博客
Kafidova in the artland
博客
17.04.202511:03
На роздуми про медіа
У мене буває розпочинається пошук по підпискам в інстаграмі у знайомих чогось цікавого: художників, галерей, видань тощо
Найчастіше це відбувається одразу після пробудження чи прямо перед сном, не знаю, чому саме в ці періоди. Сьогодні так вранці дивилась на кого підписаний один чувак із НЙ, і наштовхнулась на галерею у НЙ з назвою «lubov»
Галерея функціонуюча і наче цікава, але назва така, інтригуюча, незрозуміло, чи російська чи ні. Хоча я на 99% була впевнена, що так, вирішила заглибитись - читала сайт, шукала власників, читала статті про них по діагоналі, щоб зібрати достатню кількість фігуруючих прізвищ для висновку
Це, доречі, теж канонічна подія - намагатись зрозуміти, чи хтось/щось не є російським. Думаю, ви і так це знаєте )
Про цю галерею любов багато разів писали у виданні «Цветник», 100% російському (там вся команда з Москви) яке закрилось назавжди у 2023 році. На нього підписано багато моїх знайомих художників, впевнена, що це було до початку повномасштабного вторгнення, але суть в тому, що були підписані, бо було цікаво.
І я звернула увагу на тактику цього видання, вони писали тексти про закордонне мистецтво навпіл з російським, таким чином залучаючи аудиторію з обох сторін і знайомлячи НЙ з рос сучасними авторами. Це було смарт. Зазначу, також, що там реально було суто російське, я не побачила жодної згадки про українське/білоруське/ще якесь мистецтво. Не можу сказати, що прям ультра уважно дивилась, але прогортала до 22 року, щоб побачити, що 25 лютого вони постили контент, як і весь час потім, без якихось пауз.
Мені зайшов принцип - міксувати закордонну аудиторію і локальну, що думаєте про це?
Я не зустрічала наче такого підходу у українських медіа, artslooker має англійську версію сайту, але там пишуть саме про українське мистецтво. Може чогось не бачила?
У мене буває розпочинається пошук по підпискам в інстаграмі у знайомих чогось цікавого: художників, галерей, видань тощо
Найчастіше це відбувається одразу після пробудження чи прямо перед сном, не знаю, чому саме в ці періоди. Сьогодні так вранці дивилась на кого підписаний один чувак із НЙ, і наштовхнулась на галерею у НЙ з назвою «lubov»
Галерея функціонуюча і наче цікава, але назва така, інтригуюча, незрозуміло, чи російська чи ні. Хоча я на 99% була впевнена, що так, вирішила заглибитись - читала сайт, шукала власників, читала статті про них по діагоналі, щоб зібрати достатню кількість фігуруючих прізвищ для висновку
Це, доречі, теж канонічна подія - намагатись зрозуміти, чи хтось/щось не є російським. Думаю, ви і так це знаєте )
Про цю галерею любов багато разів писали у виданні «Цветник», 100% російському (там вся команда з Москви) яке закрилось назавжди у 2023 році. На нього підписано багато моїх знайомих художників, впевнена, що це було до початку повномасштабного вторгнення, але суть в тому, що були підписані, бо було цікаво.
І я звернула увагу на тактику цього видання, вони писали тексти про закордонне мистецтво навпіл з російським, таким чином залучаючи аудиторію з обох сторін і знайомлячи НЙ з рос сучасними авторами. Це було смарт. Зазначу, також, що там реально було суто російське, я не побачила жодної згадки про українське/білоруське/ще якесь мистецтво. Не можу сказати, що прям ультра уважно дивилась, але прогортала до 22 року, щоб побачити, що 25 лютого вони постили контент, як і весь час потім, без якихось пауз.
Мені зайшов принцип - міксувати закордонну аудиторію і локальну, що думаєте про це?
Я не зустрічала наче такого підходу у українських медіа, artslooker має англійську версію сайту, але там пишуть саме про українське мистецтво. Може чогось не бачила?
