L та її вигадані світи
Про книжки, котів, життя і життя з книжками і котами. In 42 we trust!
Мій Rewish - https://rewish.io/rX8CAA
Мій Rewish - https://rewish.io/rX8CAA
Рэйтынг TGlist
0
0
ТыпПублічны
Вертыфікацыя
Не вертыфікаваныНадзейнасць
Не надзейныРазмяшчэнне
МоваІншая
Дата стварэння каналаТрав 30, 2024
Дадана ў TGlist
Серп 20, 2024Прыкрепленая група
Падпісчыкаў
1 127
24 гадз.
10.1%Тыдзень
191.7%Месяц
44765.7%
Індэкс цытавання
33
Згадкі1Рэпостаў на каналах0Згадкі на каналах1
Сярэдняе ахоп 1 паста
151
12 гадз.130
6.1%24 гадз.151
1.9%48 гадз.154
24.5%
Узаемадзеянне (ER)
11.04%
Рэпостаў0Каментары6Рэакцыі16
Узаемадзеянне па ахопу (ERR)
13.68%
24 гадз.0%Тыдзень
4.69%Месяц
3.84%
Ахоп 1 рэкламнага паста
203
1 гадз.8843.35%1 – 4 гадз.2612.81%4 - 24 гадз.8943.84%
Усяго пастоў за 24 гадзіны
2
Дынаміка
1
Апошнія публікацыі ў групе "L та її вигадані світи"
15.04.202514:31
Скажіть, а я одна така маньячка, що по декілька разів на день оновлює сайт Книжкової країни в надії що вже є повний розклад подій?
Так, фест вже наступного тижня, і чекаю я на нього приблизно так же сильно, як чекала на день народження. Рюкзак вже зібрано, щоб ви розуміли, правда, список покупок ще не склала поки що.
Збираєтесь? Не збираєтесь? З ким каву поп’ємо? :)
Так, фест вже наступного тижня, і чекаю я на нього приблизно так же сильно, як чекала на день народження. Рюкзак вже зібрано, щоб ви розуміли, правда, список покупок ще не склала поки що.
Збираєтесь? Не збираєтесь? З ким каву поп’ємо? :)
14.04.202513:22
Зранку отримала від Ганки посилку з купою ніштячків мені і з частиною пакунка для людини, що виграє в нашому з нею розіграші двох книжечок, хто пропустив - ще можна прийняти участь за от оцим посиланням - там все максимально просто.
14.04.202508:01
Як же ж легко останнім часом тригернутись…
В новому інтервʼю Снайдера око зачепилось за слово «Лобода» на фоні: хочеш не хочеш - а асоціації нездорові. Довелось гуглити, все виявилось доволі мирно, знаю тепер +1 українського художника ^_^
В новому інтервʼю Снайдера око зачепилось за слово «Лобода» на фоні: хочеш не хочеш - а асоціації нездорові. Довелось гуглити, все виявилось доволі мирно, знаю тепер +1 українського художника ^_^
13.04.202518:03
Дивна весна - Олег Михайлов
З одного боку - повністю відсутнє бажання генерувати розважальний контент, от саме через цю думку про "хіба можна дозволити собі просто жити, коли зовсім поруч отак?", а з іншого боку - бунтарське відчуття того, що русня хоче вкрасти в мене радість і сили - а я не дам. Та, здається, знайшла достойний компроміс - заодно, чомусь, і...ну, якщо не розкрутилась, то хоча б вийшла зі стадії розпачу людини, яка не має влади над ситуацією.
Ця книга - збірка історій для молодшого шкільного віку про звіряток і початок повномасштабного вторгнення. Просто от така от дивна весна, коли з неба падає каміння. Хтось просто маленький і наляканий, бо не знає, що це і як тепер бути; хтось живе в метро і привчається приймати тих, хто поруч - інколи таких, що відрізняється і тим лякає; хтось намагається заспокоїтись, пірнаючи у власні мрії (офіційно тепер помаранчевий кіт - моє тотемне створіння!).
Та всі історії обʼєднує головне: коли ти не сам, можна пережити будь-який жах. І цю дружбу і оточуючих треба максимально цінувати - бо саме це дасть тобі і силу, і підтримку. А ще поряд з близькими можна показати свою слабкість, особливо коли немає сил триматись - і тебе не засудять, а дуже й навіть навпаки. Важливий посил, я вважаю - в будь-якому віці.
Про автора я не знаю нічого, а от малювала ілюстрації моя близька подруга, яку дуже ніжно люблю - Катя Гордієнко, що додало відчуття того, що мене тримають за руку (та розумію всю субʼєктивність цього моменту. А ще це пояснює, як в моїй бібліотеці зʼявилась книга на такий вік). І так, ця книга (та й взагалі жодна) не відверне трагедій, що нам влаштовують росіяни - але над біллю в мене тепер стоїть знову холодний розрахунок, який, в цілому, не здивований їхньою людожерністю і просто вишукує нові збори, щоб на них грошей закинути. А це вже знак того, що кукуха на місці - не зважаючи ні на що.
З одного боку - повністю відсутнє бажання генерувати розважальний контент, от саме через цю думку про "хіба можна дозволити собі просто жити, коли зовсім поруч отак?", а з іншого боку - бунтарське відчуття того, що русня хоче вкрасти в мене радість і сили - а я не дам. Та, здається, знайшла достойний компроміс - заодно, чомусь, і...ну, якщо не розкрутилась, то хоча б вийшла зі стадії розпачу людини, яка не має влади над ситуацією.
Ця книга - збірка історій для молодшого шкільного віку про звіряток і початок повномасштабного вторгнення. Просто от така от дивна весна, коли з неба падає каміння. Хтось просто маленький і наляканий, бо не знає, що це і як тепер бути; хтось живе в метро і привчається приймати тих, хто поруч - інколи таких, що відрізняється і тим лякає; хтось намагається заспокоїтись, пірнаючи у власні мрії (офіційно тепер помаранчевий кіт - моє тотемне створіння!).
Та всі історії обʼєднує головне: коли ти не сам, можна пережити будь-який жах. І цю дружбу і оточуючих треба максимально цінувати - бо саме це дасть тобі і силу, і підтримку. А ще поряд з близькими можна показати свою слабкість, особливо коли немає сил триматись - і тебе не засудять, а дуже й навіть навпаки. Важливий посил, я вважаю - в будь-якому віці.
Про автора я не знаю нічого, а от малювала ілюстрації моя близька подруга, яку дуже ніжно люблю - Катя Гордієнко, що додало відчуття того, що мене тримають за руку (та розумію всю субʼєктивність цього моменту. А ще це пояснює, як в моїй бібліотеці зʼявилась книга на такий вік). І так, ця книга (та й взагалі жодна) не відверне трагедій, що нам влаштовують росіяни - але над біллю в мене тепер стоїть знову холодний розрахунок, який, в цілому, не здивований їхньою людожерністю і просто вишукує нові збори, щоб на них грошей закинути. А це вже знак того, що кукуха на місці - не зважаючи ні на що.
Пераслаў з:
Няшка
13.04.202508:56
Злий збір.
За Суми.
Для 7 окремого полка звʼязку на харківський напрямок збираємо на прилад нічного бачення
https://send.monobank.ua/jar/43ZERb4KRc
5375411210251208
Єбашимо
За Суми.
Для 7 окремого полка звʼязку на харківський напрямок збираємо на прилад нічного бачення
https://send.monobank.ua/jar/43ZERb4KRc
5375411210251208
Єбашимо
12.04.202518:02
Фройд би плакав - Ірена Карпа
Вперше я читала цю книгу десь в 2005-2006 році. І хоч з точки зору літератури я особливо цю історію не зацінила, все одно вважаю книгу корисною - хто б мене ще навчив в ті роки в Донецьку матюкатись молодьожно-соловʼїною? Але якщо вже життя (точніше, барахолка) підкинуло мені примірник - то чом би і не поностальгувати? #поза_категоріями (зрозуміла, що і цей тег мені треба)
А показують нам тут шматок життя Марли - журналістки, припанкованої співачки, контркультурщиці (гмммм цікаво, з кого ж писався цей образ?..). Місцями це - опис її мандрів, місцями - інтимний щоденник, інколи - збірка анекдотів. Такий собі slice of life бунтівної інтелігенції, де всі історії ведуть до одного - вибору свого майбутнього.
