Өнөр
Храм поезії
Өнөр
Кайра бөлүшүлгөн:
RaminaRa
03.05.202517:52
Травневий настрій!!!
ТРАВЕНЬ
Вітер холодом подмухав,
Злет пелюсток наче сніг,
Травень знає не послухах,
Це в природи такий збій.
— Мамо, глянь, кульбаби жовті,
Промінь сонця спати ліг?
Бджоли будять — хоботочки
Почали медовий збір.
Джміль кошлатий спір затіяв:
— Мамо, він неначе дід,
Все бубнить, чи мало квітів?
Жовтий килим в трави ліг.
— Доню, всі спішать набрати
Дива божого — це ж дар!
Ми зберемо в кошик також,
Мед зготуємо у чай.
Жовтий колір, жовтий настрій,
Тепло в серці, щастя мить.
Придивись, там жовтий заєць
У кульбабі, доню, спить...
02.05,2025
фото з Pinterest.
ТРАВЕНЬ
Вітер холодом подмухав,
Злет пелюсток наче сніг,
Травень знає не послухах,
Це в природи такий збій.
— Мамо, глянь, кульбаби жовті,
Промінь сонця спати ліг?
Бджоли будять — хоботочки
Почали медовий збір.
Джміль кошлатий спір затіяв:
— Мамо, він неначе дід,
Все бубнить, чи мало квітів?
Жовтий килим в трави ліг.
— Доню, всі спішать набрати
Дива божого — це ж дар!
Ми зберемо в кошик також,
Мед зготуємо у чай.
Жовтий колір, жовтий настрій,
Тепло в серці, щастя мить.
Придивись, там жовтий заєць
У кульбабі, доню, спить...
02.05,2025
фото з Pinterest.
Кайра бөлүшүлгөн:
Sarah Watson rhy(th)m(e)s
30.04.202513:02
Кожний місяць новий розтікався розтягнутим почерком
І по небу блукав, розгорнувши округлі боки.
Придивлявся в пітьмі до нових непримушених фортелів
Відчайдушного лицаря в замках сімох королівств.
Той вогнем розмірковував, знищував тонкощі Всесвіту
І загостреним розумом вежі міцні діставав,
Зорепадами струшував сумніви, кидав їх лезами.
Не із тисячі звуків мелодію брав – із октав.
Де та сірість і хіть узялися – тлумачники тріскались,
Не знаходили слів, відпускали дозрілі гріхи.
Ненажерливість, жадібність, лінь і розгнівані вислови
До гордині тулилися в заздрісних венах ламких.
Поза колом в кутах – кілька тондо, які він сповідував:
Умираючий старець і сурми страшні угорі,
Унизу – райський сад із тонами йому відповідними,
Чортовиння між люду в пекельній задушливій грі.
Поміж замків по колу довкола пророцтв і буденності
Королівства забуті відвідував лицар по днях,
І у кожні ворота заходив спочатку невпевнено,
І до кожної вежі гріхів заколочував цвях.
У пекельних світах серед райських розбірливих вимірів,
Через вигони років, крізь роду людського гілля,
Серед сотень спокійних озер зі схвильованим вибором
Інший лицар сімох королівств опановує шлях.
Оксана Мовчан
Конкурс «Зима близько», ліро-епос.
І по небу блукав, розгорнувши округлі боки.
Придивлявся в пітьмі до нових непримушених фортелів
Відчайдушного лицаря в замках сімох королівств.
Той вогнем розмірковував, знищував тонкощі Всесвіту
І загостреним розумом вежі міцні діставав,
Зорепадами струшував сумніви, кидав їх лезами.
Не із тисячі звуків мелодію брав – із октав.
Де та сірість і хіть узялися – тлумачники тріскались,
Не знаходили слів, відпускали дозрілі гріхи.
Ненажерливість, жадібність, лінь і розгнівані вислови
До гордині тулилися в заздрісних венах ламких.
Поза колом в кутах – кілька тондо, які він сповідував:
Умираючий старець і сурми страшні угорі,
Унизу – райський сад із тонами йому відповідними,
Чортовиння між люду в пекельній задушливій грі.
Поміж замків по колу довкола пророцтв і буденності
Королівства забуті відвідував лицар по днях,
І у кожні ворота заходив спочатку невпевнено,
І до кожної вежі гріхів заколочував цвях.
У пекельних світах серед райських розбірливих вимірів,
Через вигони років, крізь роду людського гілля,
Серед сотень спокійних озер зі схвильованим вибором
Інший лицар сімох королівств опановує шлях.
Оксана Мовчан
Конкурс «Зима близько», ліро-епос.
Кайра бөлүшүлгөн:
Записки Неофітки 📿
30.04.202505:03
Її руки лишились на віддалі, тривожно чекаючи дозволу.
Космос всередині тебе невпевнено зважує доводи
"За" та "проти" небажаних доторків.
Ні! Не хочу так!
Її руки ошпарило спротивом. Пальці згорблені
Учепились горгульями храму за складки одягу.
"Ну чого ти? Я..."
Побілілі фаланги чомусь пахнуть... страхом?
Та ні, тхнуть тривогою!
"...буду поруч, дай..."
Космос боязко стисся, рахуючи дивне загрозливим,
"...мені руку, а?"
розчинившись ТАМ:
Де немає нікого, хто має "занадто" голосу,
Де немає нічого, що здатне змінитися просто так,
Де немає потреби терпіти плацебо
Стурбованих посмішок:
"Не говорить? Буває," – і ліки прописані поспіхом
Чи серйозний кивок і чергове: "Ну, знаю із досвіду..."
Просто досить, мам?
Її руки безпомічні. Зломлені двічі недопалки.
Обезвірений янгол на службі в нечулого Господа.
Не такий. Все не так. І не зрізати нейробородавок.
Залишаюсь в обіймах свого кишенькового Космосу.
Просто досить.
Мам?
#космос
#доджессіякнароботу
#янаухрамі
Космос всередині тебе невпевнено зважує доводи
"За" та "проти" небажаних доторків.
Ні! Не хочу так!
Її руки ошпарило спротивом. Пальці згорблені
Учепились горгульями храму за складки одягу.
"Ну чого ти? Я..."
Побілілі фаланги чомусь пахнуть... страхом?
Та ні, тхнуть тривогою!
"...буду поруч, дай..."
Космос боязко стисся, рахуючи дивне загрозливим,
"...мені руку, а?"
розчинившись ТАМ:
Де немає нікого, хто має "занадто" голосу,
Де немає нічого, що здатне змінитися просто так,
Де немає потреби терпіти плацебо
Стурбованих посмішок:
"Не говорить? Буває," – і ліки прописані поспіхом
Чи серйозний кивок і чергове: "Ну, знаю із досвіду..."
Просто досить, мам?
Її руки безпомічні. Зломлені двічі недопалки.
Обезвірений янгол на службі в нечулого Господа.
