Мир сегодня с "Юрий Подоляка"

Труха⚡️Україна

Переглянути

Николаевский Ванёк

Переглянути

Мир сегодня с "Юрий Подоляка"

Переглянути

Труха⚡️Україна

Переглянути

Николаевский Ванёк

Переглянути

СТОЇК 🇺🇦

Громадянин, змушений стати військовим.
Пропагую цінності: мудрість, мужність, справедливість, поміркованість💪🏻
Моя думка. Мій шлях. Мій досвід.
Зв'язок - https://t.me/Stoic176
Посилання на канал - https://t.me/diaryofstoic

Рейтинг TGlist

ТипПублічний

Верифікація

Не верифікований

Довіреність

Не надійний

РозташуванняУкраїна

МоваІнша

Дата створення каналуСіч 29, 2025

Додано до TGlist

Жовт 24, 2024

Я власник каналу

Історія змін

Прикріплена група

Чат СТОЇК 🇺🇦

Статистика Телеграм-каналу СТОЇК 🇺🇦

Детальніше

Підписників

9 118

24 год.

19-0.2%Тиждень

95-1%Місяць

310-3.3%

Індекс цитування

0

Згадок1Репостів на каналах0Згадок на каналах1

Середнє охоплення 1 допису

1 813

12 год.190%24 год.1 813

4.7%48 год.2 1840%

Залученість (ER)

11.32%

Репостів2Коментарів5Реакцій206

Залученість за охопленням (ERR)

18.94%

24 год.0%Тиждень

0.31%Місяць

7.74%

Охоплення 1 рекл. допису

1 769

1 год.191.07%1 – 4 год.76743.36%4 - 24 год.1 75098.93%

Детальніше

Під'єднайте нашого бота до каналу і дізнайтеся стать аудиторії цього каналу.

Всього дописів за 24 години

2

Динаміка

Останні публікації в групі "СТОЇК 🇺🇦"

Всі дописи

19.04.202506:16

Всім доброго дня!

Сьогодні рівно рік, як був створений цей канал.

Перед самим створенням був у сумнівах і вагався, буде цікаво вам чи буде корисно, створювати чи ні?

Мене підтримала дружина. Але не знав як почати, тому звернувся в Дія. Бізнес Луцьк, де познайомився з Іриною Новосад, яка допомогла створити канал і постійно зараз звертаюсь до неї за порадами.

Коли на каналі були дружні збори - ми допомагали Ірині закривати збори для її друзів, які також служать в армії і виконують бойові завдання.

Рік тому думав, якщо збереться тисяча підписників, то це буде успіх. Зараз зібралось більше 9 тис людей на каналі. Неймовірно🙏

Півтора роки тому я навіть уявити про таке не міг.

Всім дякую за вашу підтримку, допомогу, цікаві і розумні коментарі.

Вважаю, що нам вдалось створити спільноту спокійну і розсудливу. Без хайпу та надмірних емоцій.

Хто хоче привітати - залишу банку каналу https://send.monobank.ua/jar/65bCY2pJEi

18.04.202517:00

Мовчання – золото💛

Є прислів’я:

Бог нам дав два вуха, щоб ми більше слухали і один рот, щоб менше говорили.

Слова, слова, слова…

В цій площині скільки будеш жити - стільки і будеш себе вишколювати. У всіх були ситуації, коли в моменті щось сказав, а тоді йдеш і думаєш:

от дурень, ну хто тягнув мене за язика? Для чого я це ляпнув?

І наступного разу стараєшся бути ще стриманішим ніж раніше. Це в тому випадку, якщо усвідомив, що сказав зайве і не був достатньо стриманим.
Я завжди жартую: якщо хочеш здаватись іншим людям розумним, то більше слухай і менше говори. І інші будуть думати, що ти розумна людина🤣

Мистецтво тримати язика за зубами потрібно опановувати все життя. Я дійсно так думаю. В компаніях чи в колективі, якщо бути уважним, завжди всі хочуть щось сказати і довести свою думку. Чи варто в такі моменти говорити про свою думку?

Думаю, що ні, бо якраз в такі моменти ніхто мене не почує.

Краще підібрати більш слушний момент і розповісти про своє бачення ситуації.

Раніше, в якому б не був оточенні, були люди, які могли мене перебивати або взагалі не давали і слова вставити. Довгий час я на це ображався, що от мені не дали висказатись. Згодом прийшов до простого висновку, якщо мене не слухають, то я людям не цікавий і тут немає вини людей, бо вони такі які є.

Такі ситуації і зараз трапляються, бо на даний момент себе оратором назвати не можу😅Якщо хтось хоче виговоритись, будь ласка, говори😄В деякій мірі і вдячний таким людям. Так як я міг якусь дурницю сказати, а вони настільки ввічливі, що беруть цю ношу на себе.

Щоб слова мали вагу, потрібно знати, коли, як і де щось буде сказано. І найбільшої ваги слова набирають, коли вони завжди підкріплені справами. Коли слова не розходяться з ділом. Напевно це можна вважати як окрема валюта кожної людини, коли робить, що говорить і тримає слово.

