Modern Machiavellianism
Think tank на мінімалках.
TGlist रेटिंग
0
0
प्रकारसार्वजनिक
सत्यापन
असत्यापितविश्वसनीयता
अविश्वसनीयस्थानУкраїна
भाषाअन्य
चैनल निर्माण की तिथिВер 04, 2024
TGlist में जोड़ा गया
Бер 30, 2025समूह "Modern Machiavellianism" में नवीनतम पोस्ट
से पुनः पोस्ट किया:
Armchair General UA ✙
16.04.202516:04
Політики найвищого рівня вкрай рідко визнають невірність своїх тез. Інтуїтивне відчуття, що щось відбувається геть по іншому ніж бачилося на початках, конвертується в агресивні заяви. Схоже, що це все тепер має місце із Дональдом Трампом, коли мова про можливе врегулювання війни Україна-РФ.
Підозрюю, що коли Дональд Трамп і Ко на початках говорили про врегулювання на основі "взаємних компромісів" і "визнання того, що жодна із сторін не може досягнути масштабних політичних цілей воєнним чином" вони щиро вірили в це. Такі оцінки базувалися на ідеї взаємного виснаження сторін і патовості ситуації на фронті.
Однак оскільки ситуація геть інша, то і очікування не реалізуються на практиці. РФ і далі продовжує вважати, що може реалізувати свої максималістські політичні цілі через комплексну стратегію виснаження України до того, як власні економічні і соціальні проблеми не дозволять підтримувати таку ж інтенсивність війни і втрат. Як наслідок Кремль не поспішає приставати на ідею всеосяжного припинення вогню, паралельно і далі просуваючи свої максималістські політичні вимоги про зняття "глибинних причин війни", що по суті означає де-факто капітуляцію України.
Власне, окрім відповідної стратегічної динаміки, війна Україна-РФ, і політичні протиріччя в її основі, є прикладом конфлікту із нульовою сумою, де реалізувати на практиці якісь "взаємно прийнятні компроміси" дуже важко.
Як наслідок все більш очевидно, що кавалерійський наскок щодо швидкого врегулювання не дасть результатів ні протягом перших 100 днів адміністрації Трампа 2.0., ні за перші півроку. Тобто наближається час певної переоцінки цілей і пріорітетів США щодо війни Україна-РФ.
Єдине, що замість радикального розвороту Трампа від спроб гратися в чесного брокера до підтримки України, як в нас все що сподіваються, може бути третій шлях - а саме втрата інтересу США за Дональда Трампа із подальшою передачею відповідальності до Європи повністю.
Підозрюю, що коли Дональд Трамп і Ко на початках говорили про врегулювання на основі "взаємних компромісів" і "визнання того, що жодна із сторін не може досягнути масштабних політичних цілей воєнним чином" вони щиро вірили в це. Такі оцінки базувалися на ідеї взаємного виснаження сторін і патовості ситуації на фронті.
Однак оскільки ситуація геть інша, то і очікування не реалізуються на практиці. РФ і далі продовжує вважати, що може реалізувати свої максималістські політичні цілі через комплексну стратегію виснаження України до того, як власні економічні і соціальні проблеми не дозволять підтримувати таку ж інтенсивність війни і втрат. Як наслідок Кремль не поспішає приставати на ідею всеосяжного припинення вогню, паралельно і далі просуваючи свої максималістські політичні вимоги про зняття "глибинних причин війни", що по суті означає де-факто капітуляцію України.
Власне, окрім відповідної стратегічної динаміки, війна Україна-РФ, і політичні протиріччя в її основі, є прикладом конфлікту із нульовою сумою, де реалізувати на практиці якісь "взаємно прийнятні компроміси" дуже важко.
Як наслідок все більш очевидно, що кавалерійський наскок щодо швидкого врегулювання не дасть результатів ні протягом перших 100 днів адміністрації Трампа 2.0., ні за перші півроку. Тобто наближається час певної переоцінки цілей і пріорітетів США щодо війни Україна-РФ.
Єдине, що замість радикального розвороту Трампа від спроб гратися в чесного брокера до підтримки України, як в нас все що сподіваються, може бути третій шлях - а саме втрата інтересу США за Дональда Трампа із подальшою передачею відповідальності до Європи повністю.
16.04.202514:26
Китай заявляє, що ігноруватиме «гру в цифри» з боку США щодо тарифів.
«Ми будемо «боротися до кінця», якщо наші інтереси будуть порушені».
У торговельній політиці Китаю останніх років немає нічого імпровізованого — це продуманий, стратегічний розрахунок.
І цей розрахунок базується на визнанні факту: США більше не грають у гру партнерства. Пекін давно вирішив, що стримування Китаю — це нова стратегічна доктрина Вашингтона, яка переживе будь-якого президента, хоч Трампа, хоч Байдена.
Ще у 2018-му, коли Трамп почав торговельну війну, Китай намагався грати в довгу — вести переговори, шукати компроміси, демонструвати, що він відповідальний гравець глобальної економіки — але й мухлював, як і всі. Але ці спроби не дали результату: «перша фаза» торговельної угоди не скасувала тарифів, а Байден лише закріпив курс на стримування Китаю. І тепер, коли Трамп повернувся з новою хвилею тарифів буквально з перших тижнів свого другого терміну, у Пекіна залишився тільки один сценарій: оборона. Жорстка, пряма, іноді навіть демонстративна. Пекін читає ситуацію стратегічно. У їхній логіці США вирішили зіграти у «кінець підйому Китаю».
Те, що ми й бачимо, судячи з цієї новини.
Китай не просто реагує на політику Трампа — він діє, виходячи з розуміння того, що ситуація екзистенційна. Це не про гроші. Це про статус, про силу, про майбутнє. І саме тому відповідь Пекіна — не жест відчаю, а сигнал: Китай більше не буде грати за чужими правилами.
І ми вже бачимо, як виглядає ця нова стратегія.
По-перше, Китай перебудовує внутрішню економіку. Модель «подвійної циркуляції», де ставка робиться на внутрішній попит і технологічну самодостатність, — це не просто економічна реформа. Це фундаментальний розворот. Паралельно — посилення партійного контролю, соціального моніторингу, централізації. Усе це — елементи системної мобілізації.
По-друге, Китай розширює мережу зовнішніх зв’язків. «Один пояс, один шлях», угоди з країнами Глобального Півдня, спроби зайняти позицію захисника глобалізації — це дипломатичний маневр, що має дати Китаю моральну перевагу. Вашингтон грає в ізоляцію — Пекін хоче грати в інклюзивність.
По-третє, один з ключових зсувів — це внутрішній консенсус. Китайське суспільство, яке колись досить поблажливо ставилося до США, тепер переважно його не сприймає. І Пекін уміло цим користується. Антитрампівська риторика стала об’єднавчим чинником, навіть серед тих, хто не в захваті від місцевої влади. Коли ворог за межами настільки чіткий, всередині набагато легше тримати порядок.
І тут важливий момент: Китайська жорсткість — це не просто відповідь на зовнішній тиск, а частина внутрішньої трансформації. Пекін упевнений, що його економіка витримає. Що партійна стабільність забезпечена. Що технологічний прорив (згадаймо хоча б DeepSeek) можливий і без доступу до американських компонентів. Що суспільна підтримка — на боці влади, хай навіть частково згенерована пропагандою.
