L та її вигадані світи
Про книжки, котів, життя і життя з книжками і котами. In 42 we trust!
Мій Rewish - https://rewish.io/rX8CAA
Мій Rewish - https://rewish.io/rX8CAA
Рэйтынг TGlist
0
0
ТыпПублічны
Вертыфікацыя
Не вертыфікаваныНадзейнасць
Не надзейныРазмяшчэнне
МоваІншая
Дата стварэння каналаMay 30, 2024
Дадана ў TGlist
Aug 20, 2024Прыкрепленая група
Падпісчыкаў
1 107
24 гадз.
100.9%Тыдзень
43965.7%Месяц
42562.3%
Індэкс цытавання
33
Згадкі1Рэпостаў на каналах0Згадкі на каналах1
Сярэдняе ахоп 1 паста
162
12 гадз.180
52%24 гадз.162
37.9%48 гадз.118
14.9%
Узаемадзеянне (ER)
15.25%
Рэпостаў2Каментары6Рэакцыі18
Узаемадзеянне па ахопу (ERR)
10.76%
24 гадз.0%Тыдзень
4.33%Месяц
0.4%
Ахоп 1 рэкламнага паста
173
1 гадз.4023.12%1 – 4 гадз.00%4 - 24 гадз.14483.24%
Усяго пастоў за 24 гадзіны
1
Дынаміка
2
Апошнія публікацыі ў групе "L та її вигадані світи"
07.04.202518:06
Неявка - Бет ОʼЛірі
Починаю думати, що найкращий показник того, що книга мені сподобалась - це коли я йду до чоловіка з фразою "ну ти ж все одно її читати не будеш!" - і радісно виливаю на нього всі спойлери, теорії, враження (і все це - захоплено розмахуючи руками). #топ_місяця #топ_взагалі
Дисклеймер. Цю книгу буде описувати дуже важко, бо там неймовірно легко щось наспойлерити. Тож буду лити воду максимально обережно, але заздалегідь попереджу, що якщо вам здається, що жанр ваш - то можна вважати, що я її рекомендую.
Один День Валентина. Три жінки. Три побачення, на які не приходить один і той самий чоловік. І дуже-дуже рожева книга, яка наче натякає, що ти будеш ревіти в кінці. Спойлер - так, я ревіла, як собака.
Взагалі, люблю я Бет ОʼЛірі - ще з часів "кімнати на двох". Вона дуже любить, по-ходу, нашаровувати історії, роблячи їх максимально обʼємними і глибокими - і при тому все це загортати у фальш-обгортку: типу, "подивись, я така проста книжечка, тут немає зовсім нічого обтяжливого, будуть виключно рожеві соплі, чесно-чесно!". От з Емілі Генрі ж та сама історія, точно вам скажу. І саме тому я цих панянок так щиро люблю - босови їхні історії - не те, чим здаються. Тож і тут: історія трьох неймовірних жінок, які зустріли сумнівного, на перший погляд, хлопця - виявилась історією про втрату, біль і вміння жити далі. І, звичайно, віру в людей поруч.
Окреме задоволення - можливість одразу після читання написати перекладачці Аліні про те, що вона котик і молодець: от настільки в мене з появою цього блогу розширилась бульбашка спілкування, і не можу цьому не тішитись.
Книгу із задоволенням лишу в бібліотеці і перечитуватиму зимними затишними вечорами (в принципі, сьогоднішня погода плюс-мінус саме на те і натякала), коли хотітиметься якогось скла.
пс - плот-твіст розгадала на першій третині тупо через те, що дивилась багато британських шоу. Всьо, більше спойлерів тут не буде :)
Починаю думати, що найкращий показник того, що книга мені сподобалась - це коли я йду до чоловіка з фразою "ну ти ж все одно її читати не будеш!" - і радісно виливаю на нього всі спойлери, теорії, враження (і все це - захоплено розмахуючи руками). #топ_місяця #топ_взагалі
Дисклеймер. Цю книгу буде описувати дуже важко, бо там неймовірно легко щось наспойлерити. Тож буду лити воду максимально обережно, але заздалегідь попереджу, що якщо вам здається, що жанр ваш - то можна вважати, що я її рекомендую.
Один День Валентина. Три жінки. Три побачення, на які не приходить один і той самий чоловік. І дуже-дуже рожева книга, яка наче натякає, що ти будеш ревіти в кінці. Спойлер - так, я ревіла, як собака.
Взагалі, люблю я Бет ОʼЛірі - ще з часів "кімнати на двох". Вона дуже любить, по-ходу, нашаровувати історії, роблячи їх максимально обʼємними і глибокими - і при тому все це загортати у фальш-обгортку: типу, "подивись, я така проста книжечка, тут немає зовсім нічого обтяжливого, будуть виключно рожеві соплі, чесно-чесно!". От з Емілі Генрі ж та сама історія, точно вам скажу. І саме тому я цих панянок так щиро люблю - бо
Окреме задоволення - можливість одразу після читання написати перекладачці Аліні про те, що вона котик і молодець: от настільки в мене з появою цього блогу розширилась бульбашка спілкування, і не можу цьому не тішитись.
Книгу із задоволенням лишу в бібліотеці і перечитуватиму зимними затишними вечорами (в принципі, сьогоднішня погода плюс-мінус саме на те і натякала), коли хотітиметься якогось скла.
пс - плот-твіст розгадала на першій третині тупо через те, що дивилась багато британських шоу. Всьо, більше спойлерів тут не буде :)
06.04.202518:54
Місто - Валерʼян Підмогильний
Свого часу Ростислав Семків зробив для мене те, на що була неспроможна ані школа, ані обидва універи, ані друзі-філологи: зацікавив мене українською літературою. Саме класичною, бо сучасну я і так читала ще з останніх класів школи (дякую, фоліо, за ностальгію за книжками по 10 гривень, які втрачали товарний вигляд вже після першого читання, але ніколи не були читані тільки по одному разу!) - тож і до "Міста" я мала колись дістатись.
Амбітний хлопець Степан Радченко приїжджає до Києва з мріями вступити в інститут і завоювати це місто цілком і повністю. Так, дорога йому випадає звивиста (в першу чергу тому, що не завжди все йому дістається просто так за волею бажання), він відкриває в собі тягу до письменництва і любові, і крокує собі по життю - трощачи по ходу справи долі інших людей.
Я не читала додаткових матеріалів до цієї книги (поки що!), але якщо там виявиться, що Підмогильний ставив собі за мету описати найбільш мразотного і бісячого персонажа в українській літературі - не здивуюсь. Востаннє я так сильно хотіла вмазати головним персонажам книги хіба що тоді, коли читала "Знищ мене" - а то була дуже сильна емоційна реакція, і припікало в мене потім ще декілька місяців. Степан егоцентричний, самозакоханий, і можна б було подумати, що з ефектом Даннінга-Крюґера - але йому ж і справді вдавалось все задумане (здається, це бісило найбільше). Такий собі Марті-Сью часів комунізму. І думаю, максимально боляче мені було саме тому, що цей персонаж втілював у собі все те, що я в людях не виношу в жодному вигляді - в тому числі і невміння думати про наслідки своїх вчинків і зверхність, невідомо ким і чому дану.
А от Київ в книзі описаний з любовʼю - і, думаю, це одна з небагатьох причин, чому я таки цю книгу дослухала. Ну і, плюс, мені точно потрібна карта тих часів - просто цікаво зрозуміти маршрути героя, бо не всі вулиці я знаю за старими назвами, а може і якісь будівлі його часів ще стоять... Реготала з того, як він страждав від того, як далеко йому до центру і як важко жити в глушині - живучи на Нижньому Валу. Київ продовжує жити своїм життям, здавалось би, і тримати при собі різних людей і давати їм різні шанси і можливості - така вже доля цього міста. Саме воно було мені тут центральним персонажем - що б там товариш Радченко собі не думав, і як би не намагався поставити себе в центр всього.
Начитка традиційно для Абуку прекрасна, хоч я і зрозуміла десь після першої години прослуховування, що маю книгу в паперовому варіанті - але вирішила вже не кидати почате (мій дар і моє прокляття!). Чи буду перечитувати? Чесно, не знаю. Хоча, в мене все ще лежить Семківська про українських класиків - невідомо ще, до чого вона мене підштовхне.
