МС
Мир сегодня с "Юрий Подоляка"
ТУ
Труха⚡️Україна
НВ
Николаевский Ванёк
27.04.202514:58
Створювати контент — лише пів справи
Справжня цінність — у створенні простору для дискусій
Ідеї не живуть у вакуумі: їх потрібно адаптувати, уточнювати, спростовувати. Саме тому цей список — не просто реклама. Це автори, з якими ми разом формуємо частину українського погляду на світову політику
Ми не завжди однаково бачимо події — але в політиці це радше плюс, ніж мінус
🟠POLITpedia — політична ситуація у світі, аналіз, новини та термінологія, і все це простими словами
🟠Гамбіт Саллівана — переклади західних медіа та розшифровка шизи Трампа для української аудиторії
🟠The Voicer — середовище аналітики та здорового глузду. Авторські аналітичні статті з різних тем від геополітики до економіки
🟠Новосилецький на дивані — зрада, від якої ви станете залежні
🟠Міжнародне Аняме (国際アニャメ) — відкриваю світ міжнародних відносин (і не тільки) в Індо-Тихоокеанському регіоні
🟠Пхеньянська Правда🇺🇦 — канал про велику геополітику країн Азії та Близького Сходу
🟠PolitКраїна — канал, який пише про те, чого не помічає більшість!
🟠Сігай — автор YouTube-каналу про міжнародну політику та падіння комунізму в Європі (а ще про Трампа без зайвого алармізму)
🟠dechat — головні події, політика та суспільні процеси в Німеччині, Австрії та Швейцарії. Аналітика, меми та упереджені погляди будуть також присутні
🟠Кваси — підпільний народно-капіталістичний канал. Де актуальні події пишуться під кваском
🟠Young Diplomat — Простими словами про велику політику від студента МВ
🟠Будда в Конгресі — виважена та спокійна аналітика про обидва береги Атлантики з фльором місцевого гумору
🟠ADASTRA — досліджуємо міжнародне, щоб творити національне
🟠Спілка "УкрінСерв" — Важливі новини з періодичними авторськими коментарями
Щоб вам було зручніше, ми зібрали їх у одну папку, і тепер ви можете підписуватись на найкращі ресурси одним кліком: https://t.me/addlist/kpNfjdfc7ihjNGRi
Бути причетним до Великого — завжди приємно, тому наполегливо Вас закликаємо підписуватися, ділитися з друзями та підтримувати український контент! Разом формуємо національну інтелектуальну спільноту!
Справжня цінність — у створенні простору для дискусій
Ідеї не живуть у вакуумі: їх потрібно адаптувати, уточнювати, спростовувати. Саме тому цей список — не просто реклама. Це автори, з якими ми разом формуємо частину українського погляду на світову політику
Ми не завжди однаково бачимо події — але в політиці це радше плюс, ніж мінус
🟠POLITpedia — політична ситуація у світі, аналіз, новини та термінологія, і все це простими словами
🟠Гамбіт Саллівана — переклади західних медіа та розшифровка шизи Трампа для української аудиторії
🟠The Voicer — середовище аналітики та здорового глузду. Авторські аналітичні статті з різних тем від геополітики до економіки
🟠Новосилецький на дивані — зрада, від якої ви станете залежні
🟠Міжнародне Аняме (国際アニャメ) — відкриваю світ міжнародних відносин (і не тільки) в Індо-Тихоокеанському регіоні
🟠Пхеньянська Правда🇺🇦 — канал про велику геополітику країн Азії та Близького Сходу
🟠PolitКраїна — канал, який пише про те, чого не помічає більшість!
🟠Сігай — автор YouTube-каналу про міжнародну політику та падіння комунізму в Європі (а ще про Трампа без зайвого алармізму)
🟠dechat — головні події, політика та суспільні процеси в Німеччині, Австрії та Швейцарії. Аналітика, меми та упереджені погляди будуть також присутні
🟠Кваси — підпільний народно-капіталістичний канал. Де актуальні події пишуться під кваском
🟠Young Diplomat — Простими словами про велику політику від студента МВ
🟠Будда в Конгресі — виважена та спокійна аналітика про обидва береги Атлантики з фльором місцевого гумору
🟠ADASTRA — досліджуємо міжнародне, щоб творити національне
🟠Спілка "УкрінСерв" — Важливі новини з періодичними авторськими коментарями
Щоб вам було зручніше, ми зібрали їх у одну папку, і тепер ви можете підписуватись на найкращі ресурси одним кліком: https://t.me/addlist/kpNfjdfc7ihjNGRi
Бути причетним до Великого — завжди приємно, тому наполегливо Вас закликаємо підписуватися, ділитися з друзями та підтримувати український контент! Разом формуємо національну інтелектуальну спільноту!
22.04.202519:00
1. Pat Bagley-Salt Lake Tribune
2. Dana Summers/Tribune Content Agency
3. Chappatte
🍷 UnRealpolitik
2. Dana Summers/Tribune Content Agency
3. Chappatte
🍷 UnRealpolitik
19.04.202517:36
Тарифна гонка
Тарифи з боку Штатів та Китаю ростуть з прискореною швидкістю: торговельна війна набирає нечуваних обертів. Яка сторона виграє більше від нової політики?
Щоб визначити переможця, потрібно проаналізувати всі виклики для кожного з гравців. На початку квітня ми вже згадувати про сумнозвісні тарифи Трампа, які лише відкрили завісу майбутньої драми. За традицією, Китай займає особливе місце в стратегії США, а тарифи щодо нього були спершу 54%, 104%, а тепер усі 145%
Пекін не сидів, склавши руки, та відповідав взаємними 34%, 84% та 125% тарифів на американські товари. Це ознаменувало повномаштабну торговельну війну, так звану «тарифну гонку» за аналогіями холодної війни. Вашингтон демонструє, що йому немає чого втрачати, однак Китай не збирається йти на поступки
З перспективи США — найкращий спосіб виграти — вдарити по слабкому місцю. На думку американських експертів, таким місцем є експортно орієнтована економіка Китаю. Оскільки китайський експорт до США (462 млрд дол.) суттєво перевищує імпорт із США (200 млрд дол.), Вашингтону здається, що в нього козирі на руках
Та не все так просто. Тут не спрацює стратегія «домінування ескалації» з теорії ігор — коли одна сторона диктує темп. Китай має великий внутрішній ринок і здатен переорієнтувати частину експорту на інші регіони. Навіть попри кризу нерухомості, Пекін залишається готовим до викликів
Тарифна війна може лише посилити економічну експансію Китаю в Латинську Америку, Африку та Південну Азію. Натомість США доведеться шукати нові джерела імпорту, компенсуючи втрати від розриву з китайським ринком. Економіки обох країн при цьому залишаються взаємозалежними
Вашингтон відкрив скриньку пандори, і наслідки цього дуже важко передбачити
🍷 UnRealpolitik
«Торговельні війни — це добре, і їх легко вигравати», — Дональд Трамп
Тарифи з боку Штатів та Китаю ростуть з прискореною швидкістю: торговельна війна набирає нечуваних обертів. Яка сторона виграє більше від нової політики?
Щоб визначити переможця, потрібно проаналізувати всі виклики для кожного з гравців. На початку квітня ми вже згадувати про сумнозвісні тарифи Трампа, які лише відкрили завісу майбутньої драми. За традицією, Китай займає особливе місце в стратегії США, а тарифи щодо нього були спершу 54%, 104%, а тепер усі 145%
Пекін не сидів, склавши руки, та відповідав взаємними 34%, 84% та 125% тарифів на американські товари. Це ознаменувало повномаштабну торговельну війну, так звану «тарифну гонку» за аналогіями холодної війни. Вашингтон демонструє, що йому немає чого втрачати, однак Китай не збирається йти на поступки
З перспективи США — найкращий спосіб виграти — вдарити по слабкому місцю. На думку американських експертів, таким місцем є експортно орієнтована економіка Китаю. Оскільки китайський експорт до США (462 млрд дол.) суттєво перевищує імпорт із США (200 млрд дол.), Вашингтону здається, що в нього козирі на руках
Та не все так просто. Тут не спрацює стратегія «домінування ескалації» з теорії ігор — коли одна сторона диктує темп. Китай має великий внутрішній ринок і здатен переорієнтувати частину експорту на інші регіони. Навіть попри кризу нерухомості, Пекін залишається готовим до викликів
Тарифна війна може лише посилити економічну експансію Китаю в Латинську Америку, Африку та Південну Азію. Натомість США доведеться шукати нові джерела імпорту, компенсуючи втрати від розриву з китайським ринком. Економіки обох країн при цьому залишаються взаємозалежними
Вашингтон відкрив скриньку пандори, і наслідки цього дуже важко передбачити
🍷 UnRealpolitik
Переслав з:
Пхеньянська Правда🇺🇦
12.04.202510:29
⚡️🇮🇷😒 Іранський міністр закордонних справ Аббас Арагчі прибув до Оману на переговори по ядерній програмі.
Переслав з:
генрі, kissінжир
07.04.202509:01
Періоди на кшталт нинішнього спонукають перечитувати класиків. Чи є тут простір для паралелей із сучасністю — питання досі дискусійне, але від того не менш цікаво читати про «холодну війну» не як про доконаний факт, а як про процес:
«Перший тиждень листопада 1956 року, імовірно, закарбується в памʼяті як один із найнищівніших епізодів в історії дипломатії Сполучених Штатів. Деякі з чільних зáсновків нашої зовнішньої політики були випробувані на ділі — і провалили цю перевірку.
Одним із таких засновків була наша прихильність до незалежності народів Східної Європи. Саме через це питання розпочалася і великою мірою велася «холодна війна». Проте коли Російська імперія почала розпадатися, Сполучені Штати одразу відмовилися застосовувати силу, чим фактично розв'язали Радянському Союзу руки.
