цілком зумисні. Можна сказати, викривальні - підтексти, які прямо дають зрозуміти, що вони підтексти. Тут уже не стоїть питання "чи мав їх на увазі автор", бо іноді сам метод письма зумовлює певні формулювання, націлені на єдиний ефект. Скажімо, Томас Пінчон наповнює свої романи відчуттям параної на рівні сюжету, але мова текстів цей ефект потужно підкріплює. Екзотичний пасив "Oedipa stood in the living room, stared at by the greenish dead eye of the TV tube" формує ефект пасивного спостерігача всередині тексту, самого світу, який не дає приватності. Останнє речення абзацу прямо підкріплює цей ефект: "You're so sick, Oedipa, she told herself, or the room, which knew".
І так, кольори цілком асоціюються з емоціями, і синій колір асоціюється зі смутком. Але це не про згадування кольору. Одна справа, якщо річ мигає в тексті просто в описі інтер'єру. Інша справа, якщо певне кольорове кодування присутнє в епізоді, що також зображає меланхолію як психічний стан.
Ну і однакові нюанси мають різні зображальні методи в різних часах і літературах, але це вже тема для іншого допису.