Свого часу Ростислав Семків зробив для мене те, на що була неспроможна ані школа, ані обидва універи, ані друзі-філологи: зацікавив мене українською літературою. Саме класичною, бо сучасну я і так читала ще з останніх класів школи (дякую, фоліо, за ностальгію за книжками по 10 гривень, які втрачали товарний вигляд вже після першого читання, але ніколи не були читані тільки по одному разу!) - тож і до "Міста" я мала колись дістатись.
Амбітний хлопець Степан Радченко приїжджає до Києва з мріями вступити в інститут і завоювати це місто цілком і повністю. Так, дорога йому випадає звивиста (в першу чергу тому, що не завжди все йому дістається просто так за волею бажання), він відкриває в собі тягу до письменництва і любові, і крокує собі по життю - трощачи по ходу справи долі інших людей.
Я не читала додаткових матеріалів до цієї книги (поки що!), але якщо там виявиться, що Підмогильний ставив собі за мету описати найбільш мразотного і бісячого персонажа в українській літературі - не здивуюсь. Востаннє я так сильно хотіла вмазати головним персонажам книги хіба що тоді, коли читала "Знищ мене" - а то була дуже сильна емоційна реакція, і припікало в мене потім ще декілька місяців. Степан егоцентричний, самозакоханий, і можна б було подумати, що з ефектом Даннінга-Крюґера - але йому ж і справді вдавалось все задумане (здається, це бісило найбільше). Такий собі Марті-Сью часів комунізму. І думаю, максимально боляче мені було саме тому, що цей персонаж втілював у собі все те, що я в людях не виношу в жодному вигляді - в тому числі і невміння думати про наслідки своїх вчинків і зверхність, невідомо ким і чому дану.
А от Київ в книзі описаний з любовʼю - і, думаю, це одна з небагатьох причин, чому я таки цю книгу дослухала. Ну і, плюс, мені точно потрібна карта тих часів - просто цікаво зрозуміти маршрути героя, бо не всі вулиці я знаю за старими назвами, а може і якісь будівлі його часів ще стоять... Реготала з того, як він страждав від того, як далеко йому до центру і як важко жити в глушині - живучи на Нижньому Валу. Київ продовжує жити своїм життям, здавалось би, і тримати при собі різних людей і давати їм різні шанси і можливості - така вже доля цього міста. Саме воно було мені тут центральним персонажем - що б там товариш Радченко собі не думав, і як би не намагався поставити себе в центр всього.
Начитка традиційно для Абуку прекрасна, хоч я і зрозуміла десь після першої години прослуховування, що маю книгу в паперовому варіанті - але вирішила вже не кидати почате (мій дар і моє прокляття!). Чи буду перечитувати? Чесно, не знаю. Хоча, в мене все ще лежить Семківська про українських класиків - невідомо ще, до чого вона мене підштовхне.
06.04.202512:29
Не могла зрозуміти, що в мене за період фантастики такий - руки самі потягнулись до «жорстокого принца», та й взагалі практично в кожній книзі останнім часом є хоч якийсь елемент магічний чи коломагічний є. А потім дійшло, що це через «місто» Підмогильного, яке я слухаю в будь-яку вільну хвилину - 87% вже прослухано, і цей максимально приземлений гіпер реалізм просто виматує.
06.04.202502:16
Київ, зайчики, ви як? Бо я стою перелякана, як заєць, в підвалі
05.04.202517:59
Цієї миті завтра - Емма Страуб
За попереднім планом, мала виставити цей відгук ще вчора, але, по-перше, не хотілось продукувати жодного розважального контенту, а по-друге, враховуючи тему книги, конкретно вчора це було б чистим людожерством і неповагою з мого боку.
В свій день народження Еліс обдумує, чи задоволена вона життям. Відповідь на це питання складна: вона застрягла на тій самій роботі, в тій самій квартирі, в безперспективних стосунках - і сама не розуміє, як це їй вже встигло виповнитись сорок. А ще в лікарні поступово згасає батько, якого вона обожнює - що не додає оптимізму в загальний стан жінки. Та в якийсь момент вона повертається в свої шістнадцять - і в цій петлі в неї зʼявляється можливість повиправляти деякі зі своїх життєвих помилок.
Чудова книга про прийняття втрати і переоцінку цінностей. Еліс абсолютно ніжно любить свого батька, і більшість її мотивацій продиктовано саме цим фактом - можливо тому, що, повертаючись в день свого шістнадцятиріччя, вона застає його практично в тому ж віці, як і вона в актуальному таймлайні - беззаперечно, ідеальний вік для справжнього цінування близьких родичів... Червоною ниткою через всю книгу йдуть всі ті стадії горювання, що всім загальновідомі - гнів, заперечення, торг, депресія і прийняття. Насправді, з усього різноманіття історій про другий шанс саме ця мотивація мені найближча - зрозуміти людей, що поруч і стати з ними ближче, бо часто просто по глупості відкладаєш це на потім. Окремий бонус книги - посилання на поп-культуру девʼяностих і ранніх двотисячних: все мені було близьке, приємне і рідне, бо саме ті фільми, які згадувала головна героїня, я дивилась в своїй юності, саме ті гурти слухала і саме ті годинники Swatch я страшенно хотіла.
Ложкою дьогтю в цій книзі для мене стала редактура: тут в нас і Марта Макфлай, і нелогічна множина в англомовних словах (коли перераховуються марки цигарок, тут вказані Newport Lights, Parliaments, Marlboro Lights - англійською то ок, а от українською, на мій погляд, трохи не в тему), ну і дрібниці типу невиділення курсивом назви універмагу Мейсі (через що воно виглядає як просто українською Масу). Дрібниці, здавалось би, але це все відволікало від справді щемкої історії.
В цілому, історія мені сподобалась - хоча до стилістики і є питання. Книгу цю, думаю, лишу собі на перечитування в більш осінній період (хоча, здавалось би, погода нині така, що за осінь її легко прийняти можна, та тим не менш).
За попереднім планом, мала виставити цей відгук ще вчора, але, по-перше, не хотілось продукувати жодного розважального контенту, а по-друге, враховуючи тему книги, конкретно вчора це було б чистим людожерством і неповагою з мого боку.
В свій день народження Еліс обдумує, чи задоволена вона життям. Відповідь на це питання складна: вона застрягла на тій самій роботі, в тій самій квартирі, в безперспективних стосунках - і сама не розуміє, як це їй вже встигло виповнитись сорок. А ще в лікарні поступово згасає батько, якого вона обожнює - що не додає оптимізму в загальний стан жінки. Та в якийсь момент вона повертається в свої шістнадцять - і в цій петлі в неї зʼявляється можливість повиправляти деякі зі своїх життєвих помилок.
Чудова книга про прийняття втрати і переоцінку цінностей. Еліс абсолютно ніжно любить свого батька, і більшість її мотивацій продиктовано саме цим фактом - можливо тому, що, повертаючись в день свого шістнадцятиріччя, вона застає його практично в тому ж віці, як і вона в актуальному таймлайні - беззаперечно, ідеальний вік для справжнього цінування близьких родичів... Червоною ниткою через всю книгу йдуть всі ті стадії горювання, що всім загальновідомі - гнів, заперечення, торг, депресія і прийняття. Насправді, з усього різноманіття історій про другий шанс саме ця мотивація мені найближча - зрозуміти людей, що поруч і стати з ними ближче, бо часто просто по глупості відкладаєш це на потім. Окремий бонус книги - посилання на поп-культуру девʼяностих і ранніх двотисячних: все мені було близьке, приємне і рідне, бо саме ті фільми, які згадувала головна героїня, я дивилась в своїй юності, саме ті гурти слухала і саме ті годинники Swatch я страшенно хотіла.
Ложкою дьогтю в цій книзі для мене стала редактура: тут в нас і Марта Макфлай, і нелогічна множина в англомовних словах (коли перераховуються марки цигарок, тут вказані Newport Lights, Parliaments, Marlboro Lights - англійською то ок, а от українською, на мій погляд, трохи не в тему), ну і дрібниці типу невиділення курсивом назви універмагу Мейсі (через що воно виглядає як просто українською Масу). Дрібниці, здавалось би, але це все відволікало від справді щемкої історії.
В цілому, історія мені сподобалась - хоча до стилістики і є питання. Книгу цю, думаю, лишу собі на перечитування в більш осінній період (хоча, здавалось би, погода нині така, що за осінь її легко прийняти можна, та тим не менш).
05.04.202511:30
Клянусь, що не задумала нічого доброго!