В юності воно мені виглядало страшенно провокативним і скандальним. А до того ж, воно прийшлось на мої 16-17 років, тож все сприймалось виключно як інструкція до дії і способу мислення (в цілому, ні про що не шкодую). Та зараз все вже сприймалось зовсім в інший спосіб - мені бачилась в центрі оповіді гучна перелякана дівчинка, яка використовувала яскраву обгортку як захисну броню...що, в цілому, ще один доказ того, наскільки влучною я була ц/а авторки, і чому мені все так резонувало. Трошки дивували стосунки героїні з чоловіками, прямо як в Адді Лярю: коли він поруч - я його так кохаю, хочу дітей і заміж, він той єдиний... Як тільки він пропадає з виду - те саме вже стосується іншого персонажа. Знову ж таки, тоді і мені це було релевантно - а зараз викликало посмішку ностальгії (і троооошечки фейспалму). В цілому, книга виявилась сильно кращою, ніж я памʼятала - можливо, бо мізків, все ж таки, трохи більше, ніж тоді, та й життєвого досвіду теж. З іншого боку, трохи підбішувала манера оповідання - бо інколи за кадром лишались значні шматки історії, і я просто не встигала слідкувати за трансформацією героїні і її переміщеннями (та мужиками, звичайно. Блін, тепер я знаю, як почувалась моя сестра, коли я їй травила байки про моє особисте життя!..).
Памʼятаєте, нещодавно в тік току був тренд "я запросила на каву молодшу версію себе"? От для мене це було саме те. Так, я знаю, що тут я перегнула палицю з субʼєктивністю вражень... Та з іншого боку, і ця книга, і Карпа в принципі - це настільки невідʼємні частини мого дорослішання, що в інший спосіб не знаю і чи вийшло б.
Вперше я читала цю книгу десь в 2005-2006 році. І хоч з точки зору літератури я особливо цю історію не зацінила, все одно вважаю книгу корисною - хто б мене ще навчив в ті роки в Донецьку матюкатись молодьожно-соловʼїною? Але якщо вже життя (точніше, барахолка) підкинуло мені примірник - то чом би і не поностальгувати? #поза_категоріями (зрозуміла, що і цей тег мені треба)
А показують нам тут шматок життя Марли - журналістки, припанкованої співачки, контркультурщиці (гмммм цікаво, з кого ж писався цей образ?..). Місцями це - опис її мандрів, місцями - інтимний щоденник, інколи - збірка анекдотів. Такий собі slice of life бунтівної інтелігенції, де всі історії ведуть до одного - вибору свого майбутнього.
В юності воно мені виглядало страшенно провокативним і скандальним. А до того ж, воно прийшлось на мої 16-17 років, тож все сприймалось виключно як інструкція до дії і способу мислення (в цілому, ні про що не шкодую). Та зараз все вже сприймалось зовсім в інший спосіб - мені бачилась в центрі оповіді гучна перелякана дівчинка, яка використовувала яскраву обгортку як захисну броню...що, в цілому, ще один доказ того, наскільки влучною я була ц/а авторки, і чому мені все так резонувало. Трошки дивували стосунки героїні з чоловіками, прямо як в Адді Лярю: коли він поруч - я його так кохаю, хочу дітей і заміж, він той єдиний... Як тільки він пропадає з виду - те саме вже стосується іншого персонажа. Знову ж таки, тоді і мені це було релевантно - а зараз викликало посмішку ностальгії (і троооошечки фейспалму). В цілому, книга виявилась сильно кращою, ніж я памʼятала - можливо, бо мізків, все ж таки, трохи більше, ніж тоді, та й життєвого досвіду теж. З іншого боку, трохи підбішувала манера оповідання - бо інколи за кадром лишались значні шматки історії, і я просто не встигала слідкувати за трансформацією героїні і її переміщеннями (та мужиками, звичайно. Блін, тепер я знаю, як почувалась моя сестра, коли я їй травила байки про моє особисте життя!..).
Памʼятаєте, нещодавно в тік току був тренд "я запросила на каву молодшу версію себе"? От для мене це було саме те. Так, я знаю, що тут я перегнула палицю з субʼєктивністю вражень... Та з іншого боку, і ця книга, і Карпа в принципі - це настільки невідʼємні частини мого дорослішання, що в інший спосіб не знаю і чи вийшло б.
12.04.202509:47
А хто тут з самого ранку такий розчулений?
На честь свого прийдешнього дня народження Абук надіслали мені пакуночок - ну а я його і вам показую, бо чом би ні? (Метроном мій, якщо що)
Взагалі, з аудіокнижками в мене було дуже веселе знайомство (тобто, в той момент було не дуже весело, але зараз згадую з посмішкою). Я тоді тільки завела канал, плюс, через грьобану русню спала мало і погано, а в моменти коли не спала - читала. Ну і, в результаті, одного ранку прокинулась - а в мене око набрякло і пече. Я до офтальмолога, і серед крапель-серветок-вітамінів була наполеглива рекомендація декілька днів від читання утриматись і гуляти по 2+ години. А мені ж контент треба робити, ну!.. отак я, яка «аудіокниги - не моє, я на слух не сприймаю!» почала їх слухати регулярно, а іконка Абуку розмістилась на почесному місці внизу екрану для швидкого доступу.
За деякий час познайомилась з чарівними представницями команди застосунку: підійшла до їхнього стенду на книжковій країні, мене спитали, чи слухаю аудіокниги, я дала їм свої навушники - а звідти голос Дмитра Бузинського читає «ми проти вас» 😅
Тож - Абук я щиро вітаю з днем народження, бажаю розвитку і багато нових слухачів, а сама піду готувати сніданок під «Дослідження утоплення».
На честь свого прийдешнього дня народження Абук надіслали мені пакуночок - ну а я його і вам показую, бо чом би ні? (Метроном мій, якщо що)
Взагалі, з аудіокнижками в мене було дуже веселе знайомство (тобто, в той момент було не дуже весело, але зараз згадую з посмішкою). Я тоді тільки завела канал, плюс, через грьобану русню спала мало і погано, а в моменти коли не спала - читала. Ну і, в результаті, одного ранку прокинулась - а в мене око набрякло і пече. Я до офтальмолога, і серед крапель-серветок-вітамінів була наполеглива рекомендація декілька днів від читання утриматись і гуляти по 2+ години. А мені ж контент треба робити, ну!.. отак я, яка «аудіокниги - не моє, я на слух не сприймаю!» почала їх слухати регулярно, а іконка Абуку розмістилась на почесному місці внизу екрану для швидкого доступу.
За деякий час познайомилась з чарівними представницями команди застосунку: підійшла до їхнього стенду на книжковій країні, мене спитали, чи слухаю аудіокниги, я дала їм свої навушники - а звідти голос Дмитра Бузинського читає «ми проти вас» 😅
Тож - Абук я щиро вітаю з днем народження, бажаю розвитку і багато нових слухачів, а сама піду готувати сніданок під «Дослідження утоплення».
11.04.202515:02
Почала читати одну з книг, яку ми з Ганкою розігруємо вище (у вас буде не читаний екземпляр, якщо що), і я розумію тепер, чому я її хотіла так сильно, що випадково замовила двічі - вона прекрасна, і мова в ній просто перфектна. Найбільша іронія в тому, що тут розповідається про жінку, що переживає розлучення після менш ніж двох років шлюбу. А в нас з чоловіком саме друга річниця за два тижні. Тож тойво, бігаю йому і цитую - і, думаю, підкреслювати і виділяти буду тут багацько.
11.04.202510:21
(І так, буду дуже вдячна за репост цього ⬆️ постика)
10.04.202517:34
The Warrior's Apprentice - Lois McMaster Bujold
Серйозно, я вже не можу дочекатись, коли вийде переклад першої частини, щоб я могла зі спокійною душею насильно пхати це всім під ніс - і знайомим, і не знайомим. Бо любов до цієї серії, здається, з кожним перечитуванням все міцніша. #топ_взагалі
Нащадок Воркосіґанів через родову травму (про яку розповідалось в другій книзі, і яка дала наслідки на все його життя) провалив вступ до Військової Академії. Служба для барраярця - то святе, тож тепер Майлзу доведеться думати, яке майбутнє йому обрати. Він летить на Бета-Колонію, там випадково купляє корабель, випадково наймає двох андердогів і ще більш випадково встряє у військовий конфлікт на віддалених рубежах (про випадковість - то не жарт, якщо що, і це генерує просто тонну лулзів).
