Өнөр
Храм поезії
Өнөр
27.02.202510:06
Спартанко, ти знову прийшла?
І знову прийшла не одна?
Блакить у очах твоїх стала неначе темніша.
Даруєш мені це маля?
Охоче прийму. Синам
Твоїм я дозволю вступити в ряди мого війська.
Слабкий серед вас чи ні,
Для мене ви всі такі.
Тендітні створіння богів, скуті плоттю та кров'ю.
Захочеш, прийму й тебе.
І біль вже за мить мине,
Тоді покажу, що дарую всім сірим та кволим.
Побачиш своїх синів,
Що стали вітрами, дім
Отримали вдруге, опісля батьківської зради.
Побачиш цариць моїх,
Що втратили земну міць
І кинулись в урвище, світ проклинаючи владний.
Ти зможеш помститись їм.
Усім, хто калічив й тим,
Хто буде калічити інших, допоки не скресне.
Ти вмієш літати? Ні?
Навчу, ти ступай. Униз.
Всміхнися, ти ж скинеш кайдани! Хіба не чудесно?
Ми скличемо всі вітри,
Зітремо з лиця землі
Усе, на що око впаде, все, що трапиться в шалі.
Злітай на рахунок "три".
Не вмієш? Навчишся. Всі,
Що нині ширяють, колись уперше злітали.
Ти бурею станеш. Шторм
Тобі уже б'є чолом.
Він бачив, які блискавиці в блакиті ховались.
Навіщо тобі земля,
Якщо в тебе буду я?
Спартанко, дозволь запросити тебе на цей танець.
Це буде неспішний вальс
Під ритм руйнівних громів,
І Спарта молитиме небо, на мир зубожіле.
Ніхто не зупинить нас,
І Зевс вмиє руки. Він
Лишень-бо паяц перед обличчям стихії.
І небо розколеться навпіл в кривавій лазурі.
Ти йдеш? Я чекаю, Спартанко, майбутня буре.
@zapyskyneofitky
#вічнавічзістихією #намарафондоолі
#неофітка
І знову прийшла не одна?
Блакить у очах твоїх стала неначе темніша.
Даруєш мені це маля?
Охоче прийму. Синам
Твоїм я дозволю вступити в ряди мого війська.
Слабкий серед вас чи ні,
Для мене ви всі такі.
Тендітні створіння богів, скуті плоттю та кров'ю.
Захочеш, прийму й тебе.
І біль вже за мить мине,
Тоді покажу, що дарую всім сірим та кволим.
Побачиш своїх синів,
Що стали вітрами, дім
Отримали вдруге, опісля батьківської зради.
Побачиш цариць моїх,
Що втратили земну міць
І кинулись в урвище, світ проклинаючи владний.
Ти зможеш помститись їм.
Усім, хто калічив й тим,
Хто буде калічити інших, допоки не скресне.
Ти вмієш літати? Ні?
Навчу, ти ступай. Униз.
Всміхнися, ти ж скинеш кайдани! Хіба не чудесно?
Ми скличемо всі вітри,
Зітремо з лиця землі
Усе, на що око впаде, все, що трапиться в шалі.
Злітай на рахунок "три".
Не вмієш? Навчишся. Всі,
Що нині ширяють, колись уперше злітали.
Ти бурею станеш. Шторм
Тобі уже б'є чолом.
Він бачив, які блискавиці в блакиті ховались.
Навіщо тобі земля,
Якщо в тебе буду я?
Спартанко, дозволь запросити тебе на цей танець.
Це буде неспішний вальс
Під ритм руйнівних громів,
І Спарта молитиме небо, на мир зубожіле.
Ніхто не зупинить нас,
І Зевс вмиє руки. Він
Лишень-бо паяц перед обличчям стихії.
І небо розколеться навпіл в кривавій лазурі.
Ти йдеш? Я чекаю, Спартанко, майбутня буре.
@zapyskyneofitky
#вічнавічзістихією #намарафондоолі
#неофітка
10.02.202514:04
У скриньці деревʼяній на горищі -
Скарби, укриті павутинням роду.
Іх рік за роком час безжальний нищив - Невдалий злодій - навіть не нашкодив!
Лише тремтять на барві зморшки стислі,
Ім не знайомі календарні числа.
- Прийми баламути оці, Катерино, у спадок,
Вони прикрашали бабусі твоєї весільне вбрання,
Дитино, краса з білих мушель тобі не завадить, Пройдисвітам щастя жіночого хвіртку в життя відчиняй.
Мрійлива красуня одягнена в посмішку літа,
Дощами емоцій торкається стомлених трав
польових,
Залізна у слабкості поряд з коханим - тендітна,
А він сам не свій - до її перламутру у мові не звик.
Елегія сумнівів швидко на святі зникає,
Довіра відштовхує дівчину крилами від хвилювань,
Палає все небо над лінією небокраю,
І зірка спускається з нього повільно - будь-що забажай!
За тином років, за парканом йоржистих історій
У хаті старі молодята зняли відривний календар,
Святкують родиною той зорепад неповторний,
Молодшій онуці Катруся несе перламутровий дар.
- Прийми баламути оці, моя рідна, благаю!
Вони прикрашали бабусі твоєї весільне вбрання.
Тривога! Палає над лінією небокраю...
Пройдисвіти горя - крилаті ракети - летять навмання...
У сивій ковилі на кладовищі - Скарби, укриті павутинням роду.
Іх ворог день за днем безжально нищив -
Невдалий злодій - навіть не нашкодив!
Лише тремтять на барві зморшки стислі,
Ім не знайомі ці криваві числа.
Мовчан Оксана
Вірш до ВМ6 у першому турі
@sarahwatsonrhymes
#мовчан
Скарби, укриті павутинням роду.
Іх рік за роком час безжальний нищив - Невдалий злодій - навіть не нашкодив!
Лише тремтять на барві зморшки стислі,
Ім не знайомі календарні числа.
- Прийми баламути оці, Катерино, у спадок,
Вони прикрашали бабусі твоєї весільне вбрання,
Дитино, краса з білих мушель тобі не завадить, Пройдисвітам щастя жіночого хвіртку в життя відчиняй.
Мрійлива красуня одягнена в посмішку літа,
Дощами емоцій торкається стомлених трав
польових,
Залізна у слабкості поряд з коханим - тендітна,
А він сам не свій - до її перламутру у мові не звик.
Елегія сумнівів швидко на святі зникає,
Довіра відштовхує дівчину крилами від хвилювань,
Палає все небо над лінією небокраю,
І зірка спускається з нього повільно - будь-що забажай!
За тином років, за парканом йоржистих історій
У хаті старі молодята зняли відривний календар,
Святкують родиною той зорепад неповторний,
Молодшій онуці Катруся несе перламутровий дар.
- Прийми баламути оці, моя рідна, благаю!
Вони прикрашали бабусі твоєї весільне вбрання.
Тривога! Палає над лінією небокраю...
Пройдисвіти горя - крилаті ракети - летять навмання...
У сивій ковилі на кладовищі - Скарби, укриті павутинням роду.
Іх ворог день за днем безжально нищив -
Невдалий злодій - навіть не нашкодив!
