Educational
страшно середньовічне
Educational
06.05.202507:50
звірята з рукопису xv століття всіма своїми виразами писків показують, що вже в цьому ковчезі наплавалися й воліли б забути його, як страшний сон. добре, що голуб якраз повертається з оливною гілкою — може, вдасться уникнути бунту на кораблі.
#глибоківоди
#глибоківоди
03.05.202508:14
адам і єва повертаються додому після вчорашнього.
(ну, майже. пам'ятаєте апокриф із житієм адама і єви, де вони намагалися покутувати, стоячи в холодних річках? то ця мініатюра з часослова 1430-х років (f. 24v) стосується періоду, коли їх щойно вигнали з раю й вони не навчилися ще ні одягу собі робити, ні їжі здобувати — повзають, бідолахи, шукають).
#голілюди #свояатмосфера
(ну, майже. пам'ятаєте апокриф із житієм адама і єви, де вони намагалися покутувати, стоячи в холодних річках? то ця мініатюра з часослова 1430-х років (f. 24v) стосується періоду, коли їх щойно вигнали з раю й вони не навчилися ще ні одягу собі робити, ні їжі здобувати — повзають, бідолахи, шукають).
#голілюди #свояатмосфера
29.04.202507:35
сьогодні в нашій нерегулярній рубриці «сови, які бачили чимало лайна» — сова з часослова xvi століття, у якої від усього побаченого лайна аж око сіпається. (а от її сусід папуга ще зовсім зелений, тож вага цього світу поки що не встигла відбитися на виразі його дзьоба).
#совоньки
#совоньки
25.04.202507:47
божа мама з французького монастиря кларисок учить ісусика читати. (автором скульптури, ймовірно, був нідерландець клаус де верв — а може, хтось із його учнів — десь у 1410-х роках).
#гарнеякбожамама #куточокбібліофіла #дитинствоісуса
#гарнеякбожамама #куточокбібліофіла #дитинствоісуса
21.04.202507:41
ісус видає святому петрові ключі від хати, святому павлові — список покупок, а євангелістові луці в образі крилатого бичка — завдання скласти атмосферний плейлист. буде вечірка.
мініатюра з французького євангелія іх століття.
#свояатмосфера
мініатюра з французького євангелія іх століття.
#свояатмосфера
18.04.202512:19
05.05.202507:52
хтось занадто підкрутив температуру в пекельному спа, то клієнти невдоволені.
мініатюра з коментованого апокаліпсису хі століття.
#біси #пекельце
мініатюра з коментованого апокаліпсису хі століття.
#біси #пекельце
02.05.202508:06
мавпа з часослова кінця xv століття дбає про свого котика і збиває йому свіжесеньке масло.
#котики #маргіналії #робочібудні
#котики #маргіналії #робочібудні
28.04.202507:55
біс, який щиро любить свою роботу, на мініатюрі з рукопису кінця xv століття.
плідного понеділка нам усім.
#біси #пекельце #голілюди
плідного понеділка нам усім.
#біси #пекельце #голілюди
24.04.202507:41
часослов із 1470-х років попереджає, що варто стерегтися комах-переростків. які в них інші проблеми були.
(а з другого боку, я й так хрущів побоююся, а тут іще оце).
#маргіналії
(а з другого боку, я й так хрущів побоююся, а тут іще оце).
#маргіналії
20.04.202507:44
великодній комікс із євангелія 1180-х років, який треба читати справа наліво і знизу вгору.
• ось марія магдалина приходить до порожнього гробу;
• ось зустрічає в саду воскреслого христа, який просить руками його не чіпати;
• ось розповідає про цю зустріч апостолам, а вони такі: «воу-воу, жінко, постривай», — потім жалкуватимуть, що одразу не послухали.
#порожнійгріб
• ось марія магдалина приходить до порожнього гробу;
• ось зустрічає в саду воскреслого христа, який просить руками його не чіпати;
• ось розповідає про цю зустріч апостолам, а вони такі: «воу-воу, жінко, постривай», — потім жалкуватимуть, що одразу не послухали.
#порожнійгріб
18.04.202507:57
концерт ніка кейва — не зовсім те місце, куди хтось ішов би, щоб почути житіє бельгійської святої з xii–xiii століть, але нік кейв уміє дивувати. п’ятий трек на його альбомі «henry’s dream» з 1992 року — це стисло переказана історія христини дивовижної (латиною — christina mirabilis).
