ꖅ Січові Стрільці ☧
«ꖅСічові Стрільці☧» — це українська націоналістична спільнота. Наша мета — єднання українців під ідеями інтегрального націоналізму та християнського традиціоналізму.
Люди, які змінять нашу країну - https://t.me/WhiteSSector
Зв'язок: @Ssich_bot
Люди, які змінять нашу країну - https://t.me/WhiteSSector
Зв'язок: @Ssich_bot
关联群组
⌖Стрілецька Рада☧
81
记录
19.05.202523:59
1.2K订阅者08.02.202500:49
400引用指数09.03.202522:17
232每帖平均覆盖率13.05.202517:15
149广告帖子的平均覆盖率27.03.202523:59
26.79%ER09.03.202522:17
20.53%ERR已删除15.05.202503:38
14.05.202510:02
🗡️Приречена та нація яка не знає власної історії.
🤍🤍🤍🤍🦁❤️⚔️🤍🤍🤍🤍
Ми хочемо щоб ваше незнання історії свербіло і турбувало вас як розоренні кургани болять землі.
Коли кажуть "середньовічна Європа" безліч образів вспливає на поверхню пам'яті а коли кажуть "Царгород", який тисячу років так багато значив для нас,які образи ми знаємо?
Ми знаємо символіку єгипетського скарабея але не символіку охри українських степів яка значила для нас все.
Ми нащадки воїнів,ми нащадки вікінгів,ми нащадки скіфів,ми нащадки великих князів та завойовників.
Пора пробуджувати пам'ять нації, долучайтесь до нової січі.
🤍🤍🤍🤍🦁❤️⚔️🤍🤍🤍🤍
Ми хочемо щоб ваше незнання історії свербіло і турбувало вас як розоренні кургани болять землі.
Коли кажуть "середньовічна Європа" безліч образів вспливає на поверхню пам'яті а коли кажуть "Царгород", який тисячу років так багато значив для нас,які образи ми знаємо?
Ми знаємо символіку єгипетського скарабея але не символіку охри українських степів яка значила для нас все.
Ми нащадки воїнів,ми нащадки вікінгів,ми нащадки скіфів,ми нащадки великих князів та завойовників.
Пора пробуджувати пам'ять нації, долучайтесь до нової січі.
![Нaціонал-консервативний Вісник [10/12/44] avatar](https://static-storm.tglist.com/da1b354b28a3cd215fbc5731e8fd06cb/7b36b3c8-1f36-4dc5-9d9e-9feeb4803a0e.jpg?w=24&h=24){kind=small}
15.05.202517:50
День народження Гетьмана Павла Скоропадського: Відродження Традиції серед Руїн.
15 травня — день народження Павла Скоропадського, Гетьмана Української Держави, сакральна віха, що нагадує нам про втрачену альтернативу українського буття — державність, збудовану на ієрархії, честі та традиції. Це день, коли народився провідник, котрий спробував укласти знову розірвану тканину історичного спадкоємства між княжою Руссю, Запорозькою Січчю та модерною Українською державою.
У ХХ столітті, коли світ здригався від ліберальних і марксистських ідеалів, Скоропадський стояв, наче кам’яна цитадель, проти бурі. Його Гетьманат 1918 року — короткотривалий, але величний у суті — був спробою зупинити деградацію України у вирі світоглядного божевілля. На відміну від демагогів УНР, що руйнували все в ім’я абстрактного “народу”, Скоропадський прагнув відродити Ідею Nації як сакрального організму — ієрархічного, етнокультурного, освяченого прадавнім правом.
Він був спадкоємцем козацької аристократії — не лише по крові, але й по духу. У своїй політиці Скоропадський спирався на інтегральне розуміння держави: як тіла, де кожен стан — духовенство, воїни, трударі — має своє місце, свою функцію, свою гідність. Це була спроба інсталяції органічного ладу, вкоріненого в історії, а не конструкції зі скляних ідей, позбавлених ґрунту.
Саме за нього відкривались українські гімназії, розвивалась наука і культура. Але ще важливіше — за Скоропадського було встановлено порядок. У час, коли маси вимагали “землі і волі”, Гетьман говорив про обов’язок, дисципліну й тяглість традиції. Його влада — це нагадування: Nація не постає з виборів чи мітингів, вона зроджується з крові, боротьби й праці еліти.
Ворогами Гетьмана були не лише більшовики, але й ті, хто вдавав із себе “українських демократів”. Історія довела: саме вони, ці “ліберали з оселедцями”, відкрили браму для московської навали. Скоропадський же розумів: без державної вертикалі, без духового центру — ми лише етнографічна маса, приречена бути добривом для чужих імперій.
