літературний лонґітюд
25.04.202520:26
читаю зараз двох прекрасних українських жінок, і здається, обидві книжки потраплять у топ 2025 💛
я памʼятаю, що багато з вас зацікавились моїм есе з грецької міфології і підготую на вихідних вирізки з нього українською :)
воно не вийшло таким як я того хотіла, бо я просто не мала достатньо ресурсу ( і часового, і емоційного), але сподіваюсь кілька цікавих тез знайдете там
я дуже вимучена останніми тижнями:
окрім навчальної складової, особисті проблеми, окрім особистих проблем новини з дому, а потім на фоні новин з дому чергові висловлювання того ж трампа. і лише здається, що все +- адекватно йде, бʼє сильніше.
сьогодні просто хочу нарешті відлежатися і заспокоїтись, читаючи те, що рідне, поки нікого з близьких нема поруч
заодно нагадую про мою допоміжну банку для збору від «Дотик», бо збір зупинився. буду дуже вдячна за кожну гривню 💛
можете у коментарі до донату додавати питання, я буду відповідати у дописах. на 300 підписників планувала маленький допис знайомство і так
спокійної вам ночі✨
я памʼятаю, що багато з вас зацікавились моїм есе з грецької міфології і підготую на вихідних вирізки з нього українською :)
воно не вийшло таким як я того хотіла, бо я просто не мала достатньо ресурсу ( і часового, і емоційного), але сподіваюсь кілька цікавих тез знайдете там
я дуже вимучена останніми тижнями:
окрім навчальної складової, особисті проблеми, окрім особистих проблем новини з дому, а потім на фоні новин з дому чергові висловлювання того ж трампа. і лише здається, що все +- адекватно йде, бʼє сильніше.
сьогодні просто хочу нарешті відлежатися і заспокоїтись, читаючи те, що рідне, поки нікого з близьких нема поруч
заодно нагадую про мою допоміжну банку для збору від «Дотик», бо збір зупинився. буду дуже вдячна за кожну гривню 💛
можете у коментарі до донату додавати питання, я буду відповідати у дописах. на 300 підписників планувала маленький допис знайомство і так
спокійної вам ночі✨
18.04.202512:34
привіт! я дуже давно не починала збори, але час прийшов, бо чудовій команді потрібна підтримка.
я взяла найменшу суму збору, яка все одно здається мені великою — 5 000 грн🐣
тому, якщо ви можете долучитись гривнею — банка монобанку тут
якщо не можете гривнею, або хочете і гривнею долучитись, і додатково помогти — залишайте коментарі під дописом зі збором в інстаграмі (я буду ці дні точно там активна!) і робіть поширення.
уся інформація про збір у дописі в інстаграмі
дякую за підтримку!
книжкові дописи теж скоро будуть,
ціную вас 💛
я взяла найменшу суму збору, яка все одно здається мені великою — 5 000 грн🐣
тому, якщо ви можете долучитись гривнею — банка монобанку тут
якщо не можете гривнею, або хочете і гривнею долучитись, і додатково помогти — залишайте коментарі під дописом зі збором в інстаграмі (я буду ці дні точно там активна!) і робіть поширення.
уся інформація про збір у дописі в інстаграмі
дякую за підтримку!
книжкові дописи теж скоро будуть,
ціную вас 💛
13.04.202513:17
я тільки прокинулась і побачила новини про Суми.
це страшно, і не вперше, і не востаннє. росіяни будуть продовжувати, тому треба щось робити, щоб допомогти. мало хто поможе, крім нас самих.
тут можна задонатити постраждалим у Сумах
впевнена, що у вас уже є улюблений перевірений збір — задонатьте туди теж.
і придивляйтесь до того, що є навколо вас. там є багато прекрасних деталей і людей. не забудьте показувати любов.
або як Жадан казав, «головне — тримай при собі
свою віру,
свою любов,
і свою упертість»
тримайтесь💛
це страшно, і не вперше, і не востаннє. росіяни будуть продовжувати, тому треба щось робити, щоб допомогти. мало хто поможе, крім нас самих.
тут можна задонатити постраждалим у Сумах
впевнена, що у вас уже є улюблений перевірений збір — задонатьте туди теж.
і придивляйтесь до того, що є навколо вас. там є багато прекрасних деталей і людей. не забудьте показувати любов.
або як Жадан казав, «головне — тримай при собі
свою віру,
свою любов,
і свою упертість»
тримайтесь💛
30.03.202512:45
не книжкове, але любе серцю💛
я можу не розбиратись у мистецтві, але водночас почуватись комфортно поруч з ним.
проблема й у тому, що мені подобається нічого не розуміти в ньому, бо так усе виглядає поза межами реальності
але ще більше за вдивляння у вподобані картини, люблю спостерігати за людьми в музеях.
треба таки знайти книжку від охоронця у Metropolitan Museum, де він описує свій досвід спостереження за людьми 😁
зовсім випадково (бо до цього ніколи не звертала на них увагу) мені сподобалось розглядати картини Матісса, а в кінці-кінців мені було добре й з Ворголом і його банками з-під супу
може так і «Чорний квадрат» Малевича відчую)))
до речі, Малевич у музеї записаний як russian, born in Ukraine. якось це формулювання мене особливо розізлило, типу «дивіться, ми вказали, що він з України, але він росіянин!»
а «Зоряна ніч» не зачепила, автопортрет Ван Гога сильніше люблю. а от черга людей, які намагались поцикати селфі біля «Ночі» була цікавою
я можу не розбиратись у мистецтві, але водночас почуватись комфортно поруч з ним.
проблема й у тому, що мені подобається нічого не розуміти в ньому, бо так усе виглядає поза межами реальності
але ще більше за вдивляння у вподобані картини, люблю спостерігати за людьми в музеях.
треба таки знайти книжку від охоронця у Metropolitan Museum, де він описує свій досвід спостереження за людьми 😁
зовсім випадково (бо до цього ніколи не звертала на них увагу) мені сподобалось розглядати картини Матісса, а в кінці-кінців мені було добре й з Ворголом і його банками з-під супу
може так і «Чорний квадрат» Малевича відчую)))
до речі, Малевич у музеї записаний як russian, born in Ukraine. якось це формулювання мене особливо розізлило, типу «дивіться, ми вказали, що він з України, але він росіянин!»
