мітров_fm || тексти || воєнний стан. поезія, критика, культура; ґонзо-нотатки з фронту
30.01.202518:28
цю йобнуту кішку що сере у хаті й дивиться злими очима пацани притягли з бойових знайшли на завалі в Долині а може в Довгенькому не пам’ятаю йобнута кішка біла із чорними плямами сере у хаті дивиться так наче ми росіяни пацани на завалі будинку знайшли у Довгенькому чи у Долині не пам’ятаю йобнута кішка сере у хаті дивиться злими очима наче це я вбив її бабку наче це я гради пускав по селу не боїться нікого йобнута кішка з чорними злими очима пацани притягли із Долини а може з Довгенького біла із чорними плямами чи навпаки чорна із білими плямами й чорними злими очима так наче ми росіяни так наче ми привалили бабу будинком у Довгенькому чи у Долині де жодного цілого дому й нема чого їсти пацани притягли з бойових цю йобнуту кішку що сере у хаті й нема на те ради йобнуту кішку яка не боїться нічого й нікого йобнуту кішку білу із чорними плямами чи навпаки чорну із білими плямами йобнуту кішку що дивиться чорними злими очима так наче ми росіяни так наче це ми гради пускали по їхніх будинках наче це ми кидали фаби наче це ми вбили бабу наче це ми завалили наче навмисно частково в Долині а може в Довгенькому де жодного цілого дому й нема чого їсти наче це ми завалили частково не всю так щоб кішка могла харчуватись мертвою бабою поки пацани не притягнуть на базу срати у хаті й дивитися чорними злими очима йобнута кішка як тебе звати
19.11.202417:04
в у л и ц ю к р о к а м и м і р я є
ніч в респіраторі
замотавши обличчя шаликом
крадешся кривим тротуаром
з-поміж якого трава
проросла в листопаді
щоб захворіти й загинути
в листопаді
ніч в листопаді
вулицю кроками міряє
на білій китайці
сліди
її
і твої
19.11.2020
ніч в респіраторі
замотавши обличчя шаликом
крадешся кривим тротуаром
з-поміж якого трава
проросла в листопаді
щоб захворіти й загинути
в листопаді
ніч в листопаді
вулицю кроками міряє
на білій китайці
сліди
її
і твої
19.11.2020
12.11.202416:34
ще одна важлива книжка
21.10.202411:28
а ц е – с т р і л е ц ь Г а н с
до війни – зубний технік і ювелір
його цивільні навички стали в нагоді
коли ми заселилися в одну з порожніх хат
у щойно звільненому селі Харківської області
і там – у цій хаті – у пачці з-під цигарок –
у цій хаті де – до нас – ніхто не курив –
так сказали сусіди – і більше нічого не сказали –
жменю зубних коронок – разом із зубами
тоді стрілець Ганс –
до війни – зубний технік і ювелір –
назвав індивідуальний двозначний номер кожного зуба
кожен зуб для наочності притулив до власної щелепи
продіагностував усі наявні зубні захворювання
і на додачу визначив матеріал коронок
нержавійка – сухо констатував він – тому й залишили –
і додав емоційно – підари
спливає дощем листопад
розмоклі дороги
кусають за ноги
втомлені як
листопад
21.10.2022
до війни – зубний технік і ювелір
його цивільні навички стали в нагоді
коли ми заселилися в одну з порожніх хат
у щойно звільненому селі Харківської області
і там – у цій хаті – у пачці з-під цигарок –
у цій хаті де – до нас – ніхто не курив –
так сказали сусіди – і більше нічого не сказали –
жменю зубних коронок – разом із зубами
тоді стрілець Ганс –
до війни – зубний технік і ювелір –
назвав індивідуальний двозначний номер кожного зуба
кожен зуб для наочності притулив до власної щелепи
продіагностував усі наявні зубні захворювання
і на додачу визначив матеріал коронок
нержавійка – сухо констатував він – тому й залишили –
і додав емоційно – підари
спливає дощем листопад
розмоклі дороги
кусають за ноги
втомлені як
листопад
21.10.2022
11.10.202412:05
п і с н я
коли сплю й коли – ні
у тилу й на війні
чую - дзвінко співає
священне ім'я
срібний птах
мертвий друг
промовляє з могили
зазираючи в очі мені
священне ім'я
пісня моя -
сумна й життєствердна водночас
ховає священне ім'я
в візерунках рядків
окоп чи могила
вишита в пам'яті хрестиком
доля солдатська
розшита хрестами й могилами
квітне священне ім'я
скаче священне ім'я
на вустах
у пелюстках опалих
пісня солдатська
вишита хрестиком
сумна й життєствердна водночас
у зів'ялих солдатів
священне ім'я на вустах
рідна земля
розшита хрестами й могилами
срібні дзвіночки цвітуть
йменням священним твоїм
у пелюстках
зів'ялих солдатів
візерунок священного імені
у вишивці пісні солдатської
буду слухати зараз
і потім
коли закінчиться
якщо
закінчиться
слухатиму
і потому
не оглухну від залпів
великокаліберних спогадів
не згорю у вугіллі облич