За що я взагалі люблю цю серію? Від неї віє духом олд-скульного сай-фаю, у героїв честь - головна риса, тут і про патріотизм, і про подолання труднощів, і про силу духу, і що язик без кісток і вміння імпровізувати - іноді кращі за конвенційну красу і фізичні дані. Фан-фект: цей цикл - єдине, що я могла читати на початку повномасштабного вторгнення, бо це цілком і повністю мій сейф-спейс. А головне - тут є все: і пригоди, і жартики, і трошечки романтичних ліній, і цікаво продумані різні культури-відгалуження роду людського, і ну дууууууже реалістичні головні персонажі, і надзвичайно обʼємні і багатогранні - другорядні. Так, місцями це все виглядає занадто наївно, так, десь в якихось елементах історія втратила свою актуальність, так, місцями боляче читати всі ті барраярські імена (за лором цю планету заснували вихідці в тому числі і з рашки, і це трошечки проглядається в деяких моментах). Та знаєте що? Навіть з мінусами я цю серію перечитувала (точно не менше 12 разів за життя), і перечитувати буду, а головне - зовсім скоро зможу це робити і українською. Чи це мені не щастя?
Серйозно, я вже не можу дочекатись, коли вийде переклад першої частини, щоб я могла зі спокійною душею насильно пхати це всім під ніс - і знайомим, і не знайомим. Бо любов до цієї серії, здається, з кожним перечитуванням все міцніша. #топ_взагалі
Нащадок Воркосіґанів через родову травму (про яку розповідалось в другій книзі, і яка дала наслідки на все його життя) провалив вступ до Військової Академії. Служба для барраярця - то святе, тож тепер Майлзу доведеться думати, яке майбутнє йому обрати. Він летить на Бета-Колонію, там випадково купляє корабель, випадково наймає двох андердогів і ще більш випадково встряє у військовий конфлікт на віддалених рубежах (про випадковість - то не жарт, якщо що, і це генерує просто тонну лулзів).
За що я взагалі люблю цю серію? Від неї віє духом олд-скульного сай-фаю, у героїв честь - головна риса, тут і про патріотизм, і про подолання труднощів, і про силу духу, і що язик без кісток і вміння імпровізувати - іноді кращі за конвенційну красу і фізичні дані. Фан-фект: цей цикл - єдине, що я могла читати на початку повномасштабного вторгнення, бо це цілком і повністю мій сейф-спейс. А головне - тут є все: і пригоди, і жартики, і трошечки романтичних ліній, і цікаво продумані різні культури-відгалуження роду людського, і ну дууууууже реалістичні головні персонажі, і надзвичайно обʼємні і багатогранні - другорядні. Так, місцями це все виглядає занадто наївно, так, десь в якихось елементах історія втратила свою актуальність, так, місцями боляче читати всі ті барраярські імена (за лором цю планету заснували вихідці в тому числі і з рашки, і це трошечки проглядається в деяких моментах). Та знаєте що? Навіть з мінусами я цю серію перечитувала (точно не менше 12 разів за життя), і перечитувати буду, а головне - зовсім скоро зможу це робити і українською. Чи це мені не щастя?
10.04.202510:01
Порушила обіцянку, дану на початку місяця. Тобто, все починалось невинно: я просто зайшла пороздивлятись на сайт "стилет і стилос", почувши про їхні доволі пристойні знижки, потім побачила примітку, що видавництво ветеранське - а далі все, як в тумані. Розпаковочка буде одразу ж, як отримаю. Ні, не соромно.
А тут ще й видавництво Старого Лева запустили знижки. Тримаюсь, як можу, от правда (а в них мені завжди є, що взяти, так вже сталось) - а ви сходіть гляньте, якщо теж не давали собі якихось обіцянок по витратам.
Квітневий сніг продовжує дивувати своєю наявністю, і тепер от думаю - ото я різдвяну казку нещодавно слухала (суто щоб гештальт закрити), вчора відерце олівʼє зробила (взагалі, планувалась окрошка, але холодних супів чогось поки не хочеться)… Що далі - піду шукати ту частину Різдвозавра, яку ще не встигла купити? (не думати про знижки на всл, не думати...).
Ну а за моральний стан відповідають нині TV on the Radio - не найбільш активна і енергійна музика, але і я нині сама така ж. Тож слухаю ото - і ви послухайте.
(Ненавʼязливо нагадаю про наш розіграш, не проходьте повз)
https://youtu.be/dXLpXu9T7j0?si=5MPM6sXdFyLvfVNw
А тут ще й видавництво Старого Лева запустили знижки. Тримаюсь, як можу, от правда (а в них мені завжди є, що взяти, так вже сталось) - а ви сходіть гляньте, якщо теж не давали собі якихось обіцянок по витратам.
Квітневий сніг продовжує дивувати своєю наявністю, і тепер от думаю - ото я різдвяну казку нещодавно слухала (суто щоб гештальт закрити), вчора відерце олівʼє зробила (взагалі, планувалась окрошка, але холодних супів чогось поки не хочеться)… Що далі - піду шукати ту частину Різдвозавра, яку ще не встигла купити? (не думати про знижки на всл, не думати...).
Ну а за моральний стан відповідають нині TV on the Radio - не найбільш активна і енергійна музика, але і я нині сама така ж. Тож слухаю ото - і ви послухайте.
(Ненавʼязливо нагадаю про наш розіграш, не проходьте повз)
https://youtu.be/dXLpXu9T7j0?si=5MPM6sXdFyLvfVNw
09.04.202519:09
Трохи більше року тому Ганка була першою блогеркою, з якою я тут познайомилась, і підтримувала мене всіляко. Тож з ким ще мені було робити розіграш на честь 1К підписників?
Тож, увага! Розіграш!
Дві книги ("Вище неба" та "Зі мною насправді все добре!") і смаколики поїдуть в одні руки людині, що зробить прості дії:
1. Підпишеться на канал L та її вигадані світи https://t.me/LandSomeBooks
2. Підпишеться на канал книжкова хуліганка https://t.me/khulihanka_books
3. Під оригінальним постом на сторінці L поставить порядковий номер в коментарях під дописом.
4. Все, профіт!
Результати рандомом оберемо рівно за тиждень, 16.04!
Тож, увага! Розіграш!
Дві книги ("Вище неба" та "Зі мною насправді все добре!") і смаколики поїдуть в одні руки людині, що зробить прості дії:
1. Підпишеться на канал L та її вигадані світи https://t.me/LandSomeBooks
2. Підпишеться на канал книжкова хуліганка https://t.me/khulihanka_books
3. Під оригінальним постом на сторінці L поставить порядковий номер в коментарях під дописом.
4. Все, профіт!
Результати рандомом оберемо рівно за тиждень, 16.04!
09.04.202516:24
Вийшов, вийшов!! Перший трейлер мого улюбленого Вбивцеботика, уііііі!! От тут точно дивитимусь по серії за раз кожен тиждень, не чекаючи на вихід всього сезону ^_^
(А якщо ви його ще не читали - прям щиро заздрю!)
https://youtu.be/vEioDeOiqEs?si=DoeMj2z7Tig8NNAr
(А якщо ви його ще не читали - прям щиро заздрю!)
https://youtu.be/vEioDeOiqEs?si=DoeMj2z7Tig8NNAr
09.04.202509:14
Облаштування балкона мені відчувається таким, що триває безкінечно (все ж таки, за зиму там все доволі великими шарами хламу заросло), але якісь читацькі процеси в мене все одно йдуть. Про це і розкажу.
Продовжую читати Буджолд, йде добре - вважаю, прокляття читання англійською, здається, розвіялось.
Почала читати Карпу зразка 2004 року. Очікувала, що буде кринжа (але ностальгічна), але поки що все доволі непогано. Сюрприз!
В форматі аудіо в мене “Дослідження утоплення”. Все ж таки, круто інколи купляти книгу, взагалі не читаючи на неї анотації: вже пройшла стадії “о, так це не драма?”, “О, то це фентезі!”. Поки що нічого не зрозуміло, але дуже подобається.
Піддавшись пориву, підписалась на те, щоб за місяць прочитати Trasnspotting. Еру, дай мені сил!.. (так, мене вже попередили, що вона має деякі регіональні особливості в тексті, тож просто теж не буде).