а «Зоряна ніч» не зачепила, автопортрет Ван Гога сильніше люблю. а от черга людей, які намагались поцикати селфі біля «Ночі» була цікавою
20.03.202518:49
моє дуже скептичне ставлення до цієї книжки перетворилось у задоволення
(зазвичай навпаки, тому це радість!!)
я дуже важко знаходжу детективи, які мене задовольняють, бо я не люблю оце всяке новітнє з ненадійним оповідачем чи ще якимись приколами, і мій золотий стандарт — це Крісті, яку ніхто не побив у моїх очах поки
( це все субʼєктивні цілком речі, звісно)
зате от Вілкі Коллінз наблизився до Крісті — хороша детективна лінія, цікаві персонажів (особливо для того часу), і приємний стиль
тепер мені можна читати інші його тексти як гілті плежер😁
і, на щастя, у мене є старе зібрання Вілкі Коллінза, яке я забрала у своєї прабаби. виявляється, у неї був непоганий смак)))
(зазвичай навпаки, тому це радість!!)
я дуже важко знаходжу детективи, які мене задовольняють, бо я не люблю оце всяке новітнє з ненадійним оповідачем чи ще якимись приколами, і мій золотий стандарт — це Крісті, яку ніхто не побив у моїх очах поки
( це все субʼєктивні цілком речі, звісно)
зате от Вілкі Коллінз наблизився до Крісті — хороша детективна лінія, цікаві персонажів (особливо для того часу), і приємний стиль
тепер мені можна читати інші його тексти як гілті плежер😁
і, на щастя, у мене є старе зібрання Вілкі Коллінза, яке я забрала у своєї прабаби. виявляється, у неї був непоганий смак)))
12.03.202515:24
шалено ціную потепління і сонечко, яке нарешті вийшло
в Абу Дабі так сонце взагалі не викликало жодних емоцій, люблю, коли цінувати починаю тільки, коли втрачаю😁 але на то я людина, щоб таким займатись.
і коли на осінній семестр я повернусь в Абу Дабі, ніяке сонце я цінувати все одно не буду, я ж знаю))
(якщо ви пропустили основним моїм кампусом є кампус в Абу Дабі, і зараз це точно, на щастя)
основним читанням є другий томик «Сестер Річинських», який відкладати ніяк не хочеться, і навіть з екзаменами я перейшла за половину, а це вже багато говорить!
насправді, всі герої вже стали рідними, навіть якщо деякі з них, як родичі, яких знати не хочеться
знайшла випадково також відео на ютубі з 1млн переглядів, де критикують мого професора з грецької міфології і розказують, що його треба звільнити. я довго то не дивилась, бо знаю, що мені професор він хороший і претензій я не маю:)
загалом, зараз кожен другий роздає поради, коли треба і не треба(частіше у цьому випадку) і роблять з себе спеціалістів у кожному питанні, якось втомилась я від цього
ось відео професора, яке критикували, де він розповідає про грецьку і римську міфологію в кіно, а критику там неважко найти
а як у вас справи? що читаєте?
в Абу Дабі так сонце взагалі не викликало жодних емоцій, люблю, коли цінувати починаю тільки, коли втрачаю😁 але на то я людина, щоб таким займатись.
і коли на осінній семестр я повернусь в Абу Дабі, ніяке сонце я цінувати все одно не буду, я ж знаю))
(якщо ви пропустили основним моїм кампусом є кампус в Абу Дабі, і зараз це точно, на щастя)
основним читанням є другий томик «Сестер Річинських», який відкладати ніяк не хочеться, і навіть з екзаменами я перейшла за половину, а це вже багато говорить!
насправді, всі герої вже стали рідними, навіть якщо деякі з них, як родичі, яких знати не хочеться
знайшла випадково також відео на ютубі з 1млн переглядів, де критикують мого професора з грецької міфології і розказують, що його треба звільнити. я довго то не дивилась, бо знаю, що мені професор він хороший і претензій я не маю:)
загалом, зараз кожен другий роздає поради, коли треба і не треба(частіше у цьому випадку) і роблять з себе спеціалістів у кожному питанні, якось втомилась я від цього
ось відео професора, яке критикували, де він розповідає про грецьку і римську міфологію в кіно, а критику там неважко найти
а як у вас справи? що читаєте?
25.04.202510:52
познайомилась з Кеті Кітамурою і (спойлер) вона — одна з найприємніших людей, яких я зустрічала останнім часом
я не знаю за що життя мені дає такі можливості, але я вдячна, дуже і щиро!
це була розмова-презентація її нової книжки «Прослуховування» (Audition), але Кеті загалом говорила про письменство і багато-багато разів дякувала іншим (у тому числі своїм студентам). люблю, коли люди надихаються іншими, люблю, коли вони цінують щось чи когось
Кеті Кітамура розповідала на зустрічі про те, що любить непевність у тексті, любить відчуття, коли завжди є щось невідоме, особливо їй цікаві моменти дивного/невідомого/непроговореного у близьких стосунках між людьми
говорила й про те, що не любить сюжет як такий, їй цікавіше те, що може сказати структура тексту замість сюжету (з цим вона працювала у якраз останньому її романі); їй також цікавіші інші елементи художньої літератури, які можна використовувати, нехтуючи сюжетом
і мені здається, найбільше критики «Близькості» якраз отримала з відсутність сюжету і часто у рецензіях на цей текст було питання «і що в кінці? навіщо це все було?».
думаю, її думки про сюжет якраз і пояснюють чому «близькості» така як є
написання від першої особи лякало її, бо воно (на її думку) мало великий простір для маніпуляції, але потім вона змогла побачила цей спосіб як шлях показати непевність ситуації/героїв/світу у цілому. а це знову ж таки, для неї важливо
така література не для всіх, тому не дивно, що середні оцінки на її книжки не є високими. і це не про складність чи «високість полиці», це про звичайні вподобання і бачення світу.
я сама бачу світ непевним, і щоразу дивуюсь, коли одне чи інше відбувається, але я навчилась приймати цю непевність і радіти їй. мені так добре, я не хочу її для себе пояснювати і шукати підґрунтя.