Лише тремтять на барві зморшки стислі,
Ім не знайомі ці криваві числа.
Мовчан Оксана
Вірш до ВМ6 у першому турі
@sarahwatsonrhymes
#мовчан
09.02.202521:02
ТВОЄ СЛОВО – ВАЖЛИВЕ!
Вибори, які справді щось вирішують!
26 лютого ти не просто глядач – ти суддя в поетичній битві!
Вісім сміливців зійдуться у словесному двобої, щоб вибороти 1000 грн та титул єПоета.
Чий ритм найгостріший? Чий рядок найсильніший? Чий голос заслуговує на перемогу? Вирішувати тобі!
✅ Реальні бюлетені та виборчий процес
✅ Гострі дебати та батли без правил
✅ Живі емоції та справжня інтрига
Вхід: 200 грн
(50% від суми на FPV-дрон, бо кожен політ починається з підтримки!)
✅26.02(середа)
📍 Львів центр (локацію надсилаємо після бронювання)
Забронюй вже зараз! Пиши в приват. "Вибори", якщо хочеш вершити долю.
І "єПоет", якщо прагнеш балатуватися.
Приходь, голосуй, кайфуй – поезія потребує твого вибору!
форма
Вибори, які справді щось вирішують!
26 лютого ти не просто глядач – ти суддя в поетичній битві!
Вісім сміливців зійдуться у словесному двобої, щоб вибороти 1000 грн та титул єПоета.
Чий ритм найгостріший? Чий рядок найсильніший? Чий голос заслуговує на перемогу? Вирішувати тобі!
✅ Реальні бюлетені та виборчий процес
✅ Гострі дебати та батли без правил
✅ Живі емоції та справжня інтрига
Вхід: 200 грн
(50% від суми на FPV-дрон, бо кожен політ починається з підтримки!)
✅26.02(середа)
📍 Львів центр (локацію надсилаємо після бронювання)
Забронюй вже зараз! Пиши в приват. "Вибори", якщо хочеш вершити долю.
І "єПоет", якщо прагнеш балатуватися.
Приходь, голосуй, кайфуй – поезія потребує твого вибору!
форма
29.01.202520:14
Я не хизуюсь на вітер словами,
Шлях прокладаю до серця волошками,
Букви замінюють в текстах корали,
Звуки рояться потоком прозорливим.
Не розділяюсь у текстах на кокони,
Пишу рядки кожен день перекатами.
Пазли розписують строфи відтоками,
Тиша накриє мовчаннями статуй.
В пошуках подиву тлію абзацами,
Слово пронизує тіло куплетами.
Букви кружляють оцвітами сакури,
Помисли ллються складами затертими.
Не колихаю надію маршрутами,
Пошепки ґвалт піднімаю між строфами.
Довгим мовчанням живлюсь, мов отрутою...
Вірш написав...та насправді, про що це я?..
Я не хизуюсь на вітер словами,
Не авторую під написом прописів.
Пишу без пошуку вічної слави,
Тексти зшиваю простими волокнами...
Mr.nobody
#поезія
Шлях прокладаю до серця волошками,
Букви замінюють в текстах корали,
Звуки рояться потоком прозорливим.
Не розділяюсь у текстах на кокони,
Пишу рядки кожен день перекатами.
Пазли розписують строфи відтоками,
Тиша накриє мовчаннями статуй.
В пошуках подиву тлію абзацами,
Слово пронизує тіло куплетами.
Букви кружляють оцвітами сакури,
Помисли ллються складами затертими.
Не колихаю надію маршрутами,
Пошепки ґвалт піднімаю між строфами.
Довгим мовчанням живлюсь, мов отрутою...
Вірш написав...та насправді, про що це я?..
Я не хизуюсь на вітер словами,
Не авторую під написом прописів.
Пишу без пошуку вічної слави,
Тексти зшиваю простими волокнами...
Mr.nobody
#поезія
15.01.202518:03
++
на літературних фестивалях часто запитують:
де ваші українські ремарки та гемінґвеї?
їм відповідають: вони на позиціях, в окопах десь у Бахмуті чи біля Авдіївки.
їм відповідають: вони на плацдармі лівого берега,
вони штурмують посадки,
сміються на заправках ОККО поїдаючи хот-доги,
запиваючи сосиску фантою або спрайтом.
але ніхто насправді не знає
де вони геніальні поети? де вони геніальні прозаїки?
де, насправді, вони?
а вони в чистилищі
на землі.
човгають ногами в болоті, йдуть крізь дощі,
копають, збивають, чекають.
вони засинають на небесах,
засинають кладучи голову на мрії свої ніби на подушку.
вони дихають та прислухаються ховаючись в лисячих норах
в тріщинах-окопах.
вони кладуть небо на свої плечі й всю важкість землі,
своєї землі, несуть далі.
і ніхто не називає їхні імена.
поки вони живі
вони нікому не потрібні
крім друзів та рідних,
крім волонтерів та побратимів.
і коли запитують: де ваші Нобелівські лауреати?
відповідь очевидна: мертві.
вони в землі за яку воюють поети з великими серцями,
вони в землі дихають і відчувають
той зв'язок поколінь де ворог один і той самий вже чотири сотні літ.
лиш би не зупинився часу лік.
лиш би вижив хоча б один.
хоча б до весни.
а там літо - там буде легше, як мінімум не так холодно.
і коли небо стирає почерк, коли слова зникають,
коли не пишеться, а лише відчувається,
коли наближається…
великі серця зупиняються.
час зупиняється.
в небі
імена їхні називаються.
Валерій Пузік
#пузік
на літературних фестивалях часто запитують:
де ваші українські ремарки та гемінґвеї?
їм відповідають: вони на позиціях, в окопах десь у Бахмуті чи біля Авдіївки.
їм відповідають: вони на плацдармі лівого берега,
вони штурмують посадки,
сміються на заправках ОККО поїдаючи хот-доги,
запиваючи сосиску фантою або спрайтом.
але ніхто насправді не знає
де вони геніальні поети? де вони геніальні прозаїки?
де, насправді, вони?
а вони в чистилищі
на землі.
човгають ногами в болоті, йдуть крізь дощі,
копають, збивають, чекають.
вони засинають на небесах,
засинають кладучи голову на мрії свої ніби на подушку.
вони дихають та прислухаються ховаючись в лисячих норах
в тріщинах-окопах.
вони кладуть небо на свої плечі й всю важкість землі,
своєї землі, несуть далі.
і ніхто не називає їхні імена.
поки вони живі
вони нікому не потрібні
крім друзів та рідних,
крім волонтерів та побратимів.
і коли запитують: де ваші Нобелівські лауреати?
відповідь очевидна: мертві.
вони в землі за яку воюють поети з великими серцями,
вони в землі дихають і відчувають
той зв'язок поколінь де ворог один і той самий вже чотири сотні літ.
лиш би не зупинився часу лік.
лиш би вижив хоча б один.
хоча б до весни.
а там літо - там буде легше, як мінімум не так холодно.
і коли небо стирає почерк, коли слова зникають,
коли не пишеться, а лише відчувається,
коли наближається…
великі серця зупиняються.
