…Радуйся, Благодатна! Радуйся, непорочна, що народжує Нареченого світу, який перебував у вдівстві. Радуйся, Благодатна, що потопила в утробі материнській смерть; радуйся, одухотворений Божий храм; радуйся, житло, рівне за своєю ціною небу і землі; радуйся, розлоге вмістилище невмістимого єства. За такого становища Лікар приступає до немічних, тим, хто сидить у темряві, являється Сонце правди, тим, хто перебуває у скруті, – Якір і безпечна від морських хвиль Гавань, рабам, яких ненавидять непримиренно, народився Посол і союз миру, полонених відвідав Визволитель, схильним до нападу ворогів – міцний Покров невимовної радості й любові”. «Бо Він є мир наш» (Еф.2:14), – як каже божественний апостол, – мир, яким – о, якби ж нам безперестанку насолоджуватися, по благодаті самого Христа і Бога нашого, Якому слава на віки віків! Амінь.
"Невіруючий в Сина Божого вже осуджений" (Ін. 3:18). За що ж? За те, що, коли навкруги світло, він залишається в темряві через любов до неї. Тьмолюбство, ненависть до світла робить його всюди винним, навіть без визначення, в чому істина, бо в кого є ця щира любов до істини, того вона виведе з темряви омани і приведе до світла істини.
Приклад — св. ап. Павло. Він був щирий правдолюбець, усією душею відданий тому, що вважав істинним, без жодних інтересів. Тому, як тільки вказали йому істину не в тому, що він вважав істинним, він тієї самої хвилини покинув це старе, яке виявилося не істинним, і всім серцем приліпився до нового, відчутно доведеного істинним. Те ж саме буває і з усяким щирим правдолюбцем. Істина про Христа ясна як день: шукай і знайдеш. Допомога ж згори завжди готова щирому шукачеві. Тому, якщо хто залишається в темряві невір'я, той залишається тільки з любові до темряви, і за це вже осуджений.
"Отож покайтеся і наверніться, щоб очиститись від гріхів ваших, щоб настали часи втіхи від лиця Господа" (Діян.3:19-20). Так говорив св. апостол Петро іудеям, які розіп'яли Господа, втішаючи їх, що зробили це через незнання. Ми ж не через незнання розпинаємо в собі вдруге Господа гріхами своїми; але багатомилостивий і нас приймає, коли каємося і звертаємося до Нього від усього серця свого. Це і зробили ми у Великий піст. Всякий прибігав до Господа в сльозах каяття про гріхи свої, і що щиріше це робив, то сильніше відчував прохолоду помилування, що виходить від Господнього лиця, через руки та слово відпущення священника Божого.
Тепер що нам залишається робити? Берегтися від нових падінь, щоб знову не впасти в провину розпинання Господа. Апостол каже, що Господа Іісуса небо прийняло тільки до часу влаштування всього. Потім Він знову прийде і вчинить суд. Якими очима поглянуть на Нього ті, які пронизали Йому ребра! Але ж і нам доведеться стояти серед них, якщо перестанемо приносити плоди покаяння і повернемося на старе.
"Господь мій і Бог мій!" — вигукнув св. апостол Фома (Ін. 20:28). Чи відчуваєте, з якою силою вхопився він за Господа і як міцно тримає Його? Не міцніше тримає потопаючий дошку, на якій сподівається бути врятованим від утоплення. Додамо, що хто не має таким Господа для себе і себе у відношенні до Господа, той ще не вірує в Господа, як слід.
Ми кажемо: "Господь Спаситель", — маючи на увазі, що Він Спаситель усіх, а цей каже: "Господь Спаситель мій". Хто каже: "мій Спаситель", той відчуває своє спасіння, що виходить від Нього. Відчуттю ж спасіння суміжне відчуття пагуби, з якої витягнув спасенного Спаситель. Відчуття пагуби за природою життєлюбної людини, яка знає, що не може вона сама себе спасти, змушує шукати Спасителя. Коли знайде Його і відчує силу спасіння, що від Нього виходить, хапається за Нього міцно і відірватися від Нього не захоче, хоч би позбавляли її за це самого життя.
Такого роду події в духовному житті християнина не уявляються тільки розумом, а переживаються на ділі. Потім, як віра його, так і поєднання з Христом стають міцні, як життя або смерть. Такий тільки щиро гукає: "хто мене розлучить!" (Рим. 8:35).
Два в нас життя, тілесне і духовне. Дух наш ніби похований у плоті. Коли, оживши благодаттю Божою, почне він витягувати себе зі сполучення з плоттю і з'являтися в духовній чистоті своїй, тоді він воскресає або воскрешає себе частина за частиною. Коли ж він усього себе вирве з цієї сполуки, тоді виходить, як із труни, в оновленому житті, і, таким чином, дух стає сам по собі живим і дієвим; а труна плоті сама по собі мертва і недієва, хоча те й інше в одній і тій же особі. І ось таємниця того, що говорить апостол: "де Дух Господній, там свобода" (2 Кор. 3:17).
