НеоАрхаїка 🐾
Природа, Народ, Міф.
Канал для любителів радикальної етнографії (від лат. radix - "корінь"), екстремальної філософії (від лат. extremum - "край, межа") і "уходу в Ліс".
Be young, wild and free.
Підтримати канал:
5457 0822 7099 8086
Канал для любителів радикальної етнографії (від лат. radix - "корінь"), екстремальної філософії (від лат. extremum - "край, межа") і "уходу в Ліс".
Be young, wild and free.
Підтримати канал:
5457 0822 7099 8086
关联群组
Лісовий курінь
11
"НеоАрхаїка 🐾" 群组最新帖子
转发自:
Обранці духів ✙
16.05.202518:03
Існує й інша крайність у ставленні до релігійного та сакрального досвіду, не менш дивна, ніж описаний вище редукціонізм. Йдеться про тенденцію до надмірної «сакралізації» світу, реальності й особистого досвіду, коли будь-який прояв життя неодмінно розглядається як сакральний (хоч чіткого розуміння, що це таке не існує). Прихильники цього підходу схильні беззастережно приймати духовний досвід, спираючись переважно на популярні концепції архетипів, колективного несвідомого, вічного повернення чи епох занепаду, запозичених із юнгіанства або східних традицій. Так складні культурні та релігійні феномени «перекладаються» зрозумілою мовою, але при цьому втрачають свій автентичний контекст. Подібне спрощення проблематичне тим, що сакральний досвід стає ще одним товаром, який легко споживати й поширювати без належної освіти чи знань про традиції, їх носіїв і культурний контекст.
Типовий приклад — активне використання термінів із таких мов, як санскрит чи арабська, якими автори контенту зазвичай володіють поверхово або й зовсім не володіють. Вирвані з початкового контексту поняття перетворюються на порожні форми, що легко наповнюються власними сенсами, підлаштовуючись під модні віяння чи політичні потреби. У результаті сама ідея «традиції» перетворюється з живого процесу передачі знання на набір символів і термінів, якими можна довільно маніпулювати.
На відміну від атеїстично налаштованих редукціоністів, які демонструють швидку відкриту агресію або сарказм чи іронію, представники традиціоналістичної течії зазвичай уникають критичного діалогу, оскільки вже мають сформовану ієрархію смислів, у якій незручні запитання сприймаються як недоречні чи порожні. Це ще більше посилює поляризацію аудиторії.
Також варто зазначити, що подібний осмисленний «духовний досвід» є наслідком сучасних глобалізаційних процесів та інформаційної доступності. Простий доступ до інформації створює ілюзію легкості оволодіння складними темами. Сьогодні достатньо поверхово ознайомитися з кількома популярними книжками чи статтями, аби почуватися експертом із питань релігії, міфології, культури чи антропології. Такий підхід суттєво девальвує поняття експертності та інтелектуальної відповідальності. Адже глибоке вивчення культурних і релігійних традицій потребує системної освіти, ретельного аналізу першоджерел та поваги до досліджуваної культури. Без цього дискурс стає карикатурним і поверховим.
Типовий приклад — активне використання термінів із таких мов, як санскрит чи арабська, якими автори контенту зазвичай володіють поверхово або й зовсім не володіють. Вирвані з початкового контексту поняття перетворюються на порожні форми, що легко наповнюються власними сенсами, підлаштовуючись під модні віяння чи політичні потреби. У результаті сама ідея «традиції» перетворюється з живого процесу передачі знання на набір символів і термінів, якими можна довільно маніпулювати.
На відміну від атеїстично налаштованих редукціоністів, які демонструють швидку відкриту агресію або сарказм чи іронію, представники традиціоналістичної течії зазвичай уникають критичного діалогу, оскільки вже мають сформовану ієрархію смислів, у якій незручні запитання сприймаються як недоречні чи порожні. Це ще більше посилює поляризацію аудиторії.
Також варто зазначити, що подібний осмисленний «духовний досвід» є наслідком сучасних глобалізаційних процесів та інформаційної доступності. Простий доступ до інформації створює ілюзію легкості оволодіння складними темами. Сьогодні достатньо поверхово ознайомитися з кількома популярними книжками чи статтями, аби почуватися експертом із питань релігії, міфології, культури чи антропології. Такий підхід суттєво девальвує поняття експертності та інтелектуальної відповідальності. Адже глибоке вивчення культурних і релігійних традицій потребує системної освіти, ретельного аналізу першоджерел та поваги до досліджуваної культури. Без цього дискурс стає карикатурним і поверховим.
转发自:Обранці духів ✙
16.05.202518:03
Останнім часом помічаю, що дедалі більше віддаляюся від публічного інтелектуального простору й знаходжу притулок у власній «хатинці буття» — просторі перевірених текстів, контекстів та смислів. У час тотальної відкритості й інформаційного розмаїття це чи не найкраща стратегія. Але дедалі частіше стикаюся з тим, що публічні платформи, які могли б бути джерелом якісного знання, натомість пропонують поверховість і спрощення. Особливо це стосується таких складних тем, як релігія, міфологія, магія чи філософія — загалом сфер, де хоч трохи розбираюся.
На перший погляд, масовий інтерес до цих тем позитивний. Україномовний інтелектуальний простір справді потребує більше оригінальних голосів. Це краще, ніж продовжувати споживати російські імперські наративи, які ховаються за фасадом академічності. Однак уважніший погляд відкриває іншу реальність: дедалі більше контенту, попри зовнішню привабливість, транслює старі ідеологічні схеми. Парадокс: публічні спікери апелюють до сучасних критичних чи постмодерних підходів, але у їхній риториці присутній виразний слід редукціонізму й агресивного викриття релігійного досвіду, властивого радянському атеїзму чи пізньомодерним соціально-критичним теоріям.
Проблемою є навіть не сама критика релігії, а спосіб її подачі. Відсутня наукова чесність щодо походження методів і концептів, які використовуються. Теоретичні терміни не пояснюються, автори майже ніколи не згадуються, джерела відсутні, а самі теорії постають у вигляді поверхових гасел чи метафор. Маємо справу зі споживанням вторинного чи третинного продукту, що циркулює в популярній культурі, створюючи ілюзію глибини. Автори такого контенту пояснюють це нестачею часу й пропонують читати наукову літературу. Так і робимо, однак...
Ще одна риса цього феномену — агресивна риторика. Релігія автоматично постає як щось архаїчне, негативне, патологічне чи підозріле. Це не аналіз, а дискредитуючий дискурс, мета якого — не пояснити феномен, а показати його недолугість, зайвість чи несучасність. Такий підхід провокує поляризацію аудиторії: одні «топлять» за атеїзм, інші — за віру. Сакральний досвід конфіскується: все, що не вписується в раціональну схему, маркується як несвідоме або маніпуляція, втрачаючи культурний контекст і екзистенційну глибину.
Ця тенденція симптоматична для ширшої культурної ситуації й свідчить про кризу не лише інтелектуального середовища, але й загалом культури, що звикає до простих відповідей і швидких пояснень. Культура споживання переноситься на інтелектуальний рівень: теорії використовуються як брендовані інструменти для створення іміджу експерта. У такому випадку знання стає товаром, що легко продається, але не створює простору для справжнього осмислення. Тому так легко деякі спікери говорять про релігійні ринки й капіталізацію віри.
Проблема ще й у тому, що такі дискурси формують псевдокритичну свідомість. Людина звикає до того, що критичність — це не поглиблений аналіз, а агресивна позиція зверхності та деконструкції без реконструкції. Це веде до інтелектуальної безвідповідальності й знецінення самого поняття «мислення». У перспективі це шкодить українському публічному дискурсу, створюючи середовище, в якому складні теми редукуються до гучних заяв і кліше. Людина, що переглянула багато відео на ютубі, може спокійно вважати себе експертом без відповідних знань, або ж автор з освітою може почати транслювати абсурдні тези лише для збільшення переглядів і впізнаваності.
