Тато завжди стукав друкарською машинкою, ходив в костюмах і носив чорний таємничий портфель з кодовими замками. Що там було? Куплені на останні гроші книги, статті в районку, якісь старі фото надіслані діаспорою? Можливо рукопис, який він так і не встиг дописати.
Тато розбився в ДТП, коли я був в 9 класі.
//У хустині і своєму отому "вічному светрі" баба Василина. Вона завжди сиділа на лавиці перед хатою, сушила яблука і груші, відганяла ос і прожила таке довге життя, що і сама здавалася мені вічною.
Робила прекрасний вишняк і завжди давала кишенькові гроші, які довго розмотувала з квітчастої хустини.
Я досі пам'ятаю як пахло в неї в хаті, якого кольору і структури була та лавиця. Отак закрию очі і ніби чую під пальцями сухі з потрісканою фарбою дошки.
Дуже не любила коли мене кликали Стьопою і говорила: "то так москалі кажуть". Мене Стьопа і досі ніхто не називає.
///Далі татів брат Кузьма, якого також вже немає. Був прекрасним чудовим столяром, який з дерева міг зробити будь-що - від вікон і дверей до воза і дитячої колиски.
Мав величезну силу. Я вже якось писав, що одного разу розлютився, схопив за роги корову і повалив її догори ногами.
Але при тому все життя прислуговував паламарем в нашій старій церкві і був надзвичайно добрим.
Я коли приїжджав зі Львова, то він завжди мене перепиняв і розпитував як я і "чи не бідую там". А я завжди біг-летів, не мав ніколи часу.
А тепер і ніхто не спитає бідую я чи ні.
////З деревиною у руках прадід Кузьма. Прадід, який в часи темної скрути і тотального злидарства на селі наважився поїхати на заробітки до Канади.
Заробив грошей і збудував першу в селі двоповерхову хату.
Потім у 1951-му, за підтримку УПА, москалі все село вивезли, а хату розікрали і зруйнували.
З селом зробили щось подібне, як зараз з Бучею. Коли люди повернулися за якийсь час додому, то воно стояло могильною пусткою - завалені хати, порожні мовчазні скрині, засипані криниці.
