Реальна Війна
Реальна Війна
NOTMEME Agent News
NOTMEME Agent News
І.ШО? | Новини
І.ШО? | Новини
Реальна Війна
Реальна Війна
NOTMEME Agent News
NOTMEME Agent News
І.ШО? | Новини
І.ШО? | Новини
Коли ми говоримо про книжки avatar

Коли ми говоримо про книжки

Books
Головна редакторка @divochemedia про літературне та навкололітературне.
Реклама та співпраця: https://bit.ly/3YdjSo8
Контакт @okpavlenko
TGlist rating
0
0
TypePublic
Verification
Not verified
Trust
Not trusted
LocationУкраїна
LanguageOther
Channel creation dateJul 31, 2022
Added to TGlist
Jun 23, 2023
Linked chat

Statistic of Telegram Channel Коли ми говоримо про книжки

Subscribers

6 119

24 hours
40
0.7%Week
416
7.3%Month
430
7.6%

Citation index

0

Mentions1Shares on channels0Mentions on channels1

Average views per post

1 215

12 hours1 436
65.6%
24 hours1 215
29.3%
48 hours1 126
4.6%

Engagement rate (ER)

4.36%

Reposts8Comments0Reactions52

Engagement rate by reach (ERR)

15.46%

24 hours0%Week
0.12%
Month
0.3%

Average views per ad post

869

1 hour57966.63%1 – 4 hours22826.24%4 - 24 hours33338.32%
Connect our bot to the channel to find out the gender distribution of this channel's audience.
Total posts in 24 hours
4
Dynamic
2

Latest posts in group "Коли ми говоримо про книжки"

У першій сцені нового роману Кеті Кітамури «Прослуховування» акторка середнього віку, знана в певних колах, зустрічається з набагато молодшим чоловіком у безликому ресторані в діловому центрі Мангеттена. Вона — оповідачка цієї історії — охоплена тривогою й напруженням. Її розум заповнюють думки про те, як випадкові спостерігачі можуть тлумачити цю зустріч: як побачення хижачки з юнаком, як теплу зустріч матері з сином — або ж як щось геть інше, не менш неоднозначне.



Нову книгу Кеті Кітамури обговорюють в англомовному інтернеті досить голосно. У нас виходили її «Близькості» («Ще одну сторінку»), може і цю варто чекати.

Апдейт: кажуть, що буде 😎
Це фото зі з’їзду письменників і діячів культури, присвяченого столітньому ювілею «Енеїди» Івана Котляревського (Львів, 1898 рік). На фото три жінки: Євгенія Ярошинська, Наталія Кобринська, Ольга Кобилянська.

Про Євгенію Ярошинську ми, певно, знаємо найменше. Вона стояла у витоків українського жіночого руху, її тексти видавала Кобринська у своєму журналі «Наша доля».

Вона була письменницею, педагогинею, фольклористкою, етнографинею та, попри ранню смерть, залишила вагомий спадок.

До чого це я. «Уроборос» здає у друк книгу Євгенії Ярошинської — «Адресатка померла». Там — 21 оповідання, половина з яких друкується вперше з часу появи.
2019 рік, літо. Миша, 26-річна аспірантка з Києва, їде до Кракова, щоб долучитися до міжнародного проєкту з дослідження життя мігрантів. Та скоро дівчина усвідомлює, що гасла про гуманізм  – лише ширма для політичних ігор. Вона стикається із чужим болем і трагедіями людей, чиї життя руйнуються за зачиненими дверима. Насилля, зради й особисті втрати докорінно її змінюють. Якою ж Миша повернеться додому? І що на неї там чекає?
«Нерухомість» – це зріз людських доль перед пандемією, перед повномасштабною війною – історичні зсуви, як тектонічні зсуви, і наші життя, наче маленькі човники, що дрейфують у цьому океані білого шуму. Історія невпевненості і тривожності – про пам’ять, що зникає вже зараз за непомірним обсягом нової і нової інформації, болю, трагедій і руйнувань. І водночас історія про закоханість, що проривається, наче рослина через асфальт. 


