✅ поставити під дописом на каналі "BOOKS DEALS REVIEWS" - порядковий номер, наступний за номером попереднього учасника (враховуємо 1 коментар від учасника).
Визначний текст світової наукової літератури, який понад 20 років входить до ТОП100 найвпливовіших книжок. Відзначений Пулітцерівською премією та Національною книжковою премією США в галузі науки. І він вже вийшов українською 🔥
Це «ҐЕБ» або «Ґедель, Ешер, Бах. Вічне золоте плетиво» Дуґласа Р. Гофстедтера від видавництва BookChef.
Протягом чверті століття ця праця залишається еталоном міждисциплінарного дослідження та надихає як пересічних читачів, так і технічних спеціалістів до роздумів про природу мислення та майбутнє штучного інтелекту.
Книга доводить: свідомість — це самореференція, дивна петля і цьому є купа підтверджень в різних видах мистецтва, як ось: ▫️оптична рекурсія та алюзія Мауріца Корнеліса Ешера, ▫️тональність, що перетікає на початок Йоганна Себастьяна Баха, ▫️теорія про математичну неповноту Курта Ґеделя.
Що є в книзі?
Дотепні діалоги на засновках відомих парадоксів про простір і час, а також вона віднаходить паралелі між картинами Ешера, музикою Баха й такими відмінними дисциплінами, як фізика, математика, логіка, біологія, нейрофізіологія, психологія та дзен-буддизм.
Це ЛІТЕРАТУРНЕ ДИВО є глибоким і цікавим роздумом про людську думку та творчість, розглядає дивовижні спільні риси та тенденції між музикою Баха, мистецтвом Ешера та математикою Ґеделя.
За те, що в мене «пропали» сторінки — видавництво «Уроборос» до книжки на заміну поклали картки з вбивцями.
Я навіть у авторки в подкасті запитувала — нащо вони? Які варіанти використання? 😅 Де згодяться картки з вбивцями? Її відповідь ви можете подивитись тут. (По ідеї вас має направити конкретно на це питання).
А ось, що мені написала читачка і мініблогерка Олександра Кривонос після перегляду подкасту. Про тест психоаналітика Леопольда Сонді 👇
Він пропонує подивитись на 8 фотографій і визначити, котре з облич найстрашніше для вас.
Уявіть, що ця людина підходить до вас на темній вулиці? З ким ви б не хотіли опинитися наодинці в кабіні ліфту? Від кого у вас пітніють долоні, котра з-поміж цих 8-ми людей найбільш огидна для вас?
Автор тесту вірив, що те зображення, яке ми оберемо, може багато розказати про нас самих. Про приховані бажання, що не можемо в собі прийняти тощо.
Результати тесту, комуцікаво, можна побачити тут. В мене навіть частково схоже 😳
Мені прям дуже вау. Воно настільки розбурхує уяву, я бачу той будинок, той сад, того копа, ту його Хлою.
Знаю схожий фільм, який обожнювала в дитинстві, але якщо скажу який, то це буде великий спойлер до книги. Хоча я лиш на третій історії. Студенти бісять, але героям з перших двох — дуже співчуваю.
На обговоренні точно буде про що дискутувати.
Знаю, що «Дім на збіччі» повʼязаний з іншими текстами Мітчелла. Порадили «Кістяні годинники».
Хто читав? Варто взяти щось повʼязане і що саме?
Є пропозиція і наступний клуб теж за Мітчеллом робити 🌚
«Амок» VS «Тадуш»: який роман Артема Поспєлова краще?
Що ж, моя думка буде непопулярною. Вчора я дочитала «Тадуш» і мені дуже сподобалось. Більше, ніж «Амок». Хоча «Тадуш» — це був дебютний роман.
Однакова культурна матриця
Я розумію про який час і обставини йдеться у тексті, розумію звідки ці цитати типу: «Знаєш, хтось у голові моїй ріже дірку».
Відповідно мені цікаво це читати. У відгуках на Goodreads побачила такий вислів, що з автором «однакова культурна матриця». От так, це влучно дуже. Однакова, хоч у селі в дитинстві я була лиш раз.