А ще - в мене тут вельми активно йде “жорстокий принц”. І це кльово
Про “веселку тяжіння” мовчу, з нею прогресу мало.
А тепер - ви. Розповідайте, в що хороше занирюютесь, ну або що читалось добре (або ні) останнім часом.
В якості ілюстрації - просто подивіться, яку штуку я нарешті розпакувала!
Продовжую читати Буджолд, йде добре - вважаю, прокляття читання англійською, здається, розвіялось.
Почала читати Карпу зразка 2004 року. Очікувала, що буде кринжа (але ностальгічна), але поки що все доволі непогано. Сюрприз!
В форматі аудіо в мене “Дослідження утоплення”. Все ж таки, круто інколи купляти книгу, взагалі не читаючи на неї анотації: вже пройшла стадії “о, так це не драма?”, “О, то це фентезі!”. Поки що нічого не зрозуміло, але дуже подобається.
Піддавшись пориву, підписалась на те, щоб за місяць прочитати Trasnspotting. Еру, дай мені сил!.. (так, мене вже попередили, що вона має деякі регіональні особливості в тексті, тож просто теж не буде).
А ще - в мене тут вельми активно йде “жорстокий принц”. І це кльово
Про “веселку тяжіння” мовчу, з нею прогресу мало.
А тепер - ви. Розповідайте, в що хороше занирюютесь, ну або що читалось добре (або ні) останнім часом.
В якості ілюстрації - просто подивіться, яку штуку я нарешті розпакувала!
08.04.202518:43
Анна Ін у гробницях всесвіту - Ольга Токарчук
Якщо про шумерів я трішечки знала (буквально те, що влізло в дванадцятихвилинний ролик WAS, що дивилась за обідом), то про творчість Токарчук тільки чула хороше від людей, з якими читацькі смаки якщо не співпадають - то часто дивляться в один бік. Випала нагода обʼєднати ці два пункти, тож сказати, що я не пошкодувала - то взагалі нічого не сказати. #топ_місяця #топ_взагалі
Фантазія на тему, як виглядала б повна версія легенди про богиню Інанну, що спустилась в загробний світ, а потім воскресла. Використовую слово "фантазія" замість ретелінгу, бо авторка, наскільки я розумію, максимально намагається триматись в рамках історії, пробуючи додати якісь місця, які історія (і глиняні таблички) не зберегла.
Я давно не занурювалась в текст такої невимовної краси. Буквально пару днів тому десь в коментах писала, що дозріла до великої кількості описів в книгах - і от вона, складається з описів трішки більше, ніж повністю. І які ж вони тут! Ритмічні, чаруючі, щемкі, прозорі... Текст непростий, але просто увібрав мене в себе, наче розчинив - і не відірватись від нього, хотілось ще і ще, як би не планувала перед тим цю книгу розтягнути, насолоджуючись.
З самого дитинства я була зачарована тим, як схожі мотиви зʼявляються в казках народів світу (випереджаючи коментарі - так, "Тисячоликий герой" в мене теж на черзі). І наче повернулась в той час - бо не провести паралель з тією ж Персефоною було просто неможливо. Та було приємно прорефлексувати про різну природу божественності (а потім ще й порівняти це з роздумами самої Токарчук, яка це теж згадала в післямові) - що на відміну від грецьких богів тут прості люди живуть зі своїми божествами поруч, ділять з ними їжу, життя і небо.
Розумію, що моя цікавість до книг авторки злетіла до небес, тож планую собі і наступні її твори - бо такої якісної втечі від реальності давно не мала. Та наступного разу все ж таки спробую більш дозовано споживати - хоч би як це мені не було невластиво.
Якщо про шумерів я трішечки знала (буквально те, що влізло в дванадцятихвилинний ролик WAS, що дивилась за обідом), то про творчість Токарчук тільки чула хороше від людей, з якими читацькі смаки якщо не співпадають - то часто дивляться в один бік. Випала нагода обʼєднати ці два пункти, тож сказати, що я не пошкодувала - то взагалі нічого не сказати. #топ_місяця #топ_взагалі
Фантазія на тему, як виглядала б повна версія легенди про богиню Інанну, що спустилась в загробний світ, а потім воскресла. Використовую слово "фантазія" замість ретелінгу, бо авторка, наскільки я розумію, максимально намагається триматись в рамках історії, пробуючи додати якісь місця, які історія (і глиняні таблички) не зберегла.
Я давно не занурювалась в текст такої невимовної краси. Буквально пару днів тому десь в коментах писала, що дозріла до великої кількості описів в книгах - і от вона, складається з описів трішки більше, ніж повністю. І які ж вони тут! Ритмічні, чаруючі, щемкі, прозорі... Текст непростий, але просто увібрав мене в себе, наче розчинив - і не відірватись від нього, хотілось ще і ще, як би не планувала перед тим цю книгу розтягнути, насолоджуючись.
З самого дитинства я була зачарована тим, як схожі мотиви зʼявляються в казках народів світу (випереджаючи коментарі - так, "Тисячоликий герой" в мене теж на черзі). І наче повернулась в той час - бо не провести паралель з тією ж Персефоною було просто неможливо. Та було приємно прорефлексувати про різну природу божественності (а потім ще й порівняти це з роздумами самої Токарчук, яка це теж згадала в післямові) - що на відміну від грецьких богів тут прості люди живуть зі своїми божествами поруч, ділять з ними їжу, життя і небо.
Розумію, що моя цікавість до книг авторки злетіла до небес, тож планую собі і наступні її твори - бо такої якісної втечі від реальності давно не мала. Та наступного разу все ж таки спробую більш дозовано споживати - хоч би як це мені не було невластиво.
Рэкорды
13.04.202523:59
1.1KПадпісчыкаў07.04.202523:59
300Індэкс цытавання10.04.202523:59
296Ахоп 1 паста10.04.202523:59
319Ахоп рэкламнага паста24.08.202423:59
48.84%ER01.02.202519:14
50.13%ERR
18.03.202515:28
На день народження посміювалась, що не отримала книжок від "лабораторії", бо і так надто регулярно в них скуповуюсь, але дослідження їхніх передзамовлень показали мені зовсім іншу картину (ще й згадала, що пара старих тайтлів якось забулася в загальному списку того, що хочеться почитати). Тож от що з їхніх новинок впало мені в око.
- Кишенькова магія: Книжка про книжки, їхню історію і сьогодення - як взагалі можна пройти повз?
- Усі персонажі вигадані. Або ні: заявлена пригодницька романтична історія. Порівнюють з Емілі Генрі (так, так, ТАААК!) і Люсі Скор (ох блін, щось якось ні...). Короче, нічого не зрозуміло, і від того - цікаво.
- Як бути стоїком: лабораторія для мене, в першу чергу, це нонфік - і такий, який здебільшого дуже до смаку. Тут це виглядає як дослідження того, чи актуальні вчення греків в наш час. Я б почитала таке.
- Перша дівчинка: якась фентезійна серія. Опис виглядає цікавим, як мінімум, в першу книгу я б ніс сунула б, плюс, вказана саме скандинавська міфологія - що додає градусу очікування від книги загалом.
- Там, де живуть книжки: сюжет про автора, що отримує книгу про своє життя не те, що не новий, а навіть сказала б, що несвіжий. Тим не менш, цікаво, як з цим розбереться український письменник, описуючи український сетинг, плюс, тут головна дієва особа - книжкова блогерка. Хє-хє.
- Натура злочину: історії відомої британської судмедекспертки на перетині судової експертизи і судової екології, бо інколи докази підкидує природа. Виглядає як щось прям дуже захопливе!
- Піаніст: по-перше, екранізацію я так і не бачила, але все ще вважаю, що треба. По-друге, коли, як не зараз, досліджувати різні сторони Другої Світової?
- Кишенькова магія: Книжка про книжки, їхню історію і сьогодення - як взагалі можна пройти повз?
- Усі персонажі вигадані. Або ні: заявлена пригодницька романтична історія. Порівнюють з Емілі Генрі (так, так, ТАААК!) і Люсі Скор (ох блін, щось якось ні...). Короче, нічого не зрозуміло, і від того - цікаво.
- Як бути стоїком: лабораторія для мене, в першу чергу, це нонфік - і такий, який здебільшого дуже до смаку. Тут це виглядає як дослідження того, чи актуальні вчення греків в наш час. Я б почитала таке.