14.04.202511:48
Зʼявилося бажання поїхати на Троєщину, бо «Водограй» Ернеста Коткова виглядає фантастично
08.04.202516:00
Збір родині Маргарити
https://send.monobank.ua/jar/7popnPR3d1
https://send.monobank.ua/jar/7popnPR3d1
07.04.202511:43
життя, коли
ти не заходиш у фейсбук,
YourArt працює,
у Мистецькому арсеналі повні зали людей,
павільйон, збудований на гроші Ханенків, знову український,
Музей сучасного мистецтва отримав приміщення і фінансування,
у НАМУ зробили ремонт,
і ти йдеш вулицями, знаючи, що замість країни-терориста тепер каховське море
(Тільки I wanna live)
ти не заходиш у фейсбук,
YourArt працює,
у Мистецькому арсеналі повні зали людей,
павільйон, збудований на гроші Ханенків, знову український,
Музей сучасного мистецтва отримав приміщення і фінансування,
у НАМУ зробили ремонт,
і ти йдеш вулицями, знаючи, що замість країни-терориста тепер каховське море
(Тільки I wanna live)
04.04.202507:30
Чи може музей зберігати запахи?
Музей
англ. Museum
Установа, що збирає, вивчає, зберігає, осмислює та популяризує музейну колекцію серед професійної публіки та широкої аудиторії на локальному і глобальному рівнях, формуючи суспільний дискурс навколо досліджуваної тематики.
Вітчизняні музеї, організовуючи свою діяльність, спираються на Закон «Про музеї та музейну справу» (1995), зокрема: «Музей — це науково-дослідний та культурно-освітній заклад, створений для вивчення, збереження та популяризації музейних предметів та музейних колекцій з науковою та освітньою метою, залучення громадян до надбань національної та світової культурної спадщини».
Проте це визначення обмежує музейників у роботі, адже за такого розуміння інституція виглядає як «мовчазний склад речей, який вариться сам у собі», що не відповідає викликам сьогодення. Поза вітчизняним законом сучасні музеї можуть посилатись на офіційне визначення Міжнародної ради музеїв (ICOM, 2001), яке дозволяє значно розширити поле для дій. Відтак музей трактується як «некомерційна стабільна організація, яка служить розвитку суспільства і займається збиранням, зберіганням, дослідженням матеріальної і нематеріальної спадщини людства та оприлюднює колекцію і напрацювання для освітньої, наукової діяльності і дозвілля».
Відтак музей розвивається від основної функції «збиральництва і презентації» до формування осмисленого дискурсу, що відкриває нові гносеологічні можливості. Наприклад, поняття «нематеріальної» спадщини уможливлює потрапляння до музейних колекцій таких нематеріальних артефактів, які не завжди мають фізичний вимір — традиції, пісні, рецепти страв, враження, запахи тощо.
У 2019 році ICOM запропонував запровадити нове визначення, яке відповідало б запитам сучасності і підкреслювало суспільно-формуючу роль музею. У ньому з’являються нові завдання для інституції:
– формувати демократичний простір, де є місце інклюзії та багатоголоссю думок;
– сприяти розвитку критичного мислення, осмислювати минуле і майбутнє;
– забезпечувати рівні права та доступ до культурної спадщини;
– зберігати «ідеальні» артефакти;
– вивчати конфлікти та реагувати на виклики часу;
– працювати не задля прибутку;
– будувати свою діяльність прозоро та взаємодіяти з різними середовищами;
– працювати задля людського блага, гідності, справедливості, рівності;
– збирати, зберігати, вивчати, інтерпретувати і презентувати найрізноманітніші уявлення про світ.
Наразі трактування знаходиться на стадії обговорення у професійній спільноті, але музей уже поступово перетворюється із «місця збереження речей» на якісне поле для зустрічі різних точок зору в дискусії навколо прав людини й людського загалом. (Ольга Гончар)
Джерело: глосарій past future art
Музей
англ. Museum
Установа, що збирає, вивчає, зберігає, осмислює та популяризує музейну колекцію серед професійної публіки та широкої аудиторії на локальному і глобальному рівнях, формуючи суспільний дискурс навколо досліджуваної тематики.
Вітчизняні музеї, організовуючи свою діяльність, спираються на Закон «Про музеї та музейну справу» (1995), зокрема: «Музей — це науково-дослідний та культурно-освітній заклад, створений для вивчення, збереження та популяризації музейних предметів та музейних колекцій з науковою та освітньою метою, залучення громадян до надбань національної та світової культурної спадщини».
Проте це визначення обмежує музейників у роботі, адже за такого розуміння інституція виглядає як «мовчазний склад речей, який вариться сам у собі», що не відповідає викликам сьогодення. Поза вітчизняним законом сучасні музеї можуть посилатись на офіційне визначення Міжнародної ради музеїв (ICOM, 2001), яке дозволяє значно розширити поле для дій. Відтак музей трактується як «некомерційна стабільна організація, яка служить розвитку суспільства і займається збиранням, зберіганням, дослідженням матеріальної і нематеріальної спадщини людства та оприлюднює колекцію і напрацювання для освітньої, наукової діяльності і дозвілля».