І, можливо, найцікавіше: Китай свідомо піднімає ставки. Пекін не виключає, що економічна війна переросте в обмежене військове протистояння. І він до цього готується. І в цьому — головний сигнал для США: нова торгова війна не буде повторенням 2018 року. Це буде війна іншого рівня.
Тому ключове питання зараз не в тому, хто правий. А в тому, чи усвідомлює Вашингтон, що перед ним уже не той Китай, що колись. І чи готові там до нової гри — у якій Пекін більше не боїться відповісти «око за око».
15.04.202520:56
Цитата мого тексту за 26 лютого про те, що хоче зробити адміністрація США.
А тепер ось така новина:
«Трамп заявив, що він може захотіти, «щоб інші країни обирали між США і Китаєм»
А тепер ось така новина:
«Трамп заявив, що він може захотіти, «щоб інші країни обирали між США і Китаєм»
15.04.202516:20
Технократи проти демократії
Усі говорять про Трампа, MAGA і "кінцеву битву за демократію". Але за лаштунками цієї історії ховається дещо важливіше: інтелектуальне підґрунтя нового авторитаризму серед американських еліт. У центрі цього — не просто популізм чи фанатизм, а продумана ідеологія, яка живиться скепсисом до демократії та ностальгією за корпоративною дисципліною. В цій грі є свої ідеологи. І якщо ми хочемо зрозуміти, що саме формується на уламках ліберального консенсусу — варто знати їхні імена.
Кертіс Ярвін, відомий також як Mencius Moldbug, — один із ключових постатей неореакційного руху, або так званого "темного Просвітництва". Його базова теза проста й радикальна: демократія — помилка. Замість цього Ярвін просуває модель, в якій США мають функціонувати як стартап: на чолі — CEO з абсолютними повноваженнями, без посередництва виборців чи незалежної бюрократії. Той самий CEO, який "увільнить всіх держслужбовців" і розчистить поле для корпоративної реструктуризації держави. У цій схемі держава — не спільнота, а актив під управлінням. Це означає, що громадяни втрачають суб'єктність: їх не сприймають як учасників політичного процесу, а лише як об'єкти адміністрування. В такій логіці зникає сам сенс громадянства як участі, натомість лишається тільки роль підлеглого або споживача послуг, що може призвести до відчуження, деполітизації суспільства й ерозії солідарності.
Нік Ленд, британський філософ і футуролог, підхопив ці ідеї і перетворив їх на більш системну конструкцію — неокамералізм. Суть: держава — корпорація, громадяни — акціонери, голосування — зайве. Усе підпорядковано ефективності, прибутковості та технологічному прискоренню. Владу отримує той, у кого більше ресурсів, а роль громадянина зводиться до одного права — права втекти. Це не просто техноутопія, це утилітарний авторитаризм, загорнутий у риторику ефективного менеджменту.
Але обидва ці мислителі залишалися б нішевими фігурами, якби не один гравець: Пітер Тіль. Мільярдер, венчурний інвестор, співзасновник PayPal, і головне — людина, яка перетворила неореакцію на політичну силу. Тіль фінансував альтернативні утопії на кшталт Seasteading Institute, підтримував Ярвіна та Ленда, а в 2016 році — став одним із небагатьох з техноеліти, хто відкрито підтримав Трампа. Він вважає, що демократія й свобода більше не сумісні, і що час змінити правила гри. Не через революцію — а через редизайн системи.
Цей редизайн поступово втілюється — через політиків нового типу, таких як Дж. Д. Вэнс. Колишній критик Трампа, сьогодні він — голос радикальних реформ. Його риторика — це калька з Ярвіна: повна чистка бюрократії, демонтаж "глибинної держави", передача виконавчої влади в руки лояльного керівника. Саме Вэнс написав передмову до книги Heritage Foundation, ключової в рамках Проекту 2025 — інструкції з трансформації американської держави в авторитарну структуру, керовану партійною лояльністю та ефективністю.
"Проект 2025" — це не просто політична програма. Це технічне завдання на демонтаж адміністративної держави. Тут у гру входить інший знайомий обличчя — Стів Бэннон, ще один носій ідей темного Просвітництва, який прагне перетворити хаос у новий порядок. Від ідейного авангарду до стратегічних документів — шлях виявився коротшим, ніж здавалось.
Цей рух — не просто реакція на демократію. Це її альтернатива, сконструйована з уламків постмодерну, технократії та бізнес-логіки. Це відповідь еліт, які більше не вірять у відкриті суспільства. Вони хочуть передбачуваності, порядку й влади — у зрозумілому, корпоративному форматі. Не для народу. Для себе. Подібні переходи вже траплялися в історії — зокрема, у міжвоєнній Європі, коли економічна та політична нестабільність створила попит на авторитаризм як нібито більш ефективну форму управління. В обох випадках — спільним є одне: страх перед хаосом і прагнення до контролю, навіть ціною втрати свободи.
І саме тому ці ідеологи — важливі. Бо поки ми сперечаємось про демократію, хтось уже давно працює над її оновленою версією. Без демократії.
Усі говорять про Трампа, MAGA і "кінцеву битву за демократію". Але за лаштунками цієї історії ховається дещо важливіше: інтелектуальне підґрунтя нового авторитаризму серед американських еліт. У центрі цього — не просто популізм чи фанатизм, а продумана ідеологія, яка живиться скепсисом до демократії та ностальгією за корпоративною дисципліною. В цій грі є свої ідеологи. І якщо ми хочемо зрозуміти, що саме формується на уламках ліберального консенсусу — варто знати їхні імена.
Кертіс Ярвін, відомий також як Mencius Moldbug, — один із ключових постатей неореакційного руху, або так званого "темного Просвітництва". Його базова теза проста й радикальна: демократія — помилка. Замість цього Ярвін просуває модель, в якій США мають функціонувати як стартап: на чолі — CEO з абсолютними повноваженнями, без посередництва виборців чи незалежної бюрократії. Той самий CEO, який "увільнить всіх держслужбовців" і розчистить поле для корпоративної реструктуризації держави. У цій схемі держава — не спільнота, а актив під управлінням. Це означає, що громадяни втрачають суб'єктність: їх не сприймають як учасників політичного процесу, а лише як об'єкти адміністрування. В такій логіці зникає сам сенс громадянства як участі, натомість лишається тільки роль підлеглого або споживача послуг, що може призвести до відчуження, деполітизації суспільства й ерозії солідарності.
Нік Ленд, британський філософ і футуролог, підхопив ці ідеї і перетворив їх на більш системну конструкцію — неокамералізм. Суть: держава — корпорація, громадяни — акціонери, голосування — зайве. Усе підпорядковано ефективності, прибутковості та технологічному прискоренню. Владу отримує той, у кого більше ресурсів, а роль громадянина зводиться до одного права — права втекти. Це не просто техноутопія, це утилітарний авторитаризм, загорнутий у риторику ефективного менеджменту.
Але обидва ці мислителі залишалися б нішевими фігурами, якби не один гравець: Пітер Тіль. Мільярдер, венчурний інвестор, співзасновник PayPal, і головне — людина, яка перетворила неореакцію на політичну силу. Тіль фінансував альтернативні утопії на кшталт Seasteading Institute, підтримував Ярвіна та Ленда, а в 2016 році — став одним із небагатьох з техноеліти, хто відкрито підтримав Трампа. Він вважає, що демократія й свобода більше не сумісні, і що час змінити правила гри. Не через революцію — а через редизайн системи.
