Книготерапія 📗

"Як і обіцяє назва, дванадцять оповідань цієї збірки у підсумку утворюють химерний візерунок, окремі лінії якого переплітаються, підхоплюють одна одну і впізнають себе у взаємних відображеннях. Щоправда, візерунок цей — не зовсім рослинний, хоча й рослинний також. Але передусім він складається з історій людей. Людей із різним минулим, зруйнованим сьогоденням і невідомим майбутнім. «Ми, — каже автор, — покладаємося на пам’ять, аби залишатися собою, ми зживаємося з новим досвідом, аби приймати це життя, ми не відмов­ляємося від ілюзій, оскільки впевнені у власній ніжності й запеклості. Про цей час говоритимуть як про час великої жорстокості і великої сердечності. Цей час пізнаватиметься за голосами людей, які не бо­яться свідчити і звинувачувати, а також дякувати й освідчуватись»"

«Ось лише тепер дорослі – це ми. І єдине, що нас нині виповнює – це наша беззахисність: наскрізна, больова, бездонна. І хочеться триматися бодай за щось, що дає відчуття прихистку, відчуття рівноваги… Перемерзлі сорокарічні чоловіки, що намагаються себе кудись прилаштувати у світі, з якого вони виросли, як із дитячого взуття»

"Хотілося іншого повітря, іншої памʼяті – не обтяженої димом випалених вікон і горілого заліза, памʼяті без оглушливої чорної тиші, памʼяті без битого скла, що кришиться під зимовими черевиками. Але іншої памʼяті в нас не було."

«Ви знаєте, що ви зробили». Саме такий лист майже чверть століття тому отримали четверо дітей заможної матері, після чого вона обірвала з ними будь-яке спілкування. Тож видається досить дивним, коли роки потому кузени Обрі, Міллі та Йона отримують запрошення провести літо на курорті своєї таємничої бабусі. Заінтриговані та сповнені рішучості підлітки вирушають на острів Галл-Коув, щоб дізнатися справжню історію, що лежить в основі їхньої родини.

«Двоюрідні» — новий блискучий роман від Карен Мак-Манус, авторки міжнародних бестселерів «Брехун серед нас», «Двоє можуть зберігати таємницю» та «Наступний серед нас», удостоєний премії Едгара Аллана По за найкращу книгу для молоді та премії «Вибір Goodreads» у номінації «Найкращий художній твір для підлітків».

"Вірі Тихій – 72. Вона – колишня вчителька української мови, яка навіть уявити не могла, що опиниться у Будинку для літніх людей, куди її привезе єдиний і такий коханий син…

Але влітку 2022-го року Віра Петрівна залишається сама: син Толя день і ніч волонтерить, а невістка з дітьми вимушено евакуюються за кордон. Можливо, з хворим серцем й небезпекою навколо дійсно краще перебути поки тут — під наглядом медиків, у компанії «однолітків»?
Та замість відкритих, гостинних стареньких жінка зустрічає у Будинку зранених, колючих стариганів, що з дня у день просто спостерігають, як їхні життя, неначе сонце, закочуються за обрій.

Що приховують ці самотні старечі серця? І які труднощі здатне витримати материнське серце? "

"― Боже, яке красіве! Це шо, на смерть? — раптом вривається в її спогади огрядна жіночка років вісімдесяти.
― Перепрошую? — не одразу розуміє запитання Віра Петрівна.
― Кажу, хусточки у вас красіві. То ви на смерть складаєте?
― А, ні, — здається таки розуміє, — я їх ношу.
― Ясненько. Дуже красіво."

"Чуже горе... Вона ще ніколи не вміла давати йому раду. Чуже горе завжди вимагає більше, ніж своє. У своєму горі все зрозуміло. Ось ти, ось воно, ось між вами прірва з болить. У чужому горі для тебе немає місця. Точніше, якого б місця ти не обрала, завжди будеш почуватися зайдою."

«Ми живі, доки віримо... І якщо ми досі живі, отже, віри у нас вдосталь»

"Отримавши дозвіл на говоріння, Ніна Миколаївна дуже швидко наповнює собою кімнату, і туга, що ще кілька хвилин тому ховалася в кожній шпарині, вимушено відступає. Надалі сусідка ніколи не мовчатиме. Швидка терапевтична допомога у вигляді її балачок відганятиме смуток Віри Петрівни після кожної розмови з Толіком, Олею та дітьми".