Відтак музей розвивається від основної функції «збиральництва і презентації» до формування осмисленого дискурсу, що відкриває нові гносеологічні можливості. Наприклад, поняття «нематеріальної» спадщини уможливлює потрапляння до музейних колекцій таких нематеріальних артефактів, які не завжди мають фізичний вимір — традиції, пісні, рецепти страв, враження, запахи тощо.
У 2019 році ICOM запропонував запровадити нове визначення, яке відповідало б запитам сучасності і підкреслювало суспільно-формуючу роль музею. У ньому з’являються нові завдання для інституції:
– формувати демократичний простір, де є місце інклюзії та багатоголоссю думок;
– сприяти розвитку критичного мислення, осмислювати минуле і майбутнє;
– забезпечувати рівні права та доступ до культурної спадщини;
– зберігати «ідеальні» артефакти;
– вивчати конфлікти та реагувати на виклики часу;
– працювати не задля прибутку;
– будувати свою діяльність прозоро та взаємодіяти з різними середовищами;
– працювати задля людського блага, гідності, справедливості, рівності;
– збирати, зберігати, вивчати, інтерпретувати і презентувати найрізноманітніші уявлення про світ.
Наразі трактування знаходиться на стадії обговорення у професійній спільноті, але музей уже поступово перетворюється із «місця збереження речей» на якісне поле для зустрічі різних точок зору в дискусії навколо прав людини й людського загалом. (Ольга Гончар)
Джерело: глосарій past future art
17.04.202507:40
Наративність
англ. Narrativity
Потенційна здатність розповідати історії (stories), які мають початок, середину та кінець, або потенційна здатність чогось (картини, події, ситуації) до оповіді.
Багато вчених стверджують, що минуле відбулось колись і його не можна повторити, а історія — це те, що ми конструюємо з минулого. Саме конструювання відбувається наративним шляхом. Тобто ми розповідаємо якусь історію з нашого життя, з минулого, про минуле тощо, яка є абсолютно чітко структурованою, має форму — початок, середину та закінчення (висновок). Це казковий принцип історії (story). А основою казкової оповіді є семиперсонажна схема, за теоретиком культури Володимиром Проппом: герой — псевдогерой — посередник — антагоніст героя — дарувальник — рятівник — царівна. Всі ці персонажі виконують певні функції. Скільки б дійових осіб у казці не було, вони завжди грають тільки ці сім ролей. Це важливо для розуміння того, чому в історичній нарації немає простих людей, а сюжети утворюють або навколо відомих осіб — героїв, або навколо тих, хто став героєм — звичайних людей у незвичних обставинах.
Здатність історичної події, мемів, популярної та публічної історії до наративності також означає потенційну спроможність «історичних продуктів» розповідати про минуле. Німецький філолог та теоретик літератури Вольф Шмідт писав про те, що історія являє собою «зображення дії», оскільки вона викладається наративно. І тут важлива чітка зв’язність оповідання про минуле або певна хронологічна послідовність, у якій розгортається подія, ситуація, історія як така. Теоретик історії, філософ Франк Анкерсміт наголошує, що зв’язність існує для того, аби складне минуле зробити простим і зрозумілим, розповісти про нього, наче написати роман або казку.
Головне в наративності — це щонайменше одна зміна одного стану. Тобто наративність — це динамічність. Просте описання (науковий аналіз, статистичний аналіз, ділові документи) не є наративом, тому що в ньому не відбувається зміни ситуацій і станів.
За Вольфом Шмідтом, під зміною ситуації як умовою наративності мається на увазі:
Наявність темпоральної (часової) структури щонайменше із двома станами (зміненими) — початковим та кінцевим.
Еквівалентність початкового та кінцевого станів, тобто одночасна схожість та контраст між ними.
Віднесеність зміни стану до однієї й тієї ж самої дійової особи або до однієї тої ж ситуації.
В наративі важливо також те, як історія (story) структурована, тобто фабула та сюжет. Фабула — це схема оповідання, сюжет — це зміст дій, мотивів тощо. Тут існує безліч варіантів: прямий лінійний хронологічний сюжет (класичний), кільцевий (де все повертається до початку), ламаний (з флешбеками) та інше.
