Мир сегодня с "Юрий Подоляка"

Труха⚡️Україна

Переглянути

Николаевский Ванёк

Переглянути

Мир сегодня с "Юрий Подоляка"

Переглянути

Труха⚡️Україна

Переглянути

Николаевский Ванёк

Переглянути

СТОЇК 🇺🇦

Громадянин, змушений стати військовим.
Пропагую цінності: мудрість, мужність, справедливість, поміркованість💪🏻
Моя думка. Мій шлях. Мій досвід.
Зв'язок - https://t.me/Stoic176
Посилання на канал - https://t.me/diaryofstoic

Рейтинг TGlist

ТипПублічний

Верифікація

Не верифікований

Довіреність

Не надійний

РозташуванняУкраїна

МоваІнша

Дата створення каналуКвіт 25, 2025

Додано до TGlist

Жовт 24, 2024

Я власник каналу

Історія змін

Прикріплена група

Чат СТОЇК 🇺🇦

Статистика Телеграм-каналу СТОЇК 🇺🇦

Детальніше

Підписників

9 068

24 год.

9-0.1%Тиждень

43-0.5%Місяць

349-3.7%

Індекс цитування

100

Згадок1Репостів на каналах0Згадок на каналах1

Середнє охоплення 1 допису

1 802

12 год.1 4010%24 год.1 8020%48 год.2 076

5.6%

Залученість (ER)

17.81%

Репостів8Коментарів5Реакцій313

Залученість за охопленням (ERR)

19.85%

24 год.0%Тиждень

0.47%Місяць

0.71%

Охоплення 1 рекл. допису

1 794

1 год.59833.33%1 – 4 год.1086.02%4 - 24 год.1 08860.65%

Детальніше

Під'єднайте нашого бота до каналу і дізнайтеся стать аудиторії цього каналу.

Всього дописів за 24 години

2

Динаміка

Останні публікації в групі "СТОЇК 🇺🇦"

Всі дописи

29.04.202509:54

Нутро людини

В інтернеті натрапляв на схожі відео і раніше читав, хто перший провів цей есперемент. Це була сербська художниця Марина Абрамович, яка в 1974 році в Неаполі на виставці поклала 72 предмети від пір’я до ножа і пістолета.

На протязі 6 годин з художницею кожна людина могла робити все, що забажає.

Спочатку всі соромились, а згодом люди почали себе вести вільніше і жорстокіше. Дійшло до того, що з художниці зрізали лезом одяг і почали різати тіло.

Експеримент закінчився на тому, що однин чоловік приставив пістолет до жінки і охорона закладу зупинила все.

Художниця згадує:

“Спочатку глядачі дуже хотіли зі мною пограти. Потім вони ставали все агресивнішими, це були шість годин справжнього жаху. Вони відрізали мені волосся, встромляли в тіло шипи троянд, різали шкіру на шиї, а потім наклеїли пластир на рану.

Після шостої години перформансу я зі сльозами на очах гола пішла у бік глядачів, через що вони буквально вибігли з кімнати, бо зрозуміли, що я «ожила» — перестала бути їхньою іграшкою і почала сама керувати своїм тілом.

Я пам’ятаю, що, прийшовши в готель цього вечора і подивившись на себе в дзеркало, я виявила у себе пасмо сивого волосся.

Ця робота розкриває щось жахливе про людство. Вона показує, як швидко людина може завдати тобі біль за сприятливих обставин.

Вона показує, як легко знеособити людину, яка не пручається, яка не захищає себе. Вона показує, що якщо створити відповідні обставини, більшість «нормальних» людей, очевидно, можуть стати дуже жорстокими…”

Я скажу, що потрібно бути сміливим, щоб піти на таке. Це стосується не тільки Марини Абрамович, а й людей, які повторювали таке після неї.

Цей експеримент розносить повністю поняття, що ми цивілізоване суспільство, бо як тільки будуть сприятливі умови, людина себе обов’язково покаже, хто вона є насправді.

Що в кожного в голові, той те і робить. Хтось допомагає, а хтось знущається.

Я думав, що б зробив, якби на таке натрапив. Взяв би все, що з собою ці "есперементатори" принесли і викинув би на смітник. Щоб ніхто не міг завдати шкоди чи принизити цих людей після мене.