Це свобода від тління, що лежить на нетлінному дусі нашому, або від пристрастей, що розбещують єство наше. Цей дух, який вступив у свободу чад Божих, те саме, що привабливо розфарбований метелик, що випурхнув зі свого клубочка. Ось його райдужне забарвлення: "любов, радість, мир, довготерпіння, доброта, милосердя, віра, лагідність, стриманість" (Гал. 5:22-23).
Невже подібна краса досконалості не сильна збудити в нас змагання?
Є у святих отців похвала деяким особам, славним за християнським життям своїм, яка полягає в тому, що вони воскресли раніше загального воскресіння. У чому ж таємниця такого життя? У тому, що вони засвоїли собі характеристичні риси життя після воскресіння, як вони вказуються в слові Божому, і робили їх якісними в собі. Майбутнє життя постає як відчужене від усього плотського: там не одружуватимуться, не зазіхатимуть, не будуть там харчуватися мертвою їжею, а саме тіло сприймуть духовне.
Отже, хто живе відчужено від усього тілесного, той приймає в себе або відроджує в собі елементи майбутнього після воскресіння життя. Дійди до того, щоб у тобі завмерло все плотське, і станеш воскреслим до майбутнього воскресіння. Шлях до цього вказує апостол, коли каже: "чиніть по духу, і не будете виконувати пожадливого бажання плоті" (Гал. 5:16).
І засвідчує, що цим шляхом напевно можна досягти очікуваного: "той, хто сіє, — каже він, — у дух, від духа пожне життя вічне" (Гал. 6:8).
Благодійна праця тих, які здоровими міркуваннями розбивають хибну брехню, що нагромаджується проти істини Воскресіння. Читай і озброюйся цими міркуваннями; але водночас не лінуйся все більше і більше давати простору для входу в тебе сили Воскресіння Христового. Що більше будеш робити це, то більше будеш дихати повітрям Воскресіння, і тим безпечнішим ставатимеш від усіх стріл ворожих, спрямованих проти цієї істини.
Спитаєш, що ж для цього треба? Нічого особливого: будь тим, чим маєш ти бути за Завітом, у який вступив у Святому Хрещенні, яке є нашим воскресінням. Обплював ти сатану і всі справи його? — і продовжуй так себе тримати у ставленні до нього. Поєднався ти з Христом? — і будь з Ним.
Справи темряви і світла явні. Бігай одних і будь старанним до інших. Але роби це без усяких поступок, навіть найменших, щоб нормою життя твого було таке: немає спілкування світла з темрявою, Христа з веліаром.
Істину Воскресіння розум може доводити своїми міркуваннями на підставі Писання, і силу його доводів не може не визнати невіруючий, якщо не заглушене ще в ньому почуття істини. Віруючий же не потребує доказів, тому що Церква Божа сповнена світлом Воскресіння. Вірні й переконливі обидва ці покажчики істини.
Але проти міркувань розуму можуть народжуватися і зустрічатися протиріччя, і віра може бути піддана оскарженню і хитатися непорозуміннями і сумнівами, які приходять ззовні і виникають усередині. Чи немає неприступної огорожі для істини Воскресіння? Є. Це буде, коли сила Воскресіння, сприйнята ще в Хрещенні, почне дієво виявлятися у винищуванні розтління душі й тіла, запровадженні в них початків нового життя. Така людина буде ходити у світлі Воскресіння, і їй божевільним здасться кожен, хто говорить проти істини Воскресіння, як тому, хто ходить удень, той, хто каже, що ніби тепер ніч.
Тоді іудеї світло Воскресіння Христового зазіхали затьмарити легким туманом брехні: "учні... вкрали" (Мф. 28:13). Цю нікчемність легко було подолати, і істина восторжествувала. Але й досі ворог не перестає туманити перед Сонцем Воскресіння, сподіваючись затьмарити його. Ніхто нехай не бентежиться! Від батька брехні чого очікувати, крім брехні? Він багатьох зі своїх клевретів навчив цілі книги писати проти Воскресіння. Цей книжковий туман книжками і розсіяний. Не бери лихої книжки — і не затуманишся, а трапиться ненавмисно напасти на таку, візьми на протиотруту книжку добру, і освіжиш голову й серце.
Буває інший туман від ворога — в помислах. Але й цей негайно розсіється, як дим від вітру, від здорового розсуду християнського. Пройди розсудом усе, що відбулося, і побачиш ясно як день, що всьому цьому відбутися інакше не можна було, як силою Воскресіння Христового. Це переконання буде для тебе потім твердинею, встановившись на якій, легко станеш відбивати і вражати ворогів істини.
Звіщаючи про втілення Господа, ангел каже: "Радуйся, Благодатна!" (Лк. 1:28) — і, сповіщаючи пастирям про народження Христа Спасителя, теж говорить: "ось... благовіствую вам радість велику" (Лк. 2:10). Але, сповіщаючи жінкам про Воскресіння Господа, ангел говорить тільки: "Його немає тут, Він воскрес!" (Лк. 24:6; Мф. 28:6). Не додає "радійте", бо радість сама собою сповнить серце, як тільки прийде підтвердження, що воістину воскрес Господь. Тоді це підтвердження було відчутне: ангел підготував його, Господь явленням Своїм завершив. І радість була у всіх невичерпно повна!