кейв співає, що christina the astonishing was the most astonishing of all, і хоча я би тут сперечалася щонайменше щодо теклі на вогненній колісниці, одна деталь христининої біографії точно дивовижна: мало в яких святих житія починаються зі смерті. дівчині було трошки понад двадцять, коли вона померла — чи від аскетичного виснаження, чи від епілептичного нападу. та коли її вже відспівували у храмі, христина зненацька піднялась із труни й, нажахавшись смороду людських тіл, підлетіла до стелі, де лишалася впродовж усієї меси. аж потім священникові вдалося зманити її донизу гостією.
вочевидь, ніхто не знав, що в таких ситуаціях робити, тож христину просто відпустили додому, а там вона розповіла рідним, що після смерті побувала в чистилищі (де бачила кількох знайомих), у пеклі (де бачила кількох знайомих) і в раю (де бачила бога; про знайомих у раю христина чогось не згадала). бог сказав їй, що дуже тішиться з її присутності, але має для неї вибір: або вона просто лишається на небесах, або повертається у світ живих, щоби покутувати за грішників, відчуваючи муки пекельні, хоча її тіло й лишатиметься неушкодженим. христина, повна співчуття до менш святих людей, одразу обрала другий варіант — ось так і вийшло, що вона встала з гробу.
не знаю, чи напружилися її рідні від цієї розповіді, але варто було. бо вже невдовзі христина втекла з дому й почала покутувати. вона залазила в піч, де пікся хліб, а якщо великих печей поблизу не було, встромляла руки в полум’я у грубці; кидалася під млинове колесо й дозволяла йому себе крутити; ставала в казани з окропом; взимку заходила в крижану річку й цілими днями там стояла; ходила до шибениці й вішалася поруч із засудженими; забігала в зарості терну й рвала собі тіло; а одного разу приманила всіх собак міста й дала їм себе шматувати. від усіх цих покут вона відчувала біль і кричала, як кожна звичайна людина, але тіло її лишалося ціле чи принаймні дуже швидко гоїлося. ще христина не втратила здатності до левітації, тож залітала на високі вежі й у крони дерев, щоб не чути людського смороду, і сиділа там тижнями, потерпаючи від голоду. одного разу вона так зголодніла, що аж попросила бога якось зарадити — і з її грудей раптом полилося молоко, яким свята й живилася, поки не вирішила злізти.
її рідним це все не дуже подобалося, вони навіть побоювалися, що христина одержима бісами, то найняли мисливця за головами, щоби її привів. мисливець вистежив святу, зламав їй ногу, щоб не тікала, й у такому стані притягнув до рідних; вони ж ув’язнили дівчину, причепили їй на шию дерев’яне ярмо, від якого в неї на плечах аж виразки повідкривалися, і годували її черствим хлібом із водою (ще вони покликали лікаря лікувати їй ногу, тобто не вкрай монстрами були; але христина обурилася, що їй пропонують якогось лікаря, крім христа, і поскидала перев’язки). господь знову відповів на христинині волання, скориставшись її грудьми: цього разу з них потекла чиста запашна олія; свята присмачувала нею собі хліб і мастила виразки на плечах. побачивши це, родина вирішила, що таки бог, а не біси, сидить у христині, і відпустила її.
дівчина пішла у світ звіщати про чистилище, і довкола неї стали збиратися натовпи людей, що священникам загалом подобалося, бо тема хороша, але й тривожило, бо такі надмірності в покуті могли дати хибний приклад мирянам, які не мали дару незнищенності. тому вони стали молитися, щоб бог трохи прикрутив феєрію христининої поведінки — і бог їх послухав (але так зовсім трохи). далі було ще пів століття пророцтв, покут і чудес (і ще одне воскресіння!), але в нас закінчується місце, а ви й так, мабуть, зрозуміли, чому нікові кейву могла сподобатися ця історія.
житіє христини записав тома з кантімпре, раджу почитати, надто якщо ви давно не кричали чаєчкою (чи то пак мартинчиком).
#тяжкобутисвятим #святітакісвяті
кейв співає, що christina the astonishing was the most astonishing of all, і хоча я би тут сперечалася щонайменше щодо теклі на вогненній колісниці, одна деталь христининої біографії точно дивовижна: мало в яких святих житія починаються зі смерті. дівчині було трошки понад двадцять, коли вона померла — чи від аскетичного виснаження, чи від епілептичного нападу. та коли її вже відспівували у храмі, христина зненацька піднялась із труни й, нажахавшись смороду людських тіл, підлетіла до стелі, де лишалася впродовж усієї меси. аж потім священникові вдалося зманити її донизу гостією.