Щоб зробили б ви? Чи правильно роблять інші люди? Чому люди стають жорстокими, коли немає покарання? Чи, може, це і є справжня людська природа?

Підписатись
Банка каналу https://send.monobank.ua/jar/65bCY2pJEi
Pay Pal stoic8254@gmail.com

28.04.202516:51

Перша відпустка

До першої відпустки я пробув в армії вісім з половиною місяців, і в листопаді 2022 це сталось🔥Першу свою відпустку, напевно, не забуде ніхто. З яким поривом всі їхали додому, щоб побачити своїх рідних!

Передісторія.

Одного разу, їхавши з бойового завдання, командир роти спитав одного з побратимів, чи хоче він поїхати на тиждень на курси по медицині. І додав, що туди треба дві людини з кожного взводу.

Побратим сказав, що в нього бажання туди їхати немає (на все, що йому пропонують - він каже: «та ну на хер😁» (я казав, що йому треба міняти позивний на «Танунахер», він спочатку відмовляється, а потім все таки робить).

Я збоку сиджку і думаю:

«То поїду я, зміню трохи обстановку».
І сказав командиру, що в мене є бажання поїхати. Як тільки Танунахер це почув, відразу і в нього виявилось бажання їхати🤣

Пізніше він казав: «
Як тільки ти проявив намір їхати я подумав, що тут не так? Бо ти просто так нічого не робиш🤣

Я йому сказав, що хотів просто обстановку змінити😆

Курс тривав 5 днів.

Це було поєднання приємного з корисним.

Там була їдальня (готували дуже добре, і на той час вже на ній були знайомі побратими яких знав раніше і можна було попросити добавки) і не треба було самому щось готувати. Це був просто подарунок долі: сніданок, обід, вечеря.

Що ще потрібно для солдата, щоб відпочити? Нас навчали медицині, але мені важко не було. Їдальня все компенсувала. Всюди потрібно знаходити плюси😂

Проходить пару днів.

Зустрів головного сержанта роти і йдемо на обід.
-Стоїк, ти в неділю їдеш у відпустку.
-А що це так? – я спочатку не зрозумів і не повірив😳
-Васька циган пішов в сзч, він мав йти у відпустку, місце вільне, то вирішили, що йдеш ти.

Тут до мене потроху доперло, яке щастя мені потрапило в руки. Потроху почались розпускатись крила. Вже і сонце почало світити світліше, настрій краще, люди привітніші😇

З Танунахером домовився, що на хату я повертатись не буду і поїду відразу у відпустку. Він мої речі та зброю завезе без мене.

Дзвонить мені командир відділення:
-Ти коли назад, щоб речі зібрати?
-Я відразу їду у відпустку.
-То що тобі передати?
-Нічого не треба, все моє при мені.
Наступного дня дзвонить ще командир взводу(я з ним їхав у відпустку):
-Які речі тобі взяти?
-Шеф, нічого не треба. – відповідаю.

Коли зрозумів, що їду у відпустку, я вже все продумав наперед, що і як буде, речі їдуть в одну сторону, а я в другу😀

Настав день отримання відпускного листа.
Приїхав командир взводу, потім ми в стройову. І як же ж без того, що треба було ще почекати😱

І тут барабанний дріб! Я отримую відпускного листа і на важкому люксі виходжу зі стройової і до машини😎

Вже нічого не могло мене зупинити. Всередині такі відчуття свободи, що просто не передати словами. Все стало в таких яскравих фарбах, що раніше такого навіть уявити не міг.

Моє відношення повеселило хлопців в той час, що я без зайвих заморочок просто поїхав у відпустку.

Треба було ще виїжджати окольними шляхами, бо всі мости були перебиті, але то були вже дрібниці. Я їхав в першу відпустку…

Підписатись
#мояісторія
Банка каналу https://send.monobank.ua/jar/65bCY2pJEi

26.04.202515:41

Недавно випадково підловив момент, коли Мара балдіє😂

Оце життя, я розумію, в моменті😃

Шви після операції вже позаживали. Живе собі без турбот і проблем. Стоїть вже на балансі нашої хати і регулярно, як і всім, раз в тиждень вона отримує пайку харчів☺️

Є ще коти, ходять регулярно до нас в "столовку", якщо так буде то і вони скоро будуть на балансі, а так поки ще тільки прикомандировані😁

Хтось в коментарях писав раніше, що коти яйця їдять. Я перевірив. Їсть так, що аж за вухами "тріщить"😂ніколи такого не знав.