Мені спало на думку виразити це як мистецтво мовчання.

Слід наголосити, що в крайнощі йти також не треба, якщо ситуація так склалась, що потрібно щось сказати, то це треба робити і не боятись, хто що подумає. Завжди враховувати контекст ситуації.

Якщо мені дуже хочеться щось сказати, то це для мене сигнал, що потрібно всілякими способами цього не говорити😃

Чи вдається вам мистецтво мовчання? Як стримуєте себе, коли дуже хочеться щось сказати? Погоджуєтесь зі мною чи ні? Пишіть в коментарі⤵️

Підписатись

18.04.202515:19

Всім доброго вечора!

З банки каналу було знято 12725 грн

Придбали:

✅Розкладну драбину 6 метрів
✅Клей
✅Армований скотч
✅Цвяхи
✅Мішки для облаштування позицій
✅Заправили газові балони для обігріву бліндажів
✅Два стягувальні ремні для кріплення вантажу
✅Вологі серветки

Чеки по витратам тут.

Дякую всім за підтримку і допомогу🙏

17.04.202517:02

Сьогодні чистий четвер…

Я ніколи в церкву не ходив на службу, але в дитинстві кожного року ходив святити вогонь.

В мене в селі ходили святити вогонь діти або старі жінки, які ходять до церкви кожної неділі.

Серед дітей це було модно - піти і посвятити вогонь. Із чотирьох годин служби мені було цікаво лиш останніх 5-10 хвилин, коли батюшка зрозумілою мовою говорив проповідь. Все інше нічого не було ясно.

Тільки свічка догорає і ти вже чекаєш моменту, щоб піти замінити її, бо є пару штук в запасі, які купив на 50 копійок, коли прийшов.

Особливий момент, коли Пасха наступає рано, коли всі з вогнем виходять на вулицю і йдуть додому - бачиш гарне видовище з ланцюгу вогнів серед темноти. Церква стоїть на пригорку і згори спостерігати таке явище було захоплююче, коли ти дитина.

На другий день, якщо добре простояв, баба хвалить так, як не хвалила протягом цілого року😂

- Мені казали як гарно ти стояв, маладєц. Оце так і треба, всі баби про тебе говорять, що на відміну від інших дітей ти стояв як треба, а інші бігали туди сюди.

Коли так хвалять, то просити можеш, що хочеш в принципі, але запаси не чіпать, бо то на Пасху😁якщо влізеш, то руки "повідбивають", якщо побачать🤣

На відео - підготовка до водних процедур в армії😆

16.04.202518:58

Сприймайте все, що маєте, як позичене в долі…

Доля може все дати: батьків, сім’ю, друзів, роботу, репутацію, багатство та багато іншого.
А може все і відняти.

Якщо щось здобуваємо, то всім притаманно думати, що тепер так буде завжди і всі життєві біди точно оминуть. Коли щось відбувається, людина думає так:

це мене точно не зачепить.

Це невігластво - думати, що всі життєві біди можуть нас оминути.

Доля має дуже специфічне почуття гумору🫢

І від цього гумору не дуже весело, коли ми щось втрачаємо. Саме в той момент, коли цього найменше очікуємо. Як тоді захистити свій внутрішній спокій?

Вважати, що все, чим володіємо - взято в долі тимчасово. Це стосується не тільки матеріальних речей. Сюди треба віднести теж: нашу сім’ю, друзів, роботу, здоров’я, красу, молодість та інше.

⚠️Чоловік і дружина можуть розвестись або, не дай бог, когось не стане.
⚠️Друзі можуть стати байдужими до вас або навіть ворогами.
⚠️Робота людини може стати не важливою (скорочення)
⚠️Здоров’я з часом може втратитись.

Думаючи таким чином, життєві випробування вже не порушать внутрішній спокій людини і не застануть зненацька. Чому? Бо людина буде готова, щоб не трапилось, розуміти, що настав час відпустити те, що доля прийшла забрати.

Такий спосіб мислення не дасть людині під час життєвих випробувань опуститись на саме дно життя або не піддатись гордині, яка може засліпити зір.

Всі, напевно, знають історії людей, які все втрачали і потім вже не могли після цього оправитись. Або навпаки, коли людина щось здобувала і її неначе підміняли, бо нею заволоділа гординя.

Хтось може сказати, що це ознака пасивної поведінки, але це не так. Якщо є змога і можливість відстоювати свої інтереси, сім’ю, майно, країну - це треба робити. А в тому випадку, коли все можливе зроблено і об’єктивно вже не можна нічого вчинити, то бути готовим без жалю відпустити.

В цей світ ми приходимо ні з чим і ще ніхто за всю історію людства не забрав з собою нічого.

Чи варто страждати через те, що нам не належить в повній мірі? Я думаю, що ні. А сприймати повороти долі як уроки, з яких маємо взяти максимальну для себе користь.

