Данте Аліґʼєрі
Божественна комедія
у перекладі Євгена Дроб'язка
Пекло
Пісня перша
(початок, перед зустріччю з трьома звірами та Верґілієм)
На півшляху свого земного світу
Я трапив у похмурий ліс густий,
Бо стежку втратив, млою оповиту.
О, де візьму снаги розповісти
Про ліс листатий цей, суворий, дикий,
Бо жах від згадки почина рости!
Над смерть страшну гіркіший він, великий, -
Але за благо те, що там знайшов,
Повім про все, що в пам'ять взяв навіки.
Недобре тямлю, як постав цей схов,
Бо сонність так оволоділа мною,
Що з певної дороги я зійшов.
Я опинивсь під пагорба стіною,
Яким кінчався неширокий діл,
Де острах ліг на серце пеленою.
Я вгору глянув і побачив схил,
Вже убраний у сонячне проміння,
Що надає людині свіжих сил.
Тоді помалу уляглось тремтіння,
Що не давало спокою мені
Всю ніч, коли блукав між страховиння.
Як той, хто у задишці голосній
На сушу вийшов, піною укритий,
І озирає вири навісні, -
Так і мій дух, не скінчивши летіти,
Зирнув назад і стежку оглядав,
Яка не дозволя нікому жити.
