Начитана
Книги, яких не зустрінеш в TikTok
TGlist rating
0
0
TypePublic
Verification
Not verifiedTrust
Not trustedLocationУкраїна
LanguageOther
Channel creation dateFeb 09, 2025
Added to TGlist
Feb 09, 2025Linked chat
Records
14.05.202515:18
3.6KSubscribers15.04.202513:08
400Citation index01.04.202523:59
1.4KAverage views per post20.04.202513:43
1.2KAverage views per ad post24.02.202510:36
71.21%ER02.03.202513:55
41.85%ERR
+2
27.04.202509:58
📚 Одна книга може змінити все
Хорхе Мендес Блейк це довів буквально: у своїй інсталяції The Castle (2007) він вставив одну-єдину книгу в основу ідеальної цегляної стіни 🧱 — незавершений роман Франца Кафки «Замок». І стіна тріснула.
Жодного клею, жодного цементу. Лише баланс ⚖️ — і одна книга, що змінила всю структуру. Стіна викривилась саме в тому місці, де лежав Кафка, створивши невидиму напругу і видиму тріщину у поверхні.
«Замок» — це роман про нескінченний пошук сенсу, про абсурдність бюрократії, про невидиму владу, яка завжди десь там, недосяжна.
Стіна, що здається ідеальною, але всередині вже поламана.
Блейк не випадково обрав цю книгу. Він хотів показати, що навіть маленькі, непомітні на перший погляд речі — ідеї, книжки, думки — мають силу деформувати цілі системи. Зсередини. Без шуму.
Світ руйнується не завжди через великі вибухи. Іноді досить підкласти під фундамент правильну книгу.
Ідеальна візуалізація Кафки.
Хорхе Мендес Блейк це довів буквально: у своїй інсталяції The Castle (2007) він вставив одну-єдину книгу в основу ідеальної цегляної стіни 🧱 — незавершений роман Франца Кафки «Замок». І стіна тріснула.
Жодного клею, жодного цементу. Лише баланс ⚖️ — і одна книга, що змінила всю структуру. Стіна викривилась саме в тому місці, де лежав Кафка, створивши невидиму напругу і видиму тріщину у поверхні.
«Замок» — це роман про нескінченний пошук сенсу, про абсурдність бюрократії, про невидиму владу, яка завжди десь там, недосяжна.
Стіна, що здається ідеальною, але всередині вже поламана.
Блейк не випадково обрав цю книгу. Він хотів показати, що навіть маленькі, непомітні на перший погляд речі — ідеї, книжки, думки — мають силу деформувати цілі системи. Зсередини. Без шуму.
Світ руйнується не завжди через великі вибухи. Іноді досить підкласти під фундамент правильну книгу.
Ідеальна візуалізація Кафки.
06.05.202508:32
Помер Валерій Шевчук.
Його романи — темні і справжні.
Світ став тихішим. Але книжки лишилися.
Його романи — темні і справжні.
Світ став тихішим. Але книжки лишилися.
16.04.202518:07
Our Wives Under the Sea — книга, після якої хочеться мовчки сидіти в темряві
Це історія про те, як жінка повертається з глибоководної експедиції. Але та, що прийшла — вже не зовсім вона. Щось у ній змінилося. І не лише на клітинному рівні. Це поступове перетворення — моторошне, тихе, невловиме — руйнує усе, крім одного: кохання.
Цей роман — як хвиля. Повільна, тяжка, непідйомна. Він про глибину — не лише океану, а й стосунків. Про те, як ми тримаємось за тих, кого любимо, навіть коли вже не можемо їх дістати.
Так, тут є елементи хоррору. Але страшно не через морські безодні. Страшно через близькість втрати, через безпорадність перед трансформацією того, кого ти любиш.
Це історія про любов, яка не відпускає — навіть тоді, коли світло вже не сягає дна. Про ніжність, яка тримається за людину, що вже не зовсім людина. І про те, як важко відпустити, коли серце все ще пульсує в унісон із тінню.
Це історія про те, як жінка повертається з глибоководної експедиції. Але та, що прийшла — вже не зовсім вона. Щось у ній змінилося. І не лише на клітинному рівні. Це поступове перетворення — моторошне, тихе, невловиме — руйнує усе, крім одного: кохання.