у нафті очей не втоплюся
не застигну в бурштині плачу
німим безіменним метеликом
що прилетів
на світло
окопної
свічки
коли сплю й коли – ні
у тилу й на війні
чую - дзвінко співає
священне ім'я
срібний птах
мертвий друг
промовляє з могили
зазираючи в очі мені
священне ім'я
пісня моя -
сумна й життєствердна водночас
ховає священне ім'я
в візерунках рядків
окоп чи могила
вишита в пам'яті хрестиком
доля солдатська
розшита хрестами й могилами
квітне священне ім'я
скаче священне ім'я
на вустах
у пелюстках опалих
пісня солдатська
вишита хрестиком
сумна й життєствердна водночас
у зів'ялих солдатів
священне ім'я на вустах
рідна земля
розшита хрестами й могилами
срібні дзвіночки цвітуть
йменням священним твоїм
у пелюстках
зів'ялих солдатів
візерунок священного імені
у вишивці пісні солдатської
буду слухати зараз
і потім
коли закінчиться
якщо
закінчиться
слухатиму
і потому
не оглухну від залпів
великокаліберних спогадів
не згорю у вугіллі облич
у нафті очей не втоплюся
не застигну в бурштині плачу
німим безіменним метеликом
що прилетів
на світло
окопної
свічки
10.10.202410:05
сподіваюся, Оксана Стефанівна не писала про війну
30.01.202516:26
а потім ти йдеш з магазина з прозорим кульком біляшів дуже смачних свіжих і теплих звертаєш з дороги на стежку ідеш повз хати і повз те що від них залишилось і раптом чорний трилапий собака охороняє будинок охороняє руїни охороняє білий фасад за яким порожнеча охороняє знелюднений дім чорний трилапий собака гарчить намагається кинутись не виходить куди ти стрибнеш на трьох лапах чорний сміливий собако а потім сідаєш на камінь навпроти будинку і бачиш у вікнах притрушене попелом небо і тихо аби не почули а хто тут почує плач випускаєш з очей на окраїні міста Лиман а потім дістаєш із кулька біляша навпіл ламаєш і кидаєш долі чорний трилапий собака з недовірою дивиться чує найобку були вже одні як згадаю здригнуся чорний трилапий собако не бійся я свій скуштуй біляша це із того магаза на розі дуже смачні завжди свіжі і теплі як вдома як вдома як вдома як вдома як вдома як вдома як вдома як?
19.11.202410:57
с в о я л ю д и н а
Від мене пішла дружина — і, здається, я не знайду кращого приводу нарешті розпочати цю злоїбучу книжку. Сьогодні я ще нічого не вживав (окрім трави), але дорогою до АТБ відчуваю раптовий приплив натхнення. Я купую двушку фанти, багет, пачку цигарок і кілька стіків кави. Повертаючись, кидаю косий погляд на маленьку стікляшку під будинком, де надзвичайно ласкава продавчиня відпускає військовим алкоголь; ні, сьогодні я не питиму; принаймні, до вечора; ввечері, можливо, я буду в Києві, можливо, в Будинку кіно фліртувати з барменшами, куштуючи по черзі все, що в них є — але це буде ввечері можливо. Зараз важливо завчасно не нахуяритись й зберегти цей настрій. Блюзовий настрій. Настрій нарешті писати.
Від мене пішла дружина. Вона у Німеччині. Я у війську. Я став нестерпним. Я перестав давати їй те, чого вона потребує, на що заслуговує. Їй потрібно, щоб я боровся за неї. Кожен день боровся. А я не можу — в мене немає на це сил. Я, як то кажуть, «не в ресурсі». Я за себе не можу поборотися. Мені давно потрібно в лікарню, а я тягну кота за яйця.
А їй так багато потрібно. Я не міг. Я замкнувся в собі. Я дуже ображав її цим. Але я нічого не міг удіяти. Ну то й нехай. Ввечері, якщо пощастить, будуть барменші в Будинку кіно; а поки — писати.
Війна руйнує не лише будинки. Війна руйнує зв’язки, ламає людські взаємини. Від мене пішла дружина. Я всім кажу, що ми розсталися — але глибоко в душі розумію, що це вона від мене пішла. А я не став її тримати. Не став боротись. Замкнувся в собі. Видихнув із полегшенням. А потім до мене в Київ приїхала М. Але краще про все по порядку.
Трясця, порядок порушено з самого початку. А ще я не у війську. Ну тобто формально я у війську: я числюся у військовій частині, ношу піксель, інколи навіть дозволяю собі позерський мультикам — але я вже давно не воюю. Я прямую з фантою й багетом повз бронзового Ольжича в розчахнутому плащі, що дивиться прямо на мене з протилежного боку вулиці; повз мого Ольжича — поета, археолога, незламного борця за українську незалежність; повз стікляшку під будинком, де молода й ласкава продавчиня відпускає нам бухло без жодного слова — і це її особистий жест підтримки ЗСУ; але сьогодні я не питиму — принаймні, до вечора; я прямую до нашої квартири за адресою вулиця Перемоги, 32. Місто Житомир. Я весь час повертаюся в цю квартиру.