- Перша дівчинка: якась фентезійна серія. Опис виглядає цікавим, як мінімум, в першу книгу я б ніс сунула б, плюс, вказана саме скандинавська міфологія - що додає градусу очікування від книги загалом.
- Там, де живуть книжки: сюжет про автора, що отримує книгу про своє життя не те, що не новий, а навіть сказала б, що несвіжий. Тим не менш, цікаво, як з цим розбереться український письменник, описуючи український сетинг, плюс, тут головна дієва особа - книжкова блогерка. Хє-хє.
- Натура злочину: історії відомої британської судмедекспертки на перетині судової експертизи і судової екології, бо інколи докази підкидує природа. Виглядає як щось прям дуже захопливе!
- Піаніст: по-перше, екранізацію я так і не бачила, але все ще вважаю, що треба. По-друге, коли, як не зараз, досліджувати різні сторони Другої Світової?
25.03.202512:11
Возила сьогодні мохнату булку на фінальні аналізи (бо вони і мають показати, чи закінчилась моя епопея з ФІП). Той незручний момент, коли взяла з собою довгоочікувану книгу, до якої все черга не доходила, а в результаті дістала тільки раз, і те - щоб котячий корм в сумку зручніше вмістити. Тримайте ваші кулачки - і за мої читання, і, що більш важливе - за пана Ґібсона, бо котусі не мають хворіти.
Upd - результати прийшли, за обстеженням кіт прям дуже здоровий! Уііііііі!!!!!
Upd - результати прийшли, за обстеженням кіт прям дуже здоровий! Уііііііі!!!!!
03.04.202507:35
А от цим ми займались опів на дванадцяту ночі вчора - власне, ті самі приємні неочікуваності.
Насправді, план був поїхати в юск вихідними, неквапливо там походити і вживу подивитись на заплановані до покупки позиції. Та виявилось, що вчора був останній день знижок - тож довелось їхати asap в дощ і грязюку. Продовжую перетворення балкону на читацьке гніздо - точний знак того, що весна от зовсім скоро повернеться до свого правильного вигляду. Частину книг вже поставила, але показувати тепер буду вже фінальний результат трохи згодом :)
Насправді, план був поїхати в юск вихідними, неквапливо там походити і вживу подивитись на заплановані до покупки позиції. Та виявилось, що вчора був останній день знижок - тож довелось їхати asap в дощ і грязюку. Продовжую перетворення балкону на читацьке гніздо - точний знак того, що весна от зовсім скоро повернеться до свого правильного вигляду. Частину книг вже поставила, але показувати тепер буду вже фінальний результат трохи згодом :)
18.03.202510:17
Зайшла на сайт РМ глянути їхні плани, замість того просто зробила передзамовлення - дуже задоволена собою, але контента тут не зробиш. Тож поки я чекаю на свій новий том «Саги» (уіііііі!!) і щось-знову-про-хокеїстів - тримайте фото томного кота. Так-так, коти знову відібрали чергову штуку, яку я підкладаю в ліжко, щоб обніматись
05.04.202511:30
Клянусь, що не задумала нічого доброго!
26.03.202512:33
Поки чекала на подругу, зайшла в улюблену єшку біля дому. Там відмовилась від консультації, на касі сказала, мовляв, що ж можна було б обрати окрім «переслідування Аделіни» - і протягнула оце. Мене ж, звичайно, застерегли про кількість сцен 18+ - і взагалі продовжили тягнути прикол. 5 хвилин, а настрій вже на кілька щаблів вище
18.03.202519:31
Книжки - то любов - Деббі Тан
З усіх своїх... *звіряється з ґудрідзом*…10 початих книг дочитати встигла лише комікс-манюню, про неї і поговоримо.
Чудові і світлі замальовки з життя книголюбки у впізнавані мінімалістичній стилістиці.
Два роки тому я б на цей комікс, мабуть, навіть образилась би - бо книголюбів тут нам зображають інфантильними і без сили волі. Рік тому я б невдоволено гмикнула б - а зараз я тикала чоловіку пальцем в кожну другу (якщо не частіше) картинку з фразою "О, дивись, це ж я!"
І можливо, вся справа в тому, що сама не помітила, коли більшість виходів з дому якось була повʼязана з книгами - відправити/отримати/пройтися до метро просто так (там 4 книгарні, якщо що...). Друзі не відстають, і більшість розмов тепер починається з "о, хотіла спитати про книгу/бачила такі класні передзамовлення/прочитала твій відгук"... Скажу навіть більше - з питання про те, що я цікавенького читала в мене навіть тренування починаються - і тренерка завжди знає, що мені буде що відповісти.
Життя стало абсолютно книгоцентричним. І жодним чином навіть і думки немає, що це щось погане: книги і книжкова спільнота принесли мені нових людей, нові жанри, нові розваги і рутину. І десь про це цей комікс і є - не тільки про історії, які ти проживаєш з вигаданими героями, а й про все таке приємне супутнє, що нині йде рука об руку з цим... навіть вже не хобі - а з лайфстайлом. І думається мені, що це абсолютно прекрасно.
З усіх своїх... *звіряється з ґудрідзом*…10 початих книг дочитати встигла лише комікс-манюню, про неї і поговоримо.
Чудові і світлі замальовки з життя книголюбки у впізнавані мінімалістичній стилістиці.
Два роки тому я б на цей комікс, мабуть, навіть образилась би - бо книголюбів тут нам зображають інфантильними і без сили волі. Рік тому я б невдоволено гмикнула б - а зараз я тикала чоловіку пальцем в кожну другу (якщо не частіше) картинку з фразою "О, дивись, це ж я!"
І можливо, вся справа в тому, що сама не помітила, коли більшість виходів з дому якось була повʼязана з книгами - відправити/отримати/пройтися до метро просто так (там 4 книгарні, якщо що...). Друзі не відстають, і більшість розмов тепер починається з "о, хотіла спитати про книгу/бачила такі класні передзамовлення/прочитала твій відгук"... Скажу навіть більше - з питання про те, що я цікавенького читала в мене навіть тренування починаються - і тренерка завжди знає, що мені буде що відповісти.
Життя стало абсолютно книгоцентричним. І жодним чином навіть і думки немає, що це щось погане: книги і книжкова спільнота принесли мені нових людей, нові жанри, нові розваги і рутину. І десь про це цей комікс і є - не тільки про історії, які ти проживаєш з вигаданими героями, а й про все таке приємне супутнє, що нині йде рука об руку з цим... навіть вже не хобі - а з лайфстайлом. І думається мені, що це абсолютно прекрасно.
26.03.202519:18
Неонові боги - Кейті Роберт
Я дуже ніжно люблю, коли під обкладинкою ховається значно більше, ніж заявлено. Коли в історії, сповненій хімії загалом і сексу безпосередньо нам показують глибокі історії, складні теми і ґрунт для рефлексій. Ця книга - зовсім не цей випадок #Нахіба_я_це_читала
Персефона дізнається, що мати сосватала її Зевсові, тож від відчаю перетинає Стікс - де потрапляє прямісінько до рук Аїда з його дуже специфічними смаками. Там в них багато сексу, а потім ми маємо останні 20 сторінок, де є хоч якийсь двіж, окрім еротичного (але це не точно).
Ви не повірите, але те, що жанром цієї книги є рафінований єбліт - навіть не найбільша проблема цього...гм...твору. Почнемо спочатку. Світобудова: окей, все починалось вельми інтригуюче - відмова від використання терміну "боги", а замість того звання Зевс, Деметри, Діоніса etc - все це виборно-переходяще. І це було цікаво, і якби авторка трішки напружилась, і зробила тут натяк на більш мафіозну структуру - питань би взагалі не було. Але ніт, всі її сили були зосереджено на еротичних сценах, тож маємо те, що маємо. При тому, тут просковзують то тут, то там елементи магічного реалізму - наприклад, той же Стікс, що приносить фізичний біль при його перетині - і це взагалі не вʼяжеться з тим, що найвпливовіші члени родини Зевс - смертні.
Далі. Схожість на 50 відтінків. Так, місцями воно таки перевершило оригінал - як мінімум в тому, що тут справді були хоча б згадані практики, які можна віднести до БДСМ (а не то, що домогосподарка уявляла собі під значенням цього слова). Але як ще не піднявся ґвалт стосовно плагіату - я просто не знаю. Деякі сцени, типажі і навіть буквально окремі фрази - просто злизані (вибамчте за вибір саме цього слова...), і пояснення цьому немає.
