Мир сегодня с "Юрий Подоляка"

Труха⚡️Україна

Паглядзець

Николаевский Ванёк

Паглядзець

Труха⚡️Україна

Паглядзець

Николаевский Ванёк

Паглядзець

Лёха в Short’ах Long’ует

Паглядзець

{☧} Українська Національна Спілка

{☧} Українська Національна Спілка – Охоронці традицій і національної величі. Приєднуйтесь до нас, щоб захистити спадщину і піднести Україну до нових висот. Все для нації, нічого проти нації!
Зв'язок - @Nacion_90
Чат - https://t.me/+lzaj8AqowVpiMmRi

Рэйтынг TGlist

ТыпПублічны

Вертыфікацыя

Не вертыфікаваны

Надзейнасць

Не надзейны

Размяшчэнне

МоваІншая

Дата стварэння каналаJan 20, 2024

Дадана ў TGlist

Jun 04, 2024

Я ўладальнік канала

Гісторыя змяненняў

Прыкрепленая група

Національні балачки

116

Статыстыка Тэлеграм-канала {☧} Українська Національна Спілка

Падрабязней

Падпісчыкаў

659

24 гадз.00%Тыдзень

101.5%Месяц

365.8%

Індэкс цытавання

25

Згадкі1Рэпостаў на каналах0Згадкі на каналах1

Сярэдняе ахоп 1 паста

70

12 гадз.750%24 гадз.700%48 гадз.77

22.9%

Узаемадзеянне (ER)

12.86%

Рэпостаў1Каментары1Рэакцыі7

Узаемадзеянне па ахопу (ERR)

10.62%

24 гадз.0%Тыдзень

3.01%Месяц

0.13%

Ахоп 1 рэкламнага паста

84

1 гадз.3946.43%1 – 4 гадз.2934.52%4 - 24 гадз.3642.86%

Падрабязней

Падключыце нашага бота да канала і даведайцеся пол аўдыторыі гэтага канала.

Усяго пастоў за 24 гадзіны

1

Дынаміка

Апошнія публікацыі ў групе "{☧} Українська Національна Спілка"

Усе пасты

20.02.202517:01

НАМУЛ НЕВОЛІ — ДМИТРО ДОНЦОВ

ЧАСТИНА ДРУГА

А головно, цей хаос думки панував не тільки щодо питання, яку Україну виборювати, не тільки щодо питання чи і як її виборювати, але й щодо питання — хто це має робити: ми самі, чи всеросійські Установчі збори? Ми, Центральна Рада, ми — Директорія, чи — "сам народ"? Московська стихія, що лавиною сунула з півночі, була оформлена ясною керуючою думкою: на питання "Що?" — відповідь була: підбити Україну з усіма її природними багатствами і величезним резервуаром населення.

На питання — "Як?" – відповідь була: вогнем і мечем, розбоєм і підбоєм. На питання – "Хто?" має очолювати цю "революцію"? відповідь була: партія більшовиків. Була аксіоматичність ідеї, жодних сумнівів, ніякої половичастості, була сміливість думки, виразне "Так" і виразне "Ні". Лежала в тому велетенська атрактивна сила, для маси, що шукає твердого проводу — наказу, — сила, яка — незалежно від її змісту ( позитив чи негатив ) – завжди стає над силою, в якій її "3а" нерішуче борикаються з її "Проти"...

Збуджена національна стихія виходила з берегів. Чекала, щоб її "шовіністичні", "ксенофобні" настрої хтось уйняв у яскраву ідею, оформив в кличне гасло, скупчив, з'єднав розпорошену енергію в один кулак, дав один напрям... Даремно! Соціалістичний провід, змушений проти волі до боротьби, цим кулаком не став. Многим в тому проводі червоний прапор був дорожчий від жовто-блакитного; знак хреста — такий чужий, як і більшовикам; селянин ( "куркуль" ) – така ж чужа стихія, як і москалям; ідея власної влади ( держави ) — нова, накинена подіями... "Капітал" Маркса був важливіший від "Кобзаря". Бракувало сміливості думки.

В своїй книзі "Рація мого життя" пише Єва Перон: "Коли йдеться про те, щоб "робити" революцію, число людей, здібних вступити на цей шлях, обмежується дуже незначною меншістю... Багато вибухало революцій, але робити революцію річ тяжка, трудна до переведення і довершити її можуть тільки рідкі вибранці ( еліта ), яких непереможно тягнуть до себе відважні діла. Ось чому стільки революцій, яких прагнув народ, піднятих з його повною підтримкою, — не вдалися, та й нині ще не вдаються".

Щось подібне сталося з революцією в Україні у 1917 році. Для довершення відважних діл, замало мати фізичну відвагу. Треба ще мати сміливу думку. Її забракло в демо-соціалістичного проводу 1917 р.

Як стоїть справа тепер? Тепер перед новою революцією, становище під цим оглядом, таке ж грізне як перед 1917 р. Правда, демо-соціалістична "еліта" відійшла з арени, як революційна активна сила визвольного руху. Як така сила, лишився тільки націоналізм. Але націоналізм розщеплений організаційно і надщерблений ідеологічно. А це останнє є стократ небезпечніше від першого!

ꑭУНС | БУСТ | ЧАТꑭ

19.02.202517:02

НАМУЛ НЕВОЛІ — ДМИТРО ДОНЦОВ

ЧАСТИНА ПЕРША

В Індії, в Індонезії, в Китаю — і не тільки там – націоналістичні, визвольні рухи набирають соціалістичної, і навіть комуністичної закраски, часто промосковської. Почалася ця "еволюція" з німецького націонал-соціалізму.