На перший погляд, масовий інтерес до цих тем позитивний. Україномовний інтелектуальний простір справді потребує більше оригінальних голосів. Це краще, ніж продовжувати споживати російські імперські наративи, які ховаються за фасадом академічності. Однак уважніший погляд відкриває іншу реальність: дедалі більше контенту, попри зовнішню привабливість, транслює старі ідеологічні схеми. Парадокс: публічні спікери апелюють до сучасних критичних чи постмодерних підходів, але у їхній риториці присутній виразний слід редукціонізму й агресивного викриття релігійного досвіду, властивого радянському атеїзму чи пізньомодерним соціально-критичним теоріям.
Проблемою є навіть не сама критика релігії, а спосіб її подачі. Відсутня наукова чесність щодо походження методів і концептів, які використовуються. Теоретичні терміни не пояснюються, автори майже ніколи не згадуються, джерела відсутні, а самі теорії постають у вигляді поверхових гасел чи метафор. Маємо справу зі споживанням вторинного чи третинного продукту, що циркулює в популярній культурі, створюючи ілюзію глибини. Автори такого контенту пояснюють це нестачею часу й пропонують читати наукову літературу. Так і робимо, однак...
Ще одна риса цього феномену — агресивна риторика. Релігія автоматично постає як щось архаїчне, негативне, патологічне чи підозріле. Це не аналіз, а дискредитуючий дискурс, мета якого — не пояснити феномен, а показати його недолугість, зайвість чи несучасність. Такий підхід провокує поляризацію аудиторії: одні «топлять» за атеїзм, інші — за віру. Сакральний досвід конфіскується: все, що не вписується в раціональну схему, маркується як несвідоме або маніпуляція, втрачаючи культурний контекст і екзистенційну глибину.
Ця тенденція симптоматична для ширшої культурної ситуації й свідчить про кризу не лише інтелектуального середовища, але й загалом культури, що звикає до простих відповідей і швидких пояснень. Культура споживання переноситься на інтелектуальний рівень: теорії використовуються як брендовані інструменти для створення іміджу експерта. У такому випадку знання стає товаром, що легко продається, але не створює простору для справжнього осмислення. Тому так легко деякі спікери говорять про релігійні ринки й капіталізацію віри.
Проблема ще й у тому, що такі дискурси формують псевдокритичну свідомість. Людина звикає до того, що критичність — це не поглиблений аналіз, а агресивна позиція зверхності та деконструкції без реконструкції. Це веде до інтелектуальної безвідповідальності й знецінення самого поняття «мислення». У перспективі це шкодить українському публічному дискурсу, створюючи середовище, в якому складні теми редукуються до гучних заяв і кліше. Людина, що переглянула багато відео на ютубі, може спокійно вважати себе експертом без відповідних знань, або ж автор з освітою може почати транслювати абсурдні тези лише для збільшення переглядів і впізнаваності.
16.05.202508:14
#НАрх_ідея
#екстремальна_філософія
Ніколи не розумів тих, хто читає і не практикує.
#екстремальна_філософія
Ніколи не розумів тих, хто читає і не практикує.
15.05.202520:02
#НАрх_ідея
Незалежно від всіх суперечностей, які стосуються особи Баумейстера (а такі існують довкола будь-якої публічної особи), варто визнати, що викладено все точно і по суті. Баумейстер не є прихильником примітивізму, однак обґрунтовано вказує на проблеми в освіті, зв'язок яких із використанням автоматизованих генераторів тексту (передовсім ChatGPT) надто очевидний.
Про катастрофічні проблеми із читанням та розумінням прочитаного у сучасних дітей я і сам неодноразово писав під час роботи вчителем. Освітні програми переважно апелюють до цих навичок (а до чого б іще вони могли апелювати?), однак ті у дітей або відсутні, або розвинені дуже слабко. Використання АГТ / LLM`ок в якості готових "шпаргалок" або творів, як і генерування тисяч картинок, що імітують стиль Хаяо Міядзакі, - не безневинні розваги.
Сутність будь-якої техніки полягає в опосередкуванні або делегуванні наших власних дій. Лопата опосередковує копання землі, пральній машині ми делегуємо прання, фотоапарату та жорсткому диску (або хмарному сховищу) - функцію нашої пам'яті. Доволі зручно, що не кажи, хоча іноді й варто було б занурювати пальці в теплу пухку землю, а моменти просто проживати, без фотофіксації. Однак ChatGPT та аналогам люди делегують... що саме?... вочевидь, своє мислення, свій інтелект, не дарма ж передчасно нарікають їх "штучним інтелектом". Навіть сама постановка питання про те, щоб делегувати комусь своє мислення - одну з головних характеристик власне людського - мала б насторожувати.
Тут доречно згадати ще одне відому філософську категорію - відчуження. Опосередкування та делегування пов'язані з відчуженням. Деякі люди й раді собі відчужитися від певного досвіду, який вони вважають тяжким, болісним чи небезпечним (хоча хто може впевнено сказати, який досвід насправді був би для них корисним, а який - ні?). За допомогою цифрових технологій відчуження набуває нових масштабів, і у цього навіть є прихильники - всілякі трансгуманістично налаштовані унікуми. Автоматизовані генератори тексту на кшталт ChatGPT відчужують своїх користувачів від фундаментальних аспектів людської поведінки: самостійного пошуку інформації, формулювання власних суджень і, зрештою, мислення.
Вже з огляду на це у поважному товаристві не мало б навіть виникати питання про доцільність використання таких технологій. Утім, є деякі підстави вважати, що весь ажіотаж довкола АГТ незабаром вляжеться, а самі вони стануть уділом невеликої групи ентузіастів, що прагнуть пошвидше "розлюднитися" й завантажити свою свідомість в якусь "хмару" (що перестане існувати за чергового блекауту).
Незалежно від всіх суперечностей, які стосуються особи Баумейстера (а такі існують довкола будь-якої публічної особи), варто визнати, що викладено все точно і по суті. Баумейстер не є прихильником примітивізму, однак обґрунтовано вказує на проблеми в освіті, зв'язок яких із використанням автоматизованих генераторів тексту (передовсім ChatGPT) надто очевидний.
Про катастрофічні проблеми із читанням та розумінням прочитаного у сучасних дітей я і сам неодноразово писав під час роботи вчителем. Освітні програми переважно апелюють до цих навичок (а до чого б іще вони могли апелювати?), однак ті у дітей або відсутні, або розвинені дуже слабко. Використання АГТ / LLM`ок в якості готових "шпаргалок" або творів, як і генерування тисяч картинок, що імітують стиль Хаяо Міядзакі, - не безневинні розваги.
Сутність будь-якої техніки полягає в опосередкуванні або делегуванні наших власних дій. Лопата опосередковує копання землі, пральній машині ми делегуємо прання, фотоапарату та жорсткому диску (або хмарному сховищу) - функцію нашої пам'яті. Доволі зручно, що не кажи, хоча іноді й варто було б занурювати пальці в теплу пухку землю, а моменти просто проживати, без фотофіксації. Однак ChatGPT та аналогам люди делегують... що саме?... вочевидь, своє мислення, свій інтелект, не дарма ж передчасно нарікають їх "штучним інтелектом". Навіть сама постановка питання про те, щоб делегувати комусь своє мислення - одну з головних характеристик власне людського - мала б насторожувати.
Тут доречно згадати ще одне відому філософську категорію - відчуження. Опосередкування та делегування пов'язані з відчуженням. Деякі люди й раді собі відчужитися від певного досвіду, який вони вважають тяжким, болісним чи небезпечним (хоча хто може впевнено сказати, який досвід насправді був би для них корисним, а який - ні?). За допомогою цифрових технологій відчуження набуває нових масштабів, і у цього навіть є прихильники - всілякі трансгуманістично налаштовані унікуми. Автоматизовані генератори тексту на кшталт ChatGPT відчужують своїх користувачів від фундаментальних аспектів людської поведінки: самостійного пошуку інформації, формулювання власних суджень і, зрештою, мислення.
Вже з огляду на це у поважному товаристві не мало б навіть виникати питання про доцільність використання таких технологій. Утім, є деякі підстави вважати, що весь ажіотаж довкола АГТ незабаром вляжеться, а самі вони стануть уділом невеликої групи ентузіастів, що прагнуть пошвидше "розлюднитися" й завантажити свою свідомість в якусь "хмару" (що перестане існувати за чергового блекауту).
