Мир сегодня с "Юрий Подоляка"

Труха⚡️Україна

Переглянути

Николаевский Ванёк

Переглянути

Мир сегодня с "Юрий Подоляка"

Переглянути

Труха⚡️Україна

Переглянути

Николаевский Ванёк

Переглянути

⸙ Index Librorum ⸙

Якщо довго вдивлятися в книгу, то можна її прочитати. Або заснути. То вже як пощастить.
Канал про індивідуальний, подекуди глибоко інтимний читацький досвід. Тут можна зазирнути за лаштунки формування однієї приватної книгозбірні. Моєї. Отже, у мій світ.

Рейтинг TGlist

ТипПублічний

Верифікація

Не верифікований

Довіреність

Не надійний

Розташування

МоваІнша

Дата створення каналуКвіт 20, 2023

Додано до TGlist

Бер 29, 2025

Я власник каналу

Історія змін

Прикріплена група

⸙ Index Librorum ⸙ Chat

Статистика Телеграм-каналу ⸙ Index Librorum ⸙

Детальніше

Підписників

114

24 год.00.1%Тиждень

10.8%Місяць00%

Індекс цитування

0

Згадок0Репостів на каналах0Згадок на каналах0

Середнє охоплення 1 допису

0

12 год.00%24 год.00%48 год.560%

Залученість (ER)

0%

Репостів0Коментарів0Реакцій0

Залученість за охопленням (ERR)

0%

24 год.0%Тиждень0%Місяць0%

Охоплення 1 рекл. допису

0

1 год.00%1 – 4 год.00%4 - 24 год.00%

Детальніше

Під'єднайте нашого бота до каналу і дізнайтеся стать аудиторії цього каналу.

Всього дописів за 24 години

0

Динаміка

Останні публікації в групі "⸙ Index Librorum ⸙"

Всі дописи

02.04.202523:06

#inprogress

Домучую У напрямку Ксенополісу Кшиштофа Чижевського - доброго, чуйного і співчутливого чоловіка, - але поляка. І його текст буквально з кожного розділу кричить мені, що полякам, навіть якщо вони добрі й співчутливі, довіряти не можна. Бо добрий поляк швидше знайде спільну мову з харошим русскім, ніж з добрим українцем.

І можна багато говорити про недоліки цієї книги - від романтичного (і цілком маніпулятивного) замилування Річчю Посполитою ДВОХ народів до обожнювання прикордоння - але чомусь прикордоння тієї ж таки Речі Посполитої, першої чи другої, де обов'язково мусить всістися поляк зі своїми культурними програмами та міжнародним порозумінням (що означає повагу до поляка і його культурнава наслєдія). На захист Чижевського скажу, що його есеї писалися у відносно спокійній обстановці ранніх двотисячних, коли після краху совєтської імперії все ще були романтичні мрії про те, що відтепер все буде гаразд, всі народи вільні й давайтє жить дружна. З іншого боку - я не надто чітко усвідомлюю контексти польсько-білоруського та польсько-литовського порозуміння, адже автор цим займався все своє життя, а я тільки три роки був отією людиною прикордоння, спілкуючись у Польщі з білорусами, литовцями та й росіянами теж. Ще більше я просто не вловлюю і не розумію з тексту, бо стиль автора дуже красномовно абстрактний, а я розучився сприймати інтелектуальні напівтіні, натяки й високі матерії. І, врешті, хто знає, чи написав би Чижевський зараз таку ж книгу, тими ж словами й із тими ж ідеями, коли побачив, що Росія робить тепер, що вона не трансформувалася і нікуди не поділася. От тільки це припущення й виправдовує автора в моїх очах. Бо, пишучи про людей прикордоння, а саме про Томаса Венцлову, він пише наступне:

Довго пам'ятатиму вечір у мене вдома, всього через кілька днів після смерті Збігнєва Герберта, коли Томас Венцлова декламував по пам'яті Повернення проконсула. Ми сиділи біля столу, заслухані в melos російської мови, якою відомі фрази звучали вражаюче правдиво, а певні значення і приховані підтексти кристалізувалися навіть виразніше. [...] Закінчив декламацію і одразу приступив до пояснення всіх нюансів послання поезії Герберта його дружині, росіянці. а потім ми читали Плач Фортінбрасса...
Я зрозумів тоді, що означає бути справжнім східноєвропейцем: сповна належати до Центральної Європи, що прагнула визволитися з "братніх" обіймів імперії, підкреслювати приналежність до литовських, західних рубежів совєтського архіпелагу, а заразом шукати опертя, зрозуміння і духовної спорідненості в околицях Петербурга або Москви. Якщо правда, що Росію від центральноєвропейських країн відділяє безодня, про яку писав Мілан Кундера, то Томас Венцлова прокладає над нею природний поміст і є найкращим провідником для тих, хто подорожує в обидва боки.

