Не пройшло і декілька днів після прочитання «Про що ми говоримо, коли говоримо про любов» Карвера, як в свідомості виникло «дайте ще»
«Собор» (збірка оповідань)
Реймонд Карвер
5/5
Персонажі «Собору» всі ті самі звичайні американці представники робітничого класу, які в буденному відчаї живуть своє нестабільне життя дорослих людей. Вони пʼють, курять, навіть відвідують профілакторії для алкоголіків, ходять на аукціони з вживаними речами, розлучаються, сходяться
Тексти Карвера критично мінімалістичні, та попри це автору за декілька сторінок вдається плавно провести за ручку своїх персонажів, які проходять певну трансформацію. Так наприклад Фран («Пірʼя»), яка точно знає, що не хоче мати дітей, у кінці оповідання пропонує чоловіку стати батьками; інший, так і не названий герой («Собор»), який не любить не схожих на нього людей, долає цю нелюбов, коли проводить вечір зі сліпим чоловіком; ще інший герой проживає розлучення з дружиною та приймає свою нову реальність через символічну гарячку
Щодо символізму та метафор, текст може бути відкритим до інтерпретацій. Автор не навʼязує один єдиний варіант з поясненням. Кожне оповідання скоріше як дзеркало, в якому можна відслідкувати свої власні реакції на прочитане
Теми, які Карвер порушує в збірці «Собор» перегукуються з темами зі збірки «Про що ми говоримо, коли говоримо про любов», а деякі тексти є немов різними версіями однієї і тієї самої історії. Наприклад:
• в «Про що ми говоримо…» маємо історію про батька й сина, які роками не бачились та нарешті зустрілись («Торбинки»), а в «Соборі» є історія про батька й сина, які роками не бачились та певним чином їхня запланована зустріч зірвалась («Купе»)
• в «Про що ми говоримо…» є історія, як пара на гаражному розпродажі обирає меблі («Може потанцюєте?»), в «Соборі», є історія, де пара збирається на аукціон, щоб купити там холодильник
• в «Про що ми говоримо…» є історія про батьків, які переживають те, що їхнього сина збиває машина і чекають інформацію від лікарів («Ванна»), а в «Соборі» є рівно те саме оповідання, тільки в ньому ми дізнаємось продовження історії («Маленька радість»). При цьому цікаво, що обидва оповідання (як і загалом всі тексти Карвера) немов красиво незавершені
Незавершеність в прозі Карвера – це постійний прийом письменника, який робить його тексти ще реалістичнішими, бо ж історії з реального життя насправді також мають відкриті фінали, адже життя триває й далі
Раджу до читання цю прекрасну книгу (а ще краще читати поспіль обидві збірки, спочатку «Про що ми говоримо, коли говоримо про любов», а потім «Собор»)
На цьому все💚
#ЗК_відгук 116 (10)
