Паша Броський / вірші 🌙
Мої вірші, думки, дати виступів
🦕 Для друзів @pasha_pishe
🥃 Поетичні вечори @ursus_poetry
📖 СУП @uapoetry
🏴☠️ Критика віршів @litflib і @tanok_salamandr
🩸 Донори крові @ursus_donor
🦕 Для друзів @pasha_pishe
🥃 Поетичні вечори @ursus_poetry
📖 СУП @uapoetry
🏴☠️ Критика віршів @litflib і @tanok_salamandr
🩸 Донори крові @ursus_donor
关联群组
订阅者
288
24 小时
1-0.3%一周
41.4%一个月
31.1%
引用指数
0
提及0频道上的转发0频道上的提及0
每帖平均覆盖率
570
12 小时4080%24 小时5700%48 小时7060%
参与率 (ER)
4.39%
转发7评论3反应15
覆盖率参与率 (ERR)
0%
24 小时0%一周
15.46%一个月0%
每则广告帖子的平均覆盖率
0
1 小时00%1 – 4 小时00%4 - 24 小时00%
"Паша Броський / вірші 🌙" 群组最新帖子
16.02.202522:05
❤️ ДІВЧИНА ІЗ ДОНЕЦЬКА
Боронь її Боже – дівчинку із Донецька.
Най зорі над нею сіяють - потужні ТЕЦи,
Най батько Сварог обіймає своїми вітрами,
Бо віра її міцна, наче в Далай-Лами...
Бо віра її непохитна – мов танк, сталева,
Мов кошеня, що виросте й стане левом.
Бо втратила все, що тільки втратити можна,
Бо пізно назад, бо вийнято меч із ножен...
Бо треба іти, якщо, звiсно, хочеш жити,
Бо всі негаразди – такий собі янголів шифр.
Ніщо не даремно, якщо докопатись до суті.
Життя часом сіль – так важко в нім бути цукром...
Але якщо чесно, вже заїб*лась втрачати,
Долі удари сильніші ударів Чака
Норріса. Тут зламається кожен...
Можна їй трошки щастя, Господи, можна?
Бо час утікає, зникає піском крізь пальці,
І серце вмирає, тьмяніє із часом кристал. Цей
Вимір жорстокий із ніжними та слабкими,
Келих із болем випустив з лап... Кинув...
На голови Сатана тим, хто живе по правді,
Хто не живе так – у слуги собі побрав тих,
Хто підставляє щоку – таких б'ють жорсткіше,
Годі тут сподіватися на щось інше...
Годі тут сподіватись на щось ліпше,
Допоки за нею їде небесний ліфт ще...
Вона стане сильнішою... Хіба у неї є вибір?
Пофіг, що бл*дських думок витанцьовує вихор...
Пофіг, що градами сльози вмивають землю,
Що злі язики автоматними чергами стелять...
Боронь її Боже, фею із Чорного міста,
Де, мов піраміди під Сонцем стоять террикони,
Де мороку море, де справедливості мізер,
І вдалечінь тікають блакитні вагони...
Вона за вагонами в небо, у край дитинства,
Яке продала за "Саммерсбі" й синій "Вінстон"...
У місто байдужих, туди, де каштани, де Шева...
Те, що нещасна, зовсiм не значить дешева...
Серед усмішок, що хочуть лиш крові та плоті,
Згадує тих, хто пішов, а також тепло тих,
Якi були поруч, коли затягало небо
Димами та пилом, коли розривались комети...
Коли гриміли громи, Перунові раті,
Ішли, щоби жити, ішли, щоби помирати...
Хтось стрiв там початок, а хтось знаходив кінець там...
Боронь її Боже, дівчинку із Донецька...
Паша Броський
Ілюстрація: Поліна Грозовська
Боронь її Боже – дівчинку із Донецька.
Най зорі над нею сіяють - потужні ТЕЦи,
Най батько Сварог обіймає своїми вітрами,
Бо віра її міцна, наче в Далай-Лами...
Бо віра її непохитна – мов танк, сталева,
Мов кошеня, що виросте й стане левом.
Бо втратила все, що тільки втратити можна,
Бо пізно назад, бо вийнято меч із ножен...
Бо треба іти, якщо, звiсно, хочеш жити,
Бо всі негаразди – такий собі янголів шифр.
Ніщо не даремно, якщо докопатись до суті.
Життя часом сіль – так важко в нім бути цукром...
Але якщо чесно, вже заїб*лась втрачати,
Долі удари сильніші ударів Чака
Норріса. Тут зламається кожен...
Можна їй трошки щастя, Господи, можна?
Бо час утікає, зникає піском крізь пальці,
І серце вмирає, тьмяніє із часом кристал. Цей
Вимір жорстокий із ніжними та слабкими,
Келих із болем випустив з лап... Кинув...
На голови Сатана тим, хто живе по правді,
Хто не живе так – у слуги собі побрав тих,
Хто підставляє щоку – таких б'ють жорсткіше,
Годі тут сподіватися на щось інше...
