Modern Machiavellianism
26.04.202518:14
Бачу багато радості через пост Трампа. Але не треба плекати ілюзій: жодного "прозріння" нема і не буде.
Трамп лишається тим, ким був завжди — трикстером: хаотичним, непередбачуваним і токсичним.
Його абсурдні рухи справді можуть змінювати розклад у переговорах, але не через геніальність — через сам факт свого існування.
Тому важливо не вірити в "чудеса", а спокійно й твердо гнути свою лінію.
Трамп лишається тим, ким був завжди — трикстером: хаотичним, непередбачуваним і токсичним.
Його абсурдні рухи справді можуть змінювати розклад у переговорах, але не через геніальність — через сам факт свого існування.
Тому важливо не вірити в "чудеса", а спокійно й твердо гнути свою лінію.
25.04.202510:51
Хейтери скажуть, що це фейк.
23.04.202517:50
Підбиваємо підсумки турне Джей Ді Венса:
- Побував на мюнхенській конференції топив за АфД та румунського фашиста, одні втратили рейтинг іншого посадили.
- Прилетів до Ватикану - помер Папа Римський.
- Прилетів до Індії - спалахнув конфлікт із Пакистаном.
Треба йти до кінця - брати квиток до Москви.
- Побував на мюнхенській конференції топив за АфД та румунського фашиста, одні втратили рейтинг іншого посадили.
- Прилетів до Ватикану - помер Папа Римський.
- Прилетів до Індії - спалахнув конфлікт із Пакистаном.
Треба йти до кінця - брати квиток до Москви.
21.04.202517:05
Україні доведеться мати справу не лише з війною, а й з єбанутою політикою президента Трампа.
І якщо Путін — це контрольований хаос, то Трамп — це неконтрольований цирк. Але це не значить, що ми маємо копати помиральну яму. Це значить, що ми маємо діяти обережно і без ілюзій щодо американської політики.
По-перше, не ведіться на першу ж «вигідну» угоду. Це не Голлівуд, і точно не «Мистецтво укладати угоди». Ми вже проходили цей сюжет із Трампом — двічі. Не поспішати, не загравати, аналізувати кожен пункт. Угода, яка виглядає як кабала в обгортці подарунка, зазвичай має інший цінник на звороті.
По-друге, бути в діалозі — не значить просити. Бути в діалозі — значить бути гравцем. Україна має бути присутньою напряму або через партнерів — у будь-яких розмовах США–Росія. Бо інакше говорити будуть про нас, а не з нами. Це — стратегічна присутність.
По-третє, ставка на Європу. Так, вона не ідеальна. Але це наш найближчий тил і партнер. Поглиблюємо відносини з європейськими країнами, піднімаємо теми безпеки, економіки, технологій. Без емоцій, без комплексу меншовартості. Ми потрібні Європі не менше, ніж вона нам.
По-четверте, будуємо своє. Альянси, ініціативи, безпекові проекти. Польща, Британія, Франція, Скандинави — це не фантастика, а потенційні контури нової архітектури. Україна може стати ядром. Армія в нас є. Політична воля — формується. Тепер — дипломатична спритність і стратегічна ініціатива.
Також — без ілюзій щодо допомоги. Вона може бути, але скоріше за все не буде — питання тільки у покупці, і то малоймовірно. Тому збройні сили — наш пріоритет. ОПК — це не лише про танки, це про робочі місця, технології і експорт. Будемо сильні самі — з нами рахуватимуться.
Не менш важливо — тримати обличчя. Саме ця гідність — ключовий інструмент у грі з трикстерами. Нас не можна змусити. З нами можна або поважати, або говорити як з рівним, або взагалі не підходити до столу переговорів.
І нарешті — не спираємось лише на одну точку опори. Туреччина, Китай (дуже обережно і ситуаційно), країни Глобального Півдня — це ринки, партнери, політичні важелі. Багатовекторність — це не зрада, це виживання у світі, який хитається.
Трамп хоче завершити війну швидко. Але це не означає мир. Це може бути заморожений конфлікт, поганий компроміс, небезпечна пастка. Ми маємо бути готові до перемовин, але не до капітуляції.
І головне — не сваритись між собою. Бо якщо ми почнемо гризтись всередині, ніхто нас серйозно не сприйматиме зовні. Єдність — це теж зброя. І вона в нас має бути завжди під рукою.
Світ буде змінюватись. Америка уже змінила курс. Але Україна має залишитись собою — сильною, тверезою, гнучкою. І з холодною головою навіть тоді, коли весь політичний театр навколо схожий на дешевий стендап.
І якщо Путін — це контрольований хаос, то Трамп — це неконтрольований цирк. Але це не значить, що ми маємо копати помиральну яму. Це значить, що ми маємо діяти обережно і без ілюзій щодо американської політики.
По-перше, не ведіться на першу ж «вигідну» угоду. Це не Голлівуд, і точно не «Мистецтво укладати угоди». Ми вже проходили цей сюжет із Трампом — двічі. Не поспішати, не загравати, аналізувати кожен пункт. Угода, яка виглядає як кабала в обгортці подарунка, зазвичай має інший цінник на звороті.
По-друге, бути в діалозі — не значить просити. Бути в діалозі — значить бути гравцем. Україна має бути присутньою напряму або через партнерів — у будь-яких розмовах США–Росія. Бо інакше говорити будуть про нас, а не з нами. Це — стратегічна присутність.
По-третє, ставка на Європу. Так, вона не ідеальна. Але це наш найближчий тил і партнер. Поглиблюємо відносини з європейськими країнами, піднімаємо теми безпеки, економіки, технологій. Без емоцій, без комплексу меншовартості. Ми потрібні Європі не менше, ніж вона нам.
По-четверте, будуємо своє. Альянси, ініціативи, безпекові проекти. Польща, Британія, Франція, Скандинави — це не фантастика, а потенційні контури нової архітектури. Україна може стати ядром. Армія в нас є. Політична воля — формується. Тепер — дипломатична спритність і стратегічна ініціатива.
Також — без ілюзій щодо допомоги. Вона може бути, але скоріше за все не буде — питання тільки у покупці, і то малоймовірно. Тому збройні сили — наш пріоритет. ОПК — це не лише про танки, це про робочі місця, технології і експорт. Будемо сильні самі — з нами рахуватимуться.
Не менш важливо — тримати обличчя. Саме ця гідність — ключовий інструмент у грі з трикстерами. Нас не можна змусити. З нами можна або поважати, або говорити як з рівним, або взагалі не підходити до столу переговорів.
І нарешті — не спираємось лише на одну точку опори. Туреччина, Китай (дуже обережно і ситуаційно), країни Глобального Півдня — це ринки, партнери, політичні важелі. Багатовекторність — це не зрада, це виживання у світі, який хитається.
Трамп хоче завершити війну швидко. Але це не означає мир. Це може бути заморожений конфлікт, поганий компроміс, небезпечна пастка. Ми маємо бути готові до перемовин, але не до капітуляції.
І головне — не сваритись між собою. Бо якщо ми почнемо гризтись всередині, ніхто нас серйозно не сприйматиме зовні. Єдність — це теж зброя. І вона в нас має бути завжди під рукою.
Світ буде змінюватись. Америка уже змінила курс. Але Україна має залишитись собою — сильною, тверезою, гнучкою. І з холодною головою навіть тоді, коли весь політичний театр навколо схожий на дешевий стендап.
15.04.202516:20
Технократи проти демократії
Усі говорять про Трампа, MAGA і "кінцеву битву за демократію". Але за лаштунками цієї історії ховається дещо важливіше: інтелектуальне підґрунтя нового авторитаризму серед американських еліт. У центрі цього — не просто популізм чи фанатизм, а продумана ідеологія, яка живиться скепсисом до демократії та ностальгією за корпоративною дисципліною. В цій грі є свої ідеологи. І якщо ми хочемо зрозуміти, що саме формується на уламках ліберального консенсусу — варто знати їхні імена.
Кертіс Ярвін, відомий також як Mencius Moldbug, — один із ключових постатей неореакційного руху, або так званого "темного Просвітництва". Його базова теза проста й радикальна: демократія — помилка. Замість цього Ярвін просуває модель, в якій США мають функціонувати як стартап: на чолі — CEO з абсолютними повноваженнями, без посередництва виборців чи незалежної бюрократії. Той самий CEO, який "увільнить всіх держслужбовців" і розчистить поле для корпоративної реструктуризації держави. У цій схемі держава — не спільнота, а актив під управлінням. Це означає, що громадяни втрачають суб'єктність: їх не сприймають як учасників політичного процесу, а лише як об'єкти адміністрування. В такій логіці зникає сам сенс громадянства як участі, натомість лишається тільки роль підлеглого або споживача послуг, що може призвести до відчуження, деполітизації суспільства й ерозії солідарності.
Нік Ленд, британський філософ і футуролог, підхопив ці ідеї і перетворив їх на більш системну конструкцію — неокамералізм. Суть: держава — корпорація, громадяни — акціонери, голосування — зайве. Усе підпорядковано ефективності, прибутковості та технологічному прискоренню. Владу отримує той, у кого більше ресурсів, а роль громадянина зводиться до одного права — права втекти. Це не просто техноутопія, це утилітарний авторитаризм, загорнутий у риторику ефективного менеджменту.