Не такий. Все не так. І не зрізати нейробородавок.
Залишаюсь в обіймах свого кишенькового Космосу.
Просто досить.
Мам?
#космос
#доджессіякнароботу
#янаухрамі
29.04.202517:02
[старість]
природа така, що час мішає з піском втрачених у бою.
ти борешся з піском посеред пустелі
твої ноги для неї важкі та дрібні
твоя пам'ять для неї ніби бархан
на якому довго створюють заповіт
післяжиття надто схоже на крапку в кінці речення.
ту саму крапку, в яку один з древніх богів, як кажуть, вмів сховати цілу цивілізацію
з землею, небом та повітрям...
люди тут - бійці - одної миті втрачають життя,
вони опадають з дерев ніби листя чергової осені,
є дерева, що не жовтіють восени,
а червоніють...
відсутність війни породжує бажання загинути у бою молодим ,
війна присутня породжує думку, що не так вже й погано - дожити до старості...
старість - це те що навряд ми побачимо,
хоча на війні навіть діти стають старими
старість нам замінена післяжиттям
у післяжиття принцип - жити надто не переймаючись тим, чи доживеш до наступного місяця
як же уперто епоха ця зневажала старість
якою бажаною для деяких з нас зробила старість війна
зустріти смерть у незруйнованій снарядом оселі, ніби давнього друга,
який так само старий як і ти...
проте кожної осені є листя,
яке має опасти
аби по ньому стала трава
а по траві нога
свободо, ти все одно прекрасна
Ярина Чорногуз
#ярина_чорногуз
природа така, що час мішає з піском втрачених у бою.
ти борешся з піском посеред пустелі
твої ноги для неї важкі та дрібні
твоя пам'ять для неї ніби бархан
на якому довго створюють заповіт
післяжиття надто схоже на крапку в кінці речення.
ту саму крапку, в яку один з древніх богів, як кажуть, вмів сховати цілу цивілізацію
з землею, небом та повітрям...
люди тут - бійці - одної миті втрачають життя,
вони опадають з дерев ніби листя чергової осені,
є дерева, що не жовтіють восени,
а червоніють...
відсутність війни породжує бажання загинути у бою молодим ,
війна присутня породжує думку, що не так вже й погано - дожити до старості...
старість - це те що навряд ми побачимо,
хоча на війні навіть діти стають старими
старість нам замінена післяжиттям
у післяжиття принцип - жити надто не переймаючись тим, чи доживеш до наступного місяця
як же уперто епоха ця зневажала старість
якою бажаною для деяких з нас зробила старість війна
зустріти смерть у незруйнованій снарядом оселі, ніби давнього друга,
який так само старий як і ти...
проте кожної осені є листя,
яке має опасти
аби по ньому стала трава
а по траві нога
свободо, ти все одно прекрасна
Ярина Чорногуз
#ярина_чорногуз
29.04.202509:02
ще один крок,
і тиша з'їсть мій папір,
похрустуючи невимовленим,
перегортаючи
недозволене від початку.
голосно схлипне хвіртка,
і хтось прийде сидіти ночами —
так, як приходять звістки про перемовини,
повними голосними прямої мови.
і він тоді скаже:
дивись, я приніс тобі сон
зрізав гілку, сповнену соку,
відкрив бажання — червоним у серце тече...
і плече відчує, як гаряче зріє червень,
і простір зтинає розділові знаки.
скаже,
не треба тобі більше плакати.
ще один подих, і постіль вигнеться через світ,
стогін приймаючи в ніжні його обійми...
хто б що не вигадав, першою з пірамід
буде завжди вершина сплетіння вільних,
і хтось
відкриє з нової сторінки день
і ми перестанемо —
тихо
ніколи
ніде
@viknapoetry
#єва_верле
#верле
і тиша з'їсть мій папір,
похрустуючи невимовленим,
перегортаючи
недозволене від початку.
голосно схлипне хвіртка,
і хтось прийде сидіти ночами —
так, як приходять звістки про перемовини,
повними голосними прямої мови.
і він тоді скаже:
дивись, я приніс тобі сон
зрізав гілку, сповнену соку,
відкрив бажання — червоним у серце тече...
і плече відчує, як гаряче зріє червень,
і простір зтинає розділові знаки.
скаже,
не треба тобі більше плакати.
ще один подих, і постіль вигнеться через світ,
стогін приймаючи в ніжні його обійми...
хто б що не вигадав, першою з пірамід
буде завжди вершина сплетіння вільних,
і хтось
відкриє з нової сторінки день
і ми перестанемо —
тихо
ніколи
ніде
@viknapoetry
#єва_верле
#верле
24.04.202520:04
Усе це - заради любові. Тільки заради любові -
До життя, до своєї землі, до жінки...
Любові єдиної, наче істина. Любові такої -
Що без неї, насправді, не варто і жити.
Не ненависть - любов - вкладає цівки в долоні,
Вкладає звитягу в душі, набої - у магазини.
Любов - це наша фортеця. Любов - це вогонь,
Що реве у серцях і стволах, виє у жилах й турбінах.
Любов підіймає у повітря тонни металу та гніву,
Любов заварює каву, горить окопною свічкою,
Любов дрімає у бліндажах, ховається в капонірах,
Проступає червоним крізь бинт, на вінках в'ється чорною стрічкою.
Наша любов - кулаки стискає, міцно зціплює зуби,
Мерехтить так тендітно - зеленим вогником на "мобільному".
Любов - це замерзлі пальці, любов - це обвітрені губи,
Любов - це азартне "Плюс!" знайомим голосом у ефірі.
Любов йде у бій, любов повертається з бою,
Любов жене "медевак" - під вогнем, польовою дорогою...
І, зрештою, що нам іще залишається, окрім цієї любові?
У нас є любов - навіть коли немає більше нічого.
Любов - це основа. Фундамент. Першопричина.
Любов штовхає вперед, любов заряджає зброю.
Безумовна любов - до жінки, життя та країни.
Тільки любов. Усе це - заради любові.
#мулікпише
До життя, до своєї землі, до жінки...
Любові єдиної, наче істина. Любові такої -
Що без неї, насправді, не варто і жити.
Не ненависть - любов - вкладає цівки в долоні,
Вкладає звитягу в душі, набої - у магазини.
Любов - це наша фортеця. Любов - це вогонь,
Що реве у серцях і стволах, виє у жилах й турбінах.
Любов підіймає у повітря тонни металу та гніву,
Любов заварює каву, горить окопною свічкою,
Любов дрімає у бліндажах, ховається в капонірах,
Проступає червоним крізь бинт, на вінках в'ється чорною стрічкою.
Наша любов - кулаки стискає, міцно зціплює зуби,
Мерехтить так тендітно - зеленим вогником на "мобільному".
Любов - це замерзлі пальці, любов - це обвітрені губи,
Любов - це азартне "Плюс!" знайомим голосом у ефірі.
