Мир сегодня с "Юрий Подоляка"

Труха⚡️Україна

View

Николаевский Ванёк

View

Мир сегодня с "Юрий Подоляка"

View

Труха⚡️Україна

View

Николаевский Ванёк

View

Сніг_на_голову

Тексти, недотексти, перетексти.

TGlist rating

TypePublic

Verification

Not verified

Trust

Not trusted

Location

LanguageOther

Channel creation dateNov 01, 2022

Added to TGlist

Nov 17, 2023

I own this channel

History of changes

Linked chat

Балачки притрушених❄️

Statistic of Telegram Channel Сніг_на_голову

More details

Subscribers

94

24 hours00%Week

11.1%Month

33.2%

Citation index

0

Mentions1Shares on channels0Mentions on channels1

Average views per post

22

12 hours200%24 hours220%48 hours290%

Engagement rate (ER)

31.82%

Reposts0Comments0Reactions7

Engagement rate by reach (ERR)

0%

24 hours0%Week0%Month0%

Average views per ad post

0

1 hour00%1 – 4 hours00%4 - 24 hours00%

More details

Connect our bot to the channel to find out the gender distribution of this channel's audience.

Total posts in 24 hours

0

Dynamic

Latest posts in group "Сніг_на_голову"

All posts

10.04.202514:32

Занурення

"Моє глибоке дитя,
твого дна не дістатись ніколи.
Тобою матусі страшать інших матусь,
хоч тобі всього чотири.
Не високорозвинений савант -
аутист звичайний.
Покруч без'язикий".
- - - - - - - - - - - - - - - - -
Чорне на чорному, кажуть,
ще можна розгледіти.
Діти збираються в зграйки,
мов ті воронята.
Битися, рвати їх спокій затято,
як шмату - твоє заняття.
Лет іт бі.

Біле на білому, кажуть,
що можна відчути.
" Сину, з якого боку вийдеш
на сушу сушитись?"
Перші свідомі слова вилітають
на волю судомним криком -
спокута.

Біле на чорному часто
не видно і зовсім.
Чом кулачки розбиваються
об небосхили?
Спить бісеня горілиць на асфальті,
лякає людей і чілить.
Бідосі.
- - - - - - - - - - - - - - - - -
Конспектую концепти.
Нормотипові. Типи нормові.
Відмежуватися від обмеження,
щоб лялечка не задихнулася
в коконі ізоляційної стрічки.
Втрата води смертельна.
Голова - кард рідер
для зчитування маст рідів.
Потрібне повне оновлення.
Доступне певне умовлення.
Кінд обдирає осердя
охриплого голосу -
видайте ордер.
"Всміхнися, мій сину,
нарешті тебе почули".

МТБ 2 1
цундерехаййомугрець

02.04.202509:27

ау
ти
st

чуєш мамо
моя голова це футбольний м'ячик
яких добре відскакує від стіни і підлоги
я вмію складати сірники один на одного
23 штуки
чому сьогодні ми снідаємо так рано
аж на 5 хвилин раніше ніж завжди
я не ляскаю долонями по тарілці
просто махаю руками
не дивись мені в очі
цей куток цікавіший за твій погляд
навіщо мені тихі короткі слова
якщо не розумієш моїх довгих криків
не обіймай і не торкайся мене
не люблю щоб це робили чужі
хто ти мені мамо
але я не боюсь тебе
я нічого не боюсь
все неважливе крім колеса
червоної поламаної машинки
я не мавпуватиму примітивну людську поведінку
у мене свій шлях

02.04.202509:26

Інклюзія

Хлопець любив гострі предмети.
Вони надавали руху і фарб речам.
Якщо собаку сильно тицьнути виделкою,
той починав скавуліти і жваво вигинатись,
й припиняв прискіпливо і сумно дивитись в очі.
Напевне, псові ставало веселіше.

Хлопець ненавидів очі.
Він не розумів їхньої природи,
бо ніхто ніколи не міг їх торкнутись.
Вони зі скла, блищать, тверді, як льодяники,
і, напевне, дуже дорогі,
раз навіть мама не дозволяє їх помацати –
боїться, щоб не розбив.

Хлопець знався на крові.
Вона тепла й волога,
часто текла йому з носа.
Це нагадувало миті,
коли він забував сходити до туалету –
ставало тепло і вогко, так само було й
коли інші діти спорожнялись у його кишені.

