«16-го червня 1711. [...] В козацькій Україні благоденствують і усі живуть приспівуючи. Користуючись достатком в усьому, вони безмитно продають та купляють, промишляють і торгують усім, чим тільки можна, платячи лише щорічну невелику подать гетьману. [...] Козаки вдягаються як поляки, носять довгополі польські кафтани в пакидку, польські шаблі та польські шапки; до того ж подібно полякам підстригають собі волосся та високо його бриє колом. На відміну від росіян, всякий козак іде до церкви зі своїм молитовником. Вони в усіх відношеннях незрівнянно чистіші та охайніші за росіян. Козачки вдягаються у довгополі широкі кафтани, ходячи без рубах, а на голові носять великі шляпи, обтягнуті білим полотном, яке, опускаючись біля вух, охоплює підборіддя. Шляпи ці дещо нагадують круглі, загострені з обох сторін шкіперські шапки»
«17-го червня 1711. [...] Зробив ще 2,5 козацькі милі, ввечері досяг Кролевця. Це велике красиве місто, хоч й зі старими стінами, які завалилися. Стоїть воно посеред лісу: біля в'їзду, з тієї та іншої сторони, знаходяться два великих озера, багаті на рибу. Будинка у місті всюди красиві, міцно збудовані, охайні, і вулиці хороші: в Росії нічого подібного я ніде не бачив. Люди тут живуть в будинках, які трохи виступають на вулицю, як в Данії, а не на задньому дворі, як це повсюдно прийнято в Росії. [...] Хоч козаки, як і росіяни, сповідують грецьку віру, але дзвонять в колокола по-нашому, тоді як росіяни виключно тридзвонять»
«18-го червня 1711. Змінивши в Кролевці коней, я проїхав дві милі та досяг великого села Лукнова. Його селяни вийшли до мене на зустріч, до мого екіпажу, та за звичаєм своєї країни піднесли мені хліб-сіль. Сіль була сварена у твердий круглий продовгуватий стовпчик»