час зупиняється.
в небі
імена їхні називаються.
Валерій Пузік
#пузік
11.01.202522:30
✍️- Займатися текстом
За кулісами місиво: пера та дроти. Сабмісивом
ти не проти побути в розкутих бажаннях та істинах.
Це кімната для ігор, обладнане лігво самітника.
Зачиняються штори, щоб зорі гріха не помітили.
Просто слідуй за мною, жагою дороги накреслюю.
Стань моєю рабою, ховайся в катренах. Між плесами
нам метафори веслами. Душі в чарунках поезії:
амфібрахій до ранку. Мчимо до світанку по лезах ми.
Нам удосталь епітетів: рими оздобимо квітами.
Простирадла блокнотів заселять розпатлані літери,
що пробуджені вітром і збуджені пальцями літніми.
Доки пишемо вірші усміхнені, в темряві світ німий.
Не важливий віршований розмір, а вміння засіяти
у рядочки зерно. І вина нам не досить між мріями.
Фрази з нотами й віями змішаємо разом, як вміємо.
Ми без віршів пустіші. Поезія робить нас вільними.
Перестану писати: цей стан поміж ребер колотиме.
Вечір лірики — свято. Чи буде зв'язок між окопами?
Може, завтра помремо. Та, Боже, я вірю, воскреснемо
в ненавмисних рядках. Та поки займемося текстами.
@real_dobrutskiy
#інтимнірядки
#добруцький
За кулісами місиво: пера та дроти. Сабмісивом
ти не проти побути в розкутих бажаннях та істинах.
Це кімната для ігор, обладнане лігво самітника.
Зачиняються штори, щоб зорі гріха не помітили.
Просто слідуй за мною, жагою дороги накреслюю.
Стань моєю рабою, ховайся в катренах. Між плесами
нам метафори веслами. Душі в чарунках поезії:
амфібрахій до ранку. Мчимо до світанку по лезах ми.
Нам удосталь епітетів: рими оздобимо квітами.
Простирадла блокнотів заселять розпатлані літери,
що пробуджені вітром і збуджені пальцями літніми.
Доки пишемо вірші усміхнені, в темряві світ німий.
Не важливий віршований розмір, а вміння засіяти
у рядочки зерно. І вина нам не досить між мріями.
Фрази з нотами й віями змішаємо разом, як вміємо.
Ми без віршів пустіші. Поезія робить нас вільними.
Перестану писати: цей стан поміж ребер колотиме.
Вечір лірики — свято. Чи буде зв'язок між окопами?
Може, завтра помремо. Та, Боже, я вірю, воскреснемо
в ненавмисних рядках. Та поки займемося текстами.
@real_dobrutskiy
#інтимнірядки
#добруцький
Кайра бөлүшүлгөн:
синьоока
16.02.202515:42
покоління телефонів
ми — покоління, що залагало.
покоління чату gpt і поганого зору.
ми тримаємо в руках яблука розбрату
тільки б не розрядився.
часто я заздрю людям
дитинство яких було на вулиці —
людям часів мезозою
я сумую за поцілунками в листах
рецептами у зошитах
запахом бібліотеки
я сумую за тим, чого в мене
не було.
хтось взагалі памʼятає романтику?
і я кажу не про картинки з котами
знайомство в taster
вогник на сторис
муркотіння в дискорді
телеґрам-преміум у подарунок
здається, романтику кинули в бан.
і ми у полоні цифровізації
роботи роботи роботи
ми молимося ґуґлові
замість церкви ходимо в цитрус
і ставимо блогерам лайки-свічки
у вас теж онлайн паспорт
онлайн стосунки
онлайн гроші
онлайн навчання
онлі онлайн
навіть із вами я знайома через онлайн
а чи існую я без вайфаю?
хто я без обладунків соцмереж?
чи зможу я вийти з клітки смайликів та гівок?
вибратися з пастки твіто-тіктоко-граму?
і тепер
я сприймаю коментар на вірш як оплески,
репост — як публікацію збірки
я інтернет поетка
в спільноті таких самих інтернет поетів
звʼязаних нитками чатів
що на сцені дрижать ніби в мінус 20
що виходять на вулицю і одразу
розряджаються від холоду
і я з ними пишу свій вірш
паралельно гортаючи рілси.
ми — покоління, що залагало.
покоління чату gpt і поганого зору.
ми тримаємо в руках яблука розбрату
тільки б не розрядився.
часто я заздрю людям
дитинство яких було на вулиці —
людям часів мезозою
я сумую за поцілунками в листах
рецептами у зошитах
запахом бібліотеки
я сумую за тим, чого в мене
не було.
хтось взагалі памʼятає романтику?
і я кажу не про картинки з котами
знайомство в taster
вогник на сторис
муркотіння в дискорді
телеґрам-преміум у подарунок
здається, романтику кинули в бан.
і ми у полоні цифровізації
роботи роботи роботи
ми молимося ґуґлові
замість церкви ходимо в цитрус
і ставимо блогерам лайки-свічки
у вас теж онлайн паспорт
онлайн стосунки
онлайн гроші
онлайн навчання
онлі онлайн
навіть із вами я знайома через онлайн
а чи існую я без вайфаю?
хто я без обладунків соцмереж?
чи зможу я вийти з клітки смайликів та гівок?
вибратися з пастки твіто-тіктоко-граму?
і тепер
я сприймаю коментар на вірш як оплески,
репост — як публікацію збірки
я інтернет поетка
в спільноті таких самих інтернет поетів
звʼязаних нитками чатів
що на сцені дрижать ніби в мінус 20
що виходять на вулицю і одразу
розряджаються від холоду
і я з ними пишу свій вірш
паралельно гортаючи рілси.
10.02.202510:02
отак ти стоятимеш посеред міста - розхристана і щаслива.
і лягатиме ранок тонкою ліскою, і крізь тебе плистиме.
кожен спогад, неначе мала намистина - нанизуєш невагомі.
і радієш стоїш, як дитина. бо ти вдома, ти в себе вдома.
хочеться все до грудей прислонити, кожен куток притиснути.
сюдою ходила до універу, повз Агатангела Кримського.
тудою колись ішла і ревіла, зневірена з папкою віршів.
куди ті часи поділи ми? стоїш і щемко радієш.
і пропливають кудись перехожі, несуть під одежею справи.
стоїш і безслівно ділишся кожному: я щойно побачила маму,
я щойно за довго побачила тата. і
раптом хтось обернеться.
і ти побачиш, як в нього так само під курткою тріпотить серце.
вдома такі відчуття щоразу - зворушені всі клітини,
як павутиння вузлиться радість і сум у одне єдине.
до всього так хочеться прислонитись, завмерти отак на трішки.
і укрити все теплим віршем. і забрати з собою у вірші.
@olenalevchenkopoetry
#олена_левченко
і лягатиме ранок тонкою ліскою, і крізь тебе плистиме.
кожен спогад, неначе мала намистина - нанизуєш невагомі.
і радієш стоїш, як дитина. бо ти вдома, ти в себе вдома.
хочеться все до грудей прислонити, кожен куток притиснути.
сюдою ходила до універу, повз Агатангела Кримського.