25.04.202516:39

Питання від підписника: Як підтримати військового, у цивільному житті?

Актуальне і доречне питання в наш час.
Суспільство має стереотип, що воїн може брати мотивацію, силу просто з повітря. Хто б що не казав, військові також люди і потребують підтримки рідних, друзів та суспільства загалом.

Звідки беруться сили? 🤔

Якраз в дрібницях, на які не зважають. Це добре слово, дотримання того, що сказав (тримання свого слова), допомога будь-якого формату, щоб полегшити військовому службу чи вирішення справ (Якщо у відпустці або вже демобілізувався)

«І так все ясно» - хтось може скаже, але чому ж тоді мало хто це робить? Всі обгородили себе бронею, як військові так і цивільні люди, аби не зробили їм боляче і грають ці ролі. І не йдуть на поступки навіть в дрібницях.

Почну з того, що заважає нам розуміти один одного:

⏺️Впертість – кожен вважає, що самий розумний і знає як жити в цьому світі. Питань немає, але ми живемо в цьому світі не самі і маємо спілкуватись та ладнати один з одним. Не багато людей прислухаються до інших.
⏺️Егоїзм – людині притаманно думати, що її проблеми більші за інших. І що світ обертається навколо людини, а не навпаки.
⏺️Неосвіченість – в нас один з найбільших показників людей з вищою освітою в Європі, може й в світі (не знаю). Але чи всі ці люди вникають в проблематику того, що відбувається? Але для того, щоб мати навичку вникати в суть проблеми - не обов’язково мати вищу освіту, потрібно мати намір вирішити проблему і терпіння.

Вважається так, що закінчивши університет, вже навчатись не потрібно. Це найбільший самообман, в який людина може себе завести. Через неосвіченість корінь всіх наших проблем.

Як підтримати військового чи ветерана на практиці?

✅Усвідомлення, що ваші проблеми не найглобальніші в країні чи світі. Світ існував до нас і буде існувати після нас. Прийміть той факт, що проблеми військових завжди набагато більші ніж ваші в тилу. Це факт і прийміть це як данність. Відсутність світла - це не проблема, можна адаптуватись.

✅Не вступайте в конфлікт по дрібницям. Це стосується всіх. Тут впертість себе проявляє найбільше. Якщо можна уникнути конфлікту, уникніть його, потім собі ще дякую скажете. Розвивайте стриманість.

✅Не знецінюйте військових і те, що вони роблять. Подякуйте за службу. Не говоріть про договорняки, зраду, для чого це все, за що воюєте?(для того, щоб цивільні люди спали спокійно наскільки це можливо і уникнули безпосереднього тягаря війни) і схожі теми.

✅Сприймайте військових як рівних, а не людей, які вам щось зобов’язані.

✅Не жахайтесь, коли йде брудний і втомлений військовий, краще підійдіть і запитайте, чим можете допомогти. (Якщо це аватар, то зверніться до відповідних органів і не судіть по одному всю армію)

✅Підвезіть військового, який їде автостопом, додому у відпустку. Не закривайте на це очі.

Світ не крутиться навколо нас, а ми крутимось навколо нього.

Військові взяли на себе найбільший тягар:

☝🏻Ризикують здоров’ям і життям
☝🏻В них відсутня можливість бути з сім’єю,
☝🏻Вони не можуть будувати кар’єру в цивільному житті
☝🏻Вони мають обмеження вільного пересування
І багато іншого.

Цивільні люди це все мають і приймають як належне. Слава Богу, що люди можуть собі дозволити все це. За це і боремось, щоб народ жив гідно, але знайте цьому ціну!

Не уникайте проблем, не закривайте очі, допомагайте військовим чим можете, навіть добре слово надає сили продовжувати боротьбу.

І саме головне!

Ніколи не знецінюйте військових та нашу службу! І себе також не знецінюйте! НЕ ПОРІВНЮЙТЕ СЕБЕ З ВІЙСЬКОВИМИ, що ви недостатньо робите, ми захищаємо, а ви допомагаєте і підтримуєте. Кожен зайнятий своїм ділом.

Як ви підтримуєте військових? Чим допомагаєте?