«Грубий зошит»
Там же, у відгуках, знайшла, що роман нагадав «Грубий зошит» Аготи Крістоф.
Я читала його дуууже давно, але довго була під враженням. Небагато книжок я можу так пригадати як цю 😅
Навіть вчора відкрила ознайомчий уривок на сайті «Фоліо», і, що цікаво, натрапила на те, що у Крістоф місту немає назви — воно просто «Велике Місто». Як раз була на уривку в «Тадуші», де теж так.
«Дім на Збіччі»
Перед «Тадушем» завершила «Дім на Збіччі» Мітчелла, де головний герой — хлопчик з першої історії не розумів ідіом/переносних значень.
Йому вожатий у таборі сказав, щоб його «не видно було, й не чути» і дитина просиділа так два дні, поки рятувальники не знайшли. Це не спойлер, це герой сам про себе розказує на початку. Тобто він сприймає все буквально, не вміє зчитувати такі штуки. Зоїк у «Тадуші» теж не вміє.
А ще у Поспєлова є теж свій «Будинок на Збіччі». Як і у Мітчелла. Тут не знаю як розкрити, щоб не заспойлерити про що це. Ну хіба пафосно скажу, що хто читав обидва романи — зрозуміють. Навіть не знаю в кого з цих двох авторів жорсткіше вийшло)
Але, давайте, з самого початку, хто читав, як ви зрозуміли, що таке «Тадуш»?
Мені дуже не вистачає сайту, де зібрані розшифровки на сучасних українських авторів. Нема Фостера на них. Хто це — можна почитати тут. Фостер, мені здається, і про цю «особливість» не розуміти ідіоми зміг би пояснити.
То що виходить — знову треба:
«Добрий день, Артеме, вибачте, бумбласка, а що означає Тадуш, де батько, як виглядає Малюк, хто вбив діда?».
Шкода, що свого часу текст пройшов повз мене. Але добре, що в нього знайшовся свій амбасадор, який мені і порадив почитати «Тадуш». А я раджу вам. Сподобається не всім. Це гарантую.
Телевізійна продюсерка Сідні Раян, відома своїми документальними фільмами про невинно засуджених, береться за новий проєкт. Тепер на глядачів чекає сповнена карибської екзотики історія про холоднокровне вбивство десятирічної давнини.
Документалка «Дівчина з “Цукрового берега”» одразу набуває широкого розголосу. Адже в її основі захоплива таємниця: чи справді Ґрейс Сіболд убила свого хлопця Джуліана під час відпустки на Карибах, чи вона стала жертвою обставин і жахливої поліцейської некомпетентності? Поринувши в минуле, Сідні доказ за доказом складає пазл цієї непростої справи, все ближче підступаючи до правди. Чи зможе продюсерка довести невинність Ґрейс?
Нагадаю, що ВДНГ готується до Книжкової країни. За локацією Оранжереї раджу слідкувати в інсті. Ось сторінка. Там розклад заходів, зокрема і книжкових.
Видавництво «Жорж» презентує книгу «Келих вина» Оза Кларка — під дегустацію вин 🍷
Як правильно обирати вино, які бувають сорти винограду й стилі, у чому їх особливості і як орієнтуватися на мапі виноробних країн світу?
Про це все на заході + дегустаціяпʼяти особливих сортів вин у супроводі професійного сомельє Валерія Яворського.
Вино буде таке:
• Prosecco Corvezzo BIO DOC Family Collection • Grillo Linteo • Dark Fire • Shiraz Linteo • Moskatel De Setybal • Adega de Pegoes
📅 15 лютого, субота, 16:00. 📍«Вина світу», Київ, вул. Андрія Верхогляда, 12.
Вартість дегустації: 300 грн + книга «Келих вина» у подарунок 🎁
Кількість місць обмежена, реєстрація та оплата за посиланням.
Партнер заходу: ТД «Вина світу».
До речі, я колись писала пост про те, як «підготуватись» до дегустації. Не користуватись різкими парфумами чи гелем після гоління, не вдягати біле, не йти створювати напружену атмосферу.
