Пагутяк недостатньо відома. Рівень того, як вона пише, не відповідає тому, наскільки вона популярна. Причина також і в тому, що її важко класифікувати, це впливає на інтерес до неї, який мав би бути. Я б сказав, що це література, яка постійно і принципово долає межі, діапазон надзвичайно широкий.

Принада як раз у тому, що Галина Пагутяк не прагне потрапити на конкретну полицю, а залишає цей вибір читачу, переходячи рамки жанрів.

Читаючи зараз Пагутяк, не можна не думати про Ішіґуро, наприклад, у якого теж завжди хтось комусь служить. І це не прислуга, а служіння вищого рівня. Вам може несподівано здатись багато чого знайомим у цих текстах.

Я скептична до формулювання. Якщо Розстріляне відродження у 1920-х, то покоління Лесі Українки чим було, занепадом? Ростік, Ви хочете заперечити?

Воно було Високим середньовіччям! 🤌

Наступним моїм проектом після Юрія Косача у серії Vivat Класика буде Іван Сенченко, який написав гарячий ромком про секс у Києві у 60х-70х років, про радянські погляди на контрацепцію і близькість у київських альтанках. Повірте, це буде дуже несподіваний твір. Або оповідання, у якому він хоче завести коханку у кожному районі Києва.

Таких історій у Розстріляному відродженні не бракує, я дуже вдячний видавництвам, зокрема "Ще одну сторінку" за видання Дмитра Бузька і Бориса Тенети. Читайте, ви будете здивовані.

До речі, є свідчення про те, що такого вправного коханця, як Іван Сенченко, більше не було.