Перше підкреслення не націоналізму, а соціалізму, далі — пакт приязні з Московщиною, нарешті — не принципіальна, а вимушена війна проти Росії ( як вимушеною, не принципіальною була б і 3-тя світова війна, війна Заходу проти Росії ). А при тому — укрите або явне захоплення "генієм" московського народу, що виявилося спочатку пактом неагресії 1939 р., а потім власовщиною і повною анемічністю антибільшовицької пропаганди в гітлерівській Німеччині.

Після підписання того фатального пакту, в останній книзі "Вісника" ( вересень 1939 р. ), писав я з того приводу, що ніякі пакти тривалого рішення української проблеми не створять, — "не створить і останнє залицяння Гітлера до Сталіна... Поступового паралічу московської імперії не зможе стримати Сталін, ні стримати розростання його смертельного ворога — українського самостійництва, — Гітлер. Цю проблему ( українську ) — писав я — можуть запропастити самі українці і в цьому велика небезпека". Щоб відвернути її, Україна "мусить видати людей, які поставили б цю проблему співмірно з її величчю"...

Небезпека була в тому, щоб ті, які претендували стати на чолі визвольного руху, самі не заразилися отруйною "правдою" Сходу ( соціалізм, інтернаціоналізм, "триєдина Русь", марксизм, комунізм ), — перше, і щоб вони не вступили на згубний шлях домовленостей з тими чи іншими московськими групами, чи з "русским народом" ( союз з Росією", "спільна боротьба" за "нову" Росію ). На цей згубний шлях — став демо-соціалістичний провід визвольного руху в 1917 році.

Найбільш активні сили української стихії тоді були: "шовіністичні", тобто любили тільки свою Правду, а не й чужу. Вони були ксенофобні, тобто ненавиділи тих зайдів, які були агентами того чи іншого чужинецького імперіалізму. Вони були явно антисоціалістичні, нарешті — релігійні і агресивно до тих зайдів настроєні.

Ці активні сили — в повстанських загонах, в українській армії творили величезну більшість. Але їх очолював провід, який — крім одиниць — був зовсім чужий психології тих активніших сил народних мас. Провід — у своїй більшості — провадив нещиру війну з більшовизмом ( якого ідеї многі в проводі поділяли ), чи з москалями ( яких уважали за братній народ ), провадив, як гітлерівці, вимушену війну.

Ще перед 1917 р. увесь український національний рух окреслювали москалі як "мазепинство" ( як пізніше "петлюровщина" чи "бандерівщина" ), але вожді того руху відкинули цю почесну назву. Коли ж гримнув грім, вони виступили з програмою "І так, і ні". — Були і за цілість імперії, і проти неї; і за російську демократію, і проти; і за угоду з більшовиками, і проти; і за самостійність, і за федерацію; і за революцію і за угоду; за армію і проти "мілітаризму"; за релігію і проти неї; проти зайдів, і за їх рівноправність; і, ніби, за націоналізм, і за інтернаціоналізм; і за своє національне "вірую", і за принесене з Москви.

ꑭУНС | БУСТ | ЧАТꑭ

19.02.202516:55

НАМУЛ НЕВОЛІ — ДМИТРО ДОНЦОВ

ЧАСТИНА ПЕРША

↓↓↓

19.02.202513:01

КАРПАТСЬКА СІЧ —

"Карпатську Січ" заснували активісти національного руху, у межах якого ще від 1920-х років у Підкарпатті функціонували культурно-просвітницькі та протипожежні товариства з метою виховання місцевої молоді в дусі українського патріотизму. Ці організації не мали суто військової спрямованості, однак окремі елементи виховання та підготовки, яку памолодь отримувала під час участі у їхній діяльності, були потенційно важливими й у межах військового вишколу.

Тож під час утворення 9 листопада 1938 року Організації народної самооборони "Карпатська Січ" її засновники могли спертися на міцну основу й розраховувати на численних прихильників. Це давало змогу за підтримки місцевого уряду на чолі з Августином Волошиним взяти виразний курс на формування місцевих українських національних збройних сил, офіційною метою яких була допомога збройним силам Чехословаччини.

Сформована з утвореної у вересні 1938 року "Української національної оборони" на чолі зі Степаном Россохою, "Карпатська Січ" проголосила своєю метою підтримання правопорядку, захист краю від можливої зовнішньої агресії та боротьбу з антиукраїнською протидержавною пропагандою. Ймовірними агресорами, про яких у статуті організації не згадувалось, були насамперед угорці та поляки, які зазіхали на територію Підкарпаття.

Угорщина, а також Польща не полишали спроб загарбати цю територію. Угорщина прагнула відновити свій тисячолітній кордон по Карпатському перевалу, а поляки мали воєнно-стратегічні інтереси щодо цього краю. Вони вважали, що саме по Карпатській Україні має зійтися кордон між Угорщиною та Польщею.

Від самого створення "Карпатська Січ" мала чітку розгалужену структуру з січовими відділами по всій території Підкарпаття. Місцеві об’єднання організації з окремих сіл об’єднувались у районові команди, які своєю чергою підпорядковувались командам округ.

Керівництво місцевими осередками здійснювали Головна команда й Рада з Хусту, де розташовувався головний штаб ОНОКС. Очолив організацію відомий своєю послідовною проукраїнською позицією громадсько-політичний діяч Дмитро Климпуш, який прибув до Хусту на запрошення Августина Волошина й обійняв посаду Головного команданта "Карпатської Січі".

У межах організації діяли п’ять постійних гарнізонів, в яких здійснювався військовий вишкіл бійців. Інша частина січовиків виконувала допоміжну службу в поліції та прикордонній сторожі, набуваючи практичного досвіду правоохоронної діяльності та захисту кордонів.

1 січня 1939 року було оголошено також про створення Жіночої Січі, яку очолили Стефанія Тисовська та її заступниця Марія Хименець. Членкині Жіночої Січі були розвідницями та медичними сестрами, працювали в радіотелеграфній і телефонній службах, шили чоловічі й жіночі однострої, національні й січові прапори тощо.