«Амок» VS «Тадуш»: який роман Артема Поспєлова краще?
Що ж, моя думка буде непопулярною. Вчора я дочитала «Тадуш» і мені дуже сподобалось. Більше, ніж «Амок». Хоча «Тадуш» — це був дебютний роман.
Однакова культурна матриця
Я розумію про який час і обставини йдеться у тексті, розумію звідки ці цитати типу: «Знаєш, хтось у голові моїй ріже дірку».
Відповідно мені цікаво це читати. У відгуках на Goodreads побачила такий вислів, що з автором «однакова культурна матриця». От так, це влучно дуже. Однакова, хоч у селі в дитинстві я була лиш раз.
«Грубий зошит»
Там же, у відгуках, знайшла, що роман нагадав «Грубий зошит» Аготи Крістоф.
Я читала його дуууже давно, але довго була під враженням. Небагато книжок я можу так пригадати як цю 😅
Навіть вчора відкрила ознайомчий уривок на сайті «Фоліо», і, що цікаво, натрапила на те, що у Крістоф місту немає назви — воно просто «Велике Місто». Як раз була на уривку в «Тадуші», де теж так.
«Дім на Збіччі»
Перед «Тадушем» завершила «Дім на Збіччі» Мітчелла, де головний герой — хлопчик з першої історії не розумів ідіом/переносних значень.
Йому вожатий у таборі сказав, щоб його «не видно було, й не чути» і дитина просиділа так два дні, поки рятувальники не знайшли. Це не спойлер, це герой сам про себе розказує на початку. Тобто він сприймає все буквально, не вміє зчитувати такі штуки. Зоїк у «Тадуші» теж не вміє.
А ще у Поспєлова є теж свій «Будинок на Збіччі». Як і у Мітчелла. Тут не знаю як розкрити, щоб не заспойлерити про що це. Ну хіба пафосно скажу, що хто читав обидва романи — зрозуміють. Навіть не знаю в кого з цих двох авторів жорсткіше вийшло)
Але, давайте, з самого початку, хто читав, як ви зрозуміли, що таке «Тадуш»?
Мені дуже не вистачає сайту, де зібрані розшифровки на сучасних українських авторів. Нема Фостера на них. Хто це — можна почитати тут. Фостер, мені здається, і про цю «особливість» не розуміти ідіоми зміг би пояснити.
То що виходить — знову треба:
«Добрий день, Артеме, вибачте, бумбласка, а що означає Тадуш, де батько, як виглядає Малюк, хто вбив діда?».
Шкода, що свого часу текст пройшов повз мене. Але добре, що в нього знайшовся свій амбасадор, який мені і порадив почитати «Тадуш». А я раджу вам. Сподобається не всім. Це гарантую.
Визначний текст світової наукової літератури, який понад 20 років входить до ТОП100 найвпливовіших книжок. Відзначений Пулітцерівською премією та Національною книжковою премією США в галузі науки. І він вже вийшов українською 🔥
Це «ҐЕБ» або «Ґедель, Ешер, Бах. Вічне золоте плетиво» Дуґласа Р. Гофстедтера від видавництва BookChef.
Протягом чверті століття ця праця залишається еталоном міждисциплінарного дослідження та надихає як пересічних читачів, так і технічних спеціалістів до роздумів про природу мислення та майбутнє штучного інтелекту.
Книга доводить: свідомість — це самореференція, дивна петля і цьому є купа підтверджень в різних видах мистецтва, як ось: ▫️оптична рекурсія та алюзія Мауріца Корнеліса Ешера, ▫️тональність, що перетікає на початок Йоганна Себастьяна Баха, ▫️теорія про математичну неповноту Курта Ґеделя.
Що є в книзі?
Дотепні діалоги на засновках відомих парадоксів про простір і час, а також вона віднаходить паралелі між картинами Ешера, музикою Баха й такими відмінними дисциплінами, як фізика, математика, логіка, біологія, нейрофізіологія, психологія та дзен-буддизм.
Це ЛІТЕРАТУРНЕ ДИВО є глибоким і цікавим роздумом про людську думку та творчість, розглядає дивовижні спільні риси та тенденції між музикою Баха, мистецтвом Ешера та математикою Ґеделя.
