Трошки з запізненням, але відзначимо завершення третього року повномасштабної війни. Побажання лишаються незмінними - привітайте тих, хто дожив, та згадайте тих, хто ні.
Багато позавчора згадували перший день вторгнення, треба поділитися й історією від очільника Білої Варти:
В ніч з 23 на 24 я не спав, було якесь незрозуміле передчуття, переглянувши всі можливі новини і прикольні картинки - тупо оновлював ленту, доки близько 4-ї ранку не вистрибнуло "термінове звернення Путіна". Майже одночасно по Києву стало чутно вибухи.
Швидко повідомивши рідних, зв'язалися з побратимами і обговорили подальший план дій та місце зустрічі, після чого видихнув і з почуттям визначеності заснув до обіду - невиспаним помирати (а саме так оцінювали на той момент найбільш реальні перспективи) не хотілося.
Ближче до вечора зібрав речі, попрощався з близькими, та пішов до місця збору - пішки, бо транспорту, очевидно, не ходило.
По дорозі підібрав цікавого кадра, який дізнавшись що йду записуватися у військо "упав на хвіст" бо більше не знав куди податися - приїхав в Київ на заробітки, а війна все зірвала, грошей нема, житла нема - піду воювати. Вже пізніше виявилося що кількома тижнями раніше він тільки відкинувся з в'язниці і взагалі жив за схемою украв-випив-в тюрму, але то стане відомо лише коли почнуть приводити в порядок документи, на відміну від його наркозалежності - це помітили впродовж тижня.
Ще весело було потім дізнаватися, що деякі люди довгий час вважали наче ми ліпші друзі і ледь не в одній камері сиділи - бо я ж його привів.
Повертаючись до нашого збору... Біла Варта готувалася до можливої ескалації, та явно не на рівні великих організацій, десь на рівні ОП і Генштабу - результат вийшов схожий. Частина людей не дісталася до точки і приєдналася до найближчого формування, інша частина - прийшла в різний час й усі рівномірно розподілилися по одному в різні роти.
Потім був захоплюючий квест "переведися в підрозділ до побратима швидше ніж його підрозділ розвалиться або він переведеться ще кудись" довжиною в майже два роки. Особистий рекорд - двоє наших одночасно в одному взводі.
Та це все було потім. Спершу - діставшись до точки мені вдалося таки зарахуватися до лав 130го батальйону ТРО - буквально вскочив в останній вагон, моя група була останньою коли брали всіх без розбору, після - тільки з бойовим досвідом, або хоча б строковою. Прийшов би на півгодини пізніше - вже б розвернули назад. Все ще не шкодую що встиг, озираючись назад - все склалося найкраще як могло статися виходячи з обставин.
Багато знайомі докоряли - дарма не закінчив вищу з кафедрою, був би одразу лейтенантом, але і за те не шкодую - прийшовши вже офіцером не отримав би того солдатського досвіду, та й офіцера хорошого так би не вийшло.
Але після ДМБ все ж першим ділом піду до ВУЗу з вк, наступну заварушку вже треба зустрічати з хоч одним ромбиком.
І знову до першого дня... В якості ВЛК папірець що "відчуваю себе придатним", слідом видали новенький автомат з коробочки (щоправда, вже без штикножа), зате зі всратим підсумком на 4 магазини з одного боку на поясі, і звання старшого солдата разом з посадою старшого стрільця - за гарне прізвище (був у списку наступним після того хто мав молодшого сержанта і отримав комвіда - тоді так посади розподілялися).
А далі - присяга в підвалі адміністрації, перший бій, перші втрати (від дружнього вогню), Київ, Харків, Донбас...
Згадуючи ті перші місяці в голові крутиться лише одна думка - як же це було охуєнно. Атмосфера єдності і морального підйому, коли "не поїдеш на бойові" вважалося найгіршим покаранням, коли на куражі робили неможливе, коли рвалися вперед і не було й думки скаржитися на незручності чи місяць без ротації...
Наступного разу ми все зробимо краще. І це "охуєнно" не закінчиться до самої справжньої перемоги.
Принаймні я докладу всіх зусиль щоб так воно і вийшло.
Честь маю. Друг Хаос.
Фото з перших +-5 днів. Так, на початку я реально носив цю всрату каску часів ДСВ - що знайшов те й начепив. Через пару тижнів видали вже більш менш нормальну
@bila_varta