Іншим засновком нашої зовнішньої політики було збереження могутності Великої Британії та Франції як членів Атлантичної унії. Проте ми співпрацювали з Радянським Союзом, завдаючи, певне, непоправної шкоди позиціям Великої Британії та Франції на Близькому Сході і у світі в цілому. Незалежно від вигод, що крилися в їхній військовій авантюрі, після її початку наш життєвий інтерес полягав у її швидкому й повному успіху.
Наша зовнішня політика, принаймні останніх років, засновувалася на тому, що наша здатність до ядерної відплати є достатньою для захисту власних інтересів мирними засобами. Однак ми щойно стали свідками раптового й повного краху західної позиції під впливом фактичного російського ультиматуму.
Це найбільш лиховісна недоля з усіх, що кидає на майбутнє темну тінь: якщо Радянський Союз продовжує захищати та просувати свої інтереси, застосовуючи силу або погрожуючи нею, тоді як ми утримуємося від неї, аж доки вона не буде застосована проти нас, то чи не розкладаємо ми на рáти шлях капітуляції, який від безвиході може закінчитися ядерною війною?»
Перекладено з The Impasse of American Foreign Policy by Hans Morgenthau, 1962 рік. Автор: Сілвестер Носенко
«Перший тиждень листопада 1956 року, імовірно, закарбується в памʼяті як один із найнищівніших епізодів в історії дипломатії Сполучених Штатів. Деякі з чільних зáсновків нашої зовнішньої політики були випробувані на ділі — і провалили цю перевірку.
Одним із таких засновків була наша прихильність до незалежності народів Східної Європи. Саме через це питання розпочалася і великою мірою велася «холодна війна». Проте коли Російська імперія почала розпадатися, Сполучені Штати одразу відмовилися застосовувати силу, чим фактично розв'язали Радянському Союзу руки.
Іншим засновком нашої зовнішньої політики було збереження могутності Великої Британії та Франції як членів Атлантичної унії. Проте ми співпрацювали з Радянським Союзом, завдаючи, певне, непоправної шкоди позиціям Великої Британії та Франції на Близькому Сході і у світі в цілому. Незалежно від вигод, що крилися в їхній військовій авантюрі, після її початку наш життєвий інтерес полягав у її швидкому й повному успіху.
Наша зовнішня політика, принаймні останніх років, засновувалася на тому, що наша здатність до ядерної відплати є достатньою для захисту власних інтересів мирними засобами. Однак ми щойно стали свідками раптового й повного краху західної позиції під впливом фактичного російського ультиматуму.
Це найбільш лиховісна недоля з усіх, що кидає на майбутнє темну тінь: якщо Радянський Союз продовжує захищати та просувати свої інтереси, застосовуючи силу або погрожуючи нею, тоді як ми утримуємося від неї, аж доки вона не буде застосована проти нас, то чи не розкладаємо ми на рáти шлях капітуляції, який від безвиході може закінчитися ядерною війною?»
Перекладено з The Impasse of American Foreign Policy by Hans Morgenthau, 1962 рік. Автор: Сілвестер Носенко
26.04.202518:12
Поки більшість очей прикута до зустрічі Зеленського і Трампа, поговоримо про Близький Схід
Об’єднані Арабські Емірати — це та країна, що демонстративно проповідує толерантність та єдність удома, але водночас активно сіє хаос за межами власних кордонів
Показовий парадокс: перші в арабському світі створили «міністерство толерантності» і водночас стали першими, кого звинуватили в пособництві геноциду в Гаазькому суді за підтримку угруповання RSF, яке в Судані веде криваву війну й здійснює масові звірства проти народу масаліт. Ззовні — модернізація та толерантність, всередині — цинічний розрахунок чи, можливо, дещо складніше
Постачання зброї RSF задокументовано супутниковими знімками та розслідуваннями ООН. Але справа, ймовірно, не зрушить далеко в юридичному плані, що не применшує ваги питання: чому Емірати послідовно ставлять ставку саме на маргінальні угруповання, сепаратистів і польових командирів? Це лише бізнес?
Економічні мотиви, як-от інтерес до золота Судану чи до сільськогосподарських земель, звучать надто спрощено. Експорт золота в ОАЕ і так, як відомо усім, давно налагоджений, а бажання контролювати порти та аграрні території, хоча й логічне для країни, яка імпортує 90% харчів, навряд чи пояснює таку систематичну підтримку «антиурядових сил». Значно більше переконує інше: жорстка антиісламістська позиція керівництва ОАЕ, особливо президента Мухаммада бін Заїда. Принциповий антагонізм до Катару, Туреччини та всіх держав, пов’язаних із «Братами-мусульманами», штовхає Емірати до союзу з тими, хто може протидіяти цим впливам — навіть якщо це угруповання, які самі по собі розхитують регіон
І такий підхід яскраво проявився і в Лівії, де ОАЕ підтримували Хафтара проти визнаного ООН уряду в Тріполі, і в Ємені, де зробили ставку на сепаратистів Півдня, бо ті були прийнятнішою альтернативою за саудівських союзників із партії Іслах, що має зв’язки з ісламістами. Це не просто прагматизм, а своєрідна геополітична стратегія, яка полягає в тому, щоб вибудовувати власне коло партнерів
Втім, така ставка на нестабільність виявилася доволі сумнівною з погляду ефективності. Хафтар не зміг захопити Тріполі, RSF втратили контроль над столицею Судану, Асад залишився залежним не від Абу-Дабі, а від Москви. Більше того, політика Еміратів створила простір для зміцнення позицій Туреччини — тієї самої, з ким ОАЕ так прагнуть боротися: турецькі дрони відіграли ключову роль у протистоянні як у Судані, так і в Лівії
Цікаво, що така стратегія, замість утверджувати вплив ОАЕ, дедалі більше ізолює їх на міжнародній арені. У Вашингтоні вже відкрито лунають розмови про можливі санкції проти Еміратів через підтримку RSF, поки що це, звісно, лише натяки, але сам факт їхньої появи говорить про серйозність ситуації. Чи переймається цим Абу-Дабі?
Ба більше, чи може країна, яка обрала своїми партнерами сепаратистів, військову хунту та маргіналів, реально претендувати на роль регіонального лідера? І чи не залишиться в результаті ця «сфера впливу» ОАЕ лише ілюзією на уламках чужих воєн?
Інструменти зовнішньої політики рідко коли обирають виходячи із міркувань моралі. Попри розвиненість аравійських монархій, регіон Близького Сходу бентежний та жорсткий. Тож «добрим словом» та купою головорізів тут можна добитися набагато більшого, ніж просто «добрим словом»
🍷 UnRealpolitik
Об’єднані Арабські Емірати — це та країна, що демонстративно проповідує толерантність та єдність удома, але водночас активно сіє хаос за межами власних кордонів
Показовий парадокс: перші в арабському світі створили «міністерство толерантності» і водночас стали першими, кого звинуватили в пособництві геноциду в Гаазькому суді за підтримку угруповання RSF, яке в Судані веде криваву війну й здійснює масові звірства проти народу масаліт. Ззовні — модернізація та толерантність, всередині — цинічний розрахунок чи, можливо, дещо складніше
Постачання зброї RSF задокументовано супутниковими знімками та розслідуваннями ООН. Але справа, ймовірно, не зрушить далеко в юридичному плані, що не применшує ваги питання: чому Емірати послідовно ставлять ставку саме на маргінальні угруповання, сепаратистів і польових командирів? Це лише бізнес?
Економічні мотиви, як-от інтерес до золота Судану чи до сільськогосподарських земель, звучать надто спрощено. Експорт золота в ОАЕ і так, як відомо усім, давно налагоджений, а бажання контролювати порти та аграрні території, хоча й логічне для країни, яка імпортує 90% харчів, навряд чи пояснює таку систематичну підтримку «антиурядових сил». Значно більше переконує інше: жорстка антиісламістська позиція керівництва ОАЕ, особливо президента Мухаммада бін Заїда. Принциповий антагонізм до Катару, Туреччини та всіх держав, пов’язаних із «Братами-мусульманами», штовхає Емірати до союзу з тими, хто може протидіяти цим впливам — навіть якщо це угруповання, які самі по собі розхитують регіон
І такий підхід яскраво проявився і в Лівії, де ОАЕ підтримували Хафтара проти визнаного ООН уряду в Тріполі, і в Ємені, де зробили ставку на сепаратистів Півдня, бо ті були прийнятнішою альтернативою за саудівських союзників із партії Іслах, що має зв’язки з ісламістами. Це не просто прагматизм, а своєрідна геополітична стратегія, яка полягає в тому, щоб вибудовувати власне коло партнерів
Втім, така ставка на нестабільність виявилася доволі сумнівною з погляду ефективності. Хафтар не зміг захопити Тріполі, RSF втратили контроль над столицею Судану, Асад залишився залежним не від Абу-Дабі, а від Москви. Більше того, політика Еміратів створила простір для зміцнення позицій Туреччини — тієї самої, з ким ОАЕ так прагнуть боротися: турецькі дрони відіграли ключову роль у протистоянні як у Судані, так і в Лівії
Цікаво, що така стратегія, замість утверджувати вплив ОАЕ, дедалі більше ізолює їх на міжнародній арені. У Вашингтоні вже відкрито лунають розмови про можливі санкції проти Еміратів через підтримку RSF, поки що це, звісно, лише натяки, але сам факт їхньої появи говорить про серйозність ситуації. Чи переймається цим Абу-Дабі?
Ба більше, чи може країна, яка обрала своїми партнерами сепаратистів, військову хунту та маргіналів, реально претендувати на роль регіонального лідера? І чи не залишиться в результаті ця «сфера впливу» ОАЕ лише ілюзією на уламках чужих воєн?