тудою колись ішла і ревіла, зневірена з папкою віршів.
куди ті часи поділи ми? стоїш і щемко радієш.
і пропливають кудись перехожі, несуть під одежею справи.
стоїш і безслівно ділишся кожному: я щойно побачила маму,
я щойно за довго побачила тата. і
раптом хтось обернеться.
і ти побачиш, як в нього так само під курткою тріпотить серце.
вдома такі відчуття щоразу - зворушені всі клітини,
як павутиння вузлиться радість і сум у одне єдине.
до всього так хочеться прислонитись, завмерти отак на трішки.
і укрити все теплим віршем. і забрати з собою у вірші.
@olenalevchenkopoetry
#олена_левченко
09.02.202518:54
Люди не знатимуть твоє ім’я,
Занадто багато імен у світі, щоб пам’ятати про кожне.
Люди не згадають твоїх діянь,
Мерехтіння твоїх наповнених відчаєм очей,
Милосердя твоїх передсердь,
Сутність твоїх страждань,
І сенс слова Смерть.
Ти закритий у виділеному часопросторі.
Кості болять, від подагри ломить суглоби,
Суголосних тобі людей.
Мабуть, воно вартує цього:
Прогулянки о сьомій ранку із собакою,
Мандрівки напівспроможнілим трамваєм
На ту сторону міста,
Кисті, що ховаються від холоду у рукавичках.
Звичка курити і пити віскі на роботі,
Бо потім не вистачить здоров’я.
Люди не знатимуть твого імені,
І кому як не мені це казати тобі в лоба.
Злоба перетікає тоненькою цівкою,
Наче із пошкодженого крана,
Торкається шкіри, утворює рани,
Тільки невидимі. Хтось скаже – душевні.
Непевні ці люди. Нестримні й зневажливі.
Кажуть неправду. Не каються у скоєному.
Покоями, тихими кроками до ліжка свого підійди.
Натхненно, на кінчиках пальців,
Тонкі залишаючи по собі сліди.
Тендітно, наче у танці.
Грацією маленької вивірки.
Виром набутого досвіду.
Досвітньої днини.
Зі спокоєм властивим ластівці,
Зішкреби спогади пластами,
Олівцем залиши на папері,
Від зачину до кінцівки.
Двері на ключ зачини,
Груди повні повітря вдихни,
Нанизуй життєвого намиста повні коралі.
Місто, яке так любив, ховається за білими стінами,
Моралі не буде. Як і питання – що далі?
Далі будуть люди, які не знатимуть твого імені.
© Кудлатий
Занадто багато імен у світі, щоб пам’ятати про кожне.
Люди не згадають твоїх діянь,
Мерехтіння твоїх наповнених відчаєм очей,
Милосердя твоїх передсердь,
Сутність твоїх страждань,
І сенс слова Смерть.
Ти закритий у виділеному часопросторі.
Кості болять, від подагри ломить суглоби,
Суголосних тобі людей.
Мабуть, воно вартує цього:
Прогулянки о сьомій ранку із собакою,
Мандрівки напівспроможнілим трамваєм
На ту сторону міста,
Кисті, що ховаються від холоду у рукавичках.
Звичка курити і пити віскі на роботі,
Бо потім не вистачить здоров’я.
Люди не знатимуть твого імені,
І кому як не мені це казати тобі в лоба.
Злоба перетікає тоненькою цівкою,
Наче із пошкодженого крана,
Торкається шкіри, утворює рани,
Тільки невидимі. Хтось скаже – душевні.
Непевні ці люди. Нестримні й зневажливі.
Кажуть неправду. Не каються у скоєному.
Покоями, тихими кроками до ліжка свого підійди.
Натхненно, на кінчиках пальців,
Тонкі залишаючи по собі сліди.
Тендітно, наче у танці.
Грацією маленької вивірки.
Виром набутого досвіду.
Досвітньої днини.
Зі спокоєм властивим ластівці,
Зішкреби спогади пластами,
Олівцем залиши на папері,
Від зачину до кінцівки.
Двері на ключ зачини,
Груди повні повітря вдихни,
Нанизуй життєвого намиста повні коралі.
Місто, яке так любив, ховається за білими стінами,
Моралі не буде. Як і питання – що далі?
Далі будуть люди, які не знатимуть твого імені.
© Кудлатий
29.01.202520:09
Присвячується Мурці.
ну що я маю тобі сказати?
у когось - Марія, чи хоч Олена,
а в мене - ні хати, ні рим піздатих,
я так, пересічно-паралельний
до наративів благої долі - непристосований застосунок.
пельмені, кола та анаболик.
ну й трохи zoom-у.
дивись, я без схем,
махінацій,
кланів —
плекаю тишу, щоб жити звуком
хтось рве харизму, щоб вирізнятись,
хтось пише плани, збирає cookie,
та вище неба підбори тягне —
асфальт відлунює металево.
на фоні міста гливкої магми
я наче стяг без герба та лева
на фоні кольору плям лексичних
статично граю в плейофф-неймдропінг —
так іронічно палю(сь).
в "по-лічном" —
кульгаві кроки.
та кожен ріст має дивне значення,
стрибати в воду - як в тій задачці,
де з точки А в точку Б є начебто
чи жовтий потяг за фібоначчі,
чи тільки крок - нескінченно вартий
слизьких парабол та гострокутих
систем, горінь, реформ.
і начхати
на скутки.
тож паралелюсь під власний вимір,
тримаю коло найближчих. серед
листів загубленого покоління
я майже вижив, бо ще не вмер, а
живу — зодягнений не по стандарту.
сміється доля, як моріарті, як клята курва десятибальна,
бо точки змішано, наче карти,
на фоні неба все маргінально.
і недоречна моя відвертість
на фоні лиха, сирен і вирв. та
на фоні загальнолюдської смерті —
я ще живий.
@viknapoetry
#верле
ну що я маю тобі сказати?
у когось - Марія, чи хоч Олена,
а в мене - ні хати, ні рим піздатих,
я так, пересічно-паралельний
до наративів благої долі - непристосований застосунок.
пельмені, кола та анаболик.
ну й трохи zoom-у.
дивись, я без схем,
махінацій,
кланів —
плекаю тишу, щоб жити звуком
хтось рве харизму, щоб вирізнятись,
хтось пише плани, збирає cookie,
та вище неба підбори тягне —
асфальт відлунює металево.
на фоні міста гливкої магми
я наче стяг без герба та лева
на фоні кольору плям лексичних
статично граю в плейофф-неймдропінг —
так іронічно палю(сь).
в "по-лічном" —
кульгаві кроки.
та кожен ріст має дивне значення,
стрибати в воду - як в тій задачці,
де з точки А в точку Б є начебто
чи жовтий потяг за фібоначчі,
чи тільки крок - нескінченно вартий
слизьких парабол та гострокутих
систем, горінь, реформ.
і начхати
на скутки.
тож паралелюсь під власний вимір,
тримаю коло найближчих. серед
листів загубленого покоління
я майже вижив, бо ще не вмер, а
живу — зодягнений не по стандарту.