Але обидва ці мислителі залишалися б нішевими фігурами, якби не один гравець: Пітер Тіль. Мільярдер, венчурний інвестор, співзасновник PayPal, і головне — людина, яка перетворила неореакцію на політичну силу. Тіль фінансував альтернативні утопії на кшталт Seasteading Institute, підтримував Ярвіна та Ленда, а в 2016 році — став одним із небагатьох з техноеліти, хто відкрито підтримав Трампа. Він вважає, що демократія й свобода більше не сумісні, і що час змінити правила гри. Не через революцію — а через редизайн системи.
Цей редизайн поступово втілюється — через політиків нового типу, таких як Дж. Д. Вэнс. Колишній критик Трампа, сьогодні він — голос радикальних реформ. Його риторика — це калька з Ярвіна: повна чистка бюрократії, демонтаж "глибинної держави", передача виконавчої влади в руки лояльного керівника. Саме Вэнс написав передмову до книги Heritage Foundation, ключової в рамках Проекту 2025 — інструкції з трансформації американської держави в авторитарну структуру, керовану партійною лояльністю та ефективністю.
"Проект 2025" — це не просто політична програма. Це технічне завдання на демонтаж адміністративної держави. Тут у гру входить інший знайомий обличчя — Стів Бэннон, ще один носій ідей темного Просвітництва, який прагне перетворити хаос у новий порядок. Від ідейного авангарду до стратегічних документів — шлях виявився коротшим, ніж здавалось.
Цей рух — не просто реакція на демократію. Це її альтернатива, сконструйована з уламків постмодерну, технократії та бізнес-логіки. Це відповідь еліт, які більше не вірять у відкриті суспільства. Вони хочуть передбачуваності, порядку й влади — у зрозумілому, корпоративному форматі. Не для народу. Для себе. Подібні переходи вже траплялися в історії — зокрема, у міжвоєнній Європі, коли економічна та політична нестабільність створила попит на авторитаризм як нібито більш ефективну форму управління. В обох випадках — спільним є одне: страх перед хаосом і прагнення до контролю, навіть ціною втрати свободи.
І саме тому ці ідеологи — важливі. Бо поки ми сперечаємось про демократію, хтось уже давно працює над її оновленою версією. Без демократії.
Усі говорять про Трампа, MAGA і "кінцеву битву за демократію". Але за лаштунками цієї історії ховається дещо важливіше: інтелектуальне підґрунтя нового авторитаризму серед американських еліт. У центрі цього — не просто популізм чи фанатизм, а продумана ідеологія, яка живиться скепсисом до демократії та ностальгією за корпоративною дисципліною. В цій грі є свої ідеологи. І якщо ми хочемо зрозуміти, що саме формується на уламках ліберального консенсусу — варто знати їхні імена.
Кертіс Ярвін, відомий також як Mencius Moldbug, — один із ключових постатей неореакційного руху, або так званого "темного Просвітництва". Його базова теза проста й радикальна: демократія — помилка. Замість цього Ярвін просуває модель, в якій США мають функціонувати як стартап: на чолі — CEO з абсолютними повноваженнями, без посередництва виборців чи незалежної бюрократії. Той самий CEO, який "увільнить всіх держслужбовців" і розчистить поле для корпоративної реструктуризації держави. У цій схемі держава — не спільнота, а актив під управлінням. Це означає, що громадяни втрачають суб'єктність: їх не сприймають як учасників політичного процесу, а лише як об'єкти адміністрування. В такій логіці зникає сам сенс громадянства як участі, натомість лишається тільки роль підлеглого або споживача послуг, що може призвести до відчуження, деполітизації суспільства й ерозії солідарності.
Нік Ленд, британський філософ і футуролог, підхопив ці ідеї і перетворив їх на більш системну конструкцію — неокамералізм. Суть: держава — корпорація, громадяни — акціонери, голосування — зайве. Усе підпорядковано ефективності, прибутковості та технологічному прискоренню. Владу отримує той, у кого більше ресурсів, а роль громадянина зводиться до одного права — права втекти. Це не просто техноутопія, це утилітарний авторитаризм, загорнутий у риторику ефективного менеджменту.
Але обидва ці мислителі залишалися б нішевими фігурами, якби не один гравець: Пітер Тіль. Мільярдер, венчурний інвестор, співзасновник PayPal, і головне — людина, яка перетворила неореакцію на політичну силу. Тіль фінансував альтернативні утопії на кшталт Seasteading Institute, підтримував Ярвіна та Ленда, а в 2016 році — став одним із небагатьох з техноеліти, хто відкрито підтримав Трампа. Він вважає, що демократія й свобода більше не сумісні, і що час змінити правила гри. Не через революцію — а через редизайн системи.
Цей редизайн поступово втілюється — через політиків нового типу, таких як Дж. Д. Вэнс. Колишній критик Трампа, сьогодні він — голос радикальних реформ. Його риторика — це калька з Ярвіна: повна чистка бюрократії, демонтаж "глибинної держави", передача виконавчої влади в руки лояльного керівника. Саме Вэнс написав передмову до книги Heritage Foundation, ключової в рамках Проекту 2025 — інструкції з трансформації американської держави в авторитарну структуру, керовану партійною лояльністю та ефективністю.
"Проект 2025" — це не просто політична програма. Це технічне завдання на демонтаж адміністративної держави. Тут у гру входить інший знайомий обличчя — Стів Бэннон, ще один носій ідей темного Просвітництва, який прагне перетворити хаос у новий порядок. Від ідейного авангарду до стратегічних документів — шлях виявився коротшим, ніж здавалось.
Цей рух — не просто реакція на демократію. Це її альтернатива, сконструйована з уламків постмодерну, технократії та бізнес-логіки. Це відповідь еліт, які більше не вірять у відкриті суспільства. Вони хочуть передбачуваності, порядку й влади — у зрозумілому, корпоративному форматі. Не для народу. Для себе. Подібні переходи вже траплялися в історії — зокрема, у міжвоєнній Європі, коли економічна та політична нестабільність створила попит на авторитаризм як нібито більш ефективну форму управління. В обох випадках — спільним є одне: страх перед хаосом і прагнення до контролю, навіть ціною втрати свободи.
І саме тому ці ідеологи — важливі. Бо поки ми сперечаємось про демократію, хтось уже давно працює над її оновленою версією. Без демократії.
15.04.202510:51
Світ у 2025. Вчора трохи думав про те, чого нам очікувати в цьому році — і вирішив записати свої думки.
Пам’ятаєте часи, коли можна було сказати: «Наступний рік буде кращим»? Звучить як архаїзм. 2025 рік навряд чи стане винятком. І річ не лише у війнах, кризах чи інфляції. Проблема системніша: ми живемо в нову епоху — епоху постійної турбулентності, яка більше не є відхиленням від норми, а самою нормою.
Ми, здається, вступили в фазу, де глобальні зміни не чергуються зі стабільністю, а йдуть одна за одною, нашаровуючись, перекриваючи й підживлюючи одна одну. У центрі — демографія, клімат, технології, геополітика, економіка. І кожен із цих факторів сам по собі здатен генерувати кризи. Разом — це перманентний шторм.
Щоб зрозуміти, як ми дійшли до цієї точки, треба повернутись у 1990-2000-ті. Після Холодної війни світ увійшов у умовну фазу стабільності — США стали гегемоном, глобалізація набрала обертів, а демократія здавалася безальтернативною. Але саме глобалізація й заклала підвалини нинішньої нестабільності. Дешеві виробництва поїхали в Азію, середній клас у Заходу атрофувався. Росія отримала потік нафтодоларів і зміцнила диктатуру, Китай використав глобальну систему для збагачення та консервації своєї автократії. У підсумку — глобальний ріст, але ще більша внутрішня поляризація.
Сьогоднішні виклики — це не кризи, які треба «пережити». Це довгострокові тренди, які трансформують саму архітектуру світу:
— Економічна нерівність — не просто моральна проблема, а джерело реальної соціальної напруги. І вона тільки поглиблюється.
— Інфляція та енергетична криза — результат поєднання пандемії, війни в Україні, збоїв постачання і амбітного переходу до зеленої енергетики.
— Боротьба за ресурси — вода, їжа, рідкоземельні метали. І тут не до дипломатії — попереду нові конфлікти.
— Клімат — це вже не тема для самітів, а конкретні втрати. Повені, посухи, епідемії, сотні мільйонів потенційних біженців. Згадайте коли ви бачили сильний мороз?
— Дезінформація — соціальні мережі не з'єднують світ, а дроблять його. Алгоритми працюють на поляризацію. Довіра до інституцій — ніяка.
— Штучний інтелект і автоматизація — шанс і загроза одночасно. Замість рутинної роботи — безробіття. Замість контролю — нові ризики для безпеки.
— Міжнародні інституції — паралізовані. ООН не вирішує конфлікти, а іноді просто фіксує їх наслідки.
— Геополітична конкуренція — США, Китай, Росія. Плюс регіональні гравці: Туреччина, Іран, Індія. Кожен грає свою гру — часто без правил.
Усе це вже не «може трапитись», а вже відбувається. У 2025 нас чекає уповільнення глобальної економіки, нові технологічні блоки на фоні протистояння США та Китаю, зростання авторитарних настроїв у демократіях і посилення міграційних потоків.
Для України це водночас виклик і вікно можливостей. Поки Росія тоне у війні, ми можемо зайняти нові ніші: від продовольчої безпеки до оборонних технологій. Але для цього треба не просто реагувати, а діяти стратегічно.
Світ не повернеться скоро до "старої доброї стабільності". Питання не в тому, коли закінчиться турбулентність — її епоха тільки починається. Питання в іншому: хто зуміє адаптуватися і використати її на свою користь.
