Північна Вежа

Дозвольте нагадати, пане генерале, що кров у нас всіх одного кольору. А що стосується знання мови, дозвольте зауважити, що у з'єднанні значно більше українців володіє німецькою, ніж німців, які володіють українською. Чому б деяким з ваших офіцерів не вивчити українську? — сказав Крохмалюк.

Не стріляйте, ми міліція (??)

"Я взяв ліхтар і пішов (вхід показали солдати). Пройшов близько 15 - 20 метрів, а може і більше зо страху не памятав, як згадував потім. Щось пролетіло біля мене, потім удар по ліхтарю і я залишився без світла. Розбили лампу. Зрозумів, що кидають камінням і закричав:
- Хлопці! То я Міхал Гаврилишин, я сам, зі мною нікого нема.
Хтось з темряви крикнув - "стояти на місці !".
- Хлопці вам пропонують вийти і здатися говорять, що вам нічого не буде - продовжував Гаврилишин.
- Передай москалям, що ми звідси не вийдемо і не здамося - почув у відповідь.

"Що там швагре, запитав він у діда Івана (Михайло був родичем дружини Івана)".
- Та недобре, кажуть щоб ви виходили. Обіцяють, що не будуть карати і відпустять - передав слова карателів Іван Геб.
- Ми, не вийдемо, каже Міхал Кава. (Зі спогадів діда, було замітно як в чоловіка з яким розмовляв аж тряслось підборіддя. Чи то від сирості і холоду в підземних лабіринтах чи від переляку і переживань).
- До нас не доберуться ні зверху, ні знизу. А те, що вони обіцяють..., махнув рукою. Вони ще перекинулись кількома словами і чоловік повернувся в глиб тунелю. Зробивши буквально кілька кроків від входу в підземелля, дідо Іван ніби почув постріли і крики, там в середині щось сталося. (Було припущення, що можливо хтось хотів вийти з криївки, але його не випускали. Звідси крики і постріли. Але це - припущення чи фантазії людей).