Помер Гетьман у вигнанні — як і багато Лицарів Nації. Але його ідея не вмерла. Вона живе в кожному, хто розуміє, що Українська Держава — це не про “права” і “процедури”, а про Службу, Честь і Волю. У часи нової руїни нам потрібен новий Гетьман — не за посадою, а за суттю.
15 травня — це день, коли ми згадуємо таку особу, як гетьман Павло Скоропадський, його принципу Гетьманства як вищої форми державного буття. І хай цей день буде нагадуванням: майбутнє України — у Традиції.
Січові Стрільці
15 травня — день народження Павла Скоропадського, Гетьмана Української Держави, сакральна віха, що нагадує нам про втрачену альтернативу українського буття — державність, збудовану на ієрархії, честі та традиції. Це день, коли народився провідник, котрий спробував укласти знову розірвану тканину історичного спадкоємства між княжою Руссю, Запорозькою Січчю та модерною Українською державою.
У ХХ столітті, коли світ здригався від ліберальних і марксистських ідеалів, Скоропадський стояв, наче кам’яна цитадель, проти бурі. Його Гетьманат 1918 року — короткотривалий, але величний у суті — був спробою зупинити деградацію України у вирі світоглядного божевілля. На відміну від демагогів УНР, що руйнували все в ім’я абстрактного “народу”, Скоропадський прагнув відродити Ідею Nації як сакрального організму — ієрархічного, етнокультурного, освяченого прадавнім правом.
Він був спадкоємцем козацької аристократії — не лише по крові, але й по духу. У своїй політиці Скоропадський спирався на інтегральне розуміння держави: як тіла, де кожен стан — духовенство, воїни, трударі — має своє місце, свою функцію, свою гідність. Це була спроба інсталяції органічного ладу, вкоріненого в історії, а не конструкції зі скляних ідей, позбавлених ґрунту.
Саме за нього відкривались українські гімназії, розвивалась наука і культура. Але ще важливіше — за Скоропадського було встановлено порядок. У час, коли маси вимагали “землі і волі”, Гетьман говорив про обов’язок, дисципліну й тяглість традиції. Його влада — це нагадування: Nація не постає з виборів чи мітингів, вона зроджується з крові, боротьби й праці еліти.
Ворогами Гетьмана були не лише більшовики, але й ті, хто вдавав із себе “українських демократів”. Історія довела: саме вони, ці “ліберали з оселедцями”, відкрили браму для московської навали. Скоропадський же розумів: без державної вертикалі, без духового центру — ми лише етнографічна маса, приречена бути добривом для чужих імперій.
Помер Гетьман у вигнанні — як і багато Лицарів Nації. Але його ідея не вмерла. Вона живе в кожному, хто розуміє, що Українська Держава — це не про “права” і “процедури”, а про Службу, Честь і Волю. У часи нової руїни нам потрібен новий Гетьман — не за посадою, а за суттю.
15 травня — це день, коли ми згадуємо таку особу, як гетьман Павло Скоропадський, його принципу Гетьманства як вищої форми державного буття. І хай цей день буде нагадуванням: майбутнє України — у Традиції.
Січові Стрільці
转发自:
«Гарнізон» ☨
10.05.202518:54
♖ Ми виходимо під Міністерство Юстицій! 🏳️🌈
13 травня Гетьманський Гарнізон у коаліції з десятками консервативних організацій збирається в Києві, щоб вийти під Міністерство Юстиції з важливим закликом.
Наша головна мета — привернути увагу до необхідності запобігання прийняттю скандального законопроекту №5488, який ставить під загрозу цінності нашої держави, традиційні інститути сім’ї та суверенітет України. Ми вимагаємо повного вето на цей законопроект і закликаємо всіх небайдужих громадян, особливо вірних християн, консерваторів і націоналістів з усіх регіонів України, долучатися до нашої акції.
Закликаємо вас приєднатися до демонстрації у Києві, щоб разом висловити свою позицію і захистити майбутнє нашої країни.
⌗ Інформація:
• Дата проведення: 13 травня (вівторок)
• Місце збору: Київ, провулок Рильський, 10
• Час початку: 11:00
☨ Гарнізон ☦️ | Долучитись | Чат | Підтримати
13 травня Гетьманський Гарнізон у коаліції з десятками консервативних організацій збирається в Києві, щоб вийти під Міністерство Юстиції з важливим закликом.
Наша головна мета — привернути увагу до необхідності запобігання прийняттю скандального законопроекту №5488, який ставить під загрозу цінності нашої держави, традиційні інститути сім’ї та суверенітет України. Ми вимагаємо повного вето на цей законопроект і закликаємо всіх небайдужих громадян, особливо вірних християн, консерваторів і націоналістів з усіх регіонів України, долучатися до нашої акції.