Найбільший же гріх цієї книги, і найголовніший привід вважати це поганою книгою поганої авторки - десь після 150ї сторінки мені стало абсолютно і невимовно нудно. Писалося все виключно заради смату, хоч я тихо сподівалась, що буде ще щось крім нього - наприклад, якісь неважливі штуки, типу інтриг, заплутаного сюжету, ігор розуму, або ж ну хоча б складних персонажів. Ніц не було, і від того сумно вдвічі сильніше. В другій половині навіть не було смішно від того, як банально написано!
Висновки прості. Залюбки триматимусь подалі і від серії, і від авторки загалом. На щастя, це хоча б було не відверто мразотно написано, тільки нудно. Чи читати, чи ні - вирішувати вам. Але в книги є один неочевидний, але вагомий плюс - тепер дуже хочеться почитати щось з високої полиці.
Я дуже ніжно люблю, коли під обкладинкою ховається значно більше, ніж заявлено. Коли в історії, сповненій хімії загалом і сексу безпосередньо нам показують глибокі історії, складні теми і ґрунт для рефлексій. Ця книга - зовсім не цей випадок #Нахіба_я_це_читала
Персефона дізнається, що мати сосватала її Зевсові, тож від відчаю перетинає Стікс - де потрапляє прямісінько до рук Аїда з його дуже специфічними смаками. Там в них багато сексу, а потім ми маємо останні 20 сторінок, де є хоч якийсь двіж, окрім еротичного (але це не точно).
Ви не повірите, але те, що жанром цієї книги є рафінований єбліт - навіть не найбільша проблема цього...гм...твору. Почнемо спочатку. Світобудова: окей, все починалось вельми інтригуюче - відмова від використання терміну "боги", а замість того звання Зевс, Деметри, Діоніса etc - все це виборно-переходяще. І це було цікаво, і якби авторка трішки напружилась, і зробила тут натяк на більш мафіозну структуру - питань би взагалі не було. Але ніт, всі її сили були зосереджено на еротичних сценах, тож маємо те, що маємо. При тому, тут просковзують то тут, то там елементи магічного реалізму - наприклад, той же Стікс, що приносить фізичний біль при його перетині - і це взагалі не вʼяжеться з тим, що найвпливовіші члени родини Зевс - смертні.
Далі. Схожість на 50 відтінків. Так, місцями воно таки перевершило оригінал - як мінімум в тому, що тут справді були хоча б згадані практики, які можна віднести до БДСМ (а не то, що домогосподарка уявляла собі під значенням цього слова). Але як ще не піднявся ґвалт стосовно плагіату - я просто не знаю. Деякі сцени, типажі і навіть буквально окремі фрази - просто злизані (вибамчте за вибір саме цього слова...), і пояснення цьому немає.
Найбільший же гріх цієї книги, і найголовніший привід вважати це поганою книгою поганої авторки - десь після 150ї сторінки мені стало абсолютно і невимовно нудно. Писалося все виключно заради смату, хоч я тихо сподівалась, що буде ще щось крім нього - наприклад, якісь неважливі штуки, типу інтриг, заплутаного сюжету, ігор розуму, або ж ну хоча б складних персонажів. Ніц не було, і від того сумно вдвічі сильніше. В другій половині навіть не було смішно від того, як банально написано!
Висновки прості. Залюбки триматимусь подалі і від серії, і від авторки загалом. На щастя, це хоча б було не відверто мразотно написано, тільки нудно. Чи читати, чи ні - вирішувати вам. Але в книги є один неочевидний, але вагомий плюс - тепер дуже хочеться почитати щось з високої полиці.
06.04.202518:54
Місто - Валерʼян Підмогильний
Свого часу Ростислав Семків зробив для мене те, на що була неспроможна ані школа, ані обидва універи, ані друзі-філологи: зацікавив мене українською літературою. Саме класичною, бо сучасну я і так читала ще з останніх класів школи (дякую, фоліо, за ностальгію за книжками по 10 гривень, які втрачали товарний вигляд вже після першого читання, але ніколи не були читані тільки по одному разу!) - тож і до "Міста" я мала колись дістатись.
Амбітний хлопець Степан Радченко приїжджає до Києва з мріями вступити в інститут і завоювати це місто цілком і повністю. Так, дорога йому випадає звивиста (в першу чергу тому, що не завжди все йому дістається просто так за волею бажання), він відкриває в собі тягу до письменництва і любові, і крокує собі по життю - трощачи по ходу справи долі інших людей.
Я не читала додаткових матеріалів до цієї книги (поки що!), але якщо там виявиться, що Підмогильний ставив собі за мету описати найбільш мразотного і бісячого персонажа в українській літературі - не здивуюсь. Востаннє я так сильно хотіла вмазати головним персонажам книги хіба що тоді, коли читала "Знищ мене" - а то була дуже сильна емоційна реакція, і припікало в мене потім ще декілька місяців. Степан егоцентричний, самозакоханий, і можна б було подумати, що з ефектом Даннінга-Крюґера - але йому ж і справді вдавалось все задумане (здається, це бісило найбільше). Такий собі Марті-Сью часів комунізму. І думаю, максимально боляче мені було саме тому, що цей персонаж втілював у собі все те, що я в людях не виношу в жодному вигляді - в тому числі і невміння думати про наслідки своїх вчинків і зверхність, невідомо ким і чому дану.
А от Київ в книзі описаний з любовʼю - і, думаю, це одна з небагатьох причин, чому я таки цю книгу дослухала. Ну і, плюс, мені точно потрібна карта тих часів - просто цікаво зрозуміти маршрути героя, бо не всі вулиці я знаю за старими назвами, а може і якісь будівлі його часів ще стоять... Реготала з того, як він страждав від того, як далеко йому до центру і як важко жити в глушині - живучи на Нижньому Валу. Київ продовжує жити своїм життям, здавалось би, і тримати при собі різних людей і давати їм різні шанси і можливості - така вже доля цього міста. Саме воно було мені тут центральним персонажем - що б там товариш Радченко собі не думав, і як би не намагався поставити себе в центр всього.
Начитка традиційно для Абуку прекрасна, хоч я і зрозуміла десь після першої години прослуховування, що маю книгу в паперовому варіанті - але вирішила вже не кидати почате (мій дар і моє прокляття!). Чи буду перечитувати? Чесно, не знаю. Хоча, в мене все ще лежить Семківська про українських класиків - невідомо ще, до чого вона мене підштовхне.
Свого часу Ростислав Семків зробив для мене те, на що була неспроможна ані школа, ані обидва універи, ані друзі-філологи: зацікавив мене українською літературою. Саме класичною, бо сучасну я і так читала ще з останніх класів школи (дякую, фоліо, за ностальгію за книжками по 10 гривень, які втрачали товарний вигляд вже після першого читання, але ніколи не були читані тільки по одному разу!) - тож і до "Міста" я мала колись дістатись.
Амбітний хлопець Степан Радченко приїжджає до Києва з мріями вступити в інститут і завоювати це місто цілком і повністю. Так, дорога йому випадає звивиста (в першу чергу тому, що не завжди все йому дістається просто так за волею бажання), він відкриває в собі тягу до письменництва і любові, і крокує собі по життю - трощачи по ходу справи долі інших людей.
Я не читала додаткових матеріалів до цієї книги (поки що!), але якщо там виявиться, що Підмогильний ставив собі за мету описати найбільш мразотного і бісячого персонажа в українській літературі - не здивуюсь. Востаннє я так сильно хотіла вмазати головним персонажам книги хіба що тоді, коли читала "Знищ мене" - а то була дуже сильна емоційна реакція, і припікало в мене потім ще декілька місяців. Степан егоцентричний, самозакоханий, і можна б було подумати, що з ефектом Даннінга-Крюґера - але йому ж і справді вдавалось все задумане (здається, це бісило найбільше). Такий собі Марті-Сью часів комунізму. І думаю, максимально боляче мені було саме тому, що цей персонаж втілював у собі все те, що я в людях не виношу в жодному вигляді - в тому числі і невміння думати про наслідки своїх вчинків і зверхність, невідомо ким і чому дану.