Навіть війна може нас багато чого навчити крім швидкого освоєння технологій та створення нового озброєння для знищення ворогів.
Війна проявила добре оточення кожного. Ми стали ще краще розбиратись в людях. Для нас стали вже більш важливі дії, а не слова і багато іншого.

Якщо доля щось подарувала чи забрала, то доречно себе спитати:

для чого? Чому можу тут навчитись? Як можу себе проявити?

Не важливо, що з нами може відбуватись, а важливо, що ми в це вкладаємо. Це потрібно розуміти щоб не стати просто іграшкою в руках долі.

Чи вірите ви в долю? Як відноситесь до того, коли щось втрачаєте або здобуваєте?

#стоїцизм #роздуми
Підписатись

14.04.202518:33

Особисте

В січні 2023 року в мене був пік панічних атак вночі. Вдень, коли чимось зайнятий, це віступало, а як тільки лягав спати - так відразу весь в поту і одні думки про смерть.

Що пішовши на завдання - можу не повернутись, і ніяк не міг прийняти цю думку. За рахунок цих думок був недосип і перевтома організму. В цей час на завдання не відправляли.

Я люблю читати і за рахунок цього в мене дуже розвинена уява, коли мені щось розповідають, то в моїй голові неначе йде кінострічка. Гадаю, що можете представити, як себе я накручував. В той час я тільки почав усвідомлювати, що потрібно працювати зі страхом.

В якійсь мірі готував себе до смерті. В армії був майже рік, сім’я без мене. Попри фінансову допомогу, яку надавав сім’ї, дружина намагалась і сама працювати. Але ці заробітки були так, що зараз є, а завтра немає. Вона підробляла копірайтером.

Всі, я думаю, пам’ятають, що в 2022 у більшості стояло питання виживання і пристосування до нової реальності. Тому замовлень в неї було не багато.

Я в своєму стилі почав думати на випередження. Одного разу підняв тему, що їй потрібно почати навчатись новій професії, щоб у випадку того, якщо мене не стане, то вона самостійно без допомоги інших могла заробляти на життя та на розвиток дитини.

Відразу плач, сьози, небажання розмовляти і чути від мене такі речі, але я був рішуче налаштований. Бо і в самого на душі було важко. Але, тим не менш, знайшов в собі сили почати таку розмову.

Я зараз думаю, що то був перший крок в прийнятті смерті і що мене може не стати.

Дружина раніше роповідала про одну професію, в якій хотіла б працювати і під час розмови я їй про це згадав та переконав почати навчання. Слава богу, вона прислухалась і змогла відкрити для себе нові горизонти як в професійному так і особистісному розвитку.

Дружина час від часу працювала з психологинею і саме в цей час вона написала, що це може допомагати. В свій час ця жінка допомогла мені в розвитку і розширила мій світогляд. І я подумав, що було б непогано спробувати розповісти про свій стан.

Сесій повноцінних не було, ми вели переписку, де я все розповів.

Зараз можу згадати один її вислів, який на мене вплинув і допоміг почати вихід зі стану панічних атак, страху і боязні смерті.

Вона сказала: що попри страх тільки людина здатна діяти далі. Що тільки людина може його переступити і загнуздати.

Прочитавши ці слова, я замислився, що можливо це дійсно так, і навіть якщо мені страшно - я маю це переступити.

Довгий час думав над цими словами і кожного разу, коли відчував страх, себе випробовував, які думки, коли панічні атаки або продовжував робити те, що мав був зробити. Був уважним до страху і попри нього робив те, що мав робити.

Десь виходило, десь і ні. І так, поступово, крок за кроком, почав виходити з стану постійного страху, панічних атак і нагнітання. Також допомогла книга «Психологія бою». Вона мені багато речей прояснила стосовно роботи зі страхом.

Чи були у вас панічні атаки? Як з цим працюєте? Смерть боїтесь чи приймаєте її?
#мояісторія

Підписатись

14.04.202506:01

Почитав ваші коментарі…

Написали якраз ті люди, які постійно підтримують донатами. Якраз вам нічого писати не треба, ваші дії говорять все без слів.

Підстави для посту - останні події з Кривого Рогу та Сум.

Наша спільнота завжди закривала збори, за що я вдячний всім, хто допомагає їх закривати. Питання стоїть не в швидкості закриття зборів, а у відстотку людей, які донатять.

І я завжди підкреслюю, що останнє віддавати не треба.

Тут йдеться також про питання справедливості, що одні люди тягнуть на собі все, а іншим важко зробити донат в 32,5 грн.

Написали гарний коментар:

Хто не боровся за Україну в 20-х , мали ГУЛАГ, голодомор, були м'ясом під час Другої світової.

Так і буде. Цілі навіювати страх в мене ніколи не було і не є зараз. Я прихильник розуму і навіть елементарна логіка показує, до чого це все приведе.

Кава в кав'ярні дорожча.