сміється доля, як моріарті, як клята курва десятибальна,
бо точки змішано, наче карти,
на фоні неба все маргінально.
і недоречна моя відвертість
на фоні лиха, сирен і вирв. та
на фоні загальнолюдської смерті —
я ще живий.
@viknapoetry
#верле
14.01.202518:05
Дереза
Місяця міх згори сипле ув очі сіль.
В нас на столі - хліб, скло і свинець.
Де ти? Ходи, ходи. Ми твоє пекло - всі.
Ми тут за всіх, хто більше вже не...
Нас тут - голодний рій. Чорний, неначе згар.
В світлі тонких свіч - рана чи мак.
Скрутить тебе у ріг лють, ніби дріт, туга:
мста за того, хто - був і нема.
Стане з кісток - ліс. Та розійдеться - мов шов.
Пісню тонких свіч вітер задме.
Хлюпає в берцях кров. Відаєш, що прийшов,
вороже? Стій/стой. Тут тобі й смерть.
Аля Гулієва
#гулієва
Місяця міх згори сипле ув очі сіль.
В нас на столі - хліб, скло і свинець.
Де ти? Ходи, ходи. Ми твоє пекло - всі.
Ми тут за всіх, хто більше вже не...
Нас тут - голодний рій. Чорний, неначе згар.
В світлі тонких свіч - рана чи мак.
Скрутить тебе у ріг лють, ніби дріт, туга:
мста за того, хто - був і нема.
Стане з кісток - ліс. Та розійдеться - мов шов.
Пісню тонких свіч вітер задме.
Хлюпає в берцях кров. Відаєш, що прийшов,
вороже? Стій/стой. Тут тобі й смерть.
Аля Гулієва
#гулієва
Кайра бөлүшүлгөн:OWL HUB channel
OH
11.01.202519:20
Вітаємо!
Запускаємо набір на командний конкурс #OWL_teams, який подарує вам купу нових емоцій.
На вас чекатимуть:
– Дуель 2 на 2
– Дуель аудіодекламацій
– Дуель завдань з колеса челенджерів
– Дуель візуальної поезії
Менеджерами команд будуть Андрій Мальва та Гортензія, і саме вони розглядатимуть ваші заявки на вступ.
Детальніше з умовами можна ознайомитися тут.
Буде прикольно!
Запускаємо набір на командний конкурс #OWL_teams, який подарує вам купу нових емоцій.
На вас чекатимуть:
– Дуель 2 на 2
– Дуель аудіодекламацій
– Дуель завдань з колеса челенджерів
– Дуель візуальної поезії
Менеджерами команд будуть Андрій Мальва та Гортензія, і саме вони розглядатимуть ваші заявки на вступ.
Детальніше з умовами можна ознайомитися тут.
Буде прикольно!
Кайра бөлүшүлгөн:Міжсвітове перехрестя
МЖ
10.02.202519:33
Друзі, я починаю видання збірки віршів «Скрипторій». Я відкрила банку на суму 30 000 грн. Видання 100 екземплярів у видавництві «Терен» коштує орієнтовно 23 000 грн., 5000 грн. я заплачу посереднику, що буде займатися отриманням накладу та розсилкою книги, 2000 грн. орієнтую на додаткові витрати й поштові послуги (відправлення накладу в Нідерланди (я поки що тут), часткова розсилка по Україні). Все, що може лишитися з цієї суми, я направлю у актуальні донати.
Передзамовлення книги: 250 грн. Якщо ви замовляєте «Скрипторій», проінформуйте мене про оплату, я занотую та відправлю вам книгу після видання.
Але будь-яке поповнення банки наблизить цю книгу до народження та життя в нашому непростому світі, можливо, на вашій поличці. Тож я прошу вас поширити цей збір та долучитися до живої мрії.
***
🎯 Ціль: 30 000 ₴
🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/3BcrofDKYg
💳Номер картки банки
4441 1111 2131 7576
Передзамовлення книги: 250 грн. Якщо ви замовляєте «Скрипторій», проінформуйте мене про оплату, я занотую та відправлю вам книгу після видання.
Але будь-яке поповнення банки наблизить цю книгу до народження та життя в нашому непростому світі, можливо, на вашій поличці. Тож я прошу вас поширити цей збір та долучитися до живої мрії.
***
🎯 Ціль: 30 000 ₴
🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/3BcrofDKYg
💳Номер картки банки
4441 1111 2131 7576
10.02.202506:05
пальцями за слова
і за одяг
ніби будяк
відривай мене з мʼясом
діли на волокна
множ мою смуту на два
плями від мли стирай рукавами
клади долілиць на вівтар
смиренно заплющені очі
шепочу
боже, воздай
тіло
що зрошене кровʼю
приймай та люби
кожен із нас щоденно
голубить нові гріхи
і знову йдемо по колу
ріж, стискай і катуй
тридцятий срібняк у зуби
і в добру путь
@crescent_poetry
#онофріюк
і за одяг
ніби будяк
відривай мене з мʼясом
діли на волокна
множ мою смуту на два
плями від мли стирай рукавами
клади долілиць на вівтар
смиренно заплющені очі
шепочу
боже, воздай
тіло
що зрошене кровʼю
приймай та люби
кожен із нас щоденно
голубить нові гріхи
і знову йдемо по колу
ріж, стискай і катуй
тридцятий срібняк у зуби
і в добру путь
@crescent_poetry
#онофріюк
Кайра бөлүшүлгөн:Ola_poetry_ua
OP
04.02.202521:01
Обожнювати сутінки. День помирає томно.
А восени це атмосферно так.
Дивитись у вікно із дому і комфортно
Щось пити полум‘яне, у лапках.
І відчувати втому цього світу, бо він згасає.
Скоро виповниться рік…
Замкнути хочеться усі свої печалі
В ці сутінки. Сховатись від усіх.
На дні скляному благородного напою,
Вглядіти миролюбні вечори.
Вино закінчується, колихає скроні,
Всесвітній сум пробуджує в мені.
Сидіти змушено у темному довкіллі,
Ковток останній смакувати без
Домішок. Хміліти добровільно.
Та надихатись зорями з небес.
© Ольга Ритик
#вірш
А восени це атмосферно так.
Дивитись у вікно із дому і комфортно
Щось пити полум‘яне, у лапках.
І відчувати втому цього світу, бо він згасає.
Скоро виповниться рік…
Замкнути хочеться усі свої печалі
В ці сутінки. Сховатись від усіх.
На дні скляному благородного напою,
Вглядіти миролюбні вечори.
Вино закінчується, колихає скроні,
Всесвітній сум пробуджує в мені.
Сидіти змушено у темному довкіллі,
Ковток останній смакувати без
Домішок. Хміліти добровільно.
Та надихатись зорями з небес.
© Ольга Ритик
#вірш
25.01.202516:01
Сьогодні в настоятеля Храму поезії Джессі день народження! 🎂
На честь цього свята є невеличкий сюрприз — декламація його чудового вірша "Сутінки у містах". Поки він слухатиме, можете його привітати ось тут 🕺
На честь цього свята є невеличкий сюрприз — декламація його чудового вірша "Сутінки у містах". Поки він слухатиме, можете його привітати ось тут 🕺
Кайра бөлүшүлгөн:Обліпихові вірші
ОП
12.01.202511:38
отак ти стоятимеш посеред міста - розхристана і щаслива.