А от Київ в книзі описаний з любовʼю - і, думаю, це одна з небагатьох причин, чому я таки цю книгу дослухала. Ну і, плюс, мені точно потрібна карта тих часів - просто цікаво зрозуміти маршрути героя, бо не всі вулиці я знаю за старими назвами, а може і якісь будівлі його часів ще стоять... Реготала з того, як він страждав від того, як далеко йому до центру і як важко жити в глушині - живучи на Нижньому Валу. Київ продовжує жити своїм життям, здавалось би, і тримати при собі різних людей і давати їм різні шанси і можливості - така вже доля цього міста. Саме воно було мені тут центральним персонажем - що б там товариш Радченко собі не думав, і як би не намагався поставити себе в центр всього.
Начитка традиційно для Абуку прекрасна, хоч я і зрозуміла десь після першої години прослуховування, що маю книгу в паперовому варіанті - але вирішила вже не кидати почате (мій дар і моє прокляття!). Чи буду перечитувати? Чесно, не знаю. Хоча, в мене все ще лежить Семківська про українських класиків - невідомо ще, до чого вона мене підштовхне.
24.03.202512:07
Ну що, час для загального апдейту.
Читаю "Темніший колір магії". В процесі дізналась, що готується до випуску і буде вже от-от третя частина, але як його розтягнути, щоб до виходу вистачило - не знаю, бо цікаво і приємно - люблю Шваб.
Читаю "Щасливе місце". Поки що відчувається як книга, що з усіх історій Генрі мені заходить найменше - мабуть, не найкраще чтиво для читання в підвалі, і треба її переносити на комфортне місце і час.
Продовжую читати "Веселку тяжіння". Йде важко, і хто з нас кого мучає - питання.
Повернулась до "експансії", страшенно лахаю з перекладу, але вже тягнулась і більше концентруюсь на сюжеті. Ну але блін...
Почала читати Хвильового. Сприймається важко, але треба.
Закінчила аудіокнигу, нове не купляла, в запасі тільки пригоди Швейка, і не певна, що готова в пригоду на 31 годину 16 хвилин.
В котів почалась весна. Не в тому сенсі, бо вони хлопці стерилізовані, але хором почали ліняти. До першої весняної алергії лишилось 3...2...1...
Дивним чином розклад пістрявіє зустрічами, планами і примітками. Відвикла, тож лякає. А до купи, щоб часу взагалі ні на що не вистачало, повернулась до animal crossing - хоч там в морі поплавати можна.
А як у вас справи? Як читається, як живеться?
Читаю "Темніший колір магії". В процесі дізналась, що готується до випуску і буде вже от-от третя частина, але як його розтягнути, щоб до виходу вистачило - не знаю, бо цікаво і приємно - люблю Шваб.
Читаю "Щасливе місце". Поки що відчувається як книга, що з усіх історій Генрі мені заходить найменше - мабуть, не найкраще чтиво для читання в підвалі, і треба її переносити на комфортне місце і час.
Продовжую читати "Веселку тяжіння". Йде важко, і хто з нас кого мучає - питання.
Повернулась до "експансії", страшенно лахаю з перекладу, але вже тягнулась і більше концентруюсь на сюжеті. Ну але блін...
Почала читати Хвильового. Сприймається важко, але треба.
Закінчила аудіокнигу, нове не купляла, в запасі тільки пригоди Швейка, і не певна, що готова в пригоду на 31 годину 16 хвилин.
В котів почалась весна. Не в тому сенсі, бо вони хлопці стерилізовані, але хором почали ліняти. До першої весняної алергії лишилось 3...2...1...
Дивним чином розклад пістрявіє зустрічами, планами і примітками. Відвикла, тож лякає. А до купи, щоб часу взагалі ні на що не вистачало, повернулась до animal crossing - хоч там в морі поплавати можна.
А як у вас справи? Як читається, як живеться?
29.03.202519:09
Просте речення про любов - Душан Душек
Ця книга чекала на мене рік - бо приблизно в цей самий час тогоріч я прийшла до улюбленої пані книгарки (Сано - <3), і попросила щось з весняним вайбом. Та потім щось у внутрішній весні не задалось, тож книга просто лежала, і чекала свого часу. Ну от, дочекалась! #топ_місяця
Три розповіді від словацького прозаїка, про якого я раніше нічого не чула. Всі обʼєднані історіями людей, дотичних до кіно - і любовʼю. Любовʼю різною - в когось нетлінна, здавалось би, протягом всього життя, в когось - заборонена, в когось - мимолітна... І кожна історія нагадує нам, що кохання - то завжди і обовʼязково є вибір. В найкращих випадках - той самий вибір впродовж кожного дня.
Проза тут дуже плотна, насичена і трошки тягуча. Перша оповідь, що показана нам очима сценариста, взагалі нагадує потік свідомості - коли все на асоціаціях, відчуттях, що перемежовуються з візуальними образами. Друга оповідь... От все з нею було б добре, якби герої не екранізували толстого. Щоправда, автор розмив кордони між реальністю оповіді і першоджерелом що екранізується, плюс обране було показово-мразотне оповідання - та від цього якось тепліше не стає. Третє ж - світло-ностальгічне, в стилі останньої пригоди, що буде ще до смерті гріти спогадами - а також думками про те, що могло б бути.
Для мене це був дуже приємний вихід за межі своєї бульбашки мейнстрімної літератури - і думаю, таке важливо інколи робити. Окремо виділю абсолютно неймовірну роботу перекладача Леся Белея (не тільки тому, що пили якось разом) - бо хоч і не уявляю, як виглядає текст оригіналу, але гри слів там дуже багато, особливо в першій історії, і якщо йому це вдалося витягти з першоджерела - то моя найщиріша повага.
Ця книга чекала на мене рік - бо приблизно в цей самий час тогоріч я прийшла до улюбленої пані книгарки (Сано - <3), і попросила щось з весняним вайбом. Та потім щось у внутрішній весні не задалось, тож книга просто лежала, і чекала свого часу. Ну от, дочекалась! #топ_місяця
Три розповіді від словацького прозаїка, про якого я раніше нічого не чула. Всі обʼєднані історіями людей, дотичних до кіно - і любовʼю. Любовʼю різною - в когось нетлінна, здавалось би, протягом всього життя, в когось - заборонена, в когось - мимолітна... І кожна історія нагадує нам, що кохання - то завжди і обовʼязково є вибір. В найкращих випадках - той самий вибір впродовж кожного дня.
Проза тут дуже плотна, насичена і трошки тягуча. Перша оповідь, що показана нам очима сценариста, взагалі нагадує потік свідомості - коли все на асоціаціях, відчуттях, що перемежовуються з візуальними образами. Друга оповідь... От все з нею було б добре, якби герої не екранізували толстого. Щоправда, автор розмив кордони між реальністю оповіді і першоджерелом що екранізується, плюс обране було показово-мразотне оповідання - та від цього якось тепліше не стає. Третє ж - світло-ностальгічне, в стилі останньої пригоди, що буде ще до смерті гріти спогадами - а також думками про те, що могло б бути.
Для мене це був дуже приємний вихід за межі своєї бульбашки мейнстрімної літератури - і думаю, таке важливо інколи робити. Окремо виділю абсолютно неймовірну роботу перекладача Леся Белея (не тільки тому, що пили якось разом) - бо хоч і не уявляю, як виглядає текст оригіналу, але гри слів там дуже багато, особливо в першій історії, і якщо йому це вдалося витягти з першоджерела - то моя найщиріша повага.
17.03.202518:02
Шлюбний портрет - Меґґі ОʼФаррелл
Є такі автори, чиї роботи виходять мені за межі звичних категорій - "подобається-не подобається", "важливе-не важливе", "достовірно-не достовірно"... Просто твір зʼявляється - і все освітлюється навколо. От ОʼФаррелл для мене саме така авторка.
Юна Лукреція Медічі виходить заміж за Альфонса Феррарського замість своєї померлої сестри. Практично щойно з дитячої кімнати, тепер її задача - бути герцогинею, завагітніти нащадком і догоджати схильному до коливань настрою чоловікові.
