Зазвичай, коли незнайомі люди, що надають послуги, чи щось продають, звертаються до мене російською, я не вдаю, що не розумію, просто відповідаю українською, тоді вони або переходять, або ні, від цього залежить, чи повернуся я до сервісу, але йду здебільшого мовчки.
Сьогодні щось раптом сталося, і я не змовчала. Якась пані підходила до людей на вулиці, запрошувала на якусь презентацію з подарунками. Хтось вівся, хтось відморожувався, тоді вона до нас:
— Здравствуйтє!
Я їй:
— Даруйте, пані, а якою це мовою?
— Адєсскаю, па-адєсскі я гаварю.
— Щиро перепрошую, не розумію.
— Ну вот і плохо, что нє розумієтє, це якась дурна хвороба по-вашому.
— О, ну одужуйте, пані, щиро зичу якнайшвидше і без ускладнень.
***
Ось такий вийшов гнітючий діалог. Досі внутрішньо доводжу собі, що мала право отак із незнайомою людиною на важкій неприємній роботі.
Це не спроба стати в позу й вивищитися над російськомовними. І дехто з друзів, і чого там, дитина цією мовою послуговуються (тут уже нікому, крім самої себе я не дорікатиму). І з близькими це не так болісно. А от сторонні, які, до того ж, намагаються мені щось запропонувати, виводять з рівноваги