14.05.202518:03
Побалувались візуальним, а тепер до важливих літер. Стаття на guardian річної давнини про те, що концепція повторного використання пластику — свідома найобка. Ну, знаєте, той самий greenwashing, яким невротичні ліберали заспокоюють етичні урчання в животі. Відповідний наратив десятиріччями просувається нафтохімічною промисловістю, щоб агенти суспільства споживання плескалися в індивідуальному відчутті провини, а не питалися з бенефіціарів такої економічної моделі. Внутрішні звіти компаній, що годують дискурс, свідчать: переробка пластику економічно нерентабельна, як нерентабельна екстракція солі з океану задля добуття прісної води. Цифри наступні: нині лише 5-6% пластику в США перероблюється, решта потрапляє на звалища/в океани (смішний момент в тому, що частина маркованого як "переробленого" до епохи торгівельних війн йшло на експорт в Китай, де доля сміття була різною). Загальна динаміка теж невтішна: у 2000 році у світі перероблялося 6%, до 2014 це значення виросло до рекордних 9.5%, й вже десять років тримається десь на тому ж рівні. Причини стагнації: складна інфраструктура та логістика переробки, відбраковка на етапі сортування та постійний приріст споживання, а значить, і виробництва пластику (за 25 років від 200 млн. т. до 460 млн. т.; навіть якби ККД процесу був значно вищим, це б не перекрило ріст забруднення в абсолютних цифрах). Але ж нам хочеться вірити, що ми дохуя відповідальні й не просто так тусуємося на вищих щаблях піраміди маслоу, вірно? Тим паче, що для страждущіх є нова тєма — "молекулярна революція", дарма, що вона приводить до нових форм забруднень (бо результатом є паливо) і є ще більш затратною, ніж класична переробка (економічна собівартість у 4-5 разів вища, ніж виробництво нового пластику).
Тож спи спокійно, ліберал, екологічний фронт тримається на тобі!
Тож спи спокійно, ліберал, екологічний фронт тримається на тобі!
转发自:
Ліс на Руїнах
11.05.202517:58
Існує концепція інформаційного апокаліпсису, яку придумав американський дослідник Авів Овадья. Уявіть: штучний інтелект, що діє самостійно або під контролем держави, корпорацій чи терористів — починає поступово видавати вам дози персоналізованих фейків. Через певний час настає соціальний хаос. Один вірить, що почалася війна, інший — що вона вже закінчилася. Хтось переконаний, що настало друге пришестя, інші — що на Землю висадилися інопланетяни. Одні вважають, що не можна виходити з дому — бо вірус, інші — що не можна заходити в дім, бо Папа Римський мінує будинки.
А головне — у маси поширюється посил: не можна довіряти іншим людям, бо вони з’їхали з глузду або взагалі є ворогами. В умовах суцільної недовіри та страху не може функціонувати жодна людська система: електростанції, медицина, транспорт, сільське господарство. А з’їхавший з глузду Трамп починає пуляти ядерними боєголовками по всьому світу, щоб знищити бази рептилоїдів.
І знаєте, це жодного разу не звучить фантастично, якщо розуміти ступінь занурення людей у соцмережі та нового монстра — чат GPT. Уся картина світу пересічного громадянина формується саме через них.
А ще дата-корпорації вже знають про вашу психіку більше, ніж ви самі, ваші батьки чи ваш психолог. Тому вони натиснуть на правильну точку, щоб ви повірили у що завгодно
#апокаліпсис
А головне — у маси поширюється посил: не можна довіряти іншим людям, бо вони з’їхали з глузду або взагалі є ворогами. В умовах суцільної недовіри та страху не може функціонувати жодна людська система: електростанції, медицина, транспорт, сільське господарство. А з’їхавший з глузду Трамп починає пуляти ядерними боєголовками по всьому світу, щоб знищити бази рептилоїдів.
І знаєте, це жодного разу не звучить фантастично, якщо розуміти ступінь занурення людей у соцмережі та нового монстра — чат GPT. Уся картина світу пересічного громадянина формується саме через них.
А ще дата-корпорації вже знають про вашу психіку більше, ніж ви самі, ваші батьки чи ваш психолог. Тому вони натиснуть на правильну точку, щоб ви повірили у що завгодно
#апокаліпсис
转发自:
Imara Notia
10.05.202513:54
#окупація
#херсонські_штудії
Радий повідомити про прекрасну подію: моє дослідження по темі окупації Херсонщини нарешті було перекладено та опубліковано англійською!
ADCS — канадський, ліцензований науковий журнал, який вже далеко не перший рік займається поширенням соц. досліджень. Власне, він другий за важливістю після британського Anarchist Studies. Для мене велика честь бути опублікованим тут. Безмежно дякую всім, хто мене підтримує та прикладає руку до поширень моїх робіт. Прямуємо до нових звершень! Сподіваюсь, чимало нових людей відкриють та переосмислять для себе окупацію та повномасштабну війну. Прикро, що через деякі нюанси випуску в папері не буде, однак лишається безкоштовна електронка.
Опублікована версія англійською є значно оновленою та доповненою роботою, що була поширена навесні 2024.
Посилання на випуск журналу:
https://journals.uvic.ca/index.php/adcs/index
#херсонські_штудії
Радий повідомити про прекрасну подію: моє дослідження по темі окупації Херсонщини нарешті було перекладено та опубліковано англійською!
ADCS — канадський, ліцензований науковий журнал, який вже далеко не перший рік займається поширенням соц. досліджень. Власне, він другий за важливістю після британського Anarchist Studies. Для мене велика честь бути опублікованим тут. Безмежно дякую всім, хто мене підтримує та прикладає руку до поширень моїх робіт. Прямуємо до нових звершень! Сподіваюсь, чимало нових людей відкриють та переосмислять для себе окупацію та повномасштабну війну. Прикро, що через деякі нюанси випуску в папері не буде, однак лишається безкоштовна електронка.
Опублікована версія англійською є значно оновленою та доповненою роботою, що була поширена навесні 2024.
Посилання на випуск журналу:
https://journals.uvic.ca/index.php/adcs/index
09.05.202519:25
Якось старий чоловік сказав мені, що найважче сьогодні - бути індіанцем. Він не мав на увазі расову дискримінацію, упередження, ненависть до нас з боку білих абощо. Що насправді він мав на увазі - так це життя у традиційний індіанський спосіб серед сучасного світу. В сучасному світі дуже легко бути білим. Для того, щоб бути білим, усе, про що ти маєш піклуватися - це гроші та власність, а також задоволення. Однак він не розуміє, що справжнє задоволення знаходиться ось тут - у житті навколо нас, у цих зелених істотах, які є нашими родичами, у траві, що росте, у красі хмар, у світі птахів і чотирилапих. Усі живі істоти є нашими родичами, однак білій людині здається, що вона може маніпулювати й експлуатувати живі істоти задля власного задоволення. Це дуже егоїстично. Відтак, саме це мав на увазі старий чоловік, коли казав, що найважче сьогодні бути індіанцем: підводитися з ранковою зорею і молитися Великому Духові. У час ранкової зорі все стихає - цей час дано двоногому, щоб молитися, спілкуватися з Великим Духом. Пташки сплять, усе спить, Матінка-Земля спить, - відтак саме в цей час світанку ми молимось.
09.05.202519:24
#радикальна_етнографія
На цьому відео 1973 року Рассел Мінс з племені оглала-сіу, борець за права корінних американців, розповідає про те, що означає для нього бути індіанцем. Імовірно, відео зняте під час так званого інциденту у Вундед-Ні, коли озброєні індіанці захопили невелике селище і проголосили там повернення до традиційного укладу життя.
На цьому відео 1973 року Рассел Мінс з племені оглала-сіу, борець за права корінних американців, розповідає про те, що означає для нього бути індіанцем. Імовірно, відео зняте під час так званого інциденту у Вундед-Ні, коли озброєні індіанці захопили невелике селище і проголосили там повернення до традиційного укладу життя.