Підписатись
Банка каналу https://send.monobank.ua/jar/65bCY2pJEi

25.04.202512:51

Всім доброго дня!

З банки каналу було знято 7469 грн

Закупили:

✅Теплобар'єр для облаштування позицій
✅Будівельні скоби для стягування колод
✅Армований скотч
✅Дві пачки цвяхів для пневмопістолета

Зі скобами зараз ситуація вже краща. Вчора волонтери прислали 250 скоб. Є вже невеликий запас.

Всім дякую за підтримку і допомогу🙏🏻

Чеки тут.

24.04.202514:31

Звіт по останньому збору.

Придбали всі речі, які були зазначені крім бустерів. Переглянули список і було прийнято рішення їх придбати восени перед зимою, тоді вони будуть більш потрібні ніж зараз.

Відремонтували турбіну на машині і на залишок коштів відремонтувати ще одну машину Т5. Для цієї машини раніше були надані деталі волонтерами, ми заплатили за роботу.

Коштів вистачило впритик. Залишок по збору - 11 грн, їх закинули на банку каналу.

Дякую всім, хто долучився до збору. Кожен ваш донат є цінним для мого підрозділу.

Всі чеки тут.

24.04.202507:48

Пам’ятай про смерть

Останні дні нічого не писав. Не мав часу.
Минулого тижня загинув мій побратим з позивним «Яра». Їздив з іншими побратимами на похорон, щоб попрощатись.

Він пройшов перші роки АТО, пішов добровольцем з перших днів повномасштабного вторгнення. Проходив службу в 1 окремій бригаді ТРО ім. Івана Богуна в розвідувальній роті на посаді командира відділення. В підрозділі мав авторитет.

Під час виконання бойового завдання на Харківщині - загинув💔

Це приклад того, що боротьба триває. Не варто себе тішити ілюзіями, що буде якесь перемир’я. В Першу світову війну солдати самі робили перемир’я, особливо на свята, і їм не потрібні були вказівки зверху.

І перемир’я діяло, коли вони домовлялись між собою.

А тут що? Їхня армія, простий солдат чи сержант не збираються йти на перемир'я. Така їх природа і ми повинні стояти стійко, стільки скільки треба.

Один обман. Не розумію людей, які вірять всьому, про що говорять росіяни. Збрехали тисячу разів і якась надіє жевріє, що тут точно не збрешуть? Такого ніколи не буде. Брехня буде постійно з їхньої сторони. Це також частина їх природи.

Все, що треба робити для перемоги у війні - ми всі маємо робити.

💪Навчатись
💪Гуртуватись
💪Підтримувати один одного
💪Дотримуватись інформаційної гігієни
💪Критично мислити
💪Працювати
💪Донатити

Вся пропаганда ворога має розбиватись об наш розум, як хвилі океану об скелі.

ВІЙНА ТРИВАЄ!

Підписатись

Банка каналу https://send.monobank.ua/jar/65bCY2pJEi

20.04.202507:56

Христос Воскрес!💐

Вітаю всіх з Великоднем. Злагоди і миру у ваші оселі.

Дай Бог, щоб наступний Великдень святкували вже в мирній Україні.

Щоб це сталось - маємо продовжувати боротьбу

Зі святом!

19.04.202506:16

Всім доброго дня!

Сьогодні рівно рік, як був створений цей канал.

Перед самим створенням був у сумнівах і вагався, буде цікаво вам чи буде корисно, створювати чи ні?

Мене підтримала дружина. Але не знав як почати, тому звернувся в Дія. Бізнес Луцьк, де познайомився з Іриною Новосад, яка допомогла створити канал і постійно зараз звертаюсь до неї за порадами.

Коли на каналі були дружні збори - ми допомагали Ірині закривати збори для її друзів, які також служать в армії і виконують бойові завдання.

Рік тому думав, якщо збереться тисяча підписників, то це буде успіх. Зараз зібралось більше 9 тис людей на каналі. Неймовірно🙏

Півтора роки тому я навіть уявити про таке не міг.

Всім дякую за вашу підтримку, допомогу, цікаві і розумні коментарі.

Вважаю, що нам вдалось створити спільноту спокійну і розсудливу. Без хайпу та надмірних емоцій.

Хто хоче привітати - залишу банку каналу https://send.monobank.ua/jar/65bCY2pJEi

18.04.202517:00

Мовчання – золото💛

Є прислів’я:

Бог нам дав два вуха, щоб ми більше слухали і один рот, щоб менше говорили.

