ЧАС БЛАЗНІВ
Здається, системна криза, що вразила країни політичної демократії, виявилася найбільш несподіваною саме для її найбільш відданих адептів. Вони так довго проговорювали мантру про «нічого кращого людство не винайшло», що незчулися, як «демократичний вибір мас» почав призводити до шокуючих, а не раз і цілком абсурдних результатів. Між тим, сама логіка політичного процесу в рамках політичної демократії неухильно веде саме до таких неприємних наслідків. В політичній демократії апріорі відсутні механізми якісного політичного відбору за критеріями професіоналізму, моральності, відповідальності та ін. Все це замінено на створення привабливої картинки під час виборчих перегонів, коли з абсолютної сірості ЗМІ ліплять певний уявний образ, який можна продати цільовій аудиторії, яка не надто переймається внутрішнім змістом.
За поступово зникаючою інерцією в країнах Заходу ще частково зважають на репутацію, професійні якості, життєвий шлях, переконання та ін. значимі для традиційної європейської політики речі. Натомість у країнах «нової демократії» Центрально-Східної Європи процеси деградації відбуваються значно швидше та яскравіше. Скандали, що дискваліфікували б будь-якого політичного діяча ще два десятки років тому, в жодній мірі не шкодять політичним кар’єрам Мілоша Земана, Еммануеля Макрона чи Бориса Джонсона. Не говорячи вже про вітчизняне політичне Дике Поле.
Кількість відповідальних громадян, що здатні зробити свідомий вибір, в силу різних причин, неухильно зменшується. Нині їх чисельність в багатьох країнах вже не має тієї критичної маси, що здатна зупинити дев’ятий вал популізму та безвідповідальності. Відповідно для сучасних політичних діячів немає жодного сенсу розмінюватися на ведення діалогу з цією частиною соціуму. Їх цільова аудиторія це електоральна більшість, яка не надто вибаглива у своїх вимогах – хліба і видовищ. Благо західні демократії спроможні (поки що) надати це у значно більших обсягах ніж свого часу римські цезарі – через виснажливі для економіки безглузді соціальні програми, що породили цілу армію соціальних утраманців, яка невпинно зростає, та нескінченне шоу в віртуально-цифровому просторі.
Ще донедавна суть західної політики полягала в якісному змагані поглядів та концепцій. Люди відповідного професійного та інтелектуального рівня пропонували суспільству нові підходи, переконували у хибності існуючих практик, шукали шляхи виходу з кризових явищ, наполягали на оптимізації невідповідних політичних механізмів. Завжди це були люди, що йшли всупереч актуальним суспільним настроям чи уявленням. Але рівень осмислення необхідності змін, перетворень чи корекції, з подальшою аргументованою апеляцією до еліт та мас, давав можливість консолідувати коло однодумців і вести політичну боротьбу за думки і голоси масового виборця. Європейські політики та інтелектуали перебували на вістрі змін та першими приймали виклики, що поставали перед суспільством. Саме вони вели за собою свої нації.
Нині збірний образ політика це – людина без переконань і принципів, здібний інтриган, у якого немає соратників чи друзів, а лише інтереси та корисні попутники, пристосуванець, що тонко вловлює примхливі зміни у настроях натовпу, актор, що вправно вміє змінювати маски. Звичайно, такий «політик» за жодних умов не буде йти проти течії, обстоюючи свої переконання чи принципи. В нинішніх умовах це рівнозначно політичному самогубству. Навіть притомні та недурні політичні діячі, останні представники вимираючого покоління відповідальних політиків, часто воліють вдавати з себе блазнів, щоб не надто дисонувати з примітивними запитами виборчої маси. Але зрозуміло, що вони вже не в стані конкурувати з блазнями чистої води, без домішок непотрібних рефлексій, інтелекту чи почуття відповідальності.
Замкнене коло європейських політичних демократій невпинно котиться до примітивізації (невибагливі бажання натовпу цілком синхронні пристосуванству «політичних еліт»), за якою невпинний популізм, охлократія, обезголовлення цілих націй, врешті – політична катастрофа. Наша велика нація вкотре на передовій великих соціальних експерементів.