Годі тут сподіватись на щось ліпше,
Допоки за нею їде небесний ліфт ще...
Вона стане сильнішою... Хіба у неї є вибір?
Пофіг, що бл*дських думок витанцьовує вихор...
Пофіг, що градами сльози вмивають землю,
Що злі язики автоматними чергами стелять...
Боронь її Боже, фею із Чорного міста,
Де, мов піраміди під Сонцем стоять террикони,
Де мороку море, де справедливості мізер,
І вдалечінь тікають блакитні вагони...
Вона за вагонами в небо, у край дитинства,
Яке продала за "Саммерсбі" й синій "Вінстон"...
У місто байдужих, туди, де каштани, де Шева...
Те, що нещасна, зовсiм не значить дешева...
Серед усмішок, що хочуть лиш крові та плоті,
Згадує тих, хто пішов, а також тепло тих,
Якi були поруч, коли затягало небо
Димами та пилом, коли розривались комети...
Коли гриміли громи, Перунові раті,
Ішли, щоби жити, ішли, щоби помирати...
Хтось стрiв там початок, а хтось знаходив кінець там...
Боронь її Боже, дівчинку із Донецька...
Паша Броський
Ілюстрація: Поліна Грозовська
10.12.2018
12.02.202517:33
Ритми бачати змінили на алгоритми,
Навчилися не вбачати у цьому проблем.
Але не кричи, бо закенселять, треба мовчати...
Навколо одні членкині...
Забутий член...
Забуті Кобейни, Озборни й Вілле Вали,
Головне — конвенційна внєшка, слова, думки...
Вам тікток-блогери стільки гівна навливали,
Що в цьому гівні давно потонули ви...
Боїмося сказати хоч шось відмінне від маси,
Вся наша мудрість — затертих кліше набір,
Відтворюєш їх і: «Вау, ти такий класний!»
Ваші редфлеги — мій туалетний папір.
Нової епохи жме оцифрований чобіт,
Ще й цей ваш ШІ — взагалі ах*євший пацан!
Я стільки разів доказував: «Я НЕ РОБОТ!»
Шо, чесно кажучи, вже сумніваюся сам…
Паша Броський
Навчилися не вбачати у цьому проблем.
Але не кричи, бо закенселять, треба мовчати...
Навколо одні членкині...
Забутий член...
Забуті Кобейни, Озборни й Вілле Вали,
Головне — конвенційна внєшка, слова, думки...
Вам тікток-блогери стільки гівна навливали,
Що в цьому гівні давно потонули ви...
Боїмося сказати хоч шось відмінне від маси,
Вся наша мудрість — затертих кліше набір,
Відтворюєш їх і: «Вау, ти такий класний!»
Ваші редфлеги — мій туалетний папір.
Нової епохи жме оцифрований чобіт,
Ще й цей ваш ШІ — взагалі ах*євший пацан!
Я стільки разів доказував: «Я НЕ РОБОТ!»
Шо, чесно кажучи, вже сумніваюся сам…
Паша Броський
12.02.2025
09.10.202420:05
14.07.202413:19
👍 Вирішив по-приколу сам виконати своє завдання і накидав дещо швидкоруч:
Кажуть, Єва була створена із ребра.
Бородатий хірург взяв мачете і вирізав.
А тепеп вона книгу читає у світлі бра,
Мріє про мир і... скоріше вирости.
Натягає колготки і смутку сірого плащ,
Розміром десь плюс-мінус як два бронтозавра.
Вона любить Нірвану, Металіку і Detach
І більше не вірить в примарне щасливе завтра...
Це ж все було вже і буде ще безліч разів.
Втомлює душу цей безпощадний ребрендинг.
І це відчуття, ніби десь хтось украй ох*їв...
І передчуття відсутності хеппі-енду...
Паша Броський
* * *
Коротше, це не складно, просто ви ліниві жопки. 🙄
Кажуть, Єва була створена із ребра.
Бородатий хірург взяв мачете і вирізав.
А тепеп вона книгу читає у світлі бра,
Мріє про мир і... скоріше вирости.
Натягає колготки і смутку сірого плащ,
Розміром десь плюс-мінус як два бронтозавра.
Вона любить Нірвану, Металіку і Detach
І більше не вірить в примарне щасливе завтра...
Це ж все було вже і буде ще безліч разів.
Втомлює душу цей безпощадний ребрендинг.
І це відчуття, ніби десь хтось украй ох*їв...
І передчуття відсутності хеппі-енду...
Паша Броський
* * *
Коротше, це не складно, просто ви ліниві жопки. 🙄
记录
21.02.202523:59
289
订阅者09.10.202423:59
100
引用指数14.02.202500:02
606
每帖平均覆盖率26.02.202519:14
0
广告帖子的平均覆盖率12.10.202423:59
6.90%
ER13.02.202518:39
214.13%
ERR16.02.202522:05
❤️ ДІВЧИНА ІЗ ДОНЕЦЬКА
Боронь її Боже – дівчинку із Донецька.