08.05.202519:13
Вочевидь, адмін каналу вичитав цей фрагмент у праці Девіда Ґребера та Девіда Венґрова "Світанок всього". В цілому ж дебати між Кандіаронком і Калльєром відбувалися у Монреалі у 1690-х роках, а опублікував їх у 1704 році помічник губернатора Лаонтан. Вважається, що ця книга була доволі популярною і справила враження на філософів епохи Просвітництва.
08.05.202519:10
Просто максимально неймовірна, мудра та актуальна!!! розмова вождя племені віандотів (корінних американців) Кондіаронка з французьким губернатором Калльєром.
(Мать моя женщіна, як же це сьогодні звучить іронічно 🤣 — моя примітка)
Кондіаронк: Я провів 6 років, розмірковуючи про стан європейського суспільства, і досі не можу придумати жодного способу їхньої поведінки, який би не був нелюдським, і я загалом вважаю, що це може бути так лише доти, доки ви дотримуєтеся своїх розмежувань на «моє» та «твоє». Я стверджую, що те, що ви називаєте «грошами», є дияволом дияволів, тираном французів, джерелом усіх зол, прокляттям душ і бійнею живих. Уявляти, що можна жити в країні грошей і зберегти свою душу, це все одно, що уявляти, що можна зберегти своє життя на дні озера. Гроші — батько розкоші, розпусти, інтриг, обману, брехні, зради, нещирості — усіх найгірших проявів поведінки у світі. Батьки продають своїх дітей, чоловіки своїх дружин, дружини зраджують своїх чоловіків, брати вбивають один одного, друзі фальшиві — і все це через гроші. З огляду на все це, скажіть мені, що ми, Вайандоти, не маємо рації, відмовляючись торкатися срібла або навіть дивитися на нього.
Ви серйозно уявляєте, що я був би щасливим жити, як один з парижан? Витрачати дві години щоранку, щоб просто одягнути сорочку та нафарбуватися? Кланятися та шкрябатися перед кожним огидним дурнем, якого зустрічаю на вулиці, який випадково народився зі спадщиною? Ви справді уявляєте, що я міг би носити гаманець, повний монет, і не одразу віддавати їх голодним людям? Що я носив би меч, але не вихоплював б його одразу на першу ж банду головорізів, яку побачу, що збирає знедолених, щоб змусити їх служити на флоті?
З іншого боку, якщо європейці приймуть американський спосіб життя, може знадобитися деякий час, щоб адаптуватися, але зрештою ви будете набагато щасливіші.(Мать моя женщіна, як же це сьогодні звучить іронічно 🤣 — моя примітка)
Калльєр: Спробуй хоч раз у житті послухати. Хіба ти не розумієш, мій дорогий друже, що нації Європи не змогли б вижити без золота та срібла чи якогось подібного дорогоцінного символу? Без них дворяни, священики, купці та безліч інших, кому бракує сили обробляти землю, просто померли б від голоду. Наші королі не були б королями. Які б у нас були солдати? Хто б працював на королів чи на когось іншого?
Кондіаронк: Ви справді думаєте, що зможете переконати мене, звертаючись до потреб дворян, купців та жерців? Якби ви відмовилися від уявлень про моє та твоє, так, такі відмінності між людьми розчинилися б. Між вами запанувала б рівність, як це відбувається зараз серед віандотів, і так, протягом перших тридцяти років після вигнання егоїзму ви, безсумнівно, справді побачили б певне спустошення, оскільки ті, хто здатний лише їсти, пити, спати та насолоджуватися, чахли б і помирали, але їхнє потомство було б придатним для нашого способу життя. Знову і знову я викладав якості, які, на нашу думку, віандотів, повинні визначати людство: мудрість, розум, справедливість тощо, і демонстрував, що існування окремого матеріального інтересу перекреслює все це. Людина, мотивована інтересом, не може бути людиною розуму.07.05.202519:19
#НАрх_мистецтво
Василь СИМОНЕНКО
"Мій родовід"
Вельможі пихаті і горді
Плетуть родоводів в’язь:
В одного — прапрадід став лордом,
В іншого — прадід князь.
Баньки уп’явши в минуле,
Гордо ця знать рече:
— Про нас хрестоносці чули…
— В нас Рюрика кров тече…
— Мій предок вогнем і залізом
Титул собі добув…
— А мій тисяч сорок зарізав,
За це і в пошані був…
Нічого собі родоводи!
Та киньте свій ґвалт і крик:
Я із древнішого роду,
Бо я — полтавський мужик.
Ви скорчите кисло пику,
Коли повідомлю вас,
Що предок мій споконвіку
Хліб сіяв і свині пас.
Щоб жерли ви булки й сало,
Віками пер соху-плуг.
Хіба ж для історії мало
Оцих видатних заслуг?!
Я вами гордую, панове,
Бо я — знатніший од вас.
Звиняйте за грубе слово —
Я з вами свиней не пас!
23.02.1960
Василь СИМОНЕНКО
"Мій родовід"
Вельможі пихаті і горді
Плетуть родоводів в’язь:
В одного — прапрадід став лордом,
В іншого — прадід князь.
Баньки уп’явши в минуле,
Гордо ця знать рече:
— Про нас хрестоносці чули…
— В нас Рюрика кров тече…
— Мій предок вогнем і залізом
Титул собі добув…
— А мій тисяч сорок зарізав,
За це і в пошані був…
Нічого собі родоводи!
Та киньте свій ґвалт і крик:
Я із древнішого роду,
Бо я — полтавський мужик.
Ви скорчите кисло пику,
Коли повідомлю вас,
Що предок мій споконвіку
Хліб сіяв і свині пас.
Щоб жерли ви булки й сало,
Віками пер соху-плуг.
Хіба ж для історії мало
Оцих видатних заслуг?!
Я вами гордую, панове,
Бо я — знатніший од вас.
Звиняйте за грубе слово —
Я з вами свиней не пас!
23.02.1960
转发自:Ліс на Руїнах
06.05.202514:17
У середньовіччі рівень неграмотності становив 95%. До кінця цієї тисячолітньої епохи він жодного разу не опускався нижче 80%. Причин цьому — кілька.
Тексти в середньовіччі писали латиною. Тому, щоб навчитися читати, треба було вивчити нову мову. Тоді не існувало ні букварів, ні підручників. Потрібно було наймати, за немалі гроші, репетитора і вчитися за звичайним псалтирем.
Процес ускладнювався тим, що на ранньому етапі середньовічного письма не використовували ні ком, ні крапок, ні навіть пробілів. Для економії пергаменту сотні слів скорочували — і всі ці скорочення потрібно було зазубрити.
А головна причина, чому звичайні люди не вчилися читати, — це те, що такий скіл їм був просто нє нужон. Ви ж не вчите програмування просто так, якщо не плануєте ставати програмістом. Так само й середньовічні селяни не вчилися: це вміння було актуальним лише для кліриків та чиновників.
Ще, я гадаю, вони інтуїтивно відчували, що занурення у тексти насправді шкодить людині. Усна культура неймовірно тренує пам’ять, бо всю потрібну інформацію треба було запам’ятовувати. Середньовічні скандинави знали напам’ять десятки саг і сотні імен свого роду. Сучасна людина письмової культури такими здібностями похвалитися не може.
У середньовіччі люди були красномовні, бо мовою вони насолоджувалися. А тепер, коли спілкування перейшло в переписку, абсолютна більшість не вміє добре говорити. У наш час навіть політики вже не можуть нормально зв’язати два слова.
В усній культурі менше брехні: збрехати в тексті може кожен. А щоб обманути людину з усної культури — яка набагато краще відчувала інтонації, паузи, міміку — треба бути генієм.
Чому сучасна грамотність — це не зовсім благо, говорять два багатозначних факти.
Перший — її масово запровадили не для того, щоб люди читали Канта, а щоб фабричні працівники могли прочитати інструкції, правила, розпорядки дня. Щоб, не дай Боже, не зламали машину, а в ідеалі — навіть полагодили.
Другий — щоб люмпен міг споживати державну національну пропаганду через газети та журнали.