Також у наративності вкрай важливе значення має мова, якою оповідається історія. Теоретик історії та культури Гейден Вайт сказав, що історія (history) пишеться літературною мовою, а значить, вона дає назви, використовує літературні прийоми, навішує ярлики, використовує мову ворожнечі і набори метафор, «якими ми живемо». Саме мова проявляє мету наративу, його ідеологію та цінності оповідача, а також його спосіб інтерпретації минулого. (Антон Лягуша)
Джерело: глосарій past future art
англ. Narrativity
Потенційна здатність розповідати історії (stories), які мають початок, середину та кінець, або потенційна здатність чогось (картини, події, ситуації) до оповіді.
Багато вчених стверджують, що минуле відбулось колись і його не можна повторити, а історія — це те, що ми конструюємо з минулого. Саме конструювання відбувається наративним шляхом. Тобто ми розповідаємо якусь історію з нашого життя, з минулого, про минуле тощо, яка є абсолютно чітко структурованою, має форму — початок, середину та закінчення (висновок). Це казковий принцип історії (story). А основою казкової оповіді є семиперсонажна схема, за теоретиком культури Володимиром Проппом: герой — псевдогерой — посередник — антагоніст героя — дарувальник — рятівник — царівна. Всі ці персонажі виконують певні функції. Скільки б дійових осіб у казці не було, вони завжди грають тільки ці сім ролей. Це важливо для розуміння того, чому в історичній нарації немає простих людей, а сюжети утворюють або навколо відомих осіб — героїв, або навколо тих, хто став героєм — звичайних людей у незвичних обставинах.
Здатність історичної події, мемів, популярної та публічної історії до наративності також означає потенційну спроможність «історичних продуктів» розповідати про минуле. Німецький філолог та теоретик літератури Вольф Шмідт писав про те, що історія являє собою «зображення дії», оскільки вона викладається наративно. І тут важлива чітка зв’язність оповідання про минуле або певна хронологічна послідовність, у якій розгортається подія, ситуація, історія як така. Теоретик історії, філософ Франк Анкерсміт наголошує, що зв’язність існує для того, аби складне минуле зробити простим і зрозумілим, розповісти про нього, наче написати роман або казку.
Головне в наративності — це щонайменше одна зміна одного стану. Тобто наративність — це динамічність. Просте описання (науковий аналіз, статистичний аналіз, ділові документи) не є наративом, тому що в ньому не відбувається зміни ситуацій і станів.
За Вольфом Шмідтом, під зміною ситуації як умовою наративності мається на увазі:
Наявність темпоральної (часової) структури щонайменше із двома станами (зміненими) — початковим та кінцевим.
Еквівалентність початкового та кінцевого станів, тобто одночасна схожість та контраст між ними.
Віднесеність зміни стану до однієї й тієї ж самої дійової особи або до однієї тої ж ситуації.
В наративі важливо також те, як історія (story) структурована, тобто фабула та сюжет. Фабула — це схема оповідання, сюжет — це зміст дій, мотивів тощо. Тут існує безліч варіантів: прямий лінійний хронологічний сюжет (класичний), кільцевий (де все повертається до початку), ламаний (з флешбеками) та інше.
Також у наративності вкрай важливе значення має мова, якою оповідається історія. Теоретик історії та культури Гейден Вайт сказав, що історія (history) пишеться літературною мовою, а значить, вона дає назви, використовує літературні прийоми, навішує ярлики, використовує мову ворожнечі і набори метафор, «якими ми живемо». Саме мова проявляє мету наративу, його ідеологію та цінності оповідача, а також його спосіб інтерпретації минулого. (Антон Лягуша)
Джерело: глосарій past future art
12.04.202515:53
Kyiv artist couple reclaim Ukraine’s cultural heritage uniting fragmented parts in a new mosaic
я дуже сильно заліпаю на ютьюб, формат триваліших відео мені подобається значно більше за рілзи/тіктоки.
Це дуже миле і спокійне з красивими київськими мозаїками і шматочками, які дають трошки екскурсу в сторію. Нічого нового для вас, скоріше за все, та все ще приємно дивитись))
обираю мікрофон)) 👁️👄👁️
я дуже сильно заліпаю на ютьюб, формат триваліших відео мені подобається значно більше за рілзи/тіктоки.