«Наче сніг падаємо» від Айли Дейд вже у продажу ❄️
Зломлена й зневірена Пейслі дає собі слово більше ніколи не прив’язуватися до людей, не мати стосунків, а лише віддавати всю себе спорту і мрії про Олімпіаду.
Та зустріч із Ноксом усе змінює. Нокс – зірка сноубордингу й улюбленець натовпу. Він живе на повну, любить вечірки й не звиклий до серйозних стосунків. Та коли в місті з’являється Пейслі, все стає з ніг на голову.
Краса дівчини заворожує хлопця, однак він зарікся ніколи не закохуватися у фігуристок. Але чи не жалкуватимуть Пейслі й Нокс, якщо все ж таки не спробують?
«Пісня бризів», «Алхімія свободи», «Місто тіней»: про що ми вчора говорили з українськими авторками-фантастками
Коли готувалось перевидання «Алхімії свободи» було дещо змінено сцену з поцілунком.
Вчора на події авторка — Ярина Каторож розказала, що в попередній редакції було дещо не так. Охоронці в «новій» версії поводяться розважливіше. В іншому суттєвих змін у тексті не було, хоч «Алхімія» написана майже 10 років тому.
Про «секрети» чому історії десятирічної давнини досі актуальні ви можете послухати у повній розмові. А ще про те, як писати, щоб ваші тексти були на часі і через 10 років. А ще про те, що читання фентезі — це екологічний спосіб обміркувати болючі для нас теми.
У «Пісні бризів» Катерини Пекур, наприклад, є про те, що пошук себе, своєї ідентичності може бути нелегким, для когось шокуючим, але докопатися до суті і пізнати себе дасть велику силу.
Так само буває страшно йти назустріч проблемам, дивитись страхам в обличчя, брати на себе відповідальність — про це у Мії Марченко в «Місті тіней». Хто читав, зрозуміє, що це зараз не тільки про головну героїню. А ще варто памʼятати, що в тіні можна знайти і ресурс для боротьби, наприклад, гнів.
Тому говорили і про те, що дає сили «звичайним» людям боротись з загрозою і чому в українців це добре виходить.
Послухати нашу розмову з авторками у записі можна тут.
«Алхімія свободи» — у продажу. «Місто тіней» та «Пісня бризів» — очікується найближчі тижні. А поки можна передзамовити за зниженою ціною. Тут.
А тут можна почитати уривок з «Пісні бризів», Катерина Пекур раніше була патологоанатомкою, тому медична сфера присутня і в тексті, що особисто мені дуже сподобалось.
Що казати, українське фентезі круте і цікаве. Я тільки за, коли про це більше говорять.
Вже завтра починається фентезі фестиваль «Аль Мор»
Квитки тут.Квиток на 2 дні — 800 гривень, якщо брати конкретно на один із днів, то 500 гривень/день. Частина коштів іде на благодійність.
Сьогодні квитки ще по такій, зниженій ціні, бо в дні подій — буде дорожче.
Я модерую подію в неділю. Приходьте ті, хто розуміється у фентезі і хто ні. Відкриєте для себе багато нового.
В той же день хочу попасти на розмову з актором Вʼячеславом Хостікоєвим, який озвучував Пола Атріда в «Дюні», модерує — перекладач тексту Роман Гардашук. Писала тут. Початок о 12:00.
13:10 — розмова з перекладачкою творів Дж. Р.Р. Толкіна — Оленою ОʼЛір.
15:15 — модерую дискусію на тему «Загрожені світи» з авторками-фантастками: Яриною Каторож, Мією Марченко, Катериною Пекур.
16:40 — піду на вечір дарк-фентезі.
Потім маю реєстрацію на 18:00 на танці (мінібал) під мелодії з екранізованих фентезі історій типу «Відьмака» та «Гри престолів». Подивилась як було минулого разу, то виглядає весело і класно.
Сукня на фестиваль купована з рук, тому я не знаю хто я. Чат GPT по фото накидав декілька версій, але самі розумієте. Каже, що широкий рукав «летюча миша», то щось від чаклунів. Ну хай.