15 березня 1939 року, після проголошення незалежності Карпатської України, «Карпатська Січ» стала національною армією цієї української держави. В цьому статусі збройних сил суверенної держави "Карпатська Січ" мужньо й героїчно боронила рідну землю від агресії з боку Угорщини, здійсненої з дозволу нацистської Німеччини.

ꑭУНС | БУСТ | ЧАТꑭ

19.02.202512:55

КАРПАТСЬКА СІЧ

↓↓↓

14.02.202518:33

ЗА ЯКУ УКРАЇНУ? ( ЧАСТИНА ТРЕТЯ ) —

Очевидно, висліди не могли бути блискучі, бо минув момент, коли треба було кувати залізо поки було гаряче. Національна стихія висмикнулася з рук соціялістично-демократичного проводу. З тою інтелігенцією трапилося щось подібне до Федьковичевого леґіня:

“Убогий леґінь припав коло Довбушевої могили і скаржився, що нема йому долі. Загриміло і заторохкотіло в могилі, і почувся з неї голос: “Долі, хлопче? Царем будеш! І світ тобі поклонятиметься, як сонцю в промінню”.

І впав леґінь зі страху на землю, з благанням: “Батьку, я не хочу! Царем не буду! Я за ката не придався” – “То Довбушем будеш” обізвалось з-під могили, аж вжахнулися гори. – “Я, Довбушем?! Ніколи у світі”, – відповів леґінь. – “Тож кобзарем мені будеш!” – гукнуло в третє з ями, наче грім. І став леґінь кобзарем”. Революція зірвала віко з домовини України, з неї “загриміла і заторохкотіла” нагло воскресла наша стародавня правда історична, правда народу ні від кого незалежного і вільного.

Інтелігенція злякалася голосу цієї правди. Злякалася навіть довбушівської повстанської стихії, бо бути володарем чи войовником – це значило, в думках мирного леґіня – бути катом, або як тепер кажуть “хижаком”! Тоді доля залишила останню можливість – бути плачкою над могилою, лірником, якому прохожі кидають щось в підставлену шапку.

Події таки змусили ту інтелігенцію, схильну найбільше до лірництва, грати ролю володаря і вести Довбушів у бій, але не було в неї ні серця володарського, ні довбушівського. Не могла вона відважно, без жадних “але” очолити і програмово і організаційно великий вибух національного духу. Занадто пересяк мозок тієї інтелігенції чужою правдою, правдою дегенеруючого московського лібералізму, яку бралося за дійсність, нехтуючи прадавню мудрість своєї країни.

Тепер може повторитися, коли не це саме, то щось подібне. І в 1917, і в 1941 рр. той, хто хотів виграти гру на Україні, програв через те, що занадто по “соглашательски” числився з поверховою дійсністю, створеною там чужою рукою, і знехтував напівзабуту, зметену чужою рукою з поверхні, відвічну традиційну українську правду.

Програли гру тому, що боялися протиставити існуючій московській правді зовсім окрему, цілковито їй протилежну прадавню правду нашої землі. Німці перелякалися поставити так українську справу проти Росії, як постачив італійську справу супроти Австрії свого часу Наполеон I, а потім його небіж, Люї-Наполеон.

Демо-соціялістична верхівка українська аж тоді відкликалася до українського “шовінізму”, “мілітаризму” і “фанатизму”, як найкращий момент був проґавлений. Аби таке не сталося знову! Тому вже тепер мусимо всім голосити ту нашу прадавню правду, не входячи в жадні компроміси з большевицькими “досягненнями”, та видобути з-під землі укриті там традиції старої і вічної України, традиції нашого вічного міста над Дніпром.

За яку Україну? За Україну вільну від обіймів московського спрута, вільну від всякої Москви, Україну на руїнах потворної імперії і захланницького народу. За Україну, звільнену від змори тоталітаризму, совєтського то соціалістичного, який тепер прокладає собі тріюмфальну дорогу в цілий світ. За Україну вільну від держави-тирана, вільну від колхозної панщини. За Україну не пацифістичну, що ставить мир в рабстві понад все, лиш за Україну, в якій віджив би давній войовничий дух нації, яка свою правду і Божу справедливість ставляла б понад життя і добробут.

І найголовніше, на прапорі тієї України, за яку маємо боротися, яку маємо пояснити усім, має стояти не дрібна ідейка біжучого часу – соціялізм, чи інша “кратія”, а наша прадавня ідея, ідея нашої нації – ідея християнської культури. Ідея активного, віруючого, войовничого християнства та його оборонців, які в великім зударі, що гряде, виразно стануть по боці християнської ідеї проти всіх явних і тайних сил, що заприсяглися в багні матеріялізму втопити ідею Христа, і ввести рабство і темряву в світ.

ꑭУНС | БУСТ | ЧАТꑭ

14.02.202518:25

ЗА ЯКУ УКРАЇНУ? — ДМИТРО ДОНЦОВ

( ЧАСТИНА ТРЕТЯ )

↓↓↓

14.02.202516:04

Націоналістично-Патріотична Папка

Ця папка представляє собою збірку найбільш націоналістичних каналів, які вам розкажуть про Український Націоналізм та його мету.

Тут ви знайдете героїчні сторінки нашої історії з різних часів. Ви дізнаєтесь про славні подвиги предків наших.

Ви дізнаєтесь чин України та нашу національну мету, яку викривляють вороги наші.

Україна є невід'ємною частиною нашого серця, як і Нація за яку ми боремось.

Разом ми зможемо зробити будь-що!

Якщо бентежить доля України та її Нації приєднуйся до папки та разом з нами популяризуй ідею і чин України та її славетне минуле!

Звеличимо Націю РАЗОМ!

