли вона прийде, тоді піду я —
розминулися.
Можна мені не безсмертя,
а вічне життя?
цок-цок
Годинник чи стукіт кісток?
цок-цок
З кожним цоком секундної стрілки
смерть робить крок на зустріч.
тік так ток
цок-цок
Як ти її зустрінеш?
Хлібом-сіллю озброєний
чи з транспарантом
кам'яних принципів?
Голий, поїдений, в дірах
чи з полем едельвейсів за ребрами?
Коли на годиннику
близько третьої
вона підходить з-за спини,
закриває раптово очі
своїми твердими руками
і каже «Куку! Не чекали?»
цок-цок
тік так ток
Стрілка вже заплила
за шостий буйок.
Розпочнімо куртуазне листування
з заграваннями
і скиданнями хтиживок
«Дивися, який я живий!»
Смерть, як сіль.
Без неї не так смачно.
цок-цок
А коли коло крейдою
майже докреслено,
повиснеш на її кістяних ключицях
майже з полегшенням,
як при зустрічі з близьким
на вокзалі.
І навіть квіти будуть.
Як при зустрічі на вокзалі.
тік так ток
цок-цок
Від півночі до півночі.
цок-цок
За уроком урок.
цок
Кажуть «memento mori»
і десь гірко плаче Агасфер.
***
Безсмертні ті, хто не живе
з Дамокловим мечем у серці.
Не чутно кроків смерті, поки я співаю,
броньована тканиною мелодій.
Коли вона прийде, тоді піду я —
розминулися.
Можна мені не безсмертя,
а вічне життя?
24.02.202512:21
З самого ранку вигорають міста.
Дим підіймається зовсім поруч із домом.
Спробуй тепер переконати кота,
Що переноска і поїзд - це ненадовго.
Буде нестерпно від поганих новин,
Буде незручно швидко складати сумку.
Глянь, як він лапку витягнув - і зловив
Шнур ноутбука, ніби погану думку.
Бажано мати заряджений павербанк.
Бажано не загубитися між перонами.
Що як в вагоні буде п'ятсот собак?
Що як з котами їхати заборонено?
З самого ранку - цей безперервний дим.
З самого ранку кожне з чуттів загострилось.
Добре, що він так вчасно тебе збудив -
Ще перед обстрілом.
Варто! було! подумати! наперед!
А не тепер збирати усі ці речі, і
Можна усе лишити, але не плед,
В який він любить загортатися ввечері.
Найголовніше - щоб він в дорозі заснув,
Щоб слухав, як ти читаєш для нього сонного:
"Станом на зараз йдуть бої під Херсоном,
Маріуполь контролюється ЗСУ."
Оля Дубрівук
Дим підіймається зовсім поруч із домом.
Спробуй тепер переконати кота,
Що переноска і поїзд - це ненадовго.
Буде нестерпно від поганих новин,
Буде незручно швидко складати сумку.
Глянь, як він лапку витягнув - і зловив
Шнур ноутбука, ніби погану думку.
Бажано мати заряджений павербанк.
Бажано не загубитися між перонами.
Що як в вагоні буде п'ятсот собак?
Що як з котами їхати заборонено?
З самого ранку - цей безперервний дим.
З самого ранку кожне з чуттів загострилось.
Добре, що він так вчасно тебе збудив -
Ще перед обстрілом.
Варто! було! подумати! наперед!
А не тепер збирати усі ці речі, і
Можна усе лишити, але не плед,
В який він любить загортатися ввечері.
Найголовніше - щоб він в дорозі заснув,
Щоб слухав, як ти читаєш для нього сонного:
"Станом на зараз йдуть бої під Херсоном,
Маріуполь контролюється ЗСУ."