Любов йде у бій, любов повертається з бою,
Любов жене "медевак" - під вогнем, польовою дорогою...
І, зрештою, що нам іще залишається, окрім цієї любові?
У нас є любов - навіть коли немає більше нічого.
Любов - це основа. Фундамент. Першопричина.
Любов штовхає вперед, любов заряджає зброю.
Безумовна любов - до жінки, життя та країни.
Тільки любов. Усе це - заради любові.
#мулікпише
02.05.202520:01
Коли заново вчиш слова, найважче вимовити “ніколи”,
найскладніше читати книжки з улюбленими картинками.
З діркою в спині, уквітчана пластиковим вінком,
попелом посипає майданчик Тинкербел.
Make Neverland Great Again, все, що зверху — ІПСО,
жере сарана овочеву культуру згоди.
Навколо втраченої планети розкручують сонечко
ті, хто більше ніколи не впадуть з гойдалки.
@bozhkoistyping
#ірина_божко
найскладніше читати книжки з улюбленими картинками.
З діркою в спині, уквітчана пластиковим вінком,
попелом посипає майданчик Тинкербел.
Make Neverland Great Again, все, що зверху — ІПСО,
жере сарана овочеву культуру згоди.
Навколо втраченої планети розкручують сонечко
ті, хто більше ніколи не впадуть з гойдалки.
@bozhkoistyping
#ірина_божко
30.04.202513:00
Я ллю на себе віск рожевої свічечки.
Колись утворюсь скульптурою -
лише треба
надійного гнотика,
із крамниці «усе для майстринь».
Най виставлять на продаж,
зітруть імʼячко маленькою гумкою.
Забери додому,
обігрій,
запали,
не згадуй,
покинь.
Я колись стану надто пластичною -
три долоньки, аби ліпити те, чого забажаєш. Митець завжди правий в своєму концепті.
Я для тебе сповідую чесність -
здатна собі у формі
відмовити
та змінити,
здатна переродитися
вірністю
чи набувати безсмертя.
Я ллю на себе віск рожевої свічечки
(оголеними пальчиками від шкіри)
Себто,
оголеними лініями звʼязку
або ж фронту, що підкрадається вздовж кісток.
Я більше не певна, що стане мені на освітлення
сили.
Я більше не певна,
чи зможу сплести голоси серед стихлих стрічок.
@mywithmylove
Колись утворюсь скульптурою -
лише треба
надійного гнотика,
із крамниці «усе для майстринь».
Най виставлять на продаж,
зітруть імʼячко маленькою гумкою.
Забери додому,
обігрій,
запали,
не згадуй,
покинь.
Я колись стану надто пластичною -
три долоньки, аби ліпити те, чого забажаєш. Митець завжди правий в своєму концепті.
Я для тебе сповідую чесність -
здатна собі у формі
відмовити
та змінити,
здатна переродитися
вірністю
чи набувати безсмертя.
Я ллю на себе віск рожевої свічечки
(оголеними пальчиками від шкіри)
Себто,
оголеними лініями звʼязку
або ж фронту, що підкрадається вздовж кісток.
Я більше не певна, що стане мені на освітлення
сили.
Я більше не певна,
чи зможу сплести голоси серед стихлих стрічок.
@mywithmylove
Кайра бөлүшүлгөн:
Поетика вимитих вікон
30.04.202504:06
Ок. Про хлопчика)
хлопчик із сірниками
хотів запалити ту, чиє серце камінь,
гратися у божевільних, коханців, месій...
лиш не безцільно зливатись з самотнім таксі
виклики міста нічного як зміст та тюрма
хлопчик-палій, тихий розумник-прагматик
"я лиш хотів, щоб ти мене вічно любила"
вбити, чи вбитися —
темної сутності сила
хлопчик
зі схильністю здатись кліше-доміно
страх та агресію ллє в епатажний номер
наче бензин
з залежністю саморуйнації:
"дивись, я палаю — наважишся
обійняти?"
виклик.
естетика болі. пристрастний бруд.
хлопчик шукає жіночий гіркий абсолют,
де поцілунку жага така ж хвороблива й густа
як перерізані венами мрії про "статися"
чорні лілеї, гострі як той фіолет —
твіст самогубці, її театральної flat,
де стіни і стеля - суцільного дзеркала лід,
в нім кожен твій дотик вібрує тремтливим don't leave
хлопчик
сильний мов тисяча голосів
прагне віддати/сь в останнє, окурок згасивши.
під її владою боляче й тепло. але ж...
ніж чи отрута — від неї ніщо не залежить.
хлопчик із сірниками
хотів запалити ту, чиє серце камінь,
гратися у божевільних, коханців, месій...
лиш не безцільно зливатись з самотнім таксі
виклики міста нічного як зміст та тюрма
хлопчик-палій, тихий розумник-прагматик
"я лиш хотів, щоб ти мене вічно любила"
вбити, чи вбитися —
темної сутності сила
хлопчик
зі схильністю здатись кліше-доміно
страх та агресію ллє в епатажний номер
наче бензин
з залежністю саморуйнації:
"дивись, я палаю — наважишся
обійняти?"
виклик.
естетика болі. пристрастний бруд.
хлопчик шукає жіночий гіркий абсолют,
де поцілунку жага така ж хвороблива й густа
як перерізані венами мрії про "статися"
чорні лілеї, гострі як той фіолет —
твіст самогубці, її театральної flat,
де стіни і стеля - суцільного дзеркала лід,
в нім кожен твій дотик вібрує тремтливим don't leave
хлопчик
сильний мов тисяча голосів
прагне віддати/сь в останнє, окурок згасивши.
під її владою боляче й тепло. але ж...
ніж чи отрута — від неї ніщо не залежить.
Кайра бөлүшүлгөн:
Лісіч пише…
29.04.202514:40
ви мене час від часу питаєте «Дарʼя, де брати <strike>сили, щоб не йобнутися</strike> натхнення?»
відповідаю:
1) не знаю, де брати натхнення на конкретно вірші. натхнення - це не заручник якогось жанру, це мультидисциплінарний поштовх до життя та проявлення. в мене зараз хвиля натхнення взагалі ніяк не повʼязана з темою філолології. час від часу пишу, але сьогодні натхення приготувати собі вечерю, завтра - <strike>прибратися в хаті</strike> поїхати допомогти подрузі з проектом, на наступному тижні - написати вайбовий вірш.
2) я зазвичай пишу не від натхнення, а від нудьги - я себе так розважаю. вірші можуть бути незапланованими дітьми, які виникли в результаті спонтанної пристрасті, так. але частіше за все - вони умисно запрощені в цей світ. натхнення на вірш приходить В ПРОЦЕСІ створення
3) в мене взагалі останнім часом туго з натхненням. бо контекст, в якому я живу стає все гірше та гірше. я кажу про макровсесвіт, про економічну ситуацію в світі та політичну - в Україні. я мало пишу, бо трохи налякано заклякла. в поезії я скоріше спостерігач, ніж творець… але досвід підказує, що це тимчасово.