Приєднатися

Приєднатися

Приєднатися

14.02.202513:03

ПЕСИГОЛОВЦІ —

Також відомі як песиголовці це людиноподібні створіння, в котрих наявне тіло людини, проте замість голови — морда собаки. Різні проте, бувають трактовки їх зовнішності, зокрема: в цих міфологічних створіннях наявне лише одне око або ж верхня чи нижня кінцівка. Найчастіше, вони описувались доволі великого зросту і займались поїданням сирої людської плоті або, як вампіри, випивали кров.

Перші згадки про таких створінь належать давньогрецьким авторам. Геродот описує їх проживання «на сході Лівії», тобто на сході африканського континенту, а точніше її північної частини, бо лише вона і була відома європейцям. Перський лікар царя Артаксеркса ІІ, Ктесій разом із римським філософом Клавдієм Еліаном стверджують про проживання песиголовців у Індії.

Не чужі песиголовці і християнству — в коптській церкві є двоє святих Аугані і Ахракас, які зображуються на іконах із собачими головами. В православній церкві зображення Христофора Лікійського і нині представляється в якості песиголовця.

Цілком ймовірно, що такі створіння проникли в український фольклор через близький контакт із греко-візантійським культурним середовищем після хрещення Руси. В творі "Малорусския народныя придания и рассказы", Михайло Драгоманов описує записану на Маріупольщині казку: Раніше, люди самі по собі не помирали, а з'їдали їх песиголовці. Вони спеціально відлавлювали людей, відкормлювали та з'їдали їх. Люди попросили Бога краще послати їм природню смерть, аніж бути з'їденим, з тих пір люди і помирають самі.

Одна із теорій походження цих персонажів в нашій літературній спадщині твердить, що прообразом песиголовців — жорстоких і швидких людожерів, ставали ворожі сусідські народи. Найчастіше — кримські татари, що свого часу аж до XVIII ст. займались грабунком українських степів. Закарбовані жахливі спогади про азіатські орди, що спустошували Україну ще з часів гунської навали, яскраво відтворились в народній творчості.

За переказами, антропоморфні собаки живуть в лісах і полюють парами, через що перемогти їх людині вкрай складно.
Тим не менш, випадки відсічі таким тварюкам траплялись, іноді й успішні.

Одна із них наведена нижче:
У Горінчеві була баба Головканя. Раз вона пекла хліб. Подивилася у вікно і бачить — йдуть вулицею песиголовці, і раптом повернули в їх двір. Баба скоро прикрилася простирадлом і лягла у постіль. Песиголовці зайшли до хижі і бачать: лежить жінка на постелі. – Що ти там робиш?
— Лежу, бо хвора я з дитиною. У мене мала дитина.
Песиголовці жінку не чіпали. Лише кажуть:
— Дай нам їсти!
— Ідіть та шукайте собі.
— Чи є в тебе капуста?
— Там стоїть, у сінях.
Песиголовці пішли до сіней, розкрили бочку і забилися двома головами у одну бочку. А баба Головканя, як побачила, що песиголовці нагнулися, скоро взяла сокиру і пересікла їм попереки. Вбила песиголовців, посікла і склала у бочку. Вночі бочку поклала на віз і повезла у ріку. Це була чиста правда.

ꑭУНС | БУСТ | ЧАТꑭ

14.02.202512:55

Люди із собачими головами в українській культурі, народній творчості та релігії
↓↓↓

14.02.202508:00

КУБАНСЬКЕ КОЗАЦТВО — ЧАСТИНА ШОСТА

1930 року радянська імперія розпочала тотальний наступ на українство в Україні і поза її межами. Велась безкомпромісна, люта, терористична русифікація, яка протягом довгих десятиріч набирала дедалі більших темпів і масштабів. Усі, хто стояв біля джерел українського національно-культурного відродження на Кубані, зазнали переслідувань і репресій.

Серед української інтелігенції загинуло півтори тисячі осіб. Кафедру української мови і літератури в колишньому Краснодарському педінституті розігнали, студентів і викладачів заарештували, заслали в табори, в яких ті, хто вижили, відсиділи 25 років. Лише за українську мову в офіційних установах і носіння вишиванок давали 10 років таборів.

В українських станицях навчання велося виключно російською мовою. Закрили український театр, припинили випуск газет. Навіть назви станиць перейменували: Київську на Ленінградську, Уманську на Червоноартільну, Полтавську на Красноармєйську тощо.

Українська культура на Кубані була принижена й дійшла до повного занепаду. І сьогодні тут немає жодної української школи, не виходить жодної української газети чи журналу, не видано жодної української книги, діловодство ведеться виключно московською мовою. Немає 1 жодної, бодай короткої, україномовної радіо-чи телепрограми.

Населення Кубані пережило за радянської лоби національно-демографічні катаклізми й трагедії. Штучний голодомор-геноцид 1932-1933 рр. в Україні захопив і Кубань, де компактно проживало українське населення. Вимерлі станиці заселяли переселенцями з московії. У 1929р. 200 тисяч заможних селян Кубані було лепортовано на північні землі та в Казахстан за невиконання величезних норм заготівель хліба. Накази були підписані Сталіним і Молотовим.

За переписом 1920 р. в Кубанській окрузі проживало 1 222 140 українців, що складало •55% усього населення цього регіону. До війни 1941-1945 рр. у центральній і західній частинах Краснодарського краю ( Чорноморія ), де в кінці XVIII ст. оселилися козаки Чорноморського війська, тобто колишні запорожці, українці становили 80-90% населення. Перепис 1959 р. фіксує їх лише 4%. У 1989 р. радянська статистика добилася рекордного показника: зафіксовано лише 3% українського населення в Краснодарському краї.

Безперечно, знищення українців, їх насильницька депортація, голодомор-геноцид та інші злочини радянської імперії мали страхітливі демографічні наслідки, адже дуже багато українців під час перепису називали себе московитами: чи під тиском, чи з остраху перед можливими переслідуваннями. Переписувачі відверто залякували: "Или пишем русский, или ссылка на Урал". Чимало було й таких, які втратили національну самовідданість, рідну мову, нічого не знали про свій родовід, бо в них вкрали національну історичну пам’ять.