Той, хто встигне, буде не просто виживати — він буде задавати правила гри.
Пам’ятаєте часи, коли можна було сказати: «Наступний рік буде кращим»? Звучить як архаїзм. 2025 рік навряд чи стане винятком. І річ не лише у війнах, кризах чи інфляції. Проблема системніша: ми живемо в нову епоху — епоху постійної турбулентності, яка більше не є відхиленням від норми, а самою нормою.
Ми, здається, вступили в фазу, де глобальні зміни не чергуються зі стабільністю, а йдуть одна за одною, нашаровуючись, перекриваючи й підживлюючи одна одну. У центрі — демографія, клімат, технології, геополітика, економіка. І кожен із цих факторів сам по собі здатен генерувати кризи. Разом — це перманентний шторм.
Щоб зрозуміти, як ми дійшли до цієї точки, треба повернутись у 1990-2000-ті. Після Холодної війни світ увійшов у умовну фазу стабільності — США стали гегемоном, глобалізація набрала обертів, а демократія здавалася безальтернативною. Але саме глобалізація й заклала підвалини нинішньої нестабільності. Дешеві виробництва поїхали в Азію, середній клас у Заходу атрофувався. Росія отримала потік нафтодоларів і зміцнила диктатуру, Китай використав глобальну систему для збагачення та консервації своєї автократії. У підсумку — глобальний ріст, але ще більша внутрішня поляризація.
Сьогоднішні виклики — це не кризи, які треба «пережити». Це довгострокові тренди, які трансформують саму архітектуру світу:
— Економічна нерівність — не просто моральна проблема, а джерело реальної соціальної напруги. І вона тільки поглиблюється.
— Інфляція та енергетична криза — результат поєднання пандемії, війни в Україні, збоїв постачання і амбітного переходу до зеленої енергетики.
— Боротьба за ресурси — вода, їжа, рідкоземельні метали. І тут не до дипломатії — попереду нові конфлікти.
— Клімат — це вже не тема для самітів, а конкретні втрати. Повені, посухи, епідемії, сотні мільйонів потенційних біженців. Згадайте коли ви бачили сильний мороз?
— Дезінформація — соціальні мережі не з'єднують світ, а дроблять його. Алгоритми працюють на поляризацію. Довіра до інституцій — ніяка.
— Штучний інтелект і автоматизація — шанс і загроза одночасно. Замість рутинної роботи — безробіття. Замість контролю — нові ризики для безпеки.
— Міжнародні інституції — паралізовані. ООН не вирішує конфлікти, а іноді просто фіксує їх наслідки.
— Геополітична конкуренція — США, Китай, Росія. Плюс регіональні гравці: Туреччина, Іран, Індія. Кожен грає свою гру — часто без правил.
Усе це вже не «може трапитись», а вже відбувається. У 2025 нас чекає уповільнення глобальної економіки, нові технологічні блоки на фоні протистояння США та Китаю, зростання авторитарних настроїв у демократіях і посилення міграційних потоків.
Для України це водночас виклик і вікно можливостей. Поки Росія тоне у війні, ми можемо зайняти нові ніші: від продовольчої безпеки до оборонних технологій. Але для цього треба не просто реагувати, а діяти стратегічно.
Світ не повернеться скоро до "старої доброї стабільності". Питання не в тому, коли закінчиться турбулентність — її епоха тільки починається. Питання в іншому: хто зуміє адаптуватися і використати її на свою користь.
Той, хто встигне, буде не просто виживати — він буде задавати правила гри.
26.04.202516:13
Реакція російських пропагандистів на ліквідацію генерала Ярослава Москалика стала ще одним свідченням системної кризи їхньої уяви про власну нерушимість і захищеність.
Спостерігати за їхніми спробами видати поразку за "теракт", а безсилля за "терпіння" — це як дивитися на клоунів, що намагаються вивести квадратуру кола перед натовпом.
За стіною "сильної держави" стоїть хаос: шок, поспішні кадрові перестановки, імітація посилення заходів безпеки та нездатність захищати власних ключових гравців. Пропагандисти це усвідомлюють: жахаються, обурюються та показують лиш розпач, хоча добре знають, що їхні емоції нічого не змінять, бо їх точно ніхто не буде охороняти.
За стандартним сценарієм відповідальність перекладають на "київський режим" та "західних кураторів". Пропагандисти гніваються на власні силові структури та уряд, хоча чудово знають, що їхній гнів нічого не змінить. Ще більш веселить те, що ті ж самі силовики, на яких вони гніваються, можуть хіба що щемити самих пропагандистів у своїх внутрішніх "чистках" і пошуках ворогів серед своїх.
Всі вони вимагають відплати, "зеркальних заходів", ліквідації високопоставлених чиновників ворожої держави, але поки що отримують лише вигадані перемоги, як це було з "ліквідацією" Залужного, Буданова чи командувачем НГУ Півненко.
Але саме така реакція свідчить про їх свідомі страхи та нездатність. Силовики, що звикли тиснути на своїх, не здатні захищати ні себе, ні своїх генералів.
Україна демонструє клас точкових операцій, а росіяни на цьому тлі виглядають розгубленими та приниженими. І це тільки початок у майбутньому ми ще не раз побачимо й прочитаємо про те, скільки висококласних операцій провели наші спецслужби. Вони вже стали світовими лідерами з колосальним досвідом у різних типах операцій, на рівні кращих служб світу.
Використання терміну "теракт" виглядає жалюгідною відмазкою в самій безпорадності російських пропагандистів, які щиро вірять, що можуть змінити реальність силою свого ниття, вони добре знають, що ліквідація високопоставлених військових цілей під час війни є легітимним за міжнародним правом.
Але читати такі пости від пропагандистів — одне задоволення.
Спостерігати за їхніми спробами видати поразку за "теракт", а безсилля за "терпіння" — це як дивитися на клоунів, що намагаються вивести квадратуру кола перед натовпом.
За стіною "сильної держави" стоїть хаос: шок, поспішні кадрові перестановки, імітація посилення заходів безпеки та нездатність захищати власних ключових гравців. Пропагандисти це усвідомлюють: жахаються, обурюються та показують лиш розпач, хоча добре знають, що їхні емоції нічого не змінять, бо їх точно ніхто не буде охороняти.
За стандартним сценарієм відповідальність перекладають на "київський режим" та "західних кураторів". Пропагандисти гніваються на власні силові структури та уряд, хоча чудово знають, що їхній гнів нічого не змінить. Ще більш веселить те, що ті ж самі силовики, на яких вони гніваються, можуть хіба що щемити самих пропагандистів у своїх внутрішніх "чистках" і пошуках ворогів серед своїх.
Всі вони вимагають відплати, "зеркальних заходів", ліквідації високопоставлених чиновників ворожої держави, але поки що отримують лише вигадані перемоги, як це було з "ліквідацією" Залужного, Буданова чи командувачем НГУ Півненко.
Але саме така реакція свідчить про їх свідомі страхи та нездатність. Силовики, що звикли тиснути на своїх, не здатні захищати ні себе, ні своїх генералів.
Україна демонструє клас точкових операцій, а росіяни на цьому тлі виглядають розгубленими та приниженими. І це тільки початок у майбутньому ми ще не раз побачимо й прочитаємо про те, скільки висококласних операцій провели наші спецслужби. Вони вже стали світовими лідерами з колосальним досвідом у різних типах операцій, на рівні кращих служб світу.
Використання терміну "теракт" виглядає жалюгідною відмазкою в самій безпорадності російських пропагандистів, які щиро вірять, що можуть змінити реальність силою свого ниття, вони добре знають, що ліквідація високопоставлених військових цілей під час війни є легітимним за міжнародним правом.
Але читати такі пости від пропагандистів — одне задоволення.
24.04.202515:53
В Україні часто помилково трактують політику Трампа як класичну праву доктрину, як хрестовий похід проти "ліваків".
Насправді ж, американський трампізм — це не просто політичне явище, яке не вписується у звичні ідеологічні координати. Це — естетика і філософія влади, що прагне зруйнувати демократичну державу зсередини, під виглядом порятунку від неї ж. І для того, щоб зрозуміти, що саме відбувається в США, важливо відмовитися від звичних шаблонів: це не класичний консерватизм, і не традиційна республіканська політика. Це — неореакція в дії.
Трамп та його середовище не ностальгують за Рейганом. Вони не ведуть хрестовий похід простого Джона з Альбукерке проти лібералів, як це іноді здається ззовні. Але саме так їм це і продають — як приманку для мас, загорнуту в риторику боротьби за "справжню Америку". Вони — за Рокфеллером. Їхня "золота доба" — це Америка епохи баронів-розбійників (феодалів, як кому краще): мінімум регулювання, максимум влади у руках підприємців. По-нашому, олігархи — тільки не називають себе так, хоча по суті є саме ними.
Для нових правих, таких як Пітер Тіль або Джей Ді Венс, Рузвельт який поборов олігархію — не рятівник Америки, а катастрофа. "Новий курс" вони вважають початком кінця.
Цей світогляд має спільне коріння з техноелітою Кремнієвої долини, яка ідеалізує корпоративну монархію — владу одного засновника, який приймає всі рішення. Саме тут постає постать Кертіса Ярвіна, філософа нової правої думки, який прямо каже: корпорації — ефективні, бо вони як монархії. А держава — неефективна, бо демократія заважає приймати рішення — так, як це робить власник компанії, який приймає рішення одноосібно.