Отаке буде у Лабораторії. Хочеться спробувати.
🎁 Даруємо дві книжки сучукрліту!


📚 «Вроцлавіта» Анни Дьоміної та «Ковбасокрад у Раю» Віталія Запеки можуть стати вашими.

Що потрібно зробити:

✍️Підпишіться на канал Своя полиця
️Підпишіться на Коли ми говоримо про книжки
️Натисніть на кнопку під оригінальним дописом.

🗓 Ім’я переможця оголосимо 11 квітня в оригінальному дописі! Успіхів! 💛📖

Кількість переможців: 1
Дата завершення: 11.04.2025 19:00
Складала вішлист, побачила, що в «Родоводі» вийшла нова книга Дар’ї Добріян — «Гріхи молодості. Паризький період Олександра Мурашка».

Дуже люблю його роботи, натхненні Парижем.
Випадкова знахідка — стаття Олени Кашуби-Вольвач про київський період (1928–1932 роки) художника Василя Овчиннікова та частина його спогадів про той час, коли там викладали Віктор Пальмов, Олександр Богомазов та інші.

Наш гуртожиток був не зовсім звичайний. Ми мешкали на території Михайлівського собору, в колишніх палатах ченців. Михайлівський coбор, зведений на терені Володимирської гірки, був прегарний. Його оточував глухий високий мур, у кількох флігелях мешкали ченці. Увечері в спеціальній кімнаті нагрівали окропу для чаю, і ми, студенти, наввипередки з ченцями бігали за окропом для чаю.


Важлива згадка про скасування певних курсів:

...цілковито скасувати їх, як це було зроблено згодом, на мою думку, було помилкою
...

Кумедний епізод подано за цитатою з праці Євгена Холостенка, з якого відповідні рисунки:

У майстерні, де він працював, і в усьому інституті “формально-технічні” дисципліни, типовий буржуазний формалізм, становили основний зміст усієї творчої роботи. Він примушений був малювати голих натурниць суцільною червоною фарбою, розв’язуючи «глибокі проблеми» формально-технічного порядку, що надзвичайно глибокодумно з’ясовували різноманітні професори, i, закінчивши подібне завдання, брався за наступне, — малювати ту саму або ж іншу натурницю, але обов’язково голу, — зеленою фарбою. Овчинніков ретельно виконував i те, i те.
Письменниця, парамедикиня, ветеранка Олена Герасим’юк запустила проєкт «Зміна ролей» на «Характері». Це серія розмов з українськими митцями та мисткинями, які стали на захист країни.

Перший гість — Дмитро Лазуткін, майор ЗСУ, поет, лауреат Шевченківської премії.

У розмові — спогади про читання поезії за кордоном, участь у міжнародному слемі, момент, коли він дізнався про свою нагороду.

Я ще не дивилася, але планую.

https://youtu.be/o6COTqJouuE?si=jeWl_XTxeXJnYDey
Сьогодні день жалоби, утримайтеся від публікації розважального контенту та зробіть донат на близький вам збір.

Страшні дні та ночі.
Обіймаю.
Книжка така, що втрачає вигляд після першого читання, не дуже зручна, зате носити з собою легко.

Є на мегогобукс.
Та на сайті видавництва.

Другу книгу авторки теж читатиму.
Аґустіна Бастерріка «Особливе м’ясо»

Книга, яку нікому не можеш порадити (ну, дивно ж радити антиутопію про канібалізм), але я глибоко вражена й повертаюся до неї вже деякий час.

Далі багато тригерів.

Унаслідок епідемії, яка знищила тварин, людство опинилося на межі голоду. Уряди легалізують канібалізм — розведення людей для споживання.


По-перше, це надзвичайно вправно зроблено: цей страшний світ, де їсти людей стало нормою, написано тривожно й так, що бачиш його. Авторка не описує світ — вона показує його через деталі. З точки зору письма для мене це було настільки цікаво, що хотілося розібрати, як саме це зроблено.

По-друге, попри те, що текст зазвичай описують як критику капіталізму, він глибший. Абсолютно тригерний, але заводить у роздуми: про те, як люди ставляться до тварин і яке значення вони для них мають; як суспільство може раціоналізувати навіть найстрашніші звірства — приймаючи їх, мімікруючи під них, виховуючи дітей уже з новими «цінностями».