Оля Дубрівук
#годнота
23.02.202513:17
🥎 ДИТЯЧИЙ МАЙДАНЧИК
у дні коли війни були просто війнами
і можна було перегорнути сторінку
закрити підручник
і вибігти на тепле шкільне подвір'я
ми було чули історії про те
як сільські хлопчаки
як міські хлопчаки
гралися у війну
в ту далеку пору
про яку тепер могли розповісти
лише дідусі —
але неохоче
у ті дні коли війни були просто війнами
ми писали реферати про різні епохи
людської історії
і читали книжки про те
як сільські хлопчаки
і міські хлопчаки
гралися у війну
в ту далеку пору
про яку нам могли розповісти
лише книжки —
та й то не все правда казали люди
а тепер коли земля під ногами ніби стоїть
на стільцях поставлених один на інший
ми бачимо як
на дитячих майданчиках
і у парках на лавках
і десь в бомбосховищах
сільські хлопчаки
міські хлопчаки
облишивши іграшкові блокпости
і свої смішні позивні
грають у шахи і доміно
розповідають щемкі бувальщини
показують один одному шрами
на тілі
і у кожного погляд такий
ніби вони бачили найгірші речі —
так само як і я
так само як і ти
Юліана Лесняк
у дні коли війни були просто війнами
і можна було перегорнути сторінку
закрити підручник
і вибігти на тепле шкільне подвір'я
ми було чули історії про те
як сільські хлопчаки
як міські хлопчаки
гралися у війну
в ту далеку пору
про яку тепер могли розповісти
лише дідусі —
але неохоче
у ті дні коли війни були просто війнами
ми писали реферати про різні епохи
людської історії
і читали книжки про те
як сільські хлопчаки
і міські хлопчаки
гралися у війну
в ту далеку пору
про яку нам могли розповісти
лише книжки —
та й то не все правда казали люди
а тепер коли земля під ногами ніби стоїть
на стільцях поставлених один на інший
ми бачимо як
на дитячих майданчиках
і у парках на лавках
і десь в бомбосховищах
сільські хлопчаки
міські хлопчаки
облишивши іграшкові блокпости
і свої смішні позивні
грають у шахи і доміно
розповідають щемкі бувальщини
показують один одному шрами
на тілі
і у кожного погляд такий
ніби вони бачили найгірші речі —
так само як і я
так само як і ти
Юліана Лесняк
12.2023
22.02.202520:58
Сьогодні вперше виступав зі своїми віршами перед публікою на літературному вечорі від UrsusPoetry. Було хвилююче, десь навіть лячно, але водночас неймовірно захопливо. Так, людей було небагато, та це не применшило магії моменту. Відчуття, коли твої рядки звучать у голос і знаходять відгук — безцінне.
Я відчув, як слово набуває сили, як поезія перестає бути просто текстом у блокноті, а стає частиною живого діалогу. Спілкування, обмін думками, атмосфера, що огортає теплом і розумінням — усе це нагадує, чому я пишу. Такі вечори — це не лише про виступи, а й про спільність, про підтримку, про те, що ти не один на цьому шляху.
Цей вечір став поштовхом рухатися далі. Бо навіть коли здається, що все марно, коли виникає бажання зупинитися — варто просто вийти до людей, озвучити свої слова і почути у відповідь щось важливе. І тоді розумієш: шлях триває.
25.02.202506:41
СВІЧКИ
*
Приречено вірити в диво,
шукати у небі сліди –
допоки тупцює ліниво
цей світ
на порозі біди.
Коли
між здобутим
і втраченим
ще довго не спиться вночі,
запізно просити пробачення
себе заклинаю:
мовчи.
Бо марно шукати союзника
у мареві, що огорта,
у світі,
де сонячна музика
цілунком
закриє вуста…
*
Вже може й майбутне настало,
та як нас
сюди занесло?
Колись
нас було дуже мало,
колись
трохи більше було.
На чорні поля Батьківщини
зірки визирають згори,
Шиплять по дорозі машини,
на вітрі
тремтять прапори.
Дмитро Лазуткін
*
Приречено вірити в диво,
шукати у небі сліди –
допоки тупцює ліниво
цей світ
на порозі біди.
Коли
між здобутим
і втраченим
ще довго не спиться вночі,
запізно просити пробачення
себе заклинаю:
мовчи.
Бо марно шукати союзника
у мареві, що огорта,
у світі,
де сонячна музика
цілунком
закриє вуста…
*
Вже може й майбутне настало,
та як нас
сюди занесло?
Колись
нас було дуже мало,
колись
трохи більше було.
На чорні поля Батьківщини
зірки визирають згори,
Шиплять по дорозі машини,
на вітрі
тремтять прапори.
Дмитро Лазуткін
23.02.202521:46
за день до війни ми всі були інші:
у кожного мирний тепленький куток,
та вража ракета порушила тишу
і в горе людське нам дістався квиток.
забиті вагони, спустошені очі
в руках лиш рюкзак «важливих» речей.