Закликаємо вас приєднатися до демонстрації у Києві, щоб разом висловити свою позицію і захистити майбутнє нашої країни.
⌗ Інформація:
• Дата проведення: 13 травня (вівторок)
• Місце збору: Київ, провулок Рильський, 10
• Час початку: 11:00
☨ Гарнізон ☦️ | Долучитись | Чат | Підтримати
27.04.202516:05
Всім салют, прошу вас поширити або долучитися до збору на снарягу для побратима з мого осередку, який віднедавна став оборонцем Української Держави:
"Друзі, наразі я маю потребу в спорядженні для виконання бойових завдань, але не маю можливості цю потребу самостійно закрити. Звертаюся до вас по допомогу, кожна копійка допомагатиме мені ефективніше знищувати ворога".
Після придбання необхідних речей, відзвітуюся.
Сума збору: 50 000 гривень
Номер карти банки: 4441 1111 2381 4323
https://send.monobank.ua/jar/6P2vvL5ETA
"Друзі, наразі я маю потребу в спорядженні для виконання бойових завдань, але не маю можливості цю потребу самостійно закрити. Звертаюся до вас по допомогу, кожна копійка допомагатиме мені ефективніше знищувати ворога".
Після придбання необхідних речей, відзвітуюся.
Сума збору: 50 000 гривень
Номер карти банки: 4441 1111 2381 4323
https://send.monobank.ua/jar/6P2vvL5ETA
18.05.202519:45
Вільне Козацтво — Воїнство Духа і Крові
Відродження архаїчного Лицарства в добу національного Апокаліпсису:
Українське Вільне Козацтво — не лише військово-організаційний феномен, а вияв вищої духовної і Nаціональної Ідеї, вкоріненої в архаїчних традиціях, героїчному світосприйнятті та есхатологічному покликанні Української Nації. Це не продукт політичних випадковостей XX століття, а органічне продовження традиції українського воїнського стану, що бере свій початок з княжої дружини, проходить через лицарство Запорожжя і досягає своєї трансцендентної кульмінації у Вільному Козацтві доби визвольних змагань.
Після розвалу імперій 1917 року, коли старий світ ліберального раціоналізму і демократичного міщанства з тріском руйнувався, Українська Nація, загартована в багатовіковій боротьбі, дала відповідь духу часу — відродженням касти воїнів у формі Вільного Козацтва. Ця відповідь була не лише військовою, але і сакральною. Козак не є просто солдатом — це архетип Воїна, Християнського Лицаря, носія Священного Порядку. Саме таке розуміння було центральним для формування структури Вільного Козацтва, де поєднувались воєнна дисципліна, традиціоналістична мораль, націоналістичне бачення і християнська віра.
Ідеологічна основа Вільного Козацтва відрізнялась від тогочасних ліберальних і соціалістичних тенденцій. Це був рух, що втілював принципи інтегрального націоналізму — надособистісного служіння Nації як вищій духовній реальності. Тут не йшлося про демократію чи парламентське словоблуддя — козацтво відроджувалось як ієрархічна, органічна структура, де діяла дисципліна, субординація, честі та обов’язку. Nація мислилась як надіндивідуальна сутність, що вимагає відданості, жертовності, послуху.
Вільне Козацтво — це реалізація нової концепції боротьби в українських умовах. Як глибокого філософсько-політичного бачення: відродження органічного суспільства, очищеного від матеріалістичної гнилизни, космополітизму та морального занепаду. Це був вибух волі, відповідь на занепад модерного світу, прагнення до реставрації втраченої Традиції — сакральної ієрархії, духовної вертикалі, чистоти крові та духу.
Християнський аспект Вільного Козацтва не був лише формальністю. Це було справжнє воїнство Христове, сповнене духом старозавітних пророків і апокаліптичного вогню. Кожен козак був покликаний до подвигу не лише як воїн, але як аскет, як хрестоносець, як оборонець Правди Божої на землі. Віра не була абстрактною мораллю, а силою, що надихала на подвиг, карала за непокору і освячувала меч.
Цей духовний підхід розкривався і в ставленні до вождизму. Поняття Провідника в козацькому середовищі не було лише практичною необхідністю — це був Сильний Лідер, втілення Вищої Волі, Інструмент Історії. Козак не служив людині, а Справі — і через неї Богові й Nації.
Історичне значення Вільного Козацтва в тому, що воно стало останнім масовим проявом українського воїнського духу в добу між двома імперськими загрозами. Воно було месіанською спробою зберегти та відновити Вічну Україну — не як територію чи державу у вузькому сенсі, а як Традицію, як духовно-національний порядок. У козацькому однострої, зі зброєю в руках, з молитвою на вустах, українці ще раз постали як носії Вічної Ідеї — і хоч зазнали поразки фізичної, перемогли у метафізичному плані.