вочевидь, ніхто не знав, що в таких ситуаціях робити, тож христину просто відпустили додому, а там вона розповіла рідним, що після смерті побувала в чистилищі (де бачила кількох знайомих), у пеклі (де бачила кількох знайомих) і в раю (де бачила бога; про знайомих у раю христина чогось не згадала). бог сказав їй, що дуже тішиться з її присутності, але має для неї вибір: або вона просто лишається на небесах, або повертається у світ живих, щоби покутувати за грішників, відчуваючи муки пекельні, хоча її тіло й лишатиметься неушкодженим. христина, повна співчуття до менш святих людей, одразу обрала другий варіант — ось так і вийшло, що вона встала з гробу.
не знаю, чи напружилися її рідні від цієї розповіді, але варто було. бо вже невдовзі христина втекла з дому й почала покутувати. вона залазила в піч, де пікся хліб, а якщо великих печей поблизу не було, встромляла руки в полум’я у грубці; кидалася під млинове колесо й дозволяла йому себе крутити; ставала в казани з окропом; взимку заходила в крижану річку й цілими днями там стояла; ходила до шибениці й вішалася поруч із засудженими; забігала в зарості терну й рвала собі тіло; а одного разу приманила всіх собак міста й дала їм себе шматувати. від усіх цих покут вона відчувала біль і кричала, як кожна звичайна людина, але тіло її лишалося ціле чи принаймні дуже швидко гоїлося. ще христина не втратила здатності до левітації, тож залітала на високі вежі й у крони дерев, щоб не чути людського смороду, і сиділа там тижнями, потерпаючи від голоду. одного разу вона так зголодніла, що аж попросила бога якось зарадити — і з її грудей раптом полилося молоко, яким свята й живилася, поки не вирішила злізти.
її рідним це все не дуже подобалося, вони навіть побоювалися, що христина одержима бісами, то найняли мисливця за головами, щоби її привів. мисливець вистежив святу, зламав їй ногу, щоб не тікала, й у такому стані притягнув до рідних; вони ж ув’язнили дівчину, причепили їй на шию дерев’яне ярмо, від якого в неї на плечах аж виразки повідкривалися, і годували її черствим хлібом із водою (ще вони покликали лікаря лікувати їй ногу, тобто не вкрай монстрами були; але христина обурилася, що їй пропонують якогось лікаря, крім христа, і поскидала перев’язки). господь знову відповів на христинині волання, скориставшись її грудьми: цього разу з них потекла чиста запашна олія; свята присмачувала нею собі хліб і мастила виразки на плечах. побачивши це, родина вирішила, що таки бог, а не біси, сидить у христині, і відпустила її.
дівчина пішла у світ звіщати про чистилище, і довкола неї стали збиратися натовпи людей, що священникам загалом подобалося, бо тема хороша, але й тривожило, бо такі надмірності в покуті могли дати хибний приклад мирянам, які не мали дару незнищенності. тому вони стали молитися, щоб бог трохи прикрутив феєрію христининої поведінки — і бог їх послухав (але так зовсім трохи). далі було ще пів століття пророцтв, покут і чудес (і ще одне воскресіння!), але в нас закінчується місце, а ви й так, мабуть, зрозуміли, чому нікові кейву могла сподобатися ця історія.
житіє христини записав тома з кантімпре, раджу почитати, надто якщо ви давно не кричали чаєчкою (чи то пак мартинчиком).
#тяжкобутисвятим #святітакісвяті
01.05.202507:31
на травневій мініатюрі з часослова 1480-х років усім весело, усі відпочивають і ніхто навіть не збирається гепнутися з коня.
#навсесвійчас
#навсесвійчас
+6
27.04.202507:48
чернетки мініатюр із маргінесів незавершеного рукопису про шарлеманя з кінця xv століття.
#маргіналії
#маргіналії
23.04.202507:38
на березневій мініатюрі з розкішного часослова герцога беррійського селяни клопочуться своїми сезонними справами й абсолютно не зважають на те, що ген на горизонті над вежею замку лузіньян літає дракониця. а ви, якщо читали вчорашній допис, драконицю не тільки помітите, а й здогадаєтеся, що зовуть її мелюзиною.