І мені не треба було 2022-го року, щоб усвідомити марність порозуміння з росіянами та будування якихось там мостів над прірвою. Кундера (світла йому пам'ять і вітання з минулим днем народження) з його радикальним і принциповим відмежуванням від усього російського совєтського спадку, а заразом і від імперії - мені імпонує значно більше, ніж співчутливий поляк Чижевський, чи людина прикордоння Венцлова.

У відповідь Чижевському я би сказав, що також усвідомлюю, що таке бути східноєвропейцем - це бути людиною, для якої очевидним є той факт, що росія давно зробила свій цивілізаційний вибір, і він не на користь демократії, плюралізму думок, ба навіть загальнолюдських цінностей, що росія порвала із заходом рішуче й безповоротно. Бути східноєвропейцем - це хапатися за те все, що намагається знищити росія та росіяни - за власну ідентичність, за приналежність до Заходу, - і водночас припинити будь-які спроби тягти за собою на Захід ту блінолопатну скотоублюдію, шукати хароших русскіх і надіятися, що їх чомусь ще можна навчити, перевиховати. Ні, не можна.

27.03.202521:52

Сьогодні Іларіон Павлюк написав заяву на вихід з PEN Ukraine - і я вважаю його рішення принциповим і правильним. Річ у тім, що сьогодні Загальні Збори ПЕНу проголосували за те, щоб не виключати Винничука з організації.

Юрій Винничук одним коротеньким текстом не тільки попсував собі репутацію, але й успішно посіяв розбрат у наскрізь лицемірному ПЕНі, де тепер два табори якось мають реагувати. Начебто. Проте відреагував не словом, а ділом один Павлюк. Він виступав за те, щоб Винничука викинули геть, та опинився в меншості й приняв єдине можливе рішення: - вийти з організації геть, якщо "сексист" і "мізогін" Винничук залишається.

А що там Софія Челяк? А Катерина Калитко й Тетяна Терен, десяток інших обурених? Де ж їхня принциповість? Президент ПЕНу Володимир Єрмоленко принципово виставив пафосний допис про свободу й демократію, намагаючись одночасно виправдати бажання викинути Винничука й залишитися в ПЕНі разом з Винничуком - і ще й якось зберегти обличчя перед членкинями ПЕНу. Віцепрезидент Андрій Любка навіть не прокоментував свій репост рішення Зборів, хоча принципово і потужно коментує все. Отак лиш Іларіон Павлюк продемонстрував солідарність з тими, хто бореться з мізогінією, та от самі жінки й чоловіки, яких образив Винничук, чомусь не такі принципові й підтвердити свою позицію конкретними діями - покинути ПЕН і втратити насиджені місця, - не рвуться.

Чи вважаю я текст Юрія Винничука огидним - так, однозначно. Хоча ностальгії за епохою, коли на харасмент закривали очі я там не побачив. І виправдання домагань теж. Катерина Родак - ініціаторка справи проти Йосипа Лося - теж не побачила, до речі. Та публікувати таку дичину в жодній формі неприпустимо. Бо письменник має нести відповідальність за свої тексти й висловлювати погляди максимально адекватно, якщо вже вони суперечливі. Та чи співмірна відповідь ПЕНу на "розпусну епоху" Винничука? Навряд чи. Це було схоже на партійні збори й вручення "вовчого квитка" (погугліть, що це, якщо хто не знає цього совєцького атрибуту) за неблагонадійність. Та як принциповий чоловік Винничук після хвилі гейту від колег мав би сам піти достойно ~~у відставку~~ ще до офіційного виключення, щоб тепер бідолашні опонентки й опоненти не опинялися в незручному становищі😄 Напевно, вже й не дуже раді кіпішу, який зчинили. Адже тепер Павлюк виглядає більшим борцем за права жінок, ніж Калитко чи Цілик. А чекати від них принципової позиції, яку продемонстрував Іларіон Павлюк зможе хіба наївний ідеаліст. ПЕН - це не про наївність та ідеали. Чому? А ось чому:

Юрія Винничука спершу вигнали з ПЕНу, бо

..."Український ПЕН не толерує проявів ґендерно зумовленого насильства і дотримується принципів, висловлених у Women’s manifesto Міжнародного ПЕН, зокрема у його першому пункті “Non-violence” (“...покласти край насильству проти жінок у всіх його формах, зокрема юридичних, фізичних, сексуальних, психологічних, вербальних та цифрових…”)".