Для абсолютної більшості людей така функція грамотності й досі залишається основною
#середньовіччя
Тексти в середньовіччі писали латиною. Тому, щоб навчитися читати, треба було вивчити нову мову. Тоді не існувало ні букварів, ні підручників. Потрібно було наймати, за немалі гроші, репетитора і вчитися за звичайним псалтирем.
Процес ускладнювався тим, що на ранньому етапі середньовічного письма не використовували ні ком, ні крапок, ні навіть пробілів. Для економії пергаменту сотні слів скорочували — і всі ці скорочення потрібно було зазубрити.
А головна причина, чому звичайні люди не вчилися читати, — це те, що такий скіл їм був просто нє нужон. Ви ж не вчите програмування просто так, якщо не плануєте ставати програмістом. Так само й середньовічні селяни не вчилися: це вміння було актуальним лише для кліриків та чиновників.
Ще, я гадаю, вони інтуїтивно відчували, що занурення у тексти насправді шкодить людині. Усна культура неймовірно тренує пам’ять, бо всю потрібну інформацію треба було запам’ятовувати. Середньовічні скандинави знали напам’ять десятки саг і сотні імен свого роду. Сучасна людина письмової культури такими здібностями похвалитися не може.
У середньовіччі люди були красномовні, бо мовою вони насолоджувалися. А тепер, коли спілкування перейшло в переписку, абсолютна більшість не вміє добре говорити. У наш час навіть політики вже не можуть нормально зв’язати два слова.
В усній культурі менше брехні: збрехати в тексті може кожен. А щоб обманути людину з усної культури — яка набагато краще відчувала інтонації, паузи, міміку — треба бути генієм.
Чому сучасна грамотність — це не зовсім благо, говорять два багатозначних факти.
Перший — її масово запровадили не для того, щоб люди читали Канта, а щоб фабричні працівники могли прочитати інструкції, правила, розпорядки дня. Щоб, не дай Боже, не зламали машину, а в ідеалі — навіть полагодили.
Другий — щоб люмпен міг споживати державну національну пропаганду через газети та журнали.
Для абсолютної більшості людей така функція грамотності й досі залишається основною
#середньовіччя
06.05.202511:06
Не очікуйте фото чи відеозвіту. Медитаційне Коло відбулося, відбулося добре, з суворим дотриманням "цифрового детоксу".
Серед густої зеленавої трави, серед розмаю акацієвого гаю ми прославили Богів та духів і занурилися у глибини власного Серця. Бубен то набирався вечірньої вологи, то знову просушувався теплом багаття. Дримба та окарина знаходили впевнений відгук у місцевого птаства.
Коли нічне небо затягнуло легкими хмарами, ми заспівали протяжну пісню гучними голосами у традиційний сільській манері. Спів оповив галявину під канонаду на обрії - то Перун у подобі ЗСУ бився з неблагими крилатими духами. Небо розверзалося вибухами, а ми балакали про власний досвід умирання і навколосмертних станів, які навчали жити.
У відблисках вогнища присутні жінки провели традиційний для Зелених святок обряд посестринства.
Загалом, це був один з найкращих обрядів за останні місяці. Хочете побачити на власні очі? Наступного разу просто приходьте 😉
Серед густої зеленавої трави, серед розмаю акацієвого гаю ми прославили Богів та духів і занурилися у глибини власного Серця. Бубен то набирався вечірньої вологи, то знову просушувався теплом багаття. Дримба та окарина знаходили впевнений відгук у місцевого птаства.
Коли нічне небо затягнуло легкими хмарами, ми заспівали протяжну пісню гучними голосами у традиційний сільській манері. Спів оповив галявину під канонаду на обрії - то Перун у подобі ЗСУ бився з неблагими крилатими духами. Небо розверзалося вибухами, а ми балакали про власний досвід умирання і навколосмертних станів, які навчали жити.
У відблисках вогнища присутні жінки провели традиційний для Зелених святок обряд посестринства.
Загалом, це був один з найкращих обрядів за останні місяці. Хочете побачити на власні очі? Наступного разу просто приходьте 😉
03.05.202513:46
#НАрх_практика
Запрошую всіх зацікавлених на спільне радіння (медитацію) в Одесі 5 травня.
У тріскоті вечірньої ватри серед гаю удари серця наслідують удари бубна, священна отрута розливається по тілу вогнем, що кришить межі та рамки свідомості, Дух являє Собою ἀρχή, слова губляться та зникають у тихому внутрішньому сяйві.
Це досвід, до якого лиш і варто застосовувати затерте кліше "можемо повторити".
Бажаєте взяти участь? Пишіть в коментарі, я повідомлю час і місце.
Ясна річ, все безкоштовно, "прокляту частину" залиште неблагим духам капіталу.
Світлина Анни Михайленко зі свята Купайла на Хаджибейському лимані 9 років тому.
Запрошую всіх зацікавлених на спільне радіння (медитацію) в Одесі 5 травня.
У тріскоті вечірньої ватри серед гаю удари серця наслідують удари бубна, священна отрута розливається по тілу вогнем, що кришить межі та рамки свідомості, Дух являє Собою ἀρχή, слова губляться та зникають у тихому внутрішньому сяйві.
Це досвід, до якого лиш і варто застосовувати затерте кліше "можемо повторити".
Бажаєте взяти участь? Пишіть в коментарі, я повідомлю час і місце.
Ясна річ, все безкоштовно, "прокляту частину" залиште неблагим духам капіталу.
Світлина Анни Михайленко зі свята Купайла на Хаджибейському лимані 9 років тому.
记录
16.05.202523:59
279订阅者16.07.202423:59
0引用指数02.04.202523:59
182每帖平均覆盖率02.04.202523:59
182广告帖子的平均覆盖率17.02.202523:59
108.33%ER22.01.202501:27
99.39%ERR转发自:Обранці духів ✙
16.05.202518:03
Останнім часом помічаю, що дедалі більше віддаляюся від публічного інтелектуального простору й знаходжу притулок у власній «хатинці буття» — просторі перевірених текстів, контекстів та смислів. У час тотальної відкритості й інформаційного розмаїття це чи не найкраща стратегія. Але дедалі частіше стикаюся з тим, що публічні платформи, які могли б бути джерелом якісного знання, натомість пропонують поверховість і спрощення. Особливо це стосується таких складних тем, як релігія, міфологія, магія чи філософія — загалом сфер, де хоч трохи розбираюся.
На перший погляд, масовий інтерес до цих тем позитивний. Україномовний інтелектуальний простір справді потребує більше оригінальних голосів. Це краще, ніж продовжувати споживати російські імперські наративи, які ховаються за фасадом академічності. Однак уважніший погляд відкриває іншу реальність: дедалі більше контенту, попри зовнішню привабливість, транслює старі ідеологічні схеми. Парадокс: публічні спікери апелюють до сучасних критичних чи постмодерних підходів, але у їхній риториці присутній виразний слід редукціонізму й агресивного викриття релігійного досвіду, властивого радянському атеїзму чи пізньомодерним соціально-критичним теоріям.
Проблемою є навіть не сама критика релігії, а спосіб її подачі. Відсутня наукова чесність щодо походження методів і концептів, які використовуються. Теоретичні терміни не пояснюються, автори майже ніколи не згадуються, джерела відсутні, а самі теорії постають у вигляді поверхових гасел чи метафор. Маємо справу зі споживанням вторинного чи третинного продукту, що циркулює в популярній культурі, створюючи ілюзію глибини. Автори такого контенту пояснюють це нестачею часу й пропонують читати наукову літературу. Так і робимо, однак...
Ще одна риса цього феномену — агресивна риторика. Релігія автоматично постає як щось архаїчне, негативне, патологічне чи підозріле. Це не аналіз, а дискредитуючий дискурс, мета якого — не пояснити феномен, а показати його недолугість, зайвість чи несучасність. Такий підхід провокує поляризацію аудиторії: одні «топлять» за атеїзм, інші — за віру. Сакральний досвід конфіскується: все, що не вписується в раціональну схему, маркується як несвідоме або маніпуляція, втрачаючи культурний контекст і екзистенційну глибину.