Сьогодні, коли ми знову стоїмо перед викликами глобалізму, морального релятивізму та духовної ентропії, образ Вільного Козацтва має бути відновлений не як музейна пам’ятка, а як живий ідеал. Це образ Людини-Традиції, Воїна-Духа, Національного Аскета. Українське Вільне Козацтво — це заклик до нового національного відродження, до формування касти нових воїнів, до встановлення Традиційної Української Держави, де Nація, Віра і Сила знову будуть єдиним цілим.
Це не минуле. Це майбутнє. Це — Вічна Україна в образі Вільного Козака.
Січові Стрільці
Відродження архаїчного Лицарства в добу національного Апокаліпсису:
«Меч і молитва — це дві сторони однієї правди. Українець — не раб і не пацифіст, а Воїн у Христі, борець за Ідею, жрець Святої Нації»
Українське Вільне Козацтво — не лише військово-організаційний феномен, а вияв вищої духовної і Nаціональної Ідеї, вкоріненої в архаїчних традиціях, героїчному світосприйнятті та есхатологічному покликанні Української Nації. Це не продукт політичних випадковостей XX століття, а органічне продовження традиції українського воїнського стану, що бере свій початок з княжої дружини, проходить через лицарство Запорожжя і досягає своєї трансцендентної кульмінації у Вільному Козацтві доби визвольних змагань.
Після розвалу імперій 1917 року, коли старий світ ліберального раціоналізму і демократичного міщанства з тріском руйнувався, Українська Nація, загартована в багатовіковій боротьбі, дала відповідь духу часу — відродженням касти воїнів у формі Вільного Козацтва. Ця відповідь була не лише військовою, але і сакральною. Козак не є просто солдатом — це архетип Воїна, Християнського Лицаря, носія Священного Порядку. Саме таке розуміння було центральним для формування структури Вільного Козацтва, де поєднувались воєнна дисципліна, традиціоналістична мораль, націоналістичне бачення і християнська віра.
Ідеологічна основа Вільного Козацтва відрізнялась від тогочасних ліберальних і соціалістичних тенденцій. Це був рух, що втілював принципи інтегрального націоналізму — надособистісного служіння Nації як вищій духовній реальності. Тут не йшлося про демократію чи парламентське словоблуддя — козацтво відроджувалось як ієрархічна, органічна структура, де діяла дисципліна, субординація, честі та обов’язку. Nація мислилась як надіндивідуальна сутність, що вимагає відданості, жертовності, послуху.
Вільне Козацтво — це реалізація нової концепції боротьби в українських умовах. Як глибокого філософсько-політичного бачення: відродження органічного суспільства, очищеного від матеріалістичної гнилизни, космополітизму та морального занепаду. Це був вибух волі, відповідь на занепад модерного світу, прагнення до реставрації втраченої Традиції — сакральної ієрархії, духовної вертикалі, чистоти крові та духу.
Християнський аспект Вільного Козацтва не був лише формальністю. Це було справжнє воїнство Христове, сповнене духом старозавітних пророків і апокаліптичного вогню. Кожен козак був покликаний до подвигу не лише як воїн, але як аскет, як хрестоносець, як оборонець Правди Божої на землі. Віра не була абстрактною мораллю, а силою, що надихала на подвиг, карала за непокору і освячувала меч.
Цей духовний підхід розкривався і в ставленні до вождизму. Поняття Провідника в козацькому середовищі не було лише практичною необхідністю — це був Сильний Лідер, втілення Вищої Волі, Інструмент Історії. Козак не служив людині, а Справі — і через неї Богові й Nації.
Історичне значення Вільного Козацтва в тому, що воно стало останнім масовим проявом українського воїнського духу в добу між двома імперськими загрозами. Воно було месіанською спробою зберегти та відновити Вічну Україну — не як територію чи державу у вузькому сенсі, а як Традицію, як духовно-національний порядок. У козацькому однострої, зі зброєю в руках, з молитвою на вустах, українці ще раз постали як носії Вічної Ідеї — і хоч зазнали поразки фізичної, перемогли у метафізичному плані.
Сьогодні, коли ми знову стоїмо перед викликами глобалізму, морального релятивізму та духовної ентропії, образ Вільного Козацтва має бути відновлений не як музейна пам’ятка, а як живий ідеал. Це образ Людини-Традиції, Воїна-Духа, Національного Аскета. Українське Вільне Козацтво — це заклик до нового національного відродження, до формування касти нових воїнів, до встановлення Традиційної Української Держави, де Nація, Віра і Сила знову будуть єдиним цілим.
