Навіть не знаю, як би я культурно відпочив від тягот служби, якби не існувало «соросят». Жодна книжка, навіть Дисциплінарний статут ЗСУ, не замінить того морального задоволення, яке мені приносять коментарі «соросят», коли я починаю в соцмережах смикати їх за хвіст або за роги.
Мій улюблений об’єкт відпочинку – це «ветеран АТО» та «військовослужбовиця батальйону «Айдар» Марія Берлінська, яку «соросята» оголосили моральним авторитетом і вимагають призначити міністром оборони. Берлінська на правах національного надбання регулярно виступає в чесних і непідкупних ЗМІ, що фінансуються за рахунок Фонду «Відродження» та простих українських волонтерів Пінчука й Фіали, де ділиться своїм бойовим досвідом і розповідає про наболіле. Ідея-фікс Берлінської – це обов’язкова мобілізація жінок і 18-річних: мовляв, треба брати приклад з неї та її друзів і захищати Батьківщину всім без винятку. А для майбутньої перемоги Берлінська, як і належить, збирає гроші з довірливих співгромадян та іноземців.
От тільки не приведи господи поцікавитись у Берлінської, на що вона ті гроші витрачає – у неї рефлекторно розпочинається невимушена дефекація та сечовиділення прямо в коментарях і автор такого непристойного запитання моментально узнає про себе, що він спить з чоловіками (якщо він чоловік) або з жінками (якщо він жінка).
Взагалі, тема одностатевих відносин для Берлінської є хворобливою. Це не дивно, оскільки заробляти як «ветеран» і «військовослужбовець» вона стала порівняно недавно – тільки після повномасштабного вторгнення. Раніше Берлінська була ЛГБТ-активісткою, очолювала громадську організацію «Інститут гендерних програм» і брала участь у київських гей-парадах, прасю пардону – «Маршах рівності». Але справжня істерика із залученням усього досвіду, набутого під час захисту прав ЛГБТ-спільноти, у «ветерана» та «військовослужбовиці» Берлінської починається в разі, якщо спитати в неї номер посвідчення УБД чи попрохати оприлюднити сторінку свого військового квитка.
Насправді, ця очільниця гендерних програм ніколи до військової служби відношення не мала і ветераном не є. А розповіді про службу в батальйоні «Айдар» Берлінська вигадала 11 років тому, коли вирішила взяти приклад з Кості Грішіна (він же ж Грішин, він же ж Гришин, він же ж Семен Семенченко). Правда ж полягає в тому, що у вересні 2014 року Берлінська приїхала в село в Луганській області, де на той час дислокувалась військова частина В0624, і впродовж двох тижнів тинялась по населеному пункту, доки їй не пояснили, що маркітанток в українській армії немає. Після чого Берлінська була вигнана з того села копняком під зад (у прямому сенсі цього слова) – ото й увесь бойовий досвід «ветеранки» та «військовослужбовиці», яка тепер збирає гроші, вирядившись у мілітарний одяг.
Втім, люди брешуть, що Берлінська не сама додумалась оголосити себе «військовослужбовицею» – кажуть, її напоумила це зробити найближча подруга Дар’я Каленюк разом зі своїм чоловіком Орестом Рудим. Цей сімейний дует є професійними громадськими активістами, вони вже багато років ніде не працюють і безбідно живуть виключно з того, що зранку до вечора борються з корупцією: Каленюк, Рудий і Шабунін є засновниками псевдо-громадської організації «Центр протидії корупції».
Про бурхливу «антикорупційну» діяльність Каленюк, Рудого та Шабуніна я розповім іншого разу – починаючи з того, як ще під час навчання в харківській Юракадемії Каленюк і Рудий розпочали свій перший бізнес: Рудий організував скупку в студентів талонів на харчування в їдальні профілакторію Першого факультету (ІПКОП) Юркакадемії, талони зі знижкою передавав касирші їдальні, отримуючи дефіцитні на той час (початок 2000-х) морожені кури, рибу, соки консервовані, згущене молоко. Весь товар Рудий спочатку переміщав у гуртожиток, а потім розвозив по торговельних точках, у тому числі передавав мішки з продуктами у Франківськ поїздом.