Інструменти зовнішньої політики рідко коли обирають виходячи із міркувань моралі. Попри розвиненість аравійських монархій, регіон Близького Сходу бентежний та жорсткий. Тож «добрим словом» та купою головорізів тут можна добитися набагато більшого, ніж просто «добрим словом»
🍷 UnRealpolitik
21.04.202518:32
Миру за тиждень не буде і за два теж
Коли довіри між сторонами немає, конфлікт перетворюється на дилему в’язня: найраціональнішою стратегією стає зрада, адже вона зменшує власні ризики і водночас шкодить опоненту
Але постійне порушення зобов’язань не наближає до миру. Для врегулювання потрібна хоча б базова довіра — а її можна будувати лише через поступове, взаємне виконання домовленостей
Найперше варто зосередитися на темах, де найлегше досягти згоди. Попри складність війни, існують сфери, в яких російська та українська сторони вже взаємодіють — зокрема, в питаннях обміну полоненими та тілами загиблих. Важливо розширювати це коло гуманітарних питань, поступово закладаючи основу для ширшого діалогу
Коли з’явиться політична воля та сприятливі зовнішні обставини, можна буде перейти до військових аспектів деескалації. Найреалістичніший підхід — це секторальне, дзеркальне відведення військ, із поетапною перевіркою виконання зобов’язань. Лише так можна мінімізувати ризики зриву процесу. Саме ця модель багаторазово доводила свою ефективність у конфліктології
Пропозиція Президента Зеленського щодо заборони ударів по цивільній інфраструктурі — приклад ініціативи, яка потенційно вписується в таку логіку. Це не стратегічна поступка, а спроба ввести правила в умовах хаосу
Сенс цього посту не підштовхувати до співпраці із агресором та розводити зраду, а довести, що деескалація конфлікту це складна і дуже кропітка справа. Навіть маючи зелене світло в обох столицях, припинити конфлікт дуже важко, тож не варто очікувати, що навіть за умов успішних перемовин все завершиться за лічені дні. У кращому випадку попереду багато раундів деескалації, з великою кількістю викликів, перебороти які можливо лише за наявності політичної волі з обох сторін
🍷 UnRealpolitik
Коли довіри між сторонами немає, конфлікт перетворюється на дилему в’язня: найраціональнішою стратегією стає зрада, адже вона зменшує власні ризики і водночас шкодить опоненту
Але постійне порушення зобов’язань не наближає до миру. Для врегулювання потрібна хоча б базова довіра — а її можна будувати лише через поступове, взаємне виконання домовленостей
Найперше варто зосередитися на темах, де найлегше досягти згоди. Попри складність війни, існують сфери, в яких російська та українська сторони вже взаємодіють — зокрема, в питаннях обміну полоненими та тілами загиблих. Важливо розширювати це коло гуманітарних питань, поступово закладаючи основу для ширшого діалогу
Коли з’явиться політична воля та сприятливі зовнішні обставини, можна буде перейти до військових аспектів деескалації. Найреалістичніший підхід — це секторальне, дзеркальне відведення військ, із поетапною перевіркою виконання зобов’язань. Лише так можна мінімізувати ризики зриву процесу. Саме ця модель багаторазово доводила свою ефективність у конфліктології
Пропозиція Президента Зеленського щодо заборони ударів по цивільній інфраструктурі — приклад ініціативи, яка потенційно вписується в таку логіку. Це не стратегічна поступка, а спроба ввести правила в умовах хаосу
Сенс цього посту не підштовхувати до співпраці із агресором та розводити зраду, а довести, що деескалація конфлікту це складна і дуже кропітка справа. Навіть маючи зелене світло в обох столицях, припинити конфлікт дуже важко, тож не варто очікувати, що навіть за умов успішних перемовин все завершиться за лічені дні. У кращому випадку попереду багато раундів деескалації, з великою кількістю викликів, перебороти які можливо лише за наявності політичної волі з обох сторін
🍷 UnRealpolitik
18.04.202517:11
Трамп тягне із відповіддю
Адміністрація США перебуває в режимі очікування. Ще зберігається надія, що Росія погодиться на раніше запропоноване тимчасове припинення вогню. Але дедалі більше ознак вказує на те, що пауза потрібна не Москві, а Вашингтону — щоб переосмислити стратегію, яка не дала результатів
Для Кремля війна — не патова ситуація, а інструмент, який краще працює, ніж мир. Їм простіше адаптуватися до економіки воєнного часу, ніж до умов потенційної угоди
У США залишається три основні варіанти дій:
1. Зробити війну дорожчою для Кремля. Показати, що майбутнє — на боці України, а Росія лише програє з кожним роком. Це може змусити Москву шукати компроміс
2. Дистанціюватися від проблеми — адміністрація вже готує населення до нарративу, що «Війна Байдена» не завершиться в найближчий час
3. Змусити Україну погодитися на вимоги Росії. Це завдасть удару по відносинах із союзниками, це не вгамує Росію на довго, але це (на словах) вписується в новий "great power politics", де США ставлять вигоду важливіше за принципи. Альянс Китаю та Росії це не розіб'є, але окреслить формального «винуватця» тривалої війни — Київ
Який саме сценарій обире Трамп — залежить від його картину світу та уявлення про ризики та можливості
🍷 UnRealpolitik
Адміністрація США перебуває в режимі очікування. Ще зберігається надія, що Росія погодиться на раніше запропоноване тимчасове припинення вогню. Але дедалі більше ознак вказує на те, що пауза потрібна не Москві, а Вашингтону — щоб переосмислити стратегію, яка не дала результатів
Для Кремля війна — не патова ситуація, а інструмент, який краще працює, ніж мир. Їм простіше адаптуватися до економіки воєнного часу, ніж до умов потенційної угоди
У США залишається три основні варіанти дій:
1. Зробити війну дорожчою для Кремля. Показати, що майбутнє — на боці України, а Росія лише програє з кожним роком. Це може змусити Москву шукати компроміс
2. Дистанціюватися від проблеми — адміністрація вже готує населення до нарративу, що «Війна Байдена» не завершиться в найближчий час
3. Змусити Україну погодитися на вимоги Росії. Це завдасть удару по відносинах із союзниками, це не вгамує Росію на довго, але це (на словах) вписується в новий "great power politics", де США ставлять вигоду важливіше за принципи. Альянс Китаю та Росії це не розіб'є, але окреслить формального «винуватця» тривалої війни — Київ
Який саме сценарій обире Трамп — залежить від його картину світу та уявлення про ризики та можливості
🍷 UnRealpolitik
15.04.202517:42
Мистецтво війни
Поки світ хаотично передивлявся списки накладених на різні країни тарифів, для Пекіну ця політика не стала сюрпризом. Китайці не чекали, а готувалися, і коли грянув грім, вони відповіли митами на мита
Торгівля між двома країнами — майже мертва. Якщо вдасться зберегти хоч 20% товарообігу — це вже диво
Але вас не дивує, що китайці не дали задню?
Цей конфлікт вдарить боляче. Мінус 1,5–2% зростання ВВП — багато для країни, яка цілилася в 5%. Це означає — закриття заводів, безробіття та зростання внутрішньої напруги
Інші країни Азії будуть змушені обирати сторону конфлікту, і частина обире Вашингтон
Чому ж тоді розважливі китайці замість того, щоб подзвонити та укласти угоду із «найкращим у світі переговорником» відповіли на його тарифи його ж монетою?
Справа не в его. Це холодний розрахунок. Пекін та Вашингтон просто не можуть домовитися: США не задоволені самим фактом зростання китайської економіки, і що Байден, що Трамп розглядають боротьбу із Китаєм як гру із нульовою сумою
Після того, як Трамп розпочав свою першу торговельну війну у 2018 році, Пекін все ще сподівався, що перемовинами можна дійти згоди. Урешті-решт сторони досягнули «нарису» торговельної угоди. Але тарифи так і не були скасовані
Зараз відступати нікуди. Під керівництвом Сі КНР почала переорієнтовуватися на торгівлю із третіми країнами та займатися «імпортозамєщєнієм» в ключових галузях. Китайський штучний інтелект “Deepseek” довів, що із американцями можна змагатися, а політика Трампа лише збільшила підтримку влади в КНР
Пекін вірить, що він стоїть на правильній стороні історії: на засадах захисту вільної торгівлі та глобалізації. Але є в його політиці є риса, притаманна великим державам із далеких давен: на удар треба відповідати ударом
Хай європейці, японці та корейці і не наважаться підтримати Китай, їхнього «мовчання» у майбутній холодній чи гарячій війні із Вашингтоном Пекіну буде цілком достатньо, бо в цій війні Китай грає не на популярність, а на витривалість
🍷 UnRealpolitik
Поки світ хаотично передивлявся списки накладених на різні країни тарифів, для Пекіну ця політика не стала сюрпризом. Китайці не чекали, а готувалися, і коли грянув грім, вони відповіли митами на мита
Торгівля між двома країнами — майже мертва. Якщо вдасться зберегти хоч 20% товарообігу — це вже диво
Але вас не дивує, що китайці не дали задню?
Цей конфлікт вдарить боляче. Мінус 1,5–2% зростання ВВП — багато для країни, яка цілилася в 5%. Це означає — закриття заводів, безробіття та зростання внутрішньої напруги
Інші країни Азії будуть змушені обирати сторону конфлікту, і частина обире Вашингтон
Чому ж тоді розважливі китайці замість того, щоб подзвонити та укласти угоду із «найкращим у світі переговорником» відповіли на його тарифи його ж монетою?