05.04.202507:41
Нарешті, на-реш-ті! Дочекалась я свого дуже очікуваного. РМ порадували прям зранку томом 9 Саги, яку я все ще всіляко рекомендую всім і всюди (хоч і з дисклеймером про тригерний вміст місцями і от дуже 18+), ну і щось про колохокей, а таке мені завжди треба. І так, це передзамовлення - я все ще планую практично не купляти книжок у квітні (але подивимось, з якими баулами я з Книжкової країни приходитиму!)
04.04.202507:04
Любі підписники з Харкова і Дніпра - сподіваюсь, у вас все максимально ок (наскільки це можливо), і ви (і ваші близькі, звичайно) живі і здорові.
03.04.202518:09
Той незручний момент, коли в підписках таке красиве число - а в мене, як на зло, немає щоденної книжечки. Каюсь і виправлюсь, призвичаївшись до нових реалій - але щиро вам рада, цілком і повністю :)
Пост-знайомство є в закріплених, де пояснюється засилля котів на цьому каналі і прочитані книги майже кожен день. А я, тим часом, дістану вам з кишеньки отаку от перлину: тут Пітер Капальді (хто ще любить Доктора Хто?) читає листа запорожців турецькому султану - і це прекрасно, я вважаю. Читає англійською, але емоції передані вельми точно, я вважаю
https://youtu.be/oW8OlXkjVHs?si=EdioegnAQwCscgBR
Пост-знайомство є в закріплених, де пояснюється засилля котів на цьому каналі і прочитані книги майже кожен день. А я, тим часом, дістану вам з кишеньки отаку от перлину: тут Пітер Капальді (хто ще любить Доктора Хто?) читає листа запорожців турецькому султану - і це прекрасно, я вважаю. Читає англійською, але емоції передані вельми точно, я вважаю
https://youtu.be/oW8OlXkjVHs?si=EdioegnAQwCscgBR
03.04.202511:10
Нещодавно розбилась моя чашка з кастомного парного набору, який я нам з чоловіком замовляла на весілля. Та, на щастя, пані майстриня змогла зробити повтор (тобто, нова трошки інша, але дуже схожа на першу версію) - дуже задоволена, і знову радітиму їй кожен день. Замовляла —> тут <—, комунікація ідеальна, пані приємна, чекала два тижні, задоволення - повні штані, можу сміливо і від всього серця рекомендувати
03.04.202507:35
А от цим ми займались опів на дванадцяту ночі вчора - власне, ті самі приємні неочікуваності.
Насправді, план був поїхати в юск вихідними, неквапливо там походити і вживу подивитись на заплановані до покупки позиції. Та виявилось, що вчора був останній день знижок - тож довелось їхати asap в дощ і грязюку. Продовжую перетворення балкону на читацьке гніздо - точний знак того, що весна от зовсім скоро повернеться до свого правильного вигляду. Частину книг вже поставила, але показувати тепер буду вже фінальний результат трохи згодом :)
Насправді, план був поїхати в юск вихідними, неквапливо там походити і вживу подивитись на заплановані до покупки позиції. Та виявилось, що вчора був останній день знижок - тож довелось їхати asap в дощ і грязюку. Продовжую перетворення балкону на читацьке гніздо - точний знак того, що весна от зовсім скоро повернеться до свого правильного вигляду. Частину книг вже поставила, але показувати тепер буду вже фінальний результат трохи згодом :)
02.04.202519:13
Темніший колір магії. Тіні згущуються - В. Е. Шваб
Звичайно, дуже класно прочитати поспіль дві книги серії - але як тепер дочекатись виходу третьої? #топ_місяця #топ_взагалі
Три Лондона стоять собі в паралельних світах, і тільки дуже окремі маги можуть крізь ці світи подорожувати. Перший - сірий - умовно наш, часів Ґеорґа Третього, де магія зникла давно і безслідно. Другий - червоний - сповнений магії і блиску. Третій - білий - такий, який через кількість магії занепав. Потім виявляється, що був ще четвертий - чорний - що був магією знищений. Головний герой Келл з червоного Лондона працює на корону, передаючи послання королям з різних всесвітів - ну і по ходу справи мутить дрібні оборудки (попри заборону переносити речі з одного міста в інше). Під час однієї зі своїх справ він знайомиться з Лілою Бард - злодюжкою з сірого, якій дуже хочеться пригод. Доволі скоро вони їх знаходять, зіткнувшись із забороненим артефактом з чорного міста. Ну і тут все закрути...
Тут в нас і паралельні світи, і магія, і пірати, і пригоди загалом, і інтриги, і трошечки любовної лінії, яка взагалі не відтягує на себе всю увагу. Взагалі, моя любов до творів пані Шваб взагалі не може пояснюватись жодною адекватною причиною - наче ж нічого новітнього не придумано, але все сприймається свіжим, захоплюючим і оригінальним. Та кожен раз, відкриваючи чергову її книгу, мене наче закидає в новий всесвіт - небезпечний, глибокий, продуманий, а всі персонажі обʼємні і реалістичні - наче просто руку простягнути, а вони вже поруч стоять. Не можу не захоплюватись тим, наскільки вони сірі: в кожного подвійне дно, кожен робить і щось хороше, і щось сумнівне - точно як і інші реальні люди. А ще я не бачила у неї надуманих драм - і знаєте, це просто неосяжно крутий плюс в наш час.
Сама авторка вибачалась, що завершила другу книгу трилогії жирнючим кліфгенґером - а мені тепер з цим жити, бо "Небо" наче писали, що видання на фінальних стадіях видання (але строків не дали, принаймні, я не бачила). Не знаю, скільки теорій я встигну скласти в голові до моменту, коли третя книга таки попаде мені в руки - але чекати я її буду ну дуже сильно.
Звичайно, дуже класно прочитати поспіль дві книги серії - але як тепер дочекатись виходу третьої? #топ_місяця #топ_взагалі
Три Лондона стоять собі в паралельних світах, і тільки дуже окремі маги можуть крізь ці світи подорожувати. Перший - сірий - умовно наш, часів Ґеорґа Третього, де магія зникла давно і безслідно. Другий - червоний - сповнений магії і блиску. Третій - білий - такий, який через кількість магії занепав. Потім виявляється, що був ще четвертий - чорний - що був магією знищений. Головний герой Келл з червоного Лондона працює на корону, передаючи послання королям з різних всесвітів - ну і по ходу справи мутить дрібні оборудки (попри заборону переносити речі з одного міста в інше). Під час однієї зі своїх справ він знайомиться з Лілою Бард - злодюжкою з сірого, якій дуже хочеться пригод. Доволі скоро вони їх знаходять, зіткнувшись із забороненим артефактом з чорного міста. Ну і тут все закрути...
Тут в нас і паралельні світи, і магія, і пірати, і пригоди загалом, і інтриги, і трошечки любовної лінії, яка взагалі не відтягує на себе всю увагу. Взагалі, моя любов до творів пані Шваб взагалі не може пояснюватись жодною адекватною причиною - наче ж нічого новітнього не придумано, але все сприймається свіжим, захоплюючим і оригінальним. Та кожен раз, відкриваючи чергову її книгу, мене наче закидає в новий всесвіт - небезпечний, глибокий, продуманий, а всі персонажі обʼємні і реалістичні - наче просто руку простягнути, а вони вже поруч стоять. Не можу не захоплюватись тим, наскільки вони сірі: в кожного подвійне дно, кожен робить і щось хороше, і щось сумнівне - точно як і інші реальні люди. А ще я не бачила у неї надуманих драм - і знаєте, це просто неосяжно крутий плюс в наш час.
Сама авторка вибачалась, що завершила другу книгу трилогії жирнючим кліфгенґером - а мені тепер з цим жити, бо "Небо" наче писали, що видання на фінальних стадіях видання (але строків не дали, принаймні, я не бачила). Не знаю, скільки теорій я встигну скласти в голові до моменту, коли третя книга таки попаде мені в руки - але чекати я її буду ну дуже сильно.
02.04.202512:40
В марафоні, про який я писала зранку, є пункт "показати свої читацькі плани" - і я його завжди пропускаю, бо завжди наполягала на інтуїтивному виборі книжок. Тож сьогодні, отримавши покупку від старого лева і знайшовши там книгу, що ще в пʼятницю отримала в посилці від Лабораторії, я вперше подумала, що план мені таки потрібен. Бо те, що в мене є деякі проблеми - і так вельми очевидно (а ще означає, що ту книгу я прям ну дуже сильно хотіла).