відповідаю:
1) не знаю, де брати натхнення на конкретно вірші. натхнення - це не заручник якогось жанру, це мультидисциплінарний поштовх до життя та проявлення. в мене зараз хвиля натхнення взагалі ніяк не повʼязана з темою філолології. час від часу пишу, але сьогодні натхення приготувати собі вечерю, завтра - <strike>прибратися в хаті</strike> поїхати допомогти подрузі з проектом, на наступному тижні - написати вайбовий вірш.
2) я зазвичай пишу не від натхнення, а від нудьги - я себе так розважаю. вірші можуть бути незапланованими дітьми, які виникли в результаті спонтанної пристрасті, так. але частіше за все - вони умисно запрощені в цей світ. натхнення на вірш приходить В ПРОЦЕСІ створення
3) в мене взагалі останнім часом туго з натхненням. бо контекст, в якому я живу стає все гірше та гірше. я кажу про макровсесвіт, про економічну ситуацію в світі та політичну - в Україні. я мало пишу, бо трохи налякано заклякла. в поезії я скоріше спостерігач, ніж творець… але досвід підказує, що це тимчасово.
29.04.202505:01
А може автобус втомитися везти моє сумне тіло?
Встав на диби, не сміливо, хитаючись в такт мотиву
скрипучому з радіо, він відкриє всі задні
двері і, пристебнувши нормальних людей,
виплюне мене та поїде геть.
А що коли дзеркалу остогидне наслідувати мої дії,
воно захоче стати сміливим
і чесно сказати: «твоє обличчя кольору зливи
занадто бруднить мою особистість».
Воно краще трісне, запітніє, замажиться,
аніж ще раз покаже розмазану кашицю
на яку я, кажуть, все більше схож.
А що як квартира зрадить також?
Її кухня заплакана заткне всі отвори раковин,
і ванна моя водоспадом вимовить слово «розплата».
Зал розвернеться задом, коли знов я з´явлюся убогий,
він розірве на частини дім
тільки б мої ноги
не торкалися маминої підлоги, і
взагалі я тут більш не з´являвся.
А що коли станеться, що людина всередені мене не справжня?
Може то ящик під плащиком
з м‘ячиком замість скроні, обмотаний тряпкою, з зубами червоними,
іграшковими, з дитячої пачки жуйкових цигарок.
І очі з пляшок. І руки з бляшок
з ременя мого батька-лишенька. Що мені тоді залишиться?
Я маю цю звичку - кожен день готуватися до майбутнього,
і тому вирішив, що існуванню не бути
А автобус все їде рівно. Втомлюйся вже та й забудемо.
@levizkins
#левіза #поезія
Встав на диби, не сміливо, хитаючись в такт мотиву
скрипучому з радіо, він відкриє всі задні
двері і, пристебнувши нормальних людей,
виплюне мене та поїде геть.
А що коли дзеркалу остогидне наслідувати мої дії,
воно захоче стати сміливим
і чесно сказати: «твоє обличчя кольору зливи
занадто бруднить мою особистість».
Воно краще трісне, запітніє, замажиться,
аніж ще раз покаже розмазану кашицю
на яку я, кажуть, все більше схож.
А що як квартира зрадить також?
Її кухня заплакана заткне всі отвори раковин,
і ванна моя водоспадом вимовить слово «розплата».
Зал розвернеться задом, коли знов я з´явлюся убогий,
він розірве на частини дім
тільки б мої ноги
не торкалися маминої підлоги, і
взагалі я тут більш не з´являвся.
А що коли станеться, що людина всередені мене не справжня?
Може то ящик під плащиком
з м‘ячиком замість скроні, обмотаний тряпкою, з зубами червоними,
іграшковими, з дитячої пачки жуйкових цигарок.
І очі з пляшок. І руки з бляшок
з ременя мого батька-лишенька. Що мені тоді залишиться?
Я маю цю звичку - кожен день готуватися до майбутнього,
і тому вирішив, що існуванню не бути
А автобус все їде рівно. Втомлюйся вже та й забудемо.
@levizkins
#левіза #поезія
23.04.202520:07
Абрикосовим цвітом весняно мете,
Пританцьовують чоботи взуті.
Чимчикую в Сільпо по акційний Артек,
Щоб відчути себе у Гурзуфі.
Як пісок розсипається з вітром крупа.
На зупинці морозом побитій
Перехожий лежить, засмагати упав.
Червоніє кагор у торбині.
По дорозі затока, у вікнах герань,
Уявляю долину лаванди.
Подивився Артек, із полиці не брав —
Не курортно у квітні, сказав би.
Недочитаний тред закатає губу.
Остогидлі пейзажі на дачі
Нагадають мені — ти в Гурзуфі не був
І, напевне, його не побачиш.
12.04.2025 #вірші
#капця
Пританцьовують чоботи взуті.
Чимчикую в Сільпо по акційний Артек,
Щоб відчути себе у Гурзуфі.
Як пісок розсипається з вітром крупа.
На зупинці морозом побитій
Перехожий лежить, засмагати упав.
Червоніє кагор у торбині.
По дорозі затока, у вікнах герань,
Уявляю долину лаванди.
Подивився Артек, із полиці не брав —
Не курортно у квітні, сказав би.
Недочитаний тред закатає губу.
Остогидлі пейзажі на дачі
Нагадають мені — ти в Гурзуфі не був
І, напевне, його не побачиш.
12.04.2025 #вірші
#капця
01.05.202513:04
Повнорядкова втеча
Між "потрібним" і "важливим" димна прірва стигне,
Ніж зі срібла жалить живо від порідних спину.
Від облудного театру руки ловлять п'яти,
Світ відлюднику, як ватра – лунко знов палати.
Квіти серця — під ногами. Боже, де я винен?
Вітер в'ється між словами, гожий – хрест нестиме.
В ці ґрунти чим більше сієш – менше назбираєш,
Всім годив, леліяв дії. Глушина безкрайня...
Враз доречно заховатись в ніжній тиші тайни,
Час до втечі: спрагла плаха, грішні миші грають:
Мрій гризуть жертовні карти – першу їжу куцих.
Мій тризýб любові вартий: брешуть – не діждуться.
Я втомився від нещирих, йду піском повз пальці,
Стяг втопив я, слід немилий, дух зісковз по капцях.
Змін жадаю — крик жорстоких на затишшя лісу,
Сліз немає — звикне спокій. Так, за тиждень, звісно.
Сан міняю на свободу, маски й шовк — додолу!
Сам до краю вчасно ходжу — враз пішов до волі!
Край кайдани віровбивців — небеса вітають,
Хай дістануть вірні лиця, не без нас, квіт Раю.
***
Зараз затишок знаходжу за залізним зáмком,
Фрази шляхти шок не створять – склав валізи знатно.