Ця тенденція симптоматична для ширшої культурної ситуації й свідчить про кризу не лише інтелектуального середовища, але й загалом культури, що звикає до простих відповідей і швидких пояснень. Культура споживання переноситься на інтелектуальний рівень: теорії використовуються як брендовані інструменти для створення іміджу експерта. У такому випадку знання стає товаром, що легко продається, але не створює простору для справжнього осмислення. Тому так легко деякі спікери говорять про релігійні ринки й капіталізацію віри.
Проблема ще й у тому, що такі дискурси формують псевдокритичну свідомість. Людина звикає до того, що критичність — це не поглиблений аналіз, а агресивна позиція зверхності та деконструкції без реконструкції. Це веде до інтелектуальної безвідповідальності й знецінення самого поняття «мислення». У перспективі це шкодить українському публічному дискурсу, створюючи середовище, в якому складні теми редукуються до гучних заяв і кліше. Людина, що переглянула багато відео на ютубі, може спокійно вважати себе експертом без відповідних знань, або ж автор з освітою може почати транслювати абсурдні тези лише для збільшення переглядів і впізнаваності.
На перший погляд, масовий інтерес до цих тем позитивний. Україномовний інтелектуальний простір справді потребує більше оригінальних голосів. Це краще, ніж продовжувати споживати російські імперські наративи, які ховаються за фасадом академічності. Однак уважніший погляд відкриває іншу реальність: дедалі більше контенту, попри зовнішню привабливість, транслює старі ідеологічні схеми. Парадокс: публічні спікери апелюють до сучасних критичних чи постмодерних підходів, але у їхній риториці присутній виразний слід редукціонізму й агресивного викриття релігійного досвіду, властивого радянському атеїзму чи пізньомодерним соціально-критичним теоріям.
Проблемою є навіть не сама критика релігії, а спосіб її подачі. Відсутня наукова чесність щодо походження методів і концептів, які використовуються. Теоретичні терміни не пояснюються, автори майже ніколи не згадуються, джерела відсутні, а самі теорії постають у вигляді поверхових гасел чи метафор. Маємо справу зі споживанням вторинного чи третинного продукту, що циркулює в популярній культурі, створюючи ілюзію глибини. Автори такого контенту пояснюють це нестачею часу й пропонують читати наукову літературу. Так і робимо, однак...
Ще одна риса цього феномену — агресивна риторика. Релігія автоматично постає як щось архаїчне, негативне, патологічне чи підозріле. Це не аналіз, а дискредитуючий дискурс, мета якого — не пояснити феномен, а показати його недолугість, зайвість чи несучасність. Такий підхід провокує поляризацію аудиторії: одні «топлять» за атеїзм, інші — за віру. Сакральний досвід конфіскується: все, що не вписується в раціональну схему, маркується як несвідоме або маніпуляція, втрачаючи культурний контекст і екзистенційну глибину.
Ця тенденція симптоматична для ширшої культурної ситуації й свідчить про кризу не лише інтелектуального середовища, але й загалом культури, що звикає до простих відповідей і швидких пояснень. Культура споживання переноситься на інтелектуальний рівень: теорії використовуються як брендовані інструменти для створення іміджу експерта. У такому випадку знання стає товаром, що легко продається, але не створює простору для справжнього осмислення. Тому так легко деякі спікери говорять про релігійні ринки й капіталізацію віри.
Проблема ще й у тому, що такі дискурси формують псевдокритичну свідомість. Людина звикає до того, що критичність — це не поглиблений аналіз, а агресивна позиція зверхності та деконструкції без реконструкції. Це веде до інтелектуальної безвідповідальності й знецінення самого поняття «мислення». У перспективі це шкодить українському публічному дискурсу, створюючи середовище, в якому складні теми редукуються до гучних заяв і кліше. Людина, що переглянула багато відео на ютубі, може спокійно вважати себе експертом без відповідних знань, або ж автор з освітою може почати транслювати абсурдні тези лише для збільшення переглядів і впізнаваності.
16.05.202508:14
#НАрх_ідея
#екстремальна_філософія
Ніколи не розумів тих, хто читає і не практикує.
#екстремальна_філософія
Ніколи не розумів тих, хто читає і не практикує.
转发自:Обранці духів ✙
16.05.202518:03
Існує й інша крайність у ставленні до релігійного та сакрального досвіду, не менш дивна, ніж описаний вище редукціонізм. Йдеться про тенденцію до надмірної «сакралізації» світу, реальності й особистого досвіду, коли будь-який прояв життя неодмінно розглядається як сакральний (хоч чіткого розуміння, що це таке не існує). Прихильники цього підходу схильні беззастережно приймати духовний досвід, спираючись переважно на популярні концепції архетипів, колективного несвідомого, вічного повернення чи епох занепаду, запозичених із юнгіанства або східних традицій. Так складні культурні та релігійні феномени «перекладаються» зрозумілою мовою, але при цьому втрачають свій автентичний контекст. Подібне спрощення проблематичне тим, що сакральний досвід стає ще одним товаром, який легко споживати й поширювати без належної освіти чи знань про традиції, їх носіїв і культурний контекст.
Типовий приклад — активне використання термінів із таких мов, як санскрит чи арабська, якими автори контенту зазвичай володіють поверхово або й зовсім не володіють. Вирвані з початкового контексту поняття перетворюються на порожні форми, що легко наповнюються власними сенсами, підлаштовуючись під модні віяння чи політичні потреби. У результаті сама ідея «традиції» перетворюється з живого процесу передачі знання на набір символів і термінів, якими можна довільно маніпулювати.
На відміну від атеїстично налаштованих редукціоністів, які демонструють швидку відкриту агресію або сарказм чи іронію, представники традиціоналістичної течії зазвичай уникають критичного діалогу, оскільки вже мають сформовану ієрархію смислів, у якій незручні запитання сприймаються як недоречні чи порожні. Це ще більше посилює поляризацію аудиторії.
Також варто зазначити, що подібний осмисленний «духовний досвід» є наслідком сучасних глобалізаційних процесів та інформаційної доступності. Простий доступ до інформації створює ілюзію легкості оволодіння складними темами. Сьогодні достатньо поверхово ознайомитися з кількома популярними книжками чи статтями, аби почуватися експертом із питань релігії, міфології, культури чи антропології. Такий підхід суттєво девальвує поняття експертності та інтелектуальної відповідальності. Адже глибоке вивчення культурних і релігійних традицій потребує системної освіти, ретельного аналізу першоджерел та поваги до досліджуваної культури. Без цього дискурс стає карикатурним і поверховим.
Типовий приклад — активне використання термінів із таких мов, як санскрит чи арабська, якими автори контенту зазвичай володіють поверхово або й зовсім не володіють. Вирвані з початкового контексту поняття перетворюються на порожні форми, що легко наповнюються власними сенсами, підлаштовуючись під модні віяння чи політичні потреби. У результаті сама ідея «традиції» перетворюється з живого процесу передачі знання на набір символів і термінів, якими можна довільно маніпулювати.
На відміну від атеїстично налаштованих редукціоністів, які демонструють швидку відкриту агресію або сарказм чи іронію, представники традиціоналістичної течії зазвичай уникають критичного діалогу, оскільки вже мають сформовану ієрархію смислів, у якій незручні запитання сприймаються як недоречні чи порожні. Це ще більше посилює поляризацію аудиторії.
Також варто зазначити, що подібний осмисленний «духовний досвід» є наслідком сучасних глобалізаційних процесів та інформаційної доступності. Простий доступ до інформації створює ілюзію легкості оволодіння складними темами. Сьогодні достатньо поверхово ознайомитися з кількома популярними книжками чи статтями, аби почуватися експертом із питань релігії, міфології, культури чи антропології. Такий підхід суттєво девальвує поняття експертності та інтелектуальної відповідальності. Адже глибоке вивчення культурних і релігійних традицій потребує системної освіти, ретельного аналізу першоджерел та поваги до досліджуваної культури. Без цього дискурс стає карикатурним і поверховим.