Цей редизайн поступово втілюється — через політиків нового типу, таких як Дж. Д. Вэнс. Колишній критик Трампа, сьогодні він — голос радикальних реформ. Його риторика — це калька з Ярвіна: повна чистка бюрократії, демонтаж "глибинної держави", передача виконавчої влади в руки лояльного керівника. Саме Вэнс написав передмову до книги Heritage Foundation, ключової в рамках Проекту 2025 — інструкції з трансформації американської держави в авторитарну структуру, керовану партійною лояльністю та ефективністю.
"Проект 2025" — це не просто політична програма. Це технічне завдання на демонтаж адміністративної держави. Тут у гру входить інший знайомий обличчя — Стів Бэннон, ще один носій ідей темного Просвітництва, який прагне перетворити хаос у новий порядок. Від ідейного авангарду до стратегічних документів — шлях виявився коротшим, ніж здавалось.
Цей рух — не просто реакція на демократію. Це її альтернатива, сконструйована з уламків постмодерну, технократії та бізнес-логіки. Це відповідь еліт, які більше не вірять у відкриті суспільства. Вони хочуть передбачуваності, порядку й влади — у зрозумілому, корпоративному форматі. Не для народу. Для себе. Подібні переходи вже траплялися в історії — зокрема, у міжвоєнній Європі, коли економічна та політична нестабільність створила попит на авторитаризм як нібито більш ефективну форму управління. В обох випадках — спільним є одне: страх перед хаосом і прагнення до контролю, навіть ціною втрати свободи.
І саме тому ці ідеологи — важливі. Бо поки ми сперечаємось про демократію, хтось уже давно працює над її оновленою версією. Без демократії.
से पुनः पोस्ट किया:
Генеральний штаб ЗСУ
15.04.202513:53
Сили оборони України уразили ППД 448-ї ракетної бригади армії рф на Курщині, яка у Вербну неділю завдала ракетного удару по місту Суми.
Підрозділи Сил безпілотних систем, Сил спеціальних операцій ЗС України, Служби безпеки України, у взаємодії з іншими складовими Сил оборони України, атакували низку об’єктів в Курській області, пов'язаних з воєнними злочинцями, які причетні до ракетного удару по місту Суми 13 квітня 2025 року та до інших воєнних злочинів проти народу України.
Зокрема, уражено пункт постійної дислокації 448 ракетної бригади російських окупантів, зафіксовано вторинну детонацію боєприпасів. Результати удару уточнюються.
Кожна російська військова частина, підрозділ та їхні військовослужбовці, які здійснюють обстріли мирних міст і цивільних громадян України, будуть встановлені та обов’язково отримають відплату.
Цілеспрямована та систематична бойова робота по важливих військових об’єктах російських загарбників триватиме до припинення збройної агресії рф проти нашої країни.
Далі буде...
Слава Україні!
Підрозділи Сил безпілотних систем, Сил спеціальних операцій ЗС України, Служби безпеки України, у взаємодії з іншими складовими Сил оборони України, атакували низку об’єктів в Курській області, пов'язаних з воєнними злочинцями, які причетні до ракетного удару по місту Суми 13 квітня 2025 року та до інших воєнних злочинів проти народу України.
Зокрема, уражено пункт постійної дислокації 448 ракетної бригади російських окупантів, зафіксовано вторинну детонацію боєприпасів. Результати удару уточнюються.
Кожна російська військова частина, підрозділ та їхні військовослужбовці, які здійснюють обстріли мирних міст і цивільних громадян України, будуть встановлені та обов’язково отримають відплату.
Цілеспрямована та систематична бойова робота по важливих військових об’єктах російських загарбників триватиме до припинення збройної агресії рф проти нашої країни.
Далі буде...
Слава Україні!
15.04.202512:30
Нікчеми.
से पुनः पोस्ट किया:
In Factum
15.04.202512:30
США повідомили союзникам по G7, що не підтримають заяву, яка засуджує ракетний удар по Сумах, оскільки хочуть зберегти можливість переговорів із Москвою, передає Bloomberg.
Адміністрація Трампа повідомила союзників, що не може підписати заяву, яка засуджує напад, оскільки вона "працює над збереженням простору для переговорів про мир", за словами джерел, знайомих із дипломатичним листуванням.
Канада, яка цього року головує в G7, повідомила союзникам, що без підтримки США буде неможливо ухвалити заяву.
В заяві G7 значилось, що напад на Суми є доказом того, що Росія налаштована продовжувати війну, згідно з текстом, який бачив Bloomberg News.
Адміністрація Трампа повідомила союзників, що не може підписати заяву, яка засуджує напад, оскільки вона "працює над збереженням простору для переговорів про мир", за словами джерел, знайомих із дипломатичним листуванням.
Канада, яка цього року головує в G7, повідомила союзникам, що без підтримки США буде неможливо ухвалити заяву.
В заяві G7 значилось, що напад на Суми є доказом того, що Росія налаштована продовжувати війну, згідно з текстом, який бачив Bloomberg News.
15.04.202510:51
Світ у 2025. Вчора трохи думав про те, чого нам очікувати в цьому році — і вирішив записати свої думки.
Пам’ятаєте часи, коли можна було сказати: «Наступний рік буде кращим»? Звучить як архаїзм. 2025 рік навряд чи стане винятком. І річ не лише у війнах, кризах чи інфляції. Проблема системніша: ми живемо в нову епоху — епоху постійної турбулентності, яка більше не є відхиленням від норми, а самою нормою.
Ми, здається, вступили в фазу, де глобальні зміни не чергуються зі стабільністю, а йдуть одна за одною, нашаровуючись, перекриваючи й підживлюючи одна одну. У центрі — демографія, клімат, технології, геополітика, економіка. І кожен із цих факторів сам по собі здатен генерувати кризи. Разом — це перманентний шторм.
Щоб зрозуміти, як ми дійшли до цієї точки, треба повернутись у 1990-2000-ті. Після Холодної війни світ увійшов у умовну фазу стабільності — США стали гегемоном, глобалізація набрала обертів, а демократія здавалася безальтернативною. Але саме глобалізація й заклала підвалини нинішньої нестабільності. Дешеві виробництва поїхали в Азію, середній клас у Заходу атрофувався. Росія отримала потік нафтодоларів і зміцнила диктатуру, Китай використав глобальну систему для збагачення та консервації своєї автократії. У підсумку — глобальний ріст, але ще більша внутрішня поляризація.
Сьогоднішні виклики — це не кризи, які треба «пережити». Це довгострокові тренди, які трансформують саму архітектуру світу:
— Економічна нерівність — не просто моральна проблема, а джерело реальної соціальної напруги. І вона тільки поглиблюється.
— Інфляція та енергетична криза — результат поєднання пандемії, війни в Україні, збоїв постачання і амбітного переходу до зеленої енергетики.
— Боротьба за ресурси — вода, їжа, рідкоземельні метали. І тут не до дипломатії — попереду нові конфлікти.