я й не люблю сюжет у книжках, я люблю відчуття, які мені дає текст, я люблю випадкові елементи чи письменницькі ходи. сюжет для мене завжди другорядний, тому я, наприклад, з легкістю слухаю спойлери.
але так працює не з усіма і тут нема правильного чи неправильного бачення
а вела я це все до того, що якщо вам такий підхід до літератури близький — хапайте книжки Кеті Кітамури
з особистого:
я постійно перебуваю на якихось літературних івентах і мала різний досвід у комунікаціях з людьми з цієї сфери.
про негативні ситуації (а вони були, і часто змушували мене задумуватись чи точно я хочу бути частиною цієї групи людей) я ніколи не розповідала, бо просто не хочу цього робити, поганого і так достатньо у світі.
але коли є можливість, я завжди рада ділитись любовʼю до хороших людей і Кеті Кітамура — точно одна з них.
на цій розмові було море людей, вона з усіма старалася спілкуватись, нікуди не втікала і була включена у розмову (здається наче це елементарно, але, повірте — ні).
вона навіть поговорила за цей короткий проміжок часу про моє письмо і дала певні поради.
і загалом Кеті випромінювала любов, тепло і вдячність усі ці дві години. я тепер хочу трошки передати його вам цим дописом💛
я не знаю за що життя мені дає такі можливості, але я вдячна, дуже і щиро!
це була розмова-презентація її нової книжки «Прослуховування» (Audition), але Кеті загалом говорила про письменство і багато-багато разів дякувала іншим (у тому числі своїм студентам). люблю, коли люди надихаються іншими, люблю, коли вони цінують щось чи когось
Кеті Кітамура розповідала на зустрічі про те, що любить непевність у тексті, любить відчуття, коли завжди є щось невідоме, особливо їй цікаві моменти дивного/невідомого/непроговореного у близьких стосунках між людьми
говорила й про те, що не любить сюжет як такий, їй цікавіше те, що може сказати структура тексту замість сюжету (з цим вона працювала у якраз останньому її романі); їй також цікавіші інші елементи художньої літератури, які можна використовувати, нехтуючи сюжетом
і мені здається, найбільше критики «Близькості» якраз отримала з відсутність сюжету і часто у рецензіях на цей текст було питання «і що в кінці? навіщо це все було?».
думаю, її думки про сюжет якраз і пояснюють чому «близькості» така як є
написання від першої особи лякало її, бо воно (на її думку) мало великий простір для маніпуляції, але потім вона змогла побачила цей спосіб як шлях показати непевність ситуації/героїв/світу у цілому. а це знову ж таки, для неї важливо
така література не для всіх, тому не дивно, що середні оцінки на її книжки не є високими. і це не про складність чи «високість полиці», це про звичайні вподобання і бачення світу.
я сама бачу світ непевним, і щоразу дивуюсь, коли одне чи інше відбувається, але я навчилась приймати цю непевність і радіти їй. мені так добре, я не хочу її для себе пояснювати і шукати підґрунтя.
я й не люблю сюжет у книжках, я люблю відчуття, які мені дає текст, я люблю випадкові елементи чи письменницькі ходи. сюжет для мене завжди другорядний, тому я, наприклад, з легкістю слухаю спойлери.
але так працює не з усіма і тут нема правильного чи неправильного бачення
а вела я це все до того, що якщо вам такий підхід до літератури близький — хапайте книжки Кеті Кітамури
з особистого:
я постійно перебуваю на якихось літературних івентах і мала різний досвід у комунікаціях з людьми з цієї сфери.
про негативні ситуації (а вони були, і часто змушували мене задумуватись чи точно я хочу бути частиною цієї групи людей) я ніколи не розповідала, бо просто не хочу цього робити, поганого і так достатньо у світі.
але коли є можливість, я завжди рада ділитись любовʼю до хороших людей і Кеті Кітамура — точно одна з них.
на цій розмові було море людей, вона з усіма старалася спілкуватись, нікуди не втікала і була включена у розмову (здається наче це елементарно, але, повірте — ні).
вона навіть поговорила за цей короткий проміжок часу про моє письмо і дала певні поради.
і загалом Кеті випромінювала любов, тепло і вдячність усі ці дві години. я тепер хочу трошки передати його вам цим дописом💛
16.04.202517:16
у світі безліч прекрасних текстів і авторів. коли ж то я встигну їх усі прочитати і ще й бажано перечитати улюблене? щоразу сумно через це😒
10.04.202517:59
нарешті взялась по-людськи читати «Місто самоти» Олівії Ленґ — і який же це кайф!
інформативно, але гарно і в міру емоційно і чуттєво. нечасто зустрінеш таку комбінацію.
а як самотню людину у Нью-Йорку, вона взагалі неймовірно тішить, бо я з нею стаю менш самотньою😁
а ви що зараз читаєте і як ваші враження?
інформативно, але гарно і в міру емоційно і чуттєво. нечасто зустрінеш таку комбінацію.
а як самотню людину у Нью-Йорку, вона взагалі неймовірно тішить, бо я з нею стаю менш самотньою😁
а ви що зараз читаєте і як ваші враження?
26.03.202505:48
я досі не дочитала «лімб» (частково тому, що мені боляче прощатись з хорошими книжками), але досі впевнено хочу казати, що вона опиниться в найкращих року
я люблю щирість у книжках і людях, і ця книжка про це. про відкриту рану автора, який готовий дозволити нам щось з нею робити — тикати пальці, заносити бруд, робити далі боляче, чи намагатись заживити її, він передав цю рану й читачам
я не вірю, що відчуття щодо цієї книжки у мене обʼєктивні, ні, навряд. але я відчуваю автора крізь текст, він тримає мене, і хай я буду писати як найбанальніша у світі людина, цей текст мене зцілює
життя — гівно, але також життя — чудове, часто це суміш усього підряд, ну буває. ти шукаєш відповіді на життєві питання? молодець, але будь також готовою, що вони не прийдуть; може не всі відповіді тобі треба, а може та чорт зна що може ще бути.
пливи за течією, будь, не будь, розвалюйся на частини, збирайся, та роби що хочеш, життя є, воно твоє, хоч би скільки ти тікала.