Це не минуле. Це майбутнє. Це — Вічна Україна в образі Вільного Козака.
Січові Стрільці
16.05.202509:01
⚔️🪖Лист голови уряду Кубанської Народної Республіки Луки Бича до Голови ОУН Андрія Мельника.
Складаючи на Ваші руки повишу свою заяву, роблю це в пересвідченні,
що тим можу прислужитись для добра Української Nації й свого рідного Кубанського Краю, як я це добро по своїй совісті розумію.
Прошу прийняти. Високоповажаний Пане Полковнику, вислови моєї
до Вас правдивої пошани й побажання найбільших успіхів у Вашій праці.
Січові Стрільці
Кубанський Край, переважаючу більшість населення якого складають Українці, мусить належати до складу Української Держави. Одночасно з тим підкреслюю, що землі між східними кордонами Совітської України, долішньої Волги, Каспійським морем і Кавказькими горами, заселеними різними Гірськими племенами, складають нероздільну частину життєвого простору України, куди століттями йшло українське населення. І тому ті частини цієї території, які лежать поза територією Кубані і в яких українське населення
складає більшість, мусили би належати до суцільної території Української Держави.
Складаючи на Ваші руки повишу свою заяву, роблю це в пересвідченні,
що тим можу прислужитись для добра Української Nації й свого рідного Кубанського Краю, як я це добро по своїй совісті розумію.
Прошу прийняти. Високоповажаний Пане Полковнику, вислови моєї
до Вас правдивої пошани й побажання найбільших успіхів у Вашій праці.
Січові Стрільці
14.05.202516:40
🇺🇦День народження Ярослави Стецько.
14 травня — це не просто дата в календарі. Це день, коли народилася одна з найвеличніших постатей Українського Nаціоналістичного Руху — Ярослава Стецько, дружина і бойова соратниця Ярослава Стецька, багаторічна діячка Організації Українських Nаціоналістів і провідниця, яка втілила в собі цілісність української традиції, вірність вищому моральному закону та безкомпромісність боротьби за Українську державу.
Народившись 1920 року в Романові на Волині, Ярослава змалку була вихована в дусі християнської моралі, самопосвяти та національного обов’язку. Вона ввібрала ідеали, що живилися зі східноєвропейської традиції — з її культом Чину, лицарської честі, ієрархії та кровно-земельного зв’язку з Батьківщиною.
Як член ОУН(Р), Ярослава Стецько належала до покоління героїв, яке не шукало компромісів. Вона була не просто жінкою при "видатному чоловікові" — вона сама була носієм вогню революційного націоналізму. Після ув’язнення, заслання, еміграції — вона не зламалася. Навпаки, саме за кордоном збудувала міцний осередок українського політичного впливу, очолюючи Антибільшовицький Блок Народів (АБН) після смерті Ярослава Стецька. Світ її бачив на трибунах найвпливовіших міжнародних конференцій — але говорила вона завжди як українська націоналістка, як правовірна представниця Nації, яка вірить у свою месійність.
Її світогляд був сформований не ліберальною демократією чи глобалістичним космополітизмом, а українським інтегральним націоналізмом, згідно з яким Nація є органічною єдністю крові, землі, традиції та волі. Вона розуміла, що жінка в традиційному суспільстві — не жертва, а хранителька роду, духу і вічних вартостей.
У 1990-х роках, коли відроджена Україна стояла на роздоріжжі — між національним відродженням і постсовєтською інерцією, — Ярослава Стецько знову стала до боротьби. Вона повернулася в Україну і стала народним депутатом, очоливши Конгрес Українських Nаціоналістів (КУН). Її парламентські виступи були зразками ідеологічної твердості, її стиль — прямий, безкомпромісний, як у Лицаря Nації.
14 травня — це день, коли Українська Nація отримала не просто людину, а символ українського лицаря.
Це нагадування нам, що традиція — жива, що жертва — це чеснота, що політика — це продовження віри, а Nація — це не статистична маса, а кровно-духовна спільнота, що тягнеться корінням до предків і звернена обличчям до Бога.
У часи, коли світ розмиває межі, коли Nація пропонують зректися ідентичності в ім’я «прогресу», Ярослава Стецько — як ідея, як приклад — стоїть твердо, мов скеля.
Нехай її день народження стане днем нашого духовного оновлення. Не згадкою, а закликом.
— Ярослава Стецько.🇺🇦
Січові Стрільці
14 травня — це не просто дата в календарі. Це день, коли народилася одна з найвеличніших постатей Українського Nаціоналістичного Руху — Ярослава Стецько, дружина і бойова соратниця Ярослава Стецька, багаторічна діячка Організації Українських Nаціоналістів і провідниця, яка втілила в собі цілісність української традиції, вірність вищому моральному закону та безкомпромісність боротьби за Українську державу.