Та як же відреагував Український ПЕН, коли "насильство проти жінок" проявилося щодо Ірини Фаріон? Проявилося в граничній формі. Не словесною образою з нібито виправданням домагань, а фізичним вбивством. З якою заявою виступив PEN Ukraine? Де була реакція Володимира Єрмоленка, Катерини Калитко, Тетяни Терен? Я вже писав, як вони постили чілові фоточки з Карпат і гидили Фаріон в соцмережах навіть у день убивства. При тому, що Фаріон була письменницею, науковицею і реальною патріоткою. Їх колегою, по суті. Ось, у кого варто було би вчитися принциповості. Й ось, кого треба було захищати від реальних загроз, а не від хріновеньких текстів на Збручі. Де була тоді жіноча солідарність і принципова готовність "покласти край насильству проти жінок"?
Така ось форма вибіркової - безпечної - принциповості.

Папа, а там наші билі?
Папа, а оні там стоялі насмєpть?

25.03.202521:24

Якби не Threads, то й не знав би, що сьогодні - 25 березня - День читання Толкіна.

Творів Толкіна сьогодні, на жаль, не читав, але все одно збирався переселити якраз сьогодні книжки Професора на інший стелаж, де більше місця. Бо колекція назбиралася немаленька. Тож ~~скромно~~ гордо показую свою підбірку різних видань творів Толкіна + альбом The Art of the Hobbit by J.R.R. Tolkien й аж три біографії - авторства Даніеля Гротта (перша біографія Толкіна), Девіда Брауна та, звісно, Гамфрі Карпентера.

Найбільше пишаюся колекцією різних видань Гобіта - моєї найдавнішої з улюблених книг. Маю їх аж 22 штуки (21 різне видання) - 8 українською, 6 російською, 4 польською, а ще турецькою, чеською, сербською та, звісно, англійською.

Чи збираюся я зупинятися? Ні, не збираюся 🧙🏻‍♂️

23.03.202511:05

От і ще один тиждень пролетів, аж дивно - як швидко.

Показуйте/розказуйте, якими книгами завершили цей тиждень? Що читаєте?

У мене був своєрідний прорив: я таки дочитав Книгу екзотичних снів та реальних подій Василя Ґабора і маю неоднозначні враження. Було б цікаво, якби він написав повноцінний роман.
Потім на одному диханні лупанув пригодницький детектив Замок королеви Бони луцького письменника Сергія Бортнікова. Йдеться про пошуки замку королеви Бони (не того, що в Кременці зберігся), який розташовувався десь за 5-7 км від ого села. Тому й "ковтнув" отак, бо книга про мої околиці. Персонажі - реальні. А з одним я навіть знайомий. На щастя не знайомий з самим Бортніковим 😁 Дядю в листопаді судили за виправдання російської агресії. Піздєц)

Натомість повернувся до читання Кшиштофа Чижевського, і зразу згадав, чому восени закинув його - тригерять мене ці абстракції. А ще взявся знову за збірку поезій Василя Герасим'юка. Колись не дочитав, тому почав спочатку.
І, звісно, почитую Коран.

А ви?

21.03.202517:45

І ще в цей Всесвітній день поезії рекомендую вам канал з віршами чернівецької поетки Марини Горбатюк. Впевнений, що вам її поезія подобатиметься так само, як і мені. Тож коли, як не сьогодні?

https://t.me/dassistmeinkampf

17.12.202414:27

04:19 - Андрій Любка пише резонансний пост, повторюючи польські наративи про Волинську трагедію, а ще буквально проводить аналогію між жертвами рашиsтів та жертвами УПА. Допис моментально розносять його польські колеги по всьому медіапросторі.

04:20 - Андрій Любка отримує польську літературну премію ім. Джозефа Конрада-Коженьовського.

Чи заслужена премія? Вважаю, що так, адже поважаю Любку як есеїста і навіть як письменника.
Чи пов'язані вищенаведені факти між собою? Звичайно ж ні. В жодному разі. Анітрохи. Як можна про таке навіть подумати?

Так само, як і Андрій Любка, я вболівав за Михеда.