Справа не в его. Це холодний розрахунок. Пекін та Вашингтон просто не можуть домовитися: США не задоволені самим фактом зростання китайської економіки, і що Байден, що Трамп розглядають боротьбу із Китаєм як гру із нульовою сумою
Після того, як Трамп розпочав свою першу торговельну війну у 2018 році, Пекін все ще сподівався, що перемовинами можна дійти згоди. Урешті-решт сторони досягнули «нарису» торговельної угоди. Але тарифи так і не були скасовані
Зараз відступати нікуди. Під керівництвом Сі КНР почала переорієнтовуватися на торгівлю із третіми країнами та займатися «імпортозамєщєнієм» в ключових галузях. Китайський штучний інтелект “Deepseek” довів, що із американцями можна змагатися, а політика Трампа лише збільшила підтримку влади в КНР
Пекін вірить, що він стоїть на правильній стороні історії: на засадах захисту вільної торгівлі та глобалізації. Але є в його політиці є риса, притаманна великим державам із далеких давен: на удар треба відповідати ударом
Хай європейці, японці та корейці і не наважаться підтримати Китай, їхнього «мовчання» у майбутній холодній чи гарячій війні із Вашингтоном Пекіну буде цілком достатньо, бо в цій війні Китай грає не на популярність, а на витривалість
🍷 UnRealpolitik
12.04.202508:26
Близькосхідний фронт
Сьогодні відбудуться перемовини між США та Іраном, і ставки високі
Вашингтон направив на Близький Схід два авіаносні ударні угрупування, а помічник Верховного лідера Ірану Алі Хаменеї написав у соціальних мережах, що «постійні зовнішні загрози» проти Ірану можуть підштовхнути країну до таких заходів, як вигнання інспекторів ООН з ядерної безпеки і переміщення запасів збагаченого урану в «безпечні і секретні сховища»
Проте, брязкати зброєю та воювати — дві різні речі. Як пише «Рада із зовнішньої політики» (CFR):
Займайся Вашингтон тільки Близьким Сходом стратегія б спрацювала. Проте на фоні тарифних воєн, домовленостей із Росією та падіння акцій, маленька переможна війна в Ірані — точно не та опція, яку б бажали американці. А в погрозах варто бути твердим і переконливим
🍷 UnRealpolitik
Сьогодні відбудуться перемовини між США та Іраном, і ставки високі
Вашингтон направив на Близький Схід два авіаносні ударні угрупування, а помічник Верховного лідера Ірану Алі Хаменеї написав у соціальних мережах, що «постійні зовнішні загрози» проти Ірану можуть підштовхнути країну до таких заходів, як вигнання інспекторів ООН з ядерної безпеки і переміщення запасів збагаченого урану в «безпечні і секретні сховища»
Проте, брязкати зброєю та воювати — дві різні речі. Як пише «Рада із зовнішньої політики» (CFR):
«Наразі Трамп розгортає звичну стратегію з деескалації через ескалацію: суворі вимоги, стислі терміни і військові погрози, включаючи розгортання двох авіаносних груп і бомбардувальників B-2 в регіоні. Але пана Хаменеї нелегко налякати... За тридцять п'ять років на посаді верховного лідера він подолав повстання, що розхитували режим, санкції, що руйнували економіку, і, зовсім недавно, рішучу перемогу Ізраїлю над іранськими маріонетками і повітряні атаки в межах іранських кордонів»
Займайся Вашингтон тільки Близьким Сходом стратегія б спрацювала. Проте на фоні тарифних воєн, домовленостей із Росією та падіння акцій, маленька переможна війна в Ірані — точно не та опція, яку б бажали американці. А в погрозах варто бути твердим і переконливим
🍷 UnRealpolitik
06.04.202515:26
Формула тарифів по-американськи
Економічний протекціонізм став характерною рисою політики США після інавгурації Трампа. Незважаючи на негативні прогнози економістів, Білий дім подав нову порцію тарифів 2 квітня, прозваного "днем звільнення" Штатів. Тепер вона зачепила майже увесь світ: хвиля вже завдала значних збитків, почавши торговельну війну
Раніше в березні було накладено тарифи на Китай у розмірі 10%. Крім того, між Штатами, Мексикою і Канадою діє угода про вільну торгівлю USMCA, яка також зазнала змін: Вашингтон запровадив 25% тарифів за винятком канадських енергоносіїв
Тепер близько 185 країн потрапили під приціл американського протекціонізму: на них накладено тарифи, але відсоток для різних держав дуже варіюється. Виникає питання, на яку методологію спиралися при обчисленні тарифних ставок і нововведених тарифів?
Насправді все настільки просто, що навіть абсурдно. Для обрахування ''tarrifs charged to the US'' кожної країни було взято дефіцит торговельного балансу товарами та поділено на її експорт до США. Так кажуть фінансові експерти, зокрема Джеймс Суровецький
До прикладу, візьмімо Індонезію: дефіцит торгівлі США з нею складає 17, 9 млрд. доларів, а експорт - 28 млрд. доларів. Якщо обчислити 17,9/28=0,639. Тоді переводимо у відсотки, округлюємо і виходить 64%
Отриманий результат поділили на два і отримали приблизний результат ''reciprocal tarrifs'', який США накладуть на державу. Відповідно, для Індонезії це виходить 32%
Білий дім запевняв, що для обрахунку тарифів обчислювали мита, які накладали інші держави. Однак у дійсності все виявилося інакше, що вказує на маніпуляцію числами. Крім того, початок торговельної війни з іншими державами матиме значний негативний вплив на економіку Штатів та їхнє місце в системі
🍷 UnRealpolitik
Економічний протекціонізм став характерною рисою політики США після інавгурації Трампа. Незважаючи на негативні прогнози економістів, Білий дім подав нову порцію тарифів 2 квітня, прозваного "днем звільнення" Штатів. Тепер вона зачепила майже увесь світ: хвиля вже завдала значних збитків, почавши торговельну війну
Раніше в березні було накладено тарифи на Китай у розмірі 10%. Крім того, між Штатами, Мексикою і Канадою діє угода про вільну торгівлю USMCA, яка також зазнала змін: Вашингтон запровадив 25% тарифів за винятком канадських енергоносіїв
Тепер близько 185 країн потрапили під приціл американського протекціонізму: на них накладено тарифи, але відсоток для різних держав дуже варіюється. Виникає питання, на яку методологію спиралися при обчисленні тарифних ставок і нововведених тарифів?
Насправді все настільки просто, що навіть абсурдно. Для обрахування ''tarrifs charged to the US'' кожної країни було взято дефіцит торговельного балансу товарами та поділено на її експорт до США. Так кажуть фінансові експерти, зокрема Джеймс Суровецький
До прикладу, візьмімо Індонезію: дефіцит торгівлі США з нею складає 17, 9 млрд. доларів, а експорт - 28 млрд. доларів. Якщо обчислити 17,9/28=0,639. Тоді переводимо у відсотки, округлюємо і виходить 64%
Отриманий результат поділили на два і отримали приблизний результат ''reciprocal tarrifs'', який США накладуть на державу. Відповідно, для Індонезії це виходить 32%
Білий дім запевняв, що для обрахунку тарифів обчислювали мита, які накладали інші держави. Однак у дійсності все виявилося інакше, що вказує на маніпуляцію числами. Крім того, початок торговельної війни з іншими державами матиме значний негативний вплив на економіку Штатів та їхнє місце в системі
🍷 UnRealpolitik
24.04.202516:06
Нова-стара модель світопорядку
У багатьох моїх колег по каналу згасає інтерес до Foreign Affairs, але ця стаття від американського політолога Стейсі Е. Годдард — нагадування про те, чому цей журнал колись здобув свою репутацію
Сьогодні перед нами не та Америка, яку ми знали раніше. Стара формула політики США — вільна торгівля + поширення демократії — більше не працює. Китай зростає, і американська політика починає змінюватися відповідно до нових викликів
Трамп не бачить світ через призму змагання великих держав (great-power competition), а радше — через спільне управління світом great-power collusion: своєрідної змови великих гравців за принципом «концерту» XIX століття
«Віденський концерт» — система управління Європою після Наполеонівських війн. Його суть: великі держави узгоджують свої дії, аби зберігати стабільність. Конфлікти можливі, але головне — постійний діалог і баланс. У XIX столітті це означало, зокрема, спільне придушення національно-визвольних рухів
З погляду історії, світ найчастіше управлявся саме так — великими державами. Гегемонія США після розпаду СРСР було радше винятком. Тепер ми повертаємося до системи «зон відповідальності» — сфер впливу. Робить це «Найкращий ділмейкер світу» не в якості жеста доброй волі, а тому що вважає, що американцям варто скорочувати світову присутність і менше витрачати на другорядні напрямки
Це не означає, що США, Росія й Китай стануть союзниками. Але Трамп вірить, що конфлікти можна залагоджувати через угоди, балансуючи між батогом і пряником — варто лише правильно окреслити інтереси різних центрів сили і поважати їх
У такій формулі немає місця середнім, а тим більше — малим країнам. І саме в цьому полягає трагедія російсько-української війни. Для Трампа це лише конфлікт за сфери впливу, де з Путіним можна домовитися, а на думку України особливо не зважати
Проте варто згадати, чим все ж таки закінчився «Віденський концерт»: спочатку серія обмежених війн, потім виникнення нових великих гравців у вигляді Італії, Німеччини та Японії, що змагалися за місце під сонцем і право вирішувати долю світу, і, врешті, континентом прокотилася Перша світова, яка змінила світову політику раз і назавжди
То що ж робити? Чекати поки нова система вб'є сама себе, а потім заповнювати Телеграм гнівними постами про очевидний крах політики Трампа?