Народившись 1920 року в Романові на Волині, Ярослава змалку була вихована в дусі християнської моралі, самопосвяти та національного обов’язку. Вона ввібрала ідеали, що живилися зі східноєвропейської традиції — з її культом Чину, лицарської честі, ієрархії та кровно-земельного зв’язку з Батьківщиною.
Як член ОУН(Р), Ярослава Стецько належала до покоління героїв, яке не шукало компромісів. Вона була не просто жінкою при "видатному чоловікові" — вона сама була носієм вогню революційного націоналізму. Після ув’язнення, заслання, еміграції — вона не зламалася. Навпаки, саме за кордоном збудувала міцний осередок українського політичного впливу, очолюючи Антибільшовицький Блок Народів (АБН) після смерті Ярослава Стецька. Світ її бачив на трибунах найвпливовіших міжнародних конференцій — але говорила вона завжди як українська націоналістка, як правовірна представниця Nації, яка вірить у свою месійність.
Її світогляд був сформований не ліберальною демократією чи глобалістичним космополітизмом, а українським інтегральним націоналізмом, згідно з яким Nація є органічною єдністю крові, землі, традиції та волі. Вона розуміла, що жінка в традиційному суспільстві — не жертва, а хранителька роду, духу і вічних вартостей.
У 1990-х роках, коли відроджена Україна стояла на роздоріжжі — між національним відродженням і постсовєтською інерцією, — Ярослава Стецько знову стала до боротьби. Вона повернулася в Україну і стала народним депутатом, очоливши Конгрес Українських Nаціоналістів (КУН). Її парламентські виступи були зразками ідеологічної твердості, її стиль — прямий, безкомпромісний, як у Лицаря Nації.
14 травня — це день, коли Українська Nація отримала не просто людину, а символ українського лицаря.
Це нагадування нам, що традиція — жива, що жертва — це чеснота, що політика — це продовження віри, а Nація — це не статистична маса, а кровно-духовна спільнота, що тягнеться корінням до предків і звернена обличчям до Бога.
У часи, коли світ розмиває межі, коли Nація пропонують зректися ідентичності в ім’я «прогресу», Ярослава Стецько — як ідея, як приклад — стоїть твердо, мов скеля.
Нехай її день народження стане днем нашого духовного оновлення. Не згадкою, а закликом.
«Ми маємо працювати і за тих, хто вже не може, і за тих, хто не хоче»
— Ярослава Стецько.🇺🇦
Січові Стрільці
转发自:
Білий Вісник
12.05.202518:51
Третій шлях
Пропонуємо до ознайомлення коротку статтю про ідеології Третього шляху.
Зазвичай ми називаємо правими такі ідеології як: націонал-соціалізм, фашизм, націонал-синдикалізм, штрасеризм. Але це твердження є помилковим.
Пропонуємо до ознайомлення коротку статтю про ідеології Третього шляху.
13.05.202510:39
Проєкт 5488 — закон проти Української Nації, традиційної родини і Бога.
Внутрішня окупаційна система, знову формує нову зброю. Ми маємо одного ворога, з яким боромось зброєю, але прийшов інший ворог, який тепер пише закони.
5488 — це законопроєкт не про «рівність», а про каральну індоктринацію. Це ідеологічна атака на Українську Nацію, що ще намагється триматись на традиції, вірі й честі.
— ось таку нову мораль, новітній неомарксизм просуває в українське суспільство.
Що несе 5488?
Цей закон — грубе вторгнення в моральний кодекс Nації. Це спроба силою примусити українця мовчати, коли він бачить збочення. Вони не хочуть твоєї правди — вони хочуть твоєї капітуляції.
Слово Боже каже ясно:
Це не просто політичне питання. Це — питання захисту християнської віри та традицій, бо якщо ми не зможемо вберегти ані віри, ані традиції, то нас чекає абсолютний занепад.
5488 — це нова зброя неомарксистського руху.
Наша відповідь — національна організація, дисципліна та лицарська честь.
Ми не атоми на ринку ідентичностей.
Ми не «позиції» в гендерній війні.
Ми — Nація з Богом у серці.
Ми — лінія фронту між порядком і хаосом.
Цей закон — постріл у святиню.
І ми не будемо мовчати.
Ми — остання варта.
Бій іде не за толерантність та її чуму.
Бій іде за душу Nації.
Стань у лаву. Поширюй. Готуйся. Не мовчи.
Січові Стрільці
Внутрішня окупаційна система, знову формує нову зброю. Ми маємо одного ворога, з яким боромось зброєю, але прийшов інший ворог, який тепер пише закони.