Це філософія техноавторитаризму, що приваблює тих, хто хоче бачити державу як корпорацію з "технокоролем" на чолі. Ідея глибоко антидемократична, але приваблива у світі, де швидкість і ефективність цінуються більше, ніж участь і прозорість. Саме тому обраного лідера пропонують замінити умовним СЕО з рейтингу Fortune 500 та брати їх рулити країною.
Ці ідеї не нові. Вони — цифрове відлуння старих антидемократичних утопій. Але зараз вони отримали нову зброю — інтернет, капітал і алгоритми. Вони створили нову антиеліту, яка, попри свою назву, сама є тією самою елітою, з якою нібито бореться, і яка мріє про світ без університетів, парламентів і медіа. І назвали цю мрію — "Собором", який треба зруйнувати.
Не плутайте це з класичним авторитаризмом. Це не росія з її вертикаллю влади. Це симбіоз технократії, анархо-капіталізму і релігійного фундаменталізму. І саме ця суміш привела Трампа до влади. Він — не ідеолог, а таран для тих, хто продавав йому цю філософію і допоміг йому стати президентом. Його задача — знести стару систему, хоть я впевнений він її не читав. А от хто і як її перебудує — це вже вирішують інші.
Ідея США як світового лідера у цій системі не потрібна. Навпаки — вона заважає. Бо глобалізм і права людини — це частина старого демократичного світопорядку. Нова Америка має бути силовим гравцем у грі великих держав, а не моральним авторитетом, зараз ми це відчуваємо на собі. У цій логіці не дивує симпатія до Путіна — не як до особистості, а як до моделі управління. Просто прослідкуйте за людьми з так званої "PayPal mafia" — вони говорять про це прямо.
Це не просто криза демократії. Це цілеспрямована її демонтаж. І поки в демократичному таборі шукають компроміси, неореакціонери вже будують інфраструктуру майбутнього — техноавторитарного, персоналістського, жорсткого. Вони вже мають капітал, ідеї, медіа та політичну силу.
Тому не треба плутати: всі ці ідеї не мають нічого спільного з правими силами, як ми їх знаємо в Європі. Це — зовсім інша річ, інша історична і політична традиція.
Насправді ж, американський трампізм — це не просто політичне явище, яке не вписується у звичні ідеологічні координати. Це — естетика і філософія влади, що прагне зруйнувати демократичну державу зсередини, під виглядом порятунку від неї ж. І для того, щоб зрозуміти, що саме відбувається в США, важливо відмовитися від звичних шаблонів: це не класичний консерватизм, і не традиційна республіканська політика. Це — неореакція в дії.
Трамп та його середовище не ностальгують за Рейганом. Вони не ведуть хрестовий похід простого Джона з Альбукерке проти лібералів, як це іноді здається ззовні. Але саме так їм це і продають — як приманку для мас, загорнуту в риторику боротьби за "справжню Америку". Вони — за Рокфеллером. Їхня "золота доба" — це Америка епохи баронів-розбійників (феодалів, як кому краще): мінімум регулювання, максимум влади у руках підприємців. По-нашому, олігархи — тільки не називають себе так, хоча по суті є саме ними.
Для нових правих, таких як Пітер Тіль або Джей Ді Венс, Рузвельт який поборов олігархію — не рятівник Америки, а катастрофа. "Новий курс" вони вважають початком кінця.
Цей світогляд має спільне коріння з техноелітою Кремнієвої долини, яка ідеалізує корпоративну монархію — владу одного засновника, який приймає всі рішення. Саме тут постає постать Кертіса Ярвіна, філософа нової правої думки, який прямо каже: корпорації — ефективні, бо вони як монархії. А держава — неефективна, бо демократія заважає приймати рішення — так, як це робить власник компанії, який приймає рішення одноосібно.
Це філософія техноавторитаризму, що приваблює тих, хто хоче бачити державу як корпорацію з "технокоролем" на чолі. Ідея глибоко антидемократична, але приваблива у світі, де швидкість і ефективність цінуються більше, ніж участь і прозорість. Саме тому обраного лідера пропонують замінити умовним СЕО з рейтингу Fortune 500 та брати їх рулити країною.
Ці ідеї не нові. Вони — цифрове відлуння старих антидемократичних утопій. Але зараз вони отримали нову зброю — інтернет, капітал і алгоритми. Вони створили нову антиеліту, яка, попри свою назву, сама є тією самою елітою, з якою нібито бореться, і яка мріє про світ без університетів, парламентів і медіа. І назвали цю мрію — "Собором", який треба зруйнувати.
Не плутайте це з класичним авторитаризмом. Це не росія з її вертикаллю влади. Це симбіоз технократії, анархо-капіталізму і релігійного фундаменталізму. І саме ця суміш привела Трампа до влади. Він — не ідеолог, а таран для тих, хто продавав йому цю філософію і допоміг йому стати президентом. Його задача — знести стару систему, хоть я впевнений він її не читав. А от хто і як її перебудує — це вже вирішують інші.
Ідея США як світового лідера у цій системі не потрібна. Навпаки — вона заважає. Бо глобалізм і права людини — це частина старого демократичного світопорядку. Нова Америка має бути силовим гравцем у грі великих держав, а не моральним авторитетом, зараз ми це відчуваємо на собі. У цій логіці не дивує симпатія до Путіна — не як до особистості, а як до моделі управління. Просто прослідкуйте за людьми з так званої "PayPal mafia" — вони говорять про це прямо.
Це не просто криза демократії. Це цілеспрямована її демонтаж. І поки в демократичному таборі шукають компроміси, неореакціонери вже будують інфраструктуру майбутнього — техноавторитарного, персоналістського, жорсткого. Вони вже мають капітал, ідеї, медіа та політичну силу.
Тому не треба плутати: всі ці ідеї не мають нічого спільного з правими силами, як ми їх знаємо в Європі. Це — зовсім інша річ, інша історична і політична традиція.
23.04.202515:16
Трамп і Ко справді вважають, що світ — це шахівниця, де США в одне лице ставить фігури, Європа мовчить, а Україна — пішак, бо хто вони взагалі такі.
Але реальність їх дратує: Україна не маріонетка, Пітон — братюня, бо як інакше з мачо Трампом можна, а Європа вчиться говорити «ні».
І саме це зводить їх з глузду.
Але реальність їх дратує: Україна не маріонетка, Пітон — братюня, бо як інакше з мачо Трампом можна, а Європа вчиться говорити «ні».
І саме це зводить їх з глузду.
से पुनः पोस्ट किया:
Armchair General UA ✙
16.04.202516:04
Політики найвищого рівня вкрай рідко визнають невірність своїх тез. Інтуїтивне відчуття, що щось відбувається геть по іншому ніж бачилося на початках, конвертується в агресивні заяви. Схоже, що це все тепер має місце із Дональдом Трампом, коли мова про можливе врегулювання війни Україна-РФ.
Підозрюю, що коли Дональд Трамп і Ко на початках говорили про врегулювання на основі "взаємних компромісів" і "визнання того, що жодна із сторін не може досягнути масштабних політичних цілей воєнним чином" вони щиро вірили в це. Такі оцінки базувалися на ідеї взаємного виснаження сторін і патовості ситуації на фронті.
Однак оскільки ситуація геть інша, то і очікування не реалізуються на практиці. РФ і далі продовжує вважати, що може реалізувати свої максималістські політичні цілі через комплексну стратегію виснаження України до того, як власні економічні і соціальні проблеми не дозволять підтримувати таку ж інтенсивність війни і втрат. Як наслідок Кремль не поспішає приставати на ідею всеосяжного припинення вогню, паралельно і далі просуваючи свої максималістські політичні вимоги про зняття "глибинних причин війни", що по суті означає де-факто капітуляцію України.
Власне, окрім відповідної стратегічної динаміки, війна Україна-РФ, і політичні протиріччя в її основі, є прикладом конфлікту із нульовою сумою, де реалізувати на практиці якісь "взаємно прийнятні компроміси" дуже важко.
Як наслідок все більш очевидно, що кавалерійський наскок щодо швидкого врегулювання не дасть результатів ні протягом перших 100 днів адміністрації Трампа 2.0., ні за перші півроку. Тобто наближається час певної переоцінки цілей і пріорітетів США щодо війни Україна-РФ.
Єдине, що замість радикального розвороту Трампа від спроб гратися в чесного брокера до підтримки України, як в нас все що сподіваються, може бути третій шлях - а саме втрата інтересу США за Дональда Трампа із подальшою передачею відповідальності до Європи повністю.
Підозрюю, що коли Дональд Трамп і Ко на початках говорили про врегулювання на основі "взаємних компромісів" і "визнання того, що жодна із сторін не може досягнути масштабних політичних цілей воєнним чином" вони щиро вірили в це. Такі оцінки базувалися на ідеї взаємного виснаження сторін і патовості ситуації на фронті.
Однак оскільки ситуація геть інша, то і очікування не реалізуються на практиці. РФ і далі продовжує вважати, що може реалізувати свої максималістські політичні цілі через комплексну стратегію виснаження України до того, як власні економічні і соціальні проблеми не дозволять підтримувати таку ж інтенсивність війни і втрат. Як наслідок Кремль не поспішає приставати на ідею всеосяжного припинення вогню, паралельно і далі просуваючи свої максималістські політичні вимоги про зняття "глибинних причин війни", що по суті означає де-факто капітуляцію України.