Значна кількість україномовного населення під час переписів називала себе просто козаками. Коли їм доводили, що це не національна ознака, вони, особливо жінки, говорили: «Пишіть — руська хахлушка». У переписних документах залишали тільки перше слово. Русифікувалися й прізвища. В паспортах Ляшко ставав Ляшковим, Жовтобрюх — Жовтобрюховим. Півень — Пєтуховим. Тепер тільки троє-четверо із сотні кубанців пишуть себе українцями.

ꑭУНС | БУСТ | ЧАТꑭ

14.02.202507:55

КУБАНСЬКЕ КОЗАЦТВО

( ЧАСТИНА ШОСТА )

↓↓↓

Пераслаў з:

Залізний Гарнізон

13.02.202517:10

Збір для 1 ОШБ імені Дмитра Коцюбайла🐺🛡️

Збираємо на ремонт автівки, яка буде перевозити поранених, боєприпаси та забезпечить мобільність під час бойових завдань. Покровський напрямок.

🎯Ціль збору: 97 тис. грн

🫙Банка: https://send.monobank.ua/jar/9ioMWyEfNt
💳Реквізити: 4441 1111 2010 1914

Кожна гривня — це крок до готовності автівки вирушити на фронт. Чим швидше ми зберемо кошти, тим більше шансів у наших хлопців повернутися додому живими.

📢 Не залишайтесь осторонь – Донатьте та поширюйте!

13.02.202517:00

Костянтин Іванович Острозький-

Народився у 1460 році на Волині.

Велика постать в історії України. Мабуть всім про нього відомо. Відомо про його перемоги на полях битв, але також він залишив по собі великий культурний спадок.

Острозький зміг добитися від короля Литви дозволу, щоби перебудувати соборну церкву Вільнюса- Пречистої Богородиці(до речі не зважаючи на те, що нові церкви будувати було тоді суворо заборонено).

Пізніше у 1511 році, отримав на сеймі в Бересті підтвердження королем привілею для Православної церкви, за яким вона мала власне судівництво, була позбавлена втручання світських чинників у справи призначення на посади. У 1514 році отримав дозвіл на будівництво мурованої церкви Св. Трійці на місці дерев'яної, нової — Успіння (пол. Przeniesienie) Св. Миколая у Вільні. В 1521 р. було збудовано нову замкову церкву в Острозі.

Але також багатьом відома битва під Оршею, де Острозький отримав впевнену перемогу.

У 1514 році, московський князь- Василь ІІІ, продовжив політику свого батька Івана ІІІ, щодо земель ВКЛ(Великого Князівства Литовського) і намагався загарбати ще землі. Згодом окупувавши Смоленськ і взявши в облогу Оршу.

Орша була важливим стратегічним пунктом, на перехрещенні торгівельних шляхів між Києвом, Вільном і Москвою.

У лавах ВКЛ налічувалося 35 тисяч бійців. До слову литвини та русини складали менше половини війська. Більшість були короні війська Польщі. Як відомо загальне керівництво здійснював Князь, Костянтин Острозький.

На момент битви, перебуваючи у програшній позиції, Острозький зважився на хитрощі. Імітацію форсування Дніпра у водному місці. Острозький таємно перекинув війська на інші позиції, де збудував дерев'яний міст для переправи через Дніпро, для переправи бійців та артилерії.

Після чого напав на позиції московитів та розбив їх вщент. московити втратили 30 тисяч вояків, а литовська сторона лише 4 тисячі.

У полон Острозький захопив:

-двох воєвод.

-37 бояр.

-2 тисячі дворян зі стягами московії.

Перемога відкрила шлях до Смоленську.

Про цю перемогу розмовляли по всій Європі. Навіть у Ватикані. Цю перемогу порівнювали з перемогою Римського полководця- Сціпіона Африканського. Над Ганібалом, при Заммі у 202 році до нашої ери.

Острозького назвали Сціпіоном Руським. Сам Острозький на честь перемоги збудував у Вільно 2 православні церкви.

ꑭУНС | БУСТ | ЧАТꑭ

13.02.202516:56

Костянтин Іванович Острозький
↓↓↓

Усе пасты

Рэкламаваўся2 гадзіна

0

11.02.202511:10Глибина Реальності

380

Рэкламаваўся11 гадзіна

0

24.01.202512:02Північна Вежа

2.1K

Рэкламаваўся3 гадзіна

0

08.01.202500:35Етносказ

720

Рэкламаваўся15 гадзіна

0

06.01.202508:02{☧} Українська Національна Спілка

659

Рэкламаваўся17 гадзіна

0

06.01.202506:02{☧} Українська Національна Спілка

659

Рэкламаваўся1 дзень

0

05.01.202520:18{☧} Українська Національна Спілка

659

Рэкламаваўся3 гадзіна

0

05.01.202520:05{☧} Українська Національна Спілка

659

Рэкламаваўся9 гадзіна

0

04.01.202514:06📜 Історія України та світу 📖 #Укртґ✙

639

Рэкламаваўся7 гадзіна

0

10.12.202416:00✙ Перший Консервативний ✙

1.1K

Рэкламаваўся10 гадзіна

0

23.11.202413:02ꑭ IDEA OF NATION ꑭ

1.5K

Рэкламаваўся7 гадзіна

0

УФ

28.10.202416:21У.Ф.П

178

Падрабязней

Рэкорды

19.02.202523:59

659

Падпісчыкаў

08.02.202503:10

300

Індэкс цытавання

25.01.202508:38

94

Ахоп 1 паста

14.02.202506:52

120

Ахоп рэкламнага паста

20.07.202423:59

116.67%

04.09.202423:59

18.09%

ERR

Развіццё

Падрабязней

Падпісчыкаў

Індэкс цытавання

Ахоп 1 паста

Ахоп рэкламнага паста

ERR

Падрабязней

Папулярныя публікацыі {☧} Українська Національна Спілка

Усе пасты

14.02.202518:25

ЗА ЯКУ УКРАЇНУ? — ДМИТРО ДОНЦОВ

( ЧАСТИНА ТРЕТЯ )

↓↓↓

26.01.202508:05

Цей пост присвячений моїм думкам про політичну ситуацію в нашій Україні, і тому, що може допомогти їй у майбутньому.

