The first entelechy
Переслав з:
новакаїн
29.03.202510:25
Від нині за тиждень — ні, не Великдень, але також велике свято. До нас приїздить Ірина Лазоревич зі своєю новою збіркою «Контурні карти», а я модеруватиму цю подію.
З поезією Іри я познайомилась вкінці листопада й одразу запросила в антологію феміністичної поезії, яку ми незабаром анонсуємо.
У віршах Ірини — сильний жіночий голос та досвіди
«жінко, прекрасна,
не обирай себе»
різні почуття, які перегукуються
«щоб бути дзвінкою, треба бути порожньою»,
відзеркалюються в мені
«тому що я дзеркало»
та перероджуються у жінку, якою я стала
«Мені не подобається та жінка, якою я стала.
Я люблю її»
Тож дуже запрошую в наступну суботу, 5 квітня на 17 годину до Вагабундо, щоб почути хорошу поезію і гарно провести вечір. Буде ще вино та музика, але це радше як приємний бонус.
З поезією Іри я познайомилась вкінці листопада й одразу запросила в антологію феміністичної поезії, яку ми незабаром анонсуємо.
У віршах Ірини — сильний жіночий голос та досвіди
«жінко, прекрасна,
не обирай себе»
різні почуття, які перегукуються
«щоб бути дзвінкою, треба бути порожньою»,
відзеркалюються в мені
«тому що я дзеркало»
та перероджуються у жінку, якою я стала
«Мені не подобається та жінка, якою я стала.
Я люблю її»
Тож дуже запрошую в наступну суботу, 5 квітня на 17 годину до Вагабундо, щоб почути хорошу поезію і гарно провести вечір. Буде ще вино та музика, але це радше як приємний бонус.
22.03.202507:09
Любі подруги та друзі, сьогодні читаю свої вірші на Національному тижні читання поезії в рамках онлайн-фестивалю "Пісня тисячі голосів", де поети й поетки зі всієї України діляться своїми текстами, своїм голосом, своїм пережитим.
Мій виступ відбудеться сьогодні о 16:40, триває 20 хвилин, тож встигайте!
Читатиму ті тексти, які найбільше резонують зараз. Про силу слова. Про війну. Про любов. Про памʼять.
🔗 Підключитися можна за посиланням у Zoom: https://us05web.zoom.us/j/88573966522?pwd=4AU9RJVMkXNKP1aBuXd2LVq6z9apoJ.1
🕓 Коли? 16:40 – 17:00
📅 Де? Онлайн, Zoom
Мій виступ відбудеться сьогодні о 16:40, триває 20 хвилин, тож встигайте!
Читатиму ті тексти, які найбільше резонують зараз. Про силу слова. Про війну. Про любов. Про памʼять.
🔗 Підключитися можна за посиланням у Zoom: https://us05web.zoom.us/j/88573966522?pwd=4AU9RJVMkXNKP1aBuXd2LVq6z9apoJ.1
🕓 Коли? 16:40 – 17:00
📅 Де? Онлайн, Zoom
10.03.202516:48
Майстерня, де губляться душі: хто такий Ліпа?
Прочитала круту книжкову новинку і вже хочу поділитися 😅
«Майстерня Ліпи» @Khrystyne – психологічний роман із глибокими алюзіями на українську міфологію, що досліджує природу мистецтва, одержимість творенням і ціну, яку інші можуть заплатити за натхнення митця.
Головний герой, Ліпа, – людина старшого віку, закоханий у гедонізм, стильний одяг і життя великого міста.
Його Київ – це старі під’їзди й кав’ярні, нічні трамваї й тихі дворики, де витає дух нездійснених мрій. Все життя він малював, шукаючи слави, але так і залишився на узбіччі великого мистецтва. Та мрія про визнання не полишає його ні на мить.
Зараз Ліпа працює над серією полотен, де оживають три жіночі образи, натхненні українською міфологією: Магура, Доля та Лісниця. Але поступово його мистецтво починає вириватися з-під контролю. Квартира стає тривожною пасткою, картини немов дихають у темряві, а сни перетворюються на галюцинації. Ліпі здається, що його персонажки оживають – хочуть більшого, ніж бути просто фарбою на полотні.