у серці надія молитву шепоче,
не знає воно, про кількість смертей.
розбиті дороги, міста, мов руїни,
поля і ліси - кладовища для тіл…
о пам‘ять, навік збережи ці картини
у наших серцях, аби ми, хоч й без сил,
та все ж не забули якою ціною,
ціною життів і втрачених доль,
дістанеться дітям країна живою;
зі співом пташок у кронах тополь…
•••••••••••••••••••••••••••••••••••••
у кожного мирний тепленький куток,
та вража ракета порушила тишу
і в горе людське нам дістався квиток.
забиті вагони, спустошені очі
в руках лиш рюкзак «важливих» речей.
у серці надія молитву шепоче,
не знає воно, про кількість смертей.
розбиті дороги, міста, мов руїни,
поля і ліси - кладовища для тіл…
о пам‘ять, навік збережи ці картини
у наших серцях, аби ми, хоч й без сил,
та все ж не забули якою ціною,
ціною життів і втрачених доль,
дістанеться дітям країна живою;
зі співом пташок у кронах тополь…
•••••••••••••••••••••••••••••••••••••
Єдині фотки, які було зроблено за день до війни,
23 лютого 2022 року.
Лізі 2,6 роки.
Дімі майже пів року.
7 березня ми перетнули кордон і виїхали в Польщу.
Там, справляючись зі стресом і сумуючи за домом, я почала писати вірші…23.02.202508:22
У мами моєї в городі
замріяний бог
приліг відпочити
в пахучому свіжому сіні...
І зблиски летять
мерехтливо-серпнево-осінні
між маминих буднів земних,
між турбот і тривог.
У мами моєї в саду
заметіль хризантем
тремтить, розполікана
в лагідно-сонячній зливі!
І очі всміхаються мамині,
добрі й щасливі,
і в серці зоріє
такий оксамитовий щем!..
У мами моєї так солодко
пахне в печІ-
вогнем зацілована
мліє рум'яна хлібина!..
І я у кутку,
ясноока, білява дитина,
всміхаюся ніжно
до теплих смачних калачів.
У мами моєї намолені
снять образИ
і вишита хрестиком доля
мого родоводу
лягла на рушник, наче промені
світлі на воду,
немов на долоню Пречистої
перла роси...
У мами моєї таких
розмаїтих казок,
таких колискових у кУфері*
в'язанка пишна!..
І біля криниці
зажурена мамина вишня
у душу мені
натрусила серпневих зірок...
oduvan4ik
замріяний бог
приліг відпочити
в пахучому свіжому сіні...
І зблиски летять
мерехтливо-серпнево-осінні
між маминих буднів земних,
між турбот і тривог.
У мами моєї в саду
заметіль хризантем
тремтить, розполікана
в лагідно-сонячній зливі!
І очі всміхаються мамині,
добрі й щасливі,
і в серці зоріє
такий оксамитовий щем!..
У мами моєї так солодко
пахне в печІ-
вогнем зацілована
мліє рум'яна хлібина!..
І я у кутку,
ясноока, білява дитина,
всміхаюся ніжно
до теплих смачних калачів.
У мами моєї намолені
снять образИ
і вишита хрестиком доля
мого родоводу
лягла на рушник, наче промені
світлі на воду,
немов на долоню Пречистої
перла роси...
У мами моєї таких
розмаїтих казок,
таких колискових у кУфері*
в'язанка пишна!..
І біля криниці
зажурена мамина вишня
у душу мені
натрусила серпневих зірок...
oduvan4ik
2014
#годнота
25.02.202519:37
Давно не балував вас шедеврами 😁
24.02.202521:08
Не бійся, дитино, це танки
І танки ці - наші, доню
Вони захищатимуть ранки
На Трої і Оболоні
Вони боронитимуть ночі
На Півночі, Півдні, Сході
Тож ти не заплющуй очі,
Годі боятись, годі.
Он, бачиш, махає дядя?
Ти теж можеш привітатись.
Він їде нищити гаддя,
Що вчило тебе боятись.
Liudmyla Gorova
І танки ці - наші, доню
Вони захищатимуть ранки
На Трої і Оболоні
Вони боронитимуть ночі
На Півночі, Півдні, Сході
Тож ти не заплющуй очі,
Годі боятись, годі.
Он, бачиш, махає дядя?
Ти теж можеш привітатись.
Він їде нищити гаддя,
Що вчило тебе боятись.