— Клімат — це вже не тема для самітів, а конкретні втрати. Повені, посухи, епідемії, сотні мільйонів потенційних біженців. Згадайте коли ви бачили сильний мороз?
— Дезінформація — соціальні мережі не з'єднують світ, а дроблять його. Алгоритми працюють на поляризацію. Довіра до інституцій — ніяка.
— Штучний інтелект і автоматизація — шанс і загроза одночасно. Замість рутинної роботи — безробіття. Замість контролю — нові ризики для безпеки.
— Міжнародні інституції — паралізовані. ООН не вирішує конфлікти, а іноді просто фіксує їх наслідки.
— Геополітична конкуренція — США, Китай, Росія. Плюс регіональні гравці: Туреччина, Іран, Індія. Кожен грає свою гру — часто без правил.
Усе це вже не «може трапитись», а вже відбувається. У 2025 нас чекає уповільнення глобальної економіки, нові технологічні блоки на фоні протистояння США та Китаю, зростання авторитарних настроїв у демократіях і посилення міграційних потоків.
Для України це водночас виклик і вікно можливостей. Поки Росія тоне у війні, ми можемо зайняти нові ніші: від продовольчої безпеки до оборонних технологій. Але для цього треба не просто реагувати, а діяти стратегічно.
Світ не повернеться скоро до "старої доброї стабільності". Питання не в тому, коли закінчиться турбулентність — її епоха тільки починається. Питання в іншому: хто зуміє адаптуватися і використати її на свою користь.
Той, хто встигне, буде не просто виживати — він буде задавати правила гри.
Пам’ятаєте часи, коли можна було сказати: «Наступний рік буде кращим»? Звучить як архаїзм. 2025 рік навряд чи стане винятком. І річ не лише у війнах, кризах чи інфляції. Проблема системніша: ми живемо в нову епоху — епоху постійної турбулентності, яка більше не є відхиленням від норми, а самою нормою.
Ми, здається, вступили в фазу, де глобальні зміни не чергуються зі стабільністю, а йдуть одна за одною, нашаровуючись, перекриваючи й підживлюючи одна одну. У центрі — демографія, клімат, технології, геополітика, економіка. І кожен із цих факторів сам по собі здатен генерувати кризи. Разом — це перманентний шторм.
Щоб зрозуміти, як ми дійшли до цієї точки, треба повернутись у 1990-2000-ті. Після Холодної війни світ увійшов у умовну фазу стабільності — США стали гегемоном, глобалізація набрала обертів, а демократія здавалася безальтернативною. Але саме глобалізація й заклала підвалини нинішньої нестабільності. Дешеві виробництва поїхали в Азію, середній клас у Заходу атрофувався. Росія отримала потік нафтодоларів і зміцнила диктатуру, Китай використав глобальну систему для збагачення та консервації своєї автократії. У підсумку — глобальний ріст, але ще більша внутрішня поляризація.
Сьогоднішні виклики — це не кризи, які треба «пережити». Це довгострокові тренди, які трансформують саму архітектуру світу:
— Економічна нерівність — не просто моральна проблема, а джерело реальної соціальної напруги. І вона тільки поглиблюється.
— Інфляція та енергетична криза — результат поєднання пандемії, війни в Україні, збоїв постачання і амбітного переходу до зеленої енергетики.
— Боротьба за ресурси — вода, їжа, рідкоземельні метали. І тут не до дипломатії — попереду нові конфлікти.
— Клімат — це вже не тема для самітів, а конкретні втрати. Повені, посухи, епідемії, сотні мільйонів потенційних біженців. Згадайте коли ви бачили сильний мороз?
— Дезінформація — соціальні мережі не з'єднують світ, а дроблять його. Алгоритми працюють на поляризацію. Довіра до інституцій — ніяка.
— Штучний інтелект і автоматизація — шанс і загроза одночасно. Замість рутинної роботи — безробіття. Замість контролю — нові ризики для безпеки.
— Міжнародні інституції — паралізовані. ООН не вирішує конфлікти, а іноді просто фіксує їх наслідки.
— Геополітична конкуренція — США, Китай, Росія. Плюс регіональні гравці: Туреччина, Іран, Індія. Кожен грає свою гру — часто без правил.
Усе це вже не «може трапитись», а вже відбувається. У 2025 нас чекає уповільнення глобальної економіки, нові технологічні блоки на фоні протистояння США та Китаю, зростання авторитарних настроїв у демократіях і посилення міграційних потоків.
Для України це водночас виклик і вікно можливостей. Поки Росія тоне у війні, ми можемо зайняти нові ніші: від продовольчої безпеки до оборонних технологій. Але для цього треба не просто реагувати, а діяти стратегічно.
Світ не повернеться скоро до "старої доброї стабільності". Питання не в тому, коли закінчиться турбулентність — її епоха тільки починається. Питання в іншому: хто зуміє адаптуватися і використати її на свою користь.
Той, хто встигне, буде не просто виживати — він буде задавати правила гри.
14.04.202517:10
Ви думали, єбаніна закінчилася? А ні, ви не вгадали - дід вирішив далі крінж нести.
Трампу поставили запитання про прохання Зеленського про Patriot.
"Він весь час хоче закупити ракети. Послухайте, коли ви починаєте війну, ви маєте бути впевнені, що зможете її виграти. Не можна починати війну проти когось, хто в 20 разів більший, і сподіватися, що хто-небудь потім дасть вам ракети."
Трампу поставили запитання про прохання Зеленського про Patriot.
"Він весь час хоче закупити ракети. Послухайте, коли ви починаєте війну, ви маєте бути впевнені, що зможете її виграти. Не можна починати війну проти когось, хто в 20 разів більший, і сподіватися, що хто-небудь потім дасть вам ракети."
14.04.202515:51
Коротка аналітика по посту в TRUTH Social Трампа.
Трамп - це той самий тіп, який багато обіцяє, а потім ніхуя не робить.
Усі ці «24 години», «100 днів», «закінчимо війну» - виявилося, що єдине, що він може закінчити, - це межа падіння значення слів які пролунали з його уст.
«Президент Путін поважав вашого президента» - ага, настільки поважав, що витер об тебе ноги і пішов далі, а потім сидить з обличчям, на яке вже встигли насцяти, і кричить: «Це все Україна винна!»
Легендарний перемовник, блядь.
Обіцяв мир, отримав золотий дощ. Обіцяв авторитет - став мемом.
Трамп - це той самий тіп, який багато обіцяє, а потім ніхуя не робить.
Усі ці «24 години», «100 днів», «закінчимо війну» - виявилося, що єдине, що він може закінчити, - це межа падіння значення слів які пролунали з його уст.
«Президент Путін поважав вашого президента» - ага, настільки поважав, що витер об тебе ноги і пішов далі, а потім сидить з обличчям, на яке вже встигли насцяти, і кричить: «Це все Україна винна!»
Легендарний перемовник, блядь.
Обіцяв мир, отримав золотий дощ. Обіцяв авторитет - став мемом.