З цього я хотів почати книгу. Але від мене пішла дружина.
Вчора в пабі Оксана запитала мене, чи мені погано. Я чесно відповів — ні.
Мені все одно.
Ми зустрілися біля Михайлівського собору — це вже стало нашою традицією. Житомирська стометрівка, як завжди, була заповнена людьми й вогнями. Оксана запізнювалася, а я безупинно курив і розглядав статую митрополита Огієнка біля входу до храму. Коли вона прийшла, ми обійнялися і я сказав, що мені вже перехотілося гуляти — холод стояв собачий, і тому вона повинна обрати для нас заклад.
Оксана не розчарувала. Бар був дуже атмосферний. Ми влаштувалися за стійкою й замовили напої. Я пив віскі. Вона — сидр. Як це круто — мати в різних містах людей, які можуть підказати гарний бар. Цією думкою я поділився з Оксаною, підіймаючи келих. Круто мати в різних містах «своїх людей»; так, Оксана — це «моя людина в Житомирі».
Оксана — відома житомирська поетка й дизайнерка. Колись вона жила в Києві, але з повномасштабкою перебралася до рідного міста. Тут вона народила чудову маленьку доньку, якій я вже встиг сподобатись. Її чоловік — артилерист, у Житомирі буває рідко. Я ж, коли мені зовсім паскудно, пишу Оксані й забиваю стрілку. Вона завжди радо погоджується. Ми зустрічаємося біля Михайлівського та йдемо гуляти — або одразу в бар; перемиваємо кістки знайомим, шакалимо знайомих ухилянтів, згадуємо молодість — наше літературне покоління, кращі представники якого зараз у війську — а дехто вже навіть встиг повернутися з війни в бусику з сумним написом. Ми п’ємо й говоримо. Пляшки й склянки блищать у теплій напівтемряві бару. Я не можу на неї надивитись. Ми живемо. Тут і зараз.
Вона ніби читає мої думки. Вона говорить, що знання примножує не лише скорботу. Мислячі люди, а тим паче люди культури
Від мене пішла дружина — і, здається, я не знайду кращого приводу нарешті розпочати цю злоїбучу книжку. Сьогодні я ще нічого не вживав (окрім трави), але дорогою до АТБ відчуваю раптовий приплив натхнення. Я купую двушку фанти, багет, пачку цигарок і кілька стіків кави. Повертаючись, кидаю косий погляд на маленьку стікляшку під будинком, де надзвичайно ласкава продавчиня відпускає військовим алкоголь; ні, сьогодні я не питиму; принаймні, до вечора; ввечері, можливо, я буду в Києві, можливо, в Будинку кіно фліртувати з барменшами, куштуючи по черзі все, що в них є — але це буде ввечері можливо. Зараз важливо завчасно не нахуяритись й зберегти цей настрій. Блюзовий настрій. Настрій нарешті писати.
Від мене пішла дружина. Вона у Німеччині. Я у війську. Я став нестерпним. Я перестав давати їй те, чого вона потребує, на що заслуговує. Їй потрібно, щоб я боровся за неї. Кожен день боровся. А я не можу — в мене немає на це сил. Я, як то кажуть, «не в ресурсі». Я за себе не можу поборотися. Мені давно потрібно в лікарню, а я тягну кота за яйця.
А їй так багато потрібно. Я не міг. Я замкнувся в собі. Я дуже ображав її цим. Але я нічого не міг удіяти. Ну то й нехай. Ввечері, якщо пощастить, будуть барменші в Будинку кіно; а поки — писати.
Війна руйнує не лише будинки. Війна руйнує зв’язки, ламає людські взаємини. Від мене пішла дружина. Я всім кажу, що ми розсталися — але глибоко в душі розумію, що це вона від мене пішла. А я не став її тримати. Не став боротись. Замкнувся в собі. Видихнув із полегшенням. А потім до мене в Київ приїхала М. Але краще про все по порядку.
Трясця, порядок порушено з самого початку. А ще я не у війську. Ну тобто формально я у війську: я числюся у військовій частині, ношу піксель, інколи навіть дозволяю собі позерський мультикам — але я вже давно не воюю. Я прямую з фантою й багетом повз бронзового Ольжича в розчахнутому плащі, що дивиться прямо на мене з протилежного боку вулиці; повз мого Ольжича — поета, археолога, незламного борця за українську незалежність; повз стікляшку під будинком, де молода й ласкава продавчиня відпускає нам бухло без жодного слова — і це її особистий жест підтримки ЗСУ; але сьогодні я не питиму — принаймні, до вечора; я прямую до нашої квартири за адресою вулиця Перемоги, 32. Місто Житомир. Я весь час повертаюся в цю квартиру.
З цього я хотів почати книгу. Але від мене пішла дружина.
Вчора в пабі Оксана запитала мене, чи мені погано. Я чесно відповів — ні.
Мені все одно.
Ми зустрілися біля Михайлівського собору — це вже стало нашою традицією. Житомирська стометрівка, як завжди, була заповнена людьми й вогнями. Оксана запізнювалася, а я безупинно курив і розглядав статую митрополита Огієнка біля входу до храму. Коли вона прийшла, ми обійнялися і я сказав, що мені вже перехотілося гуляти — холод стояв собачий, і тому вона повинна обрати для нас заклад.