і лягатиме ранок тонкою ліскою, і крізь тебе плистиме.
кожен спогад, неначе мала намистина - нанизуєш невагомі.
і радієш стоїш, як дитина. бо ти вдома, ти в себе вдома.
хочеться все до грудей прислонити, кожен куток притиснути.
сюдою ходила до універу, повз Агатангела Кримського.
тудою колись ішла і ревіла, зневірена з папкою віршів.
куди ті часи поділи ми? стоїш і щемко радієш.
і пропливають кудись перехожі, несуть під одежею справи.
стоїш і безслівно ділишся кожному: я щойно побачила маму,
я щойно за довго побачила тата. і
раптом хтось обернеться.
і ти побачиш, як в нього так само під курткою тріпотить серце.
вдома такі відчуття щоразу - зворушені всі клітини,
як павутиння вузлиться радість і сум у одне єдине.
до всього так хочеться прислонитись, завмерти отак на трішки.
і укрити все теплим віршем. і забрати з собою у вірші.
і лягатиме ранок тонкою ліскою, і крізь тебе плистиме.
кожен спогад, неначе мала намистина - нанизуєш невагомі.
і радієш стоїш, як дитина. бо ти вдома, ти в себе вдома.
хочеться все до грудей прислонити, кожен куток притиснути.
сюдою ходила до універу, повз Агатангела Кримського.
тудою колись ішла і ревіла, зневірена з папкою віршів.
куди ті часи поділи ми? стоїш і щемко радієш.
і пропливають кудись перехожі, несуть під одежею справи.
стоїш і безслівно ділишся кожному: я щойно побачила маму,
я щойно за довго побачила тата. і
раптом хтось обернеться.
і ти побачиш, як в нього так само під курткою тріпотить серце.
вдома такі відчуття щоразу - зворушені всі клітини,
як павутиння вузлиться радість і сум у одне єдине.
до всього так хочеться прислонитись, завмерти отак на трішки.
і укрити все теплим віршем. і забрати з собою у вірші.
Кайра бөлүшүлгөн:à la guliyeva
L
11.01.202514:08
Он засніжений вечір, мов потяг, втікає у Львів.
Он сережка-півмісяць сріблиться у вікнах швидкої.
Я скидаю тебе, ніби сукню (чи хрест, чи окови).
Перестань говорити зі мною в моїй голові.
Я усе забуваю, от-от - і забуду, але ж
тут такий листопад: від екстазу/від сказу кричати.
Я виходжу зі спогадів, ніби ця осінь - із чату/
ніби з тіла - душа/ніби тіло - з шовкових одеж.
Я усе відсікаю (бо пам'ять - наточений ніж):
і нитки, і дороги, і сонми голів Аріаднам.
Ані шелестом більше про себе мені не нагадуй.
Перестань говорити/горіти, що ватра, в мені.
30.11.2024
Он сережка-півмісяць сріблиться у вікнах швидкої.
Я скидаю тебе, ніби сукню (чи хрест, чи окови).
Перестань говорити зі мною в моїй голові.
Я усе забуваю, от-от - і забуду, але ж
тут такий листопад: від екстазу/від сказу кричати.
Я виходжу зі спогадів, ніби ця осінь - із чату/
ніби з тіла - душа/ніби тіло - з шовкових одеж.
Я усе відсікаю (бо пам'ять - наточений ніж):
і нитки, і дороги, і сонми голів Аріаднам.
Ані шелестом більше про себе мені не нагадуй.
Перестань говорити/горіти, що ватра, в мені.
30.11.2024
10.02.202518:08
на тобі були сині сандалі.
кіт нитками стирчав із піжами.
ти стояв перелякано в залі
і тулився в спідницю до мами.
у садку на обід була юшка,
три цукерки та груша печена.
вихователька дмухнула в вушко:
«подивися, який наречений»…
на тобі був піджак та краватка,
ти стояв на лінійці з букетом.
ми стояли у різних тридцятках,
ми навчались в своїх кабінетах.
поруч - тільки на дошці пошани:
я - за спорт, ти - за гарні оцінки.
якось ти поділився віршами
і зробив власноруч валентинку…
ти проходив повільно під домом.
під джинсовкою – светр-водолазка.
поруч хтось… це напевно знайома?
відпусти її руку, будь ласка.
я тоді вперше випила пиво –
«ну й котися, диви яка цяця!»
поцілунки - не так і важливо
у легкі, безтурботні сімнадцять!..
на тобі був піджак і краватка,
а з кишені виднілася квітка.
в паспортах ще волога печатка,
по боках - два усміхнених свідка.
в нас квартира з маленьким балконом:
круглий стіл, книжна шафа і ліжко.
того року були закордоном.
нещодавно знайшли собі кішку.
на тобі було сіро-зелене,
чорні берці, червоні шеврони.
над вокзалом літали сирени,
пасажири сідали в вагони.
в мене ніби не стало емоцій –
лиш уривки загального стану.
ти змішався із натовпом хлопців
і розтанув.
розтанув.
розтанув…
я вся в чорному. друга річниця.
я не знаю, як рухатись далі.
кішка треться мені об спідницю
і ховається носом в сандалі.
Дар'я Лісіч
#лісіч
кіт нитками стирчав із піжами.
ти стояв перелякано в залі
і тулився в спідницю до мами.
у садку на обід була юшка,
три цукерки та груша печена.
вихователька дмухнула в вушко:
«подивися, який наречений»…
на тобі був піджак та краватка,
ти стояв на лінійці з букетом.
ми стояли у різних тридцятках,
ми навчались в своїх кабінетах.
поруч - тільки на дошці пошани:
я - за спорт, ти - за гарні оцінки.
якось ти поділився віршами
і зробив власноруч валентинку…
ти проходив повільно під домом.
під джинсовкою – светр-водолазка.
поруч хтось… це напевно знайома?
відпусти її руку, будь ласка.
я тоді вперше випила пиво –
«ну й котися, диви яка цяця!»
поцілунки - не так і важливо
у легкі, безтурботні сімнадцять!..
на тобі був піджак і краватка,
а з кишені виднілася квітка.
в паспортах ще волога печатка,
по боках - два усміхнених свідка.
в нас квартира з маленьким балконом:
круглий стіл, книжна шафа і ліжко.
того року були закордоном.
нещодавно знайшли собі кішку.
на тобі було сіро-зелене,
чорні берці, червоні шеврони.
над вокзалом літали сирени,
пасажири сідали в вагони.
в мене ніби не стало емоцій –
лиш уривки загального стану.
ти змішався із натовпом хлопців
і розтанув.
розтанув.
розтанув…
я вся в чорному. друга річниця.
я не знаю, як рухатись далі.
кішка треться мені об спідницю
і ховається носом в сандалі.
Дар'я Лісіч
#лісіч
10.02.202505:58
Уробороси пам'яті вицвіли - колір похилого віку.
Всередині мене з'їдають, не хвіст свій, та рогом у хвіртку
Частіше із приводу волі до мене волають: "Пусти нас!".