Це дуже миле і спокійне з красивими київськими мозаїками і шматочками, які дають трошки екскурсу в сторію. Нічого нового для вас, скоріше за все, та все ще приємно дивитись))
обираю мікрофон)) 👁️👄👁️
08.04.202514:00
Маргарита Половінко і Олег Голосій (колаж)
06.04.202519:34
Київський Ярмарок Мистецької Книги 🖤🥹💫
Більше тут:
Більше тут:
03.04.202515:06
Нотатки
17.04.202517:10
Чомусь я відчуваю дуже awkward постити сюди свої роботи/щось про себе як про мисткиню, ніби ви тут за іншою інформацією, і всі на мене підписані в інсті, і так все бачите) не знаю) але от мене запостили на іншому каналі і репостнути вже наче і можна 👾
15.04.202510:01
Як Девід Боуі колекціонував мистецтво?
У моєму ранку зʼєднались нове відео від scorned by muses, дуже від мене далеке по суті своїй, де Тейлор (автор каналу) висловлює своє бажання знищити мистецтво, говорить про Марксизм та Мікеланджело, та відео про колекцію мистецтва Девіда Боуі, цікаве, надихаюче тим, як комплексно він підзходив до своєї колекції. Лінк на відео про Боуі я вам залишу, але вирішила винести сюди текстом зміст на обміркування (особливо, якщо дивитись англійською некомфортно):
У Девіда була куруюча колекцію, Beth Greenacre (Бет Ґрінакр). Вона доглядала за його колекцією мистецтва, розвивала її, займалась придбаннями нових арт обʼектів. Колекція зберігалась у Лондоні, але частину робіт постійно обертали між Лондоном і квартирою Боуі в Нью-Йорку.
Після смерті Боуї у 2016 році Ґрінакр організувала розпродаж близько 65% колекці, яка містила скульптуру Марселя Дюшана, спін-пейнтинг (spin painting) — картина, створена Боуї разом із його другом, британським художником Демієном Герстом, Жана-Мішеля Баскія, і багато іншого.
"The Head of Gerda Böhm" Френка Ауербаха була єдиною роботою, яку Боуі наполягав завжди мати у своїй квартирі в Нью-Йорку. Він говорив про неї як про щось майже живе: “I want to sound like that painting"( Я хочу звучати так, як виглядає ця картина".)
Він не ховав свою колекцію, навпаки - прагнув підвищити видимість британських художників, які для нього були важливими. Боуі не просто збирав роботи, а вивчав, проживав, будував із ними стосунки. Колекція для нього була процесом навчання і співпереживання, не символом статусу.
У середині 1970-х Девід Бові переїжджає до Берліна, щоб вирватися з темного, наркотичного періоду в Америці. Саме в Берліні він записав легендарний альбом Heroes і спродюсував альбом для свого сусіда по квартирі - Іггі Попа. Обкладинки обох альбомів були натхненні картиною Еріка Геккеля - одного з художників німецького експресіонізму, членом групи Die Brücke.
Після карʼєрних успіхів 1980-х Боуїі занурюється в мистецтво глибше — починає не лише збирати, а й писати про нього у журнал Modern Painters.
У середині 1990-х, під час роботи над новим альбомом, Боуі поїхав до Відня, відвідав інститут Гуґґінг (Gugging Institute) - психіатричну лікарню, де пацієнтів заохочували займатися мистецтвом як формою терапії, і придбав кілька робіт австрійського художника Йоганна Фішера, колишнього військовополоненого в американському таборі. А також "Національне свято Австрії" Паули Фішер, виконана лише олівцем та кольоровими олівцями, але з переплетеними реченнями, які віддзеркалюють метод Боуі - він користувався "cut-up" технікою (вирізання та переаранжування слів), створював колажі з текстів, шукав у словах випадкову поезію - так само, як ці художники інтуїтивно малювали своє внутрішнє. І коли альбом вийшов — він отримав назву, натхненну самим мистецьким рухом, який надихнув увесь процес, Outside (1995). ( Я слухаю його поки збираю цей текст)
Одночасно з релізом Outside Боуі вирушив до ПАР на фотозйомку з дружиною. Він відвідав Йоганнесбурзьку бієнале (Afrikas), про яку згодом писав у Modern Painters. Там зустрів Ромальда Хазуме - художника з Беніну, який на той час не мав репрезентації у великих інституціях і придбав у нього маску під назвою Alexandra. Маски Хазуме — це іронічні, гротескні об’єкти, які грають зі стереотипами, критикують колоніальні уявлення про африканську ідентичність, часто створені з повторно використаних матеріалів (наприклад, пластикових каністр, шнурів, дротів).