Що ж, подивимося. Премію вручають за послідовність у реалізації творчого шляху, інноваційність форми, універсалізм послання - особливо зверніть увагу на оцей універсалізм послання, адже інноваційність форми чи послідовність реалізації творчого шляху якось не в'яжуться з Любкою. За останні три воєнні роки він видав дві книги, хоча майже всі есеї зі збірки "Щось зі мною не так" були написані до війни. Отож, залишається збірка коротеньких есеїв "Війна з тильного боку" - жодної інноваційності форми там нема. Зрештою, як сказав сам Андрій Любка з нагоди вручення премії, останніми роками він більше волонтер, ніж письменник. Натомість Олександр Михед, котрий теж був у трійці фіналістів, написав справді нестандартний текст "Позивний для Йова", а потім - не менш круту й оригінальну книгу про українських класиків. Але! Ніякого загравання з поляками чи, тим більше, з темою Волинської трагедії (чи "волинської різні", як кажуть поляки). Отож, якийсь не такий універсалізм послання, так? Полякам не зайшло. Антирашистські та антиколоніальні послання Михеда поляків не вразили, недостатньо універсальні, не те, що "волинська різанина".

Трохи раніше я писав, що Любка продався полякам. І премія Конрада цьогоріч - надто очевидний черговий збіг. Ви можете, звісно, сумніватися в цьому, й маєте право. Але прослідкуйте стрімке кар'єрне зростання Любки за останні рік-два. І дивіться, що буде далі. Не будьмо наївними.

03.12.202420:19

Якщо вірити моєму давньому викладачу археології (а я вірю йому беззастережно), то існує химерний Закон парних випадків, як він його називав. У реальності Закону на всіх рівнях масштабності я переконувався безліч разів, хоч і вважаю його частиною куди більш загальної аксіоми Подібне притягує Подібне, чи по-простому Лопух до Лопуха тягнеться 👀 Увіруйте, й побачите ви

Ввечері я пив чай, читаючи коротеньку новелу Василя Ґабора, а допивши - знову взявся за Бротіґана. Тож з інтервалом у хвилин десять, у двох цілковито різних (наскільки це взагалі можливо) книгах я натрапляю на однакову метафору чогось, що падає і зникає, не долетівши до землі. Не найпоширеніші слова, правда? І коли трапляються такі моментальні збіги, мене щоразу пронизує маленька блискавка в мозку: Закон працює.

В першому випадку йшлося про втікача, котрий перестрибував з дерева на дерево, та якби впав, то зникнув би, не долетівши до землі, будучи розірваним кровожерними псами.

У другому випадку теж ішлося про дерева та збір плодів, за чим наглядала жінка, що курила цигарки. Вона наймала півдюжини безхатьків працювати. Та недопалків більше не було, бо якби вона продовжила палити, то недопалки зникали б, не долетівши до землі.

Притягнуто за вуха? Безсумнівно) Проте я міг би взяти до чаю будь-яку з трьох тисяч своїх книг, де навіть якби й була подібна метафора, то мізерна ймовірність, що я натрапив би на неї в той же час, що й у "Ловлі форелі в Америці". Цей епізод я міг би прочитати вчора, чи завтра. І тоді б узагалі не згадав, що читав щось подібне в іншому тексті.

Це такі дрібниці, але мені подобається про них думати.

02.12.202412:12

Раптовий інсайт 👀

Мій канал буквально називається "Список книг". Та я ніколи не публікував жодних особистих літературних рейтингів, добірок чи списків to read.

Тож якщо вам би хотілося від мене якихось списків чи чогось подібного, то залишайте пропозиції в коментарях 👇

P.S.: тільки, будь ласка, без прохання скласти список улюблених книг. Це настільки глобальне рівння з безліччю змінних, що такий ґеніальний математик нігди його не розв'яже.

Переслав з:

Санаторій 🌞

25.10.202420:24

Скоро собаки їстимуть корейців в Україні.

Всі дописи

Нічого не знайдено 😢

Детальніше

Рекорди

29.03.202523:59

114Підписників

25.10.202423:59

0Індекс цитування

22.03.202523:59

33Охоплення 1 допису

28.02.202515:39

33Охоп рекл. допису

04.12.202423:59

7.69%ER

31.03.202523:59

29.20%ERR

Розвиток

Детальніше

Підписників

Індекс цитування

Охоплення 1 допису

Охоп рекл. допису

ERR

Детальніше

⸙ Index Librorum ⸙