से पुनः पोस्ट किया:
✙CONFLICT CAPITAL✙
14.04.202514:29
🇮🇷🇺🇸Ядерна угода. Як Іран "водить Дональда за ніс" за сценарієм Путіна
➡️Довго я оминав цю тему, бо вона, як для аналітика, є цікаво-нецікавою. Прошу дочитати до кінця, адже тема надто комплексна для поверхневого розуміння:
🛑Бажання обмежити ядерну програму Ірану — це базова передумова, адже це остання країна, до якої США ще можуть «дотягнутися». Але вже понад 10 років вони нічого не можуть вирішити. Є ще КНДР, але США на неї впливу не мають, тому неформально контроль над нею «делеговано» Китаю.
🛑Обама використав кіберзброю для вирішення цього питання — запустив вірус Stuxnet. Як на мене — це найкраще рішення з усіх можливих. Програму відкинули на кілька років назад, але Іран знову взявся за своє. Проти нього запроваджуються численні санкції, які сильно б’ють по економіці, але не заважають розробляти зброю. Тому у 2015 році й було досягнуто угоди.
🛑Потім, у 2017 році, приходить Трамп, заявляє, що ядерна угода не працює, й виводить з неї США. Іран після цього порушує умови угоди, розморожені активи (доходи від нафти) залишає собі — і все, санкції поновлюються.
🖋На разі «мапа подій» виглядає так: США оголосили про початок переговорів в Омані. Перший раунд відбувся 12 квітня — тоді Віткофф зустрівся з МЗС Ірану. Повідомили, що перемовини були позитивними. Наступний раунд має відбутися 19 квітня в Римі.⤵️
Трамп встановив двомісячний дедлайн для досягнення угоди (до червня 2025 року), а під час інтерв’ю NBC News заявив:
➡️Нічого вам не нагадує? Ні? Тоді йдемо далі.
🇷🇺До всього процесу залучено Росію. Президент РФ Володимир Путін погодився виступити посередником між США та Іраном. Ця ініціатива обговорювалася під час телефонної розмови між Трампом і Путіним, а також на зустрічі високопосадовців США та РФ у Саудівській Аравії.
➡️Тобто Трамп використовує тему ядерної угоди та залучення РФ як спробу похитнути їхні двосторонні відносини. Звісно, РФ могла сприяти налагодженню контактів, але її роль перебільшена — традиційною переговорною площадкою був Оман.
➡️Трамп узяв Путіна у процес, щоб начебто зміцнити відносини між США та РФ (мовляв, «я поважаю твій вплив у регіоні, навіть якщо твої війська перемелюють країну, й тебе ніхто не сприймає серйозно»). Тобто він грає на амбіціях Путіна, сподіваючись також послабити відносини між РФ та Іраном. Але він не врахував, що ані Ірану, ані Росії не цікаві умови Трампа. Обидва просто хочуть «поводити його за ніс».
🔄Пояснюю:
➡️Трамп висуває нереалістичні вимоги до Тегерана (повний демонтаж ядерної інфраструктури, обмеження ракетної програми, припинення підтримки проксі-груп). Я вже можу відповісти: виконані вони не будуть — це буквально три основи, на яких тримаються геополітичні амбіції режиму. Трамп каже: «згортай усю ядерку» на тому етапі, коли Іран — за крок до створення та отримання ядерної зброї.
У геополітичному вимірі це дає Ірану значно більше, ніж потенційне зняття санкцій. Щоб досягти своїх вимог, Трамп погрожує «ударами небаченої сили». Я не готовий прокоментувати технічні деталі іранських ядерних потужностей, але знаю, що ще після удару в 2020 році частину об’єктів почали переміщати під землю.
➡️РФ зацікавлена в тому, щоб Іран зберіг ядерну програму. Іран є регіональним лідером і союзником Росії, хоч їхні відносини — ситуативні. Проте факт у тому, що Росія допомагає Ірану в створенні ядерки. У січні 2025 року РФ та Іран підписали договір про «всеосяжне стратегічне партнерство», що включає оборонну співпрацю та підтримку іранської ядерної програми. Іран також здійснює таємні місії до Москви задля отримання допомоги, зокрема для зміцнення систем ППО. Варто зазначити, що перед перемовинами Іран консультувався з РФ та Китаєм.
➡️Іран діє за зразком РФ. Саме на це я натякав. Путін знайшов підхід до Трампа: багато обіцяти, нічого не виконувати, тягнути час і вимагати зняття санкцій. За даними WSJ, Іран домагається пом’якшення санкцій: зокрема, хоче доступу до мільярдів заморожених доларів, а також припинення тиску США на китайських покупців нафти.
🗞Conflict Capital |Підтримати
➡️Довго я оминав цю тему, бо вона, як для аналітика, є цікаво-нецікавою. Прошу дочитати до кінця, адже тема надто комплексна для поверхневого розуміння:
🛑Бажання обмежити ядерну програму Ірану — це базова передумова, адже це остання країна, до якої США ще можуть «дотягнутися». Але вже понад 10 років вони нічого не можуть вирішити. Є ще КНДР, але США на неї впливу не мають, тому неформально контроль над нею «делеговано» Китаю.
🛑Обама використав кіберзброю для вирішення цього питання — запустив вірус Stuxnet. Як на мене — це найкраще рішення з усіх можливих. Програму відкинули на кілька років назад, але Іран знову взявся за своє. Проти нього запроваджуються численні санкції, які сильно б’ють по економіці, але не заважають розробляти зброю. Тому у 2015 році й було досягнуто угоди.
🛑Потім, у 2017 році, приходить Трамп, заявляє, що ядерна угода не працює, й виводить з неї США. Іран після цього порушує умови угоди, розморожені активи (доходи від нафти) залишає собі — і все, санкції поновлюються.
🖋На разі «мапа подій» виглядає так: США оголосили про початок переговорів в Омані. Перший раунд відбувся 12 квітня — тоді Віткофф зустрівся з МЗС Ірану. Повідомили, що перемовини були позитивними. Наступний раунд має відбутися 19 квітня в Римі.⤵️
Трамп встановив двомісячний дедлайн для досягнення угоди (до червня 2025 року), а під час інтерв’ю NBC News заявив:
"Якщо вони не укладуть угоду, будуть бомбардування, яких вони ніколи не бачили".
➡️Нічого вам не нагадує? Ні? Тоді йдемо далі.
🇷🇺До всього процесу залучено Росію. Президент РФ Володимир Путін погодився виступити посередником між США та Іраном. Ця ініціатива обговорювалася під час телефонної розмови між Трампом і Путіним, а також на зустрічі високопосадовців США та РФ у Саудівській Аравії.
➡️Тобто Трамп використовує тему ядерної угоди та залучення РФ як спробу похитнути їхні двосторонні відносини. Звісно, РФ могла сприяти налагодженню контактів, але її роль перебільшена — традиційною переговорною площадкою був Оман.
➡️Трамп узяв Путіна у процес, щоб начебто зміцнити відносини між США та РФ (мовляв, «я поважаю твій вплив у регіоні, навіть якщо твої війська перемелюють країну, й тебе ніхто не сприймає серйозно»). Тобто він грає на амбіціях Путіна, сподіваючись також послабити відносини між РФ та Іраном. Але він не врахував, що ані Ірану, ані Росії не цікаві умови Трампа. Обидва просто хочуть «поводити його за ніс».
🔄Пояснюю:
➡️Трамп висуває нереалістичні вимоги до Тегерана (повний демонтаж ядерної інфраструктури, обмеження ракетної програми, припинення підтримки проксі-груп). Я вже можу відповісти: виконані вони не будуть — це буквально три основи, на яких тримаються геополітичні амбіції режиму. Трамп каже: «згортай усю ядерку» на тому етапі, коли Іран — за крок до створення та отримання ядерної зброї.