Поки в книгарнях «Є» -14%, то я вигідно собі взяла «Тарантула», який, на щастя, в житті виявився маленьким.
І «Книгу для дітей», яка велика 👀
Про обидва тексти неодноразово згадувала на каналі. Вірю, що прочитаю. Нехай це будуть такі подарунки собі на День книгодарування.
А ще зрозуміла, що досі не зʼявилась людина, яка виграла «Часосховище» за донат. Ось тут деталі.
На фото — книгарня «Є», що найближча до мене, прикрашена до свята. Сміюсь, по-хорошому, що тут вельми різноманітний вибір від «Амока» до Евріпіда, але виглядає ефектно.
Коротко, чому, на мою думку, срачі та шакалячі експреси небезпечні
Сьогодні на одному з каналів опублікували скріншот зі сторінки сучасного українського письменника.
Він дійсно написав провокативний пост, який, на перший погляд, недоречний в сучасних реаліях війни. Але виявилось, щоб зрозуміти пост — треба бути в контексті, бо все не так, як здається, на перший погляд.
До того ж, автор воював і важко відновлюється, про що відповідно теж пише на своїй сторінці.
Тому перед тим, як постити щось, що може спричинити цькування автора, варто зважати. Що та людина пережила, в якому стані? Це не повчання, а радше чергове нагадування собі, що треба бути дуже обережним, тим паче зараз, тим паче зі своїми.
У Міли Смолярової у збірці «Дим» є чудове оповідання про вчителя музики, який все ніяк не може знайти свої черевики. Водночас він виявляє в собі «дар» бачити все і про кожного.
Одна з його учениць мало старалась на уроках, чим, грубо кажучи, бісила. Але «дар» показав, що дівчинка не любить музику, бо захоплюється зовсім іншим, за що дома обзивають і принижують, змушуючи до музики. І лише «побачивши» цей булінг — вчитель проявляє до дитини емпатію.
В Depeche Mode є стара, добра пісня «Walking in My Shoes». Про яку язгадала як раз таки під час обговорення «Диму» і оповідання про черевики. Перш ніж робити висновки — пройдіть у туфлях тієї людини.
А збірка Міли Смолярової класна, не гарантую, що зрозуміла правильно суть цього оповідання. Але там наче й немає «правильного» чи «неправильного».
Колись на презентації «Мемуарів лісу» говорили про те, що французька дитяча література, за нашими мірками, є досить жорсткою
В «мемуарах», які маркуються у Франції нижчою віковою категорією — деменція, інсульт, розлучення, смерті, питання гендерної ідентичності. Так, то все ще милі лісові звірята, але питання там підіймаються ого-го.
Готуюсь до модерації події на «Аль Морі», читаю «Місто тіней» Мії Марченко, яка, до речі, перекладає «Мемуари лісу». Там історія теж не з легких: дванадцятирічна Марта вимушена переїхати жити до батька, який давно пішов з сімʼї і має нову дівчину. Це мʼяко кажучи. А «фентезійна» лінія взагалі про окупацію.
В нашому Тік-тоці (посилання не дам) є уривок розмови з Запеклою книгожеркою, де вона розказує, що її діти-підлітки знали, що вона пише книжку про реальні вбивства і що з дітьми варто говорити на подібні теми. Про те, що жорстокість існує. До того ж вони бачать її щодня, несправедливі смерті, війну тощо. Маю там коментар, що з позицією не згодні, але ще зʼясовую, що то малось на увазі. Бо я теж цієї думки, що складні теми варто проговорювати.
До речі, бачили ви чи ні — відкрите передзамовлення на третій том «Мемуарів лісу». Після другої частини боюсь і уявити, що там 😅
«Місто тіней» зараз теж за хорошою ціною — 312 гривень, буде 390. Замовити можна через інста видавництва. Ось тут.
Книга «Вбивчі письменники» Запеклої книгожеркитут. До речі, у видавництві вже попередили, що залишилось не так багато примірників, а додрук найближчим часом не планується.