5488 — це законопроєкт не про «рівність», а про каральну індоктринацію. Це ідеологічна атака на Українську Nацію, що ще намагється триматись на традиції, вірі й честі.
Назвеш речі своїми іменами? Будеш покараний.
Підтримаєш природну родину? Отримаєш клеймо "нетерпимого".
Не схилиш голову перед психосексуальним виродженням? Вже злочинець.
— ось таку нову мораль, новітній неомарксизм просуває в українське суспільство.
Що несе 5488?
●Заборону на критику сучасного неормаксизму, який прийняв облік "лгбт-руху".
●Знищення національної свободи.
●Перетворення гріха на юридичну та моральну норму.
●Репресивні повноваження проти незгодних.
●Розширення терміну «нетерпимість» до рівня «образа влади»
Цей закон — грубе вторгнення в моральний кодекс Nації. Це спроба силою примусити українця мовчати, коли він бачить збочення. Вони не хочуть твоєї правди — вони хочуть твоєї капітуляції.
Слово Боже каже ясно:
“Не вводьте в оману себе: ні блудники, ні ідолопоклонники, ні перелюбники, ні розпусники, ні мужоложники… — Царства Божого не успадкують.”
(1 до Коринтян 6:9-10)
“А чоловіколоже і скотоложці, і брехуни, і кривоприсяжники, і коли що інше противне здоровому вченню…”
(1 Тимофія 1:10)
“Як Содом і Гомора, і міста навколо них, віддавшись розпусті та ганяючись за іншим тілом, стали прикладом, прийнявши кару вогню вічного.”
(Юди 1:7)
Це не просто політичне питання. Це — питання захисту християнської віри та традицій, бо якщо ми не зможемо вберегти ані віри, ані традиції, то нас чекає абсолютний занепад.
5488 — це нова зброя неомарксистського руху.
Наша відповідь — національна організація, дисципліна та лицарська честь.
Ми не атоми на ринку ідентичностей.
Ми не «позиції» в гендерній війні.
Ми — Nація з Богом у серці.
Ми — лінія фронту між порядком і хаосом.
Цей закон — постріл у святиню.
І ми не будемо мовчати.
Ми — остання варта.
"Хто не за Мене — той проти Мене"
(Матвія 12:30)
Бій іде не за толерантність та її чуму.
Бій іде за душу Nації.
Стань у лаву. Поширюй. Готуйся. Не мовчи.
Січові Стрільці
16.05.202518:43
«Все, що відбувається сьогодні в інформаційному просторі, не має збивати нас з одного разу обраного нами шляху»
— 🇺🇦 командир 1 Корпусу Національної Гвардії України 🇺🇦«Азов», полковник Денис Прокопенко звернувся до українців на тлі останніх тривожних новин і подій.
«Безнадія починається там, де люди під тиском обставин відмовляються боротись за своє. Це не про нас»
— також додав полковник Редіс.
Січові Стрільці
01.05.202515:05
•ОРДЕН ЯФЕТА•
Коаліція каналів, що об'єднує тих, хто стоїть на захисті християнських, націоналістичних та консервативних цінностей. Ми прагнемо духовного та національного відродження України, поширюючи ідеї честі, гідності та віри.
Орден Яфета
Орден Яфета
Орден Яфета
Бот для зв'язку: @Ssich_bot
Коаліція каналів, що об'єднує тих, хто стоїть на захисті християнських, націоналістичних та консервативних цінностей. Ми прагнемо духовного та національного відродження України, поширюючи ідеї честі, гідності та віри.
«Сучасне покоління не просто свідки епохи — це творці майбутнього, яке належить сильним духом і чистим серцем.»
Орден Яфета
Орден Яфета
Орден Яфета
Бот для зв'язку: @Ssich_bot
15.05.202514:16
14 і 15 траўня - дні памяці для Беларускага Дабраахвотніцкага Корпусу і 1 Окремого Штурмового Полку «Да Вінчі».
Павел «Волат» Суслаў загінуў 15 траўня 2022 года на мікалаеўскім напрамку пры выкананні баявой задачы. Павел прайшоў баявы шлях з часоў АТА. У тым ліку ў складзе 1ОШР «Да Вінчы». Ён загінуў камандзірам беларускай роты, на базе якой быў сфармаваны батальён «Волат».
Сергій «Волот» Луговий долучився в квітні 2022 року до вже на той момент батальйону «Да Вінчі». Під час підготовки до оборони міста Вовчанськ Сергій «Волот» був прикомандирований до складу БДК. 14 травня 2024 року Сергій загинув в стрілецькому бою, прикриваючи побратимів з підрозділів БДК і Братство.
Помнім! Помсцім!