Якщо більшість буде допомагати зі зборами, то вони будуть швидше закриватись, і менше буде навантаження на людей.

А так виходить, що одні і ті самі люди закривають не один збір, а декілька. Про яку справедливість можна тоді говорити?

Раніше я писав про сором просити донатити і про допомогу взагалі, хто пам'ятає. Мене багато хто підтримав як під дописом, так і поза межами. За це вам дуже вдячний. Підтримка навіть словом важлива для кожного.

Я думав над своїм соромом, думав над вашими словами підтримки.

Можу сказати, що тепер вже не відчуваю дану емоцію, коли прошу допомогу (можливо десь в глибині душі це є, але голос розуму мені каже, що на це не потрібно зважати). Можливо це виглядає нахабно з моєї сторони, але як по іншому?

Закінчиться війна по-справжньому, тоді вже кожен як забажає - донатити комусь на допомогу чи ні. Зараз стоїть питання виживання нашої країни, ідентичності і нас кожного без винятку як гідних людей.

Тому хто ще це не зробив, закатуйте рукава і працюємо на перемогу. Кожен на своєму місці 🙏

13.04.202512:57

Так і живем
Хтось втрачає все і навіть життя.
А комусь важко на збір закинути 32 грн

На минулому зборі на банку було 244 транзакції. Це не 244 людини закинули, є такі, що донатять по декілька разів.

Напишіть в кого вже закінчилась війна? Мені цікаво почитати ваші аргументи.

Чи просто похуй?

11.04.202518:17

Ледь не забув!😱

Мій внутрішній стан після кожного закритого збору😂

11.04.202517:56

Збір закрито🙏. Всім дякую хто долучився і дякую наперед всім, хто ще долучиться 😁

Поки відійшов на хвилинку ви закрили збір)) Як тільки кошти будуть використані, відразу надам звіт.

Всім тихої ночі.

11.04.202517:45

Помимо зборів в підрозділі багато поточних витрат і з банки було також знято 8436 грн

Витратили на:

✅51 л дизельного пального
✅20 л бензин
✅Заміна масла в пікапі та ремонт гальм
✅Розвал сходження
✅Газ

Чеки на каналі, де зібрані всі звіти по зборам.

11.04.202517:35

Питання від підписника: Що робити, якщо докладаєш всіх зусиль, а результат отримуєш нульовий або навіть негативний при умові, що мізки на місці, трішки замахався, що часто йде все в супереч, а не завдяки?

Відповідь: нічого не робити.

Якщо були докладені всі необхідні зусилля для досягнення результату і так склалось, що його немає, або є, тільки для цього треба рвати жили, то варто зупинитись.

Чому саме зупинитись? Бо в процесі виконання роботи можемо не побачити речі, які могли б повпливати на досягнення цілі більш легшим шляхом.

Зупинитись, відпочити, подивитись по сторонам, зачекати. Якщо все було виконано правильно, то, можливо, ще час не настав для реалізації задуму і є фактори, на які не можна повпливати?

Правильно підбирати час також треба вміти для того, щоб досягти результату.

Інколи в мене буває схоже відчуття. Коли таке трапляється, то я розумію, що почав набирати справ більше чим можу виконати. І тоді починається саме цікавіше.

- Це ж треба зробити, - говорить один голос.

- І що з того, що це треба зробити, якщо ти починаєш виснажуватись швидше ніж зазвичай? – говорить інший

- Але на мені обов’язки і їх треба виконувати.

- Все правильно, але що буде, якщо настане вигорання? Тоді взагалі не будуть виконуватись жодні обов’язки. Тому краще відкинути деякі справи і направити фокус уваги на менше справ, але будеш робити їх якісніше та ефективніше.

Тут ще підкрадається почуття провини, що я лінивий і не можу зробити всього. І в мене наступне питання:

а для чого робити все? Для того, щоб показати, що я можу багато виконувати роботи ціною власного вигорання? Для чого і в чому тут сенс?

Відкласти справи, які відволікають, зачекати, відволіктись хоча б на деякий час, а потім можна свіжим поглядом подивитись на ситуацію, можливо після переміщення фокусу уваги деякі моменти помітяться, які впливають на досягнення результату.

Потрібно все розглядати в контексті ситуації. Іноді складаються обставини так, що і жили треба рвати для досягнення чогось. Хоча я не прихильник такого підходу, а краще вирішувати проблеми, коли вони ще не настали.

Можу підсумувати так, що в даній ситуації в першу чергу потрібно поставити собі питання: чи вартий результат того, щоб бути замаханим? Щоб не було в результаті Піррової перемоги. Перемоги, яка дорівнює поразці.

Щоб ви додали до відповіді? Чи погоджуєтесь зі мною? Або є конструктивна критика? Пишіть все в коментарях.

#відповіді
Підписатись

Видалено12.04.202514:21

11.04.202508:50

До збору долучилось 167 людей, середній донат складає 210 грн, хто ще не долучився як бачите для підтримки армії не потрібно віддавати всі гроші світу.