У моєму ранку зʼєднались нове відео від scorned by muses, дуже від мене далеке по суті своїй, де Тейлор (автор каналу) висловлює своє бажання знищити мистецтво, говорить про Марксизм та Мікеланджело, та відео про колекцію мистецтва Девіда Боуі, цікаве, надихаюче тим, як комплексно він підзходив до своєї колекції. Лінк на відео про Боуі я вам залишу, але вирішила винести сюди текстом зміст на обміркування (особливо, якщо дивитись англійською некомфортно):
У Девіда була куруюча колекцію, Beth Greenacre (Бет Ґрінакр). Вона доглядала за його колекцією мистецтва, розвивала її, займалась придбаннями нових арт обʼектів. Колекція зберігалась у Лондоні, але частину робіт постійно обертали між Лондоном і квартирою Боуі в Нью-Йорку.
Після смерті Боуї у 2016 році Ґрінакр організувала розпродаж близько 65% колекці, яка містила скульптуру Марселя Дюшана, спін-пейнтинг (spin painting) — картина, створена Боуї разом із його другом, британським художником Демієном Герстом, Жана-Мішеля Баскія, і багато іншого.
"The Head of Gerda Böhm" Френка Ауербаха була єдиною роботою, яку Боуі наполягав завжди мати у своїй квартирі в Нью-Йорку. Він говорив про неї як про щось майже живе: “I want to sound like that painting"( Я хочу звучати так, як виглядає ця картина".)
Він не ховав свою колекцію, навпаки - прагнув підвищити видимість британських художників, які для нього були важливими. Боуі не просто збирав роботи, а вивчав, проживав, будував із ними стосунки. Колекція для нього була процесом навчання і співпереживання, не символом статусу.
У середині 1970-х Девід Бові переїжджає до Берліна, щоб вирватися з темного, наркотичного періоду в Америці. Саме в Берліні він записав легендарний альбом Heroes і спродюсував альбом для свого сусіда по квартирі - Іггі Попа. Обкладинки обох альбомів були натхненні картиною Еріка Геккеля - одного з художників німецького експресіонізму, членом групи Die Brücke.
Після карʼєрних успіхів 1980-х Боуїі занурюється в мистецтво глибше — починає не лише збирати, а й писати про нього у журнал Modern Painters.
У середині 1990-х, під час роботи над новим альбомом, Боуі поїхав до Відня, відвідав інститут Гуґґінг (Gugging Institute) - психіатричну лікарню, де пацієнтів заохочували займатися мистецтвом як формою терапії, і придбав кілька робіт австрійського художника Йоганна Фішера, колишнього військовополоненого в американському таборі. А також "Національне свято Австрії" Паули Фішер, виконана лише олівцем та кольоровими олівцями, але з переплетеними реченнями, які віддзеркалюють метод Боуі - він користувався "cut-up" технікою (вирізання та переаранжування слів), створював колажі з текстів, шукав у словах випадкову поезію - так само, як ці художники інтуїтивно малювали своє внутрішнє. І коли альбом вийшов — він отримав назву, натхненну самим мистецьким рухом, який надихнув увесь процес, Outside (1995). ( Я слухаю його поки збираю цей текст)
Одночасно з релізом Outside Боуі вирушив до ПАР на фотозйомку з дружиною. Він відвідав Йоганнесбурзьку бієнале (Afrikas), про яку згодом писав у Modern Painters. Там зустрів Ромальда Хазуме - художника з Беніну, який на той час не мав репрезентації у великих інституціях і придбав у нього маску під назвою Alexandra. Маски Хазуме — це іронічні, гротескні об’єкти, які грають зі стереотипами, критикують колоніальні уявлення про африканську ідентичність, часто створені з повторно використаних матеріалів (наприклад, пластикових каністр, шнурів, дротів).
12.04.202507:10
Як зробити фотографію використовуючи власний піт:
08.04.202512:24
Загинула художниця Маргарита Половинко, захищаючи Україну.
«Народилася 24 березня 1994 року у місті Кривий Ріг, Україна. В 2012-2015 навчалася в Дніпропетровському театрально-художньому коледжі на факультеті образотворчого мистецтва за спеціальністю станковий живопис. У 2019 році закінчила НАОМА за спеціальністю станковий живопис. На момент 2024 року займається волонтерською діяльністю та евакуацією поранених захисників України на кейсеваці, першій ланці евакуації.» secondaryarchive
"Це і є кров": художниця Маргарита Половінко про біль на папері, Кривий Ріг і автоматичне малювання
- розмова з Лізою Корнійчук про мистецьку практику Маргарити
«Народилася 24 березня 1994 року у місті Кривий Ріг, Україна. В 2012-2015 навчалася в Дніпропетровському театрально-художньому коледжі на факультеті образотворчого мистецтва за спеціальністю станковий живопис. У 2019 році закінчила НАОМА за спеціальністю станковий живопис. На момент 2024 року займається волонтерською діяльністю та евакуацією поранених захисників України на кейсеваці, першій ланці евакуації.» secondaryarchive
"Це і є кров": художниця Маргарита Половінко про біль на папері, Кривий Ріг і автоматичне малювання
- розмова з Лізою Корнійчук про мистецьку практику Маргарити
06.04.202511:10
Лілія Небера, 2024
«Зін-сонник «Сновид» зібрав у собі сни людей з ціллю дослідити якими сюжетами, образами і символами несвідоме реагує на війну.