просто суть у тому, що якщо ви теж заплутані як я, і якщо ви любите досліджувати сам концепт життя глибше — ця книжка помагає добудовувати взаємозвʼязки . вона просто саме ті думки вночі або на пʼяну голову — трохи неприємні, трохи потрібні, трохи смердючі
але мені з ними добре; краще, ніж без них
(у відео зберегла всі неідеальності і шум на фоні, бо мені такою десь виглядає ця книжка)
я люблю щирість у книжках і людях, і ця книжка про це. про відкриту рану автора, який готовий дозволити нам щось з нею робити — тикати пальці, заносити бруд, робити далі боляче, чи намагатись заживити її, він передав цю рану й читачам
«іноді, щоб відрізнити життя від смерті, треба померти»
я не вірю, що відчуття щодо цієї книжки у мене обʼєктивні, ні, навряд. але я відчуваю автора крізь текст, він тримає мене, і хай я буду писати як найбанальніша у світі людина, цей текст мене зцілює
життя — гівно, але також життя — чудове, часто це суміш усього підряд, ну буває. ти шукаєш відповіді на життєві питання? молодець, але будь також готовою, що вони не прийдуть; може не всі відповіді тобі треба, а може та чорт зна що може ще бути.
пливи за течією, будь, не будь, розвалюйся на частини, збирайся, та роби що хочеш, життя є, воно твоє, хоч би скільки ти тікала.
просто суть у тому, що якщо ви теж заплутані як я, і якщо ви любите досліджувати сам концепт життя глибше — ця книжка помагає добудовувати взаємозвʼязки . вона просто саме ті думки вночі або на пʼяну голову — трохи неприємні, трохи потрібні, трохи смердючі
але мені з ними добре; краще, ніж без них
(у відео зберегла всі неідеальності і шум на фоні, бо мені такою десь виглядає ця книжка)
18.03.202521:21
я виконала свою давню мрію і купила собі фотокамеру (і залишилась без семестрової стипендії, але про це ми мовчимо!),
у жодному разі не планую у перспективі щось професійне (але не зарікаюсь, бо по голові стукає всяке),
сьогодні протягом дня з нею гралась, бо часу розбиратись поки нема, а бажання щось уже робить є
тому тримайте мій маршрут сьогодні у фото📍
пс: телеграм, звісно, якість попсував, бо я не кинула файлами
у жодному разі не планую у перспективі щось професійне (але не зарікаюсь, бо по голові стукає всяке),
сьогодні протягом дня з нею гралась, бо часу розбиратись поки нема, а бажання щось уже робить є
тому тримайте мій маршрут сьогодні у фото📍
пс: телеграм, звісно, якість попсував, бо я не кинула файлами
12.03.202508:36
зазвичай я такий літературний контент не дивлюсь, бо мені ближчий лекційний формат
( не через те, що я вдаю з себе супер-розумну, а тільки тому, що мені так ближче, а це мабуть тому, що достатньо смішків з літератури встигла почути, щоб завжди шукати її серйозність, але це якось тягне на окрему розмову)
але натрапило сьогодні мені відео у рекомендаціях, де коміки обговорюють «Не озирайся і мовчи» Кідрука з самим Кідруком і воно так гарно пішло мені і настрій підняло
ніяких серйозних розборів там нема, але дуже комфортна розмова про книжку, яка була моєю «першою» у Кідрука і в той момент змусила скуповувати і читати всі інші книжки цього автора — є. і для коміків, здається, ця книжка мала той самий ефект😁
та й загалом формат такий крутий!
це ж справді може зацікавити літературою нову авдиторію, а це завжди чудово:) ну і, звісно, показати, що література — вона для всіх, а не якихось винятків
шалено радію щоразу, коли бачу щось схоже, бо український простір збільшується, стає багатошаровим і в ньому стільки можна всього знайти вже навіть зараз
( не через те, що я вдаю з себе супер-розумну, а тільки тому, що мені так ближче, а це мабуть тому, що достатньо смішків з літератури встигла почути, щоб завжди шукати її серйозність, але це якось тягне на окрему розмову)
але натрапило сьогодні мені відео у рекомендаціях, де коміки обговорюють «Не озирайся і мовчи» Кідрука з самим Кідруком і воно так гарно пішло мені і настрій підняло
ніяких серйозних розборів там нема, але дуже комфортна розмова про книжку, яка була моєю «першою» у Кідрука і в той момент змусила скуповувати і читати всі інші книжки цього автора — є. і для коміків, здається, ця книжка мала той самий ефект😁
та й загалом формат такий крутий!
це ж справді може зацікавити літературою нову авдиторію, а це завжди чудово:) ну і, звісно, показати, що література — вона для всіх, а не якихось винятків
шалено радію щоразу, коли бачу щось схоже, бо український простір збільшується, стає багатошаровим і в ньому стільки можна всього знайти вже навіть зараз
21.04.202517:44
однокурсниця щойно почала приписувати письму Кафки наукову фантастику і розізлилась, коли я почала заперечувати. я занадто люблю Кафку, щоб через роль апарата в його тексті, приписувати йому наукову фантастику, коли він буквально пише про людський абсурд (це якраз про "У виправній колонії"), і якраз за цей абсурд я його обожнюю. я люблю дізнаватись різні теорії і різні думки, але коли це вже просто висмоктується з пальця, мені плакати хочеться😕
16.04.202517:12
прочитала короткий текст Франца Кафки "У виправній колонії" і згадала чому настільки сильно у школі ще мені полюбилось його письмо. Бо він бачить, що люди творять якусь дурню, слідують незрозумілим правилам і навіть не ставлять собі ніяких питань. живуть у системі і дихають системою, а сама система живе через цих людей. і наче й усе в його текстах виглядає песимістичним, але, зрештою, якщо він це все пише, він вірить, що це має сенс і десь таки, бажання знайти надію у його текстах, таких часто дивних, чітко проглядається.