Все скляне розб'ється славно, хай луна несеться,
Це для них пап'є, забави. А для мене — серце...
@real_dobrutskiy
#добруцький
Між "потрібним" і "важливим" димна прірва стигне,
Ніж зі срібла жалить живо від порідних спину.
Від облудного театру руки ловлять п'яти,
Світ відлюднику, як ватра – лунко знов палати.
Квіти серця — під ногами. Боже, де я винен?
Вітер в'ється між словами, гожий – хрест нестиме.
В ці ґрунти чим більше сієш – менше назбираєш,
Всім годив, леліяв дії. Глушина безкрайня...
Враз доречно заховатись в ніжній тиші тайни,
Час до втечі: спрагла плаха, грішні миші грають:
Мрій гризуть жертовні карти – першу їжу куцих.
Мій тризýб любові вартий: брешуть – не діждуться.
Я втомився від нещирих, йду піском повз пальці,
Стяг втопив я, слід немилий, дух зісковз по капцях.
Змін жадаю — крик жорстоких на затишшя лісу,
Сліз немає — звикне спокій. Так, за тиждень, звісно.
Сан міняю на свободу, маски й шовк — додолу!
Сам до краю вчасно ходжу — враз пішов до волі!
Край кайдани віровбивців — небеса вітають,
Хай дістануть вірні лиця, не без нас, квіт Раю.
***
Зараз затишок знаходжу за залізним зáмком,
Фрази шляхти шок не створять – склав валізи знатно.
Все скляне розб'ється славно, хай луна несеться,
Це для них пап'є, забави. А для мене — серце...
@real_dobrutskiy
#добруцький
30.04.202509:05
вечір теплим мейн-куном гуляє по літній веранді,
мружить сонні смарагди, бо знає все наперед:
дотики, вигини тіла відбитками на простирадлі,
двоє злилися в єдиний тісний силует.
створять всесвіт під ковдрою - в старості буде на спомин,
іскри під віями скоять стрімкий зорепад,
хвилями вниз мʼяко спускається човен,
в морі спокус не знайде стежки назад.
втома солодка огорне приблизно о шостій,
пристрасті попіл здує легкий тиховій,
млосним блаженством наповнений вранішній простір,
когуте, милий, тих двох тривожить не смій!
Поліна Шишлевська
#поліна_шишлевська
мружить сонні смарагди, бо знає все наперед:
дотики, вигини тіла відбитками на простирадлі,
двоє злилися в єдиний тісний силует.
створять всесвіт під ковдрою - в старості буде на спомин,
іскри під віями скоять стрімкий зорепад,
хвилями вниз мʼяко спускається човен,
в морі спокус не знайде стежки назад.
втома солодка огорне приблизно о шостій,
пристрасті попіл здує легкий тиховій,
млосним блаженством наповнений вранішній простір,
когуте, милий, тих двох тривожить не смій!
Поліна Шишлевська
#поліна_шишлевська
29.04.202520:01
Доки між нами стоїть барикада столу,
тіні стікають долу на перше коло —
прем'єрний показ уявного кінофільму.
Димно здаються вільними та леткими,
на відміну від нас, що вечеряють тишею,
ніби таїнством. Ближче до стелі,
вище вже не піднятися
цій новоствореній ліриці,
прадавній густій вібрації.
Це нагадує первісний дикий танець,
де невидимі ми, позбавлені опору і опори.
Вир хаотичних па на сповільненому повторі,
рух поміж невагомим і божевільним
перетікає із соло в лавинне спільне.
Вечір за свідка, вечеря поволі стигне.
Ріже ножем картинку голодне світло —
дві сліпі статуї, закам'янілі спини,
легко було би сплутати їх з живими.
Стримано допивають пíно і темне пінне,
потім додому — кожен у свою сторону,
так і не запитавши імені одне в одного.
Змій кінострічки пульсує прямою лінією.
@snigpoetry
#мері
тіні стікають долу на перше коло —
прем'єрний показ уявного кінофільму.
Димно здаються вільними та леткими,
на відміну від нас, що вечеряють тишею,
ніби таїнством. Ближче до стелі,
вище вже не піднятися
цій новоствореній ліриці,
прадавній густій вібрації.
Це нагадує первісний дикий танець,
де невидимі ми, позбавлені опору і опори.
Вир хаотичних па на сповільненому повторі,
рух поміж невагомим і божевільним
перетікає із соло в лавинне спільне.
Вечір за свідка, вечеря поволі стигне.
Ріже ножем картинку голодне світло —
дві сліпі статуї, закам'янілі спини,
легко було би сплутати їх з живими.
Стримано допивають пíно і темне пінне,
потім додому — кожен у свою сторону,
так і не запитавши імені одне в одного.
Змій кінострічки пульсує прямою лінією.
@snigpoetry
#мері
29.04.202513:02
Десь промені стиглі пекучого сонця нарешті за обрій зайшли.
Облишили людству надії й питання до Будди (Сіддхартхи) одвічні.
У місті Ухань, що в басейні середньої течії річки Янцзи,
Старенька хатинка на вулиці дивиться вікнами прямо на північ.
Господарі хати – подружжя: відважний Чжимін і вродлива Аймінь.
Знеможена вкрай, бо забрала триклята падуча хвороба всі сили,
Ковтаючи сльози, дружина ледь чутно спитала: "Можливо, мені
Врятує життя чарівна мандрагора, що будь-які хворості цілить?"
І він пригадав: як ходив ще дитиною в школу художню Їн Цю,
То в книжці історію дивну читав про пораду із дій Авіценни:
Тоді, коли місяць уповні на квіти опустить яскравість свою,
Коріння одразу набуде властивостей дивних і дійсно безмежних.
Іще на світанку він швидко заправив на тілі щільніше ханьфу
І рушив у гори крізь вічні ліси, де здіймаються в небо секвої.
Ішов кілька діб, попри втому ні разу, хоча і хотів, не заснув,
Урешті дістався вершин, де росте дивоцвіт, що всі немочі гоїть.
Непросто таке уявити, та впорався вчасно сміливий Чжимін.
Два клубні потерті отримав, коли вже на схилі невпинно світало.
Заради коханої можна зробити будь-що у своєму житті –
Напевно, у цьому вся сутність речей і неписані принципи дао.
Вернувшись додому, він зілля цілюще зварив на червонім вині.
І загадка досі: чи сила чаклунська містилася дійсно в напої,
Чи диво створила любов, чий нестримний вогонь у серцях червонів —
Та тільки відтоді навіки забула Аймінь, як недуг непокоїть.
Костянтин Ватульов & Марія Чекарьова
Облишили людству надії й питання до Будди (Сіддхартхи) одвічні.
У місті Ухань, що в басейні середньої течії річки Янцзи,
Старенька хатинка на вулиці дивиться вікнами прямо на північ.
Господарі хати – подружжя: відважний Чжимін і вродлива Аймінь.