Придумують правила для того, що від початку було неправильним, і використовують нові слова. Евфемізми — один із фундаментів нового устрою після «Переходу». А людей, яких вирощують для забою, заборонено називати людьми.

Мова, яку ми використовуємо, слова, що ми говоримо, формують нашу реальність. Маскування словами — велика сила, яка може бути небезпечною.

Це лише кілька думок, які були зі мною й досі залишаються поруч. Я ще багато думала про зоопарки й собак, про стару музику та про те, як традиції іноді підлаштовують під нові правила. І як можна бути проти системи, залишаючись при цьому на її чолі, складаючи правила, за якими вона працює, аби використати її у зручний момент.

Загалом — смілива книга, поки що у топі прочитаного.
Це репост)
Оксана це я та я люблю радити книжки.
Отже, завдяки Оксані Павленко в мене + 1 цікава книжка, яку я не знаю коли читати. Щоденники молодої Кобилянської це щось зовсім несподіване.
На фото — Галина Посвятовська у санаторії «Дебора», Браунс-Міллс (США), 1958.

Галина Посвятовська — відома польська поетка, яку у нас не так широко знають. Галина Посвятовська дитиною захворіла на серце, і все її життя стало суцільною боротьбою з хворобою, що відображалося і у текстах.

У 21 Галина стала вдовою. Її чоловік Адольф Посвятовський мав проблеми з аортою, вони й познайомилися у санаторії. Лікарі називали їхній шлюб самогубством, бо вважали, що по одному вони ще якось справляться, разом — ні.

Коли вдалося зробити успішну операцію на серці в Америці, вона подала купу запитів та отримала стипендію у жіночому коледжі Сміт.

Віслава Шимборська вже після смерті присвятила їй вірш, вони встигли трохи поспілкуватися за життя.

Галина померла у 32 роки.

І поки я просто захоплююся історіями — у «Стилет і Стилос» виходить її збірка.
Reposted from:
Редакторка avatar
Редакторка
Була зранку телефоном з «Радіо Хартія», говорила про «Перший вінок».

До цього слухала ефір та розплакалася. Слухайте їх, обовʼязково.

Дякую за фото❤️
Litosvita запустила Cultosvita.

Буде круто, підписуйтесь тут.

Records

07.04.202523:59
6.1KSubscribers
19.08.202223:59
200Citation index
13.02.202423:59
8.2KAverage views per post
07.04.202523:59
1.3KAverage views per ad post
26.10.202323:59
19.52%ER
13.02.202423:59
159.74%ERR
Subscribers
Citation index
Avg views per post
Avg views per ad post
ER
ERR
JAN '23JAN '24JAN '25

Popular posts Коли ми говоримо про книжки

Степан (знищений)
Авторка «Море спокою» одружилася у книгарні зі своєю партнеркою 🤍💫
Ілларіон Павлюк подав заяву на вихід з «Українського ПЕН»

Організація абсолютною більшістю активних членів проголосували проти виключення письменника Юрія
Винничука.
Це рішення, а також великою мірою обговорення, що
передувало голосуванню, переконали мене, що сенсу
лишатися частиною організації немає. А ще ті аргументи, що лунали в обговоренні, але не були почуті більшістью.
Я вважаю, що правозахисна роль «ПЕН» це обʼєднувати майстрів слова для захисту прав людини. І що це важливіше, ніж обʼєднуватися й захищати одне одного. Але я в меншості.
«ПЕН» прийняв рішення, яке більше пасувало би профспілці.
Що теж може бути, чому ні. Просто я вступав не в профспілку.
Вдячний всім тим, хто боровся.
Reposted from:
DIVOCHE.MEDIA avatar
DIVOCHE.MEDIA
Українського письменника Юрія Винничука виключили з PEN Ukraine через його колонку під назвою «Була колись розпусна епоха», яку він написав, реагуючи на звинувачення викладача Львівського національного університету імені Івана Франка, професора Йосипа Лося в домаганнях.