а "У виправній колонії" зʼявляється мандрівник (що вже цікаво), на думку якого щодо важливого аспекту справедливості вирішили всі покластись; без зрозумілих причин, зʼявляється і каральна машина, яка стає важливішою, ніж справедливість чи навіть вирок, винний — виявляється не знає навіть, що він винний, і він не говорить однією мовою з тими, хто планують його засудити до смерті (та коли засуджений, особливо невинний, особливо мав право голосу?), а хтось готовий померти через якусь незрозумілу ідею і вірити, що його зрозуміють у майбутньому — він просто народився не у той період часу (як йому здається). Каламбур, але якщо задуматись, чомусь реальний і не такий уже каламбур. короче кажучи, треба братись активніше за тексти Кафки, прекрасні
а "У виправній колонії" зʼявляється мандрівник (що вже цікаво), на думку якого щодо важливого аспекту справедливості вирішили всі покластись; без зрозумілих причин, зʼявляється і каральна машина, яка стає важливішою, ніж справедливість чи навіть вирок, винний — виявляється не знає навіть, що він винний, і він не говорить однією мовою з тими, хто планують його засудити до смерті (та коли засуджений, особливо невинний, особливо мав право голосу?), а хтось готовий померти через якусь незрозумілу ідею і вірити, що його зрозуміють у майбутньому — він просто народився не у той період часу (як йому здається). Каламбур, але якщо задуматись, чомусь реальний і не такий уже каламбур. короче кажучи, треба братись активніше за тексти Кафки, прекрасні
07.04.202515:19
читаю зараз на курс (і для себе самої в кінці-кінців) «Кохану» Тоні Моррісон.
сучасна класика, магічний реалізм, книжка у всіх можливих топах книжок, які має прочитати кожен
тому давно хотіла, але весь час щось зупиняло — спочатку страх перед тематикою (расизм + становище жінок), потім страх перед формою ( фрагментарне письмо + магічний реалізм)
але нарешті взялась. складне і неприємне читання десь настільки, наскільки я і очікувала. авторка на перших пʼятнадцяти сторінках показала і побиття тварини, і зґвалтування, і інші моменти несправедливості.
приємно бути не може, але я й не очікувала що буде приємне читання
оповідь фрагментарна і коли одна сцена закінчується — різко починається інша, моментами десь втискаються спогади і йдуть поміж моментом оповіді.
але це цікавий текст, мова в авторки прекрасна. але читати не знаю чи скоро стане легше (навряд, дуже навряд)
сучасна класика, магічний реалізм, книжка у всіх можливих топах книжок, які має прочитати кожен
тому давно хотіла, але весь час щось зупиняло — спочатку страх перед тематикою (расизм + становище жінок), потім страх перед формою ( фрагментарне письмо + магічний реалізм)
але нарешті взялась. складне і неприємне читання десь настільки, наскільки я і очікувала. авторка на перших пʼятнадцяти сторінках показала і побиття тварини, і зґвалтування, і інші моменти несправедливості.
приємно бути не може, але я й не очікувала що буде приємне читання
оповідь фрагментарна і коли одна сцена закінчується — різко починається інша, моментами десь втискаються спогади і йдуть поміж моментом оповіді.
але це цікавий текст, мова в авторки прекрасна. але читати не знаю чи скоро стане легше (навряд, дуже навряд)
24.03.202515:32
мінуси брати курси з креативного письма:
щойно читала «Лімб» і замість того, щоб читати саму історію, я весь час думала про те, що автор прикольно вирішив проблему з тією нелогічністю чи іншою, і обговорювала сама з собою які техніки він використав. при цьому, ще в додаток розпаковувала сама для себе формат саме для цієї історії і сенсів, які вона несе
чи звертала увагу я на сюжет чи героїв при цьому? ні🤪
більше того, так втрачається задоволення від процесу читання, їй-богу. я ж хотіла просто хорошу книжку прочитати:(
щойно читала «Лімб» і замість того, щоб читати саму історію, я весь час думала про те, що автор прикольно вирішив проблему з тією нелогічністю чи іншою, і обговорювала сама з собою які техніки він використав. при цьому, ще в додаток розпаковувала сама для себе формат саме для цієї історії і сенсів, які вона несе
чи звертала увагу я на сюжет чи героїв при цьому? ні🤪
більше того, так втрачається задоволення від процесу читання, їй-богу. я ж хотіла просто хорошу книжку прочитати:(
18.03.202515:30
той момент, коли очікувала, що буде добре, але не очікувала, що буде аж настільки добре
тьху-тьху-тьху, не хочу наврочити!
в авторовому світі слизько, темно і непевно. і така атмосфера мені точно підходить
лиш почала, тому більше говорити не буду поки, але я в захваті з перших сторінок
тьху-тьху-тьху, не хочу наврочити!
в авторовому світі слизько, темно і непевно. і така атмосфера мені точно підходить
лиш почала, тому більше говорити не буду поки, але я в захваті з перших сторінок
09.03.202517:46
припхалась на набережну, щоб трохи подихати свіжим повітрям і почитати «Одіссею» у більш відповідній атмосфері
не буду навіть розказувати, що це багатошаровий текст, який зберігся до наших часів не просто так
бо найцікавішим мені є те як змінювалось моє сприйняття про цю історію протягом років і в загальному сприйняття цього тексту людьми
бо в моїй уяві — це була книжка про героя (отакого стандартного навколо якого крутиться світ) і його морську подорож з міфічними створіннями.
не більше, і навіть не знаю звідки й це прийшло
виявилось, що Одіссей ніякий не герой у звичному розумінні, а побита війною і птср людина, яка водночас має море привілеїв і не знає часто що з собою робити
сама історія містить багато інформації про тодішній суспільний лад і людей в цілому
а хитрість і винахідливість (не завжди у позитивному сенсі) тут стають основними якостями не тільки Одіссея, а й необхідними для людства у цілому
шукала мідь, отримала золото, якщо коротко
не буду навіть розказувати, що це багатошаровий текст, який зберігся до наших часів не просто так
бо найцікавішим мені є те як змінювалось моє сприйняття про цю історію протягом років і в загальному сприйняття цього тексту людьми
бо в моїй уяві — це була книжка про героя (отакого стандартного навколо якого крутиться світ) і його морську подорож з міфічними створіннями.