Liudmyla Gorova
25.02.22
24.02.202515:53
🤩 Київська поетеса та волонтерка Марія Лелека у Храмі Покрови Пресвятої Богородиці в селі Гатне з проникливим віршем, присвяченим трагічній даті – третій річниці повномасштабного вторгнення. 🇺🇦
23.02.202520:43
Вокзали чули більше справжніх "люблю"
Ніж РАГСи і церквИ разОм всі докупи взяті,
Стояння навшпиньках, у вічності на краю,
Коли було стільки "до" і "після" ще так багато,
Коли ви лишаєтесь з секундами сам на сам,
І ваше "привіт" чи "до зустрічі"
Вплітається легко в простір,
Ви уявляєте скільки справжнього
Бачив кожен вокзал?
Людей різного статусу, долі і зросту,
Людей абсолютно різних, що поєднувались одним,
Бажанням сказати на вушко пошепки -
"Я так скучив",
Або - "Я буду чекати. Не затримуйся, приїзди"
І обійми сповнені безмежної ніжності,
Розгублені й неминучі..
23.02.2025
Ніж РАГСи і церквИ разОм всі докупи взяті,
Стояння навшпиньках, у вічності на краю,
Коли було стільки "до" і "після" ще так багато,
Коли ви лишаєтесь з секундами сам на сам,
І ваше "привіт" чи "до зустрічі"
Вплітається легко в простір,
Ви уявляєте скільки справжнього
Бачив кожен вокзал?
Людей різного статусу, долі і зросту,
Людей абсолютно різних, що поєднувались одним,
Бажанням сказати на вушко пошепки -
"Я так скучив",
Або - "Я буду чекати. Не затримуйся, приїзди"
І обійми сповнені безмежної ніжності,
Розгублені й неминучі..
23.02.2025
22.02.202519:02
Люблю рудих. Рудих котів і хлопців,
Вони, мов золоті, в промінні сонця
Так променисто посміхаються мені:
Одні холодно, інші – мов вогні.
Вони м’які. Вони живуть в теплі,
Вони не люблять зверхнього поводження.
Вони грайливі, несерйозні і смішні,
Вони, мабуть, таки небесного походження.
Їх хтось зіткав з вогню і сяйва зір,
У сміх заклав відлуння диких гір,
Й додав краплину меду для смаку.
Руді зароджують закоханість легку,
Закоханість сліпу, короткочасну,
Вона мине так, як минає осінь.
Мине, коли він втратить казку власну,
Коли з рудого стане звичним зовсім.
Кейт Кролевська
Вони, мов золоті, в промінні сонця
Так променисто посміхаються мені:
Одні холодно, інші – мов вогні.
Вони м’які. Вони живуть в теплі,
Вони не люблять зверхнього поводження.
Вони грайливі, несерйозні і смішні,
Вони, мабуть, таки небесного походження.
Їх хтось зіткав з вогню і сяйва зір,
У сміх заклав відлуння диких гір,
Й додав краплину меду для смаку.
Руді зароджують закоханість легку,
Закоханість сліпу, короткочасну,
Вона мине так, як минає осінь.
Мине, коли він втратить казку власну,
Коли з рудого стане звичним зовсім.
Кейт Кролевська
2014
25.02.202517:55
Вийшли тоді та й рушили. Ґрунтівка якраз підмерзла.
Сонце побігло слідом. Реготали усі гуртом.
Різатимеш по живому – розпечи на вогнищі лезо.
Повтори: я працюю тут пам'яттю.
Це робота утомлених,
це робота згірчених із полиновими голосами,
довго росте, як сад, бродить, як тихі вина.
Всі ми і досі тут. І лишимось. А як саме –
не принципово уже, видимо чи невидимо.
Мертвих – послухай – чутно: шурхочуть змерзлими крилами.
Інтонація стигне, синтагма робиться стигмою.
Справедливість утвориться з кожного нашого тіла,
із клубочка гніву й любові.
Інша може не встигнути.
Ось тобі в'язка ключів: є довші і є коротші.
Спухлий вивих історії. Скалка лютого в оці.
Ходять птахи помовклі між домами розтрощеними.
Я працюю тут пам'яттю, – повтори.
І підводься.
Катерина Калитко
Сонце побігло слідом. Реготали усі гуртом.
Різатимеш по живому – розпечи на вогнищі лезо.