Новий Президент США може помилятися і може повторити помилки попередників, але Києву від цього не стане легше. Зараз під фон новин із Лондона ми дуже болісно прощаємося із нашими уявленнями про Америку часів холодної війни, яка впрягалася за будь-яку країну, що протистояла червоній навалі зі Сходу. Сьогоднішні штати вже давно не такі, і обурення їхніми діями з закликами до справедливості навряд нам допоможе
🍷 UnRealpolitik
У багатьох моїх колег по каналу згасає інтерес до Foreign Affairs, але ця стаття від американського політолога Стейсі Е. Годдард — нагадування про те, чому цей журнал колись здобув свою репутацію
Сьогодні перед нами не та Америка, яку ми знали раніше. Стара формула політики США — вільна торгівля + поширення демократії — більше не працює. Китай зростає, і американська політика починає змінюватися відповідно до нових викликів
Трамп не бачить світ через призму змагання великих держав (great-power competition), а радше — через спільне управління світом great-power collusion: своєрідної змови великих гравців за принципом «концерту» XIX століття
«Віденський концерт» — система управління Європою після Наполеонівських війн. Його суть: великі держави узгоджують свої дії, аби зберігати стабільність. Конфлікти можливі, але головне — постійний діалог і баланс. У XIX столітті це означало, зокрема, спільне придушення національно-визвольних рухів
З погляду історії, світ найчастіше управлявся саме так — великими державами. Гегемонія США після розпаду СРСР було радше винятком. Тепер ми повертаємося до системи «зон відповідальності» — сфер впливу. Робить це «Найкращий ділмейкер світу» не в якості жеста доброй волі, а тому що вважає, що американцям варто скорочувати світову присутність і менше витрачати на другорядні напрямки
Це не означає, що США, Росія й Китай стануть союзниками. Але Трамп вірить, що конфлікти можна залагоджувати через угоди, балансуючи між батогом і пряником — варто лише правильно окреслити інтереси різних центрів сили і поважати їх
У такій формулі немає місця середнім, а тим більше — малим країнам. І саме в цьому полягає трагедія російсько-української війни. Для Трампа це лише конфлікт за сфери впливу, де з Путіним можна домовитися, а на думку України особливо не зважати
Проте варто згадати, чим все ж таки закінчився «Віденський концерт»: спочатку серія обмежених війн, потім виникнення нових великих гравців у вигляді Італії, Німеччини та Японії, що змагалися за місце під сонцем і право вирішувати долю світу, і, врешті, континентом прокотилася Перша світова, яка змінила світову політику раз і назавжди
То що ж робити? Чекати поки нова система вб'є сама себе, а потім заповнювати Телеграм гнівними постами про очевидний крах політики Трампа?
Новий Президент США може помилятися і може повторити помилки попередників, але Києву від цього не стане легше. Зараз під фон новин із Лондона ми дуже болісно прощаємося із нашими уявленнями про Америку часів холодної війни, яка впрягалася за будь-яку країну, що протистояла червоній навалі зі Сходу. Сьогоднішні штати вже давно не такі, і обурення їхніми діями з закликами до справедливості навряд нам допоможе
🍷 UnRealpolitik
Переслав з:Пхеньянська Правда🇺🇦
20.04.202517:20
👀🇺🇸🌏Угода за "українським сценарієм" у Південно-Китайському морі?
🇵🇭США шукають вигоду від союзників у новій торговельній війні з Китаєм, і Філіппіни можуть стати ключовим партнером.
🤝Як і Київ, Маніла має запропонувати Вашингтону "частку в грі" поза військовими інтересами — наприклад, доступ до ресурсів у спірному районі біля островів Спратлі.
🛢Україна попередньо погодилася передати частину доходів від своїх природних ресурсів в обмін на підтримку США проти росії. Філіппіни можуть піти схожим шляхом, запропонувавши спільну розробку нафти й газу в районі Рід-Банку, де, за оцінками США, може бути до 9,2 млрд барелів нафти та 216 трлн кубічних футів газу.
🇺🇸Це вигідно США, адже через торговельну війну з Канадою та Мексикою вони шукають нові джерела енергоресурсів.
🇵🇭Для Філіппін це шанс диверсифікувати енергетику: родовище Малампая виснажується, а країна хоче зменшити залежність від вугілля. Проте є проблема — конституційні обмеження на іноземну розробку ресурсів.
🦅Маніла вже працює над їх послабленням, а американські компанії виявляють інтерес до нафтогазових проєктів.
😒Трамп чітко дав зрозуміти: дружба з США — це привілей, а не право. Філіппіни, як стратегічна база в регіоні, поки в фаворі, але Вашингтон хоче "плату" за захист.
🇵🇭США шукають вигоду від союзників у новій торговельній війні з Китаєм, і Філіппіни можуть стати ключовим партнером.
🤝Як і Київ, Маніла має запропонувати Вашингтону "частку в грі" поза військовими інтересами — наприклад, доступ до ресурсів у спірному районі біля островів Спратлі.
🛢Україна попередньо погодилася передати частину доходів від своїх природних ресурсів в обмін на підтримку США проти росії. Філіппіни можуть піти схожим шляхом, запропонувавши спільну розробку нафти й газу в районі Рід-Банку, де, за оцінками США, може бути до 9,2 млрд барелів нафти та 216 трлн кубічних футів газу.
🇺🇸Це вигідно США, адже через торговельну війну з Канадою та Мексикою вони шукають нові джерела енергоресурсів.
🇵🇭Для Філіппін це шанс диверсифікувати енергетику: родовище Малампая виснажується, а країна хоче зменшити залежність від вугілля. Проте є проблема — конституційні обмеження на іноземну розробку ресурсів.
🦅Маніла вже працює над їх послабленням, а американські компанії виявляють інтерес до нафтогазових проєктів.
😒Трамп чітко дав зрозуміти: дружба з США — це привілей, а не право. Філіппіни, як стратегічна база в регіоні, поки в фаворі, але Вашингтон хоче "плату" за захист.
17.04.202519:14
Цей пост не зовсім про політику. Він — про майбутнє
Аналітики з CSIS порівняли, наскільки «агресивно» поводяться різні мовні моделі у симульованих сценаріях міжнародної політики. До дослідження додали і китайський штучний інтелект DeepSeek
Оцінювали здатність моделей ініціювати ескалацію, проводити інтервенції, формувати альянси та стримувати супротивників. Усього протестували сім моделей
Китайський ШІ показав доволі середні результати, він не пацифіст, але генералом-армагедоном його теж не назвати, ось цікава статистика по дослідженню:
Графік «1». Розподіл моделей відповідно до їхнього шансу застосування сили в конфлікті. (За основу бралися 400 різних міждержавних конфліктів)
Графік «2». Рекомендації мовних моделей стосовно сучасної політики великих держав
Рано чи пізно за допомогою ШІ будуть писати не тільки курсові роботи, а використовувати його ще й в прийнятті рішень. І дослідження показує, що є велика різниця у тому, яку саме мовну модель брати собі за «радника із нацбезпеки»
Цікаво ще й те, що китайський DeepSeek має відкритий вихідний код. Відкритий код у цьому контексті означає, що певний рівень вагових коефіцієнтів, параметрів і коду моделі є загальнодоступним. Закриті моделі, включаючи більшість продуктів OpenAI, часто обмежують доступ користувачів до багатьох з цих функцій, захищаючи таким чином інтелектуальну власність компанії. Як би це парадоксально не звучало, але у 2025-му саме китайська авторитарна система демонструє більшу «прозорість», ніж західні корпорації
🍷 UnRealpolitik
Аналітики з CSIS порівняли, наскільки «агресивно» поводяться різні мовні моделі у симульованих сценаріях міжнародної політики. До дослідження додали і китайський штучний інтелект DeepSeek
Оцінювали здатність моделей ініціювати ескалацію, проводити інтервенції, формувати альянси та стримувати супротивників. Усього протестували сім моделей
Китайський ШІ показав доволі середні результати, він не пацифіст, але генералом-армагедоном його теж не назвати, ось цікава статистика по дослідженню:
Графік «1». Розподіл моделей відповідно до їхнього шансу застосування сили в конфлікті. (За основу бралися 400 різних міждержавних конфліктів)
Графік «2». Рекомендації мовних моделей стосовно сучасної політики великих держав
Усі зразки ШІ радили США, Великобританії та Франції проводити більш агресивну політику
Рано чи пізно за допомогою ШІ будуть писати не тільки курсові роботи, а використовувати його ще й в прийнятті рішень. І дослідження показує, що є велика різниця у тому, яку саме мовну модель брати собі за «радника із нацбезпеки»
Цікаво ще й те, що китайський DeepSeek має відкритий вихідний код. Відкритий код у цьому контексті означає, що певний рівень вагових коефіцієнтів, параметрів і коду моделі є загальнодоступним. Закриті моделі, включаючи більшість продуктів OpenAI, часто обмежують доступ користувачів до багатьох з цих функцій, захищаючи таким чином інтелектуальну власність компанії. Як би це парадоксально не звучало, але у 2025-му саме китайська авторитарна система демонструє більшу «прозорість», ніж західні корпорації
🍷 UnRealpolitik
14.04.202517:30
Стратегічна ізоляція
США ризикують програти в стратегічному змаганні з Китаєм не тому, що слабші, а тому що досі не навчилися мислити масштабами
Китай уже перевершив Америку у виробництві, частині технологій, кількості наукових патентів, потужності флоту та ракетному озброєнні. Його промисловість створює фундамент для стійкої військової модернізації та інновацій. Навіть за умов економічного сповільнення цей фундамент не зникає. Пекін грає в довгу гру — і робить це з величезним запасом міцності
Американська ж стратегія останніх років коливається між двома крайнощами: то паніка через китайський ривок, то надмірна самовпевненість. Зараз маятник хитнувся в бік тріумфалізму: мовляв, у Китаї старіє населення, криза нерухомості, проблеми з молодіжним безробіттям — значить, Пекін ось-ось ослабне. Але чи не повторюється історія з недооцінкою СРСР чи Японії? І головне — хіба уповільнення темпів розвитку скасовує вже накопичену силу?