Власне, окрім відповідної стратегічної динаміки, війна Україна-РФ, і політичні протиріччя в її основі, є прикладом конфлікту із нульовою сумою, де реалізувати на практиці якісь "взаємно прийнятні компроміси" дуже важко.
Як наслідок все більш очевидно, що кавалерійський наскок щодо швидкого врегулювання не дасть результатів ні протягом перших 100 днів адміністрації Трампа 2.0., ні за перші півроку. Тобто наближається час певної переоцінки цілей і пріорітетів США щодо війни Україна-РФ.
Єдине, що замість радикального розвороту Трампа від спроб гратися в чесного брокера до підтримки України, як в нас все що сподіваються, може бути третій шлях - а саме втрата інтересу США за Дональда Трампа із подальшою передачею відповідальності до Європи повністю.
से पुनः पोस्ट किया:
Генеральний штаб ЗСУ
15.04.202513:53
Сили оборони України уразили ППД 448-ї ракетної бригади армії рф на Курщині, яка у Вербну неділю завдала ракетного удару по місту Суми.
Підрозділи Сил безпілотних систем, Сил спеціальних операцій ЗС України, Служби безпеки України, у взаємодії з іншими складовими Сил оборони України, атакували низку об’єктів в Курській області, пов'язаних з воєнними злочинцями, які причетні до ракетного удару по місту Суми 13 квітня 2025 року та до інших воєнних злочинів проти народу України.
Зокрема, уражено пункт постійної дислокації 448 ракетної бригади російських окупантів, зафіксовано вторинну детонацію боєприпасів. Результати удару уточнюються.
Кожна російська військова частина, підрозділ та їхні військовослужбовці, які здійснюють обстріли мирних міст і цивільних громадян України, будуть встановлені та обов’язково отримають відплату.
Цілеспрямована та систематична бойова робота по важливих військових об’єктах російських загарбників триватиме до припинення збройної агресії рф проти нашої країни.
Далі буде...
Слава Україні!
Підрозділи Сил безпілотних систем, Сил спеціальних операцій ЗС України, Служби безпеки України, у взаємодії з іншими складовими Сил оборони України, атакували низку об’єктів в Курській області, пов'язаних з воєнними злочинцями, які причетні до ракетного удару по місту Суми 13 квітня 2025 року та до інших воєнних злочинів проти народу України.
Зокрема, уражено пункт постійної дислокації 448 ракетної бригади російських окупантів, зафіксовано вторинну детонацію боєприпасів. Результати удару уточнюються.
Кожна російська військова частина, підрозділ та їхні військовослужбовці, які здійснюють обстріли мирних міст і цивільних громадян України, будуть встановлені та обов’язково отримають відплату.
Цілеспрямована та систематична бойова робота по важливих військових об’єктах російських загарбників триватиме до припинення збройної агресії рф проти нашої країни.
Далі буде...
Слава Україні!
14.04.202517:10
Ви думали, єбаніна закінчилася? А ні, ви не вгадали - дід вирішив далі крінж нести.
Трампу поставили запитання про прохання Зеленського про Patriot.
"Він весь час хоче закупити ракети. Послухайте, коли ви починаєте війну, ви маєте бути впевнені, що зможете її виграти. Не можна починати війну проти когось, хто в 20 разів більший, і сподіватися, що хто-небудь потім дасть вам ракети."
Трампу поставили запитання про прохання Зеленського про Patriot.
"Він весь час хоче закупити ракети. Послухайте, коли ви починаєте війну, ви маєте бути впевнені, що зможете її виграти. Не можна починати війну проти когось, хто в 20 разів більший, і сподіватися, що хто-небудь потім дасть вам ракети."
26.04.202511:36
Роль Папи Римського в сучасному світі все ще важлива, але якщо дивитися реально — найбільше він впливає на країни глобального Півдня: через історичну присутність католицизму в цих регіонах, активну соціальну роботу церкви й велику кількість вірян, для яких авторитет Папи все ще залишається визначальним. Латинську Америку, католицькі частини Африки й Азії. Саме Латинська Америка зараз — головний католицький регіон.
Якби Папа Франциск зайняв чітку й безкомпромісну позицію проти диктатур — на кшталт тієї, яку свого часу обрав Іоанн Павло ІІ — його моральний авторитет реально міг би вплинути на країни глобального Півдня через потужні дипломатичні сигнали, публічні заяви із засудженням агресії та мобілізацію католицьких спільнот на підтримку справедливості у війні проти України. Але замість цього ми бачили зовсім іншу картину.
Більшість його заяв були, м'яко кажучи, суперечливими.
Судячи з того, що зараз відбувається з виборами нового Папи, Ватикан стане новим полем великої гри. Американська адміністрація — незалежно від того, хто виграє вибори — спробує вплинути на обрання наступного Папи. У цій боротьбі зійдуться і традиціоналісти, і реформісти з Латинської Америки, Африки, США та Європи. Команда Трампа також має свої плани.
Але якщо говорити відверто — сьогодні особливих підстав чекати сильного морального підсилення з боку Ватикану немає. Надія є тільки в одному випадку: якщо Папою стане людина, яка розуміє як працює церква і водночас готова відстоювати свободу, гідність і справедливість — як це робив Іоанн Павло ІІ, який був одним із найпотужніших моральних лідерів свого часу. Він активно виступав проти комуністичних режимів у Східній Європі, підтримував дисидентів, надихав рухи опору в Польщі та інших країнах Варшавського договору. Його візит до Польщі у 1979 році став потужним сигналом для виникнення масового руху 'Солідарність', що зрештою прискорив падіння комуністичних режимів у регіоні.
Якби Папа Франциск зайняв чітку й безкомпромісну позицію проти диктатур — на кшталт тієї, яку свого часу обрав Іоанн Павло ІІ — його моральний авторитет реально міг би вплинути на країни глобального Півдня через потужні дипломатичні сигнали, публічні заяви із засудженням агресії та мобілізацію католицьких спільнот на підтримку справедливості у війні проти України. Але замість цього ми бачили зовсім іншу картину.
Більшість його заяв були, м'яко кажучи, суперечливими.
Судячи з того, що зараз відбувається з виборами нового Папи, Ватикан стане новим полем великої гри. Американська адміністрація — незалежно від того, хто виграє вибори — спробує вплинути на обрання наступного Папи. У цій боротьбі зійдуться і традиціоналісти, і реформісти з Латинської Америки, Африки, США та Європи. Команда Трампа також має свої плани.
Але якщо говорити відверто — сьогодні особливих підстав чекати сильного морального підсилення з боку Ватикану немає. Надія є тільки в одному випадку: якщо Папою стане людина, яка розуміє як працює церква і водночас готова відстоювати свободу, гідність і справедливість — як це робив Іоанн Павло ІІ, який був одним із найпотужніших моральних лідерів свого часу. Він активно виступав проти комуністичних режимів у Східній Європі, підтримував дисидентів, надихав рухи опору в Польщі та інших країнах Варшавського договору. Його візит до Польщі у 1979 році став потужним сигналом для виникнення масового руху 'Солідарність', що зрештою прискорив падіння комуністичних режимів у регіоні.
24.04.202514:07
План простий і перевірений.
Витримати тривалий тиск Трампа, не поспішати, не підписувати нічого до 100 днів його каденції — нічого, після чого він зможе погрожувати нам як державі. Раз зробиш поступку — поступки не закінчаться ніколи. Ні жестів доброї волі, ні реверансів — нічого, щоб сподобатись рудому окуню — тільки холодний розрахунок.
Трамп — не перший, хто думає, що Україну можна продавити. Але в підсумку сипляться всі, хто думає, що посипемось ми.
Бо час грає не на нього.
Приклади вже є: Канада, Європа, Японія, Іран, навіть Китай — і що в підсумку? Сам Трамп дає задню, коли не бачить поступок.
От і все. Просто тримати лінію.
Витримати тривалий тиск Трампа, не поспішати, не підписувати нічого до 100 днів його каденції — нічого, після чого він зможе погрожувати нам як державі. Раз зробиш поступку — поступки не закінчаться ніколи. Ні жестів доброї волі, ні реверансів — нічого, щоб сподобатись рудому окуню — тільки холодний розрахунок.
Трамп — не перший, хто думає, що Україну можна продавити. Але в підсумку сипляться всі, хто думає, що посипемось ми.
Бо час грає не на нього.
Приклади вже є: Канада, Європа, Японія, Іран, навіть Китай — і що в підсумку? Сам Трамп дає задню, коли не бачить поступок.
От і все. Просто тримати лінію.
23.04.202513:18
Можливо, ми щойно стали свідками найболючішої поразки адміністрації Трампа — не лише за останні місяці, а й, можливо, за століття американської зовнішньої політики.
Без гучних анонсів і фаєрверків США раптово дали задню у торговельній війні з Китаєм. Забудьте про 145% — тепер це абстрактне «зниження».
Що це означає? Передусім, публічне визнання поразки.
Міністр фінансів Скотт Бесент визнав очевидне: Америка втрачає темп росту в економіці. Формулювання дипломатичні, але суть проста — "ми більше не тягнемо цю гру". Іронія в тому, що Китай, Південна Корея та Японія — мають між собою дуже складні відносини, хто не знав, то вони одне одного і окуповували, і геноцидили, а почали між собою перемовини, як протистояти американському тиску. Поразка, зроблена власними руками.
