Цієї миті завтра - Емма Страуб
За попереднім планом, мала виставити цей відгук ще вчора, але, по-перше, не хотілось продукувати жодного розважального контенту, а по-друге, враховуючи тему книги, конкретно вчора це було б чистим людожерством і неповагою з мого боку.
В свій день народження Еліс обдумує, чи задоволена вона життям. Відповідь на це питання складна: вона застрягла на тій самій роботі, в тій самій квартирі, в безперспективних стосунках - і сама не розуміє, як це їй вже встигло виповнитись сорок. А ще в лікарні поступово згасає батько, якого вона обожнює - що не додає оптимізму в загальний стан жінки. Та в якийсь момент вона повертається в свої шістнадцять - і в цій петлі в неї зʼявляється можливість повиправляти деякі зі своїх життєвих помилок.
Чудова книга про прийняття втрати і переоцінку цінностей. Еліс абсолютно ніжно любить свого батька, і більшість її мотивацій продиктовано саме цим фактом - можливо тому, що, повертаючись в день свого шістнадцятиріччя, вона застає його практично в тому ж віці, як і вона в актуальному таймлайні - беззаперечно, ідеальний вік для справжнього цінування близьких родичів... Червоною ниткою через всю книгу йдуть всі ті стадії горювання, що всім загальновідомі - гнів, заперечення, торг, депресія і прийняття. Насправді, з усього різноманіття історій про другий шанс саме ця мотивація мені найближча - зрозуміти людей, що поруч і стати з ними ближче, бо часто просто по глупості відкладаєш це на потім. Окремий бонус книги - посилання на поп-культуру девʼяностих і ранніх двотисячних: все мені було близьке, приємне і рідне, бо саме ті фільми, які згадувала головна героїня, я дивилась в своїй юності, саме ті гурти слухала і саме ті годинники Swatch я страшенно хотіла.
Ложкою дьогтю в цій книзі для мене стала редактура: тут в нас і Марта Макфлай, і нелогічна множина в англомовних словах (коли перераховуються марки цигарок, тут вказані Newport Lights, Parliaments, Marlboro Lights - англійською то ок, а от українською, на мій погляд, трохи не в тему), ну і дрібниці типу невиділення курсивом назви універмагу Мейсі (через що воно виглядає як просто українською Масу). Дрібниці, здавалось би, але це все відволікало від справді щемкої історії.
В цілому, історія мені сподобалась - хоча до стилістики і є питання. Книгу цю, думаю, лишу собі на перечитування в більш осінній період (хоча, здавалось би, погода нині така, що за осінь її легко прийняти можна, та тим не менш).