Оксана не розчарувала. Бар був дуже атмосферний. Ми влаштувалися за стійкою й замовили напої. Я пив віскі. Вона — сидр. Як це круто — мати в різних містах людей, які можуть підказати гарний бар. Цією думкою я поділився з Оксаною, підіймаючи келих. Круто мати в різних містах «своїх людей»; так, Оксана — це «моя людина в Житомирі».
Оксана — відома житомирська поетка й дизайнерка. Колись вона жила в Києві, але з повномасштабкою перебралася до рідного міста. Тут вона народила чудову маленьку доньку, якій я вже встиг сподобатись. Її чоловік — артилерист, у Житомирі буває рідко. Я ж, коли мені зовсім паскудно, пишу Оксані й забиваю стрілку. Вона завжди радо погоджується. Ми зустрічаємося біля Михайлівського та йдемо гуляти — або одразу в бар; перемиваємо кістки знайомим, шакалимо знайомих ухилянтів, згадуємо молодість — наше літературне покоління, кращі представники якого зараз у війську — а дехто вже навіть встиг повернутися з війни в бусику з сумним написом. Ми п’ємо й говоримо. Пляшки й склянки блищать у теплій напівтемряві бару. Я не можу на неї надивитись. Ми живемо. Тут і зараз.
Вона ніби читає мої думки. Вона говорить, що знання примножує не лише скорботу. Мислячі люди, а тим паче люди культури
08.11.202413:02
Львівська гастроль Ігоря Мітрова Приєднуйтесь
9 листопада
Локація ФРАНКО
13:00 — У ВІЙНІ НІЧОГО НЕ РИМУЄТЬСЯ
Поетичні читання
Анатолій Дністровий
Марина Пономаренко
Ігор Мітров
9 листопада
Локація АНТОНИЧ
15:00 — ПОЕТИЧНА РОТАЦІЯ
Ігор Мітров
Ірина Бобик
Павло Вишебаба
Микола Кулініч
Модераторка – Тетяна Пилипець
10 листопада
Локація ШЕВЧЕНКО
13:00 — КАМІННЯ, ЦВЯХИ І НАБОЇ
Юлія Мусаковська, Ігор Мітров
Музичний супровід – Один Ашім (Норвегія)
Земля поетів
хай несеться і вдається
9 листопада
Локація ФРАНКО
13:00 — У ВІЙНІ НІЧОГО НЕ РИМУЄТЬСЯ
Поетичні читання
Анатолій Дністровий
Марина Пономаренко
Ігор Мітров
9 листопада
Локація АНТОНИЧ
15:00 — ПОЕТИЧНА РОТАЦІЯ
Ігор Мітров
Ірина Бобик
Павло Вишебаба
Микола Кулініч
Модераторка – Тетяна Пилипець
10 листопада
Локація ШЕВЧЕНКО
13:00 — КАМІННЯ, ЦВЯХИ І НАБОЇ
Юлія Мусаковська, Ігор Мітров
Музичний супровід – Один Ашім (Норвегія)
Земля поетів
хай несеться і вдається
14.10.202415:31
м и р о с л и в ц ь о м у п о л і у з а т і н к у ц и х к о л о с к і в
напивалися сонця й тепла з розмальованих чаш
ми у червні літали як вітер в налитих хлібах
ми у серпні босоніж гуляли в колючій стерні
напивались любові з рожевих і збуджених вуст
а тепер ми понуро йдемо по безплідній землі
наші втомлені очі темнішають ніби зерно
що цієї весни не змогло прорости колоском
вигоряє волосся на сонці
висихає на сонці сльоза
ми йдемо не лишаючи сліду
ми йдемо не лишаючи сліз
ми йдемо залишивши вогонь
вогонь - це наш батько і син
самі собі діти - йдемо
самі собі житимемо
самі помремо
самі себе
спалимо
і закопаємо
самі себе
забудемо
всі
все
забудуть
і з н о в у
н і ч о г о
н е б у д е
амінь
напивалися сонця й тепла з розмальованих чаш
ми у червні літали як вітер в налитих хлібах
ми у серпні босоніж гуляли в колючій стерні
напивались любові з рожевих і збуджених вуст
а тепер ми понуро йдемо по безплідній землі
наші втомлені очі темнішають ніби зерно
що цієї весни не змогло прорости колоском
вигоряє волосся на сонці
висихає на сонці сльоза
ми йдемо не лишаючи сліду
ми йдемо не лишаючи сліз
ми йдемо залишивши вогонь
вогонь - це наш батько і син
самі собі діти - йдемо
самі собі житимемо
самі помремо
самі себе
спалимо
і закопаємо
самі себе
забудемо
всі
все
забудуть
і з н о в у
н і ч о г о
н е б у д е
амінь
11.10.202411:49
п р о ґ р е с и в н и й с о ц і я л і з м
білі вуглики жевріють нявчанням -
зуби кошеняти в колисці з пилу
чорні нігті робітників -
закопчені монетки -
котячі оченята -
ворота в Єрусалим
вантажівка зі спасителем за кермом промайнула крізь усі КПП
чорний дим валить із плямистого котячого носа
у чорній пащі робітники ховаються від палючого липневого сонця -
у них перекур -
сидять на м'якому
курять твердо й машинально
їхні чорні руки -
колиски для папірос без фільтру