Тож художник вирішує олюднити їх, надавши кожній справжнє обличчя й історію.
Ада – жінка, яка перебуває у складних, підпорядкованих БДСМ-відносинах, стає Лісницею. В її силі підкорення – дикість природи й непередбачуваність лісу.
Діана – успішна, холодна, впевнена в собі бізнесменка, донька його сусідки, втілює Магуру – гірську вершину й вершительку доль, недосяжну і величну.
Даша – тиха, турботлива студентка, яка допомагає Ліпі по господарству, стає Долею, провідницею в лабіринтах життя, ніжною, але впливовою силою.
Проте питання: чому саме ці жінки? Чому саме їм судилося втілити древні образи?
Христина Живогляд змушує читача замислитись: чи має митець право «використовувати» життя інших для свого натхнення? Чи справедливі ті жертви, на які готовий іти творець заради довершеного образу?
У романі поступово розкривається, що кожна з жінок змушена пройти через біль, щоб стати «музою». Ада відкриває власні страхи і межі контролю. Діана зіштовхується з вразливістю, яку роками приховувала за успішним фасадом. Даша проходить шлях самопожертви, віддаючи себе, своє тіло і душу, людям, які не вбачають ціни у цій жертві. І все це заради того, щоб Ліпа зміг завершити свою останню серію картин, щоб його Майстерня нарешті ожила.
Ліпа – персонаж складний. Чи він позитивний герой, старий мрійник, що прагне осягнути сенс мистецтва? Чи маніпулятор, що бачить у людях лише форму для втілення своїх ідей? Авторка дає відповідь, яка точно здивує навіть уважного читача. І змусить переосмислити, ким насправді був Ліпа – творцем чи руйнівником.
Тож цей роман – не лише про живопис і образи з української міфології. Це історія про те, наскільки далеко може зайти людина, аби відчути себе богом у власній майстерні. Про ціну, яку платять інші, щоб хтось міг назвати себе митцем. Тому ця історія точно щось у вашій душі і запечить, адже авторка говорить про мистецтво, яке рятує й руйнує і про митця, який шукає безсмертя, але забуває: оживляючи своїх муз, він може втратити власну душу.
Прочитала круту книжкову новинку і вже хочу поділитися 😅
«Майстерня Ліпи» @Khrystyne – психологічний роман із глибокими алюзіями на українську міфологію, що досліджує природу мистецтва, одержимість творенням і ціну, яку інші можуть заплатити за натхнення митця.
Головний герой, Ліпа, – людина старшого віку, закоханий у гедонізм, стильний одяг і життя великого міста.
Його Київ – це старі під’їзди й кав’ярні, нічні трамваї й тихі дворики, де витає дух нездійснених мрій. Все життя він малював, шукаючи слави, але так і залишився на узбіччі великого мистецтва. Та мрія про визнання не полишає його ні на мить.
Зараз Ліпа працює над серією полотен, де оживають три жіночі образи, натхненні українською міфологією: Магура, Доля та Лісниця. Але поступово його мистецтво починає вириватися з-під контролю. Квартира стає тривожною пасткою, картини немов дихають у темряві, а сни перетворюються на галюцинації. Ліпі здається, що його персонажки оживають – хочуть більшого, ніж бути просто фарбою на полотні.
Тож художник вирішує олюднити їх, надавши кожній справжнє обличчя й історію.
Ада – жінка, яка перебуває у складних, підпорядкованих БДСМ-відносинах, стає Лісницею. В її силі підкорення – дикість природи й непередбачуваність лісу.
Діана – успішна, холодна, впевнена в собі бізнесменка, донька його сусідки, втілює Магуру – гірську вершину й вершительку доль, недосяжну і величну.
Даша – тиха, турботлива студентка, яка допомагає Ліпі по господарству, стає Долею, провідницею в лабіринтах життя, ніжною, але впливовою силою.
Проте питання: чому саме ці жінки? Чому саме їм судилося втілити древні образи?