У геополітичному вимірі це дає Ірану значно більше, ніж потенційне зняття санкцій. Щоб досягти своїх вимог, Трамп погрожує «ударами небаченої сили». Я не готовий прокоментувати технічні деталі іранських ядерних потужностей, але знаю, що ще після удару в 2020 році частину об’єктів почали переміщати під землю.
➡️РФ зацікавлена в тому, щоб Іран зберіг ядерну програму. Іран є регіональним лідером і союзником Росії, хоч їхні відносини — ситуативні. Проте факт у тому, що Росія допомагає Ірану в створенні ядерки. У січні 2025 року РФ та Іран підписали договір про «всеосяжне стратегічне партнерство», що включає оборонну співпрацю та підтримку іранської ядерної програми. Іран також здійснює таємні місії до Москви задля отримання допомоги, зокрема для зміцнення систем ППО. Варто зазначити, що перед перемовинами Іран консультувався з РФ та Китаєм.
➡️Іран діє за зразком РФ. Саме на це я натякав. Путін знайшов підхід до Трампа: багато обіцяти, нічого не виконувати, тягнути час і вимагати зняття санкцій. За даними WSJ, Іран домагається пом’якшення санкцій: зокрема, хоче доступу до мільярдів заморожених доларів, а також припинення тиску США на китайських покупців нафти.
🗞Conflict Capital |Підтримати
14.04.202510:43
Окей, вкотре пояснюю для тих, хто вважає, що «Трамп усе передбачив, у нього геніальний план» і в нього там багатоходовочка з 5D-шахмат. Або пост для тих, хто любить сперечатися з фанатами 47-го.
Ось вам, для розминки, не лібераст, не анархокомуніст, а Рей Даліо. М'яко кажучи, не бідний мужик. Засновник Bridgewater.
І ось цей дід спокійно заявляє: «ми не просто на порозі рецесії, ми за крок від краху грошового і світового порядку».
Не ВВП його турбує. Не ставки. А глобальна зміна влади, боргова петля, внутрішній розбрат і відчуття, що повернулися в 30-ті. Тільки з ядеркою і TikTok.
Усе це, на думку мільярдера, гірше за рецесію.
А тепер увага, запитання: у кого з вас у «плані Трампа» пункт «світова турбо-жопа» стояв після повернемо все виробництво?
Геній же. Справжній 4Chan-Наполеон для одноповерхової Америки
Ось вам, для розминки, не лібераст, не анархокомуніст, а Рей Даліо. М'яко кажучи, не бідний мужик. Засновник Bridgewater.
І ось цей дід спокійно заявляє: «ми не просто на порозі рецесії, ми за крок від краху грошового і світового порядку».
Не ВВП його турбує. Не ставки. А глобальна зміна влади, боргова петля, внутрішній розбрат і відчуття, що повернулися в 30-ті. Тільки з ядеркою і TikTok.
Усе це, на думку мільярдера, гірше за рецесію.
А тепер увага, запитання: у кого з вас у «плані Трампа» пункт «світова турбо-жопа» стояв після повернемо все виробництво?
Геній же. Справжній 4Chan-Наполеон для одноповерхової Америки
13.04.202513:44
Америка проти себе.
Якщо США дійсно готуються до довгострокового стратегічного протистояння з Китаєм — а саме це сьогодні і відбувається — вони не зможуть виграти цю гру поодинці. Такі війни не виграються лише авіаносцями й санкціями. Потрібна система. Потрібна мережа. Потрібні союзники.
Найприродніший вибір — це союзники з вже сформованими альянсами: країни НАТО, Японія, Південна Корея, країни південної Азії. Саме вони мають технології, ресурси, спільні цінності та — що не менш важливо — довгий досвід взаємодії з США в рамках глобальної безпекової архітектури.
Але є нюанс. Щоб ця конструкція працювала, її потрібно не просто зібрати — її потрібно постійно підтримувати й не руйнувати зсередини. А це означає: не приймати односторонні рішення, які ігнорують інтереси союзників; не використовувати альянси як інструмент внутрішньої політики; не демонструвати зверхність у комунікації та не ставити під сумнів стратегічні домовленості після кожної зміни адміністрації.
І отут починається найцікавіше. Бо коли ми дивимося на поточну міжнародну поведінку США — особливо на рівні політичної риторики, виборів, односторонніх рішень і демонстративної зневаги до союзників — то складається враження, що Вашингтон робить усе, щоб максимально полегшити роботу Китаю.
Тут не потрібна багатомільярдна кампанія пропаганди з боку Пекіна. Достатньо дати американським політикам ефір — і вони самі все зроблять. Від руйнування довіри до дискредитації самої ідеї Заходу як чогось об'єднаного, стабільного й передбачуваного. Китайським стратегам навіть не доводиться нічого вигадувати: вони просто ретранслюють те, що вже сказано в США.
Водночас саме на цьому тлі ми маємо будувати нову коаліцію — не з примусу, а зі стратегічної необхідності. На мою думку це самий влучний шанс для нас.
Бо альтернатива — світ, де правила пише Китай, Росія й умовна група "авторитарного інтернаціоналу" — клуб держав, які відкидають порядок як такий, нехтують правами людини та використовують силу як основний інструмент зовнішньої політики. І це не перебільшення. Це реальність, яку ми ризикуємо отримати, якщо Америка не перегляне, як саме вона ставиться до своїх друзів.
Велика стратегія починається з дрібниць: з поваги до партнерів, з передбачуваності, з довіри. Інакше жодна наддержавна логіка не спрацює. Бо в XXI столітті виграє не той, хто найгучніше кричить про лідерство, а той, хто вміє бути частиною спільної системи. І якщо Америка справді хоче залишатися лідером — вона має спершу навчитися бути союзником.
Якщо США дійсно готуються до довгострокового стратегічного протистояння з Китаєм — а саме це сьогодні і відбувається — вони не зможуть виграти цю гру поодинці. Такі війни не виграються лише авіаносцями й санкціями. Потрібна система. Потрібна мережа. Потрібні союзники.
Найприродніший вибір — це союзники з вже сформованими альянсами: країни НАТО, Японія, Південна Корея, країни південної Азії. Саме вони мають технології, ресурси, спільні цінності та — що не менш важливо — довгий досвід взаємодії з США в рамках глобальної безпекової архітектури.
Але є нюанс. Щоб ця конструкція працювала, її потрібно не просто зібрати — її потрібно постійно підтримувати й не руйнувати зсередини. А це означає: не приймати односторонні рішення, які ігнорують інтереси союзників; не використовувати альянси як інструмент внутрішньої політики; не демонструвати зверхність у комунікації та не ставити під сумнів стратегічні домовленості після кожної зміни адміністрації.
І отут починається найцікавіше. Бо коли ми дивимося на поточну міжнародну поведінку США — особливо на рівні політичної риторики, виборів, односторонніх рішень і демонстративної зневаги до союзників — то складається враження, що Вашингтон робить усе, щоб максимально полегшити роботу Китаю.