Слова, слова, слова…

В цій площині скільки будеш жити - стільки і будеш себе вишколювати. У всіх були ситуації, коли в моменті щось сказав, а тоді йдеш і думаєш:

от дурень, ну хто тягнув мене за язика? Для чого я це ляпнув?

І наступного разу стараєшся бути ще стриманішим ніж раніше. Це в тому випадку, якщо усвідомив, що сказав зайве і не був достатньо стриманим.
Я завжди жартую: якщо хочеш здаватись іншим людям розумним, то більше слухай і менше говори. І інші будуть думати, що ти розумна людина🤣

Мистецтво тримати язика за зубами потрібно опановувати все життя. Я дійсно так думаю. В компаніях чи в колективі, якщо бути уважним, завжди всі хочуть щось сказати і довести свою думку. Чи варто в такі моменти говорити про свою думку?

Думаю, що ні, бо якраз в такі моменти ніхто мене не почує.

Краще підібрати більш слушний момент і розповісти про своє бачення ситуації.

Раніше, в якому б не був оточенні, були люди, які могли мене перебивати або взагалі не давали і слова вставити. Довгий час я на це ображався, що от мені не дали висказатись. Згодом прийшов до простого висновку, якщо мене не слухають, то я людям не цікавий і тут немає вини людей, бо вони такі які є.

Такі ситуації і зараз трапляються, бо на даний момент себе оратором назвати не можу😅Якщо хтось хоче виговоритись, будь ласка, говори😄В деякій мірі і вдячний таким людям. Так як я міг якусь дурницю сказати, а вони настільки ввічливі, що беруть цю ношу на себе.

Щоб слова мали вагу, потрібно знати, коли, як і де щось буде сказано. І найбільшої ваги слова набирають, коли вони завжди підкріплені справами. Коли слова не розходяться з ділом. Напевно це можна вважати як окрема валюта кожної людини, коли робить, що говорить і тримає слово.

Мені спало на думку виразити це як мистецтво мовчання.

Слід наголосити, що в крайнощі йти також не треба, якщо ситуація так склалась, що потрібно щось сказати, то це треба робити і не боятись, хто що подумає. Завжди враховувати контекст ситуації.

Якщо мені дуже хочеться щось сказати, то це для мене сигнал, що потрібно всілякими способами цього не говорити😃

Чи вдається вам мистецтво мовчання? Як стримуєте себе, коли дуже хочеться щось сказати? Погоджуєтесь зі мною чи ні? Пишіть в коментарі⤵️

Підписатись

18.04.202515:19

Всім доброго вечора!

З банки каналу було знято 12725 грн

Придбали:

✅Розкладну драбину 6 метрів
✅Клей
✅Армований скотч
✅Цвяхи
✅Мішки для облаштування позицій
✅Заправили газові балони для обігріву бліндажів
✅Два стягувальні ремні для кріплення вантажу
✅Вологі серветки

Чеки по витратам тут.

Дякую всім за підтримку і допомогу🙏

17.04.202517:02

Сьогодні чистий четвер…

Я ніколи в церкву не ходив на службу, але в дитинстві кожного року ходив святити вогонь.

В мене в селі ходили святити вогонь діти або старі жінки, які ходять до церкви кожної неділі.

Серед дітей це було модно - піти і посвятити вогонь. Із чотирьох годин служби мені було цікаво лиш останніх 5-10 хвилин, коли батюшка зрозумілою мовою говорив проповідь. Все інше нічого не було ясно.

Тільки свічка догорає і ти вже чекаєш моменту, щоб піти замінити її, бо є пару штук в запасі, які купив на 50 копійок, коли прийшов.

Особливий момент, коли Пасха наступає рано, коли всі з вогнем виходять на вулицю і йдуть додому - бачиш гарне видовище з ланцюгу вогнів серед темноти. Церква стоїть на пригорку і згори спостерігати таке явище було захоплююче, коли ти дитина.

На другий день, якщо добре простояв, баба хвалить так, як не хвалила протягом цілого року😂

- Мені казали як гарно ти стояв, маладєц. Оце так і треба, всі баби про тебе говорять, що на відміну від інших дітей ти стояв як треба, а інші бігали туди сюди.