Вдумайтесь ще раз: Китай, який позиціонувався як ворог, починає домовлятись координувати дії з Японією і Кореєю. Теж важливо — Європа не зробила перший крок. Навпаки, вони дали зрозуміти: обійдуться без Вашингтона і почали домовлятись з іншими країнами.
А США в цей момент здають позиції. Так виглядає стратегічний крах.
Це вже не просто програш в одній партії. Це кінець легенди про американську економічну гегемонію, яка трималась на тарифних ударах, агресивній риториці і впевненості, що всі все одно прийдуть домовлятись. Але тепер приходити ніхто не збирається.
Момент, коли Китай не просто витримав, а холоднокровно відповів і нав'язав свої правила гри — це тектонічний зсув у світовому порядку. США вперше за десятиліття виглядають не як драйвер світових процесів, а як країна, яка біжить доганяти.
У Трампа чітко проглядається російська школа «5D-шахів» яка завершила партію за два ходи.
Те, що адміністрація Трампа зруйнувала за кілька місяців, Штатам доведеться відновлювати поколіннями — у дипломатії, економіці, глобальному авторитеті. Це не поразка на один термін. Це стратегічна амнезія, яка коштуватиме дорого всім.
Вітаю у новій геополітичній реальності.
Без гучних анонсів і фаєрверків США раптово дали задню у торговельній війні з Китаєм. Забудьте про 145% — тепер це абстрактне «зниження».
Що це означає? Передусім, публічне визнання поразки.
Міністр фінансів Скотт Бесент визнав очевидне: Америка втрачає темп росту в економіці. Формулювання дипломатичні, але суть проста — "ми більше не тягнемо цю гру". Іронія в тому, що Китай, Південна Корея та Японія — мають між собою дуже складні відносини, хто не знав, то вони одне одного і окуповували, і геноцидили, а почали між собою перемовини, як протистояти американському тиску. Поразка, зроблена власними руками.
Вдумайтесь ще раз: Китай, який позиціонувався як ворог, починає домовлятись координувати дії з Японією і Кореєю. Теж важливо — Європа не зробила перший крок. Навпаки, вони дали зрозуміти: обійдуться без Вашингтона і почали домовлятись з іншими країнами.
А США в цей момент здають позиції. Так виглядає стратегічний крах.
Це вже не просто програш в одній партії. Це кінець легенди про американську економічну гегемонію, яка трималась на тарифних ударах, агресивній риториці і впевненості, що всі все одно прийдуть домовлятись. Але тепер приходити ніхто не збирається.
Момент, коли Китай не просто витримав, а холоднокровно відповів і нав'язав свої правила гри — це тектонічний зсув у світовому порядку. США вперше за десятиліття виглядають не як драйвер світових процесів, а як країна, яка біжить доганяти.
У Трампа чітко проглядається російська школа «5D-шахів» яка завершила партію за два ходи.
Те, що адміністрація Трампа зруйнувала за кілька місяців, Штатам доведеться відновлювати поколіннями — у дипломатії, економіці, глобальному авторитеті. Це не поразка на один термін. Це стратегічна амнезія, яка коштуватиме дорого всім.
Вітаю у новій геополітичній реальності.
16.04.202514:26
Китай заявляє, що ігноруватиме «гру в цифри» з боку США щодо тарифів.
«Ми будемо «боротися до кінця», якщо наші інтереси будуть порушені».
У торговельній політиці Китаю останніх років немає нічого імпровізованого — це продуманий, стратегічний розрахунок.
І цей розрахунок базується на визнанні факту: США більше не грають у гру партнерства. Пекін давно вирішив, що стримування Китаю — це нова стратегічна доктрина Вашингтона, яка переживе будь-якого президента, хоч Трампа, хоч Байдена.
Ще у 2018-му, коли Трамп почав торговельну війну, Китай намагався грати в довгу — вести переговори, шукати компроміси, демонструвати, що він відповідальний гравець глобальної економіки — але й мухлював, як і всі. Але ці спроби не дали результату: «перша фаза» торговельної угоди не скасувала тарифів, а Байден лише закріпив курс на стримування Китаю. І тепер, коли Трамп повернувся з новою хвилею тарифів буквально з перших тижнів свого другого терміну, у Пекіна залишився тільки один сценарій: оборона. Жорстка, пряма, іноді навіть демонстративна. Пекін читає ситуацію стратегічно. У їхній логіці США вирішили зіграти у «кінець підйому Китаю».
Те, що ми й бачимо, судячи з цієї новини.
Китай не просто реагує на політику Трампа — він діє, виходячи з розуміння того, що ситуація екзистенційна. Це не про гроші. Це про статус, про силу, про майбутнє. І саме тому відповідь Пекіна — не жест відчаю, а сигнал: Китай більше не буде грати за чужими правилами.
І ми вже бачимо, як виглядає ця нова стратегія.
По-перше, Китай перебудовує внутрішню економіку. Модель «подвійної циркуляції», де ставка робиться на внутрішній попит і технологічну самодостатність, — це не просто економічна реформа. Це фундаментальний розворот. Паралельно — посилення партійного контролю, соціального моніторингу, централізації. Усе це — елементи системної мобілізації.
По-друге, Китай розширює мережу зовнішніх зв’язків. «Один пояс, один шлях», угоди з країнами Глобального Півдня, спроби зайняти позицію захисника глобалізації — це дипломатичний маневр, що має дати Китаю моральну перевагу. Вашингтон грає в ізоляцію — Пекін хоче грати в інклюзивність.
По-третє, один з ключових зсувів — це внутрішній консенсус. Китайське суспільство, яке колись досить поблажливо ставилося до США, тепер переважно його не сприймає. І Пекін уміло цим користується. Антитрампівська риторика стала об’єднавчим чинником, навіть серед тих, хто не в захваті від місцевої влади. Коли ворог за межами настільки чіткий, всередині набагато легше тримати порядок.
І тут важливий момент: Китайська жорсткість — це не просто відповідь на зовнішній тиск, а частина внутрішньої трансформації. Пекін упевнений, що його економіка витримає. Що партійна стабільність забезпечена. Що технологічний прорив (згадаймо хоча б DeepSeek) можливий і без доступу до американських компонентів. Що суспільна підтримка — на боці влади, хай навіть частково згенерована пропагандою.
І, можливо, найцікавіше: Китай свідомо піднімає ставки. Пекін не виключає, що економічна війна переросте в обмежене військове протистояння. І він до цього готується. І в цьому — головний сигнал для США: нова торгова війна не буде повторенням 2018 року. Це буде війна іншого рівня.
Тому ключове питання зараз не в тому, хто правий. А в тому, чи усвідомлює Вашингтон, що перед ним уже не той Китай, що колись. І чи готові там до нової гри — у якій Пекін більше не боїться відповісти «око за око».
15.04.202512:30
Нікчеми.
14.04.202515:51
Коротка аналітика по посту в TRUTH Social Трампа.
Трамп - це той самий тіп, який багато обіцяє, а потім ніхуя не робить.
Усі ці «24 години», «100 днів», «закінчимо війну» - виявилося, що єдине, що він може закінчити, - це межа падіння значення слів які пролунали з його уст.
«Президент Путін поважав вашого президента» - ага, настільки поважав, що витер об тебе ноги і пішов далі, а потім сидить з обличчям, на яке вже встигли насцяти, і кричить: «Це все Україна винна!»
Легендарний перемовник, блядь.
Обіцяв мир, отримав золотий дощ. Обіцяв авторитет - став мемом.
Трамп - це той самий тіп, який багато обіцяє, а потім ніхуя не робить.
Усі ці «24 години», «100 днів», «закінчимо війну» - виявилося, що єдине, що він може закінчити, - це межа падіння значення слів які пролунали з його уст.
«Президент Путін поважав вашого президента» - ага, настільки поважав, що витер об тебе ноги і пішов далі, а потім сидить з обличчям, на яке вже встигли насцяти, і кричить: «Це все Україна винна!»
Легендарний перемовник, блядь.
Обіцяв мир, отримав золотий дощ. Обіцяв авторитет - став мемом.
से पुनः पोस्ट किया:
Розвідка Ноєм
25.04.202519:59
Їй було лише 19.
Вона не шукала камер, слави. Не викладала гучних постів. Не рахувала, скільки допомоги передала — просто робила. Тихо, з серцем. Для своїх. Для нашої армії. Для тих, кому було важче.
Її звали Софія. Вона була волонтеркою. Доброю, світлою, чуйною. З тих людей, хто завжди в тіні — але саме вони тримають цю війну. Саме на них усе тримається.
Учора російська ракета вбила її в Києві.
Ця ракета не «влучила не туди». Вона зробила рівно те, чого хотіла: вбила ще одну людину, яка дуже любила життя, людей і свою країну. І була небезпечною для ворога — не зброєю, а любов’ю, дією, світлом. Вона робила життя кращим для всіх, хто з нею перетинався.
Сьогодні ми плачемо. А завтра — знову працюємо. Бо її справа — жива. Бо її серце — у кожному, хто пам’ятає.
Слава Тобі. І вибач.
Окрему подяку та шану виказують бійці 73 МЦСпО, СЗР, 14 полку
Написати нам | Мерч | Підтримати канал
Вона не шукала камер, слави. Не викладала гучних постів. Не рахувала, скільки допомоги передала — просто робила. Тихо, з серцем. Для своїх. Для нашої армії. Для тих, кому було важче.
Її звали Софія. Вона була волонтеркою. Доброю, світлою, чуйною. З тих людей, хто завжди в тіні — але саме вони тримають цю війну. Саме на них усе тримається.