Хлопець був звичайним аутистом,
доки одного разу мама не назвала його особливим,
вихователь – покликаним,
панотець – вибраним,
вічно заплакана молода пані з 10-го поверху – дитиною дощу.
Ті чотири означення зруйнували його світ.
До того часу, коли інші діти звертались до нього «ідіот»,
він чітко розумів своє «Я».

квітень, 2017

02.04.202509:26

Сьогодні День поширення інформації про аутизм.
Це не хвороба, не бубця, воно не лікується і саме не проходить. З цим просто живуть.
З того приводу мої два тексти щодо.

31.03.202513:39

а нас гуляло щоразу троє.
за нами назирці ходили назгули.
заводи гуділи - то їхнє діло,
а нам би зривати аличу спілою.

нас було завжди видно здалеку –
порох курився у спеку з-під великів.
небезпека на коліях, трасі, озері,
трансформаторних будках, недовисотках.

нас люди бачили і обходили,
казали "бісові дитинята.
що з них узяти, отой без тата,
а в інших теж сімейки сумнівні".

нас відкидали, казали "покидьки",
коли в магазі вкрали цигарки.
помарки стерлись, коли ми виросли
до двох на три могили братської.

25.03.202511:20

Люди б'ються головами об стіни.
Люди б'ються
і розбиваються.
І немає невинних, ні винних:
просто стіни,
на жаль, вольфрамові;
просто люди – ламаються.

#думки_на_голову

13.03.202507:31

сніг на голову

Скринінг

До Роскілле, здається, хвиля...
Ухвалюю миттю рішення, за яке похвалять
брати – не бранці – отже, видимі.
Згодом, колись, посидимо,
послухаємо доброго року,
доброго рому вип'ємо,
колись, року божого невизначеного.

Змінними на землю – перезарядка.
Новий людиноприпас
припасовується до зброї.
Збоїть. Бог киває несхвально,
береться асистувати, сортує набої.

Далі роба, що робить прозорим.
Полонені за полем зору.
І стаєшся об'єктом без самости...

Волосся не росте після смерті,
але й так патлатий – отут і хіпую.
Роскілер розстріляв мої мрії про Роскілле.

05.03.202506:34

Ціпенію за мить до пробудження
збляклого саду,
що осілим здається ось тут на віки.
Ніби цінність родинна мені переходить у спадок
із ґудзами на тілі, кублом поголів'я страхів –
їхні роги тривкі.

Цяпкотить десь у тріщинах попід корою зневіра,
вимивають щоглибші провалля гадки.
Обрубати б коріння – та важчають сонячні гирі -
їх на всохлі рамена вкладають тендітно на мить.
На віки? На віки...

Межи хмарних тенет хоче знову заплутатись віття -
але небо нестале, хистке, ніби лист
поосіннього зимного геть збайдужілого світу.
І вгрузаю ще дужче в чорнозему вар, і ніщо не болить.
Ціпенію умить.

21.02.202513:53

День подяки

Вітаю!
Сьогодні нам,
на жаль,
не доведеться зустрітися,
бо, можливо,
я б таки набралася хоробрості
і сказала усе,
що потрібно
сказати
про велику дівчинку з дитинства
яка виросла у маленьку дівчинку
в дорослому віці.
Це, як у Бенджаміні Баттоні,
але однозначно недобре.

Навчила мене
звертатися на "ви",
та чи з належною повагою?..
Дякую,
за все,
за що годиться дякувати:
сині очі,
колір волосся,
будова тіла.
За 9 місяців казкових очікувань,
що будеш доброю мамою.

Дякую тобі за недоспані ночі,
про які нагадувала щоразу
при нагоді і
без нагоди.
Ще оці ляскоти скакалкою
по голих колінцях і литках,
як перше знайомство
з несправедливістю.

За скупість обіймів,
що аж
сумніваюся
чи взагалі були насправді.
Вічне балансування
над прірвою
між батьком і дітьми,
у якому
ніхто
не вцілів.
За невтручання і нехвилювання
там, де варто було би
сходити з розуму.

Дякую
за металевий голос у розмовах
і його шовковість у піснях.
За те, що я стала
незламною жінкою
і люблю співати.