Христина Живогляд змушує читача замислитись: чи має митець право «використовувати» життя інших для свого натхнення? Чи справедливі ті жертви, на які готовий іти творець заради довершеного образу?
У романі поступово розкривається, що кожна з жінок змушена пройти через біль, щоб стати «музою». Ада відкриває власні страхи і межі контролю. Діана зіштовхується з вразливістю, яку роками приховувала за успішним фасадом. Даша проходить шлях самопожертви, віддаючи себе, своє тіло і душу, людям, які не вбачають ціни у цій жертві. І все це заради того, щоб Ліпа зміг завершити свою останню серію картин, щоб його Майстерня нарешті ожила.
Ліпа – персонаж складний. Чи він позитивний герой, старий мрійник, що прагне осягнути сенс мистецтва? Чи маніпулятор, що бачить у людях лише форму для втілення своїх ідей? Авторка дає відповідь, яка точно здивує навіть уважного читача. І змусить переосмислити, ким насправді був Ліпа – творцем чи руйнівником.
Тож цей роман – не лише про живопис і образи з української міфології. Це історія про те, наскільки далеко може зайти людина, аби відчути себе богом у власній майстерні. Про ціну, яку платять інші, щоб хтось міг назвати себе митцем. Тому ця історія точно щось у вашій душі і запечить, адже авторка говорить про мистецтво, яке рятує й руйнує і про митця, який шукає безсмертя, але забуває: оживляючи своїх муз, він може втратити власну душу.
28.01.202516:29
Cподіваюся, що мій телеграм канал не мертвий, бо я принесла дещо цікаве. Не можу не розповісти вам про книжку, яку дуже хотіла і ось нарешті вона потрапила мені до рук.
Відразу зазначу – її не можна замовити (так-так, весь наклад розкуплений, але, сподіваюся, незабаром буде ще один).
«Риби і птахи» @oljanovak – це не просто збірка текстів, а літературний маніфест жінки, яка досліджує власну ідентичність, досвід війни та суспільні очікування. Оля відома своєю активною позицією у феміністичних ініціативах, створює простір для голосу жінки – сильної, вразливої, такої, що постійно бореться за право бути собою. Тексти відверто ставлять під сумнів традиційні уявлення про жіночу роль у суспільстві. Поетка ніби досліджує, як патріархальні норми проникають у свідомість з дитинства:
«У моїй голові голоси,
що з дитинства на різні лади приговорюють…»
У моєму улюбленому тепер вірші авторки «Суголосся» (вчора ще був «Маніфест»)) авторка розкриває болючий механізм соціалізації дівчаток: їх навчають бути «хорошими», «скромними», «зручними» для суспільства. Кожен голос – це вимога, обмеження, тиск, який перетворює жінку на інструмент задоволення чужих потреб:
«Ти маєш бути доброю господинею,
інакше хто тебе таку схоче?»
Тут видно наскільки глибоко вкорінена гендерна соціалізація: цінність жінки визначається не її власними досягненнями чи особистістю, а її користю для інших.
Ще одним акцентом книги для мене особисто була війна. Оля не просто говорить про війну – вона змушує читача та читачку прожити її через жіночий досвід, через голос дитини, матері, тієї, хто втратила дім, але не втратила право на біль.
У вірші «Як сказати дитині, що в нас війна?» лунає голос дитини, яка намагається осмислити жахіття війни:
«Мамо,
чому я народилася в бомбосховищі?
Куди ми їдемо із власного дому?»
Питання, які звучать у вірші, пронизують душу своєю простотою та жорстокою реальністю.
Окремо варто відзначити символіку материнства, яка переплітається з війною у текстах. Вірш «Жінка в човні своєму дев’ять місяців носила Мойсея» розкриває образ жінки-матері, яка дарує світові майбутнє:
«Жінка в човні принесла дитину.
Народила – і загорнула в клаптик любові.
Кожного дня зшивала ті клаптики,
щоб любові ставало все більше.
Виріс Месія.»