Коли так хвалять, то просити можеш, що хочеш в принципі, але запаси не чіпать, бо то на Пасху😁якщо влізеш, то руки "повідбивають", якщо побачать🤣

На відео - підготовка до водних процедур в армії😆

16.04.202518:58

Сприймайте все, що маєте, як позичене в долі…

Доля може все дати: батьків, сім’ю, друзів, роботу, репутацію, багатство та багато іншого.
А може все і відняти.

Якщо щось здобуваємо, то всім притаманно думати, що тепер так буде завжди і всі життєві біди точно оминуть. Коли щось відбувається, людина думає так:

це мене точно не зачепить.

Це невігластво - думати, що всі життєві біди можуть нас оминути.

Доля має дуже специфічне почуття гумору🫢

І від цього гумору не дуже весело, коли ми щось втрачаємо. Саме в той момент, коли цього найменше очікуємо. Як тоді захистити свій внутрішній спокій?

Вважати, що все, чим володіємо - взято в долі тимчасово. Це стосується не тільки матеріальних речей. Сюди треба віднести теж: нашу сім’ю, друзів, роботу, здоров’я, красу, молодість та інше.

⚠️Чоловік і дружина можуть розвестись або, не дай бог, когось не стане.
⚠️Друзі можуть стати байдужими до вас або навіть ворогами.
⚠️Робота людини може стати не важливою (скорочення)
⚠️Здоров’я з часом може втратитись.

Думаючи таким чином, життєві випробування вже не порушать внутрішній спокій людини і не застануть зненацька. Чому? Бо людина буде готова, щоб не трапилось, розуміти, що настав час відпустити те, що доля прийшла забрати.

Такий спосіб мислення не дасть людині під час життєвих випробувань опуститись на саме дно життя або не піддатись гордині, яка може засліпити зір.

Всі, напевно, знають історії людей, які все втрачали і потім вже не могли після цього оправитись. Або навпаки, коли людина щось здобувала і її неначе підміняли, бо нею заволоділа гординя.

Хтось може сказати, що це ознака пасивної поведінки, але це не так. Якщо є змога і можливість відстоювати свої інтереси, сім’ю, майно, країну - це треба робити. А в тому випадку, коли все можливе зроблено і об’єктивно вже не можна нічого вчинити, то бути готовим без жалю відпустити.

В цей світ ми приходимо ні з чим і ще ніхто за всю історію людства не забрав з собою нічого.

Чи варто страждати через те, що нам не належить в повній мірі? Я думаю, що ні. А сприймати повороти долі як уроки, з яких маємо взяти максимальну для себе користь.

Навіть війна може нас багато чого навчити крім швидкого освоєння технологій та створення нового озброєння для знищення ворогів.
Війна проявила добре оточення кожного. Ми стали ще краще розбиратись в людях. Для нас стали вже більш важливі дії, а не слова і багато іншого.

Якщо доля щось подарувала чи забрала, то доречно себе спитати:

для чого? Чому можу тут навчитись? Як можу себе проявити?

Не важливо, що з нами може відбуватись, а важливо, що ми в це вкладаємо. Це потрібно розуміти щоб не стати просто іграшкою в руках долі.

Чи вірите ви в долю? Як відноситесь до того, коли щось втрачаєте або здобуваєте?

#стоїцизм #роздуми
Підписатись

14.04.202518:33

Особисте

В січні 2023 року в мене був пік панічних атак вночі. Вдень, коли чимось зайнятий, це віступало, а як тільки лягав спати - так відразу весь в поту і одні думки про смерть.

Що пішовши на завдання - можу не повернутись, і ніяк не міг прийняти цю думку. За рахунок цих думок був недосип і перевтома організму. В цей час на завдання не відправляли.

Я люблю читати і за рахунок цього в мене дуже розвинена уява, коли мені щось розповідають, то в моїй голові неначе йде кінострічка. Гадаю, що можете представити, як себе я накручував. В той час я тільки почав усвідомлювати, що потрібно працювати зі страхом.

В якійсь мірі готував себе до смерті. В армії був майже рік, сім’я без мене. Попри фінансову допомогу, яку надавав сім’ї, дружина намагалась і сама працювати. Але ці заробітки були так, що зараз є, а завтра немає. Вона підробляла копірайтером.