Ставка на ізоляцію або повернення до «американського світу» у межах Західної півкулі — це шлях до втрати глобального впливу. Масштаб, який колись дозволив США перемогти Німеччину, Японію, СРСР, сьогодні на боці Китаю. Протидіяти цьому можна лише об’єднавши потужності з союзниками — не номінально, а структурно: у спільному виробництві, уніфікованих технологічних стандартах, промисловій інтеграції, спільній тарифній політиці
Старий підхід — коли США «захищають», а партнери просто «підтримують» — уже не працює. Союзникам потрібно дати роль не клієнтів, а рівноправних співтворців. Йдеться не просто про безпеку, а про економічну й технологічну кооперацію, спільне формування ринків і ланцюгів постачання. Якщо Тайвань будує заводи в США, а Японія ремонтує американські кораблі — це вже не дипломатія, це початок нової стратегії масштабу. Але чи вистачить політичної волі, аби зламати старі бюрократичні інерції й ревнощі до передачі технологій?
Додатковий виклик — деструктивний ізоляціонізм, що набирає обертів в американському політичному дискурсі. Якщо союзники отримують не підтримку, а шантаж — як довго триматиметься довіра? Адже Пекін паралельно вибудовує свою антикризову коаліцію — з Росією, Іраном, КНДР. І хоча ця «вісь» не така стабільна, вона вже функціонує як структура альтернативного масштабу
Індустріальна інтеграція, спільна оборонна інфраструктура, «економічна стаття 5» для захисту від тиску Китаю, створення об’єднаного ринку — усе це не сценарії далекого майбутнього, а життєво необхідні кроки найближчого десятиліття. Бо інакше не Китай стане сильнішим, а Захід — слабшим
Реальність жорстка: або США координують зусилля з партнерами й масштабуються разом із ними, або втрачають позиції. І головне питання не в тому, чи зможе Америка перемогти Китай, а чи зможе вона подолати власну стратегічну інерцію
🍷 UnRealpolitik
США ризикують програти в стратегічному змаганні з Китаєм не тому, що слабші, а тому що досі не навчилися мислити масштабами
Китай уже перевершив Америку у виробництві, частині технологій, кількості наукових патентів, потужності флоту та ракетному озброєнні. Його промисловість створює фундамент для стійкої військової модернізації та інновацій. Навіть за умов економічного сповільнення цей фундамент не зникає. Пекін грає в довгу гру — і робить це з величезним запасом міцності
Американська ж стратегія останніх років коливається між двома крайнощами: то паніка через китайський ривок, то надмірна самовпевненість. Зараз маятник хитнувся в бік тріумфалізму: мовляв, у Китаї старіє населення, криза нерухомості, проблеми з молодіжним безробіттям — значить, Пекін ось-ось ослабне. Але чи не повторюється історія з недооцінкою СРСР чи Японії? І головне — хіба уповільнення темпів розвитку скасовує вже накопичену силу?
Ставка на ізоляцію або повернення до «американського світу» у межах Західної півкулі — це шлях до втрати глобального впливу. Масштаб, який колись дозволив США перемогти Німеччину, Японію, СРСР, сьогодні на боці Китаю. Протидіяти цьому можна лише об’єднавши потужності з союзниками — не номінально, а структурно: у спільному виробництві, уніфікованих технологічних стандартах, промисловій інтеграції, спільній тарифній політиці
Старий підхід — коли США «захищають», а партнери просто «підтримують» — уже не працює. Союзникам потрібно дати роль не клієнтів, а рівноправних співтворців. Йдеться не просто про безпеку, а про економічну й технологічну кооперацію, спільне формування ринків і ланцюгів постачання. Якщо Тайвань будує заводи в США, а Японія ремонтує американські кораблі — це вже не дипломатія, це початок нової стратегії масштабу. Але чи вистачить політичної волі, аби зламати старі бюрократичні інерції й ревнощі до передачі технологій?
Додатковий виклик — деструктивний ізоляціонізм, що набирає обертів в американському політичному дискурсі. Якщо союзники отримують не підтримку, а шантаж — як довго триматиметься довіра? Адже Пекін паралельно вибудовує свою антикризову коаліцію — з Росією, Іраном, КНДР. І хоча ця «вісь» не така стабільна, вона вже функціонує як структура альтернативного масштабу
Індустріальна інтеграція, спільна оборонна інфраструктура, «економічна стаття 5» для захисту від тиску Китаю, створення об’єднаного ринку — усе це не сценарії далекого майбутнього, а життєво необхідні кроки найближчого десятиліття. Бо інакше не Китай стане сильнішим, а Захід — слабшим
Реальність жорстка: або США координують зусилля з партнерами й масштабуються разом із ними, або втрачають позиції. І головне питання не в тому, чи зможе Америка перемогти Китай, а чи зможе вона подолати власну стратегічну інерцію
🍷 UnRealpolitik
09.04.202516:15
Європа хоче ядерну автономію. Але без відповідальності
Наразі порушується питання, яке давно назрівало, але останніми роками звучить особливо гостро: чи може Європа, в особі Франції та Великобританії, самостійно забезпечити ядерне стримування на тлі можливого зниження залучення США до справ континенту?
Франція і Великобританія мають стратегічні арсенали, здатні завдати неприйнятних збитків Росії — це не ставиться під сумнів. Однак сама логіка їхньої ядерної доктрини орієнтована на захист національного суверенітету, а не на колективну оборону Європи. Тим часом США, незважаючи на традиційну роль гаранта європейської безпеки, дедалі більше занурені в конкуренцію з Китаєм, і навіть на тлі війни в Україні зберігають пріоритет за Індо-Тихоокеанським напрямком
Виникає стара дилема, сформульована де Голлем у розмові з Кеннеді: Ви дійсно обміняєте Нью-Йорк на Париж? Сьогодні це питання, можливо, звучить вже інакше: чи готові Лондон і Париж обміняти свої міста на Ригу, Варшаву чи Бухарест? Якщо стратегічне стримування ще може бути визнане достатнім, то тактичні можливості — де Росія має 1,000–2,000 боєзарядів — явно не на користь Європи
Понад те, стримування — це не лише зброя, а й політична архітектура, процедури, спільні навчання, інституції. RAND справедливо вказує: без узгоджених механізмів — чи то повернення Франції до ядерного планування НАТО, чи створення окремої європейської ради зі стримування — навіть найсучасніший арсенал не перетворюється на реальний інструмент колективної безпеки
На практиці це означає, що Європа стоїть перед викликом, який вона давно відкладала: збудувати не лише технологічні, а й політико-військові основи автономного deterrence. Поки що у цьому напрямі лише окремі жести — ініціативи Варшави, заяви Берліна, натяки Парижа. Але спільної стратегії немає. І часу, як наголошується в тексті, теж майже не залишилося
Вся ситуація залишає після себе не так відчуття кризи, як розуміння — Європа, як і раніше, залежить від політичної волі Вашингтона. І якщо ця воля ослабне, Франції та Великобританії, при всьому їхньому потенціалі, буде складно заповнити вакуум. Питання тепер не в тому, чи можуть вони це зробити, а в тому, чи наважиться Європа на те, щоб захотіти
🍷 UnRealpolitik
Наразі порушується питання, яке давно назрівало, але останніми роками звучить особливо гостро: чи може Європа, в особі Франції та Великобританії, самостійно забезпечити ядерне стримування на тлі можливого зниження залучення США до справ континенту?
Франція і Великобританія мають стратегічні арсенали, здатні завдати неприйнятних збитків Росії — це не ставиться під сумнів. Однак сама логіка їхньої ядерної доктрини орієнтована на захист національного суверенітету, а не на колективну оборону Європи. Тим часом США, незважаючи на традиційну роль гаранта європейської безпеки, дедалі більше занурені в конкуренцію з Китаєм, і навіть на тлі війни в Україні зберігають пріоритет за Індо-Тихоокеанським напрямком
Виникає стара дилема, сформульована де Голлем у розмові з Кеннеді: Ви дійсно обміняєте Нью-Йорк на Париж? Сьогодні це питання, можливо, звучить вже інакше: чи готові Лондон і Париж обміняти свої міста на Ригу, Варшаву чи Бухарест? Якщо стратегічне стримування ще може бути визнане достатнім, то тактичні можливості — де Росія має 1,000–2,000 боєзарядів — явно не на користь Європи
Понад те, стримування — це не лише зброя, а й політична архітектура, процедури, спільні навчання, інституції. RAND справедливо вказує: без узгоджених механізмів — чи то повернення Франції до ядерного планування НАТО, чи створення окремої європейської ради зі стримування — навіть найсучасніший арсенал не перетворюється на реальний інструмент колективної безпеки
На практиці це означає, що Європа стоїть перед викликом, який вона давно відкладала: збудувати не лише технологічні, а й політико-військові основи автономного deterrence. Поки що у цьому напрямі лише окремі жести — ініціативи Варшави, заяви Берліна, натяки Парижа. Але спільної стратегії немає. І часу, як наголошується в тексті, теж майже не залишилося
Вся ситуація залишає після себе не так відчуття кризи, як розуміння — Європа, як і раніше, залежить від політичної волі Вашингтона. І якщо ця воля ослабне, Франції та Великобританії, при всьому їхньому потенціалі, буде складно заповнити вакуум. Питання тепер не в тому, чи можуть вони це зробити, а в тому, чи наважиться Європа на те, щоб захотіти
🍷 UnRealpolitik
Переслав з:
Даніель Шеліговський
23.04.202517:10
Міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський виступив сьогодні у парламенті зі щорічною промовою щодо напрямів зовнішньої політики Польщі.
Сказав всього багато, тут наводжу найцікавіші моменти.
За таких умов, чотирма основними цілями зовнішньої політики Польщі, за словами Сікорського, є:
👉 Зміцнення обороноздатності європейських країн і взяття Європою більшої відповідальності за безпеку її найближчого оточення
👉 Збереження єдності та трансатлантичної співпраці, зокрема тісної співпраці зі США
👉 Захист світового порядку, заснованого на міжнародному праві
👉 Конструктивний діалог із країнами Глобального Півдня.