під їхніми довгими нігтями живе пил
і проґресивний соціялізм
спиною кошеняти курсують електрички набиті блохами
обличчя робітників -
сірий степ -
невисока рослинність
пересохлі водойми очей
а коли висохнуть усі водойми на землі
і в тріщинах сірого степу свистітимуть протяги
ми вийдемо з нашої колиски
чорної котячої пащі
і широке поле див
власними нігтями засіємо
білі вуглики жевріють нявчанням -
зуби кошеняти в колисці з пилу
чорні нігті робітників -
закопчені монетки -
котячі оченята -
ворота в Єрусалим
вантажівка зі спасителем за кермом промайнула крізь усі КПП
чорний дим валить із плямистого котячого носа
у чорній пащі робітники ховаються від палючого липневого сонця -
у них перекур -
сидять на м'якому
курять твердо й машинально
їхні чорні руки -
колиски для папірос без фільтру
під їхніми довгими нігтями живе пил
і проґресивний соціялізм
спиною кошеняти курсують електрички набиті блохами
обличчя робітників -
сірий степ -
невисока рослинність
пересохлі водойми очей
а коли висохнуть усі водойми на землі
і в тріщинах сірого степу свистітимуть протяги
ми вийдемо з нашої колиски
чорної котячої пащі
і широке поле див
власними нігтями засіємо
09.10.202409:50
тиждень страждань за літературною нобелівкою для України оголошую відкритим
25.01.202511:48
без зайвих слів:
Валіко Василівна Коробкадзе потрібні гроші на фарш для дронів.
якихось 10к.
колись ви кидали мені й більше, я добре пам'ятаю і дякую.
гайда, хто скільки може
https://send.monobank.ua/jar/4URXwsbY7y
Валіко Василівна Коробкадзе потрібні гроші на фарш для дронів.
якихось 10к.
колись ви кидали мені й більше, я добре пам'ятаю і дякую.
гайда, хто скільки може
https://send.monobank.ua/jar/4URXwsbY7y
19.11.202410:57
Мислячі люди, а тим паче люди культури гостріше відчувають красу деяких моментів життя. Літературність і кінематографічність. Гостріше відчувають щастя. Грає музика. Війна десь далеко. Оксана замовляє рибу в клярі; каже, що це популярна японська закуска. Я відламую пальцями шматок із тарілки Оксани, куштую й замовляю ще одну порцію. Риба тане в роті й легко ковтається. Поки гарний настрій, треба щось кинути в топку — потім я себе просто не змушу. Оксана всміхається — принаймні, ти щось поїв; принаймні, за це я спокійна. У мене майже ніколи немає апетиту. Я їм лише тоді, коли в мене темніє в очах; за останній рік я схуд на п’ятнадцять кілограмів.
Перед виходом вона порадила мені скуштувати тутешній портвейн. Справжній портвейн, а не ракетне паливо, яке я літрами заливав у себе в молодості. Завдяки Оксані я у свої тридцять три вперше спробував справжній портвейн — густий і пекучий, із яскравим кизиловим присмаком; портвейн, що його не намагаєшся якомога швидше проковтнути й упоротись, а тримаєш у роті, намагаєшся познайомитися ближче з цим суворим і водночас ніжним алкоголем, поки він грайливо припікає твої смакові рецептори; і присмак кизилу на якийсь час переносять тебе додому, де ти кизил ненавидів, а тепер чомусь раптом полюбив.
Круто мати в Житомирі людину, яка розчохлить тебе по бухлу. «Свою людину»
#щось_нове
Перед виходом вона порадила мені скуштувати тутешній портвейн. Справжній портвейн, а не ракетне паливо, яке я літрами заливав у себе в молодості. Завдяки Оксані я у свої тридцять три вперше спробував справжній портвейн — густий і пекучий, із яскравим кизиловим присмаком; портвейн, що його не намагаєшся якомога швидше проковтнути й упоротись, а тримаєш у роті, намагаєшся познайомитися ближче з цим суворим і водночас ніжним алкоголем, поки він грайливо припікає твої смакові рецептори; і присмак кизилу на якийсь час переносять тебе додому, де ти кизил ненавидів, а тепер чомусь раптом полюбив.
Круто мати в Житомирі людину, яка розчохлить тебе по бухлу. «Свою людину»
#щось_нове
28.10.202414:21
якщо чесно, то мені зараз украй важко усвідомлювати той факт, що колись я писав вірші російською мовою.
вам, либонь, і поготів.
якби ті тексти були людиною, вони були б наташею влащєнко.
а тепер неперевершений розйоб від Катерини Моли.