Тут не потрібна багатомільярдна кампанія пропаганди з боку Пекіна. Достатньо дати американським політикам ефір — і вони самі все зроблять. Від руйнування довіри до дискредитації самої ідеї Заходу як чогось об'єднаного, стабільного й передбачуваного. Китайським стратегам навіть не доводиться нічого вигадувати: вони просто ретранслюють те, що вже сказано в США.
Водночас саме на цьому тлі ми маємо будувати нову коаліцію — не з примусу, а зі стратегічної необхідності. На мою думку це самий влучний шанс для нас.
Бо альтернатива — світ, де правила пише Китай, Росія й умовна група "авторитарного інтернаціоналу" — клуб держав, які відкидають порядок як такий, нехтують правами людини та використовують силу як основний інструмент зовнішньої політики. І це не перебільшення. Це реальність, яку ми ризикуємо отримати, якщо Америка не перегляне, як саме вона ставиться до своїх друзів.
Велика стратегія починається з дрібниць: з поваги до партнерів, з передбачуваності, з довіри. Інакше жодна наддержавна логіка не спрацює. Бо в XXI столітті виграє не той, хто найгучніше кричить про лідерство, а той, хто вміє бути частиною спільної системи. І якщо Америка справді хоче залишатися лідером — вона має спершу навчитися бути союзником.
12.04.202514:07
Для зручності навігації — ось чотири частини про популярність Трампа і трампізму загалом.
Частина 1. Популярність трампізму та Трампа.
Частина 2. ГЛОБАЛІЗАЦІЯ І РЕАКЦІЯ АМЕРИКИ НА ВЛАСНУ КРИЗУ
Частина 3. ЗРОСТАННЯ НЕРІВНОСТІ.
Частина 4. КУЛЬТУРНА ПРІРВА.
Почитайте їх послідовно, щоб зрозуміти контекст.
А вже потім — поговоримо про те, як Трамп намагається впоратись із наслідками власної політики, і що взагалі робити з трампізмом як явищем.
Частина 1. Популярність трампізму та Трампа.
Частина 2. ГЛОБАЛІЗАЦІЯ І РЕАКЦІЯ АМЕРИКИ НА ВЛАСНУ КРИЗУ
Частина 3. ЗРОСТАННЯ НЕРІВНОСТІ.
Частина 4. КУЛЬТУРНА ПРІРВА.
Почитайте їх послідовно, щоб зрозуміти контекст.
А вже потім — поговоримо про те, як Трамп намагається впоратись із наслідками власної політики, і що взагалі робити з трампізмом як явищем.
12.04.202514:01
Популярність трампізму та Трампа.
Частина 4. КУЛЬТУРНА ПРІРВА.
США переживають не просто політичну кризу. Це щось глибше — культурний шок, викликаний тим, що суспільство буквально не встигає за власною трансформацією. Гендерні дискусії, нові моделі родини, боротьба за права транслюдей, хвиля «woke»-культури — усе це створює відчуття, ніби світ перевернувся з ніг на голову.
І поки одна частина населення адаптується до нової реальності, інша — впадає в ступор, а подекуди — в агресію. І так, нам в Україні ці теми часом здаються дикими — у нас інші пріоритети, інші травми, інший рівень невідкладності. Але й ми не стоїмо на тому ж щаблі соціального розвитку: наші проблеми — екзистенційні, їхні — ідентичнісні.
Візьмемо за відправну точку соціальні зміни. Вони масштабні, швидкі, часто — радикальні. Норми поведінки, які ще десять років тому були мейнстримом, сьогодні вважаються архаїчними або токсичними. Релігійний консерватизм не встигає за культурною динамікою, й у відповідь запускає конспірологічну хвилю через Facebook-групи та телепроповідників. Імена на кшталт Пета Робертсона або Кеннета Коупленда, попри свій вік, досі знаходять аудиторію, розповідаючи, що геї — це ознака кінця часів, а вакцинація — частина сатанинського плану. Християнський фундаменталізм, здавалося б, рудимент, але він прекрасно почувається в TikTok-ера США, підживлений страхами й ностальгією за «старими добрими часами».
Сюди ж додається расова напруженість. США ніколи до кінця не розв’язали питання спадщини сегрегації. Вона просто мігрувала в інші форми — економічні, політичні, побутові. Протести BLM, дебати навколо Critical Race Theory, кампанії за демонтаж пам’ятників — усе це не лише про історію, а й про теперішнє. І коли хтось говорить про «зворотну дискримінацію» білих, це не що інше, як симптом неспроможності осмислити зміни, що давно визріли в суспільстві.
У результаті — класичний культурний шок. Люди, особливо з постіндустріальних регіонів, втрачають не тільки роботу — вони втрачають орієнтири. Те, що було нормою, раптом стає стигмою. Їхня ідентичність більше не працює як соціальний навігатор. І тут з’являється Трамп.
Його меседжі — прості, чіткі, в стилі «повернемо Америку назад». Не треба бути політтехнологом, щоб зрозуміти — він говорить мовою тих, хто розгубився. Хто не хоче нової нормальності. Хто хоче, щоби все було «як раніше». І хай ця риторика не вирішує жодної структурної проблеми — вона принаймні дає відчуття, що тебе чують. І що твоя стара картина світу ще хоч щось важить.
Частина 4. КУЛЬТУРНА ПРІРВА.
США переживають не просто політичну кризу. Це щось глибше — культурний шок, викликаний тим, що суспільство буквально не встигає за власною трансформацією. Гендерні дискусії, нові моделі родини, боротьба за права транслюдей, хвиля «woke»-культури — усе це створює відчуття, ніби світ перевернувся з ніг на голову.
І поки одна частина населення адаптується до нової реальності, інша — впадає в ступор, а подекуди — в агресію. І так, нам в Україні ці теми часом здаються дикими — у нас інші пріоритети, інші травми, інший рівень невідкладності. Але й ми не стоїмо на тому ж щаблі соціального розвитку: наші проблеми — екзистенційні, їхні — ідентичнісні.
Візьмемо за відправну точку соціальні зміни. Вони масштабні, швидкі, часто — радикальні. Норми поведінки, які ще десять років тому були мейнстримом, сьогодні вважаються архаїчними або токсичними. Релігійний консерватизм не встигає за культурною динамікою, й у відповідь запускає конспірологічну хвилю через Facebook-групи та телепроповідників. Імена на кшталт Пета Робертсона або Кеннета Коупленда, попри свій вік, досі знаходять аудиторію, розповідаючи, що геї — це ознака кінця часів, а вакцинація — частина сатанинського плану. Християнський фундаменталізм, здавалося б, рудимент, але він прекрасно почувається в TikTok-ера США, підживлений страхами й ностальгією за «старими добрими часами».
Сюди ж додається расова напруженість. США ніколи до кінця не розв’язали питання спадщини сегрегації. Вона просто мігрувала в інші форми — економічні, політичні, побутові. Протести BLM, дебати навколо Critical Race Theory, кампанії за демонтаж пам’ятників — усе це не лише про історію, а й про теперішнє. І коли хтось говорить про «зворотну дискримінацію» білих, це не що інше, як симптом неспроможності осмислити зміни, що давно визріли в суспільстві.
У результаті — класичний культурний шок. Люди, особливо з постіндустріальних регіонів, втрачають не тільки роботу — вони втрачають орієнтири. Те, що було нормою, раптом стає стигмою. Їхня ідентичність більше не працює як соціальний навігатор. І тут з’являється Трамп.