не більше, і навіть не знаю звідки й це прийшло
виявилось, що Одіссей ніякий не герой у звичному розумінні, а побита війною і птср людина, яка водночас має море привілеїв і не знає часто що з собою робити
сама історія містить багато інформації про тодішній суспільний лад і людей в цілому
а хитрість і винахідливість (не завжди у позитивному сенсі) тут стають основними якостями не тільки Одіссея, а й необхідними для людства у цілому
шукала мідь, отримала золото, якщо коротко
21.04.202513:47
сьогодні дописую дослідження з грецької міфології і нарешті матиму перерву, щоб активно зʼявлятись тут. чи не вперше, я шалено в захваті від своєї теми і того, що я з нею отримую.
а пишу я про памʼять і її збереження у грецькій міфології (більшою мірою у текстах Гомера та Есхіла), роль памʼяті у побудові сприйняття життя та смерті у суспільстві, та як культ героїв став прямим наслідком страху перед смертю і забуттям, між цим важливим елементом для мене є також збереження памʼяті після травматичного досвіду і утилітарність цієї памʼяті.
основним фокусом і відправною точкою для мене є слова Ахіллеса до Одіссея, поки той був у царстві Аїда, про те, що він краще би не був мертвим героєм, а страждав чи працював чорноробочим, але був живим (це я коротко переказала). У "Орестеї" та "Одіссеї" дуже часто зачіпається тема забуття після травматичного досвіду і знаходження сенсу у памʼяті. я ще не маю конкретних висновків, але це все так цікаво!
і, так, я планую накладати грецьку міфологію на сучасні події, мені дозволили:)
а пишу я про памʼять і її збереження у грецькій міфології (більшою мірою у текстах Гомера та Есхіла), роль памʼяті у побудові сприйняття життя та смерті у суспільстві, та як культ героїв став прямим наслідком страху перед смертю і забуттям, між цим важливим елементом для мене є також збереження памʼяті після травматичного досвіду і утилітарність цієї памʼяті.
основним фокусом і відправною точкою для мене є слова Ахіллеса до Одіссея, поки той був у царстві Аїда, про те, що він краще би не був мертвим героєм, а страждав чи працював чорноробочим, але був живим (це я коротко переказала). У "Орестеї" та "Одіссеї" дуже часто зачіпається тема забуття після травматичного досвіду і знаходження сенсу у памʼяті. я ще не маю конкретних висновків, але це все так цікаво!
і, так, я планую накладати грецьку міфологію на сучасні події, мені дозволили:)
14.04.202514:30
коли серія “рядки з тіні” від ще одну сторінку почала поповнюватися і обличчя на обкладинках стали мені незнайомими, я зрозуміла, що ця серія, навіть самою обкладинкою, вчить мене впізнавати тих, кого я б мабуть ще довго уникала у своєму знайомстві з українською літературою.
вона таки виводить і рядки, і письменників, які ці рядки написали, з тіні.
крім цього, вона нестандартного формату, більш квадратного і її дуже приємно тримати в руках. лясе, якість паперу – просто все на вищому рівні.
додатковим бонусом було те, що передмова не переказувала текст, а просто коротенько розповідала з теплом і любовʼю, без надмірної академічності, про авторку і її тексти. я люблю бачити як інші щось люблять, я тоді теж хочу любити більше
у цій збірці Людмили Старицької-Черняхівської є кілька оповідань, повість “Діамантовий перстень” (напевно, найвідоміший її текст) і її спогади про Лесю Українку і короткі нариси її власного життя, яке було таки фантастичним, вона і її сімʼя постійно були у центрі українського культурного життя. вона навіть була обраною до Центральної Ради, а коли Грушевський опинився на засланні, підписувала замість нього до друку «Літературно-науковий вісник» як головна редакторка.
тому її тексти мені були цікаві не так як самі тексти, а як відображення цієї неймовірної жінки, яка може багато розказати про українське тогочасне суспільство.
“Діамантовий перстень” був прекрасним. драматична пригодницька повість, події якої відбуваються на фоні польського повстання у 1830. оповідачем і центральним персонажем є українець, який власне працював на російську імперію і мав придушувати це повстання, але багато всього може відбуватись у душі людини і ця його оповідь це доводить. не хочу спойлерити, бо завдяки власній необізнаності, мені читалось на одному подиху. я й вважаю, що цей текст актуальний зараз, бо у світ якимось чином змінюються тільки декорації, а основні персонажі і почуття залишаються схожими.
оповідання були мені досить дивними, і обігравали загальнолюдські теми. одне з них було таким собі переказом “Ромео і Джульєтти” в українських реаліях, але з драматичнішим кінцем, інше обігравало історію Каїна та Авеля. не можу сказати, що вони вразили як її повість, але теж були непоганими.
дуже цінними стали її спогади. знову ж таки, Людмила Старицька-Черняхівська мала унікальне життя: її вечори проходили за постановками Миколи Лисенка та її батька, вона бачила обшуки ще дитиною, вона сама теж влаштовувала поетичні вечори, її сімʼя допомагала юним українським письменникам видавати тексти (у її спогадах вперше прочитала про Любов Яновську, але тепер мені треба знайомитись!), потім вона брала участь у політичному житті країни.
її спогади вразили, бо навіть у ті важкі часи, жили такі люди і стільки випрацювали для держави і стільки всього передали нам у спадок. я просто вдячна.
а тепер точно варто відкривати для себе нові постаті з “рядки в тіні”, бо перший мій досвід став дуже особливим і значним
(Фото Людмили Старицької-Черняхівської з фондів Музею видатних діячів української культури)
вона таки виводить і рядки, і письменників, які ці рядки написали, з тіні.
крім цього, вона нестандартного формату, більш квадратного і її дуже приємно тримати в руках. лясе, якість паперу – просто все на вищому рівні.
додатковим бонусом було те, що передмова не переказувала текст, а просто коротенько розповідала з теплом і любовʼю, без надмірної академічності, про авторку і її тексти. я люблю бачити як інші щось люблять, я тоді теж хочу любити більше
у цій збірці Людмили Старицької-Черняхівської є кілька оповідань, повість “Діамантовий перстень” (напевно, найвідоміший її текст) і її спогади про Лесю Українку і короткі нариси її власного життя, яке було таки фантастичним, вона і її сімʼя постійно були у центрі українського культурного життя. вона навіть була обраною до Центральної Ради, а коли Грушевський опинився на засланні, підписувала замість нього до друку «Літературно-науковий вісник» як головна редакторка.