Пункт 1. Це стає вже традицією, тож не бачу причин зупинятись: оголошую для себе місяць некупляння книжок. Виключення: на подарунок, аудіокниги (бо там беру одну одразу, як послухала попередню) і Книжкова країна (бо звідти просто не зможу піти без купівль, але і там ходитиму зі списком… підпункт 1 - скласти список заздалегідь!).
Пункт 2. Позакривати борги з рубрики #міжкультурний_книгообмін - а це значить, що нарешті дійдуть руки і до Ксеноса, і до "Пісні відкритого шляху" (але останню енівей на клуб треба чіпати).
Пункт 3. Накатати приблизний список того, що я в принципі читати збираюсь. Мені важливо тримати баланс по жанрам, темам, ну і українських авторів / авторок не забувати. Мабуть, найскладніший пункт - бо ж не знаю, на що буде настрій, але треба буде спробувати передбачити всі можливості. Точно хочу мумі-тролей нарешті взяти - не перечитувала їх страшну кількість часу, а взимку до них руки не дійшли.
Пункт 4. Не забувати, що які б я собі списки не робила, найголовніше - отримувати від читання задоволення. Бо якою б не виглядала моя статистика - читаю я, в першу чергу, саме для задоволення. А книгу потім в якомусь форматі розіграємо - теж користь :)
Пункт 1. Це стає вже традицією, тож не бачу причин зупинятись: оголошую для себе місяць некупляння книжок. Виключення: на подарунок, аудіокниги (бо там беру одну одразу, як послухала попередню) і Книжкова країна (бо звідти просто не зможу піти без купівль, але і там ходитиму зі списком… підпункт 1 - скласти список заздалегідь!).
Пункт 2. Позакривати борги з рубрики #міжкультурний_книгообмін - а це значить, що нарешті дійдуть руки і до Ксеноса, і до "Пісні відкритого шляху" (але останню енівей на клуб треба чіпати).
Пункт 3. Накатати приблизний список того, що я в принципі читати збираюсь. Мені важливо тримати баланс по жанрам, темам, ну і українських авторів / авторок не забувати. Мабуть, найскладніший пункт - бо ж не знаю, на що буде настрій, але треба буде спробувати передбачити всі можливості. Точно хочу мумі-тролей нарешті взяти - не перечитувала їх страшну кількість часу, а взимку до них руки не дійшли.
Пункт 4. Не забувати, що які б я собі списки не робила, найголовніше - отримувати від читання задоволення. Бо якою б не виглядала моя статистика - читаю я, в першу чергу, саме для задоволення. А книгу потім в якомусь форматі розіграємо - теж користь :)
02.04.202507:05
Вже декілька сезонів поспіль я доєднуюсь до марафону «читання під…(підставити потрібний варіант)», і останні рази постійно провтикувала нормально зібрати бінго. Та цього місяця я твердо націлена отримати класні результати - треба ж показувати хвалену впертість нарешті?
Завдання на читання під бузком:
👥Соціальна активність:
1. Показати свої плани на квітень
2. Допис/сторіс про участь з #читання_під_бузком
3. Покупка в Книголенді
4. Зустріч в кінці місяця
5. Обмін книжками
📚Навколокнижкове:
1. Читати кожен день від 10 хвилин
2. Книжка, взята у друзів
3. Книга, якою надихався улюблений автор
4. Подивитися фільм, знятий по коміксу
5. Книжкова Країна
🇺🇦Українське:
1. Автор з Сумів
2. "Марсіяни з Хрещатику" Віра Агеєва
3. Павло Нанієв
4. Щось від видавництва "Malopus"
5. Книга про архітектурні пам'ятки
📖Книжкове загальне:
1. Обкладинка з драконом
2. Читати у транспорті
3. Книга, де є смачні описи
4. Книга, де є оранжерея
5. Книга, написана у 1920-х роках
🌍Світові книги:
1. Книга перекладена з японської
2. Автор з Конго
3. "Володар мух" Вільям Ґолдінґ
4. Книга видавництва Penguin
5. Стівен Кінг
Завдання на читання під бузком:
👥Соціальна активність:
1. Показати свої плани на квітень
2. Допис/сторіс про участь з #читання_під_бузком
3. Покупка в Книголенді
4. Зустріч в кінці місяця
5. Обмін книжками
📚Навколокнижкове:
1. Читати кожен день від 10 хвилин
2. Книжка, взята у друзів
3. Книга, якою надихався улюблений автор
4. Подивитися фільм, знятий по коміксу
5. Книжкова Країна
🇺🇦Українське:
1. Автор з Сумів
2. "Марсіяни з Хрещатику" Віра Агеєва
3. Павло Нанієв
4. Щось від видавництва "Malopus"
5. Книга про архітектурні пам'ятки
📖Книжкове загальне:
1. Обкладинка з драконом
2. Читати у транспорті
3. Книга, де є смачні описи
4. Книга, де є оранжерея
5. Книга, написана у 1920-х роках
🌍Світові книги:
1. Книга перекладена з японської
2. Автор з Конго
3. "Володар мух" Вільям Ґолдінґ
4. Книга видавництва Penguin
5. Стівен Кінг
01.04.202518:02
Послухала абсолютно неймовірну лекцію «блогінг і адаптація до соціальних мереж» від Дани Окоманюк з каналу How to Book, але сил тепер лишилось лише на те, щоб обкластись котами і дивитись Твін Пікс. Про книжечки вже завтра, але одразу про дві, залишайтесь на лінії!
Рэкорды
07.04.202523:59
1.1KПадпісчыкаў24.03.202523:38
150Індэкс цытавання14.02.202516:00
203Ахоп 1 паста11.03.202519:39
184Ахоп рэкламнага паста24.08.202423:59
48.84%ER01.02.202519:14
50.13%ERR
18.03.202515:28
На день народження посміювалась, що не отримала книжок від "лабораторії", бо і так надто регулярно в них скуповуюсь, але дослідження їхніх передзамовлень показали мені зовсім іншу картину (ще й згадала, що пара старих тайтлів якось забулася в загальному списку того, що хочеться почитати). Тож от що з їхніх новинок впало мені в око.
- Кишенькова магія: Книжка про книжки, їхню історію і сьогодення - як взагалі можна пройти повз?
- Усі персонажі вигадані. Або ні: заявлена пригодницька романтична історія. Порівнюють з Емілі Генрі (так, так, ТАААК!) і Люсі Скор (ох блін, щось якось ні...). Короче, нічого не зрозуміло, і від того - цікаво.
- Як бути стоїком: лабораторія для мене, в першу чергу, це нонфік - і такий, який здебільшого дуже до смаку. Тут це виглядає як дослідження того, чи актуальні вчення греків в наш час. Я б почитала таке.
- Перша дівчинка: якась фентезійна серія. Опис виглядає цікавим, як мінімум, в першу книгу я б ніс сунула б, плюс, вказана саме скандинавська міфологія - що додає градусу очікування від книги загалом.
- Там, де живуть книжки: сюжет про автора, що отримує книгу про своє життя не те, що не новий, а навіть сказала б, що несвіжий. Тим не менш, цікаво, як з цим розбереться український письменник, описуючи український сетинг, плюс, тут головна дієва особа - книжкова блогерка. Хє-хє.
- Натура злочину: історії відомої британської судмедекспертки на перетині судової експертизи і судової екології, бо інколи докази підкидує природа. Виглядає як щось прям дуже захопливе!
- Піаніст: по-перше, екранізацію я так і не бачила, але все ще вважаю, що треба. По-друге, коли, як не зараз, досліджувати різні сторони Другої Світової?
- Кишенькова магія: Книжка про книжки, їхню історію і сьогодення - як взагалі можна пройти повз?
- Усі персонажі вигадані. Або ні: заявлена пригодницька романтична історія. Порівнюють з Емілі Генрі (так, так, ТАААК!) і Люсі Скор (ох блін, щось якось ні...). Короче, нічого не зрозуміло, і від того - цікаво.
- Як бути стоїком: лабораторія для мене, в першу чергу, це нонфік - і такий, який здебільшого дуже до смаку. Тут це виглядає як дослідження того, чи актуальні вчення греків в наш час. Я б почитала таке.
- Перша дівчинка: якась фентезійна серія. Опис виглядає цікавим, як мінімум, в першу книгу я б ніс сунула б, плюс, вказана саме скандинавська міфологія - що додає градусу очікування від книги загалом.
