В проміжку між читанням кількох великих за розміром книжок виокремив вечір, аби прочитати щось невеличке та жанрове. Обрав “Маяк” Віталія Дуленка — дебютну книжку автора в жанрі психологічного трилеру/горору 👻
#прочитане
Це історія про журналіста Данила, який має проблеми з усім навколо — з алкоголем, з роботою, з дівчиною, з власним характером, зі своїм минулим (і в процесі — з теперішнім). Є такий тип людей, тому персонаж доволі реалістичний, хоча й не викликає симпатії, і це звісно для мене мінус, бо все ж в горорах хочеться співпереживати головним героям. Данило на фоні цих незгод шукає можливість усамітнитись, порефлексувати над життям, а заодно повернутись до письма. Така можливість з’являється у вигляді вакансії доглядача маяка. Жити на самоті на окремій території, без телевізора та мобільного зв’язку, в такому собі єднанні з природою і якомога далі від людей. Власне, Данило отримує цю роботу, починає працювати, ну і вже з перших днів розуміє, що на маяку відбувається щось як мінімум дивне, як максимум — надприродне і стрьомне.
Ідея хороша та цікава. Така, що врізається в пам’ять у вигляді таємничого маяка, містичного вайбу та зрозумілого сюжету. Як для дебютної книжки, реалізація вийшла непогана, як з плюсами, так і з мінусами. Серед плюсів — автор вміє розповідати історії, текст читається швидко, персонажі (якими б вони не були) запам’ятовуються, і читачу справді цікаво дізнатись, що ж буде далі. Серед мінусів — я сприймав текст переважно як статичний, а там, де була динаміка, вона рухалась радше через діалоги та думки, ніж через дії, і тому моментами ставало скучно.
Персонажі хоч і запам’ятовуються, але здаються все ж більш шаблонними, ніж глибокими та справжніми. Так, непроста доля та важке дитинство пояснюють багато чого, але персонажі ніби не пропрацьовують себе, так і живуть минулим, і не знають, що робити зі своїм життям. Але це можна пояснити тим, що події відбуваються за часів Януковича, і тоді психотерапія та інші практики ще не були такими популярними, як зараз. Проте оця тотальна важкість буття в стилі Світлани Талан впадала в око, хотілось побачити когось, в кого було нормальне дитинство та здорові стосунки з оточенням.
Коли прочитав, то десь провів паралелі з текстами Мартина Якуба та Поліни Кулакової, тому якщо вам подобається їхня творчість, то і “Маяк” має сподобатись (ну і навпаки 😅). Вау ефекту не було, але загальне враження норм, попри певні сюжетні питання, автор точно має потенціал, може згодом прочитаю нову книжку Віталія, яка скоро вийде в Лабораторії. Якщо класній формі, яку створює автор, ще надати глибини та оригінальності, то має бути люкс 👌