Павел «Волат» Суслаў загінуў 15 траўня 2022 года на мікалаеўскім напрамку пры выкананні баявой задачы. Павел прайшоў баявы шлях з часоў АТА. У тым ліку ў складзе 1ОШР «Да Вінчы». Ён загінуў камандзірам беларускай роты, на базе якой быў сфармаваны батальён «Волат».
Сергій «Волот» Луговий долучився в квітні 2022 року до вже на той момент батальйону «Да Вінчі». Під час підготовки до оборони міста Вовчанськ Сергій «Волот» був прикомандирований до складу БДК. 14 травня 2024 року Сергій загинув в стрілецькому бою, прикриваючи побратимів з підрозділів БДК і Братство.
Помнім! Помсцім!
08.05.202519:58
Кінець війни, в якій Європа була переможена лівацтвом.
8 травня — це не свято. Це траур. Це день, коли завершилась велика війна, а Європа, здавалося б, урятована від двох тоталітарних режимів, насправді потрапила в кайдани одної із них, і не просто потрапила, але і ідеологічно була окупована червоним рабством. Увесь Схід був зданий на поталу більшовицькій навалі, яка несла не звільнення, а смерть традиціям, Nаціям, духові та честі.
Україна опинилася в самому центрі цієї катастрофи. Земля героїв, козаків, Січових Стрільців і вояків УПА була сплюндрована совєтським солдатом — чужинцем, котрий не знав ані Бога, ані Nації. Наші міста були перетворені на руїни, а в руїнах — нищилася душа Української Nації.
Ті, хто чинив спротив — загинули у тюрмах НКВД або пішли в ліси з автоматом і молитвою. А ті, хто вижив, мусили мовчати десятиліттями. Бо говорити правду було заборонено. І сьогодні нам кажуть святкувати "День перемоги", але ми питаємо — чия це перемога? Україна тоді втратила все: державність, еліту, мову, церкву, та практично була ліквідована як Nація під натиском марксистського інтернаціоналу. Були переможені не тільки армії — був переможений сам дух Європи.
Європа капітулювала не в Реймсі чи Берліні, а тоді, коли обрала спокій замість боротьби, комфорт замість гідності, соціалізм замість крові і честі. Лівацтво повільно просочувалося в її судини і сьогодні воно повністю керує колись великими народами.
Прапори ЛГБТ та мультикультурності затьмарили хрести на церквах.
Але Україна має шанс. Ми ще маємо в собі той вогонь. Ми ще пам’ятаємо, як звучить слово "воля", "рід", "земля", "Бог". І наше завдання — не святкувати поразку, а готуватись до нової боротьби, боротьби за самостійність.
8 травня — не День перемоги. Це день, коли ми втратили меч. Але ще маємо руку, яка його зможе підняти.
Січові Стрільці
8 травня — це не свято. Це траур. Це день, коли завершилась велика війна, а Європа, здавалося б, урятована від двох тоталітарних режимів, насправді потрапила в кайдани одної із них, і не просто потрапила, але і ідеологічно була окупована червоним рабством. Увесь Схід був зданий на поталу більшовицькій навалі, яка несла не звільнення, а смерть традиціям, Nаціям, духові та честі.
Україна опинилася в самому центрі цієї катастрофи. Земля героїв, козаків, Січових Стрільців і вояків УПА була сплюндрована совєтським солдатом — чужинцем, котрий не знав ані Бога, ані Nації. Наші міста були перетворені на руїни, а в руїнах — нищилася душа Української Nації.
Ті, хто чинив спротив — загинули у тюрмах НКВД або пішли в ліси з автоматом і молитвою. А ті, хто вижив, мусили мовчати десятиліттями. Бо говорити правду було заборонено. І сьогодні нам кажуть святкувати "День перемоги", але ми питаємо — чия це перемога? Україна тоді втратила все: державність, еліту, мову, церкву, та практично була ліквідована як Nація під натиском марксистського інтернаціоналу. Були переможені не тільки армії — був переможений сам дух Європи.
Європа капітулювала не в Реймсі чи Берліні, а тоді, коли обрала спокій замість боротьби, комфорт замість гідності, соціалізм замість крові і честі. Лівацтво повільно просочувалося в її судини і сьогодні воно повністю керує колись великими народами.
Прапори ЛГБТ та мультикультурності затьмарили хрести на церквах.
Але Україна має шанс. Ми ще маємо в собі той вогонь. Ми ще пам’ятаємо, як звучить слово "воля", "рід", "земля", "Бог". І наше завдання — не святкувати поразку, а готуватись до нової боротьби, боротьби за самостійність.
8 травня — не День перемоги. Це день, коли ми втратили меч. Але ще маємо руку, яка його зможе підняти.
Січові Стрільці
登录以解锁更多功能。