Немов до папуг, я їм спати кажу, та дірява хустина.
По пустиреві в тілі ті змії товклися, вражаючи болем
Щоденним два роки, донині - дев'ятий йде з почерговим
Бажанням померти та - вбити. За силою біль не слабкіший
Серцевого нападу. Базу зрівняння отримав раніше.
Посивівши, почав розуміти, що я б, імовірно, не вижив,
Якби не знайшов механізм, що, можливо, руйнує "горище",
Та він ще хоч якось працює - як танком давити горіхи.
Вони розкололися навпіл та врешті з них витекли ріки
Шаленого крику ненависті до визначної людини
В житті, що, напевне, війшла в нього лезом в найгіршу з годин і
Для мене синонімом люті та болі у грудях є точним.
І вірш цей є зверненням, є квінтесенцією, що я хочу
Щоночі
Сказати до неї та з нею зробити.
Нехай пощастить їй, не збудеться слів цих.
---
Я ненавиджу тебе. Якби ти менé не підтримала, я би
Не бачив ці конкурси, вірші, суддівство, хореї та ямби,
Не бачив війни, поховання близької людини та безліч
Жахливих ночей, коли я потопав в особистісній Темзі -
Довжелезні, коли не мав змоги забутись у сні. Врятувала
Від смерті чи дурки ненависть до тебе, моїм мануалом
Лишилась назавжди, у галюцинаціях бачив - як шніцель,
Розрізав ножем із грудини тебе до брехливого личка.
---
Та кармічно усе повернулось тобі. Ти так само розбита -
Ти втратила члена сім'ї; була зраджена тим, що любила
Його, навіть батьком; тікаєш в кар'єру та інші країни,
Бо ліпше вже безвість, ніж в'юнова стійкість твоєї родини.
Домовини хіба заспокоють мене - чи твоя, чи моя-то.
Ненависть до тебе примусила жити. Чи треба боятись
Тобі?
Ти живеш та страждаєш. Як я.
А ненависть залишила мене живим.
Якби ти скінчилась, то приводу більше б не було. Ресурсу змагатись.
Тому і не бійся, паскудо.
Живи.
Федор Федько
#федько
#федір_федько
Всередині мене з'їдають, не хвіст свій, та рогом у хвіртку
Частіше із приводу волі до мене волають: "Пусти нас!".
Немов до папуг, я їм спати кажу, та дірява хустина.
По пустиреві в тілі ті змії товклися, вражаючи болем
Щоденним два роки, донині - дев'ятий йде з почерговим
Бажанням померти та - вбити. За силою біль не слабкіший
Серцевого нападу. Базу зрівняння отримав раніше.
Посивівши, почав розуміти, що я б, імовірно, не вижив,
Якби не знайшов механізм, що, можливо, руйнує "горище",
Та він ще хоч якось працює - як танком давити горіхи.
Вони розкололися навпіл та врешті з них витекли ріки
Шаленого крику ненависті до визначної людини
В житті, що, напевне, війшла в нього лезом в найгіршу з годин і
Для мене синонімом люті та болі у грудях є точним.
І вірш цей є зверненням, є квінтесенцією, що я хочу
Щоночі
Сказати до неї та з нею зробити.
Нехай пощастить їй, не збудеться слів цих.
---
Я ненавиджу тебе. Якби ти менé не підтримала, я би
Не бачив ці конкурси, вірші, суддівство, хореї та ямби,
Не бачив війни, поховання близької людини та безліч
Жахливих ночей, коли я потопав в особистісній Темзі -
Довжелезні, коли не мав змоги забутись у сні. Врятувала
Від смерті чи дурки ненависть до тебе, моїм мануалом
Лишилась назавжди, у галюцинаціях бачив - як шніцель,
Розрізав ножем із грудини тебе до брехливого личка.
---
Та кармічно усе повернулось тобі. Ти так само розбита -
Ти втратила члена сім'ї; була зраджена тим, що любила
Його, навіть батьком; тікаєш в кар'єру та інші країни,
Бо ліпше вже безвість, ніж в'юнова стійкість твоєї родини.
Домовини хіба заспокоють мене - чи твоя, чи моя-то.
Ненависть до тебе примусила жити. Чи треба боятись
Тобі?
Ти живеш та страждаєш. Як я.
А ненависть залишила мене живим.
Якби ти скінчилась, то приводу більше б не було. Ресурсу змагатись.
Тому і не бійся, паскудо.
Живи.
Федор Федько
#федько
#федір_федько
04.02.202518:08
Корисними копалинами – висновками спаленими блукає мезозойський антидот.
Великий у нестриманості, прадавніми рослинами отруту вивертає назворот.
Легендою замріяною Богині і рептилії шепоче про злодійство і красу.
Щелепою нестуленою – оманливою кулею тримає Діонея справжню суть.
Алігатор молитву читав біля мутної річки,
Бо «по вірі Вам буде», і повна довіра свята.
Вшанувавши Богиню, «Амінь» проголошував тричі
І світлину її у холодних обіймах стискав.
У колі необізнаності, мареннями визначена, спускається Венера із небес.
Словами передбаченими – образними значеннями вона – його життя і смерті сенс.
Віконницями-щелепами – оплесками впевненими, компостером зітхає крокодил.
У русі неприборканому ребристою підковдрою хижак Богиню ледве не вхопив.
Посміхнулась Венера рептилії – винесла вирок,
Обплела павутиною ніжності драглий кожух.
Не чудовисько – квітка, потворність у чарах покірна,
До вродливої пастки відтак легковажні бредуть.
Наївними примірниками погляди довірливі чуттєво віддзеркалюють красу.
Гранатовими барелями цей жертовник бавиться, хизується, забувши пересуд.
Немає цьому виправдання, голками помітними полює перевтілений хижак,
Венерою наляканою змащені подряпини – рослинних антидотиків кришталь.
P.s. Вірш на дуель за темою «Антидот довіри»
Оксана Мовчан
@sarahwatsonrhymes
#мовчан
Великий у нестриманості, прадавніми рослинами отруту вивертає назворот.
Легендою замріяною Богині і рептилії шепоче про злодійство і красу.
Щелепою нестуленою – оманливою кулею тримає Діонея справжню суть.
Алігатор молитву читав біля мутної річки,
Бо «по вірі Вам буде», і повна довіра свята.
Вшанувавши Богиню, «Амінь» проголошував тричі
І світлину її у холодних обіймах стискав.
У колі необізнаності, мареннями визначена, спускається Венера із небес.
Словами передбаченими – образними значеннями вона – його життя і смерті сенс.
Віконницями-щелепами – оплесками впевненими, компостером зітхає крокодил.
У русі неприборканому ребристою підковдрою хижак Богиню ледве не вхопив.
Посміхнулась Венера рептилії – винесла вирок,
Обплела павутиною ніжності драглий кожух.
Не чудовисько – квітка, потворність у чарах покірна,
До вродливої пастки відтак легковажні бредуть.
Наївними примірниками погляди довірливі чуттєво віддзеркалюють красу.
Гранатовими барелями цей жертовник бавиться, хизується, забувши пересуд.