- Там, де живуть книжки: сюжет про автора, що отримує книгу про своє життя не те, що не новий, а навіть сказала б, що несвіжий. Тим не менш, цікаво, як з цим розбереться український письменник, описуючи український сетинг, плюс, тут головна дієва особа - книжкова блогерка. Хє-хє.
- Натура злочину: історії відомої британської судмедекспертки на перетині судової експертизи і судової екології, бо інколи докази підкидує природа. Виглядає як щось прям дуже захопливе!
- Піаніст: по-перше, екранізацію я так і не бачила, але все ще вважаю, що треба. По-друге, коли, як не зараз, досліджувати різні сторони Другої Світової?
25.03.202512:11
Возила сьогодні мохнату булку на фінальні аналізи (бо вони і мають показати, чи закінчилась моя епопея з ФІП). Той незручний момент, коли взяла з собою довгоочікувану книгу, до якої все черга не доходила, а в результаті дістала тільки раз, і те - щоб котячий корм в сумку зручніше вмістити. Тримайте ваші кулачки - і за мої читання, і, що більш важливе - за пана Ґібсона, бо котусі не мають хворіти.
Upd - результати прийшли, за обстеженням кіт прям дуже здоровий! Уііііііі!!!!!
Upd - результати прийшли, за обстеженням кіт прям дуже здоровий! Уііііііі!!!!!
11.03.202508:21
Ніщо не зупинить фотку котів, час якої настав!
14.03.202510:06
Неймовірно важливий день, неймовірно важливе свято.
Маю сказати, що все життя мене зʼїдають сумніви. Стосовно практично всього (привіт, тривожність!): майбутнього, себе, близьких, вибору, що я робила або не робила, дій, оточуючого світу… та єдине, чому я справді вірю і довіряю - це українська армія.
Від всього серця і життя вітаю зі святом українського добровольця всіх причетних. Без вас… не знаю, де б зараз я була, якби не неймовірні люди, що ризикують всім, - слів і грошей на карті не вистачить то все передати. Тож цивільних щиро спонукаю не забувати донатити на військо - і сама піду те робити.
Маю сказати, що все життя мене зʼїдають сумніви. Стосовно практично всього (привіт, тривожність!): майбутнього, себе, близьких, вибору, що я робила або не робила, дій, оточуючого світу… та єдине, чому я справді вірю і довіряю - це українська армія.
Від всього серця і життя вітаю зі святом українського добровольця всіх причетних. Без вас… не знаю, де б зараз я була, якби не неймовірні люди, що ризикують всім, - слів і грошей на карті не вистачить то все передати. Тож цивільних щиро спонукаю не забувати донатити на військо - і сама піду те робити.
03.04.202507:35
А от цим ми займались опів на дванадцяту ночі вчора - власне, ті самі приємні неочікуваності.
Насправді, план був поїхати в юск вихідними, неквапливо там походити і вживу подивитись на заплановані до покупки позиції. Та виявилось, що вчора був останній день знижок - тож довелось їхати asap в дощ і грязюку. Продовжую перетворення балкону на читацьке гніздо - точний знак того, що весна от зовсім скоро повернеться до свого правильного вигляду. Частину книг вже поставила, але показувати тепер буду вже фінальний результат трохи згодом :)
Насправді, план був поїхати в юск вихідними, неквапливо там походити і вживу подивитись на заплановані до покупки позиції. Та виявилось, що вчора був останній день знижок - тож довелось їхати asap в дощ і грязюку. Продовжую перетворення балкону на читацьке гніздо - точний знак того, що весна от зовсім скоро повернеться до свого правильного вигляду. Частину книг вже поставила, але показувати тепер буду вже фінальний результат трохи згодом :)
18.03.202510:17
Зайшла на сайт РМ глянути їхні плани, замість того просто зробила передзамовлення - дуже задоволена собою, але контента тут не зробиш. Тож поки я чекаю на свій новий том «Саги» (уіііііі!!) і щось-знову-про-хокеїстів - тримайте фото томного кота. Так-так, коти знову відібрали чергову штуку, яку я підкладаю в ліжко, щоб обніматись
05.04.202511:30
Клянусь, що не задумала нічого доброго!
26.03.202512:33
Поки чекала на подругу, зайшла в улюблену єшку біля дому. Там відмовилась від консультації, на касі сказала, мовляв, що ж можна було б обрати окрім «переслідування Аделіни» - і протягнула оце. Мене ж, звичайно, застерегли про кількість сцен 18+ - і взагалі продовжили тягнути прикол. 5 хвилин, а настрій вже на кілька щаблів вище
18.03.202519:31
Книжки - то любов - Деббі Тан
З усіх своїх... *звіряється з ґудрідзом*…10 початих книг дочитати встигла лише комікс-манюню, про неї і поговоримо.
Чудові і світлі замальовки з життя книголюбки у впізнавані мінімалістичній стилістиці.
Два роки тому я б на цей комікс, мабуть, навіть образилась би - бо книголюбів тут нам зображають інфантильними і без сили волі. Рік тому я б невдоволено гмикнула б - а зараз я тикала чоловіку пальцем в кожну другу (якщо не частіше) картинку з фразою "О, дивись, це ж я!"
І можливо, вся справа в тому, що сама не помітила, коли більшість виходів з дому якось була повʼязана з книгами - відправити/отримати/пройтися до метро просто так (там 4 книгарні, якщо що...). Друзі не відстають, і більшість розмов тепер починається з "о, хотіла спитати про книгу/бачила такі класні передзамовлення/прочитала твій відгук"... Скажу навіть більше - з питання про те, що я цікавенького читала в мене навіть тренування починаються - і тренерка завжди знає, що мені буде що відповісти.
Життя стало абсолютно книгоцентричним. І жодним чином навіть і думки немає, що це щось погане: книги і книжкова спільнота принесли мені нових людей, нові жанри, нові розваги і рутину. І десь про це цей комікс і є - не тільки про історії, які ти проживаєш з вигаданими героями, а й про все таке приємне супутнє, що нині йде рука об руку з цим... навіть вже не хобі - а з лайфстайлом. І думається мені, що це абсолютно прекрасно.
З усіх своїх... *звіряється з ґудрідзом*…10 початих книг дочитати встигла лише комікс-манюню, про неї і поговоримо.
Чудові і світлі замальовки з життя книголюбки у впізнавані мінімалістичній стилістиці.
Два роки тому я б на цей комікс, мабуть, навіть образилась би - бо книголюбів тут нам зображають інфантильними і без сили волі. Рік тому я б невдоволено гмикнула б - а зараз я тикала чоловіку пальцем в кожну другу (якщо не частіше) картинку з фразою "О, дивись, це ж я!"
І можливо, вся справа в тому, що сама не помітила, коли більшість виходів з дому якось була повʼязана з книгами - відправити/отримати/пройтися до метро просто так (там 4 книгарні, якщо що...). Друзі не відстають, і більшість розмов тепер починається з "о, хотіла спитати про книгу/бачила такі класні передзамовлення/прочитала твій відгук"... Скажу навіть більше - з питання про те, що я цікавенького читала в мене навіть тренування починаються - і тренерка завжди знає, що мені буде що відповісти.
Життя стало абсолютно книгоцентричним. І жодним чином навіть і думки немає, що це щось погане: книги і книжкова спільнота принесли мені нових людей, нові жанри, нові розваги і рутину. І десь про це цей комікс і є - не тільки про історії, які ти проживаєш з вигаданими героями, а й про все таке приємне супутнє, що нині йде рука об руку з цим... навіть вже не хобі - а з лайфстайлом. І думається мені, що це абсолютно прекрасно.
26.03.202519:18
Неонові боги - Кейті Роберт
Я дуже ніжно люблю, коли під обкладинкою ховається значно більше, ніж заявлено. Коли в історії, сповненій хімії загалом і сексу безпосередньо нам показують глибокі історії, складні теми і ґрунт для рефлексій. Ця книга - зовсім не цей випадок #Нахіба_я_це_читала
Персефона дізнається, що мати сосватала її Зевсові, тож від відчаю перетинає Стікс - де потрапляє прямісінько до рук Аїда з його дуже специфічними смаками. Там в них багато сексу, а потім ми маємо останні 20 сторінок, де є хоч якийсь двіж, окрім еротичного (але це не точно).