Його меседжі — прості, чіткі, в стилі «повернемо Америку назад». Не треба бути політтехнологом, щоб зрозуміти — він говорить мовою тих, хто розгубився. Хто не хоче нової нормальності. Хто хоче, щоби все було «як раніше». І хай ця риторика не вирішує жодної структурної проблеми — вона принаймні дає відчуття, що тебе чують. І що твоя стара картина світу ще хоч щось важить.
रिकॉर्ड
16.04.202523:59
399सदस्य01.02.202523:59
0उद्धरण सूचकांक10.04.202517:14
449प्रति पोस्ट औसत दृश्य20.04.202515:03
0प्रति विज्ञापन पोस्ट औसत दृश्य09.04.202516:18
17.19%ER10.04.202517:14
135.65%ERR
24.03.202517:22
Якщо ви сумували за крінжою, то це саме для вас.
Радник Трампа випадково додав журналіста The Atlantic в секретний чат, а міністр оборони тут же злив йому всю інфу про удари по Ємену за кілька годин до початку.
Ці тіпи я нагадаю, керують сука ядерною державою!!!
Схоже, часи, коли ми боялися хитрих спецслужб США, пройшли — тепер це просто збіговисько довбоєбів у дорогих костюмах, які регулярно пробивають дно.
Радник Трампа випадково додав журналіста The Atlantic в секретний чат, а міністр оборони тут же злив йому всю інфу про удари по Ємену за кілька годин до початку.
Ці тіпи я нагадаю, керують сука ядерною державою!!!
Схоже, часи, коли ми боялися хитрих спецслужб США, пройшли — тепер це просто збіговисько довбоєбів у дорогих костюмах, які регулярно пробивають дно.
09.04.202509:50
Іноді слухаєш Трампа — й ловиш себе на думці: це жарт, діпфейк, монтаж, фанатська пародія.
Але ні, це автентика цього довбойоба. І проблема не в епатажі, а в тому, що він говорить речі, які раніше звучали лише за лаштунками.
Публічне приниження союзників — це не про нову політику, це про стару образу. Про роздуте его, яке не розуміє, що міжнародна політика — це не ринок автозапчастин.
Є межа між "говорити правду" та просто зневажати всіх навколо. Особливо тих, хто роками забезпечував американське глобальне лідерство.
Те, що у світі проковтнуть — ще не означає, що забудуть. Партнери не будуть кидатися з сокирою, але вони точно переглянуть, на кого можна спертися, а на кого — ні.
Трамп виводить США з позиції "лідера коаліції" у статус "йобнутого колеги". І це — проблема не лише Америки.
Але ні, це автентика цього довбойоба. І проблема не в епатажі, а в тому, що він говорить речі, які раніше звучали лише за лаштунками.
Публічне приниження союзників — це не про нову політику, це про стару образу. Про роздуте его, яке не розуміє, що міжнародна політика — це не ринок автозапчастин.
Є межа між "говорити правду" та просто зневажати всіх навколо. Особливо тих, хто роками забезпечував американське глобальне лідерство.
Те, що у світі проковтнуть — ще не означає, що забудуть. Партнери не будуть кидатися з сокирою, але вони точно переглянуть, на кого можна спертися, а на кого — ні.
Трамп виводить США з позиції "лідера коаліції" у статус "йобнутого колеги". І це — проблема не лише Америки.
से पुनः पोस्ट किया:Armchair General UA ✙
16.04.202516:04
Політики найвищого рівня вкрай рідко визнають невірність своїх тез. Інтуїтивне відчуття, що щось відбувається геть по іншому ніж бачилося на початках, конвертується в агресивні заяви. Схоже, що це все тепер має місце із Дональдом Трампом, коли мова про можливе врегулювання війни Україна-РФ.
Підозрюю, що коли Дональд Трамп і Ко на початках говорили про врегулювання на основі "взаємних компромісів" і "визнання того, що жодна із сторін не може досягнути масштабних політичних цілей воєнним чином" вони щиро вірили в це. Такі оцінки базувалися на ідеї взаємного виснаження сторін і патовості ситуації на фронті.
Однак оскільки ситуація геть інша, то і очікування не реалізуються на практиці. РФ і далі продовжує вважати, що може реалізувати свої максималістські політичні цілі через комплексну стратегію виснаження України до того, як власні економічні і соціальні проблеми не дозволять підтримувати таку ж інтенсивність війни і втрат. Як наслідок Кремль не поспішає приставати на ідею всеосяжного припинення вогню, паралельно і далі просуваючи свої максималістські політичні вимоги про зняття "глибинних причин війни", що по суті означає де-факто капітуляцію України.
Власне, окрім відповідної стратегічної динаміки, війна Україна-РФ, і політичні протиріччя в її основі, є прикладом конфлікту із нульовою сумою, де реалізувати на практиці якісь "взаємно прийнятні компроміси" дуже важко.
Як наслідок все більш очевидно, що кавалерійський наскок щодо швидкого врегулювання не дасть результатів ні протягом перших 100 днів адміністрації Трампа 2.0., ні за перші півроку. Тобто наближається час певної переоцінки цілей і пріорітетів США щодо війни Україна-РФ.
Єдине, що замість радикального розвороту Трампа від спроб гратися в чесного брокера до підтримки України, як в нас все що сподіваються, може бути третій шлях - а саме втрата інтересу США за Дональда Трампа із подальшою передачею відповідальності до Європи повністю.
Підозрюю, що коли Дональд Трамп і Ко на початках говорили про врегулювання на основі "взаємних компромісів" і "визнання того, що жодна із сторін не може досягнути масштабних політичних цілей воєнним чином" вони щиро вірили в це. Такі оцінки базувалися на ідеї взаємного виснаження сторін і патовості ситуації на фронті.
Однак оскільки ситуація геть інша, то і очікування не реалізуються на практиці. РФ і далі продовжує вважати, що може реалізувати свої максималістські політичні цілі через комплексну стратегію виснаження України до того, як власні економічні і соціальні проблеми не дозволять підтримувати таку ж інтенсивність війни і втрат. Як наслідок Кремль не поспішає приставати на ідею всеосяжного припинення вогню, паралельно і далі просуваючи свої максималістські політичні вимоги про зняття "глибинних причин війни", що по суті означає де-факто капітуляцію України.
Власне, окрім відповідної стратегічної динаміки, війна Україна-РФ, і політичні протиріччя в її основі, є прикладом конфлікту із нульовою сумою, де реалізувати на практиці якісь "взаємно прийнятні компроміси" дуже важко.
Як наслідок все більш очевидно, що кавалерійський наскок щодо швидкого врегулювання не дасть результатів ні протягом перших 100 днів адміністрації Трампа 2.0., ні за перші півроку. Тобто наближається час певної переоцінки цілей і пріорітетів США щодо війни Україна-РФ.
Єдине, що замість радикального розвороту Трампа від спроб гратися в чесного брокера до підтримки України, як в нас все що сподіваються, може бути третій шлях - а саме втрата інтересу США за Дональда Трампа із подальшою передачею відповідальності до Європи повністю.
अधिक कार्यक्षमता अनलॉक करने के लिए लॉगिन करें।