жан беррійський виводив свій родовід від мелюзини, тільки з маминого боку, тож її поява в цьому рукописі невипадкова; і вас, мабуть, ні разу не здивує, що саме він замовив жанові арраському написати роман про неї. бо якщо вже є така можливість, то родинні історії треба розповідати гарно.
#робочібудні #навсесвійчас
жан беррійський виводив свій родовід від мелюзини, тільки з маминого боку, тож її поява в цьому рукописі невипадкова; і вас, мабуть, ні разу не здивує, що саме він замовив жанові арраському написати роман про неї. бо якщо вже є така можливість, то родинні історії треба розповідати гарно.
#робочібудні #навсесвійчас
+1
19.04.202507:56
традиційне передвеликоднє зішестя в пекло — цього разу з меланхолійним сатаною, експресивними бісами й дуже серпанковим одягом на тих нечисленних постатях, на яких таки є одяг (і тільки янгол при повному параді прийшов, мабуть, не отримав повідомлення про дрескод).
частина вівтарного образу роботи бартоломе бермехо, 1470-ті роки.
#голілюди #пекельце
частина вівтарного образу роботи бартоломе бермехо, 1470-ті роки.
#голілюди #пекельце
17.04.202514:48
котик із усіх сил допомагає готувати завтрашній довгочит за мотивами пісні ніка кейва. (спойлер теми — у приміточці на екрані).
#вечірнінотатки #котофабрика
#вечірнінотатки #котофабрика
03.05.202513:07
не знаю, чи ви знали, але я — книжкова блогерка. рукописи — це книжки? книжки. я про них блогую? блогую. у мене навіть є коти, які не проти позувати для бібліофільського контенту. і цього літа ми з іншими книжкоблогерками (і навіть одним блогером), які пишуть про, емм, менш витриману часом літературу, вирішили влаштувати спільну розвагу під тегом #сучукрліто.
ідея в тому, що до серпня ми всі разом (і ви, якщо схочете) читатимемо сучукрліт (себто зовсім свіжі українські тексти, яким 35 років максимум), розказуватимемо про них, а потім хтось отримає подарунки. весело, приємно і підтримка місцевого книговиробництва, what's not to like.
щоб долучитися, треба просто читати й писати відгуки, а потім маякнути про це організаторам. відгуки можна публікувати на які завгодно жанри й теми, від наукової літератури до детективів, на яких завгодно платформах, від гудрідсу до тіктоку, головне — щоб вони були
• про українські книжки, написані вже за незалежності,
• публічно видимі
• й із тегом #сучукрліто.
посилання на ці відгуки до 31 серпня збиратиме в коментарях до спеціального допису добра дафа, що зголосилася взяти на себе логістику всього двіжу; потім вона складатиме їх у табличку, яка, якщо все спрацює, зрештою стане великою загальнодоступною базою дописів про свіжу українську літературу. то якщо долучаєтеся, неодмінно коментуйте там (і залишайте в коментарях суто посилання).
що більше ви писатимете про українські тексти, то більше у вас буде шансів отримати фінальний пакунок із книжок і всіляких дрібничок (поки що показати не можу, бо ми його ще не склали, але буде цікаво). на участь у розіграші пакунка треба щонайменше три відгуки, а от щоб здобути спецвідзнаку (і окремий подарунок) від мене чи будь-якого з інших каналів, достатньо буде одного — головне, щоб комусь із нас найбільше сподобався (і це будуть неймовірно суб'єктивні відзнаки, звісно).
організаторки (і навіть один організатор) цього свята життя й самі впродовж літа щось читатимуть, показуватимуть і радитимуть під тим самим тегом #сучукрліто, то залишайтеся на зв'язку. стежити за оновленнями можна на оцих-от каналах:
перехресні стежки
читай, krw, книжки
хроніки амбер
коли ми говоримо про книжки
як сказав гарольд блум
книжкове буття
страшно середньовічне
книжкова драконка
а моя перша рекомендація — і загалом нагадування, що в цьому випадку визначення сучукрліту в нас воістину дуже широке — це «українські світи речі посполитої» наталі старченко, збірка захопливих історій із життя руської шляхти, серед яких є, наприклад, замальовки з назвами «шлюб як незбіг очікувань», «в очікуванні апокаліпсису», «наїзди: кримінальні й прості» та ще 102 інші. ставте в коментарях єдинорожиків, якщо дочитали аж сюди й хочете, щоб я робила з них #вечірнінотатки.