Учора російська ракета вбила її в Києві.
Ця ракета не «влучила не туди». Вона зробила рівно те, чого хотіла: вбила ще одну людину, яка дуже любила життя, людей і свою країну. І була небезпечною для ворога — не зброєю, а любов’ю, дією, світлом. Вона робила життя кращим для всіх, хто з нею перетинався.
Сьогодні ми плачемо. А завтра — знову працюємо. Бо її справа — жива. Бо її серце — у кожному, хто пам’ятає.
Слава Тобі. І вибач.
Окрему подяку та шану виказують бійці 73 МЦСпО, СЗР, 14 полку
Написати нам | Мерч | Підтримати канал
24.04.202512:04
Уроки і приклад для України (і хороші паралелі).
Південна Корея — це не просто кейс економічного дива, так званого азійського тигра. Це історія, де рис і пшениця, які були основою економіки, поступилися місцем технологіям, танкам і винищувачам. Історія, яку цікаво не просто розказувати, а розбирати покроково — бо в ній зашитий чіткий рецепт, як із нічого зліпити ВПК світового рівня.
У 1950-х Корея була на дні. Колишня колонія без індустрії, з ВВП на душу нижчим, ніж у Гаїті. Продукт №1 — виживання. Але в гру входить Пак Чонхі — і починається гра за правилами п’ятирічних планів. Держава каже: ось вам п’ять напрямів — сталь, суднобудування, електроніка, хімія, нафтопереробка. Робимо ставку на експорт і будуємо з нуля.
США і Японія кидають фінансовий рятівний круг. Гроші йдуть не в повітря, а в чеболі (великі сімейні корпорації): Samsung, LG, Hyundai, Deo. Умови прості: дешево даємо ресурс — ви ростете, виконуєте план і експортуєте. Так вони й почали клепати не лише телевізори, а й кораблі, танки, авіоніку. Коли масштаб пішов за горизонт — з’явилися кластери, де інтегрували все: від дрібного виробника до гіганта.
Але є один постійний тригер — Північна Корея. Загроза не вилазила з порядку денного. У 70-х, коли США скоротили присутність, Сеул зрозумів: час самим. Спочатку — гвинтівки, потім копіпаст американської техніки. Не завжди з ліцензією — наприклад, спроби копіювати американські бронетранспортери M113 або гвинтівки M16 без офіційного дозволу. Але бажання мати своє — зростало.
У 90-х вони вже самі себе забезпечують. А в 2010-му, після обстрілу острова Йонпхьондо, з’являється новий імпульс: треба краще, швидше, точніше. У результаті — через шість років маємо власного винищувача, близького до F-35. І головне — менше залежності від Штатів (і кого-небудь взагалі).
Сьогодні це вже не просто "корейська зброя", а бренд зі своїми перевагами: швидке постачання, автоматизація, державна підтримка. Угорщина п’ять років чекала Leopard 2 — отримала один. Польща уклала контракт із Кореєю — за кілька місяців уже їздять танки і стріляють гаубиці.
17 мільярдів доларів експорту зброї у 2022-му. +177% за останні п’ять років. І це ще не межа: до 2027 року амбіція — увійти в топ-4 експортерів. І з такою динамікою — це цілком реально. Південна Корея спокійно захоплює ринок озброєнь. Поки європейці роками доставляють один танк, корейці відвантажують сотні одиниць техніки за кілька місяців. Польща вже законтрактувала техніки на 16 млрд доларів. Австралія, Румунія, Саудівська Аравія — в черзі. Причина таких великих замовлень дуже прості речі: швидкість, якість, автоматизація, підтримка держави. Зброю продає не просто концерн, а система.
Висновок? Для нас Корея не просто "вистрілила". Вона крок за кроком вирощувала свій ВПК. Завдяки державному плануванню й визначенню пріоритетних секторів, стратегії, інвестиціям, інтеграції бізнесу і — головне — мотивації у вигляді Північної Кореї.
Нам критично важливо вміти брати найкраще у тих, хто вже це зробив: повторювати чужі успіхи, адаптувати їх під себе і нарешті почати діяти як держава, яка хоче перемагати, а не виживати.
Південна Корея — це не просто кейс економічного дива, так званого азійського тигра. Це історія, де рис і пшениця, які були основою економіки, поступилися місцем технологіям, танкам і винищувачам. Історія, яку цікаво не просто розказувати, а розбирати покроково — бо в ній зашитий чіткий рецепт, як із нічого зліпити ВПК світового рівня.
У 1950-х Корея була на дні. Колишня колонія без індустрії, з ВВП на душу нижчим, ніж у Гаїті. Продукт №1 — виживання. Але в гру входить Пак Чонхі — і починається гра за правилами п’ятирічних планів. Держава каже: ось вам п’ять напрямів — сталь, суднобудування, електроніка, хімія, нафтопереробка. Робимо ставку на експорт і будуємо з нуля.
США і Японія кидають фінансовий рятівний круг. Гроші йдуть не в повітря, а в чеболі (великі сімейні корпорації): Samsung, LG, Hyundai, Deo. Умови прості: дешево даємо ресурс — ви ростете, виконуєте план і експортуєте. Так вони й почали клепати не лише телевізори, а й кораблі, танки, авіоніку. Коли масштаб пішов за горизонт — з’явилися кластери, де інтегрували все: від дрібного виробника до гіганта.
Але є один постійний тригер — Північна Корея. Загроза не вилазила з порядку денного. У 70-х, коли США скоротили присутність, Сеул зрозумів: час самим. Спочатку — гвинтівки, потім копіпаст американської техніки. Не завжди з ліцензією — наприклад, спроби копіювати американські бронетранспортери M113 або гвинтівки M16 без офіційного дозволу. Але бажання мати своє — зростало.
У 90-х вони вже самі себе забезпечують. А в 2010-му, після обстрілу острова Йонпхьондо, з’являється новий імпульс: треба краще, швидше, точніше. У результаті — через шість років маємо власного винищувача, близького до F-35. І головне — менше залежності від Штатів (і кого-небудь взагалі).
Сьогодні це вже не просто "корейська зброя", а бренд зі своїми перевагами: швидке постачання, автоматизація, державна підтримка. Угорщина п’ять років чекала Leopard 2 — отримала один. Польща уклала контракт із Кореєю — за кілька місяців уже їздять танки і стріляють гаубиці.
17 мільярдів доларів експорту зброї у 2022-му. +177% за останні п’ять років. І це ще не межа: до 2027 року амбіція — увійти в топ-4 експортерів. І з такою динамікою — це цілком реально. Південна Корея спокійно захоплює ринок озброєнь. Поки європейці роками доставляють один танк, корейці відвантажують сотні одиниць техніки за кілька місяців. Польща вже законтрактувала техніки на 16 млрд доларів. Австралія, Румунія, Саудівська Аравія — в черзі. Причина таких великих замовлень дуже прості речі: швидкість, якість, автоматизація, підтримка держави. Зброю продає не просто концерн, а система.
Висновок? Для нас Корея не просто "вистрілила". Вона крок за кроком вирощувала свій ВПК. Завдяки державному плануванню й визначенню пріоритетних секторів, стратегії, інвестиціям, інтеграції бізнесу і — головне — мотивації у вигляді Північної Кореї.
Нам критично важливо вміти брати найкраще у тих, хто вже це зробив: повторювати чужі успіхи, адаптувати їх під себе і нарешті почати діяти як держава, яка хоче перемагати, а не виживати.
22.04.202514:12
51-й арсенал ГРАУ Міноборони РФ - 500 гектарів і близько чверті мільйона тонн боєприпасів.
У наявності: ракети для С-300, артилерійські снаряди, ЗУРи, боєприпаси для РСЗВ і ФАБи.
Цікаво, ми спостерігаємо роботу нашої ракетної програми, чи це знову чиясь недбалість?
У наявності: ракети для С-300, артилерійські снаряди, ЗУРи, боєприпаси для РСЗВ і ФАБи.
Цікаво, ми спостерігаємо роботу нашої ракетної програми, чи це знову чиясь недбалість?
15.04.202520:56
Цитата мого тексту за 26 лютого про те, що хоче зробити адміністрація США.
А тепер ось така новина:
«Трамп заявив, що він може захотіти, «щоб інші країни обирали між США і Китаєм»
А тепер ось така новина:
«Трамп заявив, що він може захотіти, «щоб інші країни обирали між США і Китаєм»
से पुनः पोस्ट किया:
In Factum
15.04.202512:30
США повідомили союзникам по G7, що не підтримають заяву, яка засуджує ракетний удар по Сумах, оскільки хочуть зберегти можливість переговорів із Москвою, передає Bloomberg.
Адміністрація Трампа повідомила союзників, що не може підписати заяву, яка засуджує напад, оскільки вона "працює над збереженням простору для переговорів про мир", за словами джерел, знайомих із дипломатичним листуванням.
Канада, яка цього року головує в G7, повідомила союзникам, що без підтримки США буде неможливо ухвалити заяву.
В заяві G7 значилось, що напад на Суми є доказом того, що Росія налаштована продовжувати війну, згідно з текстом, який бачив Bloomberg News.
Адміністрація Трампа повідомила союзників, що не може підписати заяву, яка засуджує напад, оскільки вона "працює над збереженням простору для переговорів про мир", за словами джерел, знайомих із дипломатичним листуванням.
Канада, яка цього року головує в G7, повідомила союзникам, що без підтримки США буде неможливо ухвалити заяву.