转发自:Ліс на Руїнах
06.05.202514:17
У середньовіччі рівень неграмотності становив 95%. До кінця цієї тисячолітньої епохи він жодного разу не опускався нижче 80%. Причин цьому — кілька.
Тексти в середньовіччі писали латиною. Тому, щоб навчитися читати, треба було вивчити нову мову. Тоді не існувало ні букварів, ні підручників. Потрібно було наймати, за немалі гроші, репетитора і вчитися за звичайним псалтирем.
Процес ускладнювався тим, що на ранньому етапі середньовічного письма не використовували ні ком, ні крапок, ні навіть пробілів. Для економії пергаменту сотні слів скорочували — і всі ці скорочення потрібно було зазубрити.
А головна причина, чому звичайні люди не вчилися читати, — це те, що такий скіл їм був просто нє нужон. Ви ж не вчите програмування просто так, якщо не плануєте ставати програмістом. Так само й середньовічні селяни не вчилися: це вміння було актуальним лише для кліриків та чиновників.
Ще, я гадаю, вони інтуїтивно відчували, що занурення у тексти насправді шкодить людині. Усна культура неймовірно тренує пам’ять, бо всю потрібну інформацію треба було запам’ятовувати. Середньовічні скандинави знали напам’ять десятки саг і сотні імен свого роду. Сучасна людина письмової культури такими здібностями похвалитися не може.
У середньовіччі люди були красномовні, бо мовою вони насолоджувалися. А тепер, коли спілкування перейшло в переписку, абсолютна більшість не вміє добре говорити. У наш час навіть політики вже не можуть нормально зв’язати два слова.
В усній культурі менше брехні: збрехати в тексті може кожен. А щоб обманути людину з усної культури — яка набагато краще відчувала інтонації, паузи, міміку — треба бути генієм.
Чому сучасна грамотність — це не зовсім благо, говорять два багатозначних факти.
Перший — її масово запровадили не для того, щоб люди читали Канта, а щоб фабричні працівники могли прочитати інструкції, правила, розпорядки дня. Щоб, не дай Боже, не зламали машину, а в ідеалі — навіть полагодили.
Другий — щоб люмпен міг споживати державну національну пропаганду через газети та журнали.
Для абсолютної більшості людей така функція грамотності й досі залишається основною
#середньовіччя
Тексти в середньовіччі писали латиною. Тому, щоб навчитися читати, треба було вивчити нову мову. Тоді не існувало ні букварів, ні підручників. Потрібно було наймати, за немалі гроші, репетитора і вчитися за звичайним псалтирем.
Процес ускладнювався тим, що на ранньому етапі середньовічного письма не використовували ні ком, ні крапок, ні навіть пробілів. Для економії пергаменту сотні слів скорочували — і всі ці скорочення потрібно було зазубрити.
А головна причина, чому звичайні люди не вчилися читати, — це те, що такий скіл їм був просто нє нужон. Ви ж не вчите програмування просто так, якщо не плануєте ставати програмістом. Так само й середньовічні селяни не вчилися: це вміння було актуальним лише для кліриків та чиновників.
Ще, я гадаю, вони інтуїтивно відчували, що занурення у тексти насправді шкодить людині. Усна культура неймовірно тренує пам’ять, бо всю потрібну інформацію треба було запам’ятовувати. Середньовічні скандинави знали напам’ять десятки саг і сотні імен свого роду. Сучасна людина письмової культури такими здібностями похвалитися не може.
У середньовіччі люди були красномовні, бо мовою вони насолоджувалися. А тепер, коли спілкування перейшло в переписку, абсолютна більшість не вміє добре говорити. У наш час навіть політики вже не можуть нормально зв’язати два слова.
В усній культурі менше брехні: збрехати в тексті може кожен. А щоб обманути людину з усної культури — яка набагато краще відчувала інтонації, паузи, міміку — треба бути генієм.
Чому сучасна грамотність — це не зовсім благо, говорять два багатозначних факти.
Перший — її масово запровадили не для того, щоб люди читали Канта, а щоб фабричні працівники могли прочитати інструкції, правила, розпорядки дня. Щоб, не дай Боже, не зламали машину, а в ідеалі — навіть полагодили.
Другий — щоб люмпен міг споживати державну національну пропаганду через газети та журнали.
Для абсолютної більшості людей така функція грамотності й досі залишається основною
#середньовіччя
07.05.202519:19
#НАрх_мистецтво
Василь СИМОНЕНКО
"Мій родовід"
Вельможі пихаті і горді
Плетуть родоводів в’язь:
В одного — прапрадід став лордом,
В іншого — прадід князь.
Баньки уп’явши в минуле,
Гордо ця знать рече:
— Про нас хрестоносці чули…
— В нас Рюрика кров тече…
— Мій предок вогнем і залізом
Титул собі добув…
— А мій тисяч сорок зарізав,
За це і в пошані був…
Нічого собі родоводи!
Та киньте свій ґвалт і крик:
Я із древнішого роду,
Бо я — полтавський мужик.
Ви скорчите кисло пику,
Коли повідомлю вас,
Що предок мій споконвіку
Хліб сіяв і свині пас.
Щоб жерли ви булки й сало,
Віками пер соху-плуг.
Хіба ж для історії мало
Оцих видатних заслуг?!
Я вами гордую, панове,
Бо я — знатніший од вас.
Звиняйте за грубе слово —
Я з вами свиней не пас!
23.02.1960
Василь СИМОНЕНКО
"Мій родовід"
Вельможі пихаті і горді
Плетуть родоводів в’язь:
В одного — прапрадід став лордом,
В іншого — прадід князь.
Баньки уп’явши в минуле,
Гордо ця знать рече:
— Про нас хрестоносці чули…
— В нас Рюрика кров тече…
— Мій предок вогнем і залізом
Титул собі добув…
— А мій тисяч сорок зарізав,
За це і в пошані був…
Нічого собі родоводи!
Та киньте свій ґвалт і крик:
Я із древнішого роду,
Бо я — полтавський мужик.
Ви скорчите кисло пику,
Коли повідомлю вас,
Що предок мій споконвіку
Хліб сіяв і свині пас.
Щоб жерли ви булки й сало,
Віками пер соху-плуг.
Хіба ж для історії мало
Оцих видатних заслуг?!
Я вами гордую, панове,
Бо я — знатніший од вас.
Звиняйте за грубе слово —
Я з вами свиней не пас!
23.02.1960
转发自:Ліс на Руїнах
11.05.202517:58
Існує концепція інформаційного апокаліпсису, яку придумав американський дослідник Авів Овадья. Уявіть: штучний інтелект, що діє самостійно або під контролем держави, корпорацій чи терористів — починає поступово видавати вам дози персоналізованих фейків. Через певний час настає соціальний хаос. Один вірить, що почалася війна, інший — що вона вже закінчилася. Хтось переконаний, що настало друге пришестя, інші — що на Землю висадилися інопланетяни. Одні вважають, що не можна виходити з дому — бо вірус, інші — що не можна заходити в дім, бо Папа Римський мінує будинки.
А головне — у маси поширюється посил: не можна довіряти іншим людям, бо вони з’їхали з глузду або взагалі є ворогами. В умовах суцільної недовіри та страху не може функціонувати жодна людська система: електростанції, медицина, транспорт, сільське господарство. А з’їхавший з глузду Трамп починає пуляти ядерними боєголовками по всьому світу, щоб знищити бази рептилоїдів.
І знаєте, це жодного разу не звучить фантастично, якщо розуміти ступінь занурення людей у соцмережі та нового монстра — чат GPT. Уся картина світу пересічного громадянина формується саме через них.
А ще дата-корпорації вже знають про вашу психіку більше, ніж ви самі, ваші батьки чи ваш психолог. Тому вони натиснуть на правильну точку, щоб ви повірили у що завгодно
#апокаліпсис
А головне — у маси поширюється посил: не можна довіряти іншим людям, бо вони з’їхали з глузду або взагалі є ворогами. В умовах суцільної недовіри та страху не може функціонувати жодна людська система: електростанції, медицина, транспорт, сільське господарство. А з’їхавший з глузду Трамп починає пуляти ядерними боєголовками по всьому світу, щоб знищити бази рептилоїдів.