Я ненавиджу тебе, мамо.
Дякую й за це.

З любов'ю, твоя донька.

29.01.202507:46

На локалі

Чорний чоловічок
з червоною головою
зі секондхендівського німецького автобуса
переслідує у снах,
зависає перевернутим
знаком оклику.
Велика крапка
здається
калюжою крові
і я кажу собі,
шо то не моє,
чужинське,
пригнане
тисячакілометровими автошляхами
спеціально,
щоб лякати
отою нетутешністю,
незвичністю,
латинкою на вицвілих
інформаційних наліпках.

"Lehnen Sie sich niht gegen gie Tür".
"Не притуляйтеся до дверей".

Та лиш біля дверей і можна
постояти
кляті 11 зупинок,
тривалістю у півтори години,
щоб не
задихнутися в заторах
у бункерному
німецькому автобусі
без кондиціонера
і з вікнами,
що не відчиняються.

Люк над головою нагадує,
що вихід є,
але жіночки,
які волають про протяги,
не бачать і
не хочуть жодного виходу,
ані свіжого повітря.

Чорний чоловічок
з відокремленою
від тіла головою
гойдається на новеньких шинах
старими дорожніми ямами
і регоче з нашої европейськості.

Бісить мене
більше
за спітнілих жіночок
і зелену цвіль
на гумових віконних рамах.

Притуляюся щільніше
до дверей,
з надією
таки випасти
з секонхендівської европейськости,
що нам
її передали
після списання.

23.01.202522:02

Вечірнє повітря здається їдким, як азот розріджений,
обпалює холодом горло, трахею і бронхи.
І наче оцей саме день є останнім за Брохом,
і ця лихоманка вартує епічної смерті Вергілія.

Крильми омелюхи розшарпують груди слабі зсередини
у хижих змаганнях віддерти криваві припаї.
Душу тих птахів, у легені тіла загортаю,
викашлюю згустками крові на сонячне хутро ведмедиці.

Вона третю ніч ось чатує на ліжку обабіч хворої:
вкриває, як зимно; облизує скроні гарячі.
Хай тільки засну - неодмінно мовчанням віддячу
за те, що зганяє птахів з білих вуст, білим болем розораних.

Впокорена сном, обезвільнена – зрушиться тінь на вилиці –
сподоблюсь безпам'яті, тиші, пустої сторінки.
Вергілій ніколи не знав, як помирає жінка,
яка відпустила усіх небайдужих звірів до чистилища.

21.01.202516:29

не вмію ні з ким ділитися.
то було очевидним ще у дитсадку.
ховала іграшки від дітей
і гралася сама ними в куточку кімнати.

ненавиджу з кимось ділитися.
бо спершу хтось під'їдає з тарілки,
а потім чоботом відчиняє двері
в особистий простір,
наче лиш так і повинно бути.

не буду з ніким ділитися.
і з тими, що катаючись на молодому трамваї сміють називати Сихів
власним домом,
ніби бачили його болота
і перші дерева, висаджені
вздовж проспекту.

ніколи не ділитимусь
з ними всіма, хто на моє,
бляха, місто каже
"за ґод жизні етат ґорад
успєл стать маім".

15.01.202520:01

Балерина вночі на ліжку випростує стопи
і танцює своє па-де-де на великій сцені;
і пригадує, як танцювала поміж окопів
перший акт за життя, що його награвали смертні.

І не тисне броня, і повітря не чинить опір.
Уві сні здаються фантомними злічені втрати.
Балерина випростує знову фантомні стопи
і танцює па-де-труа за сестру і за брата.

06.01.202520:41

Не зводьте стіни навколо мертвих – нехай ідуть
у водорінні простори степу і згарів
тлусть,
поміж осілу шерхаву втому, гаркаві сни,
най бідно-ціло не втягне дому в аркан війни.

Не кресліть кола – жінок розп'ятих це не спасе.
Перейми болю. Німотно взяті тепер й на все.
Забули очі, що вміли зріти - залляла лють.
Ганьбу жіночу, зомлілі квіти в ярці вкладуть.

У небосліззя висока нута* – низька хода.
Немов залізні потоки-прути – в серцях вода.
Заводить нині й навіки щедро у нас Перун.
Не зводьте стіни заради мертвих -
нехай живуть.

*нута - нота