Про "новий анімізм" та джайнську логіку
Традиційно, у класичній європейській науці XIX століття (зокрема у працях Едварда Тайлора), анімізм розглядався як рання форма релігійної свідомості — вірування в те, що природа населена душами. Проте зусиллями антропологів кінця ХХ — початку ХХІ століття це уявлення зазнало суттєвої переоцінки. Анімізм почали трактувати не як архаїчну або примітивну віру, а як повноцінну онтологію — систему уявлень про природу буття, в якій суб’єктність і здатність до взаємодії притаманна не лише людині, а й тваринам, рослинам, горам, річкам, духам та іншим складовим світу.
Цей підхід, умовно названий «новим анімізмом», постає не як релігійне вчення, а як онтологічна альтернатива західному натуралізму, в межах якого агентність та здатність до знання зосереджені виключно в людині. Новий анімізм натомість пропонує модель інтерсуб’єктивного буття, де суб’єктність не є унікальною властивістю людини, а розподілена по світу як взаємна здатність до реагування, взаємодії та впливу. Якщо співставити цю онтологічну концепцію з індійською філософською традицією — зокрема з джайнською логікою — виникає несподівано продуктивна перспектива.
Анека́нтавада (санскр. anekāntavāda, «вчення про багатосторонність») стверджує, що жодне явище не може бути пізнане повністю з однієї точки зору. У новому анімізмі закладено схоже припущення: жодна істота не має повного доступу до буття; кожен світ виникає у взаємодії, є реляційним і перспективним. Таким чином, новий анімізм як онтологія узгоджується з анекантавадою тим, що обидві визнають множинність істин та заперечують існування єдиного, привілейованого погляду на реальність.
Система джайнської семикратної логіки (saptabhaṅgī nyāya) дозволяє водночас утримувати суперечливі судження, не зводячи одне до іншого. У цьому ключі твердження «дерево є живим суб’єктом» може бути осмислене так:
Syād asti — «З певної точки зору, це є»: дерево є живим суб’єктом — так вважають екологічна етика, шаманізм, філософія «Я–Ти» Бубера, де дерево постає як співрозмовник.
Syād nāsti — «З певної точки зору, це не є»: дерево не є живим суб’єктом — у межах механістичного біологізму воно вважається об’єктом без самосвідомості.
Syād asti ca nāsti ca — «З певної точки зору, це і є, і не є»: дерево і є, і не є живим суб’єктом — згідно з емерджентною онтологією, суб’єктність може виникати на межі відносин, але не є сталою властивістю.
Syād avaktavyaḥ — «З певної точки зору, це невимовне»: неможливо висловити, чи дерево є живим суб’єктом — через нечіткість понять «життя», «суб’єкт» та межу між ними.
Syād asti ca avaktavyaḥ — «З певної точки зору, це є і невимовне»: дерево є живим суб’єктом і це невимовно — у містичній чи поетичній перспективі, де суб’єктність інтуїтивно переживається, але не піддається визначенню.
Syād nāsti ca avaktavyaḥ — «З певної точки зору, це не є і невимовне»: дерево не є живим суб’єктом і це невимовно — в межовому досвіді сприйняття, де воно поводиться як об’єкт, але не відчувається як цілком «неживе».
Syād asti ca nāsti ca avaktavyaḥ — «З певної точки зору, це і є, і не є, і є невимовним»: дерево є, не є і є невимовним як живий суб’єкт — у парадоксальній конфігурації, що визнає множинність рівнів істини, неможливість остаточного висловлення й необхідність співбуття з іншим поза категоріями.
У джайнізмі вся жива матерія — джіва (санскр. jīva), тобто жива, свідома субстанція або душа, що є носієм досвіду, знання, наміру й кармічної відповідальності. Їй властива свідомість, хоч і в різному ступені. Звідси випливає головний моральний принцип джайнізму — ахімса (ненасильство), тобто невчинення шкоди будь-якому живому. У новому анімізмі також закладено онтологічну етику: якщо дерева, річки чи тварини — це суб’єкти, то ставитися до них як до безмовних речей є етично неприйнятно. Отже, онтологічна рівність усіх форм буття, визнання їх суб’єктності та моральної цінності — це те, що об’єднує ці дві концептуальні системи.