тому її тексти мені були цікаві не так як самі тексти, а як відображення цієї неймовірної жінки, яка може багато розказати про українське тогочасне суспільство.
“Діамантовий перстень” був прекрасним. драматична пригодницька повість, події якої відбуваються на фоні польського повстання у 1830. оповідачем і центральним персонажем є українець, який власне працював на російську імперію і мав придушувати це повстання, але багато всього може відбуватись у душі людини і ця його оповідь це доводить. не хочу спойлерити, бо завдяки власній необізнаності, мені читалось на одному подиху. я й вважаю, що цей текст актуальний зараз, бо у світ якимось чином змінюються тільки декорації, а основні персонажі і почуття залишаються схожими.
оповідання були мені досить дивними, і обігравали загальнолюдські теми. одне з них було таким собі переказом “Ромео і Джульєтти” в українських реаліях, але з драматичнішим кінцем, інше обігравало історію Каїна та Авеля. не можу сказати, що вони вразили як її повість, але теж були непоганими.
дуже цінними стали її спогади. знову ж таки, Людмила Старицька-Черняхівська мала унікальне життя: її вечори проходили за постановками Миколи Лисенка та її батька, вона бачила обшуки ще дитиною, вона сама теж влаштовувала поетичні вечори, її сімʼя допомагала юним українським письменникам видавати тексти (у її спогадах вперше прочитала про Любов Яновську, але тепер мені треба знайомитись!), потім вона брала участь у політичному житті країни.
її спогади вразили, бо навіть у ті важкі часи, жили такі люди і стільки випрацювали для держави і стільки всього передали нам у спадок. я просто вдячна.
а тепер точно варто відкривати для себе нові постаті з “рядки в тіні”, бо перший мій досвід став дуже особливим і значним
(Фото Людмили Старицької-Черняхівської з фондів Музею видатних діячів української культури)
05.04.202512:32
прочитане березня не було найпродуктивнішим цьогоріч, але точно не найгіршим
прочитано 5 книжок і 1 комікс:
1 та 2. «Сестри Річинські» Ірини Вільде ( 1 і 2 томи).
якщо коротко — я в захваті настільки, що не хочу брати третій том, бо це означатиме, що ця історія для мене закінчується.
історія сімʼї Річинських, яка показує глибиннішу історію України на західній її частині, перед початком Другої світової.
герої багатошарові ( навіть комуністи багатошарові, як би я не хотіла цьому опиратися) і викликають емоції, постійно. зі мною нечасто трапляється, що я привʼязуюсь до героїв у книжках, зазвичай я привʼязана до ідей, але не тут.
герої тут мені близькі і рідні, навіть ті, що не є приємними. а мова Вільде — окремий вид задоволення.
я не хочу прощатись з нею💔
3. «Пані та закон» Вілкі Коллінза.
детективна історія написана до винайдення детективного жанру!
ставилась скептично, але зрештою, як і детективна складова, так і стиль, мені сподобались.
не скажу, що екстраординарний текст, зовсім ні. але він приємний
оповідачка одружується і дізнається, що її чоловік приховує темний секрет. чоловік поводиться як якась мала дитина і тікає від усіх проблем, а жінка мусить усе вирішувати і ще й чомусь при такій його поведінці вірить у його невинуватість.
розвʼязка була цікава і героїня теж до кінця тексту багато навчилась і дізналась (у першу чергу про себе). як на 19 століття, потужно точно!
4. «Дефіляда в Москві» Василя Кожелянка
альтернативна реальність, де нацисти з допомогою українців перемагають у Другій світовій, поміж цим зʼявляються інопланетяни, якісь мандрівки у часі та просторі теж присутні, і навіть відгук семикласника на «Дефіляду» окремим розділом йде.
експериментальний текст з важливими меседжами. перш за все про те, що часто ми хочемо втекти від реальності, думаючи, що інший всесвіт буде кращим, а насправді нам треба навчитись бути з собою наодинці
було і весело, і сумно, і часто некомфортно, дуже некомфортно
5. «Лімб» Кирила Половінка
оповідач Кирило приїжджає у місто свого дитинства, від якого втікав усе свідоме життя. місто темне, похмуре і повне неприємних спогадів і людей, які доповнюють ці спогади. а Кирилу треба щось з цим усім робить, але в нього не особливо щось виходить і він занурюється у цю пітьму
видно, що автор надихався Павлюком, особливо наприкінці, коли він розкриває всі ключові моменти (до яких я дійшла раніше, тому оце, що накінець всі ходи кинули в мене, мене трохи збентежило)
але текст дуже хороший, моя думка з останнього допису не змінилась.
багато важливих для мене думок, приємний своєрідний стиль і тягуча атмосфера.
мені було з ним добре і добре щоразу як я цю книжку брала в руки, хоч і не завжди приємно
6. (комікс) «Die Suche» Eric Heuvel
(«Річ»)
максимально звичайна історія Голокосту, вчиненого під час Другої світової.
(я розумію, що це звучить погано, але я не маю поганих намірів, коли так кажу.)
якщо ви читали будь-яку іншу історію про Голокост — ця нічого не додасть, хоча ймовірно для знайомства з цієї сторінкою історії, буде хорошою опцією.
але замість неї можна взяти «Маус» і буде набагато глибше і цінніше по сенсах. ми не можемо прочитати всі доступні книжки на світі, треба обирати.
на квітень уже нічого не планую. що прочитається — тому буду рада
а яка у вас найкраща і найгірша книжки березня? 💛
прочитано 5 книжок і 1 комікс:
1 та 2. «Сестри Річинські» Ірини Вільде ( 1 і 2 томи).
якщо коротко — я в захваті настільки, що не хочу брати третій том, бо це означатиме, що ця історія для мене закінчується.
історія сімʼї Річинських, яка показує глибиннішу історію України на західній її частині, перед початком Другої світової.
герої багатошарові ( навіть комуністи багатошарові, як би я не хотіла цьому опиратися) і викликають емоції, постійно. зі мною нечасто трапляється, що я привʼязуюсь до героїв у книжках, зазвичай я привʼязана до ідей, але не тут.
герої тут мені близькі і рідні, навіть ті, що не є приємними. а мова Вільде — окремий вид задоволення.