Сікорський багато сказав також про Україну. Отже, Польща виступає за:
-довгострокову підтримку для України та її відновлення;
-збільшення тиску на Росію; -притягнення Росії до відповідальності за розв'язання війни;
-конфіскацію російських активів.
Із початку повномасштабного вторгнення, Польща надала Україні 45 пакетів військової допомоги на загальну суму близько 4 мільярдів євро та вже готує наступний пакет допомоги.
Повний текст виступу Сікорського за посиланням:
https://www.gov.pl/web/dyplomacja/informacja-ministra-spraw-zagranicznych-o-zadaniach-polskiej-polityki-zagranicznej-w-2025-r
Сказав всього багато, тут наводжу найцікавіші моменти.
З польської точки зору спостерігаються чотири небажані тенденції:
-поділ світу на сфери впливу замість сфери союзів;
-відмова від глобальних норм на користь права сильнішого;
-послаблення міжнародних організацій на користь двосторонніх відносин, що базуються на транзакційному підході;
-дезінформація, яка прирівнює правду до брехні.
За таких умов, чотирма основними цілями зовнішньої політики Польщі, за словами Сікорського, є:
👉 Зміцнення обороноздатності європейських країн і взяття Європою більшої відповідальності за безпеку її найближчого оточення
👉 Збереження єдності та трансатлантичної співпраці, зокрема тісної співпраці зі США
👉 Захист світового порядку, заснованого на міжнародному праві
👉 Конструктивний діалог із країнами Глобального Півдня.
Сікорський багато сказав також про Україну. Отже, Польща виступає за:
-довгострокову підтримку для України та її відновлення;
-збільшення тиску на Росію; -притягнення Росії до відповідальності за розв'язання війни;
-конфіскацію російських активів.
Із початку повномасштабного вторгнення, Польща надала Україні 45 пакетів військової допомоги на загальну суму близько 4 мільярдів євро та вже готує наступний пакет допомоги.
Повний текст виступу Сікорського за посиланням:
https://www.gov.pl/web/dyplomacja/informacja-ministra-spraw-zagranicznych-o-zadaniach-polskiej-polityki-zagranicznej-w-2025-r
20.04.202515:31
Зрозуміти оточення Трампа
Команда президента США поділена між двома таборами: «яструбами», які виступають за жорстку політику проти Китаю, але вважають, що Америка не може дозволити собі підтримку України, та ізоляціоністами, які проти будь-яких зовнішньополітичних авантюр. Наразі «яструби» програють
Поки увага прикута до нової тарифної політики, мало хто помітив, що адміністрація звільнила низку досвідчених фахівців із Ради нацбезпеки США. Посаду залишив Девід Фейт (David Feith) — один із авторів індо-тихоокеанської стратегії США, послідовний прихильник жорсткого курсу щодо Китаю й Росії
Під питанням також майбутнє старшого директора з питань Азії Івана Канапаті (Ivan Kanapathy) та заступника радника з нацбезпеки Алекса Вонга (Alex Wong) — їх звинувачують у недостатній лояльності новій адміністрації
На позицію Держдепартаменту та навіть на Марко Рубіо, здається, ніхто особливо не зважає. Досвідчені професіонали достроково йдуть у відставку, а керівництво відділу Східної Азії, ймовірно, обійме Майкл ДеСомбре (Michael DeSombre) — юрист, чий єдиний дипломатичний досвід — посада посла в Таїланді
«І що з того?» — спитаєте ви. Адже Трамп сам вирішуватиме свою зовнішню політику
Це правда. Але жоден президент не може бути всюди й одразу. Послаблення антикитайської риторики, нечіткість у стратегічних питаннях, відсутність довгострокового планування — все це симптоми хаотичної кадрової політики. США залишаються могутньою державою, але чи у правильному напрямі сьогодні спрямовані її ресурси?
🍷 UnRealpolitik
Команда президента США поділена між двома таборами: «яструбами», які виступають за жорстку політику проти Китаю, але вважають, що Америка не може дозволити собі підтримку України, та ізоляціоністами, які проти будь-яких зовнішньополітичних авантюр. Наразі «яструби» програють
Поки увага прикута до нової тарифної політики, мало хто помітив, що адміністрація звільнила низку досвідчених фахівців із Ради нацбезпеки США. Посаду залишив Девід Фейт (David Feith) — один із авторів індо-тихоокеанської стратегії США, послідовний прихильник жорсткого курсу щодо Китаю й Росії
Під питанням також майбутнє старшого директора з питань Азії Івана Канапаті (Ivan Kanapathy) та заступника радника з нацбезпеки Алекса Вонга (Alex Wong) — їх звинувачують у недостатній лояльності новій адміністрації
На позицію Держдепартаменту та навіть на Марко Рубіо, здається, ніхто особливо не зважає. Досвідчені професіонали достроково йдуть у відставку, а керівництво відділу Східної Азії, ймовірно, обійме Майкл ДеСомбре (Michael DeSombre) — юрист, чий єдиний дипломатичний досвід — посада посла в Таїланді
«І що з того?» — спитаєте ви. Адже Трамп сам вирішуватиме свою зовнішню політику
Це правда. Але жоден президент не може бути всюди й одразу. Послаблення антикитайської риторики, нечіткість у стратегічних питаннях, відсутність довгострокового планування — все це симптоми хаотичної кадрової політики. США залишаються могутньою державою, але чи у правильному напрямі сьогодні спрямовані її ресурси?
🍷 UnRealpolitik
16.04.202518:51
Народ починає щось підозрювати, Мілорде
Рейтинги Трампа падають
За даними опитування YouGov/The Economist, рейтинг схвалення чинного президента знизився на 14 пунктів відтоді, як він обійняв посаду. Це падіння — різкіше, ніж під час його першого терміну
Окремим ударом стали наслідки тарифної політики. І хоч самому Трампу короткострокові втрати рейтингу поки що не критичні, для республіканців, які готуються до парламентських перегонів, це тривожний дзвінок
Та не варто мріяти про імпічмент
МАГА-ядро залишається непохитним:
Економічні маневри та мита відштовхнули лише частину коливних виборців. Але більшість і далі вірить, що «все йде за планом»
Справжній тест — попереду. У 2026 році відбудуться проміжні вибори до Конгресу. Саме вони покажуть, наскільки сильним є президент Трамп у своїй другій каденції. Під час першого терміну республіканці втратили 42 місця у Палаті представників у 2018-му. Тоді контроль перейшов до демократів
2026 рік покаже, чи ще досі Америка хоче грати за правилами Трампа
🍷 UnRealpolitik
Рейтинги Трампа падають
За даними опитування YouGov/The Economist, рейтинг схвалення чинного президента знизився на 14 пунктів відтоді, як він обійняв посаду. Це падіння — різкіше, ніж під час його першого терміну
Кожен п’ятий з-поміж тих, хто голосував за нього, незадоволений тим, як він бореться з інфляцією. 12% вважають, що його економічна політика провальна
Окремим ударом стали наслідки тарифної політики. І хоч самому Трампу короткострокові втрати рейтингу поки що не критичні, для республіканців, які готуються до парламентських перегонів, це тривожний дзвінок
Та не варто мріяти про імпічмент
МАГА-ядро залишається непохитним:
92% республіканців, які голосували за нього в листопаді, й досі його підтримують
Економічні маневри та мита відштовхнули лише частину коливних виборців. Але більшість і далі вірить, що «все йде за планом»
Справжній тест — попереду. У 2026 році відбудуться проміжні вибори до Конгресу. Саме вони покажуть, наскільки сильним є президент Трамп у своїй другій каденції. Під час першого терміну республіканці втратили 42 місця у Палаті представників у 2018-му. Тоді контроль перейшов до демократів
2026 рік покаже, чи ще досі Америка хоче грати за правилами Трампа
🍷 UnRealpolitik
13.04.202519:19
Риторика Трампа шкодить режиму ядерного нерозповсюдження
У лютому 2025 року Дональд Трамп заявив, що США можуть знищити світ кілька разів і немає сенсу нарощувати ядерні арсенали. Краще, мовляв, перенаправити фінансування на інші потреби
Але не все так просто. Якщо Росія й Китай збільшують свої запаси, США мусять відповідати. Це цілком логічно. Проблема скорочення боєголовок існувала завжди, однак нині виникає ще небезпечніший тренд — дедалі більше країн задумуються над створенням власної ядерної зброї
НАТО та військова міць США довго були фактором стримування. Західні союзники не прагнули до ядерного статусу, бо мали «парасольку» Вашингтона
Та сьогодні ситуація змінюється. Саудівська Аравія, Південна Корея, Японія, Німеччина — усі вони дедалі більше сумніваються в американських гарантіях. Гегемон слабшає — і це стимулює гонку озброєнь
А якщо згадати ще Іран і Північну Корею, які вже розхитують свої регіони, то маємо виток глобальної нестабільності
Світ шукає нову рівновагу. І ядерна зброя — опція, яка все частіше лежить на столі
Система ядерного нерозповсюдження вже давно дала тріщину: із самого початку ставка була на уповільнення розповсюдження, а не на його повну відсутність. І зараз ми близькі до ситуації, коли, умовно, іранська ядерна зброя стане стартовим пострілом у світових перегонах за володіння найпотужнішою військовою технологією, і дамба прорветься
Саме тому іранське питання — питання принципу
🍷 UnRealpolitik
У лютому 2025 року Дональд Трамп заявив, що США можуть знищити світ кілька разів і немає сенсу нарощувати ядерні арсенали. Краще, мовляв, перенаправити фінансування на інші потреби
Але не все так просто. Якщо Росія й Китай збільшують свої запаси, США мусять відповідати. Це цілком логічно. Проблема скорочення боєголовок існувала завжди, однак нині виникає ще небезпечніший тренд — дедалі більше країн задумуються над створенням власної ядерної зброї
НАТО та військова міць США довго були фактором стримування. Західні союзники не прагнули до ядерного статусу, бо мали «парасольку» Вашингтона
Та сьогодні ситуація змінюється. Саудівська Аравія, Південна Корея, Японія, Німеччина — усі вони дедалі більше сумніваються в американських гарантіях. Гегемон слабшає — і це стимулює гонку озброєнь
А якщо згадати ще Іран і Північну Корею, які вже розхитують свої регіони, то маємо виток глобальної нестабільності
Світ шукає нову рівновагу. І ядерна зброя — опція, яка все частіше лежить на столі
Система ядерного нерозповсюдження вже давно дала тріщину: із самого початку ставка була на уповільнення розповсюдження, а не на його повну відсутність. І зараз ми близькі до ситуації, коли, умовно, іранська ядерна зброя стане стартовим пострілом у світових перегонах за володіння найпотужнішою військовою технологією, і дамба прорветься
Саме тому іранське питання — питання принципу
🍷 UnRealpolitik
07.04.202515:02
Виходьте за кордони простих уявлень про світ. Політика складніша ніж здається і її можна досліджувати, як на рівні держав, так і на рівні політиків. І знайти всезнаючого пророка в такій складній сфері неможливо
Натомість рекомендуємо Вам добірку новино-аналітичних каналів, де кожен автор має свою сферу інтересів та свої погляди на події як в Україні, так і у світі
🟠POLITpedia - політична ситуація у світі, аналіз, новини та термінологія, і все це простими словами
🟠Гамбіт Саллівана - переклади західних медіа та розшифровка шизи Трампа для української аудиторії
🟠The Voicer - середовище аналітики та здорового глузду. Авторські аналітичні статті з різних тем від геополітики до економіки
🟠Новосилецький на дивані - зрада, від якої ви станете залежні
🟠Міжнародне Аняме (国際アニャメ) - відкриваю світ міжнародних відносин (і не тільки) в Індо-Тихоокеанському регіоні
🟠Пхеньянська Правда🇺🇦 - канал про велику геополітику країн Азії та Близького Сходу
🟠Політичний Фронт США - аналітика, новини та огляд головних подій американської політики. Відстежуйте зміни, що формують майбутнє
🟠PolitКраїна - канал, який пише про те, чого не помічає більшість!