Знеможена вкрай, бо забрала триклята падуча хвороба всі сили,
Ковтаючи сльози, дружина ледь чутно спитала: "Можливо, мені
Врятує життя чарівна мандрагора, що будь-які хворості цілить?"
І він пригадав: як ходив ще дитиною в школу художню Їн Цю,
То в книжці історію дивну читав про пораду із дій Авіценни:
Тоді, коли місяць уповні на квіти опустить яскравість свою,
Коріння одразу набуде властивостей дивних і дійсно безмежних.
Іще на світанку він швидко заправив на тілі щільніше ханьфу
І рушив у гори крізь вічні ліси, де здіймаються в небо секвої.
Ішов кілька діб, попри втому ні разу, хоча і хотів, не заснув,
Урешті дістався вершин, де росте дивоцвіт, що всі немочі гоїть.
Непросто таке уявити, та впорався вчасно сміливий Чжимін.
Два клубні потерті отримав, коли вже на схилі невпинно світало.
Заради коханої можна зробити будь-що у своєму житті –
Напевно, у цьому вся сутність речей і неписані принципи дао.
Вернувшись додому, він зілля цілюще зварив на червонім вині.
І загадка досі: чи сила чаклунська містилася дійсно в напої,
Чи диво створила любов, чий нестримний вогонь у серцях червонів —
Та тільки відтоді навіки забула Аймінь, як недуг непокоїть.
Костянтин Ватульов & Марія Чекарьова
Кайра бөлүшүлгөн:
Переклади з мовчання. Єлена Дорофієвська
29.04.202504:13
твій град стоїть на вірі та біді
світило із дніпра виймає невід
верба вергає в ніч плоди вогненні
дари волхвів на божому суді
горять ліси
дими такі що боже нас спаси
стовбичать мов нагострені списи
між соснами та трунками конвалій
перун збирає в пригорщу зухвалі
громи й реве на різні голоси
палає захід загасає схід
будинки гинуть як живі істоти
виразні вікна мов порожні соти
закреслені провалені глухі
а ти стоїш на крилечку бджоли
допоки воду не прониже вглиб
отара видив наче чорне птаство
і так затісно тіні облягли
тебе і світ навколо одночасно
майстри гончарства бондарі кравці
мірошники сліпці з поводирями
чумацькими шляхами йдуть у ями
у хижі та голодні вирви ці
як доленосно сіється вогонь
лопушшя в ньому корчиться либонь
у намірі зворушити його
червоні хвилі побивають човен
хоч на позір сум’яття містечкове
та полум’я жене птахів зі стріх
гуде гуде неопалимий вулик
ріка гаптує золами намули
для грішних тих
так сходить світло сам побач увіч
над маківками житлових кварталів
скидає берці та прямує далі
ліс оживає місто воскресає
навічно в кручі княжий град вростає
і очерет ковтає довгу ніч
2022
світило із дніпра виймає невід
верба вергає в ніч плоди вогненні
дари волхвів на божому суді
горять ліси
дими такі що боже нас спаси
стовбичать мов нагострені списи
між соснами та трунками конвалій
перун збирає в пригорщу зухвалі
громи й реве на різні голоси
палає захід загасає схід
будинки гинуть як живі істоти
виразні вікна мов порожні соти
закреслені провалені глухі
а ти стоїш на крилечку бджоли
допоки воду не прониже вглиб
отара видив наче чорне птаство
і так затісно тіні облягли
тебе і світ навколо одночасно
майстри гончарства бондарі кравці
мірошники сліпці з поводирями
чумацькими шляхами йдуть у ями
у хижі та голодні вирви ці
як доленосно сіється вогонь
лопушшя в ньому корчиться либонь
у намірі зворушити його
червоні хвилі побивають човен
хоч на позір сум’яття містечкове
та полум’я жене птахів зі стріх
гуде гуде неопалимий вулик
ріка гаптує золами намули
для грішних тих
так сходить світло сам побач увіч
над маківками житлових кварталів
скидає берці та прямує далі
ліс оживає місто воскресає
навічно в кручі княжий град вростає
і очерет ковтає довгу ніч
2022
Кайра бөлүшүлгөн:
Та, що говорить з тишею
23.04.202517:04
АБСТРАКЦІЯ (ПО ТОЙ БІК)
Моя дірка у грудях глибиною у два з половиною роки.
Вже звикла —
дивитись крізь неї на інше, паралельне життя,
номіноване прийменником “до”.
Відчувати, як вітер лоскоче нутрощі тунелем навиліт.
Потойбічний світ такий світлий —
він сліпить
незайманим сміхом,
безпекою,
голосами рідних...
Дражнить припухлі до мухоморного стану очі
недавніми мріями,
планами —
плавними
монохромними спіралями психоделічних відео.
Видиво.
Ви диво…
Вернутись б у цілі, неторкані стіни батьківського до🏚️
Моя дірка у грудях глибиною у два з половиною роки.
Я дивлюся крізь неї в минуле, мов крізь дверне вічко спогадів.
Лінза — потріскана й викривлена.
Світ став навиворіт.
Світ жвавих крамничок і світ під розтрощеними стелажами.
Світ у незапланованій відпустці і світ в евакуаційному потязі.
Світ на вокзалі в очікуванні <strike>смерті</strike> порятунку.
Світ в дзеркалі заднього виду і світ у прицілі гвинтівки.
Світ в телевізорі.
Світ — кругла товстобока зебра, яку ти ніколи не зможеш
нагодувати.
Усі “чорні” та “білі” смуги життя деконтрастуються,
коли небезпека цілує
в чоло.
Скільки не кидай у воду прямолінійних предметів —
резонуватиме колами.
Концентричні відголосся ненависті
наростають новими кільцями в стовбурі
серця.
Моя дірка у грудях глибиною у два з половиною роки.
Слайм — теплий, липкий — витікає
пекучим піксельним вибухом
гейзера.
Присихає загуслою лавою
до внутрішньої сторони
куртки.
Пальці не можуть спинити
гарячу цівку, що ллється
з надбитого глечика.
Салатові руки трави
обіймають, лоскочуть, ласкавим
шелестом лестять, заколисують
листям
до млості —
і п’ють!
п’ють
жадібно
кожну краплину — не можуть напитися.
Тягнуться поміж ребра до світла
крізь темний тунель.
Мій мозок наносить абстракції
фотопідтверджень
на плівковий негатив.
⚠️ чутливий контент ⚠️
Жити з діркою в грудях — важко.
Та не неможливо.
Піднімати себе насилу
збирати себе по частинах
щоранку
щоразу
заново
вчитись радіти
робити свою роботу
і жити
жити!
жити!
поки десь їде на впізнання
<strike>моє</strike> ще одне
п о ш м а т о в а н е
т і л о
Моя дірка у грудях глибиною у два з половиною роки.
Вже звикла —
дивитись крізь неї на інше, паралельне життя,
номіноване прийменником “до”.
