Українські вояки в Іспанській громадській війні
Українці приймали участь по обох сторонах барикад. Прихильники сторони франкістів з сучасних українських істориків розглядають події конфлікту як боротьбу проти комуністичного тоталітаризму, радянського впливу, та репресій, зокрема проти релігійних спільнот — все це мало місце бути. Комуністична партія Іспанії була однією зі складових Народного фронту в Іспанії, СРСР проводив чистки в країні, а проти релігійних діячів в деяких регіонах застосовувався терор.
Думка, що розповсюджена на заході, є більш коректною і має за собою набагато значніше фактичне підґрунтя. Там громадська війна у Іспанії розглядається як конфлікт неідеального демократичного уряду проти фашистської диктатури та союзників нацизму. Така позиція була і найбільш розповсюджена серед тогочасних українців.
Майже всі знають про участь українських комуністів з КПЗУ на боці республіканців. Справді, українські комуністичні добровольці, що поїхали боронити Іспанську республіку — було явищем масовим. Проте, набагато менше відомо про наших перших оборонців іспанської демократії — вояк армії УНР, українських емігрантів, членів соціалістичних і соціал-демократичних партій, діаспорян з Канади, США, Аргентини, Куби.
"Перші 37 добровольців-українців прибули до Іспанії з Франції та Бельгії. Це були здебільшого шахтарі та металурги – представники трудової еміграції, або ж колишні вояки армії УНР. Доброволець з Канади М. О. Євчук писав у листі до газети «Українські робітничі вісті»: «…серед нас є дуже багато українців – з Парижа, Сент-Етьєна, Ліона, Острікура, Ліля, Дюнкерка. Добрі з них солдати, багато хто має значні пости в республіканській армії»
Загалом, у роки Громадянської війни в Іспанії з числа власне українців було сформовано два підрозділи – роту ім. Т. Шевченка та третю секцію (роту) ім. М. Кривоноса (бл. 50 українців з Канади). Крім того, чимало українських добровольців несли службу в інших частинах: роті ім. Н. Ботвіна, роті ім. А. Міцкевича, кулеметній роті ім. Л. Варинського, батальйоні ім. Мекензі-Папіно (бл. 40 українців з Канади), батальйоні ім. Т. Масарика (58 українців з Чехословаччини, переважно із Закарпаття), бригаді ім. А. Лінкольна, бригаді ім. Я. Домбровського, батальйоні ім. Г. Димитрова (8 українців),
батареї ім. Б. Гловацького (13 галичан), батареї ім. В. Врублевського (32 галичанина), в четвертому батальйоні бригади ім. Я. Домбровського воювало «кількадесят українців із анархістського війська Нестора Махна».
Промовистими у цьому контексті є слова командира роти ім. Т. Шевченка С. Томашевича: «З погляду бойової підготовки рота імені Тараса Шевченка стоїть дуже високо завдяки досвіду значної частини товаришів, які вже раніше відбували військову службу в інших арміях. В армії Іспанської республіки ми маємо українських офіцерів, таких як поручики Іванович і Литвин, маємо українських сержантів і капралів...»
Після битви при Фуентес-де-Ебро (жовтень 1937 р.) один із бійців батальйону ім. Мекензі-Папіно, О. Мельниченко, свідчив: «Частина нашого батальйону, що складається з бійців-українців, є взірцевою. Вона є прикладом міцної дисципліни та високої моралі»
(УЧАСТЬ УКРАЇНЦІВ У БОРОТЬБІ ПРОТИ ФАШИЗМУ ТА НАЦИЗМУ
НАПЕРЕДОДНІ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ (З ДОСВІДУ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ВІЙНИ
В ІСПАНІЇ 1936–1939 рp.) КОМПАНІЄЦЬ Олексій Вікторович)
Загалом, по боці республіканців воювало близько 500 українських добровольців. Тоді як з боку франкістів, було записано декілька десятків українських солдат