Всі, я думаю, пам’ятають, що в 2022 у більшості стояло питання виживання і пристосування до нової реальності. Тому замовлень в неї було не багато.

Я в своєму стилі почав думати на випередження. Одного разу підняв тему, що їй потрібно почати навчатись новій професії, щоб у випадку того, якщо мене не стане, то вона самостійно без допомоги інших могла заробляти на життя та на розвиток дитини.

Відразу плач, сьози, небажання розмовляти і чути від мене такі речі, але я був рішуче налаштований. Бо і в самого на душі було важко. Але, тим не менш, знайшов в собі сили почати таку розмову.

Я зараз думаю, що то був перший крок в прийнятті смерті і що мене може не стати.

Дружина раніше роповідала про одну професію, в якій хотіла б працювати і під час розмови я їй про це згадав та переконав почати навчання. Слава богу, вона прислухалась і змогла відкрити для себе нові горизонти як в професійному так і особистісному розвитку.

Дружина час від часу працювала з психологинею і саме в цей час вона написала, що це може допомагати. В свій час ця жінка допомогла мені в розвитку і розширила мій світогляд. І я подумав, що було б непогано спробувати розповісти про свій стан.

Сесій повноцінних не було, ми вели переписку, де я все розповів.

Зараз можу згадати один її вислів, який на мене вплинув і допоміг почати вихід зі стану панічних атак, страху і боязні смерті.

Вона сказала: що попри страх тільки людина здатна діяти далі. Що тільки людина може його переступити і загнуздати.

Прочитавши ці слова, я замислився, що можливо це дійсно так, і навіть якщо мені страшно - я маю це переступити.

Довгий час думав над цими словами і кожного разу, коли відчував страх, себе випробовував, які думки, коли панічні атаки або продовжував робити те, що мав був зробити. Був уважним до страху і попри нього робив те, що мав робити.

Десь виходило, десь і ні. І так, поступово, крок за кроком, почав виходити з стану постійного страху, панічних атак і нагнітання. Також допомогла книга «Психологія бою». Вона мені багато речей прояснила стосовно роботи зі страхом.

Чи були у вас панічні атаки? Як з цим працюєте? Смерть боїтесь чи приймаєте її?
#мояісторія

Підписатись

14.04.202506:01

Почитав ваші коментарі…

Написали якраз ті люди, які постійно підтримують донатами. Якраз вам нічого писати не треба, ваші дії говорять все без слів.

Підстави для посту - останні події з Кривого Рогу та Сум.

Наша спільнота завжди закривала збори, за що я вдячний всім, хто допомагає їх закривати. Питання стоїть не в швидкості закриття зборів, а у відстотку людей, які донатять.

І я завжди підкреслюю, що останнє віддавати не треба.

Тут йдеться також про питання справедливості, що одні люди тягнуть на собі все, а іншим важко зробити донат в 32,5 грн.

Написали гарний коментар:

Хто не боровся за Україну в 20-х , мали ГУЛАГ, голодомор, були м'ясом під час Другої світової.

Так і буде. Цілі навіювати страх в мене ніколи не було і не є зараз. Я прихильник розуму і навіть елементарна логіка показує, до чого це все приведе.

Кава в кав'ярні дорожча.

Якщо більшість буде допомагати зі зборами, то вони будуть швидше закриватись, і менше буде навантаження на людей.

А так виходить, що одні і ті самі люди закривають не один збір, а декілька. Про яку справедливість можна тоді говорити?

Раніше я писав про сором просити донатити і про допомогу взагалі, хто пам'ятає. Мене багато хто підтримав як під дописом, так і поза межами. За це вам дуже вдячний. Підтримка навіть словом важлива для кожного.

Я думав над своїм соромом, думав над вашими словами підтримки.

Можу сказати, що тепер вже не відчуваю дану емоцію, коли прошу допомогу (можливо десь в глибині душі це є, але голос розуму мені каже, що на це не потрібно зважати). Можливо це виглядає нахабно з моєї сторони, але як по іншому?

Закінчиться війна по-справжньому, тоді вже кожен як забажає - донатити комусь на допомогу чи ні. Зараз стоїть питання виживання нашої країни, ідентичності і нас кожного без винятку як гідних людей.

Тому хто ще це не зробив, закатуйте рукава і працюємо на перемогу. Кожен на своєму місці 🙏

Всі дописи