Видалено12.04.202514:21

11.04.202507:47

Доброго дня.
Наразі зібрано 31854 грн і 34 $ на pay pal. Половину вже зібрали. Чудовий результат.

Але збір триває, треба ще половину зібрати. Всі хто ще не долучився не соромтесь😁

Там комусь не подобається, що збір триває, тому якщо закинете на зло 50-100-200 грн на збір, тут поганого точно нічого немає😁

Видалено12.04.202514:21

10.04.202518:02

Наразі зібрано 15823 грн і 34 $ з 65 тис. грн

Проявість чесноту щедрості в розумних межаж)) хто ще не донатив.

🎯 Ціль: 65 000 ₴

Рахунок Pay Pal stoic8254@gmail.com

🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/9JZgD4QvFA

💳Номер картки банки
4441 1111 2322 0893

Всі дописи

Рекламувався1 день

07.04.202516:03Звіти Стоїка

Рекламувався1 день

05.04.202518:54Людина мисляча

2.9K

Рекламувався59 хвилин

14.03.202516:04Тарас Григорович повідомляє □

34.9K

Політика

Рекламувався1 день

17.02.202518:24Пан Пузіч

Детальніше

Рекорди

15.03.202507:42

9.5KПідписників

28.02.202515:51

700Індекс цитування

23.01.202518:34

3.5KОхоплення 1 допису

09.03.202522:58

2.5KОхоп рекл. допису

20.03.202501:49

22.54%ER

23.01.202518:34

40.21%ERR

Розвиток

Детальніше

Підписників

Індекс цитування

Охоплення 1 допису

Охоп рекл. допису

ERR

Детальніше

Популярні публікації СТОЇК 🇺🇦

Всі дописи

19.04.202506:16

06.04.202507:23

Доля

Наснився мені чудернацький базар:

під небом у чистому полі,
для різних людей,

для щедрих і скнар,
продавалися різні Долі.

Одні були царівен не гірш,
а другі – як бідні Міньйони.

Хто купляв собі Долю за гріш.
А хто – і за мільони.

Дехто щастям своїм платив.
Дехто платив сумлінням.

Дехто – золотом золотим.
А дехто – вельми сумнівним.

Долі-ворожки, тасуючи дні,
до покупців горнулись.

Долі самі набивались мені.
І тільки одна відвернулась.

Я глянула їй в обличчя ясне,
душею покликала очі…

– Ти, все одно, не візьмеш мене, –
Сказала вона неохоче.

– А може візьму?
– Ти собі затям, –

сказала вона суворо, –
за мене треба платити життям.

А я принесу тобі горе.
– То хто ж ти така?

Як твоє ім’я?
Чи варта такої плати?

– Поезія – рідна сестра моя.
А правда людська – наша мати.

І я її прийняла, як закон.
І диво велике сталось:

минула ніч. І скінчився сон.
А Доля мені зосталась.

Я вибрала Долю собі сама.
І що зі мною не станеться, –

у мене жодних претензій нема
до Долі – моєї обраниці.

Ліна Костенко

17.04.202517:02

- Мені казали як гарно ти стояв, маладєц. Оце так і треба, всі баби про тебе говорять, що на відміну від інших дітей ти стояв як треба, а інші бігали туди сюди.

14.04.202518:33

20.03.202517:55

Хто хоче - того доля веде, а хто не хоче - того тягне.

Давні стоїки намагались свою філософію зводити до коротких афоризмів, щоб у вислові був закладений зміст і його можна було б використати в життєвих ситуаціях. Як зброя у воїна, яка завжди напоготові.

Коли щось трапляється в житті, ми ж не згадуємо цілі трактати, які прочитали раніше чи лекції, на яких були присутні. Все зводиться до чогось одного, що діє тут і зараз. Тому і виникла потреба в коротких настановах для самого себе.

Хто хоче - того доля веде, а хто не хоче - того тягне.

Ці слова мені завжди нагадують, що в яких би життєвих обставинах я не опинився б, то нарікати на це не варто. Якщо вже так сталось, то так сталось. І треба діяти вже в тих обставинах, які є навколо.

Діяти, притримуючись філософії - розумно. В любій ситуації проявляти свій розум на стільки на скільки це можливо.

А якщо починаєш опиратись реальності, то більше страждаєш, ніж маєш користь. Почалась війна, епідемія, економічна криза тощо…

В мене є гарна метафора. Корабель з вітрилами може йти проти вітру, чому? Моряки не склали руки і не почали нарікати, що вітер дме назустріч, а виставляли вітрила таким чином щоб корабель попри все йшов туди, куди треба капітану.

Якщо обставини постійно змінюються і навколо постійний хаос, то що, ми повинні через це страждати? Я вважаю, що ні. Навіть в життєвих бурях мусимо житти спокійно і щасливо. І короткі настанови, які створені на основі життєвих цінностей допомагають постійно триматись своєї філософії.