ідея в тому, що до серпня ми всі разом (і ви, якщо схочете) читатимемо сучукрліт (себто зовсім свіжі українські тексти, яким 35 років максимум), розказуватимемо про них, а потім хтось отримає подарунки. весело, приємно і підтримка місцевого книговиробництва, what's not to like.
щоб долучитися, треба просто читати й писати відгуки, а потім маякнути про це організаторам. відгуки можна публікувати на які завгодно жанри й теми, від наукової літератури до детективів, на яких завгодно платформах, від гудрідсу до тіктоку, головне — щоб вони були
• про українські книжки, написані вже за незалежності,
• публічно видимі
• й із тегом #сучукрліто.
посилання на ці відгуки до 31 серпня збиратиме в коментарях до спеціального допису добра дафа, що зголосилася взяти на себе логістику всього двіжу; потім вона складатиме їх у табличку, яка, якщо все спрацює, зрештою стане великою загальнодоступною базою дописів про свіжу українську літературу. то якщо долучаєтеся, неодмінно коментуйте там (і залишайте в коментарях суто посилання).
що більше ви писатимете про українські тексти, то більше у вас буде шансів отримати фінальний пакунок із книжок і всіляких дрібничок (поки що показати не можу, бо ми його ще не склали, але буде цікаво). на участь у розіграші пакунка треба щонайменше три відгуки, а от щоб здобути спецвідзнаку (і окремий подарунок) від мене чи будь-якого з інших каналів, достатньо буде одного — головне, щоб комусь із нас найбільше сподобався (і це будуть неймовірно суб'єктивні відзнаки, звісно).
організаторки (і навіть один організатор) цього свята життя й самі впродовж літа щось читатимуть, показуватимуть і радитимуть під тим самим тегом #сучукрліто, то залишайтеся на зв'язку. стежити за оновленнями можна на оцих-от каналах:
перехресні стежки
читай, krw, книжки
хроніки амбер
коли ми говоримо про книжки
як сказав гарольд блум
книжкове буття
страшно середньовічне
книжкова драконка
а моя перша рекомендація — і загалом нагадування, що в цьому випадку визначення сучукрліту в нас воістину дуже широке — це «українські світи речі посполитої» наталі старченко, збірка захопливих історій із життя руської шляхти, серед яких є, наприклад, замальовки з назвами «шлюб як незбіг очікувань», «в очікуванні апокаліпсису», «наїзди: кримінальні й прості» та ще 102 інші. ставте в коментарях єдинорожиків, якщо дочитали аж сюди й хочете, щоб я робила з них #вечірнінотатки.
30.04.202507:57
чарівно золотоноса фігурка святої катерини александрійської, ймовірно, була виготовлена в парижі на початку xv століття й колись слугувала релікварієм. повна її висота — разом із підставкою — ледве перевищує 12 сантиметрів.
#манюнє #требабільшезолота
#манюнє #требабільшезолота
26.04.202508:24
гармонійно вбрані хлопці прилягли перепочити на маргінесі рукопису про тулузькі звичаї з 1290-х років. у них теж, мабуть, був дуже насичений тиждень.
#соннілюди
#соннілюди
22.04.202507:29
у «нарисі української міфології» володимира гнатюка є розділ про морських людей, які звуться сиренами, люзонами й мелюзинами. про сирен зрозуміло, це ще античний образ, а от ці дві інші назви — підозріло схожі, підозріло знайомі й несподівано загальні, бо взагалі-то в оригінальній середньовічній історії жана арраського мелюзина (від якої, каже легенда, пішов французький рід лузіньянів) була єдина й неповторна.
походила вона з нерівного союзу короля і феї, виросла на авалоні й одного нечудового дня відхопила собі прокляття, за яким щосуботи перетворювалася вниз від талії на змію. ніби й невеликий клопіт і додаткова причина для тотального вихідного в суботу, але прокляття мало другу складову: поки чоловік мелюзини не знатиме про цей маленький недолік, їхня сім’я буде заможна і щаслива, а щойно дізнається, станеться страшне.