"іноді бачу якісь свої старі тексти російською, і це таке уйобіщє, якщо б ці тексти були людиною, вони були би гаріком корогодскім. Чому мені раніше ніхто не сказав перейти на українську? Ми мали всі це зробити в 1991. Не мова, а покруч. Смішне і одночасно страхітливе уйобіще, франкінштейн на шарнірах, зібрана з шаблонів та зітхань нефункціональна поєбєнь. Уявіть скільки років ми всі працювали на цю мову - створювали нові сенси російською, множили ці текти, хороші, погані, купували ці книжки, дивились фільми, роздмухуючи вогонь, в якому зараз палаємо. Ми. Самі.
Абсолютно неможливо серйозно сприймати людину, яка продовжує говорити російською. Навіть не через естетичне несприйняття чи політичні підозри. Просто людина не зрозуміла базових речей, хулі її слухати. Це все одно що говорити з пласкоземельцем про те як влаштовано світ. - А що ви скажете про ядро Землі? - Ядра нема, ядро вигадали масони, щоб змусити нас купувати компаси.
Ми маємо всі просто прийняти той факт, що російська мова - ознака розумової відсталості. І відповідно ставитися до носіїв цієї хуйні, бо саме воно, на жаль, скінчиться не завтра."
вам, либонь, і поготів.
якби ті тексти були людиною, вони були б наташею влащєнко.
а тепер неперевершений розйоб від Катерини Моли.
"іноді бачу якісь свої старі тексти російською, і це таке уйобіщє, якщо б ці тексти були людиною, вони були би гаріком корогодскім. Чому мені раніше ніхто не сказав перейти на українську? Ми мали всі це зробити в 1991. Не мова, а покруч. Смішне і одночасно страхітливе уйобіще, франкінштейн на шарнірах, зібрана з шаблонів та зітхань нефункціональна поєбєнь. Уявіть скільки років ми всі працювали на цю мову - створювали нові сенси російською, множили ці текти, хороші, погані, купували ці книжки, дивились фільми, роздмухуючи вогонь, в якому зараз палаємо. Ми. Самі.
Абсолютно неможливо серйозно сприймати людину, яка продовжує говорити російською. Навіть не через естетичне несприйняття чи політичні підозри. Просто людина не зрозуміла базових речей, хулі її слухати. Це все одно що говорити з пласкоземельцем про те як влаштовано світ. - А що ви скажете про ядро Землі? - Ядра нема, ядро вигадали масони, щоб змусити нас купувати компаси.
Ми маємо всі просто прийняти той факт, що російська мова - ознака розумової відсталості. І відповідно ставитися до носіїв цієї хуйні, бо саме воно, на жаль, скінчиться не завтра."
14.10.202412:30
с ь о г о д н і л и ш а й м о с я в д о м а
блідий ніби радість
дощ починається
хтось нагорі
дмухнув на кульбабу води
сідай поруч мене
будемо слухати дощ
блідий ніби смерть
у відрі на столі
роздивляйся уважно
кожну пелюстку
жовтневої зливи
дивися на мене
крізь лінзи краплин
за чисту монету сприймай
про тебе усі мої сни
про тебе усі мої дні
дешеві прозорі монети
дешеві прозорі зіниці
жбурляй на хорошу погоду
прозорі та чисті думки
холодне насіння дощу
літо минуло
а ми
чомусь
ні
сьогодні
чомусь
ч о м у
м и
д о с і
т у т
блідий ніби радість
дощ починається
хтось нагорі
дмухнув на кульбабу води
сідай поруч мене
будемо слухати дощ
блідий ніби смерть
у відрі на столі
роздивляйся уважно
кожну пелюстку
жовтневої зливи
дивися на мене
крізь лінзи краплин
за чисту монету сприймай
про тебе усі мої сни
про тебе усі мої дні
дешеві прозорі монети
дешеві прозорі зіниці
жбурляй на хорошу погоду
прозорі та чисті думки
холодне насіння дощу
літо минуло
а ми
чомусь
ні
сьогодні
чомусь
ч о м у
м и
д о с і
т у т
10.10.202415:46
його дуже часто рубали на дрова
спочатку було боляче
а потім він звик і змирився
принаймні думав він
мені буде тепло
хоч десь думав він
мені буде тепло
хоч комусь думав він
біля мене буде тепло03.09.202412:44
л і т е р а т у р н а к о н к у р е н ц і я
у відборі на Варшавську літературну резиденцію
зі стипендією вісімсот сорок злотих на тиждень
мене залишили за бортом Оксана Забужко й Остап Сливинський
вони поїхали в Польщу
а я залишився в Києві
у фіналі конкурсу поезії про Крим
із призовим фондом у кілька тисяч гривень
переміг Олег Коцарев
це означає що я програв
називаймо речі своїми іменами
Нобелівську премію з літератури
сума якої згідно з українською вікіпедією
становить десять мільйонів шведських крон
присудили американській поетці Луїзі Ґлік