Я в армії знаходжусь вже три роки, через п’ять днів почнеться вже четвертий. Чи хочу я додому? Безумовно, що так. Якби сказав інше, то збрехав би собі і вам.

З іншої сторони чи страждаю я? Ні, не страждаю. Я розумію, в яких обставинах знаходжусь. І час від часу говорю собі слова, що в даний час провидіння мене веде як і на початку війни.

Страждати і опиратись речам, які від мене не залежать - просто безглуздо.

В мене філософія працює таким чином. І вона не дає миттєвих результатів, цим потрібно займатись системно і тому це має накопичувальний ефект. Я б сказав - ефект сніжного шару.

Нас чіпляє не те, що відбувається навколо і те, що нам скажуть, а чіпляє те, що ми в це вкладаємо.

Чи є у вас короткі життєві настанови, які допомагають долати життєві труднощі? Діліться своїми думками в коментарях.

Підписатись
#стоїцизм #досвід

21.03.202515:33

Військомат

Рівно три роки тому в цей день зранку я відправив сім’ю в Львівську область в більш безпечне місце.

Недалеко біля нашого населеного пункту йшли бої. І було прийнято рішення 20.03.2022, щоб дружина і дитина виїхали. Важко було дивитись, коли будинок ходором ходить, а пояснити дитині 1,5 року, що відбувається, не вдається.

Я аргументував це рішення тим, що не дай Бог ми потрапимо в окупацію, то мені буде легше впоратись самому чим з дружиною та малою дитиною на руках, яка взагалі не розуміє, що відбувається.

Зранку 21.03.2022, як тільки дружина виїхала з міста, я пішов у військомат. Про своє рішення нікому не казав заздалегідь. Це був свідомий вибір. Ніхто не відговорював, і ніхто не підштовхував.

Прийшов до військомату, мене зустрів вартовий. Уточнив, чому прийшов і потім показав куди йти далі.
Підходжу до кабінету. Був певний мандраж, бо все-таки йду в невідомість, що таке строкова служба я знав, але тут абсолютно інша ситуація.

Заходжу в кабінет, сидять двоє військових. В якому званні я не звернув увагу.

- Добрий день, я такий то, почув в новинах, що військовозобов’язані мають прибути до військоматів. (Чому раніше не прийшов, бо набирався духу зробити такий крок).
- Добрий день, хочете воювати?
- А в мене вибір є?
- Ми вас поставимо на облік, якщо виникне необхідність ми вам зателефонуємо.

Після того пішла стандартна розмова, дані в них про мене були. Розмова тривала декілька хвилин і на цьому все. Поїхав додому. (За кілька днів вже викликали з речами)

Їду і думаю собі: чи правильно зробив, що пішов до військомату? А що сім’я скаже? Це ж зараз почнуть говорити, чому я так вчинив.

Приїхавши додому я подумав собі так, нижче землі не впадеш і що вдома скажуть, то скажуть. Першим розповів батькам про свій вибір. Критики в свою адресу не почув, навіть від мами. Мене підтримали.🙏

Ввечері по телефону розповів про все дружині. В захваті вона не була, але критики не було з її боку. Дружина теж підтримала моє рішення.

Підтримка сім’ї завжди важлива, особливо, коли це стосується важких та відповідальних рішень.

Чи до кінця я розумів на що йду? Ні! Я і гадки не мав, що прийдеться пройти за ці три роки. Про війну знав тільки з фільмів і новин.

Чи шкодую про свій вибір? Дивлячись на пройдений шлях, то можу сказати, що ні.

В свою чергу здобув досвід який ніколи не купиш ні за які кошти в світі.

✅Змінився світогляд.
✅Не боюсь брати відповідальність.
✅Навчився приймати рішення.
✅Змінилась система цінностей.
✅Краще почав розуміти природу людей.
✅Усвідомив цінність здоров’ю (старі люди на застіллях завжди говорять: «аби було здоров’я», раніше, коли таке чув, то думав: про що ви взагалі говорите? Гадав, що здоров’я буде вічним, але це не так)

Цей допис як продовження вчорашнього. Якщо обставини склались таким чином, що на них не можемо повпливати, то у нашій владі діяти в цих обставинах. Не нарікати на когось і не шукати крайнього. Брати на себе відповідальність і діяти.

В житті не поділяється все на чорне та біле. Якщо будемо думати, що все буде добре і всі біди нас оминуть - це безглуздо.

Життя прожити - не поле перейти. Вибір і рішення. Це є в межах нашого абсолютного контролю.

Які складні та відповідальні рішення вам доводилось приймати?

Підписатись.
#мояісторія

14.04.202506:01

Хто не боровся за Україну в 20-х , мали ГУЛАГ, голодомор, були м'ясом під час Другої світової.

25.03.202518:26

Три роки…💔

Сьогодні рівно три роки, як мене призвали, і в цей же ж день я вже був у бригаді.

Дзвонять мені з військомату 24.03.2022 і кажуть, щоб завтра був вже з речами на восьму ранку в них.