Цей роман — як хвиля. Повільна, тяжка, непідйомна. Він про глибину — не лише океану, а й стосунків. Про те, як ми тримаємось за тих, кого любимо, навіть коли вже не можемо їх дістати.
Так, тут є елементи хоррору. Але страшно не через морські безодні. Страшно через близькість втрати, через безпорадність перед трансформацією того, кого ти любиш.
Це історія про любов, яка не відпускає — навіть тоді, коли світло вже не сягає дна. Про ніжність, яка тримається за людину, що вже не зовсім людина. І про те, як важко відпустити, коли серце все ще пульсує в унісон із тінню.
+2
03.05.202516:22
Буваю без лонгрідів. Просто кайфи .
Бо іноді достатньо й полюбуватися.
Ваші полички в студію (в коментарі) - бо всі ми трохи вуайєристи, коли мова про книжки.
#Читацький_лукбук
Бо іноді достатньо й полюбуватися.
Ваші полички в студію (в коментарі) - бо всі ми трохи вуайєристи, коли мова про книжки.
#Читацький_лукбук
30.04.202507:42
Що об’єднує Вірджинію Вулф, Сінді Шерман і Джудіт Батлер?
На перший погляд — нічого.
Одна пише про поетичного Орландо, який живе 300 років і одного ранку прокидається жінкою.
Друга знімає себе на плівку в образах німої домогосподарки, кінодіви чи жертви детективу.
Третя стверджує, що гендер — це не сутність, а дія.
Але всі троє кажуть нам одне: бути жінкою — це роль, яку ми граємо. Як і бути чоловіком.
У 1928-му Вірджинія Вулф пише «Орландо» — роман, що випереджає час. В ньому стать — не обмеження, а змінна, що змінюється разом із костюмом і епохою. Орландо був чоловіком, став жінкою — і залишився собою. А може, ні. Може, ми завжди — трошки інші, ніж учора.
Цю ж ідею візьме через 60 років Джудіт Батлер і скаже:
гендер — це не те, ким ти є. Це те, що ти постійно “виконуєш”.
Мова, жести, манери, навіть вираз обличчя — все це частина соціального сценарію.
А Сінді Шерман цей сценарій візьме й розірве.
На її фото — завжди вона. І завжди не вона.
Шерман перевтілюється в десятки «типових» жінок — з кіно, реклами, родинного архіву — і показує, наскільки тендітне те, що ми називаємо “жіночністю”. Вона не зображує жінку — вона зображує образ жінки, вигаданий кимось іншим.
Так Вулф через літературу, Шерман через фотографію, а Батлер через філософію, говорять нам одне:
ідентичність — це не щось, що ми маємо. Це щось, що ми створюємо.
Знову і знову. В тексті, в кадрі, в русі.
Іноді — без жодної впевненості, хто ми насправді.
Завтра в книжковому клубі ми будемо обговорювати «Орландо» Вірджинії Вулф. Я готуюся, щоб це обговорення стало одним із найцікавіших — із зануренням у різні аспекти культури, мистецтва й дослідження гендеру.
На перший погляд — нічого.
Одна пише про поетичного Орландо, який живе 300 років і одного ранку прокидається жінкою.
Друга знімає себе на плівку в образах німої домогосподарки, кінодіви чи жертви детективу.
Третя стверджує, що гендер — це не сутність, а дія.
Але всі троє кажуть нам одне: бути жінкою — це роль, яку ми граємо. Як і бути чоловіком.
У 1928-му Вірджинія Вулф пише «Орландо» — роман, що випереджає час. В ньому стать — не обмеження, а змінна, що змінюється разом із костюмом і епохою. Орландо був чоловіком, став жінкою — і залишився собою. А може, ні. Може, ми завжди — трошки інші, ніж учора.
Цю ж ідею візьме через 60 років Джудіт Батлер і скаже:
гендер — це не те, ким ти є. Це те, що ти постійно “виконуєш”.
Мова, жести, манери, навіть вираз обличчя — все це частина соціального сценарію.
А Сінді Шерман цей сценарій візьме й розірве.