а я знову пролетів
хоча може це якраз і на краще
не уявляю про що б я говорив у нобелівській промові
у чому сенс літератури
навіщо ми пишемо вірші
запитав учора у фб один молодий поет
імені якого я не називатиму з етичних міркувань
а потім у мене на дні народження
напився й вивергнув із себе всю свою поезію
але я не про те
якось одна юна філологиня
надіслала мені фотку своїх цицьок
а я ту фотку за кілька днів до того вже бачив
юна філологиня спершу надіслала її іншому молодому поету
який зовсім не по-лицарськи мені вихвалявся
його імені я теж не називатиму
з етичних міркувань
надіслала свої цицьки
спочатку йому
а вже потім - мені
ось що таке
літературна конкуренція
а можливо
це навіть
і сенс
03.09.2021
у відборі на Варшавську літературну резиденцію
зі стипендією вісімсот сорок злотих на тиждень
мене залишили за бортом Оксана Забужко й Остап Сливинський
вони поїхали в Польщу
а я залишився в Києві
у фіналі конкурсу поезії про Крим
із призовим фондом у кілька тисяч гривень
переміг Олег Коцарев
це означає що я програв
називаймо речі своїми іменами
Нобелівську премію з літератури
сума якої згідно з українською вікіпедією
становить десять мільйонів шведських крон
присудили американській поетці Луїзі Ґлік
а я знову пролетів
хоча може це якраз і на краще
не уявляю про що б я говорив у нобелівській промові
у чому сенс літератури
навіщо ми пишемо вірші
запитав учора у фб один молодий поет
імені якого я не називатиму з етичних міркувань
а потім у мене на дні народження
напився й вивергнув із себе всю свою поезію
але я не про те
якось одна юна філологиня
надіслала мені фотку своїх цицьок
а я ту фотку за кілька днів до того вже бачив
юна філологиня спершу надіслала її іншому молодому поету
який зовсім не по-лицарськи мені вихвалявся
його імені я теж не називатиму
з етичних міркувань
надіслала свої цицьки
спочатку йому
а вже потім - мені
ось що таке
літературна конкуренція
а можливо
це навіть
і сенс
03.09.2021
20.11.202413:19
9 5
зазвичай їм на руки
сідають птахи
та буває й таке
що під поглядом пильним
ворожої пташки
посеред лісу завмруть
стануть деревами
в кожного
птах у гіллі
а буває й таке
що птахи
накликаючи дощ
дуже низько літають
тоді птахорукі
воду ховають у крилах
а рух
у ногах
20.11.2022
#загально_національна
зазвичай їм на руки
сідають птахи
та буває й таке
що під поглядом пильним
ворожої пташки
посеред лісу завмруть
стануть деревами
в кожного
птах у гіллі
а буває й таке
що птахи
накликаючи дощ
дуже низько літають
тоді птахорукі
воду ховають у крилах
а рух
у ногах
20.11.2022
#загально_національна
18.11.202411:36
їбанув ґонзо-колонку про "Землю поетів".
там кілька важливих лінків, тож наполегливо раджу всім читати й поширювати.
правопис авторський
https://tyzhden.ua/zemlia-poetiv-zvuchaty-shchob-tryvaty/?fbclid=IwY2xjawGoArlleHRuA2FlbQIxMQABHe12ZcoajBW8JTXsQCE9Qtb1TF4m2WPbQBXvE2BQh2MgclZTKH5jFFs84g_aem_rx1gmwmxy4vOQIwni3XVyg
там кілька важливих лінків, тож наполегливо раджу всім читати й поширювати.
правопис авторський
https://tyzhden.ua/zemlia-poetiv-zvuchaty-shchob-tryvaty/?fbclid=IwY2xjawGoArlleHRuA2FlbQIxMQABHe12ZcoajBW8JTXsQCE9Qtb1TF4m2WPbQBXvE2BQh2MgclZTKH5jFFs84g_aem_rx1gmwmxy4vOQIwni3XVyg
26.10.202412:20
о г о л е н н я п р и й о м у
блядь Мітров як ти вмієш говорити
ну я ж письменник зай
архітектор блядь
людських душ
культурна блядь
інтеліґенція
у мене язик підвішаний
їй нема чого заперечити
після минулої ночі
ти знаєш зай
Ragapop Гордості вечір
Париж бруківка бульвару Монпарнас
моя рука на її оголеній сідниці
імпресіоністичні жовтогарячі вогні
вдалині стирчить Ейфелева вежа
я такий красивий в українському пікселі
гуляю нічним Парижем
не думаючи про комендантську годину
француженки кидають бісики
неначе гранати ф-1
вона всміхається й дивиться
на рожевий ґудзик світанку
її сідниця вкривається сиротами
така осінь холодна
опалення досі не увімкнене
моє обличчя в її чорному кучерявому волоссі
таке волосся було в мого першого київського кохання
я писав про це волосся жахливі вірші
ніби її волосся це кучерява річка
якою я пливу долаючи пороги
до нашого з нею спільного щастя
я зариваюся обличчям у її волосся
я вдихаю життя
з ароматом кокосу й манго
моя рука на її сідниці
сироти розбігаються врізнобіч