Вдома я був тоді один, сім’я виїхала у Львівську область. Лягаю спати, як зараз пам’ятаю, що думав: цікаво, де завтра буду ночувати? Як складеться моя служба і де опинюсь?

О сьомій ранку встав, зібрався, попросив ще з вечора, щоб мене машиною завезли у військкомат. Мене супроводжувати батьки. Приїхав на місце, довго не прощались, обнялись. І я попросив, щоб вони вже їхали.

Не люблю, коли коти на душі шкребуть. В таких випадках процес в мене швидко проходить. Так само, коли їду з відпустки до підрозділу.

Підходжу до дверей. Стоїть чатовий. Я представився, сказав, для чого прийшов і мені відповіли чекати на вулиці.

Я прийшов перший. Згодом почали підтягуватись інші козачки😁Всі стоїмо осторонь, ніхто ні з ким не говорить. Від декого ще несло легеньким перегаром, після вчорашнього😂

Я думав так: для чого зараз заводити знайомство, якщо через пів дня чи день нас розведуть всеодно по різних підрозділах?

Підійшов до одного, спитав за цигарку (згодом він мені казав з якого моменту мене пам’ятає😆, коли цигарку спитав, казав: всі стоять і тут Стоїк підійшов цигарку стрельнути🤭. Так склалось, що ті, з ким ми чекали на автобус - служили зі мною в одній роті більше ніж півтора роки. Як знаю, всі живі.

Під’їхав мікроавтобус. Повезли.
По дорозі в обласний центр ще був один пункт збору. Там вийшли. Повно людей, всі їдуть на війну. Вже дух почало захоплювати, що потрапив у вир подій. Там пересіли на пазіки, додали ще людей і в цілому поїхало нас 60 чоловік.

Їдемо і по дорозі нас супроводжував солдат чи хто бог його знає, бо звання не бачив, можливо й сержант. Розказував, що нам треба для оформлення. Але мова в нього була не приємна. Говорив зверхньо і хамовито, не як до рівних. Мені це не сподобалось.

В цьому ж автобусі не обійшлось і без сміху. Наш супроводжуючий сказав, що треба мати при собі ідентифікаційний код для стройової. Тут один питає: а що робити якщо мій код діти порвали?

Лягли всі😂

Приїхали в обласний центр. Ніяких розподілень чи аукціонів, відразу приїхали до бригади, в якій я служу до цих пір. 1 окрема бригада спеціального призначення ім. Івана Богуна, зараз 1 окрема бригада ТРО ім. Івана Богуна.

Людей море. Всі щось ходять туди сюди, одні приїжають, інші виїжають. Ми ще чекали майже день, щоб почалось оформлення нас до військової частини.

Настала моя черга. Я говорив з полковником.

Наш діалог:

-Служили строкову службу?
-Так.
-Службу знаєте, як я розумію?
-Так.
-Що спонукало вас піти до армії?
-Захищати країну.
-Ви патріот?
-Я б так не сказав, це мій обов’язок як громадянина.
-Чим займались до призову?
-Працював в торгівлі.
-Ви ж знаєте, що свою зброю продавати не треба?🤣
-Розумію😀

Потім ще ряд стандартних запитань.
В цей самий день мене оформили в бригаді. Так почалась моя служба під час повномасштабного вторгення.
Першу свою ніч я ночував у спортзалі…

#мояісторія
Підписатись

16.04.202518:58

це мене точно не зачепить.

Це невігластво - думати, що всі життєві біди можуть нас оминути.

Доля має дуже специфічне почуття гумору🫢

І від цього гумору не дуже весело, коли ми щось втрачаємо. Саме в той момент, коли цього найменше очікуємо. Як тоді захистити свій внутрішній спокій?

для чого? Чому можу тут навчитись? Як можу себе проявити?

18.04.202517:00

Мовчання – золото💛

Є прислів’я:

Бог нам дав два вуха, щоб ми більше слухали і один рот, щоб менше говорили.

от дурень, ну хто тягнув мене за язика? Для чого я це ляпнув?

11.04.202518:17

Ледь не забув!😱

Мій внутрішній стан після кожного закритого збору😂

03.04.202517:11

Питання від підписниці: Коли людина може сказати, що вона стоїк?

Для того, щоб назвати себе стоїком - в основі потрібно мати за мету прожити розумне і доброчесне життя. І кожного дня прагнути втілити свій намір.

В нашому інформаційному просторі більше уваги приділяють картинці, а не змісту. В стоїцизмі навпаки, спочатку йде зміст, а потім все інше.

В стоїцизмі є система цінностей - це розум в першу чергу, і кожна людина має ним керуватись при будь-яких життєвих обставинах.

Також є чотири базові чесноти:
✅справедливість,
✅мужність,
✅мудрість
✅та поміркованість.

Цими чеснотами людина також повинна керуватись у всіх життєвих ситуаціях. Керуватися не тільки там, де вигідно, а де ні, то відкидати їх до певного часу. Так це не працює.