І знаєте, це жодного разу не звучить фантастично, якщо розуміти ступінь занурення людей у соцмережі та нового монстра — чат GPT. Уся картина світу пересічного громадянина формується саме через них.
А ще дата-корпорації вже знають про вашу психіку більше, ніж ви самі, ваші батьки чи ваш психолог. Тому вони натиснуть на правильну точку, щоб ви повірили у що завгодно
#апокаліпсис
08.05.202519:10
Просто максимально неймовірна, мудра та актуальна!!! розмова вождя племені віандотів (корінних американців) Кондіаронка з французьким губернатором Калльєром.
(Мать моя женщіна, як же це сьогодні звучить іронічно 🤣 — моя примітка)
Кондіаронк: Я провів 6 років, розмірковуючи про стан європейського суспільства, і досі не можу придумати жодного способу їхньої поведінки, який би не був нелюдським, і я загалом вважаю, що це може бути так лише доти, доки ви дотримуєтеся своїх розмежувань на «моє» та «твоє». Я стверджую, що те, що ви називаєте «грошами», є дияволом дияволів, тираном французів, джерелом усіх зол, прокляттям душ і бійнею живих. Уявляти, що можна жити в країні грошей і зберегти свою душу, це все одно, що уявляти, що можна зберегти своє життя на дні озера. Гроші — батько розкоші, розпусти, інтриг, обману, брехні, зради, нещирості — усіх найгірших проявів поведінки у світі. Батьки продають своїх дітей, чоловіки своїх дружин, дружини зраджують своїх чоловіків, брати вбивають один одного, друзі фальшиві — і все це через гроші. З огляду на все це, скажіть мені, що ми, Вайандоти, не маємо рації, відмовляючись торкатися срібла або навіть дивитися на нього.
Ви серйозно уявляєте, що я був би щасливим жити, як один з парижан? Витрачати дві години щоранку, щоб просто одягнути сорочку та нафарбуватися? Кланятися та шкрябатися перед кожним огидним дурнем, якого зустрічаю на вулиці, який випадково народився зі спадщиною? Ви справді уявляєте, що я міг би носити гаманець, повний монет, і не одразу віддавати їх голодним людям? Що я носив би меч, але не вихоплював б його одразу на першу ж банду головорізів, яку побачу, що збирає знедолених, щоб змусити їх служити на флоті?
З іншого боку, якщо європейці приймуть американський спосіб життя, може знадобитися деякий час, щоб адаптуватися, але зрештою ви будете набагато щасливіші.(Мать моя женщіна, як же це сьогодні звучить іронічно 🤣 — моя примітка)
Калльєр: Спробуй хоч раз у житті послухати. Хіба ти не розумієш, мій дорогий друже, що нації Європи не змогли б вижити без золота та срібла чи якогось подібного дорогоцінного символу? Без них дворяни, священики, купці та безліч інших, кому бракує сили обробляти землю, просто померли б від голоду. Наші королі не були б королями. Які б у нас були солдати? Хто б працював на королів чи на когось іншого?
Кондіаронк: Ви справді думаєте, що зможете переконати мене, звертаючись до потреб дворян, купців та жерців? Якби ви відмовилися від уявлень про моє та твоє, так, такі відмінності між людьми розчинилися б. Між вами запанувала б рівність, як це відбувається зараз серед віандотів, і так, протягом перших тридцяти років після вигнання егоїзму ви, безсумнівно, справді побачили б певне спустошення, оскільки ті, хто здатний лише їсти, пити, спати та насолоджуватися, чахли б і помирали, але їхнє потомство було б придатним для нашого способу життя. Знову і знову я викладав якості, які, на нашу думку, віандотів, повинні визначати людство: мудрість, розум, справедливість тощо, і демонстрував, що існування окремого матеріального інтересу перекреслює все це. Людина, мотивована інтересом, не може бути людиною розуму.03.05.202513:46
#НАрх_практика
Запрошую всіх зацікавлених на спільне радіння (медитацію) в Одесі 5 травня.
У тріскоті вечірньої ватри серед гаю удари серця наслідують удари бубна, священна отрута розливається по тілу вогнем, що кришить межі та рамки свідомості, Дух являє Собою ἀρχή, слова губляться та зникають у тихому внутрішньому сяйві.
Це досвід, до якого лиш і варто застосовувати затерте кліше "можемо повторити".
Бажаєте взяти участь? Пишіть в коментарі, я повідомлю час і місце.
Ясна річ, все безкоштовно, "прокляту частину" залиште неблагим духам капіталу.
Світлина Анни Михайленко зі свята Купайла на Хаджибейському лимані 9 років тому.
Запрошую всіх зацікавлених на спільне радіння (медитацію) в Одесі 5 травня.
У тріскоті вечірньої ватри серед гаю удари серця наслідують удари бубна, священна отрута розливається по тілу вогнем, що кришить межі та рамки свідомості, Дух являє Собою ἀρχή, слова губляться та зникають у тихому внутрішньому сяйві.
Це досвід, до якого лиш і варто застосовувати затерте кліше "можемо повторити".
Бажаєте взяти участь? Пишіть в коментарі, я повідомлю час і місце.
Ясна річ, все безкоштовно, "прокляту частину" залиште неблагим духам капіталу.
Світлина Анни Михайленко зі свята Купайла на Хаджибейському лимані 9 років тому.
09.05.202519:24
#радикальна_етнографія
На цьому відео 1973 року Рассел Мінс з племені оглала-сіу, борець за права корінних американців, розповідає про те, що означає для нього бути індіанцем. Імовірно, відео зняте під час так званого інциденту у Вундед-Ні, коли озброєні індіанці захопили невелике селище і проголосили там повернення до традиційного укладу життя.
На цьому відео 1973 року Рассел Мінс з племені оглала-сіу, борець за права корінних американців, розповідає про те, що означає для нього бути індіанцем. Імовірно, відео зняте під час так званого інциденту у Вундед-Ні, коли озброєні індіанці захопили невелике селище і проголосили там повернення до традиційного укладу життя.
14.05.202518:03
Побалувались візуальним, а тепер до важливих літер. Стаття на guardian річної давнини про те, що концепція повторного використання пластику — свідома найобка. Ну, знаєте, той самий greenwashing, яким невротичні ліберали заспокоюють етичні урчання в животі. Відповідний наратив десятиріччями просувається нафтохімічною промисловістю, щоб агенти суспільства споживання плескалися в індивідуальному відчутті провини, а не питалися з бенефіціарів такої економічної моделі. Внутрішні звіти компаній, що годують дискурс, свідчать: переробка пластику економічно нерентабельна, як нерентабельна екстракція солі з океану задля добуття прісної води. Цифри наступні: нині лише 5-6% пластику в США перероблюється, решта потрапляє на звалища/в океани (смішний момент в тому, що частина маркованого як "переробленого" до епохи торгівельних війн йшло на експорт в Китай, де доля сміття була різною). Загальна динаміка теж невтішна: у 2000 році у світі перероблялося 6%, до 2014 це значення виросло до рекордних 9.5%, й вже десять років тримається десь на тому ж рівні. Причини стагнації: складна інфраструктура та логістика переробки, відбраковка на етапі сортування та постійний приріст споживання, а значить, і виробництва пластику (за 25 років від 200 млн. т. до 460 млн. т.; навіть якби ККД процесу був значно вищим, це б не перекрило ріст забруднення в абсолютних цифрах). Але ж нам хочеться вірити, що ми дохуя відповідальні й не просто так тусуємося на вищих щаблях піраміди маслоу, вірно? Тим паче, що для страждущіх є нова тєма — "молекулярна революція", дарма, що вона приводить до нових форм забруднень (бо результатом є паливо) і є ще більш затратною, ніж класична переробка (економічна собівартість у 4-5 разів вища, ніж виробництво нового пластику).
Тож спи спокійно, ліберал, екологічний фронт тримається на тобі!
Тож спи спокійно, ліберал, екологічний фронт тримається на тобі!
登录以解锁更多功能。