Я вважаю що за 33 роки незалежності, ми зробили дві великі помилки. Перша була у 1991 році, коли ми не обрали Чорновола. Ніхто незнає, що б могло бути, бо історія незнає що таке "а от якби...". Друга була у 2019 році, коли ми обрали коміка і його Зе-владу.

Обрати коміка було ще більшою помилкою. Коли треба було вирішувати проблеми, влада тільки займалася корупцією і грабунком армії, вибудованою минулою владою, як і зараз, одна тільки новина про заміну зеленого кольору у світлофорах на смарагдовий. Жарти жартами, але це ні чорта не смішно. Не цим повинна займатися влада країни, яка воює.

Тепер прийшов час моєї пропозиції і думки про майбутнє України і її політичний режим.

Я вважаю, що Україні повинна тимчасова диктатура знаючих людей. Вся влада у руках знаючих і ідейно вірних людей, у яких буде лише одна ідея - відновлення країни. Ніякої демократії. У цій ситуації, вона смертельно небезпечна. Також прийдеться проводити радикальні, і в деякому плані, жорсткі реформи, інакше країна не справиться. Суспільна незгода і невдоволення гарантовані, але вже краще жити при процвітаючій диктатурі, ніж при зруйнованій демократії. Обидва шляхи суворі, але серед двух зол, краще вибрати найменше. Тому, тимчасово вибори не будуть проводитися взагалі, як і скоріш за все, не буде функціонувати парламент. Опозиції прийдеться закрити свої рти, бо не буде місце критиці у такій ситуації.

Ідейні люди почнуть відновлювати країну не дивлячись ні на що, бо у них є ціль. Одні з перших дій треба направити на знищення корупції, причому всіма можливими методами - насильними і ненасильними. Починаючи від конфіскації майна і громадських робіт, до смертної кари/пожиттєвого ув'язнення. Друге чим треба зайнятися це відновлювати міста, особливо на заході. Нажаль, міста які були стерті в пилюку прийдеться тимчасово закинути, бо їх відновлення буде занадто дорогим і невигідним для, поки що, слабкої поствоєнної економіки. Першим чином треба відновити регіональні і обласні центри. І третє - відновити економіку, також радикальними методами.

Також, будуть проблеми з західними "партнерами", бо ну як же ж так! Демократію не будують! Цікаво, як їм буде до демократії коли країна в руїнах? Може вони ще запропонують двухпалатну систему ввести? Їм прийдеться визнати, що демократія в Україні, в якій вона буде у майбутньому, неможлива без сильної економіки і політичного апарату.

Демократію в Україну повернуть після такого режиму, скоріш за все, але спочатку прийдеться підготувати для неї фундамент. В поганому випадку, все те що будувала диктатура роками, може бути знищене за пару місяців. Можливо, краще вже буде й не повертати її у тому вигляді, в якому вона є, а лиш частково.

Можливо, ці реформи стануть прообразом націократії, чи її зародку...

ꑭУНС | БУСТ | ЧАТꑭ

28.01.202506:01

Бувше Українське Правительство не здійснило державного будування України, позаяк було зовсім нездатне до цього. Бешкети і анархія продовжу¬ються на Україні, економічна розруха і безроботиця збільшуються і розповсюджуються з кожним днем і врешті для багатішої колись то України встає грізна мара голоду.

-Павло Скоропадський

ꑭУНС | БУСТ | ЧАТꑭ

19.02.202512:55

КАРПАТСЬКА СІЧ

↓↓↓

27.01.202519:03

Руський ґенерал малоросійського походження, фіґура сентіментального деґенерата, безвольного, але з романтичними мріями й величезними маєтками по всій Україні. Нікчемна, політично безграмотна фіґура, слабовольна й амбіціозна істота з славолюбними мріями про гетьманську корону.

-Володимир Винниченко про Павла Скоропадського.

P.s Цікава характеристика від сентіментального деґенерата до Українського Гетьмана всієї України.

ꑭУНС | БУСТ | ЧАТꑭ

26.01.202513:56

Василь Кук ( Частина Перша ) —

Його родина постраждала від репресій польської, а згодом – радянської влади. З 14 років він належав до молодіжної організації "Пласт", куреня імені Івана Богуна. 16-літнім став членом юнацтва Організації українських націоналістів. У 21 рік Василя Кука засудив польський суд до двох років в'язниці за революційну діяльність.

З початком Другої світової війни в 1939 році Василь очолював штаб похідних груп ОУН у східних областях України. А також очолив провідну похідну групу, яка прибула 30 червня 1941 року до Львова й організувала народні збори, на яких було проголошено Акт відновлення Української держави.

Тільки большевики відійшли зі Львова, а ми після обіду туди прийшли відразу. Німецької влади ще не було. Фронт пішов дальше. Фактична влада була в наших руках. І ми могли скликати на тій ще нейтральній території народні збори. 30 червня 1941 року проголосили відновлення Української держави.

-Згадував Василь Кук.

Виконуючи підпільну роботу в південно-східних областях, Василь познайомився з місцевою дівчиною, очільницею юнацтва ОУН у Дніпрі Уляною Крюченко. Згодом вони побралися. У непростий для подружжя час народився син Юрій. Уляна передала немовля на виховання батькам Василя Кука. Три роки хлопчик жив з дідусем і бабусею, але їх заарештували й вислали на Сибір, а трирічну дитину органи Міністерства державної безпеки СРСР відправили в дитбудинок Маріуполя. Там він провів 10 років.