я не хочу прощатись з нею💔
3. «Пані та закон» Вілкі Коллінза.
детективна історія написана до винайдення детективного жанру!
ставилась скептично, але зрештою, як і детективна складова, так і стиль, мені сподобались.
не скажу, що екстраординарний текст, зовсім ні. але він приємний
оповідачка одружується і дізнається, що її чоловік приховує темний секрет. чоловік поводиться як якась мала дитина і тікає від усіх проблем, а жінка мусить усе вирішувати і ще й чомусь при такій його поведінці вірить у його невинуватість.
розвʼязка була цікава і героїня теж до кінця тексту багато навчилась і дізналась (у першу чергу про себе). як на 19 століття, потужно точно!
4. «Дефіляда в Москві» Василя Кожелянка
альтернативна реальність, де нацисти з допомогою українців перемагають у Другій світовій, поміж цим зʼявляються інопланетяни, якісь мандрівки у часі та просторі теж присутні, і навіть відгук семикласника на «Дефіляду» окремим розділом йде.
експериментальний текст з важливими меседжами. перш за все про те, що часто ми хочемо втекти від реальності, думаючи, що інший всесвіт буде кращим, а насправді нам треба навчитись бути з собою наодинці
було і весело, і сумно, і часто некомфортно, дуже некомфортно
5. «Лімб» Кирила Половінка
оповідач Кирило приїжджає у місто свого дитинства, від якого втікав усе свідоме життя. місто темне, похмуре і повне неприємних спогадів і людей, які доповнюють ці спогади. а Кирилу треба щось з цим усім робить, але в нього не особливо щось виходить і він занурюється у цю пітьму
видно, що автор надихався Павлюком, особливо наприкінці, коли він розкриває всі ключові моменти (до яких я дійшла раніше, тому оце, що накінець всі ходи кинули в мене, мене трохи збентежило)
але текст дуже хороший, моя думка з останнього допису не змінилась.
багато важливих для мене думок, приємний своєрідний стиль і тягуча атмосфера.
мені було з ним добре і добре щоразу як я цю книжку брала в руки, хоч і не завжди приємно
6. (комікс) «Die Suche» Eric Heuvel
(«Річ»)
максимально звичайна історія Голокосту, вчиненого під час Другої світової.
(я розумію, що це звучить погано, але я не маю поганих намірів, коли так кажу.)
якщо ви читали будь-яку іншу історію про Голокост — ця нічого не додасть, хоча ймовірно для знайомства з цієї сторінкою історії, буде хорошою опцією.
але замість неї можна взяти «Маус» і буде набагато глибше і цінніше по сенсах. ми не можемо прочитати всі доступні книжки на світі, треба обирати.
на квітень уже нічого не планую. що прочитається — тому буду рада
а яка у вас найкраща і найгірша книжки березня? 💛
21.03.202519:54
усе своє життя я жила в Калуші, разом з Іздриком, і зустріла його в місті тільки раз
приїхала у НЙ на один семестр — зустріла недалеко від свого гуртожитку Міллі Боббі Браун з її (уже) чоловіком
( вам у принципі не треба це знати, але я в шоці, і мені треба кудись його дівати)
приїхала у НЙ на один семестр — зустріла недалеко від свого гуртожитку Міллі Боббі Браун з її (уже) чоловіком
( вам у принципі не треба це знати, але я в шоці, і мені треба кудись його дівати)
13.03.202512:55
у мене сьогодні екзамен з грецької міфології ( і мені трошки дуже тривожно), тому розповім якісь рандомні факти, які я не знала раніше
ця картина — це «народження Венери (що є римським імʼям Афродіти)»
на ній цікаво те, що ось у лівому кутку знизу є піна, а за міфом, Афродіта народилась з піни, яка утворилась навколо члена Урануса, якого кастрував Кронос і кинув у море
а що ще цікавіше для мене, Афродіта не є богинею кохання, як її часто зображають, вона богиня сексуальності
Афіна народилась схожим чином — Зевс дізнався, що дитина від Метіс може забрати його владу, тому він проковтнув Метіс, яка була вагітною від нього. Так Афіна народилась з голови Зевса
також, часто, якщо боги є богами чогось, вони є й богами контрастної речі.
умовно, якщо Аполлон — бог зцілення, то він також і бог недуги; якщо Арес — бог війни, він також бог суспільного порядку.
як приклад також, злодії поклонялись богу торгівлі Гермесу:)
так, перед тим як красти, вони могли йому молитись, ну що ж))
поки залишу вас у спокої, але там усе куди заплутаніше і цікавіше
ця картина — це «народження Венери (що є римським імʼям Афродіти)»
на ній цікаво те, що ось у лівому кутку знизу є піна, а за міфом, Афродіта народилась з піни, яка утворилась навколо члена Урануса, якого кастрував Кронос і кинув у море
а що ще цікавіше для мене, Афродіта не є богинею кохання, як її часто зображають, вона богиня сексуальності
Афіна народилась схожим чином — Зевс дізнався, що дитина від Метіс може забрати його владу, тому він проковтнув Метіс, яка була вагітною від нього. Так Афіна народилась з голови Зевса
також, часто, якщо боги є богами чогось, вони є й богами контрастної речі.
умовно, якщо Аполлон — бог зцілення, то він також і бог недуги; якщо Арес — бог війни, він також бог суспільного порядку.
як приклад також, злодії поклонялись богу торгівлі Гермесу:)
так, перед тим як красти, вони могли йому молитись, ну що ж))
поки залишу вас у спокої, але там усе куди заплутаніше і цікавіше
28.02.202519:23
читаю «Діамантовий перстень» Старицької-Черняхівської і дуже в тему трапились її слова :
«надія — порада легкодухих, нами керує одчай!
Одчай в сьогоднішній перемозі і певність в перемозі прийдешніх років!»
живем, друзі, життя бентежне, але коли воно іншим було у нашій історії ❤️🩹
«надія — порада легкодухих, нами керує одчай!
Одчай в сьогоднішній перемозі і певність в перемозі прийдешніх років!»
живем, друзі, життя бентежне, але коли воно іншим було у нашій історії ❤️🩹
显示 1 - 24 共 30
登录以解锁更多功能。