🟠Сігай - автор YouTube-каналу про міжнародну політику та падіння комунізму в Європі (а ще про Трампа без зайвого алармізму)
🟠dechat - головні події, політика та суспільні процеси в Німеччині, Австрії та Швейцарії. Аналітика, меми та упереджені погляди будуть також присутні
🟠Кваси - підпільний народно-капіталістичний канал. Де актуальні події пишуться під кваском
🟠Young Diplomat - Простими словами про велику політику від студента МВ
🟠Будда в Конгресі - виважена та спокійна аналітика про обидва береги Атлантики з фльором місцевого гумору
🟠ADASTRA - досліджуємо міжнародне, щоб творити національне
🟠Спілка "УкрінСерв" - Важливі новини з періодичними авторськими коментарями
Щоб вам було зручніше, ми зібрали їх у одну папку, і тепер ви можете підписуватись на найкращі ресурси одним кліком: https://t.me/addlist/kpNfjdfc7ihjNGRi
Бути причетним до Великого — завжди приємно, тому наполегливо Вас закликаємо підписуватися, ділитися з друзями та підтримувати український контент! Разом формуємо національну інтелектуальну спільноту!
Натомість рекомендуємо Вам добірку новино-аналітичних каналів, де кожен автор має свою сферу інтересів та свої погляди на події як в Україні, так і у світі
🟠POLITpedia - політична ситуація у світі, аналіз, новини та термінологія, і все це простими словами
🟠Гамбіт Саллівана - переклади західних медіа та розшифровка шизи Трампа для української аудиторії
🟠The Voicer - середовище аналітики та здорового глузду. Авторські аналітичні статті з різних тем від геополітики до економіки
🟠Новосилецький на дивані - зрада, від якої ви станете залежні
🟠Міжнародне Аняме (国際アニャメ) - відкриваю світ міжнародних відносин (і не тільки) в Індо-Тихоокеанському регіоні
🟠Пхеньянська Правда🇺🇦 - канал про велику геополітику країн Азії та Близького Сходу
🟠Політичний Фронт США - аналітика, новини та огляд головних подій американської політики. Відстежуйте зміни, що формують майбутнє
🟠PolitКраїна - канал, який пише про те, чого не помічає більшість!
🟠Сігай - автор YouTube-каналу про міжнародну політику та падіння комунізму в Європі (а ще про Трампа без зайвого алармізму)
🟠dechat - головні події, політика та суспільні процеси в Німеччині, Австрії та Швейцарії. Аналітика, меми та упереджені погляди будуть також присутні
🟠Кваси - підпільний народно-капіталістичний канал. Де актуальні події пишуться під кваском
🟠Young Diplomat - Простими словами про велику політику від студента МВ
🟠Будда в Конгресі - виважена та спокійна аналітика про обидва береги Атлантики з фльором місцевого гумору
🟠ADASTRA - досліджуємо міжнародне, щоб творити національне
🟠Спілка "УкрінСерв" - Важливі новини з періодичними авторськими коментарями
Щоб вам було зручніше, ми зібрали їх у одну папку, і тепер ви можете підписуватись на найкращі ресурси одним кліком: https://t.me/addlist/kpNfjdfc7ihjNGRi
Бути причетним до Великого — завжди приємно, тому наполегливо Вас закликаємо підписуватися, ділитися з друзями та підтримувати український контент! Разом формуємо національну інтелектуальну спільноту!
05.04.202510:03
Чому Рубіо не стане «новим Кіссінджером»?
У 70-х держсекретарю Кіссінджеру вдалося втілити дипломатичний маневр, що змінив хід Холодної війни: зближення США та КНР, яке посилило тиск на Радянський Союз. Зараз американці шукають схожий підхід
Але Кіссінджер не створив дива — він просто вдало скористався ситуацією. Китай у 70-х лежав у руїнах після комуністичних експериментів Мао Цзедуна, на кордоні тривав конфлікт із Радянським Союзом. Сам Пекін не марив світовим лідерством, а намагався просто втриматися як держава
США прийшли «на все готове». Коли Китай відкрив свою економіку для світу в 1980-х, американський бізнес і споживачі отримали вигоду від зростання китайського виробничого сектору. Пекін не потрібно було підбурювати до конфлікту із СРСР — зіткнення вже тривали, і КНР була в асиметричному протистоянні
Що ж зараз?
Росія та КНР пов’язані спільною стратегічною метою — покласти край гегемонії Заходу. Китай швидко нарощує експорт товарів до Росії, заповнюючи прогалину, залишену західними виробниками
За даними дослідницької компанії Rhodium Group, лише в автомобільному секторі частка Китаю на російському ринку зросла з 9% у 2021 році до 61% у 2023
Це дає Пекіну серйозний важіль впливу на Москву
Навіть якщо вдасться «відтягнути» Росію від Китаю — скільки це коштуватиме?
Це зашкодить відносинам із союзниками по НАТО, Вашингтон буде змушений поступитися інтересами в Європі й піти на економічні компроміси. І заради чого?
У кращому випадку Росія залишатиметься нейтральною, нарощуватиме силу і підкидатиме дров у конфлікт між КНР і США. А в Штатів не буде важелів, щоб запобігти майбутньому зближенню Москви та Пекіна
Намагання завоювати прихильність Росії означало б обміняти сильних і надійних союзників на слабкого, бідного і непостійного партнера. На такий крок Кіссінджер, переконаний реаліст, ніколи б не пішов
🍷 UnRealpolitik
У 70-х держсекретарю Кіссінджеру вдалося втілити дипломатичний маневр, що змінив хід Холодної війни: зближення США та КНР, яке посилило тиск на Радянський Союз. Зараз американці шукають схожий підхід
Але Кіссінджер не створив дива — він просто вдало скористався ситуацією. Китай у 70-х лежав у руїнах після комуністичних експериментів Мао Цзедуна, на кордоні тривав конфлікт із Радянським Союзом. Сам Пекін не марив світовим лідерством, а намагався просто втриматися як держава
США прийшли «на все готове». Коли Китай відкрив свою економіку для світу в 1980-х, американський бізнес і споживачі отримали вигоду від зростання китайського виробничого сектору. Пекін не потрібно було підбурювати до конфлікту із СРСР — зіткнення вже тривали, і КНР була в асиметричному протистоянні
Що ж зараз?
Росія та КНР пов’язані спільною стратегічною метою — покласти край гегемонії Заходу. Китай швидко нарощує експорт товарів до Росії, заповнюючи прогалину, залишену західними виробниками
За даними дослідницької компанії Rhodium Group, лише в автомобільному секторі частка Китаю на російському ринку зросла з 9% у 2021 році до 61% у 2023
Це дає Пекіну серйозний важіль впливу на Москву
Навіть якщо вдасться «відтягнути» Росію від Китаю — скільки це коштуватиме?
Це зашкодить відносинам із союзниками по НАТО, Вашингтон буде змушений поступитися інтересами в Європі й піти на економічні компроміси. І заради чого?
У кращому випадку Росія залишатиметься нейтральною, нарощуватиме силу і підкидатиме дров у конфлікт між КНР і США. А в Штатів не буде важелів, щоб запобігти майбутньому зближенню Москви та Пекіна
Намагання завоювати прихильність Росії означало б обміняти сильних і надійних союзників на слабкого, бідного і непостійного партнера. На такий крок Кіссінджер, переконаний реаліст, ніколи б не пішов
🍷 UnRealpolitik
Показано 1 - 24 із 236
Увійдіть, щоб розблокувати більше функціональності.