Коли в 1950 році загинув Роман Шухевич, 37-річний Василь Кук прийняв командування Українською повстанською армією. На той момент завершився процес демобілізації бойових підрозділів УПА та її перехід у мережу збройного підпілля. А Кук був досвідченим конспіратором та здібним організатором. Головне завдання, яке вже на цьому етапі ставила перед собою УПА, – захист населення від репресій комуністичного режиму та пропаганда визвольних ідей.

Василь Кук як член Проводу ОУН став об’єктом розшуку НКВД і одним із фігурантів оперативно-розшукової справи "Берлога", заведеної на керівництво підпілля.
Чекісти відзначали його надзвичайні здібності підпільника, хитрість та невловимість. Отримав розшуковий псевдонім "Борсук". Полювання на нього тривало майже десять років, доки Кука не здав "товариш".

23 травня 1954-го Василь Кук із дружиною прибули на зустріч зі зв’язковим. Невдовзі прийшов "Юрко", який мав переправити їх далі на схід, але перед тим запропонував перепочити в криївці неподалік. Подружжя погодилося, адже зв’язкового знали давно. У криївці швидко заснули. "Юрко" натиснув кнопку "Тривога", якою було обладнано сховок. За кілометри від цього місця в райвідділку КГБ засвітилась лампа, сигналізуючи, що пастка закрилася – "Борсук" упіймався.

Василя Кука взяли в полон війська Міністерства державної безпеки СРСР. Без вироку суду він провів у тюрмах Києва й Москви шість років. Лідера ОУН такого високого рівня, який потрапив живим до рук чекістів, у КДБ ще не було. Шість років допитів не дали результатів. За той час радянська влада підготувала агента Богдана Сташинського, який убив Степана Бандеру. Після цього Кук був не потрібен радянській системі, але й розстріляти його в часи хрущовської відлиги не могли.

ꑭУНС | БУСТ | ЧАТꑭ

28.01.202508:04

Гнат Зеленевський ( Частина Третя ) —

Малися данні, що Зеленевський був за якийсь вчинок вигнаний з полку і потім за якусь темну справу відбував покарання у в’язниці цивільного відомства. З оголошенням ( Першої світової ) війни був призваний у офіцери, незалежно, з яких причин він залишив службу, і ось таким чином знов в офіцерських погонах опинився Зеленевський. І ось, нарешті, йому повезло: він випадково потрапляє господарем офіцерської їдальні де столується командир корпусу. Цим командиром, як відомо, був Павло Скоропадський з яким невдовзі й зійшовся Гнат Зеленевський.

Вони познайомилися у штабі 34-го армійського корпусу, коли Гнат Зеленевський чергував при телефоні й постійно щось плутав. Зауваживши це своєму оточенню, генерал Павло Скоропадський почув, що той є доволі цікавою людиною, тож і побажав з ним познайомитися.

Сам Гетьман змальовував його як вже немолодого чоловіка, сердешного поміщика, але спритного та надзвичайно охочого випити і добре поїсти, "що прокутив усе своє майно, багато мандрував, говорив на усіх мовах". Попри те, що ад’ютант був "великим ледарем", як зазначав сам П. Скоропадський, він був для Гетьмана, "мов нянька", а тому глава держави й не звертав уваги на ці "життєві дрібниці".

Втім, вже згадуваний Борись Стеллецький визначав цілком типажно-психологічне взаємне тяжіння та взаємопотребу одне в одному цих двох, здавалося б, достеменно відмінних за соціальним та посадовим становищем людей ще з часів 34-го армійського корпусу.

Саме тут, на війні, й зійшлися завідуючий армійською їдальнею Гнат Зеленевський та його командувач – командир корпусу, „петроградський барин, поціновувач смачно попоїсти, потеревеняти французькою та англійською, почути кілька пікантних анекдотів, та й не проти познайомитися з гарненькою жіночкою, але все це мало бути зроблено строго пристойно й що можливо непомітно. І ось Зеленевський – це знахідка, в глушині бойового становища, серед різноманітних надокучливих службових доповідей, чвар, бруду, смеріду...

Зеленевський лише ходить за Скоропадським; він чудово розуміє, що де б Скоропадський не був, він усюди буде Скоропадським, аристократом, зі зв’язками та впливом, а Скоропадського так легко ублажити, аби не намозолити Скоропадському чварами й взагалі не примушувати його думати.

Скоропадський чуйкою розуміє, що Зеленевський спритний шахрай, проте позаяк сам Скоропадський цим шахраєм не може бути, то йому приємно, що шахрай у його руках.

Тож Г. Зеленевськй залишався при Павлу Скоропадському й після відставки генерала і вони навіть згодом ( у лютому – квітні 1918 року ) разом жили у готелі "Кане" в Києві напередодні гетьманського перевороту, ділячи між собою трикімнатний номер. Він був одним з провідних членів підпільної організації Українська народна громада, очолюваної генералом Павлом Скоропадським, яка готувала повалення Центральної Ради.

У квітні 1918 року Гнат Зеленевський брав участь у переговорах Павла Скоропадського із представниками німецького командування у "Гран-Отелі" та супроводжував його й на З’їзд хліборобів 29 квітня 1918 року, де того було проголошено Гетьманом України. Від того дня Гнат Зеленевський вже був ад’ютантом Гетьмана.

З 16 червня 1918 року, згідно з наказом військового міністра Олександра Рогози, Гнат Зеленевский увійшов до складу нової Генеральної козацької ради, яка за дорученням Павла Скоропадського мала розробити козацький Статут відповідно до запланованої козацької реформи ( ліквідація Вільного козацтва й впровадження козацтва як стану та війська на чолі з Гетьманом ).