Повтори: я працюю тут пам'яттю.
Це робота утомлених,
це робота згірчених із полиновими голосами,
довго росте, як сад, бродить, як тихі вина.
Всі ми і досі тут. І лишимось. А як саме –
не принципово уже, видимо чи невидимо.
Мертвих – послухай – чутно: шурхочуть змерзлими крилами.
Інтонація стигне, синтагма робиться стигмою.
Справедливість утвориться з кожного нашого тіла,
із клубочка гніву й любові.
Інша може не встигнути.
Ось тобі в'язка ключів: є довші і є коротші.
Спухлий вивих історії. Скалка лютого в оці.
Ходять птахи помовклі між домами розтрощеними.
Я працюю тут пам'яттю, – повтори.
І підводься.
Катерина Калитко
24.02.202515:26
Данина
Жодного ґанджу в тобі,
Жодної хиби.
Витвір позáсвіту,
Виплід богині Бріґіт.
Ти зі своєї ріки
Буцімто вибув
І моє море
Щомога долаєш убрід.
Жодного зиску мені,
Жодного скарбу.
Ця оборудка подібна
До битого скла.
Ти без меча та вогню
Землі загарбав,
Аби тобі я
Довічну данину несла.
Жодного "нумо біжи",
Жодного "досить".
Ніби невидима варта
Постала довкруг.
Царю, до трону твого
Сунеться осінь!
Я ради тебе
Все листя опале зберу...
Юлія Красіна
Жодного ґанджу в тобі,
Жодної хиби.
Витвір позáсвіту,
Виплід богині Бріґіт.
Ти зі своєї ріки
Буцімто вибув
І моє море
Щомога долаєш убрід.
Жодного зиску мені,
Жодного скарбу.
Ця оборудка подібна
До битого скла.
Ти без меча та вогню
Землі загарбав,
Аби тобі я
Довічну данину несла.
Жодного "нумо біжи",
Жодного "досить".
Ніби невидима варта
Постала довкруг.
Царю, до трону твого
Сунеться осінь!
Я ради тебе
Все листя опале зберу...
Юлія Красіна
2025
23.02.202519:37
😭😭😭 Вчора в якомусь мажорному київському клубі під час одного з наймасштабніших обстрілів, дохуїще людей (гляньте на відео, їх там реально під косар), лишаючи там тисячі гривень на барі ПІД РОСІЙСЬКУ МУЗИКУ, в той час, як до мене на поетичні читання з входом всього 100 грн навіть 20 людей далеко не завжди назбирується. А між іншим, цим творчим вечорам вже майже 15 років... А я й досі навіть не завжди можу відбити витрати на оренду з рекламою...
🤷♂️ Постійно чую: "Твої поетичні вечори просто не на часі, людям зараз не до поезії", – а оця хуйня, що на відео, вибачте, на часі? І це ж вже далеко не поодинокий випадок...
Мене завжди цікавило, чому люди в Україні, в яких є гроші, комфорт та зв'язки, у 99% випадків обирають просирати свої гроші саме в блядських жлобських клубах, обнюхавшись якоюсь поєботою під дегенеративну музику, ще й русняву? 😐
Ну чому не хочеться вкласти в щось хороше – задонатити хоча б трішки на якийсь збір, бо багато пацанів зараз самі віддають більшу частину своїх зарплат на облаштування позицій та різні розхідники, підтримати якогось молодого музиканта (бути музикантом в Україні – це вже подвиг, бо музикантом взагалі хуй заробиш у нас), молодого поета (за поезію взагалі мовчу), піти на якусь виставку, якийсь молодіжний театр... Питання риторичне. Мені просто дуже обідно, бо я дуже багато в усе це вкладаю, а отримую ніхуя, ще й купу хейту. 🫤
🤷♂️ Постійно чую: "Твої поетичні вечори просто не на часі, людям зараз не до поезії", – а оця хуйня, що на відео, вибачте, на часі? І це ж вже далеко не поодинокий випадок...