Війна, материнство, надія та біль – усе це стає частиною єдиного полотна, що сплітається з голосів жінок, які досі змушені шукати своє місце у світі, що їх не завжди чує.
Тобто, тексти Олі повні метафор, які перетворюють особисте на універсальне. У вірші «Виношую сонце в собі» бачимо, як жінка стає деревом, сонцем, птахом – це не лише образ внутрішнього росту, а й спосіб вижити в реальності, що вимагає від неї бути сильною:
«Виношую сонце в собі.
Чекаю, поки нагріється,
щоб відчули, яка я тепла й погідна.»
«Риби і птахи»– це книга, що виходить за межі поетичних форм та стає маніфестом виживання, боротьби й любові. Це голос жінки, який не можна ігнорувати. Оля Новак створює тексти, що не просто торкаються – вони змінюють, змушують думати, співпереживати та боротися.
Відразу зазначу – її не можна замовити (так-так, весь наклад розкуплений, але, сподіваюся, незабаром буде ще один).
«Риби і птахи» @oljanovak – це не просто збірка текстів, а літературний маніфест жінки, яка досліджує власну ідентичність, досвід війни та суспільні очікування. Оля відома своєю активною позицією у феміністичних ініціативах, створює простір для голосу жінки – сильної, вразливої, такої, що постійно бореться за право бути собою. Тексти відверто ставлять під сумнів традиційні уявлення про жіночу роль у суспільстві. Поетка ніби досліджує, як патріархальні норми проникають у свідомість з дитинства:
«У моїй голові голоси,
що з дитинства на різні лади приговорюють…»
У моєму улюбленому тепер вірші авторки «Суголосся» (вчора ще був «Маніфест»)) авторка розкриває болючий механізм соціалізації дівчаток: їх навчають бути «хорошими», «скромними», «зручними» для суспільства. Кожен голос – це вимога, обмеження, тиск, який перетворює жінку на інструмент задоволення чужих потреб:
«Ти маєш бути доброю господинею,
інакше хто тебе таку схоче?»
Тут видно наскільки глибоко вкорінена гендерна соціалізація: цінність жінки визначається не її власними досягненнями чи особистістю, а її користю для інших.
Ще одним акцентом книги для мене особисто була війна. Оля не просто говорить про війну – вона змушує читача та читачку прожити її через жіночий досвід, через голос дитини, матері, тієї, хто втратила дім, але не втратила право на біль.
У вірші «Як сказати дитині, що в нас війна?» лунає голос дитини, яка намагається осмислити жахіття війни:
«Мамо,
чому я народилася в бомбосховищі?
Куди ми їдемо із власного дому?»
Питання, які звучать у вірші, пронизують душу своєю простотою та жорстокою реальністю.
Окремо варто відзначити символіку материнства, яка переплітається з війною у текстах. Вірш «Жінка в човні своєму дев’ять місяців носила Мойсея» розкриває образ жінки-матері, яка дарує світові майбутнє:
«Жінка в човні принесла дитину.
Народила – і загорнула в клаптик любові.
Кожного дня зшивала ті клаптики,
щоб любові ставало все більше.
Виріс Месія.»
Війна, материнство, надія та біль – усе це стає частиною єдиного полотна, що сплітається з голосів жінок, які досі змушені шукати своє місце у світі, що їх не завжди чує.
Тобто, тексти Олі повні метафор, які перетворюють особисте на універсальне. У вірші «Виношую сонце в собі» бачимо, як жінка стає деревом, сонцем, птахом – це не лише образ внутрішнього росту, а й спосіб вижити в реальності, що вимагає від неї бути сильною:
«Виношую сонце в собі.
Чекаю, поки нагріється,
щоб відчули, яка я тепла й погідна.»
«Риби і птахи»– це книга, що виходить за межі поетичних форм та стає маніфестом виживання, боротьби й любові. Це голос жінки, який не можна ігнорувати. Оля Новак створює тексти, що не просто торкаються – вони змінюють, змушують думати, співпереживати та боротися.
Показано 1 - 4 із 4
Увійдіть, щоб розблокувати більше функціональності.