Разом з гетьманським комендантом Костянтином Прісовським, головою особистої канцелярії Павла Скоропадського – військовим старшиною, генеральним писарем Іваном Полтавцем-Остряницею, господарем гетьманського палацу М. Ханенком та медиком Гетьмана Лукашевичем старші осавули Василь Кочубей і Гнат Зеленевський, а також осавули Крига і Никофор Блаватний супроводжували главу держави на ІІ З’їзді хліборобів, що відбувся у Києві 15–20 жовтня 1918 року.

ꑭУНС | БУСТ | ЧАТꑭ

27.01.202506:04

Кожна тотальна боротьба, а зокрема революційно-визвольна, вимагає єдиного керівництва.

-Степан Бандера

ꑭУНС | БУСТ | ЧАТꑭ

20.02.202517:01

14.02.202518:33

27.01.202515:01

Петро Болбочан зі своєю дружиною Марією.

ꑭУНС | БУСТ | ЧАТꑭ

28.01.202523:56

Апостоли, в повному значінні того слова, є нашими батьками по вірі. Через їхні руки дав Бог людству і кожному народові у християнській Церкві все, що належить до Божої апостольської традиції. У своєму аскетичному житті, як і в проповіді, не можемо, отже, забувати, що все маємо з їхніх рук. Їхнім апостольським трудам і їхнім молитвам завдячуємо всьому, що маємо.

-Андрей Шептицький

ꑭУНС | БУСТ | ЧАТꑭ

29.01.202513:04

В ЧІМ СИЛА ОРГАНІЗАЦІЇ? — ДМИТРО ДОНЦОВ

ЧАСТИНА ДРУГА

Таке було "вірую" цієї “еліти”! Повно було у нас такої еліти в 1917-1920 роках на Україні, зокрема в 1922-1939 в Галичині. Повно її і тепер: отих могіканів соціялістичної винниченківщини і галицького "ундівства", як в Европі, так і в Америці й Канаді. Це ж ті "жебраки" о "ялмужну просячії", ліплять свої “об’єднання” не із зором на українські геройські сили, а зневагою до тих сил і надією на ласку “інших народів з моцею своєю”. Це ж вони – як і перед війною – хочуть викинути з суспільства всі нежебрацькі елементи, які вірять в ідею і готові за неї боротись.

Та найжахливішою хворобою тієї "еліти" є навіть не ота "ідеологія" жебраків придорожніх, але самий її склад, добір, освіта.

Розум, серце, мораль, колишньої європейської ( втім і нашої старокиївської й козацької ) еліти формувалися в спеціальних закладах, в ітонах, оксфордах, в Києво-Могилянській Академії. Дух і етика теперішньої "еліти" – не формуються ніде. На моральні якости, чи характерність її членів – модерній "еліті" наплювать. Все це заступає у неї вірність партійному кагалові. Добралися до неї не шляхетні і мудрі, а крутії, "гнучкошиєнки" люди безпринципні. Інтереси партійного кагалу ставилися над інтересами загалу. Повно було в такій "еліті" фарисеїв, інтриганів, чи "діячів", які за власну кишеню вважали партійну карнавку, або народний гріш; повно отих “хитрих та дурних” малоросів з породи "реалістів" і політичних полатайків…

Така "еліта" була шкідлива для своїх, а для ворога – не страшна. Тих її членів, які були недотепні, легко можна було обдурити. Тих, що були по природі трусливі – легко було залякати. Тих, які були підлуваті – легко було купити. А полегшувалася та процедура тим, що така "еліта" не знала засади внутрішньої дисципліни і не знала кари за злочини та “помилки”, хоч жертвами тих "помилок" падали сотні і тисячі наївно віруючих у ту "еліту" людей.

З тим всім треба скінчити! Провадити націю не сміють "жебраки при дорозі", або ті, кого Шевченко звав "донощиками і фарисеями". Підставою творення еліти мають бути – як у старовину – вимоги морального характеру. Чесні, мудрі, відважні, шляхетні і характерні люди – можуть лише вести націю до перемоги, а не до ганьби і розкладу. Писав ще Констянтин Острозький:

Достойними – достойная созидатися і чесними – чесная совершатися обиче і через годних людей – годния річи бувають справовані.

В доборі отих "чесних", "достойних і гідних" – є таємниця сили всякої організації.

ꑭУНС | БУСТ | ЧАТꑭ

28.01.202515:02

Агітаційні листівки УПА

ꑭУНС | БУСТ | ЧАТꑭ

30.01.202517:13

ПРИСЯГА ВОЯКА
Української Повстанчої Армії

Я, воїн Української Повстанчої Армії, взявши в руки зброю, урочисто клянусь своєю честю і совістю перед Великим Народом Українським, перед Святою Землею Українською, перед пролитою кров’ю усіх Найкращих Синів України, та перед Найвищим Політичним Проводом Народу Українського:

Боротися за повне визволення всіх українських земель і українського народу від загарбників та здобути Українську Самостійну Соборну Державу. В цій боротьбі не пожалію ні крові, ні життя і буду битись до останнього віддиху і остаточної перемоги над усіма ворогами України.

Буду мужнім, відважним і хоробрим у бою та нещадним до ворогів землі української.

Буду чесним, дисциплінованим і революційно-пильним воїном.

Буду виконувати всі накази зверхників.

Суворо зберігатиму військову і державну таємницю.

Буду гідним побратимом у бою та бойовому життю всім своїм товаришам по зброї.

Коли я порушу, або відступлю від цієї присяги, то хай мене покарає суворий закон Української Національної Революції і спаде на мене зневага Українського Народу.

ꑭУНС | БУСТ | ЧАТꑭ

Гісторыя змяненняў канала

Увайдзіце, каб разблакаваць больш функцый.