Мене завжди цікавило, чому люди в Україні, в яких є гроші, комфорт та зв'язки, у 99% випадків обирають просирати свої гроші саме в блядських жлобських клубах, обнюхавшись якоюсь поєботою під дегенеративну музику, ще й русняву? 😐
Ну чому не хочеться вкласти в щось хороше – задонатити хоча б трішки на якийсь збір, бо багато пацанів зараз самі віддають більшу частину своїх зарплат на облаштування позицій та різні розхідники, підтримати якогось молодого музиканта (бути музикантом в Україні – це вже подвиг, бо музикантом взагалі хуй заробиш у нас), молодого поета (за поезію взагалі мовчу), піти на якусь виставку, якийсь молодіжний театр... Питання риторичне. Мені просто дуже обідно, бо я дуже багато в усе це вкладаю, а отримую ніхуя, ще й купу хейту. 🫤
23.02.202505:03
— Де ховається війна? —
Запитав онук у діда.
— Хто її, онучку, зна... —
Одне слово, дід не відав.
А ховається війна
Недалеко від людей.
Знав хлопчина, де вона,
І повів діда в музей.
Цілий день його водив,
Показав усе підряд.
Скільки там усяких див:
Мін, снарядів і гармат!
Є землянка, дот, багнет,
Танк, що якось уцілів,
А на дубі — кулемет,
Мов гніздо яких буслів.
Клекотали там «бусли»,
Аж здіймався ураган...
Показав онук малий
Діду «мінський казан».
Ой кипіло на вітрах
В «казані» тім від атак,
Що і досі бере жах.
— Ти боїшся, діду?
— Так.
Здивувавсь онук: — Постій,
Ти ж був мужній партизан...
— Слухай, любий друже мій, —
Дід зітхнув, тоді сказав:
— Бач, страшніше, як війна,
У житті нема біди.
Хай зостанеться вона
У музеї назавжди.
В. Вішко
Запитав онук у діда.
— Хто її, онучку, зна... —
Одне слово, дід не відав.
А ховається війна
Недалеко від людей.
Знав хлопчина, де вона,
І повів діда в музей.
Цілий день його водив,
Показав усе підряд.
Скільки там усяких див:
Мін, снарядів і гармат!
Є землянка, дот, багнет,
Танк, що якось уцілів,
А на дубі — кулемет,
Мов гніздо яких буслів.
Клекотали там «бусли»,
Аж здіймався ураган...
Показав онук малий
Діду «мінський казан».
Ой кипіло на вітрах
В «казані» тім від атак,
Що і досі бере жах.
— Ти боїшся, діду?
— Так.
Здивувавсь онук: — Постій,
Ти ж був мужній партизан...
— Слухай, любий друже мій, —
Дід зітхнув, тоді сказав:
— Бач, страшніше, як війна,
У житті нема біди.
Хай зостанеться вона
У музеї назавжди.
В. Вішко
2014
转发自:Іляна Лисиця
22.02.202518:18
Меланжевий спадень цілує чоло ніжним світлом.
Прозоре повітря у колір lovestories у квітні
бентежить майбутнім безсонням.
В нагрудній кишені бушлату цвіте ніжний крокус.
Кохання плекає його попри заздрісні вроки
знецінень чудес Персефони.
Обійми, як привід до квітки покласти монету.
Якщо ти помітиш, скажу, що це просто, щоб стерти
білет лотереї з заправки.
Кладу у кишеню монету, як кидають в море,
щоб точно вернутися в теплі обійми. Акторка
із мене погана, насправді.
Ти все зрозумієш і скажеш, що будеш у червні,
щоб їсти з моєї долоні малину й черешні.
Обом очевидно — не друзі.
Вигладжую скроні, нервово кручу сиві пасма.
Ти все обіцяєш, повторюєш, мов копіпастом,
постійно: не плач, повернуся...
Прозоре повітря у колір lovestories у квітні
бентежить майбутнім безсонням.
В нагрудній кишені бушлату цвіте ніжний крокус.
Кохання плекає його попри заздрісні вроки
знецінень чудес Персефони.
Обійми, як привід до квітки покласти монету.
Якщо ти помітиш, скажу, що це просто, щоб стерти
білет лотереї з заправки.
Кладу у кишеню монету, як кидають в море,
щоб точно вернутися в теплі обійми. Акторка
із мене погана, насправді.
Ти все зрозумієш і скажеш, що будеш у червні,
щоб їсти з моєї долоні малину й черешні.
Обом очевидно — не друзі.
Вигладжую скроні, нервово кручу сиві пасма.
Ти все обіцяєш, повторюєш, мов копіпастом,
постійно: не плач, повернуся...
显示 1 - 24 共 8216
登录以解锁更多功能。