Ви не повірите, але те, що жанром цієї книги є рафінований єбліт - навіть не найбільша проблема цього...гм...твору. Почнемо спочатку. Світобудова: окей, все починалось вельми інтригуюче - відмова від використання терміну "боги", а замість того звання Зевс, Деметри, Діоніса etc - все це виборно-переходяще. І це було цікаво, і якби авторка трішки напружилась, і зробила тут натяк на більш мафіозну структуру - питань би взагалі не було. Але ніт, всі її сили були зосереджено на еротичних сценах, тож маємо те, що маємо. При тому, тут просковзують то тут, то там елементи магічного реалізму - наприклад, той же Стікс, що приносить фізичний біль при його перетині - і це взагалі не вʼяжеться з тим, що найвпливовіші члени родини Зевс - смертні.
Далі. Схожість на 50 відтінків. Так, місцями воно таки перевершило оригінал - як мінімум в тому, що тут справді були хоча б згадані практики, які можна віднести до БДСМ (а не то, що домогосподарка уявляла собі під значенням цього слова). Але як ще не піднявся ґвалт стосовно плагіату - я просто не знаю. Деякі сцени, типажі і навіть буквально окремі фрази - просто злизані (вибамчте за вибір саме цього слова...), і пояснення цьому немає.
Найбільший же гріх цієї книги, і найголовніший привід вважати це поганою книгою поганої авторки - десь після 150ї сторінки мені стало абсолютно і невимовно нудно. Писалося все виключно заради смату, хоч я тихо сподівалась, що буде ще щось крім нього - наприклад, якісь неважливі штуки, типу інтриг, заплутаного сюжету, ігор розуму, або ж ну хоча б складних персонажів. Ніц не було, і від того сумно вдвічі сильніше. В другій половині навіть не було смішно від того, як банально написано!
Висновки прості. Залюбки триматимусь подалі і від серії, і від авторки загалом. На щастя, це хоча б було не відверто мразотно написано, тільки нудно. Чи читати, чи ні - вирішувати вам. Але в книги є один неочевидний, але вагомий плюс - тепер дуже хочеться почитати щось з високої полиці.
Я дуже ніжно люблю, коли під обкладинкою ховається значно більше, ніж заявлено. Коли в історії, сповненій хімії загалом і сексу безпосередньо нам показують глибокі історії, складні теми і ґрунт для рефлексій. Ця книга - зовсім не цей випадок #Нахіба_я_це_читала
Персефона дізнається, що мати сосватала її Зевсові, тож від відчаю перетинає Стікс - де потрапляє прямісінько до рук Аїда з його дуже специфічними смаками. Там в них багато сексу, а потім ми маємо останні 20 сторінок, де є хоч якийсь двіж, окрім еротичного (але це не точно).
Ви не повірите, але те, що жанром цієї книги є рафінований єбліт - навіть не найбільша проблема цього...гм...твору. Почнемо спочатку. Світобудова: окей, все починалось вельми інтригуюче - відмова від використання терміну "боги", а замість того звання Зевс, Деметри, Діоніса etc - все це виборно-переходяще. І це було цікаво, і якби авторка трішки напружилась, і зробила тут натяк на більш мафіозну структуру - питань би взагалі не було. Але ніт, всі її сили були зосереджено на еротичних сценах, тож маємо те, що маємо. При тому, тут просковзують то тут, то там елементи магічного реалізму - наприклад, той же Стікс, що приносить фізичний біль при його перетині - і це взагалі не вʼяжеться з тим, що найвпливовіші члени родини Зевс - смертні.
Далі. Схожість на 50 відтінків. Так, місцями воно таки перевершило оригінал - як мінімум в тому, що тут справді були хоча б згадані практики, які можна віднести до БДСМ (а не то, що домогосподарка уявляла собі під значенням цього слова). Але як ще не піднявся ґвалт стосовно плагіату - я просто не знаю. Деякі сцени, типажі і навіть буквально окремі фрази - просто злизані (вибамчте за вибір саме цього слова...), і пояснення цьому немає.
Найбільший же гріх цієї книги, і найголовніший привід вважати це поганою книгою поганої авторки - десь після 150ї сторінки мені стало абсолютно і невимовно нудно. Писалося все виключно заради смату, хоч я тихо сподівалась, що буде ще щось крім нього - наприклад, якісь неважливі штуки, типу інтриг, заплутаного сюжету, ігор розуму, або ж ну хоча б складних персонажів. Ніц не було, і від того сумно вдвічі сильніше. В другій половині навіть не було смішно від того, як банально написано!
Висновки прості. Залюбки триматимусь подалі і від серії, і від авторки загалом. На щастя, це хоча б було не відверто мразотно написано, тільки нудно. Чи читати, чи ні - вирішувати вам. Але в книги є один неочевидний, але вагомий плюс - тепер дуже хочеться почитати щось з високої полиці.
06.04.202518:54
Місто - Валерʼян Підмогильний
Свого часу Ростислав Семків зробив для мене те, на що була неспроможна ані школа, ані обидва універи, ані друзі-філологи: зацікавив мене українською літературою. Саме класичною, бо сучасну я і так читала ще з останніх класів школи (дякую, фоліо, за ностальгію за книжками по 10 гривень, які втрачали товарний вигляд вже після першого читання, але ніколи не були читані тільки по одному разу!) - тож і до "Міста" я мала колись дістатись.
Амбітний хлопець Степан Радченко приїжджає до Києва з мріями вступити в інститут і завоювати це місто цілком і повністю. Так, дорога йому випадає звивиста (в першу чергу тому, що не завжди все йому дістається просто так за волею бажання), він відкриває в собі тягу до письменництва і любові, і крокує собі по життю - трощачи по ходу справи долі інших людей.
Я не читала додаткових матеріалів до цієї книги (поки що!), але якщо там виявиться, що Підмогильний ставив собі за мету описати найбільш мразотного і бісячого персонажа в українській літературі - не здивуюсь. Востаннє я так сильно хотіла вмазати головним персонажам книги хіба що тоді, коли читала "Знищ мене" - а то була дуже сильна емоційна реакція, і припікало в мене потім ще декілька місяців. Степан егоцентричний, самозакоханий, і можна б було подумати, що з ефектом Даннінга-Крюґера - але йому ж і справді вдавалось все задумане (здається, це бісило найбільше). Такий собі Марті-Сью часів комунізму. І думаю, максимально боляче мені було саме тому, що цей персонаж втілював у собі все те, що я в людях не виношу в жодному вигляді - в тому числі і невміння думати про наслідки своїх вчинків і зверхність, невідомо ким і чому дану.
А от Київ в книзі описаний з любовʼю - і, думаю, це одна з небагатьох причин, чому я таки цю книгу дослухала. Ну і, плюс, мені точно потрібна карта тих часів - просто цікаво зрозуміти маршрути героя, бо не всі вулиці я знаю за старими назвами, а може і якісь будівлі його часів ще стоять... Реготала з того, як він страждав від того, як далеко йому до центру і як важко жити в глушині - живучи на Нижньому Валу. Київ продовжує жити своїм життям, здавалось би, і тримати при собі різних людей і давати їм різні шанси і можливості - така вже доля цього міста. Саме воно було мені тут центральним персонажем - що б там товариш Радченко собі не думав, і як би не намагався поставити себе в центр всього.
Начитка традиційно для Абуку прекрасна, хоч я і зрозуміла десь після першої години прослуховування, що маю книгу в паперовому варіанті - але вирішила вже не кидати почате (мій дар і моє прокляття!). Чи буду перечитувати? Чесно, не знаю. Хоча, в мене все ще лежить Семківська про українських класиків - невідомо ще, до чого вона мене підштовхне.
Свого часу Ростислав Семків зробив для мене те, на що була неспроможна ані школа, ані обидва універи, ані друзі-філологи: зацікавив мене українською літературою. Саме класичною, бо сучасну я і так читала ще з останніх класів школи (дякую, фоліо, за ностальгію за книжками по 10 гривень, які втрачали товарний вигляд вже після першого читання, але ніколи не були читані тільки по одному разу!) - тож і до "Міста" я мала колись дістатись.
Амбітний хлопець Степан Радченко приїжджає до Києва з мріями вступити в інститут і завоювати це місто цілком і повністю. Так, дорога йому випадає звивиста (в першу чергу тому, що не завжди все йому дістається просто так за волею бажання), він відкриває в собі тягу до письменництва і любові, і крокує собі по життю - трощачи по ходу справи долі інших людей.