Зазвичай коли йдуть спекуляції стосовно реально існуючих осіб, я перетворююсь на жахливого критикоса, якій все не так і все не те. Так-так, хто тут давно, памʼятає мої полумʼяні бухтіння на тему розслідувань Джейн Остін, ага... Та і на мене знайшовся криптоніт - бо цій авторці я прощу взагалі все. Бо текст просто неймовірної краси, естетичності і співучості. Це той випадок, коли мені практично фізично страшно дивитись оригінал, бо якщо від перекладу так дух захоплювало - що ж там в оригіналі тоді? І ніжність, скільки ж в авторці ніжності і емпатії до своєї героїні, з якою любовʼю вона описує її і все навколо, побачене її очима...
При тому, текст болісний і щемко-феміністичний - про те, як талант і зацікавленість світом навколо кладуть на алтар шлюбів за розрахунком між знаттю. Про те, як жінці важко належати самій собі - і вона наче трофей переходить з рук в руки, часто - недостойним. Окремо відмічу ніжний символізм (і мозком я розумію, що цей прийом, мабуть, авторка використала забагато - та навіть це мені не зіпсувало враження от взагалі!) стосовно звірів в клітці, і чому саме у Лукреції з невинними вбитими звірами такий сильний звʼязок.
І "Гамнет", і "Шлюбний портрет" - це ті випадки, коли про естетичний оргазм я кажу абсолютно неіронічно, і готова цими текстами захоплюватись - навіть не зважаючи на історичну недостовірність. Можете сміливо мене записувати в щирі фанатки авторки! #топ_місяця #топ_взагалі
Є такі автори, чиї роботи виходять мені за межі звичних категорій - "подобається-не подобається", "важливе-не важливе", "достовірно-не достовірно"... Просто твір зʼявляється - і все освітлюється навколо. От ОʼФаррелл для мене саме така авторка.
Юна Лукреція Медічі виходить заміж за Альфонса Феррарського замість своєї померлої сестри. Практично щойно з дитячої кімнати, тепер її задача - бути герцогинею, завагітніти нащадком і догоджати схильному до коливань настрою чоловікові.
Зазвичай коли йдуть спекуляції стосовно реально існуючих осіб, я перетворююсь на жахливого критикоса, якій все не так і все не те. Так-так, хто тут давно, памʼятає мої полумʼяні бухтіння на тему розслідувань Джейн Остін, ага... Та і на мене знайшовся криптоніт - бо цій авторці я прощу взагалі все. Бо текст просто неймовірної краси, естетичності і співучості. Це той випадок, коли мені практично фізично страшно дивитись оригінал, бо якщо від перекладу так дух захоплювало - що ж там в оригіналі тоді? І ніжність, скільки ж в авторці ніжності і емпатії до своєї героїні, з якою любовʼю вона описує її і все навколо, побачене її очима...
При тому, текст болісний і щемко-феміністичний - про те, як талант і зацікавленість світом навколо кладуть на алтар шлюбів за розрахунком між знаттю. Про те, як жінці важко належати самій собі - і вона наче трофей переходить з рук в руки, часто - недостойним. Окремо відмічу ніжний символізм (і мозком я розумію, що цей прийом, мабуть, авторка використала забагато - та навіть це мені не зіпсувало враження от взагалі!) стосовно звірів в клітці, і чому саме у Лукреції з невинними вбитими звірами такий сильний звʼязок.
І "Гамнет", і "Шлюбний портрет" - це ті випадки, коли про естетичний оргазм я кажу абсолютно неіронічно, і готова цими текстами захоплюватись - навіть не зважаючи на історичну недостовірність. Можете сміливо мене записувати в щирі фанатки авторки! #топ_місяця #топ_взагалі
24.03.202519:26
Щасливе місце - Емілі Генрі
Вона знову зі мною це зробила. Знову я взяла книгу цієї авторки з твердим наміром не розклеїтись, і знову сиджу от, зарьована, котом витираюсь #топ_місяця #топ_взагалі
Троє подруг (ще з часів коледжу) зустрічаються в традиційній поїздці в заміському будинку. Це, офіційно - остання така вечірка, бо котедж продають, а в усіх дівчат вже вирує доросле життя, і в кожної - серйозні зміни на порозі. Пікантності додає те, що дівчата приїхали зі своїми парами, і інші не знають, що головна героїня зі своїм хлопцем пʼять місяців як розійшлась. Тим не менш, наші герої вирішують не псувати всім відпустку і продовжувати старанно вдавати закоханих.
Знаю, що кажу це кожен раз, та знову книга пробувала прикинутись ромкомом, сповненим незручних ситуацій і милих моментів - більш того, все це в ній є - але є і значно більше, значно глибше. Це історія про дорослішання, про прийняття себе, про те, як важливо не тільки говорити в стосунках - а ще й слухати. Це про те, що зміни - це неймовірно важливо, але ще важливіше - прислухатися до себе і своїх бажань. Це про щирість, віру в одне одне, емоційну роботу і про довіру. Дідько, це і про важливість роботи з психотерапевтом, бо відсутність такої роботи легко приводить... Ну, кожен же і так знає, до чого приводить, так? Але не всі йдуть, а в авторки тим часом зʼявляється все більше і більше історій для натхнення.
Взагалі, необхідність терапії (на крайняк - хоча б здорового і тверезого аналізу) мені проходить червоною ниткою крізь всі історії авторки. І може, саме тому саме мені так ці історії заходять - бо памʼятаю життя до терапії, і розумію, що все могло бути в значно гіршому становищі. Додамо сюди максимально легкий стиль написання, ґеґи, щасливі фінали, поклоніння здоровим цінностям... Страшна суміш, якої хочеться все більше і більше. Неймовірно сильно кайфую від книжок Генрі (хоч і намагаюсь їх брати дозовано), в кожній бачу перспективу на перечитування і кожен раз - пошук чогось нового. Мастхев моїх поличок і знаєте, її книги - то моє щасливе місце.
Вона знову зі мною це зробила. Знову я взяла книгу цієї авторки з твердим наміром не розклеїтись, і знову сиджу от, зарьована, котом витираюсь #топ_місяця #топ_взагалі
Троє подруг (ще з часів коледжу) зустрічаються в традиційній поїздці в заміському будинку. Це, офіційно - остання така вечірка, бо котедж продають, а в усіх дівчат вже вирує доросле життя, і в кожної - серйозні зміни на порозі. Пікантності додає те, що дівчата приїхали зі своїми парами, і інші не знають, що головна героїня зі своїм хлопцем пʼять місяців як розійшлась. Тим не менш, наші герої вирішують не псувати всім відпустку і продовжувати старанно вдавати закоханих.
Знаю, що кажу це кожен раз, та знову книга пробувала прикинутись ромкомом, сповненим незручних ситуацій і милих моментів - більш того, все це в ній є - але є і значно більше, значно глибше. Це історія про дорослішання, про прийняття себе, про те, як важливо не тільки говорити в стосунках - а ще й слухати. Це про те, що зміни - це неймовірно важливо, але ще важливіше - прислухатися до себе і своїх бажань. Це про щирість, віру в одне одне, емоційну роботу і про довіру. Дідько, це і про важливість роботи з психотерапевтом, бо відсутність такої роботи легко приводить... Ну, кожен же і так знає, до чого приводить, так? Але не всі йдуть, а в авторки тим часом зʼявляється все більше і більше історій для натхнення.
Взагалі, необхідність терапії (на крайняк - хоча б здорового і тверезого аналізу) мені проходить червоною ниткою крізь всі історії авторки. І може, саме тому саме мені так ці історії заходять - бо памʼятаю життя до терапії, і розумію, що все могло бути в значно гіршому становищі. Додамо сюди максимально легкий стиль написання, ґеґи, щасливі фінали, поклоніння здоровим цінностям... Страшна суміш, якої хочеться все більше і більше. Неймовірно сильно кайфую від книжок Генрі (хоч і намагаюсь їх брати дозовано), в кожній бачу перспективу на перечитування і кожен раз - пошук чогось нового. Мастхев моїх поличок і знаєте, її книги - то моє щасливе місце.
06.04.202502:16
Київ, зайчики, ви як? Бо я стою перелякана, як заєць, в підвалі
19.03.202516:07
Під дуже болісну (пізніше поясню, чому саме) аудіокнигу вирішила таки повірити, що нормальна весна настане, і продовжила розбирати балкон. Дивлюсь на оце от і думаю, а чи вирішить мої проблеми одна додаткова книжкова шафа?.. (тут десь 50/50 прочитані і нові)
Гісторыя змяненняў канала
Увайдзіце, каб разблакаваць больш функцый.