далі трапляються всі доречні сюжетні повороти: мелюзина знайомиться з принцом, принц закохується по вуха й навіть обіцяє не підглядати за нею в суботу, вони одружуються, мелюзина зі своїми магічними помічниками будує розкішний замок, який називають лузіньяном, і народжує десятьох синів, по яких майже й не видно, що в них у роду є феї та прокляття; сини, власне, і засновують лузіньянську династію. але в принца є брат, якого цей добробут не влаштовує, тож він починає виїдати принцові мозок — мовляв, це взагалі як, коли у дружини є секрети?
принц, звісно, піддається на провокації, однієї суботи проколупує дірочку в стіні й бачить, як мелюзина радісно хлюпає у ванні зеленим хвостом. спершу хвіст його взагалі не знічує, а от усвідомлення зламаної обітниці — авжеж. і хоча нічого страшного одразу не стається, поступово принц так накручує себе, що дорікає мелюзині її зміїною особливістю. тут вона розуміє, що все, кінець, вилазить на високу вежу, прощається з чоловіком і слугами, перетворюється на драконицю і, лементуючи, летить кудись далеко з лузіньяна, щоб більше ніколи не повернутися. і тільки її страшні крики у майбутньому провіщатимуть смерть представників лузіньянської династії.
як ім’я цієї героїні перетворилося на загальну назву міфічної — та ще й водної — істоти, я не знаю (якщо напишете про це дослідження, почитаю залюбки). але якось воно поширюється — у чехії мелюзинами, наприклад, називають завивання в коминах — і доходить аж до наших країв.
люзони, пише гнатюк, покликаючись на «гуцульщину» володимира шухевича, робляться з дівчат, що померли перед вінчанням, вниз від пояса виглядають як риби й живуть «далеко у великих водах, а в гори не заходять»; а шкода, бо в хорошу погоду вони «виходять на берег і співають пісні, вигадують байки та молитви, а люди переймають від них» (про молитви цікаво, бо мелюзина в жана арраського теж була доброю християнкою).
мелюзини в нижній половині так само рибоподібні, а у верхній — дуже вродливі, але в них схрещення із сиренами заходить іще далі, бо вони «співають так чудово, що море тоді успокоюється, а чоловік може заслухатися до смерті»; ще вони «складають пісні і підкладають їх під ноти. вночі виходять на берег і кого здиблять, заїдають». перекази про мелюзин, до речі, записані трохи східніше, ніж про люзон, бо на хмельниччині, а зібрав їх павло чубинський.
захопливо спостерігати, як сюжети мандрують.
(мелюзина на ілюстрації до цього допису походить із французького рукопису xv століття).
#отівсялюбов #дужемандрівнісюжети
походила вона з нерівного союзу короля і феї, виросла на авалоні й одного нечудового дня відхопила собі прокляття, за яким щосуботи перетворювалася вниз від талії на змію. ніби й невеликий клопіт і додаткова причина для тотального вихідного в суботу, але прокляття мало другу складову: поки чоловік мелюзини не знатиме про цей маленький недолік, їхня сім’я буде заможна і щаслива, а щойно дізнається, станеться страшне.
далі трапляються всі доречні сюжетні повороти: мелюзина знайомиться з принцом, принц закохується по вуха й навіть обіцяє не підглядати за нею в суботу, вони одружуються, мелюзина зі своїми магічними помічниками будує розкішний замок, який називають лузіньяном, і народжує десятьох синів, по яких майже й не видно, що в них у роду є феї та прокляття; сини, власне, і засновують лузіньянську династію. але в принца є брат, якого цей добробут не влаштовує, тож він починає виїдати принцові мозок — мовляв, це взагалі як, коли у дружини є секрети?
принц, звісно, піддається на провокації, однієї суботи проколупує дірочку в стіні й бачить, як мелюзина радісно хлюпає у ванні зеленим хвостом. спершу хвіст його взагалі не знічує, а от усвідомлення зламаної обітниці — авжеж. і хоча нічого страшного одразу не стається, поступово принц так накручує себе, що дорікає мелюзині її зміїною особливістю. тут вона розуміє, що все, кінець, вилазить на високу вежу, прощається з чоловіком і слугами, перетворюється на драконицю і, лементуючи, летить кудись далеко з лузіньяна, щоб більше ніколи не повернутися. і тільки її страшні крики у майбутньому провіщатимуть смерть представників лузіньянської династії.
як ім’я цієї героїні перетворилося на загальну назву міфічної — та ще й водної — істоти, я не знаю (якщо напишете про це дослідження, почитаю залюбки). але якось воно поширюється — у чехії мелюзинами, наприклад, називають завивання в коминах — і доходить аж до наших країв.