«Виконавча рада Українського ПЕН ухвалила рішення про виключення Юрія Винничука з Українського ПЕН за публічні висловлювання, що суперечать цінностям організації та шкодять її репутації. Український ПЕН не толерує проявів гендерно зумовленого насильства і дотримується принципів, висловлених у Women’s manifesto Міжнародного ПЕН, зокрема у його першому пункті Non-violence (“…покласти край насильству проти жінок у всіх його формах, зокрема юридичних, фізичних, сексуальних, психологічних, вербальних та цифрових…”)», — зауважили в PEN Ukraine.

@divochemedia
🎁 Даруємо дві книжки сучукрліту!


📚 «Вроцлавіта» Анни Дьоміної та «Ковбасокрад у Раю» Віталія Запеки можуть стати вашими.

Що потрібно зробити:

✍️Підпишіться на канал Своя полиця
️Підпишіться на Коли ми говоримо про книжки
️Натисніть на кнопку під оригінальним дописом.

🗓 Ім’я переможця оголосимо 11 квітня в оригінальному дописі! Успіхів! 💛📖

Кількість переможців: 1
Дата завершення: 11.04.2025 19:00
Це фото зі з’їзду письменників і діячів культури, присвяченого столітньому ювілею «Енеїди» Івана Котляревського (Львів, 1898 рік). На фото три жінки: Євгенія Ярошинська, Наталія Кобринська, Ольга Кобилянська.

Про Євгенію Ярошинську ми, певно, знаємо найменше. Вона стояла у витоків українського жіночого руху, її тексти видавала Кобринська у своєму журналі «Наша доля».

Вона була письменницею, педагогинею, фольклористкою, етнографинею та, попри ранню смерть, залишила вагомий спадок.

До чого це я. «Уроборос» здає у друк книгу Євгенії Ярошинської — «Адресатка померла». Там — 21 оповідання, половина з яких друкується вперше з часу появи.
Всі: щоденники читання
Я:
Читаю про Климентину Попович та її закоханість у Франка. А потім прочитала про її чоловіка:

1890 року Климентина вийшла заміж за священника (а насправді - домашнього тирана) Омеляна Боярського й переїхала в село Вашківці (тепер — Вижницького району Чернівецької області), де її чоловік отримав парафію.

Відтоді почалася болісна трансформація «гарної дівчини, пахучої квітки» (Іван Франко, «Одповідь») у змарнілу, нещасливу жінку: «Ревнивий чоловік не міг простити їй Івана. Навіть при гостях о. Омелян переодягався у вбрання Івана Франка (вишиванку та сірий костюм у будні; у вишиванку та синій костюм у свята), аби покепкувати, познущатися з бідолашної. Звідтоді в її чоловіка зʼявилося хобі: заводити коханку та будувати їй хату.
06.04.202509:53
Сьогодні день жалоби, утримайтеся від публікації розважального контенту та зробіть донат на близький вам збір.

Страшні дні та ночі.
Обіймаю.
Чи купили б ви Великий робочий зошит для людей з тривожністю?

А якщо це Інтерактивний зошит для психів (ще й за редакції О. Фреймут)?

#ДумкаПро #книги
Людина провела книжковий клуб у музеї ❤️
Ко Сасакі, відомий японський фотожурналіст, презентує фотокнигу «Херсон» — про життя українців у війні. Видання охоплює понад 200 днів його роботи в Україні, з літа 2022 року. У книзі — 160 знімків із прифронтових територій, історії цивільних та військових, а також особисті нотатки автора.

Сасакі працював для The New York Times, був у журі World Press Photo.

Зараз він збирає краудфандингом кошти на друк.

Книга вийде у квітні.
Вау!

Основи 💅
У Франка ставлять Підмогильного. Камерна сцена, тож квитки -- велика рідкість, але я планую упіймати.
Увесь тираж «Детектив Дупка» утилізують 😭

Видавництво «Моя книжкова полиця» було змушене піти на такий крок, через помилку з погодженням макета цієї дитячої книги із правовласником — японським видавцем.
Log in to unlock more functionality.