"🌈🍒🇺🇦💙💛" 群组最新帖子
转发自:
Храм поезії
21.07.202419:09
Учасниця 8 🍀
🐈⬛
“Дайте, дайте коту копійчину!”
Копирсаюсь в кишені дубльонки
у пошуках
забутої усмішки.
Перехожі дивуються: звідки у того кота без освіти таке а капело?
♣️
Із посібника:
“Ніколи не дивися незнайомому коту в очі.
Не підходь.
Не киць-кицькай.
І навіть не думай гладити!
Бо куди не коти, а коти — муркантильні створіння...
Як полащаться спинкою,
як зачарують пухнастою милотою —
аж не зчуєшся,
як залишишся без чобіт!”
♠️
“Дайте, дайте коту копійчину!”
Старий арештант намотує піки на пики
набридливих хамелеонів.
схаминеться вже біль
чи і далі битиме бубни
у бубни
хиткого терпіння?
— Обличчям в стіну!
♦️
“Дайте, дайте коту копійчину…”
Спогади лізуть під шерсть розрядами електрошокера.
На струнах підсмалених вус заскрипіли скрипічні ключі.
Скріплені міцно наручники.
Боляче.
♥️
Йому було сімнадцять,
як вперше попав по бакланці в акваріум.
Малолітній щипач запхав лапу не в ту котоловку
(був котик голодний).
Сітка накрила затриманого з головою.
Попався!
Чабар невеликий,
та жовте клеймо тепер злісно
стирчатиме
з вуха.
За-мур-заний.
Кіт, загнаний в кут, захищатиметься
по-звірячому відчайдушно,
відбиваючи чирви від червів
вкраденого сумління.
Туз!
Обіцяв бідолаха, що більше не буде,
але…
У валета пропав гаманець!
🐈⬛
— Мамцю, мозьна? Ну мозьна?
— Ні.
♦️
— Як ступив ти отак на слизьку? —
спитав якось я в уркагана.
— Юним був…
В клітці тісно. Він слабнув. Він бився об прут.
Я дивився на нього і плакав.
♠️
Щодня — боротьба.
Між шісткою і королем —
козирні піки… чергового зриву.
Моторна ажитація життя.
..І байдуже, де ти з’їси цю чашу жиру, —
все одно лапи заляпаєш.
Як казав дядько Дарвін, у світі хижаків
надважливо не бути пасивним.
Особливо якщо ти — пасинок
долі.
(Малолітній щипач ще не знав,
що за все доведеться вкусити своєї баланди)
Якби можна було вкрасти й час,
він би виправив усі помилки!
Його юність тоді не зігнила б у камері…
Життя злодія — гра в перевідного «Дурня»,
поки хрéсти не зміняться на хрести
скромного кладовища.
— Мурмусе, дай мені справу Котенка.
🐈⬛
“Дайте, дайте коту копійчину!”
Копирсаюсь в кишені дубльонки
у пошуках
забутої усмішки.
🎼🎵🎶
Мон а-мур, ясносяйна зірнице небесних плеяд, Джозефіно!
Ваші очі — сапфіри! Це сниться? Лебідко моя! Що за фібри
розхитали тектоніку душ — в пил комет, до вогню, до вібрацій?
Я прий-няв ризик, я не зійду. Я момент цей спиню, щоб ввібрати...
Перехожі дивуються: звідки у того кота без освіти таке а капело?
♣️
Із посібника:
“Ніколи не дивися незнайомому коту в очі.
Не підходь.
Не киць-кицькай.
І навіть не думай гладити!
Бо куди не коти, а коти — муркантильні створіння...
Як полащаться спинкою,
як зачарують пухнастою милотою —
аж не зчуєшся,
як залишишся без чобіт!”
♠️
“Дайте, дайте коту копійчину!”
Старий арештант намотує піки на пики
набридливих хамелеонів.
схаминеться вже біль
чи і далі битиме бубни
у бубни
хиткого терпіння?
— Обличчям в стіну!
♦️
“Дайте, дайте коту копійчину…”
Спогади лізуть під шерсть розрядами електрошокера.
На струнах підсмалених вус заскрипіли скрипічні ключі.
Скріплені міцно наручники.
Боляче.
♥️
Йому було сімнадцять,
як вперше попав по бакланці в акваріум.
Малолітній щипач запхав лапу не в ту котоловку
(був котик голодний).
Сітка накрила затриманого з головою.
Попався!
Чабар невеликий,
та жовте клеймо тепер злісно
стирчатиме
з вуха.
За-мур-заний.
Кіт, загнаний в кут, захищатиметься
по-звірячому відчайдушно,
відбиваючи чирви від червів
вкраденого сумління.
Туз!
Обіцяв бідолаха, що більше не буде,
але…
У валета пропав гаманець!
🐈⬛
🎼🎵🎶
Добрий вечір всім! На землі присів,
щоб вам заспівати.
Застеляйте сніг! Смеркне вдалині.
Підходьте до ватри!
Мій пиріг потік. Сльози по щоці.
Коти же не плачуть!
Знову прожене слово крижане.
Дверима по лапі.
Студінь, аж іскрить. Сани мчать згори.
Дворами тиняюсь.
Сихівська зима сипле жартома
під плащ витинанки.
На ланах святих Бог зірки зростив —
мов гречка, колючі.
Десь безслідно зник мій сумний двійник
в замерзлій калюжі.
Втомлені воли фіру волокли.
На хмарі косили.
Скоро Коляда. Сонце коло дасть
новим апельсином.
Скачуть калачі. Більше напечіть —
для друзів і рідних.
Гарного Різдва! Зірку Вам зірвав.
Пустіть хоч погрітись…
— Мамцю, мозьна? Ну мозьна?
— Ні.
♦️
— Як ступив ти отак на слизьку? —
спитав якось я в уркагана.
— Юним був…
В клітці тісно. Він слабнув. Він бився об прут.
Я дивився на нього і плакав.
♠️
Щодня — боротьба.
Між шісткою і королем —
козирні піки… чергового зриву.
Моторна ажитація життя.
..І байдуже, де ти з’їси цю чашу жиру, —
все одно лапи заляпаєш.
Як казав дядько Дарвін, у світі хижаків
надважливо не бути пасивним.
Особливо якщо ти — пасинок
долі.
(Малолітній щипач ще не знав,
що за все доведеться вкусити своєї баланди)
🎼🎵🎶
Арабескове небо не боляче скропить святою водою гріхи.
Будуть склитися краплі по тілу, мов цвяхи, пустивши арабіку крові,
а раби Божі (з ними й не Божі), а ще не раби, і нероби —
кожен схоче тихенько зійти із човна, поки можна, уявно сухим.
Перелітні бажання в руках серафимів застигнуть у передзимі.
І сніжитимуть бронзові крила, стискаючи строгістю ваг грудну клітку —
поки серце, проколоте ґратами зрад, перестане боліти.
Втихомирити дзвони сумління по зліпках я так й не зумів...
Якби можна було вкрасти й час,
він би виправив усі помилки!
Його юність тоді не зігнила б у камері…
Життя злодія — гра в перевідного «Дурня»,
поки хрéсти не зміняться на хрести
скромного кладовища.
— Мурмусе, дай мені справу Котенка.