Я не читала додаткових матеріалів до цієї книги (поки що!), але якщо там виявиться, що Підмогильний ставив собі за мету описати найбільш мразотного і бісячого персонажа в українській літературі - не здивуюсь. Востаннє я так сильно хотіла вмазати головним персонажам книги хіба що тоді, коли читала "Знищ мене" - а то була дуже сильна емоційна реакція, і припікало в мене потім ще декілька місяців. Степан егоцентричний, самозакоханий, і можна б було подумати, що з ефектом Даннінга-Крюґера - але йому ж і справді вдавалось все задумане (здається, це бісило найбільше). Такий собі Марті-Сью часів комунізму. І думаю, максимально боляче мені було саме тому, що цей персонаж втілював у собі все те, що я в людях не виношу в жодному вигляді - в тому числі і невміння думати про наслідки своїх вчинків і зверхність, невідомо ким і чому дану.
А от Київ в книзі описаний з любовʼю - і, думаю, це одна з небагатьох причин, чому я таки цю книгу дослухала. Ну і, плюс, мені точно потрібна карта тих часів - просто цікаво зрозуміти маршрути героя, бо не всі вулиці я знаю за старими назвами, а може і якісь будівлі його часів ще стоять... Реготала з того, як він страждав від того, як далеко йому до центру і як важко жити в глушині - живучи на Нижньому Валу. Київ продовжує жити своїм життям, здавалось би, і тримати при собі різних людей і давати їм різні шанси і можливості - така вже доля цього міста. Саме воно було мені тут центральним персонажем - що б там товариш Радченко собі не думав, і як би не намагався поставити себе в центр всього.
Начитка традиційно для Абуку прекрасна, хоч я і зрозуміла десь після першої години прослуховування, що маю книгу в паперовому варіанті - але вирішила вже не кидати почате (мій дар і моє прокляття!). Чи буду перечитувати? Чесно, не знаю. Хоча, в мене все ще лежить Семківська про українських класиків - невідомо ще, до чого вона мене підштовхне.
24.03.202512:07
Ну що, час для загального апдейту.
Читаю "Темніший колір магії". В процесі дізналась, що готується до випуску і буде вже от-от третя частина, але як його розтягнути, щоб до виходу вистачило - не знаю, бо цікаво і приємно - люблю Шваб.
Читаю "Щасливе місце". Поки що відчувається як книга, що з усіх історій Генрі мені заходить найменше - мабуть, не найкраще чтиво для читання в підвалі, і треба її переносити на комфортне місце і час.
Продовжую читати "Веселку тяжіння". Йде важко, і хто з нас кого мучає - питання.
Повернулась до "експансії", страшенно лахаю з перекладу, але вже тягнулась і більше концентруюсь на сюжеті. Ну але блін...
Почала читати Хвильового. Сприймається важко, але треба.
Закінчила аудіокнигу, нове не купляла, в запасі тільки пригоди Швейка, і не певна, що готова в пригоду на 31 годину 16 хвилин.
В котів почалась весна. Не в тому сенсі, бо вони хлопці стерилізовані, але хором почали ліняти. До першої весняної алергії лишилось 3...2...1...
Дивним чином розклад пістрявіє зустрічами, планами і примітками. Відвикла, тож лякає. А до купи, щоб часу взагалі ні на що не вистачало, повернулась до animal crossing - хоч там в морі поплавати можна.
А як у вас справи? Як читається, як живеться?
Читаю "Темніший колір магії". В процесі дізналась, що готується до випуску і буде вже от-от третя частина, але як його розтягнути, щоб до виходу вистачило - не знаю, бо цікаво і приємно - люблю Шваб.
Читаю "Щасливе місце". Поки що відчувається як книга, що з усіх історій Генрі мені заходить найменше - мабуть, не найкраще чтиво для читання в підвалі, і треба її переносити на комфортне місце і час.
Продовжую читати "Веселку тяжіння". Йде важко, і хто з нас кого мучає - питання.
Повернулась до "експансії", страшенно лахаю з перекладу, але вже тягнулась і більше концентруюсь на сюжеті. Ну але блін...
Почала читати Хвильового. Сприймається важко, але треба.
Закінчила аудіокнигу, нове не купляла, в запасі тільки пригоди Швейка, і не певна, що готова в пригоду на 31 годину 16 хвилин.
В котів почалась весна. Не в тому сенсі, бо вони хлопці стерилізовані, але хором почали ліняти. До першої весняної алергії лишилось 3...2...1...
Дивним чином розклад пістрявіє зустрічами, планами і примітками. Відвикла, тож лякає. А до купи, щоб часу взагалі ні на що не вистачало, повернулась до animal crossing - хоч там в морі поплавати можна.
А як у вас справи? Як читається, як живеться?
11.03.202517:03
Єдина жінка в кімнаті - Марі Бенедикт
Колись я жартувала, що не ходжу на клуби, бо постійно підписуюсь на читання книги - а вона мені потім не подобається. Та в якийсь момент вирішила, що це прокляття зламала "Тресс зі Смарагдового моря" - тож підписалась до Діани на клуб-квартирник, і навіть активно агітувала саме за цю книгу, бо чула про неї хороше...
Історія Геді Ламар - талановитої акторки родом з Австрії, що, не зважаючи на своє єврейське походження, була дружиною відомого виробника зброї, а потім підкорила Голлівуд - ну і, між всім іншим, запатентувала винахід з перемикання частот, який мав слугувати військовим в питаннях дистанційного управління торпедами.
Історія абсолютно причаровує, особливо якщо тримати в голові той факт, що написана вона за реальними подіями. Приклад жінки, що не опускає руки, тікає від чоловіка-тирана, що прекрасно собі знюхався спочатку з фашистами, а потім і з нацистами, пробивається в Голлівуді і розробляє корисні штуки-дрюки, не маючи спеціалізованої освіти... Краса і захват! Жодного питання до постаті.
А от до того, як це все написано, питань вже більше. Саме своїми вставками і трактовкою подій авторка ставить перед нашими очами настільки сферичну Мері Сью в вакуумі, що відчуття реальності персонажки зникає наглухо. Особливо додають олії у вогонь частини історії, коли авторка згладжувала гострі кути і ситуації, які б ввели Геді в розряд неоднозначних - але ж це нікого не влаштовує, бо нам же потрібно бачити ікону замість реальної людини. Та тут таке от висвітлення і ідеалізація працюють зі знаком мінус, і сильно погіршують враження про книгу загалом.
Я тільки за те, щоб розповідати нам складні реальні історії, та обʼєкти цих історій - реальні люди, тож не бачу причин в їхній ідеалізації. Історія Геді Ламар сподобалась, і з радістю шукатиму якісь документалки про неї (а може і вечір її фільмів собі влаштую). Книга - не сподобалась доволі сильно, і доведеться це якось пережити - хоча про час, що було витрачено на читання, не шкодую ані краплі. Але на клубі, відчуваю, буде вельми цікаво.
Колись я жартувала, що не ходжу на клуби, бо постійно підписуюсь на читання книги - а вона мені потім не подобається. Та в якийсь момент вирішила, що це прокляття зламала "Тресс зі Смарагдового моря" - тож підписалась до Діани на клуб-квартирник, і навіть активно агітувала саме за цю книгу, бо чула про неї хороше...
Історія Геді Ламар - талановитої акторки родом з Австрії, що, не зважаючи на своє єврейське походження, була дружиною відомого виробника зброї, а потім підкорила Голлівуд - ну і, між всім іншим, запатентувала винахід з перемикання частот, який мав слугувати військовим в питаннях дистанційного управління торпедами.
Історія абсолютно причаровує, особливо якщо тримати в голові той факт, що написана вона за реальними подіями. Приклад жінки, що не опускає руки, тікає від чоловіка-тирана, що прекрасно собі знюхався спочатку з фашистами, а потім і з нацистами, пробивається в Голлівуді і розробляє корисні штуки-дрюки, не маючи спеціалізованої освіти... Краса і захват! Жодного питання до постаті.
А от до того, як це все написано, питань вже більше. Саме своїми вставками і трактовкою подій авторка ставить перед нашими очами настільки сферичну Мері Сью в вакуумі, що відчуття реальності персонажки зникає наглухо. Особливо додають олії у вогонь частини історії, коли авторка згладжувала гострі кути і ситуації, які б ввели Геді в розряд неоднозначних - але ж це нікого не влаштовує, бо нам же потрібно бачити ікону замість реальної людини. Та тут таке от висвітлення і ідеалізація працюють зі знаком мінус, і сильно погіршують враження про книгу загалом.