люзони, пише гнатюк, покликаючись на «гуцульщину» володимира шухевича, робляться з дівчат, що померли перед вінчанням, вниз від пояса виглядають як риби й живуть «далеко у великих водах, а в гори не заходять»; а шкода, бо в хорошу погоду вони «виходять на берег і співають пісні, вигадують байки та молитви, а люди переймають від них» (про молитви цікаво, бо мелюзина в жана арраського теж була доброю християнкою).
мелюзини в нижній половині так само рибоподібні, а у верхній — дуже вродливі, але в них схрещення із сиренами заходить іще далі, бо вони «співають так чудово, що море тоді успокоюється, а чоловік може заслухатися до смерті»; ще вони «складають пісні і підкладають їх під ноти. вночі виходять на берег і кого здиблять, заїдають». перекази про мелюзин, до речі, записані трохи східніше, ніж про люзон, бо на хмельниччині, а зібрав їх павло чубинський.
захопливо спостерігати, як сюжети мандрують.
(мелюзина на ілюстрації до цього допису походить із французького рукопису xv століття).
#отівсялюбов #дужемандрівнісюжети
+7
18.04.202512:19
забула раніше показати, а сьогодні якраз доречний день, то ось.
дерев'яні пієтки xviii–хіх століть зі словацьких сільських церков, нині в колекції братиславського художнього музею. самі фігурки не середньовічні, звісно, але образ загалом — так, виник у xiv столітті, а поширився всією європою в xv.
#вечірнінотатки
дерев'яні пієтки xviii–хіх століть зі словацьких сільських церков, нині в колекції братиславського художнього музею. самі фігурки не середньовічні, звісно, але образ загалом — так, виник у xiv столітті, а поширився всією європою в xv.
#вечірнінотатки
+6
17.04.202513:05
за тиждень починається «книжкова країна», то я з цієї нагоди навіть буду в києві й нашукала собі подій на три дні фестивалю. зелені — це ті, куди дуже сподіваюся потрапити, жовті — ті, на які хочу, але розумію, що можу й не дійти, пісочні — ті, на які пішла б, якби до наступного вікенду розвинула в собі здатність до білокації.
спочатку, читаючи програму, вирішила звертати увагу тільки на ті події, у яких у назвах нема помилок / хибодруків (ну бо як. якби то бодай музичний фестиваль був, а це ж книжковий, тут люди мали би трохи вміти працювати зі словами), але, як бачите, довелося таки додати у список одненьку з дефісом замість тире, бо щось зовсім тяжко.
кілька слів про те, куди я хочу (крім того, що в цих подіях беруть участь люди, які мені подобаються):
• на дискусію про сучасний горор, бо дуже тішуся з поточного горорного ренесансу;
• на розмову про писання і читання біографій, бо вміти говорити про людей в історичних текстах дуже важливо, адже без людей ніяких історій і не було б;
• на обговорення фантастичних істот, бо це аж дуже близько до середньовіччя;
• на розмову про жінок і готику, бо, по-перше, горори про тілесність, а по-друге, це має бути low-key презентація двох книжечок т. кінгфішер, яку я люблю страшенно.
а як ви? плануєте бути? знайшли щось цікаве?
#вечірнінотатки
спочатку, читаючи програму, вирішила звертати увагу тільки на ті події, у яких у назвах нема помилок / хибодруків (ну бо як. якби то бодай музичний фестиваль був, а це ж книжковий, тут люди мали би трохи вміти працювати зі словами), але, як бачите, довелося таки додати у список одненьку з дефісом замість тире, бо щось зовсім тяжко.
кілька слів про те, куди я хочу (крім того, що в цих подіях беруть участь люди, які мені подобаються):
• на дискусію про сучасний горор, бо дуже тішуся з поточного горорного ренесансу;
• на розмову про писання і читання біографій, бо вміти говорити про людей в історичних текстах дуже важливо, адже без людей ніяких історій і не було б;
• на обговорення фантастичних істот, бо це аж дуже близько до середньовіччя;
• на розмову про жінок і готику, бо, по-перше, горори про тілесність, а по-друге, це має бути low-key презентація двох книжечок т. кінгфішер, яку я люблю страшенно.
а як ви? плануєте бути? знайшли щось цікаве?
#вечірнінотатки
Shown 1 - 24 of 1 911
Log in to unlock more functionality.