На її фото — завжди вона. І завжди не вона.
Шерман перевтілюється в десятки «типових» жінок — з кіно, реклами, родинного архіву — і показує, наскільки тендітне те, що ми називаємо “жіночністю”. Вона не зображує жінку — вона зображує образ жінки, вигаданий кимось іншим.
Так Вулф через літературу, Шерман через фотографію, а Батлер через філософію, говорять нам одне:
ідентичність — це не щось, що ми маємо. Це щось, що ми створюємо.
Знову і знову. В тексті, в кадрі, в русі.
Іноді — без жодної впевненості, хто ми насправді.
Завтра в книжковому клубі ми будемо обговорювати «Орландо» Вірджинії Вулф. Я готуюся, щоб це обговорення стало одним із найцікавіших — із зануренням у різні аспекти культури, мистецтва й дослідження гендеру.
15.04.202518:21
Читала Фенні Флегг, «Вітаємо у цьому світі, крихітко». Дуже тепла книжка — з пирогами, старими світлинами, плітками і відсилками до золотих часів американської слави.
В одному з епізодів головна героїня бере інтерв’ю у самого Теннессі Вільямса. Це вже не той молодий геній, а старий чоловік, який більшість часу просто пиячить. І в розмові згадується Трумен Капоте…
А мені на думку приходить його сумнозвісна історія. Історія згасання слави.
Коли вже нічого не писалося, а дедлайни дихали в потилицю, Трумен вирішив: а чого тягнути, у мене ж повно знайомих у вищому світі. Красивих, багатих, і з цілими кладовищами скелетів у шафах. І так з’явився скандальний уривок з його ненаписаного роману «Молитовні відповіді», де він буквально роздягнув своїх подруг по фуршетах до кісток.
Друзі перестали з ним спілкуватися. Деякі — назавжди. Так він і залишився наодинці з коктейлем, собаками і славою, яка вже не гріла.
Мораль: якщо не знаєш, про що писати — не пиши про своїх друзів. Особливо якщо плануєш ще з кимось із них побачитись.
В одному з епізодів головна героїня бере інтерв’ю у самого Теннессі Вільямса. Це вже не той молодий геній, а старий чоловік, який більшість часу просто пиячить. І в розмові згадується Трумен Капоте…
А мені на думку приходить його сумнозвісна історія. Історія згасання слави.
Коли вже нічого не писалося, а дедлайни дихали в потилицю, Трумен вирішив: а чого тягнути, у мене ж повно знайомих у вищому світі. Красивих, багатих, і з цілими кладовищами скелетів у шафах. І так з’явився скандальний уривок з його ненаписаного роману «Молитовні відповіді», де він буквально роздягнув своїх подруг по фуршетах до кісток.
Друзі перестали з ним спілкуватися. Деякі — назавжди. Так він і залишився наодинці з коктейлем, собаками і славою, яка вже не гріла.
Мораль: якщо не знаєш, про що писати — не пиши про своїх друзів. Особливо якщо плануєш ще з кимось із них побачитись.
24.04.202508:26
☠️ Отелло не душить, Гамлет не вмирає: як Шекспіра переписували
Уявіть собі світ, у якому Шекспіра не читають. Не ставлять. Не цитують. Просто забули.
Так і було. До середини XVIII століття він зник із театрів, книгарень, розмов. Надто дивний. Надто пристрасний. Надто… живий.
Тоді панував культ розуму: симетрія, порядок, гармонія. А Шекспір — це ж хаос із черепом у руках і отрутою в кишені. Його п’єси лякали, бо не вкладалися в жодну «правильну» схему.
Коли його почали повертати — то дуже обережно. Його “виправляли”:
Отелло — не душить Дездемону.
Офелія — виживає.
Гамлет — не вмирає.
Корделія — теж.
Справжнього Шекспіра відкрили пізніше — романтики. Ті, хто не боявся пристрасті й шукав у мистецтві не втіхи, а правди.
І ось уже двісті років ми дивимось на його театр, де добро не завжди перемагає, але завжди хочеться слухати далі.
Вчора був його день народження. І кожного року ми згадуємо: навіть генії потребують часу, щоб їх почули.