Най зорі над нею сіяють - потужні ТЕЦи,
Най батько Сварог обіймає своїми вітрами,
Бо віра її міцна, наче в Далай-Лами...
Бо віра її непохитна – мов танк, сталева,
Мов кошеня, що виросте й стане левом.
Бо втратила все, що тільки втратити можна,
Бо пізно назад, бо вийнято меч із ножен...
Бо треба іти, якщо, звiсно, хочеш жити,
Бо всі негаразди – такий собі янголів шифр.
Ніщо не даремно, якщо докопатись до суті.
Життя часом сіль – так важко в нім бути цукром...
Але якщо чесно, вже заїб*лась втрачати,
Долі удари сильніші ударів Чака
Норріса. Тут зламається кожен...
Можна їй трошки щастя, Господи, можна?
Бо час утікає, зникає піском крізь пальці,
І серце вмирає, тьмяніє із часом кристал. Цей
Вимір жорстокий із ніжними та слабкими,
Келих із болем випустив з лап... Кинув...
На голови Сатана тим, хто живе по правді,
Хто не живе так – у слуги собі побрав тих,
Хто підставляє щоку – таких б'ють жорсткіше,
Годі тут сподіватися на щось інше...
Годі тут сподіватись на щось ліпше,
Допоки за нею їде небесний ліфт ще...
Вона стане сильнішою... Хіба у неї є вибір?
Пофіг, що бл*дських думок витанцьовує вихор...
Пофіг, що градами сльози вмивають землю,
Що злі язики автоматними чергами стелять...
Боронь її Боже, фею із Чорного міста,
Де, мов піраміди під Сонцем стоять террикони,
Де мороку море, де справедливості мізер,
І вдалечінь тікають блакитні вагони...
Вона за вагонами в небо, у край дитинства,
Яке продала за "Саммерсбі" й синій "Вінстон"...
У місто байдужих, туди, де каштани, де Шева...
Те, що нещасна, зовсiм не значить дешева...
Серед усмішок, що хочуть лиш крові та плоті,
Згадує тих, хто пішов, а також тепло тих,
Якi були поруч, коли затягало небо
Димами та пилом, коли розривались комети...
Коли гриміли громи, Перунові раті,
Ішли, щоби жити, ішли, щоби помирати...
Хтось стрiв там початок, а хтось знаходив кінець там...
Боронь її Боже, дівчинку із Донецька...
Паша Броський
Ілюстрація: Поліна Грозовська
Боронь її Боже – дівчинку із Донецька.
Най зорі над нею сіяють - потужні ТЕЦи,
Най батько Сварог обіймає своїми вітрами,
Бо віра її міцна, наче в Далай-Лами...
Бо віра її непохитна – мов танк, сталева,
Мов кошеня, що виросте й стане левом.
Бо втратила все, що тільки втратити можна,
Бо пізно назад, бо вийнято меч із ножен...
Бо треба іти, якщо, звiсно, хочеш жити,
Бо всі негаразди – такий собі янголів шифр.
Ніщо не даремно, якщо докопатись до суті.
Життя часом сіль – так важко в нім бути цукром...
Але якщо чесно, вже заїб*лась втрачати,
Долі удари сильніші ударів Чака
Норріса. Тут зламається кожен...
Можна їй трошки щастя, Господи, можна?
Бо час утікає, зникає піском крізь пальці,
І серце вмирає, тьмяніє із часом кристал. Цей
Вимір жорстокий із ніжними та слабкими,
Келих із болем випустив з лап... Кинув...
На голови Сатана тим, хто живе по правді,
Хто не живе так – у слуги собі побрав тих,
Хто підставляє щоку – таких б'ють жорсткіше,
Годі тут сподіватися на щось інше...
Годі тут сподіватись на щось ліпше,
Допоки за нею їде небесний ліфт ще...
Вона стане сильнішою... Хіба у неї є вибір?
Пофіг, що бл*дських думок витанцьовує вихор...
Пофіг, що градами сльози вмивають землю,
Що злі язики автоматними чергами стелять...
Боронь її Боже, фею із Чорного міста,
Де, мов піраміди під Сонцем стоять террикони,
Де мороку море, де справедливості мізер,
І вдалечінь тікають блакитні вагони...
Вона за вагонами в небо, у край дитинства,
Яке продала за "Саммерсбі" й синій "Вінстон"...
У місто байдужих, туди, де каштани, де Шева...
Те, що нещасна, зовсiм не значить дешева...
Серед усмішок, що хочуть лиш крові та плоті,
Згадує тих, хто пішов, а також тепло тих,
Якi були поруч, коли затягало небо
Димами та пилом, коли розривались комети...
Коли гриміли громи, Перунові раті,
Ішли, щоби жити, ішли, щоби помирати...
Хтось стрiв там початок, а хтось знаходив кінець там...
Боронь її Боже, дівчинку із Донецька...
Паша Броський
Ілюстрація: Поліна Грозовська
10.12.2018
频道变更历史
登录以解锁更多功能。