Образи зі снів відтворені з глини, їх авторка щовечора ліпила - фотографувала - зминала, ілюструючи цикл бачення і забування сновидінь. Глина набуває форми і втрачає її - немов сон, залишаючи по собі липкий, ледь вловимий спогад.
Читач_ка може доповнити зображення по крапочкам «пригадуючи» сновидіння.»
«Зін-сонник «Сновид» зібрав у собі сни людей з ціллю дослідити якими сюжетами, образами і символами несвідоме реагує на війну.
Образи зі снів відтворені з глини, їх авторка щовечора ліпила - фотографувала - зминала, ілюструючи цикл бачення і забування сновидінь. Глина набуває форми і втрачає її - немов сон, залишаючи по собі липкий, ледь вловимий спогад.
Читач_ка може доповнити зображення по крапочкам «пригадуючи» сновидіння.»
03.04.202509:29
Едуард Балула, 2025
Втомлена істота, 75х75 мм, інтагліо
Хробаки ідуть зігують, 80х80 мм, інтагліо
Пучок, 80х80 мм, інтагліо
надруковано на папері для нотатків
Втомлена істота, 75х75 мм, інтагліо
Хробаки ідуть зігують, 80х80 мм, інтагліо
Пучок, 80х80 мм, інтагліо
надруковано на папері для нотатків
14.04.202516:55
У 2016 році Максим Волошин у своєму інтервʼю сказав:
Джерело:
Это уже само по себе придало сил и уверенности, так как если вариться в нашей киевской арт-среде, ты не видишь общий уровень, ведь все погружены в бесконечный поток упреков и поиски недостатков оппонентов на местечковом уровне, силы и внимание направляются не в то русло.
Джерело:
10.04.202509:40
Ксенія Білик, «Урна для праху», 2022
“Химера» — остання серія робіт мисткині, в якій вона досліджує, як російська пропаганда частково спотворює історію та подає її з часом абсурдного химерного ракурсу. Ці роздуми втілилися, зокрема, в керамічній роботі «Урна для праху», що увійшла до серії «Химера». Її створення було інспіроване історією з перших днів повномасштабного вторгнення: як відомо, тоді росіяни перевозили із собою мобільні крематорії, щоб приховати кількість власних втрат. «Цей весь “героїзм”, “система” умовно перетворюється на попіл. Я декорувала цю урну викривленими образами ампірної радянської естетики — зірками, солдатами й георгіївськими стрічками», — каже Ксенія Білик. «До цих символів сьогодні звертається росія, пояснюючи свої цинічні імперські наративи ресентиментом до минулого».
Джерело:
“Химера» — остання серія робіт мисткині, в якій вона досліджує, як російська пропаганда частково спотворює історію та подає її з часом абсурдного химерного ракурсу. Ці роздуми втілилися, зокрема, в керамічній роботі «Урна для праху», що увійшла до серії «Химера». Її створення було інспіроване історією з перших днів повномасштабного вторгнення: як відомо, тоді росіяни перевозили із собою мобільні крематорії, щоб приховати кількість власних втрат. «Цей весь “героїзм”, “система” умовно перетворюється на попіл. Я декорувала цю урну викривленими образами ампірної радянської естетики — зірками, солдатами й георгіївськими стрічками», — каже Ксенія Білик. «До цих символів сьогодні звертається росія, пояснюючи свої цинічні імперські наративи ресентиментом до минулого».
Джерело:
08.04.202508:29
Жанна Кадирова стала першою лауреаткою відзнаки Her Art Award заснованої Art Paris
Деталі
Деталі
05.04.202512:05
У 2024 році під час виставки «Бурʼян» у галереї Кручі, Марина Щегельска пропонувала глядачам та глядачкам:
«Покладіть насінину в рот, дивіться на Дніпро 60 секунд. Посадіть її та полийте»
На столі стояла тарілка з замоченою квасолею, а на балконі була інструкція і маленькі горщики із землею.