Відчувати, як вітер лоскоче нутрощі тунелем навиліт.
Потойбічний світ такий світлий —
він сліпить
незайманим сміхом,
безпекою,
голосами рідних...
Дражнить припухлі до мухоморного стану очі
недавніми мріями,
планами —
плавними
монохромними спіралями психоделічних відео.
Видиво.
Ви диво…
Вернутись б у цілі, неторкані стіни батьківського до🏚️
Моя дірка у грудях глибиною у два з половиною роки.
Я дивлюся крізь неї в минуле, мов крізь дверне вічко спогадів.
Лінза — потріскана й викривлена.
Світ став навиворіт.
Світ жвавих крамничок і світ під розтрощеними стелажами.
Світ у незапланованій відпустці і світ в евакуаційному потязі.
Світ на вокзалі в очікуванні <strike>смерті</strike> порятунку.
Світ в дзеркалі заднього виду і світ у прицілі гвинтівки.
Світ в телевізорі.
Світ — кругла товстобока зебра, яку ти ніколи не зможеш
нагодувати.
Усі “чорні” та “білі” смуги життя деконтрастуються,
коли небезпека цілує
в чоло.
Скільки не кидай у воду прямолінійних предметів —
резонуватиме колами.
Концентричні відголосся ненависті
наростають новими кільцями в стовбурі
серця.
Моя дірка у грудях глибиною у два з половиною роки.
Слайм — теплий, липкий — витікає
пекучим піксельним вибухом
гейзера.
Присихає загуслою лавою
до внутрішньої сторони
куртки.
Пальці не можуть спинити
гарячу цівку, що ллється
з надбитого глечика.
Салатові руки трави
обіймають, лоскочуть, ласкавим
шелестом лестять, заколисують
листям
до млості —
і п’ють!
п’ють
жадібно
кожну краплину — не можуть напитися.
Тягнуться поміж ребра до світла
крізь темний тунель.
Мій мозок наносить абстракції
фотопідтверджень
на плівковий негатив.
⚠️ чутливий контент ⚠️
Жити з діркою в грудях — важко.
Та не неможливо.
Піднімати себе насилу
збирати себе по частинах
щоранку
щоразу
заново
вчитись радіти
робити свою роботу
і жити
жити!
жити!
поки десь їде на впізнання
<strike>моє</strike> ще одне
п о ш м а т о в а н е
т і л о
30.04.202517:04
майор Г'юлетт заздрить мертвим, бо їм не треба вставати щоранку,
не треба нікуди йти, не треба вдягати червоне і перстень з печаткою.
майор Г'юлетт дивиться на низку надгробків через віконну раму —
його улюблені поети назвали б це почуття печаллю.
⠀
та чи солдату можна витрачати на таке час? ні, не можна.
можна — це про мундири, листи, накази. «печаль» — що за красиве слово?
хтось відчинив двері, і між білими стінами церкви гуляє протяг.
«що в нас сьогодні? скарга? рапорт? підпал? знову?!
⠀
втім, чи не байдуже? хай горить, якщо комусь це аж так потрібно.
ніхто не дізнається, що сталося в цьому місті, забутому королем і янголами».
а надгробки — ось вони, за вікном, близько, близько.
майор Г'юлетт заздрить мертвим, адже про них ще хтось пам'ятає.
@gkruk_wirszi
зима 2019р.
ностальгувала за фандомним минулим. цей вірш був написаний про персонажа з серіалу «Turn: Washington's Spies». хто шарить, той шарить… а хто памʼятає — той взагалі ❤️
не треба нікуди йти, не треба вдягати червоне і перстень з печаткою.
майор Г'юлетт дивиться на низку надгробків через віконну раму —
його улюблені поети назвали б це почуття печаллю.
⠀
та чи солдату можна витрачати на таке час? ні, не можна.
можна — це про мундири, листи, накази. «печаль» — що за красиве слово?
хтось відчинив двері, і між білими стінами церкви гуляє протяг.
«що в нас сьогодні? скарга? рапорт? підпал? знову?!
⠀
втім, чи не байдуже? хай горить, якщо комусь це аж так потрібно.
ніхто не дізнається, що сталося в цьому місті, забутому королем і янголами».
а надгробки — ось вони, за вікном, близько, близько.
майор Г'юлетт заздрить мертвим, адже про них ще хтось пам'ятає.
@gkruk_wirszi
зима 2019р.
ностальгувала за фандомним минулим. цей вірш був написаний про персонажа з серіалу «Turn: Washington's Spies». хто шарить, той шарить… а хто памʼятає — той взагалі ❤️
Кайра бөлүшүлгөн:
ти знаєш, що ти поетка?!
30.04.202507:00
в твої обійми хочу я невпинно
розніжено пірнати до глибин,
давай разом — триматиму сумлінно,
аби годин щасливих став нешвидкий плин.
твої очі кольору, мов сонце,
між вій проміння сиплеться — ловлю!
все наяву чи знову сон це?
в моїх зелених теж читай: «люблю»
чекай мене, хоч миті ці, як роки
стискають серце гірше за судому
але, коли до зустрічі лишається півкроку
я вже сумую за тобою знову.
2024
розніжено пірнати до глибин,
давай разом — триматиму сумлінно,
аби годин щасливих став нешвидкий плин.
твої очі кольору, мов сонце,
між вій проміння сиплеться — ловлю!
все наяву чи знову сон це?
в моїх зелених теж читай: «люблю»
чекай мене, хоч миті ці, як роки
стискають серце гірше за судому
але, коли до зустрічі лишається півкроку
я вже сумую за тобою знову.
2024
29.04.202518:06
Зранені села під натиском змін спорожніли.
Він береже джерело, наче сторож Нілу:
всіх крокодилів прогнав — квітам дав напитись.
Стомлений бабин кіт — хвіст як дріт, вушка з китиць —
мовби старезний аскет в українських скитах.
Ки-и-иць-киць, іди-но, підбитий мій воїне світла,
будемо разом ганяти цю нечисть вітром.
Мельника син королем став, убрався в піксель.
Коте в чоботях, тупих людожерів місять.
Чо-о-орні котли. Сірі миші притихли в стрісі,
ми їх розбудимо,
будемо людяні
навіть у пеклі.
Клин журавлів
в небі розмив
стиль ар-де́ко.
Хмари сплелись пелюстками з мазків півоній,
пензель із шерсті швидкий — рій думок півсонний.
Магія муркоту гріє теплом долоні,
Казка шепоче до Ночі: «Іди вже, сестро»…
Місія — в місиві днів зберегти мистецтво.
© Олена Галунець
@virshoplitkarka 🐈⬛ #олена_галунець
🎙Дуетна декламація: Олена Галунець feat Стас Гриненчук
Він береже джерело, наче сторож Нілу:
всіх крокодилів прогнав — квітам дав напитись.
Стомлений бабин кіт — хвіст як дріт, вушка з китиць —
мовби старезний аскет в українських скитах.