Я тільки за те, щоб розповідати нам складні реальні історії, та обʼєкти цих історій - реальні люди, тож не бачу причин в їхній ідеалізації. Історія Геді Ламар сподобалась, і з радістю шукатиму якісь документалки про неї (а може і вечір її фільмів собі влаштую). Книга - не сподобалась доволі сильно, і доведеться це якось пережити - хоча про час, що було витрачено на читання, не шкодую ані краплі. Але на клубі, відчуваю, буде вельми цікаво.
29.03.202519:09
Просте речення про любов - Душан Душек
Ця книга чекала на мене рік - бо приблизно в цей самий час тогоріч я прийшла до улюбленої пані книгарки (Сано - <3), і попросила щось з весняним вайбом. Та потім щось у внутрішній весні не задалось, тож книга просто лежала, і чекала свого часу. Ну от, дочекалась! #топ_місяця
Три розповіді від словацького прозаїка, про якого я раніше нічого не чула. Всі обʼєднані історіями людей, дотичних до кіно - і любовʼю. Любовʼю різною - в когось нетлінна, здавалось би, протягом всього життя, в когось - заборонена, в когось - мимолітна... І кожна історія нагадує нам, що кохання - то завжди і обовʼязково є вибір. В найкращих випадках - той самий вибір впродовж кожного дня.
Проза тут дуже плотна, насичена і трошки тягуча. Перша оповідь, що показана нам очима сценариста, взагалі нагадує потік свідомості - коли все на асоціаціях, відчуттях, що перемежовуються з візуальними образами. Друга оповідь... От все з нею було б добре, якби герої не екранізували толстого. Щоправда, автор розмив кордони між реальністю оповіді і першоджерелом що екранізується, плюс обране було показово-мразотне оповідання - та від цього якось тепліше не стає. Третє ж - світло-ностальгічне, в стилі останньої пригоди, що буде ще до смерті гріти спогадами - а також думками про те, що могло б бути.
Для мене це був дуже приємний вихід за межі своєї бульбашки мейнстрімної літератури - і думаю, таке важливо інколи робити. Окремо виділю абсолютно неймовірну роботу перекладача Леся Белея (не тільки тому, що пили якось разом) - бо хоч і не уявляю, як виглядає текст оригіналу, але гри слів там дуже багато, особливо в першій історії, і якщо йому це вдалося витягти з першоджерела - то моя найщиріша повага.
Ця книга чекала на мене рік - бо приблизно в цей самий час тогоріч я прийшла до улюбленої пані книгарки (Сано - <3), і попросила щось з весняним вайбом. Та потім щось у внутрішній весні не задалось, тож книга просто лежала, і чекала свого часу. Ну от, дочекалась! #топ_місяця
Три розповіді від словацького прозаїка, про якого я раніше нічого не чула. Всі обʼєднані історіями людей, дотичних до кіно - і любовʼю. Любовʼю різною - в когось нетлінна, здавалось би, протягом всього життя, в когось - заборонена, в когось - мимолітна... І кожна історія нагадує нам, що кохання - то завжди і обовʼязково є вибір. В найкращих випадках - той самий вибір впродовж кожного дня.
Проза тут дуже плотна, насичена і трошки тягуча. Перша оповідь, що показана нам очима сценариста, взагалі нагадує потік свідомості - коли все на асоціаціях, відчуттях, що перемежовуються з візуальними образами. Друга оповідь... От все з нею було б добре, якби герої не екранізували толстого. Щоправда, автор розмив кордони між реальністю оповіді і першоджерелом що екранізується, плюс обране було показово-мразотне оповідання - та від цього якось тепліше не стає. Третє ж - світло-ностальгічне, в стилі останньої пригоди, що буде ще до смерті гріти спогадами - а також думками про те, що могло б бути.
Для мене це був дуже приємний вихід за межі своєї бульбашки мейнстрімної літератури - і думаю, таке важливо інколи робити. Окремо виділю абсолютно неймовірну роботу перекладача Леся Белея (не тільки тому, що пили якось разом) - бо хоч і не уявляю, як виглядає текст оригіналу, але гри слів там дуже багато, особливо в першій історії, і якщо йому це вдалося витягти з першоджерела - то моя найщиріша повага.
17.03.202518:02
Шлюбний портрет - Меґґі ОʼФаррелл
Є такі автори, чиї роботи виходять мені за межі звичних категорій - "подобається-не подобається", "важливе-не важливе", "достовірно-не достовірно"... Просто твір зʼявляється - і все освітлюється навколо. От ОʼФаррелл для мене саме така авторка.
Юна Лукреція Медічі виходить заміж за Альфонса Феррарського замість своєї померлої сестри. Практично щойно з дитячої кімнати, тепер її задача - бути герцогинею, завагітніти нащадком і догоджати схильному до коливань настрою чоловікові.
Зазвичай коли йдуть спекуляції стосовно реально існуючих осіб, я перетворююсь на жахливого критикоса, якій все не так і все не те. Так-так, хто тут давно, памʼятає мої полумʼяні бухтіння на тему розслідувань Джейн Остін, ага... Та і на мене знайшовся криптоніт - бо цій авторці я прощу взагалі все. Бо текст просто неймовірної краси, естетичності і співучості. Це той випадок, коли мені практично фізично страшно дивитись оригінал, бо якщо від перекладу так дух захоплювало - що ж там в оригіналі тоді? І ніжність, скільки ж в авторці ніжності і емпатії до своєї героїні, з якою любовʼю вона описує її і все навколо, побачене її очима...
При тому, текст болісний і щемко-феміністичний - про те, як талант і зацікавленість світом навколо кладуть на алтар шлюбів за розрахунком між знаттю. Про те, як жінці важко належати самій собі - і вона наче трофей переходить з рук в руки, часто - недостойним. Окремо відмічу ніжний символізм (і мозком я розумію, що цей прийом, мабуть, авторка використала забагато - та навіть це мені не зіпсувало враження от взагалі!) стосовно звірів в клітці, і чому саме у Лукреції з невинними вбитими звірами такий сильний звʼязок.
І "Гамнет", і "Шлюбний портрет" - це ті випадки, коли про естетичний оргазм я кажу абсолютно неіронічно, і готова цими текстами захоплюватись - навіть не зважаючи на історичну недостовірність. Можете сміливо мене записувати в щирі фанатки авторки! #топ_місяця #топ_взагалі
Є такі автори, чиї роботи виходять мені за межі звичних категорій - "подобається-не подобається", "важливе-не важливе", "достовірно-не достовірно"... Просто твір зʼявляється - і все освітлюється навколо. От ОʼФаррелл для мене саме така авторка.
Юна Лукреція Медічі виходить заміж за Альфонса Феррарського замість своєї померлої сестри. Практично щойно з дитячої кімнати, тепер її задача - бути герцогинею, завагітніти нащадком і догоджати схильному до коливань настрою чоловікові.
Зазвичай коли йдуть спекуляції стосовно реально існуючих осіб, я перетворююсь на жахливого критикоса, якій все не так і все не те. Так-так, хто тут давно, памʼятає мої полумʼяні бухтіння на тему розслідувань Джейн Остін, ага... Та і на мене знайшовся криптоніт - бо цій авторці я прощу взагалі все. Бо текст просто неймовірної краси, естетичності і співучості. Це той випадок, коли мені практично фізично страшно дивитись оригінал, бо якщо від перекладу так дух захоплювало - що ж там в оригіналі тоді? І ніжність, скільки ж в авторці ніжності і емпатії до своєї героїні, з якою любовʼю вона описує її і все навколо, побачене її очима...
При тому, текст болісний і щемко-феміністичний - про те, як талант і зацікавленість світом навколо кладуть на алтар шлюбів за розрахунком між знаттю. Про те, як жінці важко належати самій собі - і вона наче трофей переходить з рук в руки, часто - недостойним. Окремо відмічу ніжний символізм (і мозком я розумію, що цей прийом, мабуть, авторка використала забагато - та навіть це мені не зіпсувало враження от взагалі!) стосовно звірів в клітці, і чому саме у Лукреції з невинними вбитими звірами такий сильний звʼязок.
І "Гамнет", і "Шлюбний портрет" - це ті випадки, коли про естетичний оргазм я кажу абсолютно неіронічно, і готова цими текстами захоплюватись - навіть не зважаючи на історичну недостовірність. Можете сміливо мене записувати в щирі фанатки авторки! #топ_місяця #топ_взагалі
Увайдзіце, каб разблакаваць больш функцый.