Нині в нас церква, оселі й площі — все вбрано в одяг радості, і всі захоплюються загальним потоком радості. Але ти спонукай дещо думку свою відволіктися від зовнішнього і, зібравшись у серці, відтвори істину Воскресіння в усій широті, глибині й висоті її, щоб не зовні тільки бути таким, хто радіє, а й у собі самому носити дух радості, що виходить зсередини, як ключ світлої води, що б'є з надр землі.
Пасха, Господня Пасха! Від смерті до життя привів нас Господь Своїм Воскресінням. І ось Воскресіння це "ангели оспівують на небесах", побачивши світлість обожненого єства людського в визначеній йому славі в особі Господа Відкупителя, в образі Якого силою Воскресіння Його мали змінитися всі ті, хто щиро вірить у Нього, і ті, хто приліпляється до Нього всією душею.
Слава, Господи, преславному Воскресінню Твоєму! Ангели співають, радіючи разом з нами і передбачаючи поповнення сонму свого; нас же сподоби, Господи, Тебе, Воскреслого, чистим серцем славити, вбачаючи у Воскресінні Твоєму припинення тління, яке знущається над нами, насіння нового життя світлого та зорю майбутньої вічної слави, у яку Предтечею ввійшов Ти Воскресінням заради нас. Не людські тільки, але разом і ангельські мови не здатні пояснити невимовну Твою до нас милість, преславно Воскреслий Господи!
Господь спить у гробі тілом, душею ж зійшов Він у пекло і душам, що перебувають там, проповідував спасіння. Усі святі старозавітні були не в Раю, хоч і перебували у втішній вірі, що введені будуть туди, щойно прийде на землю Обіцяний, вірою в Якого жили вони. Його пришестя і там провістив Предтеча.
Коли ж зійшов Господь — усі, хто вірував, приліпилися до Нього і Ним піднесені до Раю. Але і цей Рай — тільки переддень справжнього Раю, що має відкритися після загального воскресіння і суду. У ньому і всі новозавітні святі, хоча блаженствують, але очікують ще більшого досконалішого блаженства в майбутньому віці, при новому небі та новій землі, коли буде Бог усім в усіх.
"[...] ми проповідуємо Христа розп'ятого, для іудеїв спокуса, а для еллінів безумство,
для самих же покликаних, іудеїв і еллінів, — Христа, Божу силу і Божу премудрість" (1 Кор. 1:23-24)
Яким чином траплялося, що деякі душі, незважаючи на цю гадану спокусу і це видиме безумство, проникали крізь цей непоказний покров і вбачали в суті проповіді спасительну силу і премудрість, це таємниця Божа. Святий Павло і не пояснює цього, а тільки свідчить, що так було. Так було це з душами, які вище він назвав спасенними, а тут назвав покликаними. Те й інше вказує на Боже обрання, і хоча, звісно, не без участі волі людської, однак так, що мудрість людська ніякої в цьому участі не мала.
І ось цим блаженним душам з іудеїв та еллінів, проповідь, що була для інших спокусою і безумством, представляла Божественну силу і Божественну премудрість. У такому сенсі прийнявши її, вони вірували і спасалися. По-справжньому вони переконувалися в цій силі і премудрості, коли в Хрещенні спогрібалися Розп'ятому Господу, і вкушали спасительність Хреста. Але все, що тут виходило, преображалося у вірі; і тому виходило, що в нього повірили.
"Тому-то, хто їстиме хліб цей або питиме чашу Господню недостойно, винний буде проти Тіла і Крові Господньої.
Хай же випробовує себе людина, і так хай їсть від хліба цього і п'є від чаші цієї" (1 Кор. 11:28).
Випробувати себе означає перевірити й уважно дослідити, чи гідний Святого Причастя. Але як тут говориться: "і так від хліба нехай їсть, і від чаші нехай п'є", то цим разом вказується, що як тільки знайдеш те, що перешкоджає причащанню, усунути те і виправити. Випробування тут означає гідне приготування. У чому воно? — В очищенні совісті. Принеси покаяння в гріхах, і поклади твердий намір наперед не грішити, а замість гріхів творити всяку доброчинність, і ти гідно готовий до Причастя. Святий Златоуст каже: "Головне благо в тому, щоб приступати до Тайн із чистою совістю".
Замовк Господь у середу і четвер до вечора, щоб у вечір цей вилитися промовою з учнями і до учнів, — промовою, подібної до якої нічого немає в усіх писаннях не тільки людських, а й Божих. Нині, за вказівкою Церкви, чуємо тільки з вуст Господа, щоб не заважали мазати Його миром, бо це служило Йому приготуванням до смерті. У Нього перед очима вже тільки смерть, — заключне таїнство Його пришестя на землю на спасіння наше.
Заглибимося і ми в споглядання цієї таємничої смерті, щоб витягти звідти добру надію спасіння для душ наших, обтяжених багатьма гріхами, які не знають, як знайти собі спокій від мук совісті, що прокинулася, і усвідомлення праведності суду Божого над нами, грізного та непідкупного.