Уявіть собі світ, у якому Шекспіра не читають. Не ставлять. Не цитують. Просто забули.
Так і було. До середини XVIII століття він зник із театрів, книгарень, розмов. Надто дивний. Надто пристрасний. Надто… живий.
Тоді панував культ розуму: симетрія, порядок, гармонія. А Шекспір — це ж хаос із черепом у руках і отрутою в кишені. Його п’єси лякали, бо не вкладалися в жодну «правильну» схему.
Коли його почали повертати — то дуже обережно. Його “виправляли”:
Отелло — не душить Дездемону.
Офелія — виживає.
Гамлет — не вмирає.
Корделія — теж.
Справжнього Шекспіра відкрили пізніше — романтики. Ті, хто не боявся пристрасті й шукав у мистецтві не втіхи, а правди.
І ось уже двісті років ми дивимось на його театр, де добро не завжди перемагає, але завжди хочеться слухати далі.
Вчора був його день народження. І кожного року ми згадуємо: навіть генії потребують часу, щоб їх почули.
15.04.202516:07
7 книжкових каналів, на які варто підписатись (і не мучити себе TikTok-рекомендаціями)
Це не просто добірка. Це я зібрала найцікавіших людей, які пишуть про книжки по-справжньому. Без “ця історія перевернула моє життя” і топів із серії “чтиво на вечір”.
Тут — канали про:
- детективи (без банальностей)
- фемліт і
- ЛГБТ-теми (з мізками, а не кліше)
- філософію,
- мистецтво (без академізму)
- та огляди маркетологині
Це ті блоги, де ви не побачите “романтичну історію, яка змусила мене плакати”, але точно знайдете: що читати, про що думати і чому ви ще не встигли це прочитати.
Папка на всі 7 каналів тут — підписуйтесь одразу на всі, або вибирайте, що ближче. Хоча я б підписалась на всі (ну, і підписана, бо сама ж їх і зібрала).
Це не просто добірка. Це я зібрала найцікавіших людей, які пишуть про книжки по-справжньому. Без “ця історія перевернула моє життя” і топів із серії “чтиво на вечір”.
Тут — канали про:
- детективи (без банальностей)
- фемліт і
- ЛГБТ-теми (з мізками, а не кліше)
- філософію,
- мистецтво (без академізму)
- та огляди маркетологині
Це ті блоги, де ви не побачите “романтичну історію, яка змусила мене плакати”, але точно знайдете: що читати, про що думати і чому ви ще не встигли це прочитати.
Папка на всі 7 каналів тут — підписуйтесь одразу на всі, або вибирайте, що ближче. Хоча я б підписалась на всі (ну, і підписана, бо сама ж їх і зібрала).
15.04.202509:30
Хаос як модель світу
У Пінчона немає звичного сюжету, бо світ давно втратив причинно-наслідковість. Персонажі зникають без пояснень, ракети падають за логікою ймовірностей, а ті, хто залишився, продовжують займатись сексом.
Пінчон не просто зображує хаос — він його моделює. Це точна, хоч і гротескна, копія світу після війни, після сенсу, після ілюзій.
Його роман — це спосіб показати реальність, у якій порядок розпадається, інформація розмивається, а замість ясності — наростає шум.
Усе, що мало б бути зв’язним, розсипається: сюжет, логіка, ідентичність, мова.
Чим далі читаєш — тим менше впевненості, що щось справді має початок, кінець або взагалі сенс.
Але саме в цьому — правда про його століття.
І, здається, про наше теж.
У Пінчона немає звичного сюжету, бо світ давно втратив причинно-наслідковість. Персонажі зникають без пояснень, ракети падають за логікою ймовірностей, а ті, хто залишився, продовжують займатись сексом.
Пінчон не просто зображує хаос — він його моделює. Це точна, хоч і гротескна, копія світу після війни, після сенсу, після ілюзій.
Його роман — це спосіб показати реальність, у якій порядок розпадається, інформація розмивається, а замість ясності — наростає шум.
Усе, що мало б бути зв’язним, розсипається: сюжет, логіка, ідентичність, мова.
Чим далі читаєш — тим менше впевненості, що щось справді має початок, кінець або взагалі сенс.
