▪️невидимки▪️
В решітках кварталу намотує кола шахед над будинками.
Холодний, заклякий, вітер стоїть, затискає пітьму невидимками.
Не вітер? Сусіди? Це другий гудить. Двері? Шосе? Третій летить.
Ще б мить.
Ранкова розмова в маршрутці – які твої шанси на вижити?
Здається, ризик загинути нижче, чим поверхом вище ти?
Чим ближчий до неба, тим дальший, мабуть, від землі у вогні.
Або ні.
Буденна розмова в маршрутці – а чую, намотує кола над домом.
Гудить – то жива ж, але страх, він – у тиші, сама невідомість.
Подумала, перед влучанням замовкне ж. Натомість, він зник.
Транзит?
Намотує кола над домом – якщо все на перший завалить?
Та ж ні! Там опори, фундамент, каркас – головне, щоб між балками..
Було раз у нас, пам’ятаю, рухнули дев’ять, а перший поверх стояв.
І як, врятував?
В решітках кварталу маршрутка намотує рейс між будинками,
Чую, розмова летить у незвідане, звикле, невидиме.
Шахед намотує кола в думках, намотує кола розмова ранкова…
… і знову
в решітках кварталу намотує кола шахед над будинками,
Намотує кола… Підвал? Намотує кола над домом. Завал?
Над домом намотує кола шахед,
лишаючи хрест.
31.03.2025
Copyright: Чурков Максим
#віршневий_сад