Кураторка: Аля Сєгал
«Покладіть насінину в рот, дивіться на Дніпро 60 секунд. Посадіть її та полийте»
На столі стояла тарілка з замоченою квасолею, а на балконі була інструкція і маленькі горщики із землею.
Кураторка: Аля Сєгал
02.04.202511:21
«Мавзолей для президента»
1994
Фонд Мазоха
Інсталяція 1994 року «Мавзолей для президента»: у банці повільно плавиться смалець, поступово оголюючи портрет Кравчука.
“Обряд ритуального вбивства Батька – ось необхідний радикальний засіб визволення українського суспільства. «Мавзолей для Президента» – це форма ритуального вбивства. Форма, що несе в собі ствердження всесвітньоісторичних амбіцій нації. «Мавзолей для Президента» – це обряд ініціації президента. Через смерть символічну він отримує свободу реальну. Вмирає скутий, не вільний політик, народжується особистість, яка здатна на вчинок. Маючи свій мавзолей, можна творити майбутнє, не озираючись назад
У виконанні місії визволення, у дарунку народові свободи не можна не перейматися долею дару. Художник – не просвітник, і не його функція розсипати перли перед свинями. Свободу здобувають через біль, через біль і мужність. Якщо нація думає тільки про їдло, її необхідно вдарити ногою по яйцях. Метафізичний біль примусить озирнутись та нарешті замислитись. «Мавзолей для Президента» – це провокація, що ламає національні табу, соціальні конвенції, патріархальну ментальність. Це шанс для народу на самореалізацію. Звільнення суспільств від едипового комплексу – це його реальне визволення. Свобода – це стан духу, а не паперова незалежність. Тож я відкриваю Мавзолей в ім’я свободи, свободи без рівностей і братств: свободи, що принесена не кривавою революцією, а мистецьким актом. Відкриваю Мавзолей – символ визволення нації та ініціації її лідера.
Для створення Мавзолею використаний традиційний український консервант – смалець, традиційна ємність для консервування – трилітрова банка. Під час нагрівання смалець стає прозорим, що дає можливість побачити Президента.”
Промова Ігора Подольчакa на презентації проекту «Мавзолей для президента», НХМУ, Київ, 23 червня 1994 р.
https://youtu.be/_RnjCPQ59rw Masoch Fund, Mausoleum For President, 1994
1994
Фонд Мазоха
Інсталяція 1994 року «Мавзолей для президента»: у банці повільно плавиться смалець, поступово оголюючи портрет Кравчука.
“Обряд ритуального вбивства Батька – ось необхідний радикальний засіб визволення українського суспільства. «Мавзолей для Президента» – це форма ритуального вбивства. Форма, що несе в собі ствердження всесвітньоісторичних амбіцій нації. «Мавзолей для Президента» – це обряд ініціації президента. Через смерть символічну він отримує свободу реальну. Вмирає скутий, не вільний політик, народжується особистість, яка здатна на вчинок. Маючи свій мавзолей, можна творити майбутнє, не озираючись назад
У виконанні місії визволення, у дарунку народові свободи не можна не перейматися долею дару. Художник – не просвітник, і не його функція розсипати перли перед свинями. Свободу здобувають через біль, через біль і мужність. Якщо нація думає тільки про їдло, її необхідно вдарити ногою по яйцях. Метафізичний біль примусить озирнутись та нарешті замислитись. «Мавзолей для Президента» – це провокація, що ламає національні табу, соціальні конвенції, патріархальну ментальність. Це шанс для народу на самореалізацію. Звільнення суспільств від едипового комплексу – це його реальне визволення. Свобода – це стан духу, а не паперова незалежність. Тож я відкриваю Мавзолей в ім’я свободи, свободи без рівностей і братств: свободи, що принесена не кривавою революцією, а мистецьким актом. Відкриваю Мавзолей – символ визволення нації та ініціації її лідера.
Для створення Мавзолею використаний традиційний український консервант – смалець, традиційна ємність для консервування – трилітрова банка. Під час нагрівання смалець стає прозорим, що дає можливість побачити Президента.”
Промова Ігора Подольчакa на презентації проекту «Мавзолей для президента», НХМУ, Київ, 23 червня 1994 р.
https://youtu.be/_RnjCPQ59rw Masoch Fund, Mausoleum For President, 1994
显示 1 - 24 共 203
登录以解锁更多功能。