Але саме в цьому — правда про його століття.
І, здається, про наше теж.
17.04.202507:49
Цього року до списку 100 найвпливовіших людей за версією Time увійшов письменник Персівал Еверетт.
Його роман «James» — це сміливе переосмислення класики «Гекльберрі Фінн», тільки цього разу голос отримує Джим, поневолений чоловік, якого Марк Твен залишив на периферії. У Еверетта — це сучасний голос про свободу, гідність і мову.
«James» називають головним американським романом року.
От тепер думаю, чекати на переклад чи взяти англійською 🤔
Його роман «James» — це сміливе переосмислення класики «Гекльберрі Фінн», тільки цього разу голос отримує Джим, поневолений чоловік, якого Марк Твен залишив на периферії. У Еверетта — це сучасний голос про свободу, гідність і мову.
«James» називають головним американським романом року.
От тепер думаю, чекати на переклад чи взяти англійською 🤔
03.05.202511:02
Згадувала книжки, над якими виплакала всі сльози
У списку — “Дорога”, “Про таке не говорять”, “Знедолені”… усе серйозно.
А потім згадала, що який емоційний крах був над “Захаром Беркутом”.
Так, так — там, де скелі, воля і монголи.
Неочікувано)
А над чим виплакались ви?
Можна з дитинства. Можна без пояснень.
У списку — “Дорога”, “Про таке не говорять”, “Знедолені”… усе серйозно.
А потім згадала, що який емоційний крах був над “Захаром Беркутом”.
Так, так — там, де скелі, воля і монголи.
Неочікувано)
А над чим виплакались ви?
Можна з дитинства. Можна без пояснень.
18.04.202510:43
Хочу розповісти про курс, який я дуже люблю. Щиро вважаю, що цей курс для всіх, хто любить читати незалежно від уподобань.
👩🏻🎓 ІЗМИ в літературі: історія світоглядів
Цей курс для всіх, хто хоче читати глибше, але не ковтати “академічний пил”.
Лекції не про «дати й прикметники».
А про те, як мислила література — і як вона мислила нас.
Чому герої ставали ламкими, тексти — фрагментованими, а світ — розсипався на сенси.
📖 3 лекції по 1,5 години:
→ Коли світ ще був цілим (класицизм, романтизм, реалізм, модерн)
→ Коли все розсипалось (символізм, декаданс, сюрреалізм, постмодерн)
→ Коли голосів стало багато (метамодерн, феміністична й постколоніальна література)
📖 Після курсу ти зможеш:
• Впевнено читати складні тексти
• Визначати “-ізм” не за визначенням, а за інтонацією
• І головне — бачити себе в літературі
📖 Що всередині:
— 3 лекції
— PDF-гайд + добірки книжок до кожної течії
— Доступ до записів на 2 місяці
💵 Ціна зараз — 990 грн
(потім буде 1490)
🗓️ Старт — 04/05
📌 Приєднуйтесь за посиланням
Це не курс “для галочки”.
Це курс, після якого ти більше не скажеш: “я не розумію цей текст”.
Бо література — це не лабіринт. Це дзеркало. І ми навчимось у нього дивитись.
👩🏻🎓 ІЗМИ в літературі: історія світоглядів
Цей курс для всіх, хто хоче читати глибше, але не ковтати “академічний пил”.
Лекції не про «дати й прикметники».
А про те, як мислила література — і як вона мислила нас.
Чому герої ставали ламкими, тексти — фрагментованими, а світ — розсипався на сенси.
📖 3 лекції по 1,5 години:
→ Коли світ ще був цілим (класицизм, романтизм, реалізм, модерн)
→ Коли все розсипалось (символізм, декаданс, сюрреалізм, постмодерн)
→ Коли голосів стало багато (метамодерн, феміністична й постколоніальна література)
📖 Після курсу ти зможеш:
• Впевнено читати складні тексти
• Визначати “-ізм” не за визначенням, а за інтонацією
• І головне — бачити себе в літературі
📖 Що всередині:
— 3 лекції
— PDF-гайд + добірки книжок до кожної течії
— Доступ до записів на 2 місяці
💵 Ціна зараз — 990 грн
(потім буде 1490)
🗓️ Старт — 04/05
📌 Приєднуйтесь за посиланням
Це не курс “для галочки”.