Немає цьому виправдання, голками помітними полює перевтілений хижак,
Венерою наляканою змащені подряпини – рослинних антидотиків кришталь.
P.s. Вірш на дуель за темою «Антидот довіри»
Оксана Мовчан
@sarahwatsonrhymes
#мовчан
20.01.202518:08
ти лишив у квартирі пахтіння оргазму і вінстону
ти, як завжди, утік, докуривши останню із наспіхом
я ж — укотре божилась, що, сука, цього разу вистою
але знову летіли і гордість, і плани, і застібки.
ти не знав й не питав, що я люблю, і з чого я зліплена
ти губами давав мені форму допоки розжарена
я ж тримала у памʼяті кожен твій вдих, кожну літеру
я живила себе, моє вічно палаюче зарево
я — найгірша із відьом, чи пак, саме тут, на жаль, схибила
хоч вʼязала до себе нитками, закляттями, травами
ця залежність — найкраще із див, найжахливіша химородь
бо залежний не ти, а жага моя — люта, не праведна
і колись ти пішов, затягнувшись цигаркою поспіхом,
я упала спустошена, вже розуміючи наслідки:
ти не прийдеш назад , ти пішов, не прощаючись, Господи
залишив на підлозі поламану душу і застібку…
@anastasiii_th
ти, як завжди, утік, докуривши останню із наспіхом
я ж — укотре божилась, що, сука, цього разу вистою
але знову летіли і гордість, і плани, і застібки.
ти не знав й не питав, що я люблю, і з чого я зліплена
ти губами давав мені форму допоки розжарена
я ж тримала у памʼяті кожен твій вдих, кожну літеру
я живила себе, моє вічно палаюче зарево
я — найгірша із відьом, чи пак, саме тут, на жаль, схибила
хоч вʼязала до себе нитками, закляттями, травами
ця залежність — найкраще із див, найжахливіша химородь
бо залежний не ти, а жага моя — люта, не праведна
і колись ти пішов, затягнувшись цигаркою поспіхом,
я упала спустошена, вже розуміючи наслідки:
ти не прийдеш назад , ти пішов, не прощаючись, Господи
залишив на підлозі поламану душу і застібку…
@anastasiii_th
12.01.202506:09
Шукач забуття знайде смерть.
Шукач смерті — забуття.
Якби я писав про свою пам'ять, про те, що змінило мене, сприяло становленню як особистості, то спочатку неодмінно згадав би негатив: нерозділені симпатії, дивні помилки, втрачені можливості і тому подібне...
Важко сказати чи погано це, адже якось-то доковиляло воно до сьогодні. Ні, стоп, тільки не думайте про черговий спіч накшталт "все сталося так, як мало статися", ці "глибокі" загальноприйняті тези посунули поверхневі, але не менш важливі речі. Бо на поверхні — пам'ять. Пам'ять - утрачене життя, ситуації, яких не буде, відображення особистості, єдиний фактор збереження самости.
Коли людина втрачає пам'ять, то втрачає цілий всесвіт, що існував у ній, та насправді — це як симулякр: події, які просто лишають слід і яких неможливо торкнутися, речі, які керують нашими емоціями, рішеннями. Назване "життєвим досвідом" - по факту клітка. Ніхто не знає, чи допоможе вона обрати щось правильне, чи стане прірвою помилок, але точно унеможливить більшість варіацій наших особистих історій.
Складно сказати чи погано це, проте очевидно: з кожним роком клітка цупкіша, більше деталей, тому життя стає більш "прямолінійним" і "визначеним". Натомість втрачена пам'ять стає перезапуском самого існування "Я", наповнює очищений розум справжньою свободою. Шкода тільки, що роки так не повернеш, еге ж?
***
Сором проліз до очей,
випалює рогівку.
Давно би щез, та солодко-гірко несеться хрест.
В одній хвилині вмістився день,
у провині — ціла ніч, найдієвіша з отрут.
Багряні стіни зробили з кісток
кастет,
і руки ходять по квітках на шпалерах, ніби ті від крові знову проростуть.
Хтось торкнувся й зігрів був життя ніжним голосом,
сплетене словом гніздо розтопило кошмари...
Та що довше спиш, то глибше вростають гілочки і не відпускають, доки вогонь забуття не оберне все на попіл.
Все почнеться спочатку.
За наказом пам'яті сльози відроджують посохлі русла на щоках.
Неможливо тішитись набутому щастю, яке перемішується зі вчорашнім горем.
"Було добро, та давно, а як знову буде, то нас не буде" — білий крук у лапах лисиці продовжує чекати на грудень.
@kildun4ikchanel
#ставицький
Шукач смерті — забуття.
Якби я писав про свою пам'ять, про те, що змінило мене, сприяло становленню як особистості, то спочатку неодмінно згадав би негатив: нерозділені симпатії, дивні помилки, втрачені можливості і тому подібне...
Важко сказати чи погано це, адже якось-то доковиляло воно до сьогодні. Ні, стоп, тільки не думайте про черговий спіч накшталт "все сталося так, як мало статися", ці "глибокі" загальноприйняті тези посунули поверхневі, але не менш важливі речі. Бо на поверхні — пам'ять. Пам'ять - утрачене життя, ситуації, яких не буде, відображення особистості, єдиний фактор збереження самости.
Коли людина втрачає пам'ять, то втрачає цілий всесвіт, що існував у ній, та насправді — це як симулякр: події, які просто лишають слід і яких неможливо торкнутися, речі, які керують нашими емоціями, рішеннями. Назване "життєвим досвідом" - по факту клітка. Ніхто не знає, чи допоможе вона обрати щось правильне, чи стане прірвою помилок, але точно унеможливить більшість варіацій наших особистих історій.
Складно сказати чи погано це, проте очевидно: з кожним роком клітка цупкіша, більше деталей, тому життя стає більш "прямолінійним" і "визначеним". Натомість втрачена пам'ять стає перезапуском самого існування "Я", наповнює очищений розум справжньою свободою. Шкода тільки, що роки так не повернеш, еге ж?
***
Сором проліз до очей,
випалює рогівку.
Давно би щез, та солодко-гірко несеться хрест.
В одній хвилині вмістився день,
у провині — ціла ніч, найдієвіша з отрут.
Багряні стіни зробили з кісток
кастет,
і руки ходять по квітках на шпалерах, ніби ті від крові знову проростуть.
Хтось торкнувся й зігрів був життя ніжним голосом,
сплетене словом гніздо розтопило кошмари...
Та що довше спиш, то глибше вростають гілочки і не відпускають, доки вогонь забуття не оберне все на попіл.
Все почнеться спочатку.
За наказом пам'яті сльози відроджують посохлі русла на щоках.
Неможливо тішитись набутому щастю, яке перемішується зі вчорашнім горем.
"Було добро, та давно, а як знову буде, то нас не буде" — білий крук у лапах лисиці продовжує чекати на грудень.
@kildun4ikchanel
#ставицький
10.01.202520:58
Листя трави (фіналісти)
Літвінова
Літвінова
Көрсөтүлдү 1 - 24 ичинде 4729
Көбүрөөк функцияларды ачуу үчүн кириңиз.