Ки-и-иць-киць, іди-но, підбитий мій воїне світла,
будемо разом ганяти цю нечисть вітром.
Мельника син королем став, убрався в піксель.
Коте в чоботях, тупих людожерів місять.
Чо-о-орні котли. Сірі миші притихли в стрісі,
ми їх розбудимо,
будемо людяні
навіть у пеклі.
Клин журавлів
в небі розмив
стиль ар-де́ко.
Хмари сплелись пелюстками з мазків півоній,
пензель із шерсті швидкий — рій думок півсонний.
Магія муркоту гріє теплом долоні,
Казка шепоче до Ночі: «Іди вже, сестро»…
Місія — в місиві днів зберегти мистецтво.
© Олена Галунець
@virshoplitkarka 🐈⬛ #олена_галунець
🎙Дуетна декламація: Олена Галунець feat Стас Гриненчук
29.04.202510:29
28.04.202520:05
Headlamp on
Це те саме відчуття, коли ти не можеш зʼїбатись
З тієї самої країни, з тих самих стосунків,
Коли ти жереш третій день одне й теж саме,
Бо шкода продуктів першого ґатунку.
Не шкода грошей тільки на ніштяки й алкаху.
Твої гроші — квиток до Харона,
Хто зазіхає на мої — їде нахуй.
Так голосно лунає чиясь риганина за вікном,
Саме в цей момент, як ПВО по дрону.
Важко розібрати: то плач, сміх чи саме блювотний експромт.
До тебе я любила Фаріон,
У Фейсбуці сказали, що й тут дала маху.
Як тільки про любов, одразу налазить звідкись купа гандонів.
Я не знаю навіщо Всесвіт підключає цю запобіжну субстанцію.
Може тому, що твоя поезія — термоядерний синтез.
А моя — лише розподільник районної електростанції.
І, щоб я не робила, здається, що всюди ці люди дивляться
Та у нас з тобою все одно нічого не буде
І це не тому, що тобі 28, а мені 14.
Ти неосяжний, як денне світло,
А невчених — тьма.
Кажуть, мати коханця не екологічно.
Переписку підчистила,
А себе — nine.
Коли ти прийшов тоді у «Моді»,
Бо переплутав чи то п’ятницю, чи подію.
Небо було, як на лобі шов,
А розпатлані крони нагадували мрію.
Але ж, Господи, яка мрія!
Тут лягаєш спати і думаєш, як доїдатимеш вчорашню їжу,
Бо так запланував,
Хоча не планував тебе кохати.
Виходить так, що похавать — найкраще, що стається за день
Бо виходиш в люди, а вони як один:
Необізнані і хочуть всіх їбати,
Але так, щоб ініціатива була у інших.
Що там було сказано про ближніх?
Виїби ближнього так, як хочеш щоб він тебе,
У мене виходить гірше.
Стяг умільцям до рук, а я — в АТБ.
І взагалі, чим більше робиш, тим більше всіх задовбуєш.
Так, хулі боятись?
Діти в таборі, муж хворобливий.
І хоча я одна у своїй квартирі,
Я з тобою все одно нічого не робитиму.
Кохання — не привід.
@ankolesan
#лібротелінг
#анґа_зелена
Це те саме відчуття, коли ти не можеш зʼїбатись
З тієї самої країни, з тих самих стосунків,
Коли ти жереш третій день одне й теж саме,
Бо шкода продуктів першого ґатунку.
Не шкода грошей тільки на ніштяки й алкаху.
Твої гроші — квиток до Харона,
Хто зазіхає на мої — їде нахуй.
Так голосно лунає чиясь риганина за вікном,
Саме в цей момент, як ПВО по дрону.
Важко розібрати: то плач, сміх чи саме блювотний експромт.
До тебе я любила Фаріон,
У Фейсбуці сказали, що й тут дала маху.
Як тільки про любов, одразу налазить звідкись купа гандонів.
Я не знаю навіщо Всесвіт підключає цю запобіжну субстанцію.
Може тому, що твоя поезія — термоядерний синтез.
А моя — лише розподільник районної електростанції.
І, щоб я не робила, здається, що всюди ці люди дивляться
Та у нас з тобою все одно нічого не буде
І це не тому, що тобі 28, а мені 14.
Ти неосяжний, як денне світло,
А невчених — тьма.
Кажуть, мати коханця не екологічно.
Переписку підчистила,
А себе — nine.
Коли ти прийшов тоді у «Моді»,
Бо переплутав чи то п’ятницю, чи подію.
Небо було, як на лобі шов,
А розпатлані крони нагадували мрію.
Але ж, Господи, яка мрія!
Тут лягаєш спати і думаєш, як доїдатимеш вчорашню їжу,
Бо так запланував,
Хоча не планував тебе кохати.
Виходить так, що похавать — найкраще, що стається за день
Бо виходиш в люди, а вони як один:
Необізнані і хочуть всіх їбати,
Але так, щоб ініціатива була у інших.
Що там було сказано про ближніх?
Виїби ближнього так, як хочеш щоб він тебе,
У мене виходить гірше.
Стяг умільцям до рук, а я — в АТБ.
І взагалі, чим більше робиш, тим більше всіх задовбуєш.
Так, хулі боятись?
Діти в таборі, муж хворобливий.
І хоча я одна у своїй квартирі,
Я з тобою все одно нічого не робитиму.
Кохання — не привід.
@ankolesan
#лібротелінг
#анґа_зелена
22.04.202517:09
і вони стали такими зрілими
ці досвіди
що годі казати про себе
тільки слухати
як брунька на гілці розпускається в горішніх плавнях
як гірчить полином збентежене юністю надвечірʼя
чи стаєшся вперше собі близьким
в спільну макітру засипані
пережитки минулого
Тижня Року Дня
тримай
розітри до байдужості
все скошене
поневолене вічністю
випрасувана кремезність дикого поля
і ці втомлені носії дорослих облич
риплять під натиском годинникових черевиків
поки
березень ретроградить неповерненнями
і протягом
завіса
/
в цій реальності
мені бракує тільки твоїх привіт
@nlitvinovapoetry
#літвінова
ці досвіди
що годі казати про себе
тільки слухати
як брунька на гілці розпускається в горішніх плавнях
як гірчить полином збентежене юністю надвечірʼя
чи стаєшся вперше собі близьким
в спільну макітру засипані
пережитки минулого
Тижня Року Дня
тримай
розітри до байдужості
все скошене
поневолене вічністю
випрасувана кремезність дикого поля
і ці втомлені носії дорослих облич
риплять під натиском годинникових черевиків
поки
березень ретроградить неповерненнями
і протягом
завіса
/
в цій реальності
мені бракує тільки твоїх привіт
@nlitvinovapoetry
#літвінова
Көрсөтүлдү 1 - 24 ичинде 4 939
Көбүрөөк функцияларды ачуу үчүн кириңиз.