В заяві G7 значилось, що напад на Суми є доказом того, що Росія налаштована продовжувати війну, згідно з текстом, який бачив Bloomberg News.
से पुनः पोस्ट किया:
✙CONFLICT CAPITAL✙
14.04.202514:29
🇮🇷🇺🇸Ядерна угода. Як Іран "водить Дональда за ніс" за сценарієм Путіна
➡️Довго я оминав цю тему, бо вона, як для аналітика, є цікаво-нецікавою. Прошу дочитати до кінця, адже тема надто комплексна для поверхневого розуміння:
🛑Бажання обмежити ядерну програму Ірану — це базова передумова, адже це остання країна, до якої США ще можуть «дотягнутися». Але вже понад 10 років вони нічого не можуть вирішити. Є ще КНДР, але США на неї впливу не мають, тому неформально контроль над нею «делеговано» Китаю.
🛑Обама використав кіберзброю для вирішення цього питання — запустив вірус Stuxnet. Як на мене — це найкраще рішення з усіх можливих. Програму відкинули на кілька років назад, але Іран знову взявся за своє. Проти нього запроваджуються численні санкції, які сильно б’ють по економіці, але не заважають розробляти зброю. Тому у 2015 році й було досягнуто угоди.
🛑Потім, у 2017 році, приходить Трамп, заявляє, що ядерна угода не працює, й виводить з неї США. Іран після цього порушує умови угоди, розморожені активи (доходи від нафти) залишає собі — і все, санкції поновлюються.
🖋На разі «мапа подій» виглядає так: США оголосили про початок переговорів в Омані. Перший раунд відбувся 12 квітня — тоді Віткофф зустрівся з МЗС Ірану. Повідомили, що перемовини були позитивними. Наступний раунд має відбутися 19 квітня в Римі.⤵️
Трамп встановив двомісячний дедлайн для досягнення угоди (до червня 2025 року), а під час інтерв’ю NBC News заявив:
➡️Нічого вам не нагадує? Ні? Тоді йдемо далі.
🇷🇺До всього процесу залучено Росію. Президент РФ Володимир Путін погодився виступити посередником між США та Іраном. Ця ініціатива обговорювалася під час телефонної розмови між Трампом і Путіним, а також на зустрічі високопосадовців США та РФ у Саудівській Аравії.
➡️Тобто Трамп використовує тему ядерної угоди та залучення РФ як спробу похитнути їхні двосторонні відносини. Звісно, РФ могла сприяти налагодженню контактів, але її роль перебільшена — традиційною переговорною площадкою був Оман.
➡️Трамп узяв Путіна у процес, щоб начебто зміцнити відносини між США та РФ (мовляв, «я поважаю твій вплив у регіоні, навіть якщо твої війська перемелюють країну, й тебе ніхто не сприймає серйозно»). Тобто він грає на амбіціях Путіна, сподіваючись також послабити відносини між РФ та Іраном. Але він не врахував, що ані Ірану, ані Росії не цікаві умови Трампа. Обидва просто хочуть «поводити його за ніс».
🔄Пояснюю:
➡️Трамп висуває нереалістичні вимоги до Тегерана (повний демонтаж ядерної інфраструктури, обмеження ракетної програми, припинення підтримки проксі-груп). Я вже можу відповісти: виконані вони не будуть — це буквально три основи, на яких тримаються геополітичні амбіції режиму. Трамп каже: «згортай усю ядерку» на тому етапі, коли Іран — за крок до створення та отримання ядерної зброї.
У геополітичному вимірі це дає Ірану значно більше, ніж потенційне зняття санкцій. Щоб досягти своїх вимог, Трамп погрожує «ударами небаченої сили». Я не готовий прокоментувати технічні деталі іранських ядерних потужностей, але знаю, що ще після удару в 2020 році частину об’єктів почали переміщати під землю.
➡️РФ зацікавлена в тому, щоб Іран зберіг ядерну програму. Іран є регіональним лідером і союзником Росії, хоч їхні відносини — ситуативні. Проте факт у тому, що Росія допомагає Ірану в створенні ядерки. У січні 2025 року РФ та Іран підписали договір про «всеосяжне стратегічне партнерство», що включає оборонну співпрацю та підтримку іранської ядерної програми. Іран також здійснює таємні місії до Москви задля отримання допомоги, зокрема для зміцнення систем ППО. Варто зазначити, що перед перемовинами Іран консультувався з РФ та Китаєм.
➡️Іран діє за зразком РФ. Саме на це я натякав. Путін знайшов підхід до Трампа: багато обіцяти, нічого не виконувати, тягнути час і вимагати зняття санкцій. За даними WSJ, Іран домагається пом’якшення санкцій: зокрема, хоче доступу до мільярдів заморожених доларів, а також припинення тиску США на китайських покупців нафти.
🗞Conflict Capital |Підтримати
➡️Довго я оминав цю тему, бо вона, як для аналітика, є цікаво-нецікавою. Прошу дочитати до кінця, адже тема надто комплексна для поверхневого розуміння:
🛑Бажання обмежити ядерну програму Ірану — це базова передумова, адже це остання країна, до якої США ще можуть «дотягнутися». Але вже понад 10 років вони нічого не можуть вирішити. Є ще КНДР, але США на неї впливу не мають, тому неформально контроль над нею «делеговано» Китаю.
🛑Обама використав кіберзброю для вирішення цього питання — запустив вірус Stuxnet. Як на мене — це найкраще рішення з усіх можливих. Програму відкинули на кілька років назад, але Іран знову взявся за своє. Проти нього запроваджуються численні санкції, які сильно б’ють по економіці, але не заважають розробляти зброю. Тому у 2015 році й було досягнуто угоди.
🛑Потім, у 2017 році, приходить Трамп, заявляє, що ядерна угода не працює, й виводить з неї США. Іран після цього порушує умови угоди, розморожені активи (доходи від нафти) залишає собі — і все, санкції поновлюються.
🖋На разі «мапа подій» виглядає так: США оголосили про початок переговорів в Омані. Перший раунд відбувся 12 квітня — тоді Віткофф зустрівся з МЗС Ірану. Повідомили, що перемовини були позитивними. Наступний раунд має відбутися 19 квітня в Римі.⤵️
Трамп встановив двомісячний дедлайн для досягнення угоди (до червня 2025 року), а під час інтерв’ю NBC News заявив:
"Якщо вони не укладуть угоду, будуть бомбардування, яких вони ніколи не бачили".
➡️Нічого вам не нагадує? Ні? Тоді йдемо далі.
🇷🇺До всього процесу залучено Росію. Президент РФ Володимир Путін погодився виступити посередником між США та Іраном. Ця ініціатива обговорювалася під час телефонної розмови між Трампом і Путіним, а також на зустрічі високопосадовців США та РФ у Саудівській Аравії.
➡️Тобто Трамп використовує тему ядерної угоди та залучення РФ як спробу похитнути їхні двосторонні відносини. Звісно, РФ могла сприяти налагодженню контактів, але її роль перебільшена — традиційною переговорною площадкою був Оман.
➡️Трамп узяв Путіна у процес, щоб начебто зміцнити відносини між США та РФ (мовляв, «я поважаю твій вплив у регіоні, навіть якщо твої війська перемелюють країну, й тебе ніхто не сприймає серйозно»). Тобто він грає на амбіціях Путіна, сподіваючись також послабити відносини між РФ та Іраном. Але він не врахував, що ані Ірану, ані Росії не цікаві умови Трампа. Обидва просто хочуть «поводити його за ніс».
🔄Пояснюю:
➡️Трамп висуває нереалістичні вимоги до Тегерана (повний демонтаж ядерної інфраструктури, обмеження ракетної програми, припинення підтримки проксі-груп). Я вже можу відповісти: виконані вони не будуть — це буквально три основи, на яких тримаються геополітичні амбіції режиму. Трамп каже: «згортай усю ядерку» на тому етапі, коли Іран — за крок до створення та отримання ядерної зброї.
У геополітичному вимірі це дає Ірану значно більше, ніж потенційне зняття санкцій. Щоб досягти своїх вимог, Трамп погрожує «ударами небаченої сили». Я не готовий прокоментувати технічні деталі іранських ядерних потужностей, але знаю, що ще після удару в 2020 році частину об’єктів почали переміщати під землю.
➡️РФ зацікавлена в тому, щоб Іран зберіг ядерну програму. Іран є регіональним лідером і союзником Росії, хоч їхні відносини — ситуативні. Проте факт у тому, що Росія допомагає Ірану в створенні ядерки. У січні 2025 року РФ та Іран підписали договір про «всеосяжне стратегічне партнерство», що включає оборонну співпрацю та підтримку іранської ядерної програми. Іран також здійснює таємні місії до Москви задля отримання допомоги, зокрема для зміцнення систем ППО. Варто зазначити, що перед перемовинами Іран консультувався з РФ та Китаєм.
➡️Іран діє за зразком РФ. Саме на це я натякав. Путін знайшов підхід до Трампа: багато обіцяти, нічого не виконувати, тягнути час і вимагати зняття санкцій. За даними WSJ, Іран домагається пом’якшення санкцій: зокрема, хоче доступу до мільярдів заморожених доларів, а також припинення тиску США на китайських покупців нафти.
🗞Conflict Capital |Підтримати
दिखाया गया 1 - 24 का 62
अधिक कार्यक्षमता अनलॉक करने के लिए लॉगिन करें।