Філософія стоїцизму будується на фізиці, логіці та етиці.

Фізика – це уявлення про Всесвіт і як все влаштовано (ця частина мені дається найскладніше)
Логіка – наше мислення.
Етика – наші дії.

Є метафора щодо цих трьох позицій: Фізика - це сад (наш внутрішній світ), логіка - це огорожа (захищає нас від оточуючого світу), етика - це плоди (наша поведінка і дії).

В певній мірі кожен з нас стоїк, хтось більше, а хтось менше. В нас є свої цінності внутрішні: такі як гідність, честь, чесність, відповідальність, мужність, милосердя, вірність та інші.

І люди притримуються цих чеснот хто як може. В когось виходить краще, в когось гірше, бо притримуватись своєї філософії справа не проста, особливо тоді, коли навколо багато речей та людей, які готові тут і зараз збити з власного шляху.

Є також люди, яких з ходу можна назвати стоїком, але вони про це навіть і не підозрюють. І скоріш за все їм байдуже до того, як їх будуть називати, вони просто йдуть своїм шляхом.

Стоїцизм прижився тому, що він був зрозумілий кожній людині - від раба до імператора. І щоб бути стоїком багато не треба: це мати намір прожити доброчесне життя згідно своєї природи (життя, де розум є керівним початком в наших діях і судженнях).

Чи можете себе назвати стоїком? Можливо, знаєте людей, яких так можна назвати? Напишіть про них.

#відповіді
Підписатись

18.04.202515:19

Видалено12.04.202514:21

11.04.202508:50

08.04.202517:43

Випробувати себе…

Бесіда з Роландом наштовхнула мене на деякі спогади, коли тільки потрапив до війська вже під час повномасштабного вторгнення.

Причини, які спонукали мене піти до війська:

✅Захистити сім’ю
✅Захистити людей
✅Випробувати себе – зараз можу сказати, що то була найголовніша причина, чому я долучився до армії.

Спочатку я думав, що мені дадуть повістку і тоді потраплю в армію. Зараз міркую, що так хотів перекласти відповідальність на інших за своє життя.

Моя впевненість в той час ще не була сформована міцно. Часто вагався і міг затягувати прийняття рішень.

В 2014 році, коли почалась війна я був студентом на останньму курсі в університеті і підробляв також в супермаркеті. Коли почалось АТО, на одному з обідів на роботі я декому сказав, що якщо почнеться війна, то я обов’язково піду захищати країну.

І такі самі слова мною були сказані в цей період і вдома.

Я не пішов до армії тоді. Війни не побачив для себе або не хотів бачити, бо боявся.

До цього багато разів уникав викликів та прийняття вибору. Віддавав своє життя в розпорядження інших людей. В черговий раз побоявся взяти на себе відповідальність за себе ж самого. Пишучи ці рядки, навіть боляче таке згадувати. Але бути чесним із самим собою не завжди приємно, а в більшості випадків - дуже боляче.

По мірі формування мене як особистості моя впевненість поступово зростала і на початку повномасштабного вторгнення була випробувана знову.

Цього разу я зробив вибір. Не тільки на словах, на діях також.

Попри страх перед невідомістю в глибині душі я хотів себе випробувати. І цей голос в глибині мене виявився сильнішим, ніж страх який я відчував теж.

До цього випадку, коли страх був сильним, то я робив вибір на користь страху і сотні разів себе за це картав і навіть вважав себе боягузом. Коли не відстояв себе перед іншими, коли змовчав, а треба було сказати, або навіть вступити в бійку. Прикладів багато.

Чому ж я обрав піти на війну? Я втомився боятись. Дивлячись зараз, мені здається, що дійшов до точки «або або». Або я повністю йду в площину страху – роблю з себе жертву, або роблю вибір випробувати себе і подивитись, до чого це випробування мене приведе. Я сподівався, що це зробить мене сильнішим (тут не помилився).

Іноді можна почути питання: чи зробив би такий самий вибір знову чи ні? Знаючи через що пройшов. Кажу, що так, зробив би те саме.

Усвідомив перемогу над своїм внутрішнім страхом не відразу. Це відбувалось поступово.

І знаєте, це одна з найголовніших моїх перемог над самим собою. Усвідомлення того, що страх вже не є причиною прийнятих мною рішень.

Страх виконує роль запобіжника, який попереджає про небезпеку. Це стосується не тільки служби у війську, небезпека та страх можуть бути різного походження. В цивільному житті також є небезпека та страх перед людьми та речами. Не обов’язково страх тільки перед втратою життя.

Я був уважний тоді до себе і зміг розчути свій внутрішній голос. Цей досвід мене навчив бути уважним до себе. Не завжди вдається, але постійно до цього прагну.

Як ви ставитеся до життєвих викликів? Чи вдається почути саме себе під час важкого вибору? Чи стає страх перепоною в досягненні бажаного?

#мояісторія
Підписатись

Увійдіть, щоб розблокувати більше функціональності.