це новий день зай
рожевий ґудзик
на дев'яту годину
а в старому ми закопали Тараса
на Курщині загинув
автостопщик
письменник
воював у дев'яносто п'ятій
вибачте я мусив
про нього написати
блядь Мітров як ти вмієш говорити
ну я ж письменник зай
архітектор блядь
людських душ
культурна блядь
інтеліґенція
у мене язик підвішаний
їй нема чого заперечити
після минулої ночі
ти знаєш зай
Ragapop Гордості вечір
Париж бруківка бульвару Монпарнас
моя рука на її оголеній сідниці
імпресіоністичні жовтогарячі вогні
вдалині стирчить Ейфелева вежа
я такий красивий в українському пікселі
гуляю нічним Парижем
не думаючи про комендантську годину
француженки кидають бісики
неначе гранати ф-1
вона всміхається й дивиться
на рожевий ґудзик світанку
її сідниця вкривається сиротами
така осінь холодна
опалення досі не увімкнене
моє обличчя в її чорному кучерявому волоссі
таке волосся було в мого першого київського кохання
я писав про це волосся жахливі вірші
ніби її волосся це кучерява річка
якою я пливу долаючи пороги
до нашого з нею спільного щастя
я зариваюся обличчям у її волосся
я вдихаю життя
з ароматом кокосу й манго
моя рука на її сідниці
сироти розбігаються врізнобіч
це новий день зай
рожевий ґудзик
на дев'яту годину
а в старому ми закопали Тараса
на Курщині загинув
автостопщик
письменник
воював у дев'яносто п'ятій
вибачте я мусив
про нього написати
11.10.202415:14
в і т е р х и т а є т о п о л і
тополі шумлять
спить старшина
місяць так близько
що можна дістати рукою
місяць у кратерах
місяць розстріляний
місяцю вибач
сховай мене місяцю
у вирві глибокій
на темному боці
щоб не побачили
і не забрали
притруси мене місяцю
пилом сріблястим
пилом снодійним
накресли дорогу
до виходу
тополі шумлять
спить старшина
місяць так близько
що можна дістати рукою
місяць у кратерах
місяць розстріляний
місяцю вибач
сховай мене місяцю
у вирві глибокій
на темному боці
щоб не побачили
і не забрали
притруси мене місяцю
пилом сріблястим
пилом снодійним
накресли дорогу
до виходу
10.10.202415:13
у нього не було ані рук ані ніг
він був простою річкою
і ніхто не знав де його витоки
він і сам не знав
у ньому жили риби й жаби
з його очей ріс очерет
все життя він шукав море
щоб з'єднатися з ним
але не знаходив
і врешті-решт висох
про нього згадали лише
через запах мертвої риби
з його пересохлого дна15.06.202402:09
ще одна класна книжка виходить.
видавництво Білка відкрило передзамовлення на альманах переможців і фіналістів Конкурсу воєнної поезії пам'яті Гліба Бабіча та Конкурсу воєнної короткої прози.
є в цьому альманасі й мої тексти.
їх там аж до непристойності багато, але я не скаржуся - навпаки тішуся, що живуть своїм життям, розлітаються по різних альманахах і антологіях, самотужки шукаючи шлях до читача - не чекають, поки в мене дійдуть руки зібрати їх під однією палітуркою.
та й без мене в цій книжці є кого почитати: там і Кривцов, і Пузік, і Лазуткін, і Мулік - це лише ті, кого сходу згадав.
велика честь опинитися в такому товаристві.
замовляйте й читайте - це справді важливі тексти.
https://www.belkabook.com/product/almanakh-2022/?fbclid=IwZXh0bgNhZW0CMTEAAR2wi6cE9CvyuBnZywn72a22xGdOSwB026IIAOjs65rdjEp2hhavLV8eI1M_aem_AUYRbEfar1IQaG5lrTsUPueuh0CfHT7XGNPdvNbVbX50_CToLPUM52RYVMvtgsnWWHAzv3HvMacint0TiI2qAfkd
видавництво Білка відкрило передзамовлення на альманах переможців і фіналістів Конкурсу воєнної поезії пам'яті Гліба Бабіча та Конкурсу воєнної короткої прози.
є в цьому альманасі й мої тексти.
їх там аж до непристойності багато, але я не скаржуся - навпаки тішуся, що живуть своїм життям, розлітаються по різних альманахах і антологіях, самотужки шукаючи шлях до читача - не чекають, поки в мене дійдуть руки зібрати їх під однією палітуркою.
та й без мене в цій книжці є кого почитати: там і Кривцов, і Пузік, і Лазуткін, і Мулік - це лише ті, кого сходу згадав.
велика честь опинитися в такому товаристві.
замовляйте й читайте - це справді важливі тексти.
https://www.belkabook.com/product/almanakh-2022/?fbclid=IwZXh0bgNhZW0CMTEAAR2wi6cE9CvyuBnZywn72a22xGdOSwB026IIAOjs65rdjEp2hhavLV8eI1M_aem_AUYRbEfar1IQaG5lrTsUPueuh0CfHT7XGNPdvNbVbX50_CToLPUM52RYVMvtgsnWWHAzv3HvMacint0TiI2qAfkd
Ko'rsatilgan 1 - 24 dan 25
Ko'proq funksiyalarni ochish uchun tizimga kiring.