Це курс, після якого ти більше не скажеш: “я не розумію цей текст”.
Бо література — це не лабіринт. Це дзеркало. І ми навчимось у нього дивитись.
02.05.202517:33
Цей курс — коли замість “що це було?” думаєш “о, це ж геніально!”
«Ізми в літературі: історія світоглядів»
Можна все життя читати романи, ловити кайф — але не розуміти, чому Пінчон пише так, ніби хоче навмисно перегріти твій мозок, а Пруст — як безкінечний день бабака.
А можна пройти 3 лекції, і все раптом стане на місця.
Бо цей курс — не про дати, а про сенси.
Не про те, хто коли писав, а чому взагалі писав так.
Як змінились уявлення про людину, світ і свободу — і як це відбилось у літературі.
Чому романтики шукають себе в бурі, а метамодерністи — у вразливості.
Чому реалізм не “нудний”, а декаданс не “пафосний”.
Цей курс потрібен тобі, якщо:
— ти хочеш нарешті розкласти течії по поличках
— хочеш читати глибше
— або просто мрієш розуміти, які сенси стоять за текстом
Що отримаєш:
🎓 3 лекції
❓ Бонусна Q&A-сесія (відповіді на ваші запитання)
🗓 Старт: 15 травня
⏳ Доступ: 2 місяці
💸 Ціна: 990 грн — як одна книжка Боланьйо,
але з курсом ти його не кинеш на 78-й сторінці.
Посилання на оплату — тут
«Ізми в літературі: історія світоглядів»
Можна все життя читати романи, ловити кайф — але не розуміти, чому Пінчон пише так, ніби хоче навмисно перегріти твій мозок, а Пруст — як безкінечний день бабака.
А можна пройти 3 лекції, і все раптом стане на місця.
Бо цей курс — не про дати, а про сенси.
Не про те, хто коли писав, а чому взагалі писав так.
Як змінились уявлення про людину, світ і свободу — і як це відбилось у літературі.
Чому романтики шукають себе в бурі, а метамодерністи — у вразливості.
Чому реалізм не “нудний”, а декаданс не “пафосний”.
Цей курс потрібен тобі, якщо:
— ти хочеш нарешті розкласти течії по поличках
— хочеш читати глибше
— або просто мрієш розуміти, які сенси стоять за текстом
Що отримаєш:
🎓 3 лекції
❓ Бонусна Q&A-сесія (відповіді на ваші запитання)
🗓 Старт: 15 травня
⏳ Доступ: 2 місяці
💸 Ціна: 990 грн — як одна книжка Боланьйо,
але з курсом ти його не кинеш на 78-й сторінці.
Посилання на оплату — тут
19.04.202512:06
Перше оповідання «Шов для чоловіка» — це страшна казка про прагнення контролю.
Вона з дитинства носить стрічку на шиї й каже йому: «Не знімай». Але для нього це виклик, загадка, межа, яку треба перетнути.
Це історія про жінку, яка має право залишити щось тільки собі — але світ (і чоловік) не терпить жіночих таємниць. Бо жіноче тіло тут не суб’єкт, а об’єкт — і як будь-який об’єкт, воно має бути відкритим, доступним, контрольованим.
Стрічка — це не прикраса, а кордон. Її «ні» — не загадка, а право. Але він не чує. І мусить її зняти.
Хоча вже знає: краще б не чіпав.
Вона з дитинства носить стрічку на шиї й каже йому: «Не знімай». Але для нього це виклик, загадка, межа, яку треба перетнути.
Це історія про жінку, яка має право залишити щось тільки собі — але світ (і чоловік) не терпить жіночих таємниць. Бо жіноче тіло тут не суб’єкт, а об’єкт — і як будь-який об’єкт, воно має бути відкритим, доступним, контрольованим.
Стрічка — це не прикраса, а кордон. Її «ні» — не загадка, а право. Але він не чує. І мусить її зняти.
Хоча вже знає: краще б не чіпав.
Log in to unlock more functionality.
